У Варшаві на конференції Rebuild Ukraine представили проєкт “Бахмут-Гоща”. Презентацію провели 13 листопада. Ця візуалізація передбачає побудову невеликого району для бахмутян в Гощі. Попередня вартість такого проєкту складає 111 мільйонів доларів. Важливою умовою для реалізації проєкту є фінансування, для якого шукають донорів. Чи має проєкт “Бахмут-Гоща” шанс на втілення, як громада Гощі ставиться до цього та який позитивний досвід вже привніс Бахмут в Гощу?

Редакція Бахмут IN.UA спільно з медіа Район.Гоща дослідила це питання. Детально розповідаємо в матеріалі.

Що турбує гощанців?

Редакція Бахмут IN.UA створила опитування разом з медіа Район.Гоща. Участь в ньому взяли 80 осіб. Головною метою опитування було дізнатися про ставлення та потреби самих гощанців до проєкту. 

Адже, коли в громаді анонсували створення житла для мешканців Бахмута, з’явилися й внутрішні конфлікти — деякі мешканці мають сумніви щодо проєкту. Також ми зафіксували певну поляризацію думок.

Більша частина опитаних, а це 97,4%, знають про те, що в громаді живуть ВПО. Думки людей про підтримку будівництва проєкту розділились: відтак підтримують ідею 23,4% опитаних, а 67,5% — не підтримують. Але варто звернути увагу, що було опитано 80 осіб. У відповідях ми прослідкували тенденцію про нерозуміння доцільності побудови проєкту в громаді.

Однією з ймовірних причин спірного ставлення до будівництва житла для ВПО є раптовість та відсутність комунікації про це, адже спершу проєкт мали будувати в Баришівці Київської області і саме його мали представляти на конференції Rebuild Ukraine. Але, як повідомив нам Олександр Марченко, заступник начальника військової адміністрації Бахмута, виникли проблеми із земельною ділянкою.

“Ми провели перемовини, були досягнуті певні домовленості по строках реалізації проєкту. Але, на жаль, так трапилося, що домовленостей по спільному проєкту ми не досягли. Питання виникло в передачі земельної ділянки під будівництво й все це застопорилось”, — пояснює Олександр Марченко.

Примітка. Редакція звернулась до Баришівської селищної ради із запитом, де ми просимо надати причину відмови. На момент публікації матеріалу на запит нам не відповіли.

Власне, проблема в комунікації є в обох сторін. Бахмутське керівництво також постфактум повідомило бахмутянам про те, що для них планується проєкт в Гощі. Гощанське керівництво зробило так само через зміну планів щодо Баришівки — тож, в результаті, обидві громади стикнулись з нерозумінням. Директор релокованого в Гощу Бахмутського коледжу Ігор Гаєвий додає, що комунікація щодо цього проєкту в громаді, ймовірно, була недостатньою.

“Я сам, якщо чесно, не знаю до кінця цього проєкту. Деякі помилки є в тому, що потрібно було просто-напросто вийти до людей і все це роз’ясняти, запитати в них. Ми тут за два роки постійної роботи завжди були у нормальній комунікації з владою та людьми. Наші діти — й бахмутські, й гощанські — на всі заходи їздять з нами, представляють і Гощанську, і Бахмутську громаду разом. І ніяких проблем не було ніколи. Немає такого, щоб люди тут прийшли й мені щось говорили на кшталт: “Що ви тут робите?” чи якісь погані слова”, — розмірковує пан Ігор.

У розмові з Район.Гоща селищний голова громади Микола Панчук пояснив, що зараз проєкт є на стадії обговорення. Своєю чергою, він намагається відповідати на запитання людей та розміщувати відео з відповідями на своїй сторінці у Facebook. Заплановано також зробити зріз проєкту: що було місяць тому та що є зараз. Опісля –  провести опитування, над розробкою якого працюватимуть Центр підтримки ВПО та декілька інших неупереджених організацій. Згодом відбудуться громадські слухання.

