Вже майже рік в Україні триває повномасштабна війна. За цей час російські окупанти вчинили безліч злочинів, деякі з них відверто не вкладаються в голову: знущання, тортури, зґвалтування. Які механізми правосуддя може залучити Україна, аби домогтися справедливості щодо російських воєнних злочинців? Ми зібрали головне з матеріалу медіа НВ, коментує експерт національного та міжнародного кримінального права, Гюндуз Мамедов.

Станом на 22 грудня в Україні маємо вже понад 100 тисяч проваджень щодо наслідків збройного конфлікту. 

Що вже зроблено?

Щодо конкретних міжнародних злочинів, то жодна національна судово-правова система не здатна самостійно впоратися з таким величезним масивом. Тому ми звертаємося до всіх інших механізмів правосуддя, які доповнюють національні зусилля. Насамперед це Міжнародний кримінальний суд. 

Наразі триває важливий дискурс щодо того, як покарати максимальну кількість воєнних злочинців за всі міжнародні злочини. 

В Україні зараз найбільше обговорюється створення Трибуналу по агресії, тобто спеціального трибуналу, який судитиме російську верхівку за один із чотирьох найтяжчих міжнародних злочинів — злочин агресії. Ця модель пропонується тому, що Міжнародний кримінальний суд у нашому випадку не має юрисдикції розглядати злочин агресії через те, що Росія (як, до речі, і Україна) не ратифікувала Римський статут. Трибунал по агресії, у разі здобуття відповідної підтримки, може подолати імунітети глав держави, і це, безумовно, плюс. 

Має сенс розглянути альтернативний варіант. Наприклад, внесення змін до Римського статуту. Про це, до речі, 5 грудня, на цьогорічній Асамблеї Римського статуту, говорив прокурор МКС Карім Хан.

Зміни можуть стосуватися ретроспективності покарання за злочин агресії; поширення на держави, що не ратифікували цього документа, і розширення кола осіб, відповідальних за злочин агресії, передбачивши співучасть.

Натомість посилити й легітимізувати національну систему можна з допомогою міжнародного елемента, впровадивши так званий гібридний механізм правосуддя.

Крім того, не варто забувати про принцип універсальної юрисдикції, який відображає спроби різних держав сприяти покаранню за особливо тяжкі злочини, що становлять загрозу для всього світу (тобто за найтяжчі міжнародні злочини), незалежно від місця вчинення. У контексті ситуації в Україні цей принцип украй актуальний. У публічному просторі комунікується, що понад 20 держав займаються розслідуваннями міжнародних злочинів, вчинених в Україні. Більш-менш чітку інформацію можна знайти про 18 із них. Такі розслідування насамперед пов’язані із масовою хвилею українських біженців до інших держав. Серед них чимало жертв, що звертаються до місцевих правоохоронних органів. 

Читайте також: Чи можуть військові використовувати майно цивільних: пояснення від військового юриста

На що чекати?

Цілий ряд держав на рівні парламентів і міжнародних організацій підтримали створення Трибуналу по агресії. Але якщо заглибитися, виявиться, що в реальності все значно складніше. Більшість резолюцій мають політико-декларативний характер і не пропонують реальних кроків, які наблизили б нас до справедливості, а дискусії щодо моделі досі тривають.

Маємо чітко розуміти, що саме ми, українці, найбільше зацікавлені в тому, щоб усі епізоди війни були розслідувані, а злочинці — покарані. 

Головне — перемогти на полі бою й відновити територіальну цілісність. 

Також маємо донести до наших партнерів, що майбутній суд за жодних обставин не є предметом торгів. Кожен воєнний злочинець має розуміти невідворотність покарання. Так, Росія — держава з найбільшим ядерним арсеналом, і ми мусимо це враховувати, але це не може бути аргументом для того, щоб жертвувати правами потерпілих.

І, зрештою, ми маємо визнати, що правосуддя — довгий шлях. Тож сподіватися на те, що 2023-го ми почуємо вирок російському політичному та воєнному керівництву, було б наївно. 

Фото: ілюстративне, Getty Images

Читайте також: У Європарламенті ПВК «Вагнер» можуть визнати терористичною організацією: що це означає?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Ситуація з евакуацією в регіоні залишається напруженою. Зміна погодних умов чи зміна тактики ворожих обстрілів вносять свої корективи у роботу волонтерів, проте потік людей, які бажають виїхати у безпечні регіони, не зменшується. Це пов’язано з тим, що ворожі дії лишили людей базового рівня життя, перетворивши квартири у справжні склепи — із закритими фанерою вікнами, але без електроенергії.

Про це, а також про маршрути вивозу редакції Бахмут IN.UA розповів Євген Ткачов, представник гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області.

Евакуація на Донеччині: звідки виїжджають найчастіше та хто просить про допомогу

За словами Євгена Ткачова, загальний алгоритм евакуації йде своїм шляхом, проте наразі спостерігається певна динаміка до збільшення кількості охочих виїхати з конкретних міст. Зокрема, зростає потік евакуйованих з Дружківки, Миколаївки, Краматорська та Слов’янська.

Лише за лютий поточного року Євген Ткачов особисто евакуював автівкою близько 300 осіб. Найбільше людей виїхало саме з Дружківської громади (Дружківка та Олексієво-Дружківка), а також з Миколаївки. Проте загальну статистику підбити складно, адже гуманітарна місія “Проліска” здійснює рейси щодня.

Важливою тенденцією останніх тижнів стало збільшення кількості сімей з дітьми, яких вивозять безпосередньо з прифронтових зон.

