Вже майже рік в Україні триває повномасштабна війна. За цей час російські окупанти вчинили безліч злочинів, деякі з них відверто не вкладаються в голову: знущання, тортури, зґвалтування. Які механізми правосуддя може залучити Україна, аби домогтися справедливості щодо російських воєнних злочинців? Ми зібрали головне з матеріалу медіа НВ, коментує експерт національного та міжнародного кримінального права, Гюндуз Мамедов.

Станом на 22 грудня в Україні маємо вже понад 100 тисяч проваджень щодо наслідків збройного конфлікту. 

Що вже зроблено?

Щодо конкретних міжнародних злочинів, то жодна національна судово-правова система не здатна самостійно впоратися з таким величезним масивом. Тому ми звертаємося до всіх інших механізмів правосуддя, які доповнюють національні зусилля. Насамперед це Міжнародний кримінальний суд. 

Наразі триває важливий дискурс щодо того, як покарати максимальну кількість воєнних злочинців за всі міжнародні злочини. 

В Україні зараз найбільше обговорюється створення Трибуналу по агресії, тобто спеціального трибуналу, який судитиме російську верхівку за один із чотирьох найтяжчих міжнародних злочинів — злочин агресії. Ця модель пропонується тому, що Міжнародний кримінальний суд у нашому випадку не має юрисдикції розглядати злочин агресії через те, що Росія (як, до речі, і Україна) не ратифікувала Римський статут. Трибунал по агресії, у разі здобуття відповідної підтримки, може подолати імунітети глав держави, і це, безумовно, плюс. 

Має сенс розглянути альтернативний варіант. Наприклад, внесення змін до Римського статуту. Про це, до речі, 5 грудня, на цьогорічній Асамблеї Римського статуту, говорив прокурор МКС Карім Хан.

Зміни можуть стосуватися ретроспективності покарання за злочин агресії; поширення на держави, що не ратифікували цього документа, і розширення кола осіб, відповідальних за злочин агресії, передбачивши співучасть.

Натомість посилити й легітимізувати національну систему можна з допомогою міжнародного елемента, впровадивши так званий гібридний механізм правосуддя.

Крім того, не варто забувати про принцип універсальної юрисдикції, який відображає спроби різних держав сприяти покаранню за особливо тяжкі злочини, що становлять загрозу для всього світу (тобто за найтяжчі міжнародні злочини), незалежно від місця вчинення. У контексті ситуації в Україні цей принцип украй актуальний. У публічному просторі комунікується, що понад 20 держав займаються розслідуваннями міжнародних злочинів, вчинених в Україні. Більш-менш чітку інформацію можна знайти про 18 із них. Такі розслідування насамперед пов’язані із масовою хвилею українських біженців до інших держав. Серед них чимало жертв, що звертаються до місцевих правоохоронних органів. 

Читайте також: Чи можуть військові використовувати майно цивільних: пояснення від військового юриста

На що чекати?

Цілий ряд держав на рівні парламентів і міжнародних організацій підтримали створення Трибуналу по агресії. Але якщо заглибитися, виявиться, що в реальності все значно складніше. Більшість резолюцій мають політико-декларативний характер і не пропонують реальних кроків, які наблизили б нас до справедливості, а дискусії щодо моделі досі тривають.

Маємо чітко розуміти, що саме ми, українці, найбільше зацікавлені в тому, щоб усі епізоди війни були розслідувані, а злочинці — покарані. 

Головне — перемогти на полі бою й відновити територіальну цілісність. 

Також маємо донести до наших партнерів, що майбутній суд за жодних обставин не є предметом торгів. Кожен воєнний злочинець має розуміти невідворотність покарання. Так, Росія — держава з найбільшим ядерним арсеналом, і ми мусимо це враховувати, але це не може бути аргументом для того, щоб жертвувати правами потерпілих.

