Вже майже рік в Україні триває повномасштабна війна. За цей час російські окупанти вчинили безліч злочинів, деякі з них відверто не вкладаються в голову: знущання, тортури, зґвалтування. Які механізми правосуддя може залучити Україна, аби домогтися справедливості щодо російських воєнних злочинців? Ми зібрали головне з матеріалу медіа НВ, коментує експерт національного та міжнародного кримінального права, Гюндуз Мамедов.

Станом на 22 грудня в Україні маємо вже понад 100 тисяч проваджень щодо наслідків збройного конфлікту. 

Що вже зроблено?

Щодо конкретних міжнародних злочинів, то жодна національна судово-правова система не здатна самостійно впоратися з таким величезним масивом. Тому ми звертаємося до всіх інших механізмів правосуддя, які доповнюють національні зусилля. Насамперед це Міжнародний кримінальний суд. 

Наразі триває важливий дискурс щодо того, як покарати максимальну кількість воєнних злочинців за всі міжнародні злочини. 

В Україні зараз найбільше обговорюється створення Трибуналу по агресії, тобто спеціального трибуналу, який судитиме російську верхівку за один із чотирьох найтяжчих міжнародних злочинів — злочин агресії. Ця модель пропонується тому, що Міжнародний кримінальний суд у нашому випадку не має юрисдикції розглядати злочин агресії через те, що Росія (як, до речі, і Україна) не ратифікувала Римський статут. Трибунал по агресії, у разі здобуття відповідної підтримки, може подолати імунітети глав держави, і це, безумовно, плюс. 

Має сенс розглянути альтернативний варіант. Наприклад, внесення змін до Римського статуту. Про це, до речі, 5 грудня, на цьогорічній Асамблеї Римського статуту, говорив прокурор МКС Карім Хан.

Зміни можуть стосуватися ретроспективності покарання за злочин агресії; поширення на держави, що не ратифікували цього документа, і розширення кола осіб, відповідальних за злочин агресії, передбачивши співучасть.

Натомість посилити й легітимізувати національну систему можна з допомогою міжнародного елемента, впровадивши так званий гібридний механізм правосуддя.

Крім того, не варто забувати про принцип універсальної юрисдикції, який відображає спроби різних держав сприяти покаранню за особливо тяжкі злочини, що становлять загрозу для всього світу (тобто за найтяжчі міжнародні злочини), незалежно від місця вчинення. У контексті ситуації в Україні цей принцип украй актуальний. У публічному просторі комунікується, що понад 20 держав займаються розслідуваннями міжнародних злочинів, вчинених в Україні. Більш-менш чітку інформацію можна знайти про 18 із них. Такі розслідування насамперед пов’язані із масовою хвилею українських біженців до інших держав. Серед них чимало жертв, що звертаються до місцевих правоохоронних органів. 

Читайте також: Чи можуть військові використовувати майно цивільних: пояснення від військового юриста

На що чекати?

Цілий ряд держав на рівні парламентів і міжнародних організацій підтримали створення Трибуналу по агресії. Але якщо заглибитися, виявиться, що в реальності все значно складніше. Більшість резолюцій мають політико-декларативний характер і не пропонують реальних кроків, які наблизили б нас до справедливості, а дискусії щодо моделі досі тривають.

Маємо чітко розуміти, що саме ми, українці, найбільше зацікавлені в тому, щоб усі епізоди війни були розслідувані, а злочинці — покарані. 

Головне — перемогти на полі бою й відновити територіальну цілісність. 

Також маємо донести до наших партнерів, що майбутній суд за жодних обставин не є предметом торгів. Кожен воєнний злочинець має розуміти невідворотність покарання. Так, Росія — держава з найбільшим ядерним арсеналом, і ми мусимо це враховувати, але це не може бути аргументом для того, щоб жертвувати правами потерпілих.

І, зрештою, ми маємо визнати, що правосуддя — довгий шлях. Тож сподіватися на те, що 2023-го ми почуємо вирок російському політичному та воєнному керівництву, було б наївно. 

Фото: ілюстративне, Getty Images

Читайте також: У Європарламенті ПВК «Вагнер» можуть визнати терористичною організацією: що це означає?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Щовесни християни відзначають Великдень — одне з головних релігійних свят, присвячене воскресінню Ісуса Христа. Попри те, що Великдень завжди припадає на неділю, його дата щороку змінюється.

Детальніше про те, коли Великдень відзначатимуть у 2026 році католики та православні християни — в матеріалі Бахмут IN.UA

Коли святкуватимуть Великдень у 2026 році

Дата Великодня не є фіксованою, адже її визначають за спеціальною формулою, пов’язаною з місячним календарем. За традицією, за основу беруть день весняного рівнодення — 21 березня, після якого визначають першу повню. Найближча до неї неділя і стає днем святкування Великодня.

Водночас у католиків і православних християн дати часто різняться. Причина полягає в різних календарях: православна церква досі користується юліанським календарем, де весняне рівнодення припадає на 3 квітня. Саме тому дати святкування у двох конфесій збігаються лише приблизно в третині випадків.

У 2026 році католицький Великдень припаде на 5 квітня. Православні та греко-католики же святкуватимуть Великдень пізніше — 12 квітня. Таке переміщення дати пов’язане ще й з тим, що святкування не може збігатися з єврейським святом Песах.

Як відзначається Великдень

У католицькій традиції Великодня є особливий символ — великодній заєць. За повір’ями, саме він приносить дітям солодощі та іграшки, а також ховає по оселі шоколадні яйця, які малеча шукає під час святкових розваг.

В Україні ж на Великдень переважають православні звичаї. До свята традиційно фарбують і розписують яйця — крашанки й писанки, орнаменти яких відрізняються залежно від регіону. Родини також готують святковий стіл із м’ясними стравами, де головною візитівкою стає паска — дріжджова або сирна випічка. Напередодні свята в церквах також освячують великодні кошики з продуктами.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!