“Люди сиділи-сиділи, розмірковували: їхати чи не їхати. Хоча в цих місцях обов’язкова чи примусова евакуація дітей вже давно оголошена, але якось був невеличкий перерив. Ну а тепер, бачачи небезпеку, батьки активніше почали евакуюватися з дітьми“, — зазначає представник місії.

Маршрути та логістика: як проходить евакуація

Алгоритм порятунку людей відпрацьований до деталей. З найнебезпечніших прифронтових зон місцевих мешканців вивозять поодинокі волонтери, представники організації “Білі Янголи” та ДСНС.

Далі людей доправляють до Краматорська, який слугує своєрідним транзитним хабом. Там відбувається пересадка на більш місткий та комфортний транспорт: великі автобуси або спеціалізовані медичні автомобілі для маломобільних громадян. Після цього евакуйованих везуть на залізничні вокзали (зокрема, до Лозової), де їм допомагають оформити перші фінансові виплати та підбирають подальший транзитний маршрут у безпечні області України.

Чому потепління не зупинить евакуацію

Існує думка, що із закінченням важкого зимового періоду люди менше хотітимуть покидати свої домівки. Однак Євген Ткачов спростовує це припущення. На його думку, потепління може дещо вплинути на зменшення відтоку населення лише у приватному секторі або сільській місцевості. Для мешканців міст ключовим фактором залишаються не погодні умови, а наявність базових комунальних послуг.

“Якщо не буде електрики, не буде води, не буде газу, то дійсно буде збільшуватись потік на евакуацію, незважаючи на те, що назовні потеплішало. Коли людина живе в багатоповерхівці без газу, води і електрики, то як би там тепло не було, це все ж таки проблеми. Вікна закриті, але квартира перетворюється на склеп“, — пояснює Ткачов.

Нова небезпека для цивільних та волонтерів: денні обстріли

Робота евакуаційних екіпажів ускладнилася через зміну тактики російських військ. Якщо раніше дрони та ракети атакували переважно вночі, то зараз ворог почав інтенсивно бити по містах у світлу пору доби, особливо в той період, коли в містах та селах до настання комендантської години.

“З‘явилася небезпека, котра була колись в Костянтинівці. Це коли обстріли йдуть впродовж світлового дня… Тобто десь з 10 ранку і там до 14:00 чи до 15:00. Тобто коли люди активно ходять по містах, коли йдуть у своїх справах, на базарчик, чи в магазини, чи до банкоматів“, — розповідає волонтер.

Оскільки евакуаційні заходи зазвичай розпочинаються з 8-ї ранку, і цивільні, які збираються на точках виїзду, і самі волонтери опиняються під прямою загрозою потрапити під раптовий денний обстріл у тих районах, які донедавна вважалися відносно безпечними.

Читайте також:

Евакуація з Дружківки із розселенням: які варіанти житла пропонують людям

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З 2 березня 2026 року в Україні остаточно вилучаються з готівкового обігу паперові банкноти номіналами 1, 2, 5 та 10 гривень зразків 2003–2007 років. Відтепер вони повністю замінюються на відповідні металеві монети.

Редакція видання Бахмут IN.UA зібрала всі деталі про те, чому Національний банк України ухвалив таке рішення, та де громадяни можуть безплатно обміняти старі гроші.

В Україні вилучають з обігу банкноти 1, 2, 5 та 10 гривень

З 2 березня паперові купюри дрібних номіналів перестають бути дійсним засобом платежу. Ці банкноти перестануть бути засобами платежу та будуть вилучені з готівкового обігу, через що їх не можна буде використовувати при розрахунках. Замість них в обороті будуть металеві монети відповідних номіналів.

Де та в які терміни можна обміняти старі купюри

Громадяни мають достатньо часу для комфортного обміну застарілих банкнот на монети чи купюри інших номіналів. Сама процедура є абсолютно безоплатною, на неї не встановлено жодних комісій, а сума обміну не обмежується.

Терміни та місця обміну розподілені наступним чином:

• в усіх відділеннях банків України — впродовж одного року з дати вилучення, до 26 лютого 2027 року включно;
• в уповноважених банках (до цього переліку належать АТ “Ощадбанк”, АТ КБ “ПриватБанк”, АТ “Райффайзен Банк” та АТ “ПУМБ”) — упродовж трьох років, до 28 лютого 2029 року включно;
• у Національному банку України — обмін здійснюється безстроково.

Чому Нацбанк відмовляється від дрібних банкнот

Рішення НБУ має як економічне, так і практичне обґрунтування. По-перше, дрібні паперові гроші майже не використовуються населенням у роздрібній торгівлі. По-друге, їхній фізичний стан переважно є критично зношеним. Середній термін придатності таких банкнот становить лише близько 2,5 років. Для порівняння, металеві монети здатні перебувати в обігу 20–25 років.

Процес виведення цих банкнот розпочався не сьогодні, він триває вже майже шість років: з 1 жовтня 2020 року банки почали поступово вилучати номінали 1 та 2 гривні, а з 1 січня 2023 року — 5 та 10 гривень.

Повний перехід на розрахунки монетами принесе значну користь економіці. Це суттєво зменшить витрати держави та учасників ринку на оброблення, транспортування і зберігання готівки. Крім того, це підвищить загальну якість грошей в обігу, адже старі купюри використовувалися понад два десятиліття.

Читайте також:

Індексація пенсій з 1 березня 2026 року: кому та на скільки підвищать виплати в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!