Володимир Березін — краєзнавець, громадський діяч та активіст виклав свої думки, щодо розбудови громади після перемоги. Яким досвідом може поділитись наш Бахмут — читайте в матеріалі.
Наші міста вже одного разу звільняли й у нас є унікальний досвід – що робити після деокупації, вважає пан Березін та наводить основні тези такого досвіду.
Без виборів, але з демократією
Виборів у прифронтових громадах не потрібно проводити, однак треба продовжувати призначати військові адміністрації. Необхідно створити в громадах регулярні наради учасників бойових дій.
Крім того, треба робити на постійній основі зустрічі керівництва громади зі всіма охочими, тобто віче у формі громадських слухань із заслухуванням, фіксацією та наданням відповідей на всі пропозиції, що поступають, вважає Березін.
Подібний досвід був у Дружківці у 2014-2015 роках. Головне – не просто звітувати владі, а слухати, надати можливість людям висловлювати свої думки. Щоб не робити для нас без нас, пише Володимир Березін.
Співпраця з правоохоронними органами
На думку, Володимира Березіна слід організувати обов’язкову щотижневу зустріч з керівництвом місцевої поліції всіх охочих.
“В Костянтинівці це робили з 2015 по 2019 роки та довели їх (ред. зустрічей) ефективність”, — вважає Володимир Березін.
Під час таких зустрічей поліція системно звітує, що зробили за тиждень, відповідає на питання. Крім цього, це — унікальна можливість кожного охочого прийти та зробити заяву, яку поліція буде зобов’язана розслідувати.
Правоохоронці, держслужбовці, працівники культури та освіти повинні бути головними державниками та показниками українськості та патріотизму. Громадськість повинна їх постійно контролювати та атестувати.
З матеріалу про здобуття Бахмутом історичної назви
Громада на першому місці
В громадах повинні працювати Ради підприємців, Громадські ради для ГО, ради профспілок, ради релігійних організацій, екологічні ради тощо. Це також важливе при пропорціональних партійних виборах, вважає ексдепутат.
Громадські слухання, сходи громадян за місцем проживання, сільські, вуличні сходи повинні бути постійною практикою. Це, а не гарні дороги та фасади є головним показником роботи влади.
“Кожна цеглина, кожний цвях в місті повинні кричати, яка наша громада українська. Це навіки наша головна культурна та екскурсійна привабливість. Треба робити календарі, щоб всі 365 днів в році були заповнені видатними людьми та подіями. Екскурсії повинні робити діти та молодь для дітей та молоді. Бо, як говорив Олекса Тихий, якщо діти виховують дітей – вони краще виховуються самі”, — пише краєзнавець.
Сталий розвиток екосвідомості
В Стратегії розвитку громади обов’язково повинна бути — дружність до природи. Це й виховання на свіжому повітрі (тим паче, якщо школи зруйновані), пошук та використання альтернативних джерел енергії, озеленення, визнання головної річки громади – пам’ятником природи, який офіційно береться під охорону, розмірковує Березін.
Крім того, влада повинна всіляко підтримувати та створювати, якщо їх ще немає органи самоорганізації населення — територіальні, квартальні чи вуличні комітети. Необхідність розвитку ОСББ вже всім зрозуміла.
“Ми зараз воюємо (в тому числі інформаційно) за правду, тому давайте забезпечимо правду в тилу. І для цього не обов’язково чекати Перемоги” — підсумовує Володимир Березін.
Евакуація з Дружківки / фото відділ комунікації поліції Донецької області
Поліцейські спільно з волонтерами провели евакуацію дітей з віддаленого району Дружківки. Загалом з міста евакуювали трьох дітей з батьками. Виходити з міста довелося пішки через ризик атаки дронів.
Про це повідомили у відділі комунікації поліції Донецької області.
Евакуація дітей із Дружківки
У місті Дружківка, яке перебуває в зоні бойових дій, провели надскладну рятувальну операцію. Поліцейські спільно з волонтерами евакуювали дві родини з віддаленого району міста. Серед врятованих були троє дітей. Хоча ще у травні обласна влада заявляла про те, що всі діти з Дружківки евакуйовані. Як діти знову опинилися в місті, не повідомляється.
Частково евакуація проходила пішки. Через обстріли евакуаційна група залишила автомобіль у відносно безпечному місці та добиралася до адреси пішки. Щойно представники “Білих янголів” зайшли до приватного сектору, над ними почали кружляти щонайменше 5 дронів. Один із них влучив у сусідній будинок, а інший взяв курс на евакуаційну групу, тому довелося застосувати антидронову зброю.
“Білі янголи” у Дружківці / фото відділ комунікації поліції Донецької області
Дорогою поліцейські випадково зустріли жінку з сином-підлітком. Через це правоохоронці розділилися: одна група евакуювала щойно виявлену родину, а інша пішла за основною заявкою. Там на порятунок чекала сім’я з двома дітьми — 11-річною дівчинкою та 6-річним хлопчиком. Люди мешкали без світла, газу, зв’язку та під постійними вибухами.
