Молоді митці Маша і Слава завдяки власному ентузіазму і творчості змінюють громадський простір Бахмута на краще. Вони наближають місто до отримання статусу сучасного культурного центру. Як їм це вдається, де вони знаходять фінансування і чому їхній досвід нескладно повторити?
За роки незалежності більшість великих міст в Україні перетворюється на сучасні мегаполіси, в яких стає зручніше і комфортніше жити. Окрім розвиненої інфраструктури, ці міста стають привабливими за допомогою вуличного мистецтва. К історичним та промисловим пам’яткам, зусиллям міської влади у розвитку інфраструктури додаються урбаністичні ініціативи від місцевих митців та активних людей, що прагнуть до самовираження, постійного розвитку і підвищення комфорту в громаді. Проблемою малих міст в Україні залишається саме низька активність містян, що уповільнює такі процеси.
«Раніше світ прагнув до великих міст, там було «справжнє» життя – великі заробітки, скупчення людей і якісь беніфіти від цього. Але зараз, мені здається, йде рух назад. У маленькому місті комфортно жити, бо все в кроковій доступності. Проте, в маленькому місті досі не зручно жити. Все змінюється, коли з’являються матеріально незалежні люди, вони вимагають трохи кращого ставлення до себе, так народжується громадська активність. Чим більше людей повертається в маленькі міста, або не їде з них, тим більше можливостей для розвитку цього міста», – вважає громадський діяч Ростислав Сосновий.
Ми вирішили проаналізувати активність громади саме в Бахмуті та порівняти її з сусідніми містами Донеччини.
Для цього ми запитали в Бахмутській, Слов’янській, Костянтинівській, Покровській, Маріупольській та Краматорській міськрадах, якими інструментами участі користувались мешканці громад в 2019 році. На сьогодні відповідь надали чотири міськради.
Виявилося, що найпоширеніший інструмент взаємодії це – електронні петиції. Городяни також користуються можливістю покращити інфраструктуру через Громадський бюджет. На фоні супер активної громади Маріуполя та Слов’янська, активність бахмутян у поданні петицій виглядає дуже низькою. Звичайно, що і ускладнення в підписанні петицій мають на це вплив. Із-за складностей в реєстрації, можливо якісь бажаючі, навіть не зареєстрували свої ідеї.
До речі, за декілька років існування цього сервісу в Бахмуті жодна петиція, що набрала відповідну кількість голосів і була підтримана депутатами, не була реалізована. В Слов’янську тільки за 2019-й рік реалізували чотири петиції, а в Маріуполі – 20 ініціатив, поданих через сервіс електронних петицій.
Бахмут посів перше місце по критеріям участі у повідомленнях про збір підписів та акції протесту. За рік таких було – 76, при цьому у минулому році подано лише п’ять петицій, одна зібрала відповідну кількість голосів, не одна не реалізована.
Що стосується реалізації ініціатив, що безпосередньо стосуються інфраструктури, то в Бахмутській міськраді повідомили, що через Громадський бюджет їх було три і всі вони стосуються відкриття дитячих майданчиків. Про проекти, реалізовані в Бахмуті громадським сектором, які б стосувались вуличного мистецтва, в міськраді чомусь повідомили, що інформацією не володіють.
Але такі проєкти є. І міська рада у різних формах через депутатів та організаційну підтримку брала в них участь.
Найбільш гучними проектами стріт-арту за останній рік впевнено можна назвати мурали на стіні будівлі кінотеатру «Победа» та на будинку Горбатова, 30. Перший мурал створювався під час арт-резиденції «Дифузії», що відбулася цієї осені в Бахмуті за участю художників з Європи і України.
Друга ініціатива була реалізована в 2018-2019 році – це розпис цоколя багатоповерхівки на перехресті вулиць Горбатова та Садової. Над розписом працювала місцева художниця Маша Вишедська зі своїм чоловіком Ростиславом Сосновим. Працювати почали завдяки ініціативі Матвія Гулідова, меценатом проєкту став депутат міськради, підприємець Валерій Слєсарев.
На сьогодні це мабуть найбільший витвір творчості Маши в Бахмуті, який прикрашає місто і одночасно запрошує глядача до взаємодії. Стіна по вул. Горбатова, 30 живе своїм життям, перехожі особливо з дітьми уповільнюють темп, щоб роздивитись дрібні деталі, а молодь залишає адреси своїх аккаунтів в Інстаграм.