Бахмутська МВА вважає, що наразі оцінювати ставлення Гощанської громади до проєкту є передчасним.

“Робити оцінку ставлення мешканців Гощанської селищної територіальної громади до проєкту “Бахмут-Гоща” вважаємо передчасним. Триває презентація проєкту. Основні виклики у процесі реалізації ініціативи — це пошук донорів”, – відповідають нам у міській військовій адміністрації.

Водночас у нашому опитуванні та після аналізу коментарів гощанців під дописами про проєкт “Бахмут-Гоща” в соцмережах ми виявили певну послідовність. Відтак, найбільше питань виникає до:

• земельної ділянки;
• фінансування проєкту;
• переваг для Гощанської громади;
• частково упередженого ставлення до ВПО.

Кожну з цих проблем ми розбираємо нижче.

Земельна ділянка: чому саме земля в центрі Гощі та чи є альтернативи?

Микола Панчук, гощанський голова пояснив, що будівництво кварталу “Гоща-Бахмут” не може здійснюватися на території сільських населених пунктів громади або комунальних об’єктах (школах, клубах, порожніх приміщеннях і будинках). 

Відповідно до Закону України “Про освіту”, заборонено використання майно закладів освіти не за цільовим призначенням. Також використання будинків, у яких не проживають люди, є неправомірним, адже це буде порушувати право власності спадкоємців. Розселення мешканців у селах, на жаль, не є можливим, бо тоді проєкт не зможе отримати фінансування. Передбачено забезпечення компактного проживання громадян на одній земельній ділянці чи в межах однієї будівлі. 

“Гоща має генеральний план, який затверджений у 1987 році. Згідно з ним ділянка, на який нині планують побудувати квартал, була відведена під забудову багатоквартирних будинків. Ділянка має свій кадастровий номер та площу в 10 гектарів. Також зараз проводять переговори щодо будівництва кварталу не в центрі міста, а, до прикладу, за територією лікарні – між Гощею та Терентієвом”, — розповідає Гощанський селищний голова.

У коментарі Район.Гоща він додає, що зараз важливим є питання створення нового генплану, питання зміни якого тягнеться вже понад десять років. Гальмував процес історико-архітектурний план, який вже вдалося затвердити.

Земельну ділянку нададуть у постійне користування на час будівництва, опісля його завершення земельна ділянка стане власністю Гощанської територіальної громади, кажуть у Гощанському керівництві.

Бахмутська МВА пояснює, що наразі їм земельну ділянку не виділяли та в користування не надавали.

Фінансування

У внутрішній комунікації гощанців ми помітили певне нерозуміння щодо фінансування проєкту.   

За результатами опитування ми змогли прослідкувати наступні відповіді:

• “Відповідь одна — всі кошти на ЗСУ”;
• “Досить красти”;
• “Іде війна, всі кошти мають іти за забезпечення ЗСУ”.

Важливо пояснити, що гроші на будівництво житла для ВПО в межах проєкту “Бахмут-Гоща” не йдуть з бюджету Гощі. 

У Бахмутській МВА нам повідомили, що “за наявною інформацією, фінансування проєкту “Бахмут-Гоща” з бюджету Гощанської селищної територіальної громади на момент написання відповіді на запит не передбачається”. Відповідь нам надали 24 грудня.

Насамперед проєкт вартістю 111 мільйонів доларів (ред. 4 мільярди 628 мільйонів 700 тисяч) шукає фінансування саме від донорів. 

Примітка. До прикладу бюджет Гощанської селищної громади на 2025 рік становить 255,4 мільйона гривень. Якщо в громаду зайдуть кошти від донорів на будівництво проєкту для ВПО це може значно підвищити рівень місцевої економіки, адже будівельні компанії, підрядники та постачальники матеріалів часто працюють на місцевому рівні, що стимулює бізнес. Також можна очікувати й на інфраструктурний розвиток, бо разом із житлом часто будуються дороги, дитячі майданчики, комунікації, які залишаються громаді.

