Щороку 28 жовтня в Україні відзначають День визволення від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни. Вигнання нацистів з України тривало майже 700 днів. 18 грудня 1942 року був визволений перший населений пункт — село Півнівка, що на Луганщині. Останнім, 23 листопада 1944 року, радянські війська звільнили місто Чоп на Закарпатті. Бахмут деокупували 5 вересня 1943 року.

Бахмутянка Світлана Сікварова опублікувала в соцмережі спогади містян про звільнення міста та фото з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Деокупація Бахмута в 1943 році

Краєзнавиця Світлана Сікварова зауважила, що Бахмут звільняла 3-я гвардійська армія під командуванням генерал-лейтенанта Д. Лелюшенка. 5 вересня до неї приєднався 23-й танковий корпус генерал-лейтенанта Ю. Пушкіна.

Мешканець Бахмута Володимир Пильчик згадує про звільнення міста-фортеці: 

«До літа 1943 року панування у повітрі нашої авіації стало абсолютним. Дійшло до того, що довелося спостерігати таку картину: дев’ятка наших Пе-2 (ред. радянський двомоторний бомбардувальник) на польоті зі сходу на захід пройшла все місто, обвалила бомбовий вантаж на польовий аеродром німців і тим же шляхом повернулася на схід. Водночас жодна зенітка в місті не «тявкнула».

Влітку цього року почастішали облави людоловів, окупанти лютували, викрадали молодь до Німеччини. Проте вони почували себе далеко не так самовпевнено, як це було у 1941-42 роках. Ми знали, що фронт наближається, і чекали на звільнення. Нарешті настав серпень, момент звільнення наблизився впритул, ще більше чинили облави, німці почали палити і підривати місто.

Весь перший день і половину наступного у місті практично не було видно визволителів. Тільки зрідка промайнуть один чи два-три наші бійці і знову нікого не видно. Було незрозуміло від кого ж три доби йшли сили німецької армії, виникала тривога: чи це не тимчасове звільнення. 

У другій половині другого дня ситуація прояснилася. На захід покотився безперервний потік Червоної армії. У цьому потоці зрідка можна було побачити гужовий транспорт. Танк за танком, сотні бойових машин, автомобілі з гарматами на причепі. Жодного підрозділу в пішому строю.

Частини, що не вміщалися на залізничний переїзд, повертали на стадіон, де миттєво розгорталися похідні кухні, годували солдатів, і щойно в колонах, що рухалися, утворювався розрив, втягувалися в цей проміжок і продовжували рух на захід. Так тривало три доби. Стало зрозуміло — поверненню окупації не бувати».

Наслідки війни

Світлана Сікварова підкреслила, що Україна втратила у війні, включаючи вбитих, померлих від голоду і хвороб, жертв концтаборів, депортованих, евакуйованих, вимушених емігрувати — до 14 мільйонів людей. 40 відсотків свого економічного потенціалу, що складає 42 відсотки від матеріальних втрат всього Радянського Союзу.

Американський дослідник сучасної історії Едгар Сноу переконаний, що «жодна інша країна Європи не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам і селам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі, як Україна».

Він також додав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було в багатьох аспектах українською війною».

Читайте також:

• Люди тут гуляли, спілкувалися та зустрічалися: спогади бахмутян про Топталівку
• РЦ «Перемога» у Бахмуті: як центр культури покращував життя бахмутян? Фотоспогади
• Окупація, визволення та роки відновлення: спогади мешканця Бахмута-Артемівська

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Легендарний бій під Крутами — уособлює у собі героїчну історію народу України. Він насичений міфами, легендами, оспіваний українськими митцями. Україна тих часів опинилась у скрутному становищі через Першу світову війну, економічну розруху та більшовицький переворот.

Спецпроєкт Бахмут IN.UA “Перемагали раніше — переможемо зараз!”. Просто і цікаво розповідаємо про перемоги українців крізь історичний час.

Битва під Крутами

17 грудня 1917 року більшовицькі ватажки Ленін та Троцький висувають Українській Центральній Раді (вищій законодавчий орган України на той момент) ультиматум. Очільники червоного терору вимагали легалізувати більшовицькі військові загони та перестати роззброювати їх. Майбутні кати українського народу шукали привід до початку окупації України і навіть не дочекавшись відповіді, одразу почали наступ.

Більшовицька армія у кількості 26 тисяч солдат хлинула на територію України. На Київський напрям пішов у наступ командарм Муравйов з 6-тисячним загоном. Армія УНР не змогла стати на захист столиці через те, що була деморалізована війною та більшовицькою пропагандою.

На захист столиці стали учні старших класів гімназії, студенти університету та курсанти юнкерської школи. Командування загону, який налічував приблизно 500 осіб, взяв на себе старшина Аверкій Гончаренко. Юні захисники Києва окопалися біля залізничної станції Крути. Муравйов зі своєю 3-тисячною ордою підійшов 29 січня 1928 року. Запеклий бій тривав 5 годин, захисники Крут понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога поки не закінчились патрони.

За думкою різних дослідників, приблизно 400 захисників Крут загинули, але змогли загальмувати вторгнення більшовиків, вигравши для УНР тактичну перевагу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та продовжити процес формування Української Держави. Подвиг студентів, які віддали своє життя заради свободи України, став символом мужності та безмежної любові до Вітчизни.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

Вільна економічна зона: що це таке та приклади успішних ініціатив у світі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!