Вже майже рік в Україні триває повномасштабна війна. За цей час російські окупанти вчинили безліч злочинів, деякі з них відверто не вкладаються в голову: знущання, тортури, зґвалтування. Які механізми правосуддя може залучити Україна, аби домогтися справедливості щодо російських воєнних злочинців? Ми зібрали головне з матеріалу медіа НВ, коментує експерт національного та міжнародного кримінального права, Гюндуз Мамедов.

Станом на 22 грудня в Україні маємо вже понад 100 тисяч проваджень щодо наслідків збройного конфлікту. 

Що вже зроблено?

Щодо конкретних міжнародних злочинів, то жодна національна судово-правова система не здатна самостійно впоратися з таким величезним масивом. Тому ми звертаємося до всіх інших механізмів правосуддя, які доповнюють національні зусилля. Насамперед це Міжнародний кримінальний суд. 

Наразі триває важливий дискурс щодо того, як покарати максимальну кількість воєнних злочинців за всі міжнародні злочини. 

В Україні зараз найбільше обговорюється створення Трибуналу по агресії, тобто спеціального трибуналу, який судитиме російську верхівку за один із чотирьох найтяжчих міжнародних злочинів — злочин агресії. Ця модель пропонується тому, що Міжнародний кримінальний суд у нашому випадку не має юрисдикції розглядати злочин агресії через те, що Росія (як, до речі, і Україна) не ратифікувала Римський статут. Трибунал по агресії, у разі здобуття відповідної підтримки, може подолати імунітети глав держави, і це, безумовно, плюс. 

Має сенс розглянути альтернативний варіант. Наприклад, внесення змін до Римського статуту. Про це, до речі, 5 грудня, на цьогорічній Асамблеї Римського статуту, говорив прокурор МКС Карім Хан.

Зміни можуть стосуватися ретроспективності покарання за злочин агресії; поширення на держави, що не ратифікували цього документа, і розширення кола осіб, відповідальних за злочин агресії, передбачивши співучасть.

Натомість посилити й легітимізувати національну систему можна з допомогою міжнародного елемента, впровадивши так званий гібридний механізм правосуддя.

Крім того, не варто забувати про принцип універсальної юрисдикції, який відображає спроби різних держав сприяти покаранню за особливо тяжкі злочини, що становлять загрозу для всього світу (тобто за найтяжчі міжнародні злочини), незалежно від місця вчинення. У контексті ситуації в Україні цей принцип украй актуальний. У публічному просторі комунікується, що понад 20 держав займаються розслідуваннями міжнародних злочинів, вчинених в Україні. Більш-менш чітку інформацію можна знайти про 18 із них. Такі розслідування насамперед пов’язані із масовою хвилею українських біженців до інших держав. Серед них чимало жертв, що звертаються до місцевих правоохоронних органів. 

Читайте також: Чи можуть військові використовувати майно цивільних: пояснення від військового юриста

На що чекати?

Цілий ряд держав на рівні парламентів і міжнародних організацій підтримали створення Трибуналу по агресії. Але якщо заглибитися, виявиться, що в реальності все значно складніше. Більшість резолюцій мають політико-декларативний характер і не пропонують реальних кроків, які наблизили б нас до справедливості, а дискусії щодо моделі досі тривають.

Маємо чітко розуміти, що саме ми, українці, найбільше зацікавлені в тому, щоб усі епізоди війни були розслідувані, а злочинці — покарані. 

Головне — перемогти на полі бою й відновити територіальну цілісність. 

Також маємо донести до наших партнерів, що майбутній суд за жодних обставин не є предметом торгів. Кожен воєнний злочинець має розуміти невідворотність покарання. Так, Росія — держава з найбільшим ядерним арсеналом, і ми мусимо це враховувати, але це не може бути аргументом для того, щоб жертвувати правами потерпілих.

І, зрештою, ми маємо визнати, що правосуддя — довгий шлях. Тож сподіватися на те, що 2023-го ми почуємо вирок російському політичному та воєнному керівництву, було б наївно. 

Фото: ілюстративне, Getty Images

Читайте також: У Європарламенті ПВК «Вагнер» можуть визнати терористичною організацією: що це означає?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У грудні 2025 року Бахмутська МВА долучилась до експериментального проєкту зі створення фонду муніципального (соціального) житла для подальшого надання його в оренду. На сьогодні громада визначилась з місцем його реалізації — соціальне житло пропонують побудувати в селищі Гоща Рівненської області. Кошти на проєкт виділять з бюджету Бахмутської громади.

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомила Бахмутська МВА у відповідь на запит.

Муніципальне житло в оренду для бахмутян може з’явитися в Гощі

Бахмутська громада долучається до експериментального проєкту зі створення фонду муніципального орендного житла. Реалізувати проєкт пропонують у селищі Гоща Рівненської області. Орієнтовно планується створити 570 квартир.

На реалізацію проєкту планують спрямувати кошти з бюджету Бахмутської громади. У 2026 році пропонують виділити 80 мільйонів гривень. 

Чи підписано меморандум про реалізацію проєкту

Прийом звернень на участь в експериментальному проєкті оголосило Міністерство розвитку громад та територій України. Він стартував на початку грудня 2025 року.

Бахмутська МВА спільно зі структурними підрозділами Бахмутської міськради ухвалили рішення про участь у проєкті та підготували пакет необхідних документів. 11 грудня 2025 року МВА надіслала до Агентства відновлення ініціативне звернення про надання згоди на участь у реалізації експериментального проєкту та підписання меморандуму із Міністерством розвитку громад та територій України.

У зверненні Бахмутська громада надала гарантію виконання умов щодо участі в експериментальному проєкті. Зокрема, співфінансування з місцевого бюджету для сплати податку на додану вартість, розроблення проєктної документації, закупівлю послуг технічного нагляду в розмірі не більше 1% загальної кошторисної вартості.

Станом на сьогодні, 24 грудня, Бахмутська МВА не має інформації щодо результатів розгляду ініціативного звернення. Меморандум не підписано.

Читайте також:

• Чим буде займатися Рада ВПО при Бахмутській МВА у 2026 році
• Як ВПО стати на квартирний облік у Львові та області: покрокова інструкція та перелік документів
• Житлова допомога для ВПО з ТОТ: як формується черговість виплат компенсації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!