Донорські кошти мають цільове призначення і використовуються виключно на реалізацію таких проєктів, як забезпечення житлом ВПО. Вони не можуть бути спрямовані на інші потреби — наприклад, на підтримку Збройних сил України. Це суворо контролюється умовами, які висувають донори.

Це не гроші з бюджету держави, міста чи селища, які можна переспрямувати на ЗСУ. За прозорістю використання коштів стежать. Але першочергово — донорів для проєкту ще не знайшли. Їх шукають й грошей ще немає.

Станом на 24 грудня 2024 року редакції Бахмут IN.UA повідомили, що Бахмутське керівництво “здійснює активний процес пошуку та залучення потенційних інвесторів для реалізації проєкту з будівництва нового житлового кварталу на території селища Гоща Рівненської області”.

Там додали, що концепція “Сталева Мрія Бахмут-Гоща” проєктним офісом ТОВ “Метінвест-СМЦ” для Бахмутської міської територіальної громади була розроблена безплатно. 

Гощанське керівництво наголосило, що насамперед перед будівництвом потрібно створити проєкт під забудову, а його фінансуванням займатиметься Бахмутська міська військова адміністрація.

Власне, й Бахмутська МВА пояснює, що використання коштів бюджету Бахмутської міської територіальної громади для реалізації проєкту “Бахмут-Гоща” знаходиться на розгляді та буде вирішуватися відповідно до бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, які регулюють дане питання, виходячи з ситуації та наявного ресурсу, який можливо спрямувати на ці потреби. 

Ще одним джерелом фінансування можуть бути державні програми підтримки соціального житла, а також іноземні партнери. Кошти з бюджету Гощанської громади виділяти не планують. 

Вже наявні переваги для громади: як вплинула релокація Бахмутського ЦПТО

Гоща — невелике селище в Рівненській області, колишній центр Гощанського району. Тут проживає близько 3 тисяч людей. Після початку повномасштабного вторгнення сюди евакуювався Бахмутський центр професійно-технічної освіти — це один з двох навчальних закладів Бахмута, який працює офлайн. Ігор Гаєвий, директор коледжу, розповів нам, що, евакуювавшись в Гощу, коледж не лише продовжив працювати, але й вдосконалився. 

Навчатися тут хочуть й місцеві діти гощанців, і сюди навіть переводяться учні з інших коледжів. Навчальний заклад також дав роботу місцевим мешканцям. Так, зараз в Бахмутському ЦПТО налічують 108 працівників, близько 50 людей – це мешканці Гощі. У самому коледжі 600 учнів, з них 300 – це місцеві діти з Гощі, додає директор. Вони на рівні з бахмутськими студентами отримують стипендію, харчуються, живуть у гуртожитках, користуються всіма можливостями.

Гощанці цікавились, чи сплачує податкові надходження коледж у їх громаду, але оскільки коледж повністю фінансується з бюджету Донеччини, то й податки платить туди ж. Говорячи про фінансування потреб коледжу — йдеться про мільйони гривень.

Наприклад, з моменту релокації навчального закладу в Гощанську громаду у всіх приміщеннях, які надані в оренду в Гощі, було проведено ремонти на суму більш ніж на 4 мільйони гривень за кошти Донецької облдержадміністрації та залучені від благодійних фондів. Ремонтні роботи проводились виключно працівниками навчального закладу, без допомоги Гощанської громади, повідомив директор закладу.

Оплата комунальних послуг навчального закладу йде з бюджету Донецької облдержадміністрації. За весь час від евакуації за кошти Донецької облдержадміністрації та благодійних фондів закуплено та встановлено обладнання на суму понад 10 мільйонів гривень. Обладнанням користуються й учні, й працівники коледжу. 