І, зрештою, ми маємо визнати, що правосуддя — довгий шлях. Тож сподіватися на те, що 2023-го ми почуємо вирок російському політичному та воєнному керівництву, було б наївно. 

Фото: ілюстративне, Getty Images

Читайте також: У Європарламенті ПВК «Вагнер» можуть визнати терористичною організацією: що це означає?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Президент України Володимир Зеленський підписав закон № 4779-IX, який чітко регламентує порядок обов’язкової евакуації населення з територій активних та можливих бойових дій.

Детальніше про те, що передбачає новий закон — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Закон про примусову евакуацію дітей: що відомо

Президент України Володимир Зеленський підписав закон № 4779-IX, який передбачає порядок обов’язкової евакуації дітей з територій активних та можливих бойових дій.

Головним нововведенням закону є надання військовим адміністраціям повноважень ухвалювати безапеляційні рішення про обов’язковий виїзд неповнолітніх у безпечні регіони. Представники Координаційного штабу відтепер мають лише дві доби на те, щоб погодити рішення місцевої влади про проведення обов’язкової евакуації.

Крім того, евакуацію дітей здійснюватимуть навіть у разі письмової чи усної відмови їхніх батьків. За законом, батьки або опікуни зобов’язані особисто супроводжувати своїх дітей до безпечних місць. Якщо ж дорослі не можуть цього зробити, вони повинні передати дитину довіреній особі для виїзду.

У випадках, коли батьки категорично відмовляються супроводжувати дитину та перешкоджають виїзду, це більше не є підставою для зупинки евакуаційного процесу. Таких дітей примусово вивозитимуть уповноважені працівники органів опіки та піклування спільно з підрозділами Національної поліції України. Надалі саме органи опіки нестимуть повну відповідальність за безпеку, життя та долю евакуйованої дитини.

Впродовж шести місяців батьки можуть звернутися щодо повернення дитини, підтвердивши проживання на безпечній території. Якщо цього не відбудеться, орган опіки може звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

Читайте також:

Життя у “квартирах-склепах” та нова тактика обстрілів: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ватажок терористичного угруповання “днр” денис пушилін підписав так званий “закон” про створення чергової фейкової державної нагороди. Цього разу окупанти заснували медаль в честь захоплення українських населених пунктів — взяття Покровська та Відродження, які назвали старими радянськими назвами: Красноармійськ та Димитров.

Про це повідомив денис пушилін.

В “днр” з’явиться медаль за взяття Покровська

Згідно з вигаданим росіянами “положенням”, медаль за окупацію українських територій планують вручати кільком категоріям загарбників. Зокрема, фейкову нагороду отримуватимуть:

• російські військовослужбовці, які відзначилися або брали безпосередню участь у бойових діях під час наступу на ці населені пункти;
• організатори та керівники військових операцій російської армії;
• особи, які виконували завдання з так званого “розмінування” захоплених територій та об’єктів.

У своєму офіційному повідомленні ватажок терористів денис пушилін цинічно заявив, що окупація міст стала “важливим успіхом російської армії у 2025 році”. За його словами, кожен загарбник “зробив свій внесок у наближення перемоги”.

Як виглядає російська медаль за окупацію

Дизайн медалі повністю відповідає радянським методикам російської пропаганди. Згідно з описом, на лицьовому боці (аверсі) розміщена емблема Робоче-селянської Червоної армії зразка 1918 року. Цей символ обрамлений вінком із дубового листя з жолудями.

На зворотному боці (реверсі) окупанти зобразили п’ятикутну зірку, під якою викарбували прапор на штику гвинтівки, з датами так званого “звільнення”. Показово, що росіяни офіційно прописали дати 1 та 27 грудня 2025 року, намагаючись у такий спосіб “легалізувати” на папері своє захоплення міст саме в цей період.

Читайте також:

“Давно треба було позбаватися совєтського сміття”: активіст про процес перейменування районів Донеччини та Луганщини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!