Що ми маємо зробити після перемоги?: погляд громадського діяча Володимира Березіна

Семаковська Тетяна 11:38, 12 Січня 2023

Screenshot 347 851ebВолодимир Березін — краєзнавець, громадський діяч та активіст виклав свої думки, щодо розбудови громади після перемоги. Яким досвідом може поділитись наш Бахмут — читайте в матеріалі.

Наші міста вже одного разу звільняли й у нас є унікальний досвід – що робити після деокупації, вважає пан Березін та наводить основні тези такого досвіду.

Без виборів, але з демократією

Виборів у прифронтових громадах не потрібно проводити, однак треба продовжувати призначати військові адміністрації. Необхідно створити в громадах регулярні наради учасників бойових дій.

Крім того, треба робити на постійній основі зустрічі керівництва громади зі всіма охочими, тобто віче у формі громадських слухань із заслухуванням, фіксацією та наданням відповідей на всі пропозиції, що поступають, вважає Березін.

Подібний досвід був у Дружківці у 2014-2015 роках. Головне – не просто звітувати владі, а слухати, надати можливість людям висловлювати свої думки. Щоб не робити для нас без нас, пише Володимир Березін.

Співпраця з правоохоронними органами

На думку, Володимира Березіна слід організувати обов’язкову щотижневу зустріч з керівництвом місцевої поліції всіх охочих. 

“В Костянтинівці це робили з 2015 по 2019 роки та довели їх (ред. зустрічей) ефективність”, — вважає Володимир Березін.

Під час таких зустрічей поліція системно звітує, що зробили за тиждень, відповідає на питання. Крім цього, це — унікальна можливість кожного охочого прийти та зробити заяву, яку поліція буде зобов’язана розслідувати.  

Правоохоронці, держслужбовці, працівники культури та освіти повинні бути головними державниками та показниками українськості та патріотизму. Громадськість повинна їх постійно контролювати та атестувати. 

Читайте також: «Ми тоді були голодні, злі і в нас мотивація була більша!», – Віктор Шендрік про розвиток демократичного руху у 90-ті

Screenshot 346 41542

З матеріалу про здобуття Бахмутом історичної назви

Громада на першому місці

В громадах повинні працювати Ради підприємців, Громадські ради для ГО, ради профспілок, ради релігійних організацій, екологічні ради тощо. Це також важливе при пропорціональних партійних виборах, вважає ексдепутат. 

Громадські слухання, сходи громадян за місцем проживання, сільські, вуличні сходи повинні бути постійною практикою. Це, а не гарні дороги та фасади є головним показником роботи влади.

“Кожна цеглина, кожний цвях в місті повинні кричати, яка наша громада українська. Це навіки наша головна культурна та екскурсійна привабливість. Треба робити календарі, щоб всі 365 днів в році були заповнені видатними людьми та подіями. Екскурсії повинні робити діти та молодь для дітей та молоді. Бо, як говорив Олекса Тихий, якщо діти виховують дітей – вони краще виховуються самі”, — пише краєзнавець.   

Сталий розвиток екосвідомості

В Стратегії розвитку громади обов’язково повинна бути — дружність до природи. Це й виховання на свіжому повітрі (тим паче, якщо школи зруйновані), пошук та використання альтернативних джерел енергії, озеленення, визнання головної річки громади – пам’ятником природи, який офіційно береться під охорону, розмірковує Березін.

Крім того, влада повинна всіляко підтримувати та створювати, якщо їх ще немає органи самоорганізації населення — територіальні, квартальні чи вуличні комітети. Необхідність розвитку ОСББ вже всім зрозуміла. 

“Ми зараз воюємо (в тому числі інформаційно) за правду, тому давайте забезпечимо правду в тилу. І для цього не обов’язково чекати Перемоги” — підсумовує Володимир Березін.

Головне фото: з архіву Володимира Березіна

Читайте також: Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

Лященко Марія 11:00, 7 Грудня 2025
Нацпарк “Святі Гори” / фото Марія Лященко

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 12:00, 6 Грудня 2025
Пенсійне посвідчення з інвалідності / фото ілюстративне, iStock

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та соціальні гарантії. Розповідаємо, куди звертатися та які документи знадобляться.

Детальніше про те, як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності

Пенсійне посвідчення з інвалідності — це офіційний документ, що підтверджує статус особи з інвалідністю та дає право на відповідні соціальні гарантії, пільги та допомогу. Його можуть оформити як дорослі, так і діти з інвалідністю, а також особи з інвалідністю з дитинства.

У посвідченні зазначають:

  • ПІБ людини;
  • дату народження;
  • стать;
  • вид пенсії;
  • номер особового рахунку;
  • серію та номер паспорта або РНОКПП.

Також додатково вносять:

  • групу та підгрупу інвалідності;
  • причину інвалідності (захворювання, травма, вроджені вади тощо);
  • нозологічну форму;
  • строк, на який встановлено інвалідність.

Пенсійне посвідчення з інвалідності може видаватися:

у паперовій формі — термін дії не обмежується, виняток — призначення пенсії на певний строк;
у електронній формі — видається у вигляді платіжної картки, яка є одночасно пенсійним посвідченням, термін дії такого посвідчення визначається банком й не може перевищувати трьох років;

За бажанням, людина може оформити електронне пенсійне посвідчення у “Дія”, без паперового аналога. І користуватись ним лише у цифровому вигляді.

Які документи потрібні та куди звертатися

Щоб отримати пенсійне посвідчення особам з інвалідністю, необхідно звернутися до Пенсійного фонду України (ПФУ) із заявою та надати наступні документи:

  • серію та номер паспорта або реєстраційний номер облікової картки платника податків;
  • номер особового рахунку;
  • вид пенсії (з інвалідності);
  • групи, підгрупи, причини інвалідності із зазначенням у відповідних випадках нозологічних форм захворювань;
  • термін дії посвідчення;
  • фото 3 на 4 для особи з інвалідністю; фото 3 на 4 дитини та фото 3 на 4 одного з батьків, який отримує допомогу (для оформлення пенсійного посвідчення для дитини з інвалідністю).

Посвідчення можна замовити й онлайн в особистому кабінеті на порталі електронних послуг ПФУ. Для цього треба:

  • Подати онлайн-заяву на виготовлення посвідчення;
  • заповнити всі розділи форми;
  • завантажити копії паспорта та РНОКПП;
  • прикріпити фотографію 3 на 4;
  • підписати заяву КЕП.

Готове посвідчення видається безплатно особисто одержувачу соціальної допомоги у сервісному центрі ПФУ.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

*** Листопад 23 року. Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на […]

11:00, 07.12.2025 Лященко Марія

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та […]

12:00, 06.12.2025 Скопіч Дмитро
гуманітарна допомога
Важливо

Де найбільше допомагають бахмутянам: аналіз розподілу гуманітарки за два роки

У жовтні у Бахмуті оновили склад Комісії з розподілу гуманітарної допомоги — це консультаційно-дорадчий орган при Бахмутській МВА, який працює з 2022 року. Він погоджує […]

заяви

Командир 7 корпусу ДШВ спростував заяви про оточення Мирнограда і захоплення Покровська

На Покровському напрямку зберігається напружена ситуація. Аналітики фіксують просування ворога, а в медіапросторі лунають заяви про можливе оточення Мирнограда. При цьому Генштаб звітує про продовження […]

Що купляла Званівська громада у листопаді: аналізуємо закупівлі

За листопад 2025 року Званівська громада витратила понад 500 000 гривень з бюджету. Серед закупівель є й оборонні. Детальніше про закупівлі Званівської сільської ради — […]