Марія та Слава вбачають у цьому своєрідну заявку на діалог.
«Це як раніше писали «Тут був Петя». Я перша позначила авторство аккаунтом в Інстаграм, в них це теж мабуть спосіб визначити свою особу. Це не перекриває і істотно не міняє малюнок, з іншого боку вулиці цього напису вже не видно, а якщо підійти ближче – видно, що в цьому містечку є життя», – пояснює авторка муралу.
За декілька років роздумів, спілкування з іншими митцями, спроб і пошуку себе творча команда Вишедська-Сосновий створили свій стиль.
«У нас пару років пішло на те, щоб зрозуміти, чим ми будемо займатись. У нас були спочатку сумніви. Здавалося, що урбаністика вимагає багато спеціальних знань. Потім я зрозумів, що урбаністика – це як здоров’я, тільки здоров’я міста. Не обов’язково бути професором медицини, щоб бути здоровим. Потрібно просто застосовувати якісь практики і ти будеш здоровим», – пояснює Слава.
Маша додає:
«Ми займаємося урбаністикою з боку користувача міста, з боку вільного городянина. Ті, хто професійно займається урбаністикою – це про те, як влаштовувати міста, ми цим не займаємося, для цього потрібно вчитися, практикувати. Є інша урбаністика з боку користувача. Ми такий приклад городян, які мають досить вільного часу, щоб ходити пішки, яким потрібно десь гуляти, ми прагнемо до комфорту під час наших прогулянок».
Обравши свій шлях, Маша та Слава визначили декілька кроків до втілення успішного урбаністичного проекту. Як же треба діяти, щоб робити своє місто комфортним та привабливим? Разом ми склали покрокову інструкцію, яка може бути в нагоді тим, хто зрозумів, що існуюче положення його не влаштовує, але як його змінити, поки не знає.
Крок №1. Створення Творчого середовища
«В 2016-му році у мене була потреба у змінах і з’явилися люди, які в цьому допомогли. Все почалося з «Літературної середи» (прим. ред. молодь збиралась на території вільного простору «Майстерня», читали вірші відомих авторів, ділились своєю творчістю). Можна споживати скільки завгодно інформації, але важливо організовувати зустрічі, спілкування, об’єднуючу діяльність. Творче середовище важливе, воно часто вироджується в якісь нові речі», – каже Слава.
Саме під час цих зустрічей з’явилась група активної молоді, яка вирішила вийти за межі простору і позначитись у місті. Вирішили розмалювати тролейбусну зупинку. В цей час відбулося знайомство Слави і Маши, яке з часом переросло в кохання і творчий колектив. Зазвичай Маша відповідає за творчість, а Слава за комунікацію. Поки художниця малює чи створює образ, Слава бере на себе всі обов’язки по перемовинам, узгодженню місця, закупівлі матеріалів, спілкуванню з меценатами і навіть з глядачами. Під час створення малюнку Слава пояснює концепцію, відповідає на всі питання і веде діалог.
«Творче середовище важливе, але іноді до творчості може спонукати ізоляція. Ми іноді вириваємося кудись, спілкуємося з художниками, звіряємо свої компаси та погляди. Стежимо за творчими людьми через соцмережі. Творчість може бути реакцією на роздратування, але цього може і не бути. Останні роки я просто вийшла з матриці внутрішньої еміграції. Мені не подобалось те що я бачу, але я собі уявляла щось інше. Я жила так багато років, потім я вирвалася і зрозуміла – потрібно щось робити. Матриця ніби скінчилась. Світ може не подобатися, але людина цього просто не помічає, а живе в уявному світі. Але я не думаю, що мій приклад – це здорова штука», – відверто визнає художниця.
Крок №2. Ініціатива вітається. Відсутність конкуренції.
«У нас немає конкурентів. Все з чим ми приходимо, що трохи краще простого фарбування – це вже досягнення. В місті з’явилися пофарбовані рівні стіни, але вони нудні. Дивишся на зіпсований новий утеплювач на будинку, і думаєш, от дурні. Але це фізіологічна потреба. Людина залишає щось після себе – це протест. Тут може бути два шляхи або створення, або руйнування. Щоб це був шлях творчості, потрібно організувати цю можливість, щоб людина відчувала потім причетність. Коли майно нічиє, тобто спільне, це не можливо. Якщо у людини є зв’язок з тим, що відбувається, він не буде навмисно псувати», – каже Слава.
