Вже майже рік в Україні триває повномасштабна війна. За цей час російські окупанти вчинили безліч злочинів, деякі з них відверто не вкладаються в голову: знущання, тортури, зґвалтування. Які механізми правосуддя може залучити Україна, аби домогтися справедливості щодо російських воєнних злочинців? Ми зібрали головне з матеріалу медіа НВ, коментує експерт національного та міжнародного кримінального права, Гюндуз Мамедов.

Станом на 22 грудня в Україні маємо вже понад 100 тисяч проваджень щодо наслідків збройного конфлікту. 

Що вже зроблено?

Щодо конкретних міжнародних злочинів, то жодна національна судово-правова система не здатна самостійно впоратися з таким величезним масивом. Тому ми звертаємося до всіх інших механізмів правосуддя, які доповнюють національні зусилля. Насамперед це Міжнародний кримінальний суд. 

Наразі триває важливий дискурс щодо того, як покарати максимальну кількість воєнних злочинців за всі міжнародні злочини. 

В Україні зараз найбільше обговорюється створення Трибуналу по агресії, тобто спеціального трибуналу, який судитиме російську верхівку за один із чотирьох найтяжчих міжнародних злочинів — злочин агресії. Ця модель пропонується тому, що Міжнародний кримінальний суд у нашому випадку не має юрисдикції розглядати злочин агресії через те, що Росія (як, до речі, і Україна) не ратифікувала Римський статут. Трибунал по агресії, у разі здобуття відповідної підтримки, може подолати імунітети глав держави, і це, безумовно, плюс. 

Має сенс розглянути альтернативний варіант. Наприклад, внесення змін до Римського статуту. Про це, до речі, 5 грудня, на цьогорічній Асамблеї Римського статуту, говорив прокурор МКС Карім Хан.

Зміни можуть стосуватися ретроспективності покарання за злочин агресії; поширення на держави, що не ратифікували цього документа, і розширення кола осіб, відповідальних за злочин агресії, передбачивши співучасть.

Натомість посилити й легітимізувати національну систему можна з допомогою міжнародного елемента, впровадивши так званий гібридний механізм правосуддя.

Крім того, не варто забувати про принцип універсальної юрисдикції, який відображає спроби різних держав сприяти покаранню за особливо тяжкі злочини, що становлять загрозу для всього світу (тобто за найтяжчі міжнародні злочини), незалежно від місця вчинення. У контексті ситуації в Україні цей принцип украй актуальний. У публічному просторі комунікується, що понад 20 держав займаються розслідуваннями міжнародних злочинів, вчинених в Україні. Більш-менш чітку інформацію можна знайти про 18 із них. Такі розслідування насамперед пов’язані із масовою хвилею українських біженців до інших держав. Серед них чимало жертв, що звертаються до місцевих правоохоронних органів. 

Читайте також: Чи можуть військові використовувати майно цивільних: пояснення від військового юриста

На що чекати?

Цілий ряд держав на рівні парламентів і міжнародних організацій підтримали створення Трибуналу по агресії. Але якщо заглибитися, виявиться, що в реальності все значно складніше. Більшість резолюцій мають політико-декларативний характер і не пропонують реальних кроків, які наблизили б нас до справедливості, а дискусії щодо моделі досі тривають.

Маємо чітко розуміти, що саме ми, українці, найбільше зацікавлені в тому, щоб усі епізоди війни були розслідувані, а злочинці — покарані. 

Головне — перемогти на полі бою й відновити територіальну цілісність. 

Також маємо донести до наших партнерів, що майбутній суд за жодних обставин не є предметом торгів. Кожен воєнний злочинець має розуміти невідворотність покарання. Так, Росія — держава з найбільшим ядерним арсеналом, і ми мусимо це враховувати, але це не може бути аргументом для того, щоб жертвувати правами потерпілих.

І, зрештою, ми маємо визнати, що правосуддя — довгий шлях. Тож сподіватися на те, що 2023-го ми почуємо вирок російському політичному та воєнному керівництву, було б наївно. 