Зворотний шлях із дорослими та дітьми також долали пішки. Люди несли на собі речі, що сильно обмежувало швидкість, і зростав ризик потрапити під удар дронів. Тому один із броньованих автомобілів ризикнув прорватися ближче до групи, щоб забрати сумки. Розвантаживши людей, поліцейські успішно вивели їх з небезпечної зони та передали волонтерам. Зараз людям шукають житло.
Евакуація дітей / фото відділ комунікації поліції Донецької області
Нагадаємо, що на початок липня в Донецькій області залишаються проживати 7 147 дітей. У п’яти населених пунктах, де оголошено обов’язкову евакуацію в примусовий спосіб, перебувають 270 дітей. Троє з них — у місті Миколаївка, яке входить у зону бойових дій.
Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному селі Зайцеве і Бахмуті. Далі було фахове навчання в Донецьку і переїзд до Вінниці через війну. Зараз пані Анастасія працює літературною редакторкою у видавництві і є однією із засновниць поетичної спільноти MoodNight у Вінниці.
У розмові з редакцією Бахмут IN.UA Анастасія Саржевська поділилася своїми спогадами про Бахмут, розповіла про роботу з книгами та захоплення поезією.
“У мене завжди був привілей повернутися додому”
Анастасія Саржевська родом із села Зайцеве Бахмутського району. Дівчина навчалася у сільській школі та Бахмутській школі №5. У 16 років вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”.
Завершити навчання в Донецьку не вдалося. У 2014 році місто окупували російські бойовики і навчальний заклад був змушений евакуювати своїх студентів до Вінниці. Анастасія теж переїхала туди, але часто їздила додому. Згадує, що їй було дуже цінно мати дім, куди можна було повернутися.
“Після 2014 року мені завжди було радісно усвідомлювати, що я можу повертатися додому. Якщо порівняти, наприклад, з тоді вже окупованим Донецьком, звідки багато моїх знайомих переїхали і, на жаль, не могли поїхати додому. Хоч Бахмут після 2014 року і був прифронтовим містом, але принаймні я мала дім, куди можна було повернутися. Після 2022 року тема дому для мене складніша. Колись ці спогади, можливо, перейдуть у ностальгічну і неболючу пам’ять, але зараз сильно відчувається ця втрата”, — каже Анастасія Саржевська.
Анастасія Саржевська у Бахмуті, 2021 рік / фото надане героїнею
Востаннє пані Анастасія була вдома на початку 2022 року. Тоді вона з родиною, як завжди, відзначали новорічні свята у сімейному колі.
“Тоді я навіть не могла уявити, що це буде останній Новий рік вдома. Згадуючи ниніту новорічну відпустку, з’являються думки, що треба було більше побути там, більше поїхати по місту погуляти. Але тоді це так не сприймалося, то були безтурботніші часи разом з рідними”, — згадує Анастасія Саржевська.
Автобусна зупинка у Зайцевому / фото надане героїнею
Найбільше у Бахмуті дівчина любила його архітектуру. Загалом свій рідний край вона згадує красивим, зеленим і комфортним.
“Багато моїх знайомих, які були або жили в Бахмуті, часто описують його, як гарне, красиве і європейське місто. І я згодна з цим. Місто дійсно було дуже чисте, сучасне, при цьому було й багато старих історичних будівель. Наприклад, біля нашої п’ятої школи була синагога рожевого кольору, яку я запам’ятала дуже архітектурно красивою. Назавжди у спогадах також Нижній і Верхній парки, що біля автостанції. Це місця з дитинства, які залишалися незмінними скільки я себе пам’ятаю”, — поділилася спогадами пані Анастасія.
Одним із улюблених місць Анастасії був Нижній парк / фото надане героїнею
Робота у видавництві
Професійний шлях Анастасії Саржевської нерозривно пов’язаний із текстами. Любов до української мови в неї була зі шкільних років. Потім вона переросла у фахове навчання — дівчина вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. Завершити навчання в Донецьку завадила війна. У 2014 році університет релокувався і евакуював своїх студентів у Вінницю.
Анастасія Саржевська у Донецьку, 2012 рік / фото надане героїнею
У різний час бахмутянка працювала з текстами в соцмережах, писала статті на сайти, працювала редакторкою в ІТ-компанії. Паралельно з цим постійно відточувала навички: пройшла курси письменницької майстерності, редагування та інші курси на платформі Litosvita.
Останні майже 2 роки пані Анастасія працює літературною редакторкою і коректоркою у видавництві імені Соломії Павличко “Основи”.
“Я працюю з текстами, здебільшого з перекладними. Отримую переклади і далі починається літературне редагування тексту: це і лексика, і побудова речень, і технічні деталі. Або коректую, коли перед друком потрібно вичитати ворд, потім верстку і здати фінальний варіант книги”, — розповідає про роботу Анастасія.