Повертаючись до активності громадян, можна сказати, що одиниці беруть участь в реалізації ініціатив, тому мабуть і не відчувають причетності. В Бахмуті завдяки зусиллям міськради реалізується багато проектів з покращення інфраструктури, але випадки псування громадського майна не припиняються. Найгучніший приклад – це підпалювання топіарних фігур на набережній Бахмутки. Цей «вираз протесту» двох молодих людей коштував громаді сотні тисяч гривень.
Бахмутська міська рада для залучення громади в реалізацію ініціатив раніше проводила конкурс міні-проєктів. Після того, як конкурс замістили Громадським бюджетом, в умовах участі залишили співфінансування – щоб отримати гроші з бюджету на реалізацію ініціативи треба зробити власний внесок 50%. Це чи не єдиний приклад в Україні, коли для подання пропозиції на Громадський бюджет, треба робити власний внесок і самому реалізовувати проєкт. На думку секретаря міської ради Світлани Кіщенко така форма підвищує відповідальність мешканців громади за створений об’єкт.
Нещодавно був також пошкоджений мурал, який створили художники проєкту «Дифузії», хоча до роботи також залучались охочі мешканці громади.
«Це класична схема, коли в тебе є ідея і ти знайшов однодумців. Але часто грошей немає і можливостей теж не видно. Як це було у нас. Машу обурювали лебеді з шин, я пропонував робити перформанси – запалювати шини, щоб привернути увагу. Перша фаза – обурення, тобто почався діалог. Поступово ми прийшли до альтернативи. Діалог виникне, коли людина зробить, щось своє у відповідь. Круто, коли місто багате і є багато творчих особистостей, тоді починається змагання. Я не розумію, чому конкуренція дратує, круто коли є внутрішня конкуренція», – вважає Сосновий.
Він також додає, що при реалізації своїх ідей вони не зустрічали системного опору міської влади. Були ідеї, які не вдалося реалізувати, але при наявності ресурсів, завжди є де малювати. В малих містах Україні, де стріт-арт та урбаністіка тільки заходять, існує свобода для творчості, що мають цінувати і використовувати сучасні художники.
Крок №3. Доступний інструмент. Проста і надійна техніка виконання
«Чому я малюю на стінах? Бо починаю в місті відчувати себе як вдома. Це вже не якийсь там незатишний простір. Ти ходиш містом і придивляєшся: ось тут я картину повішу, тут я так зроблю. І твій будинок це вже не тільки твоя квартира, а все місто. І припустимо вся область і вся Україна. Мені мої роботи через якийсь час перестають подобатись. Але в загальному залишається відчуття того, що це моє місто і я можу зробити все, що захочу. Тому неприємно питати дозволу. Це мій будинок, чому я повинна питати, де мені цвях забити можна, а де не можна», – міркує художниця.
Щодо техніки виконання Марія каже, що вона працює з маркерами, тому що звикла до твердого стрижня з дитинства, саме в цій техніці їй зручніше передавати свої образи.
Чоловік каже, що коли вперше з групою однодумців розмальовували зупинку, було складно забезпечити художників інструментом – потрібно було носити компресор, проектор. Тому, обираючи свій шлях, краще використовувати зручний інструмент, звичну техніку.
«Ми прийшли до того, що наші розміри це щось порівнянне з людським зростом. В нашій техніці можна забезпечити мобільність і логістику. У малюнку Марія не досягає ідеальності деталей, і це дозволяє людям взаємодіяти. Кожен знаходить своє», – пояснює чоловік.
На питання, чи потрібно звертати увагу на критику, він пояснює:
«Ми просто не можемо зробити інакше. Часто люди критикують не тому, що їм не подобається, а тому, що їм погано. Такі питання зазвичай закінчуються загальними розмовами про війну і політику. Так відбувається діалог. Я вважаю, що будь яка творчість має право на життя, можливо глядач просто ще не готовий, щоб щось сприймати, а через деякий час роботу визнають як витвір мистецтва».