Тобто релокований коледж самостійно оновлюється та розвивається. На питання, чи використовували якісь кошти з бюджету Гощі на ЦПТО, відповідь негативна.

‘Ні, не використовували. Бо це буде для гощанської громади неправильне використання коштів. Вони ж не мають права нам якісь кошти надавати”, – каже директор у коментарі.

“Все фінансування коледжу йде коштом Донецької обладміністрації. З Гощанського бюджету не використовують жодних кошів, адже ми знаходимося в підпорядкуванні Донецької області. Гоща надала нам приміщення в оренду, допомагають також організації місцеві, наприклад надають будівельні матеріали. Практично все обладнання для кухарів та швачок ми привезли з собою з Бахмута”, — пояснює Ігор Гаєвий.

Важливо, що навчальний заклад приносить інновації в громаду. До початку повномасштабної війни на базі коледжу в Бахмуті планували створити центр для роботи автослюсарів. В травні 2022 року Уряд мав розглянути ініціативу, але війна внесла інші плани.

“Переглянули заявку (ред. будучи в евакуації) і подали іншу, де обґрунтували все, що ми можемо зробити. Ми домовились з місцевим центром зайнятості за довгострокову оренду приміщень. Обласна адміністрація підтримувала нас. Ну і після того, як було розглянуто це на рівні Міністерства освіти й науки України, нам надали можливість зробити той самий центр. Ми, в принципі, вже почали деякі заняття проводити в центрі, там де є кабінети. Повністю весь центр запустити ми плануємо десь наприкінці березня 2025 року відкрити”, – ділиться бахмутянин.

За роки роботи навчального закладу в Гощі коледж активно допомагає й Збройним Силам України: діти готують вареники захисникам на фронт, плетуть сітки, роблять окопні свічки тощо. Допомогу бійцям на фронт відвозять працівники ЦПТО. 

“Ніяких проблем за два роки, що ми тут знаходимося, у нас не було з громадою ніколи. Ми стараємося жити життям громади”, – зазначає пан Ігор.

Навпаки, евакуйований коледж, зі свого боку, старається покращувати громаду.  Вони запрошують місцевих вчителів на заходи, діляться своїм досвідом роботи, випускають студентів, які вже готові працювати.

Важливо додати, що ще в Бахмуті ЦПТО був базою для пункту евакуації та допомоги, тут знаходилась Попаснянська районна адміністрація. Робітники шили розвантажувачі та підсумки. Під обстрілами допомагали цивільним людям та військовим.

Працівники, випускники та здобувачі освіти навчального закладу також стали на захист України — багато з них загинули, захищаючи незалежність та суверенітет України.
В память про земляків, які обороняли країну, в Гощі бамутяни ініціювали стенд пам’яті.

Проєкт житла для бахмутян може дати поштовх для Гощі

Гощанський голова пояснює, що будівництво кварталу могло б позитивно вплинути на економіку громади. У ній є чимало підприємств, що шукають працівників.

“Важливо усвідомлювати, у яких умовах ми зараз живемо. Ми не знаємо, де можемо опинитися завтра. З приїздом молодих сімей може покращитися демографічна ситуація, це позитивно вплине на розвиток шкіл та садочків, які, на жаль, через нестачу учнів та дошкільнят, а також працівників — зачиняються одні за одним. 

Також з’явиться шанс зберегти пологове відділення в районній лікарні, водночас нам будуть потрібні нові сили, які зможуть замінити тих працівників лікарні, що вийдуть на пенсію. Вплив здійснювався б і на інфраструктуру – створювалась би нова система водопостачання та водовідведення (з власної ініціативи інженери та ексголова селища розробляють два плани водопостачання в центрі міста та на межі Гощі і Терентіїва, якщо проєкт погодять). Навіть новій владі довелося б покращувати громаду та інтенсивніше працювати над ремонтом доріг та розв’язання проблемних питань”, — пояснює Микола Панчук.

