Вже майже рік в Україні триває повномасштабна війна. За цей час російські окупанти вчинили безліч злочинів, деякі з них відверто не вкладаються в голову: знущання, тортури, зґвалтування. Які механізми правосуддя може залучити Україна, аби домогтися справедливості щодо російських воєнних злочинців? Ми зібрали головне з матеріалу медіа НВ, коментує експерт національного та міжнародного кримінального права, Гюндуз Мамедов.

Станом на 22 грудня в Україні маємо вже понад 100 тисяч проваджень щодо наслідків збройного конфлікту. 

Що вже зроблено?

Щодо конкретних міжнародних злочинів, то жодна національна судово-правова система не здатна самостійно впоратися з таким величезним масивом. Тому ми звертаємося до всіх інших механізмів правосуддя, які доповнюють національні зусилля. Насамперед це Міжнародний кримінальний суд. 

Наразі триває важливий дискурс щодо того, як покарати максимальну кількість воєнних злочинців за всі міжнародні злочини. 

В Україні зараз найбільше обговорюється створення Трибуналу по агресії, тобто спеціального трибуналу, який судитиме російську верхівку за один із чотирьох найтяжчих міжнародних злочинів — злочин агресії. Ця модель пропонується тому, що Міжнародний кримінальний суд у нашому випадку не має юрисдикції розглядати злочин агресії через те, що Росія (як, до речі, і Україна) не ратифікувала Римський статут. Трибунал по агресії, у разі здобуття відповідної підтримки, може подолати імунітети глав держави, і це, безумовно, плюс. 

Має сенс розглянути альтернативний варіант. Наприклад, внесення змін до Римського статуту. Про це, до речі, 5 грудня, на цьогорічній Асамблеї Римського статуту, говорив прокурор МКС Карім Хан.

Зміни можуть стосуватися ретроспективності покарання за злочин агресії; поширення на держави, що не ратифікували цього документа, і розширення кола осіб, відповідальних за злочин агресії, передбачивши співучасть.

Натомість посилити й легітимізувати національну систему можна з допомогою міжнародного елемента, впровадивши так званий гібридний механізм правосуддя.

Крім того, не варто забувати про принцип універсальної юрисдикції, який відображає спроби різних держав сприяти покаранню за особливо тяжкі злочини, що становлять загрозу для всього світу (тобто за найтяжчі міжнародні злочини), незалежно від місця вчинення. У контексті ситуації в Україні цей принцип украй актуальний. У публічному просторі комунікується, що понад 20 держав займаються розслідуваннями міжнародних злочинів, вчинених в Україні. Більш-менш чітку інформацію можна знайти про 18 із них. Такі розслідування насамперед пов’язані із масовою хвилею українських біженців до інших держав. Серед них чимало жертв, що звертаються до місцевих правоохоронних органів. 

Читайте також: Чи можуть військові використовувати майно цивільних: пояснення від військового юриста

На що чекати?

Цілий ряд держав на рівні парламентів і міжнародних організацій підтримали створення Трибуналу по агресії. Але якщо заглибитися, виявиться, що в реальності все значно складніше. Більшість резолюцій мають політико-декларативний характер і не пропонують реальних кроків, які наблизили б нас до справедливості, а дискусії щодо моделі досі тривають.

Маємо чітко розуміти, що саме ми, українці, найбільше зацікавлені в тому, щоб усі епізоди війни були розслідувані, а злочинці — покарані. 

Головне — перемогти на полі бою й відновити територіальну цілісність. 

Також маємо донести до наших партнерів, що майбутній суд за жодних обставин не є предметом торгів. Кожен воєнний злочинець має розуміти невідворотність покарання. Так, Росія — держава з найбільшим ядерним арсеналом, і ми мусимо це враховувати, але це не може бути аргументом для того, щоб жертвувати правами потерпілих.

І, зрештою, ми маємо визнати, що правосуддя — довгий шлях. Тож сподіватися на те, що 2023-го ми почуємо вирок російському політичному та воєнному керівництву, було б наївно. 

Фото: ілюстративне, Getty Images

Читайте також: У Європарламенті ПВК «Вагнер» можуть визнати терористичною організацією: що це означає?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Білій Церкві стартує проєкт доступного соціального житла для маріупольців. Ініціатива покликана забезпечити внутрішньо переміщених осіб безпечним і довгостроковим житлом, орієнтованим на прозорі правила розподілу та доступну вартість проживання.

Про це йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

Житло для маріупольців: 10 принципів якості та доступності

За інформацією Маріупольської міської ради, проєкт доступного соціального житла у Білій Церкві створили за дорученням віцепрем’єра з відновлення України Олексія Кулеби. Його розробили спільно Маріупольська міська рада, Київська обласна військова адміністрація та Білоцерківська міська рада.

Примітка. 7 липня 2025 року Кабінет міністрів України затвердив постанову №814 “Про реалізацію експериментального проєкту щодо забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб з Маріупольської міської територіальної громади”. Документ створює механізм будівництва якісного соціального житла для переселенців, а також передбачає запуск доступного іпотечного кредитування.

За даними соцдослідження, проведеного за підтримки уряду Великої Британії, житло залишається однією з найбільших проблем для ВПО: 97% переселенців не мають власної домівки, а 67% змушені віддавати на оренду понад половину сімейного доходу. Через це люди не відчувають стабільності й часто виїжджають з країни.

Щоб змінити ситуацію, держава шукає нові рішення. Команда Маріупольської міськради разом з Big City Lab вивчила моделі соціального житла у кількох європейських країнах і сформулювала 10 принципів доступного та якісного житла. Їх наводимо нижче:

1) людиноцентричність — соцжитло будується для людей, довкола їхніх потреб та права жити гідно;

2) доступна вартість — оренда та потенційний викуп соцжитла мають бути фінансово доступними для різних категорій населення;

3) функціональність та довговічність — соцжитло має бути зручним для тривалого проживання;

4) масштабування — соцжитло, яке має вписатися у будь-яку ділянку та відповідати базовим потребам людей;

5) прозорість розподілу — розподіл соцжитла — і оренда, і продає має бути за чіткими та прозорими правилами;

6) інтеграція в місто — соцжитло має бути інтегроване у сформовану громаду та існуючу інфраструктуру;

7) спільна відповідальність — експлуатація соцжитла, це спільна відповідальність управляючої компанії та людей, які в ньому мешкають;

8) безпека — соцжитло має забезпечувати захист та безпеку;

9) різноманітність — соцжитло має відповідати потребам різних сімей;

10) безбар’єрність — соцжитло адаптоване під потреби всіх груп населення.

На основі цих напрацювань і за дорученням віцепрем’єра Олексія Кулеби створили концепцію соціального житла, яка стала основою пілотного проєкту в Білій Церкві, пояснюють в прес-службі муніципалітету Маріуполя.

Читайте також:

Проєкт “Спільне бачення нового дому”: чому в Гостомелі поки не будують і що буде далі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!