Судячи з критики, яку у великій кількості можна побачити, наприклад, під новиною про створення муралу на стіні кінотеатру «Победа», диванних критиків більше ніж активних городян, готових взяти на себе відповідальність і діяти у відповідь, на творчість з якою ти не згоден.
Крок №4. Знайти ресурси не так складно.
Зазвичай особистого ресурсу не вистачає і потрібно об’єднувати зусилля, щоб досягти мети. В своїй діяльності родина і творча група Вішедська-Сосновий прийшли до висновку, що технічно можуть реалізувати свої прагнення, але ресурси мають залучати. В цьому допомагають меценати та робота в донорських проєктах громадських організацій.
«Для Маші стріт-арт це фізіологічна потреба. Нам потрібно шукати гроші хоча б на витратні матеріали. Маша починала малювати з маленьких блокнотів. Потім трапився FreeDOM HUB (прим. ред. молодіжний простір, стіни якого розмалювала Маша), але там ми малювали звичайними китайськими маркерами. Перша робота професійними матеріалами була в офісі громадської організації «Бахмутська Фортеця». Нам круто пощастило, що є громадські організації, які підкидають гроші на це. Тому що з приватними або комерцією ми б так не розвинулись».
Завдяки роботі в проєкті «Прозорі вибори в Бахмуті» вдалося залучити ресурси на створення шести муралів, що розміщені в різних районах міста. Мурали через QR-коди залучають аудиторію до перегляду інформаційних матеріалів і прикрашають непривабливі кути та стіни.
Меценат Валерій Слєсарев, який підтримав проєкт на вулиці Горбатова та проєкт «Дифузії», каже, що стріт-арт робить Бахмут сучасним, тому він залюбки підтримує художників.
«Коли ви бачите графіті – це знак того, що в місті є активне життя, відбувається багато цікавих речей. Міста, в яких багато графіті – це зазвичай культурні та художні центри, яким повинен стати Бахмут. Підтримуючи молодих художників, ми робимо місто яскравішим», – пояснює Валерій.
Слава каже, що підтримку планує збирати через Інтернет.
«Потрібно прибирати проблему організації, коли ти залежиш від багатьох людей. Зараз ми запустили Патріон. Маша працює в промислових масштабах і у певній техніці. Людина, яка хоче, щоб в місті щось відбувалося, підписується на нас – перераховує 5, 10, 50 доларів на місяць. При зборі 50 доларів, ми можемо почати діяльність. Якщо збереться певна група людей, які надсилають гроші, ми зможемо за невеликий час перетворити місто», – пояснює Слава.
Крок №5. Експериментуйте. Організовуйте спільноти.
«В принципі зараз багато людей, щоб зробити щось значуще, і не потрібно. До десяти осіб, на мою думку, вистачить. Після цього порога громадський рух стає занадто складний в управлінні. Потрібна також зацікавлена аудиторія, яка може допомогти невеликими вкладеннями. Раніше, щоб художник став знаменитим, йому потрібно було бути хорошим художником, хорошим технологом, плюс знайти мецената. Зараз все змінилося, бо можна створити свою спільноту і отримати підтримку через Інтернет. Хтось може допомогти внесками, хтось протекцією проєктів, хтось у пошуках донорських ресурсів», – пояснює Сосновий.
Маша каже, що для того, щоб робити урбаністичні проекти не обов’язково вміти малювати. Можна посидіти пару годин в Інтернеті і знайти щось цікаве і корисне.
«Варто походити по місту придивитися до того, що люди вже роблять. Можна знайти таку людину і звернутись до автора. Можливо ваша ідея сподобається ще комусь, вони приєднаються і так можна буде купити матеріали», – додає художниця.
«Міський простір потрібно просто обжити. Вулиця вона змивається, погане йде, гарне приходить. Іноді погане причина для гарного. Тому я б сказав – експериментуйте!».
Щоб створити шедеври, потрібно почати діяти, тому не гайте час, дотримуйтесь інструкцій, або створюйте свій шлях. Головне – сміливо творіть!
В матеріалі використані ілюстрації Маші Вишедської.
Підготовка цього матеріалу стала можливою завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Менторська програма з журналістики рішень реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» в рамках проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні», який фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