Ставлення до ВПО

Щоб розібратися в тому, чому в приймаючої громади та ВПО можуть виникати конфлікти, адже це не поодинокі випадки ми звернулись до Марини Стародубської, авторки книги “Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд”, ад’юнкт-професорки Києво-Могилянської Бізнес Школи, консультантки з кроскультурної взаємодії.

Пані Марина відповідаючи на питання про те, які основні соціальні або психологічні причини можуть викликати негативне ставлення приймаючої громади, особливо у малих сільських поселеннях, до ВПО, пояснює механізм ідентифікації “свій-чужий”.

“Коли має місце несприйняття людьми з одної спільноти людей зі спільноти іншої – то спрацьовує механізм ідентифікації “свій-чужий” за певними критеріями, важливими для приймаючої спільноти. Зокрема сильними є такі прояви у спільнотах компактних і закритих – таких, що нечасто мають постійно приймають та інтегрують людей з-поза своїх меж. 

Наприклад, приймаюча спільнота може побоюватися, що новачки “приїдуть на все готове”, “не будуть докладати зусиль”, “не поважатимуть наш спосіб життя”, “привезуть нам свої проблеми”. Крім того, негативне ставлення можуть підсилювати упередження і негативні ставлення до “чужаків”, сформовані одиничним негативним досвідом родини і друзів (“а мій знайомий мав випадок …”) – найдовіренішим джерелом інформації для 85% та 76% українців, відповідно; чи нав’язаними наративами з соцмереж, які сьогодні є єдиним джерелом споживання новин для 53% українців, згідно з дослідженням”, — пояснює пані Марина.

Менталітетні особливості українців

Вона додає, що окремо варто зазначити менталітетні особливості українців, які сприяють загострено обережному ставленню до людей з-поза так званого кола довіри “своїх”. 

“Україна – відносино-орієнтована і глибоко недовірлива культура, з високими дистанцією влади й униканням невизначеності. Ми здатні толерувати нерівність у статусі, правах і привілеях між «своїми» і «чужими», потребуємо формування особистої довіри перед початком формальної співпраці і прагнемо максимально контролювати швидкозмінні та непевні ситуації, а відтак – тяжіємо у таких випадках до швидких і простих (і тому часто не найкращих) рішень”, – каже Марина Стородубська та наводить приклад дослідження.

За найвищого показника довіри “5” балів, українці довіряють:

• найближчій родині на 4,8 бала;
• родичам – на 3,9 бала;
• друзям – на 3,7 бала;
• незнайомим людям – на 2,2 бала;
• людям політичних поглядів – на 2,1 бала. 

За словами експертки, це означає потребу в організованому системному діалозі всередині приймаючої спільноти про людей, які у неї скоро увійдуть. 

“Бо доки такі люди сприйматимуться як “чужі”, доти приймаюча спільнота чинитиме їхній інтеграції всілякий опір чи саботаж. Адже у таких недовірливих культурах як ми, що говориться, в що реально віриться і що потім робиться – тим відмінніші, чим менша глибина суспільних зв’язків між учасниками діалогу”, – аргументує Марина Стародубська.

У приклад вона наводить дані Міжнародної організації з питань міграції (ІОМ) за 2023 рік, які свідчать, що в 65% переселенці та переселенки стикнулися з дискримінацією чи несправедливим ставленням до них з боку населення приймаючих громад через їхнє нелокальне походження.

У опитуванні, яке ми провели ми також прослідкували недовіру до нових людей. Марина Стародубська пояснює, що ідентифікація людей за критерієм “свій-чужий” є культурно вкоріненим механізмом, не унікальним для України, і притаманним загроженим суспільствам, що пережили: 

• війни; 
• геноциди;
• колонізованість;
• брак тяглості державних режимів та інститутів; 
• турбулентність формування території. 

Чому “інакшість” сприймають як загрозу?

Також каже фахівчиня, додатковим каталізатором можливого розподілу на “своїх” і “чужих” є строкатість історичних досвідів спільнот, що кінець-кінцем сформували націю: “а в нас робили отак, тож саме так – правильно”. 