Літературна спільнота і збори на ЗСУ
Свій вільний від роботи час Анастасія Саржевська присвячує творчості: пише вірші і організовує літературні читання у Вінниці. У 2021 році дівчина разом зі своєю подругою заснували спільноту MoodNight, яка об’єднала вінницьких поетів, музикантів, художників і фотографів. Сьогодні вона налічує понад 60 учасників та 5 організаторів.
“Коли ми зібрали спільноту, згодом до нас почалидоєднуватися інші люди. Це були знайомі, які розповідали про нас іншим, і так поступово у нас сформувалася доволі велика спільнота. На вихідних ми збираємося на зустрічі по 10-15 людей, читаємо вірші, обговорюємо. Також у нас є спільний чат, де ми ділимося, хто що зробив, що написав і разом обговорюємо це”, — каже Анастасія Саржевська.
Головною метою спільноти є створення безпечного середовища, в якому можна показати свою творчість і обговорити літературу з однодумцями.
“Для нас було важливо, щоб люди могли показувати те, що вони пишуть, у безпечному екологічному середовищі, де більше прийняття, ніж критики. Показувати, ділитися цим, щоб можна було бачитися, спілкуватися з людьми, які теж приблизно так відчувають і пишуть. Наша спільнота це також і популяризація віршів, прози, читання і літератури загалом, навколо цього ми і збираємося”, — розповідає Анастасія Саржевська.
***
Що головне
Щоб бджоли не порозлітались —
Версія одного з поетів.
«Головне дожити до вересня» —
Миттєво випалює пасічник,
Знімаючи рукавиці.
«Хай йому кат» —
Сказала б з усмішкою моя бабуся,
Якби я колись у неї запитала.
Головне було не розплакатись,
Коли її обіймала
Перед тим, як закинути
Валізу в багажник.
***
Анастасія Саржевська
Спільнота MoodNight проводить заходи на підтримку української армії. Під час одного з останніх вдалося зібрати 29 тисяч гривень.
“У травні ми організували літературні читання, метою яких був збір коштів на 46-ту бригаду, збирали на комплектування для дронів. Ми проводили ярмарок книжок, де кожен, хто міг і хотів, приносив книжки, а відвідувачі купували їх. Наприклад, за донейт від 500 гривень розіграли велику глянцеву книгу з фотографіями “Незалежні”. Також на аукціоні за 5 тисяч гривень продали “Тигроловів” Івана Багряного. Сумарно вийшло зібрати 29 тисяч гривень. Збір ми проводили у співпраці з благодійним фондом “Тихо”, які також надіслали нам книжки для ярмарки, і Андрій Лиман, засновник фонду, увесь час був на зв’язку, консультував нас щодо збору. Ми з організаторами дуже вдячні йому за підтримку та легку комунікацію. Всі деталі для дронів уже закупили, і військові отримали посилку для своєї майстерні”, — розповіла поетеса.
За словами пані Анастасії, розвиток культури і літератури надзвичайно важливий в умовах війни. Адже творчість допомагає закарбувати складні моменти нашої країни для майбутніх поколінь.
Анастасія Саржевська / фото надане героїнею
“Якщо говорити про книжки, сучасні вірші і прозу, то це рефлексія, і війни зокрема. Важливо засвідчити, підтвердити, поширити і показати це самим собі, і, можливо, людям з інших країн, тому що переклади української літератури ниніза кордоном мають попит. Ця частина літератури описує сьогодення, а інша — дає людям спосіб виходу складних емоцій. І ці обидва запити важливі”, — підсумовує Анастасія Саржевська.
***
Даю собі ляпаса,
Щоб отямитись.
Зажартую відвертість.
Феєрверки в моїй голові
Подібні смерті.
Ми складаємось із молекул
І недописаних пісень.
Ми зайшли так далеко,
Попри все.
Передивляюсь відеоінструкції,
Як навчитись сміятись заново.
Прикладаю слова
Твої
Про те ж саме.
Боги на Олімпі розводять руками,
Брешуть, що не знали,
Що мало бути інакше,
І замовкають.
Розбирайтесь, кажуть,
Це ж вам тут тепер
Не плакати, не відчувати,
Замовляли?
***
Анастасія Саржевська
Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.
Поліцейські спільно з волонтерами провели евакуацію дітей з віддаленого району Дружківки. Загалом з міста евакуювали трьох дітей з батьками. Виходити з міста довелося пішки через […]
Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному […]
Держава надає військовослужбовцям грошову компенсацію у разі переїзду до іншого населеного пункту через зміну місця служби. Виплата складається з підйомної допомоги та добових на час […]
Через бойові дії, евакуацію та окупацію частини території на Донеччині скоротилася кількість учнів, випускників і закладів загальної середньої освіти. Якщо до повномасштабної війни в області […]
За останні повні чотири роки Донеччина скоротила понад 80% посівних площ. До повномасштабного вторгнення Донеччина залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України. Попри потужну […]