Фото: ілюстративне, Getty Images

Читайте також: У Європарламенті ПВК «Вагнер» можуть визнати терористичною організацією: що це означає?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Києві, біля автостанції в районі залізничного вокзалу, відкрили пункт допомоги. Тут люди можуть зігрітися та зарядити свої гаджети. Пункт розташований в автобусі.

Про це повідомляє видання Віледж.

У Києві відкрили пункт допомоги біля вокзалу

Біля автостанції “Київ” на вулиці Симона Петлюри, 32 відкрили пункт допомоги. Його облаштував міжнародний оператор FlixBus в одному зі своїх автобусів.

У пункті допомоги люди можуть зачекати свій рейс, зарядити гаджети, випити чай чи каву. Щодня локацію відвідують 200-350 людей.

Пункт допомоги працюватиме до 18 січня. Людей тут приймають щодня з 09:00 до 18:00. За потреби роботу пункту можуть продовжити.

Раніше редакція розповідала, що в Києві працює Будинок соціального піклування — заклад, де люди, які опинилися у складній життєвій ситуації, можуть тимчасово отримати безпечний нічліг і базову підтримку. Які послуги там надають і чи приймають ВПО, читайте в нашій публікації.

Читайте також:

• Як зігрітися без світла та опалення: практичні поради на час блекаутів
• У Києві відкривають запис на грошову підтримку ООН для переселенців
• ВПО можуть отримати нову гуманітарну допомогу від Червоного Хреста: як подати заявку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Окупаційна адміністрація на тимчасово захопленій частині Донеччини розпочинає підготовку до нового етапу “призову” чоловіків до армії рф. Відповідний указ 14 січня підписав так званий “глава днр” денис пушилін. Документ охоплює мешканців 1996–2008 років народження і фактично зобов’язує чоловіків віком від 18 до 30 років проходити службу в лавах окупаційних військ.

Детальніше про те, про що йдеться в указі — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

На ТОТ Донеччини оголосили призов в російську армію

14 січня ватажок “днр” пушилін підписав указ, що передбачає призов чоловіків віком від 18 до 30 років на проходження служби в лавах окупаційних військ. Новий указ ватажка “днр” — це чергова спроба легалізувати окупацію та інтегрувати населення в російську систему мобілізації.

Відтак, прийнятий “документ” передбачає створення центральної призовної комісії, а також десятків міських і районних комісій на місцях для “призову” чоловіків віком від 18 до 30 років проходити службу у складі російських збройних сил. Усі вони мають працювати за принципом жорсткої вертикалі підпорядкування.

Окремі пункти указу легалізують використання силових структур для примусу громадян до служби. Зокрема, “мвс днр” зобов’язують за потреби забезпечувати доставлення осіб, які не з’явилися за повісткою. У документі прямо зазначено: “доставлення осіб, які не з’явилися по повістці”.

Також передбачено розшук чоловіків, які уникають призову. В “документі” вказується, що під час призову буде організуватися “розшук громадян, які не виконали військовий обов’язок не исполняющих воинскую обязанность… при наявності кримінальної справи”. Фактично, подібна ініціатива може стати легалізацією облав, переслідувань і тиску на населення окупованої Донеччини.

Значна частина документа присвячена організації медичних комісій. “Указ” зобов’язує створити по два склади лікарів із залученням фахівців різного профілю та забезпечити медогляд усіх, хто підлягає призову. Медичні заклади мають виділяти персонал і проводити огляди відповідно до російських нормативів.

Контроль, супровід та звітність

Частина указу ватажка “днр” роз’яснює принципи роботи “органів”, зокрема, взаємодію з росгвардією та поліцією. Їм доручають забезпечити охорону пунктів збору призовників і супровід під час відправлення на службу. Самі місця збору будуть охоронятися цілодобово.

Крім того, так звані “воєнкомати” зобов’язані регулярно звітувати про результати призову. Чітко визначені строки подання звітів: до 1 серпня — за період із січня до середини липня, та до 1 грудня — за період із липня до середини листопада.

Читайте також:

Перестрілка між окупантами та “ахматом” в Маріуполі: що відомо про збройний конфлікт

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!