“У випадку українців це працює так: що менше я знаю про людину чи спільноту, тим менше я буду їм довіряти; чим сильніші упередження я маю про людину чи спільноту, тим менш я толеруватиму їхню інакшість, бо сприйматиму її як загрозу. Таке ставлення має пояснення – нашу ідентичність системно нищили кількасот років поспіль, тож зараз незрозумілу “інакшість” ми сприймаємо як загрозу цій ідентичності”, – пояснює Марина Стародубська.

Як ілюстрацію своїх слів фахівчиня наводить дані соціологічних досліджень, де серед ключових каталізаторів недовіри до “чужих” в Україні:

• недовіра до влади: чиновникам загалом не довіряє – 77,4% українців, уряду – 72,5%, судовій системі – 70,2%, прокуратурі 62,6%, ВРУ – 78,5%, НАЗК – 51,1%, НАБУ – 70%;
• різночитання у “спільності” нашої ідентичності: 95% наших співгромадян ідентифікують себе як “українці”, для 46% – українство не залежить від етнічності, для 28% – це етнічна ознака;
• найбільш об’єднавча сила – віра у краще майбутнє (52,7%) і відчуття втрати нормального життя (39,5%), взаємні звинувачення – серед ключових чинників роз’єднаності суспільства (59%);
• сприйняття систематичної суспільної несправедливості: сильні керівники можуть зробити для країни більше, ніж закони і дискусії – вважають 55,7% українців, 42,8% – вважають, що їхнє життя залежить від зовнішніх обставин, а 27,4% – що від них самих, а рівень цинізму у нашому суспільстві наразі 61,9%; 56,3% українців вважають, що справедливість у суспільстві не забезпечується.
• економічний песимізм: як “дуже/досить погану” економічну ситуацію оцінює 64,5% українців;
• політичні страхи: для 62% політичні конфлікти – причина №1 для роз’єднаності українців;
• недовіра до ЗМІ: ЗМІ довіряє 47% українців (2023 – довіряли 53% 2022 – довіряли 58%).

“Якщо говорити мовою науки – українське суспільство, через строкатість поглядів, історичних досвідів і переконань окремих груп, схильне до поляризації. Тобто, за певних умов поляризація може виникнути, а за певних – буде стримуватися. Поляризація виникає між різними групами людей, всередині яких є згода про сприйняття реальності через певні цінності, поведінкові патерни та історії. Але ці групи часто мають розбіжність у сприйнятті суспільних проблем, що спричиняє взаємне негативне емоційне ставлення. 

Тож, поляризація має дві складові – афективна (емоційна) і за переконаннями. Умовними прикладами поляризації буде переконання “ненавиджу зрадників, через чию поведінку на нас напала росія” (афективна) і “я не підтримую рішення про прийняття нашою громадою внутрішньо переміщених українців” (за переконаннями). У першому випадку йдеться про стабільно сильну негативну емоцію до суспільної групи, а у другому – про погляд на конкретні дії та рішення, обумовлений цим ставленням”, — каже фахівчиня.

Як працювати для зменшення внутрішнього конфлікту та неприйняття?

За словами Марина Стародубської запускають механізм поляризації саме ідеологічні конфлікти. Тобто, тоді коли переконання різних суспільних груп про навколишню реальність не просто розбіжні (бо це плюралізм), а непримиримі. 

“Бо якщо переконання просто різні і є повага до цієї “різності”, поляризації не виникає – адже і “ми”, і “вони” в “одному човні”, просто міркуємо інакше. Коли ж переконання непримиримі, то спільноти, що їх мають неспроможні взаємодіяти, і суспільство надалі “таборується” навколо груп з близькими їм поглядами. І чим одностайніша і непохитніша думка всередині кожного “табору” та чим більша прірва між непримиримими думками на тему, тим глибша поляризація суспільства. Тож, завдання, як-то кажуть, “з зірочкою” — це максимально знизити вірогідність поляризації місцевої громади навколо (не)прийняття новоприбулих українців”, — пояснює пані Марина.

