Володимир Березін — краєзнавець, громадський діяч та активіст виклав свої думки, щодо розбудови громади після перемоги. Яким досвідом може поділитись наш Бахмут — читайте в матеріалі.

Наші міста вже одного разу звільняли й у нас є унікальний досвід – що робити після деокупації, вважає пан Березін та наводить основні тези такого досвіду.

Без виборів, але з демократією

Виборів у прифронтових громадах не потрібно проводити, однак треба продовжувати призначати військові адміністрації. Необхідно створити в громадах регулярні наради учасників бойових дій.

Крім того, треба робити на постійній основі зустрічі керівництва громади зі всіма охочими, тобто віче у формі громадських слухань із заслухуванням, фіксацією та наданням відповідей на всі пропозиції, що поступають, вважає Березін.

Подібний досвід був у Дружківці у 2014-2015 роках. Головне – не просто звітувати владі, а слухати, надати можливість людям висловлювати свої думки. Щоб не робити для нас без нас, пише Володимир Березін.

Співпраця з правоохоронними органами

На думку, Володимира Березіна слід організувати обов’язкову щотижневу зустріч з керівництвом місцевої поліції всіх охочих. 

“В Костянтинівці це робили з 2015 по 2019 роки та довели їх (ред. зустрічей) ефективність”, — вважає Володимир Березін.

Під час таких зустрічей поліція системно звітує, що зробили за тиждень, відповідає на питання. Крім цього, це — унікальна можливість кожного охочого прийти та зробити заяву, яку поліція буде зобов’язана розслідувати.  

Правоохоронці, держслужбовці, працівники культури та освіти повинні бути головними державниками та показниками українськості та патріотизму. Громадськість повинна їх постійно контролювати та атестувати. 

Читайте також: «Ми тоді були голодні, злі і в нас мотивація була більша!», – Віктор Шендрік про розвиток демократичного руху у 90-ті

З матеріалу про здобуття Бахмутом історичної назви

Громада на першому місці

В громадах повинні працювати Ради підприємців, Громадські ради для ГО, ради профспілок, ради релігійних організацій, екологічні ради тощо. Це також важливе при пропорціональних партійних виборах, вважає ексдепутат. 

Громадські слухання, сходи громадян за місцем проживання, сільські, вуличні сходи повинні бути постійною практикою. Це, а не гарні дороги та фасади є головним показником роботи влади.

“Кожна цеглина, кожний цвях в місті повинні кричати, яка наша громада українська. Це навіки наша головна культурна та екскурсійна привабливість. Треба робити календарі, щоб всі 365 днів в році були заповнені видатними людьми та подіями. Екскурсії повинні робити діти та молодь для дітей та молоді. Бо, як говорив Олекса Тихий, якщо діти виховують дітей – вони краще виховуються самі”, — пише краєзнавець.   

Сталий розвиток екосвідомості

В Стратегії розвитку громади обов’язково повинна бути — дружність до природи. Це й виховання на свіжому повітрі (тим паче, якщо школи зруйновані), пошук та використання альтернативних джерел енергії, озеленення, визнання головної річки громади – пам’ятником природи, який офіційно береться під охорону, розмірковує Березін.

Крім того, влада повинна всіляко підтримувати та створювати, якщо їх ще немає органи самоорганізації населення — територіальні, квартальні чи вуличні комітети. Необхідність розвитку ОСББ вже всім зрозуміла. 

“Ми зараз воюємо (в тому числі інформаційно) за правду, тому давайте забезпечимо правду в тилу. І для цього не обов’язково чекати Перемоги” — підсумовує Володимир Березін.

Головне фото: з архіву Володимира Березіна

Читайте також: Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Донецькій області триває евакуація населення. Водночас нещодавно про проблеми з браком місць для евакуйованих, особливо, маломобільних розповіли волонтери, згодом про нестачу місць у транзитному центрі в Павлограді повідомили у Комісії захисту прав ВПО.

Актуальну ситуацію з евакуацією населення з Донецької області розповів Дмитро Пожарський, начальник відділу з питань надання соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення.

Евакуація з Донецької області: що відомо

За словами Дмитра Пожарського, зараз розпочалась активна фаза евакуації, також триває розселення цивільного населення. За тиждень вже розселили 215 людей, з них 56 дітей та 53 маломобільні особи. Ще 20 маломобільних людей сьогодні розселять у геріатричних закладах Київщини.

За цей тиждень евакуйованих розселяли до:

• Львівської;
• Черкаської;
• Вінницької;
• Кіровоградської;
• Закарпатської;
• Львівської;
• Полтавської;
• Дніпропетровської;
• Одеської;
• Тернопільської;
• Київської;
• Житомирської областей.  

Транзитний центр у Лозовій та Волоському

У Комісії із захисту прав ВПО зазначили, що через перенавантаження евакуаційних пунктів, зокрема у Павлограді, урядовці ухвалили рішення відкрити два нових транзитних пункти: у Лозовій на Харківщині та Волоському на Дніпропетровщині.

“Крім того, до кінця серпня планується відкрити такі пункти у 15 областях і Києві, які зможуть додатково прийняти близько 30 тисяч ВПО, в тому числі маломобільних людей”, — написав Павло Фролов, Голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

За словами Дмитра Пожарського, центр у Лозовій за вчора відвідало 98 людей. Він розрахований на більше ніж 300 осіб. Саме сюди евакуюють людей з Донеччини, оскільки цей центр ближчий.

Евакуація маломобільних

Покинута жінка в лікарні і нестача шелтерів: які проблеми з евакуацією вирішують волонтери на Донеччині

Волонтери, які працюють на Донеччині зазначали, що з евакуацією маломобільних людей є проблеми, їх немає куди розміщувати. Як зазначив Дмитро Пожарський, евакуація одиноких маломобільних осіб триває вже три роки, людей розселяли у стаціонарні установи Донецької області.

Евакуація маломобільних, за словами Дмитра Пожарського, є у співпраці з Міністерством соціальної політики, з Національною соціальною службою, також Пожарський згадав за допомогу “СхідSOS”. Він пояснив, чому знайти місце для маломобільних людей важче:

“Це просто не так швидко, як для нас, здорових людей, знайти місце МТП. Тому що це повинна бути спеціально геріатрична установа. І тому триває пошук відповідних приміщень, тому люди можуть трошки затримуватись на транзитному центрі. Це все для того, щоб надати їм більш комфортні умови”.

Він запевнив, що з евакуацією маломобільних допомагають всі приймаючі області:

“Ми розуміємо, що таких місць не дуже багато по Україні, але ми не можемо сказати, що це якась кричуща проблема, яка дуже є. Вибачайте, ми ще нікого не залишили. Єдина проблема, яка зараз є, це відмова саме людей маломобільних евакуюватися. Ось на цю проблему прошу звернути увагу”.

Також, як повідомив Дмитро Пожарський, на останній нараді з Олексієм Кулебою (ред. віцепрем’єр-міністр відновлення, міністр розвитку громад та територій) надали відповідне доручення приймаючим громадам відкрити додаткові потужності для розміщення одиноких маломобільних осіб. Пожарський запевнив, що всі потрібні заходи вживаються.

“Проблеми з евакуацією немає. Лише проблема, як вмовити, людей, тих, хто залишився, виїхати”, — резюмував Пожарський.

До теми:

Де в Донецькій області ще працюють банки: перелік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!