Зокрема, спікерка радить звернути увагу на наступні фактори:

• рівень довіри місцевої громади до тамтешньої влади, якщо він низький, то роз’ясненням про людей, що увійдуть скоро у громаду, будуть вірити менше, ніж інформації з (умовних) анонімних Телеграм-каналів та інфлюенсерів, що заробляють на розповсюдженні хайпу;

• якість інформаційної роботи з громадянами, тобто чи знають місцеві мешканці звідки приїдуть новоприбулі українці, з якими викликами вони зіткнулися, як організована логістика їхнього розміщення та організація їхнього життя у громаді? Чи говориться про це через локальні медіа і соцмережі? Чи є пам’ятки чи інструкції від уповноважених державних органів;

• інститутивні канали та уповноважені люди для роботи з викликами, конкретно пов’язаними з інтеграцією новоприбулих українців у громаду. Якщо виникає запитання, дилема чи проблема, люди з цим всім на самоті – і тоді «вмикається» механізм “захищай своїх від чужих”? Чи є люди чи організації, до яких можна звертатися по інформацію та допомогу?

• застосування норм права. Якщо хтось (неважливо, локальні мешканці чи новоприбульці) порушує закон – чи настають наслідки? 

• Ініціативи громадянського суспільства. Якщо у приймаючій громаді працюють профільні громадські організації – з фаховим досвідом роботи з приймаючими громадами та вимушено переміщеними українцями, чи їхня експертиза використовується?

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

Читайте також:

• “Бахмут-Гоща”: хто може отримати житло, яке планують будувати для бахмутян, та чи буде воно в Баришівці
• Без громадського транспорту й роботи: чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Кропивницькому можуть з’явитися соціальні житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади — відповідний проєкт планується реалізувати у співпраці з Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО).

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомили у Бахмутській МВА.

Житло для бахмутян у Кропивницькому

Бахмутська міська військова адміністрація у 2026 році планує реалізувати проєкт за яким забезпечить житлом внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади у місті Кропивницький.

Зазначається, що у 2026 році запланована тристороння співпраця між Кропивницькою міською радою, НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація) та Бахмутською МВА в межах грантової угоди. Проєкт реалізується у рамках програми “Стійкі рішення у громадських будівлях та водному секторі для громад України”, яка є частиною Програми Зеленого відновлення України.

Житло планують створити реконструювавши вже наявну будівлю. Йдеться про соціальний проєкт “Реконструкція житлової будівлі для тимчасового проживання ВПО” за адресою: вулиця Металургів, 15, село Нове, місто Кропивницький.

Окрім цього, Бахмутська МВА повідомила, що веде консультації й з іншими органами місцевого самоврядування та переговори з міжнародними фінансовими організаціями й донорами щодо створення житла для бахмутян і в інших громадах за межами Донецької області. Шукають оптимальні рішення для будівництва або реконструкції житлового фонду з урахуванням потреб переселенців з Бахмута.

Нагадаємо, що у селищі Софіївка Дніпропетровської області також планують реконструювати будівлю амбулаторії під житловий будинок. Проєкт передбачає облаштування 28 однокімнатних квартир. Отримати житло тут зможуть переселенці із Бахмутської громади, які перебувають на обліку як ВПО, а також окремі категорії місцевих жителів Софіївської громади.

30 вересня 2025 року на сайті Прозорро опублікували тендер на 1 мільйон 198 тисяч 217 гривень та 40 копійок. За ці гроші розроблять проєктну документацію для реконструкції будівлі амбулаторії під житловий будинок. Кошти на розробку проєкту реконструкції амбулаторії надали порівну дві громади: Бахмутська та Софіївська.

До теми:

Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!