Що таке громадський простір у розумінні громади? Насамперед — це місце, де можуть збиратися містяни, щоб відпочивати, ухвалювати рішення чи зустрічатися з близькими людьми. Зазвичай громадськими просторами стають парки, грамотно розплановані центральні площі, а також такими зонами можуть бути набережні річок. На прикладі зруйнованої річки Бахмутки разом з експертами в містобудівництві показуємо, як водойма з набережною можуть стати громадським осередком. Досвід подібних проєктів вже є у Німеччині.

 Якою була річка Бахмутка раніше, скільки грошей витратили на її будівництво, та як Німеччина створює комфортне міське середовище — читайте в матеріалі «Бахмут. IN.UA».

Якою була Бахмутка до повномасштабної війни?

Бахмутка простягається на 88 кілометрів, вона входить у праву притоку Сіверського Донця. Води з водойми використовували для різних технічних потреб, а також зрошення. На Бахмутці розташовані два міста – Сіверськ та власне сам Бахмут. Фото: Іван Сидоров

Облагороджувати набережну поблизу водойми почали у 2000-х роках. За словами Марини Юхно, колишньої начальниці Управління економічного розвитку, на облаштування набережної з Правого та Лівого берега витратили близько шести років.

Будівництво відбувалося кількома етапами. Перший етап передбачав розчищення русла та двох берегів, далі викладали основні конструкції. Другим етапом стало облаштування набережної, третім завершальні роботи поблизу водойми й четвертим – озеленення території.

«Оскільки розбудова набережної поблизу річки відбувалася за бюджетні кошти, то всіх підрядників обирали через платформу “ProZorro”. Були відкриті конкурсні торги, все могла відслідкувати громадськість. Проєкт був втілений так, як його запланували. Крім того, у нас було бачення продовження розчищення річки за мостом. Ми облагородили зону від дерев’яного храму до Миколаївського мосту», — каже Марина Юхно.

В Бахмуті планували розчищати річку й надалі, план передбачав розбудову до 2027 року. Проєкт узгоджував Департамент екології Донецької обласної адміністрації, працівники установи потім моніторили хід робіт. Загалом, облаштування та озеленення набережної коштувало бюджету 17 млн ​​447 тис. грн, а скверу поблизу — 5 млн 420 тис. грн. Обидва об‘єкти реконструювали коштом обласного фонду охорони навколишнього природного середовища.

Чому набережна поблизу Бахмутки важлива для деокупованого міста?

Бахмутська набережна. Фото: з відкритих джерел

Головна редакторка нашого сайту – бахмутянка Ганна Бокова зараз живе у Німеччині, за її словами, тут у маленьких містах часто можна помітити невеличкі річки, джерельця та водойми, які використовуються у якості громадських просторів.

«У Німеччині існуючі громадські простори дозволяють людям різного соціального статусу мати насичене життя у будь-якому віці. Якщо у нас люди з низьким доходом або люди з інвалідністю рідко беруть участь у громадському житті, тут навпаки людей поважного віку часто можна побачити на вулиці, в кафе, в кіно, в театрі, на ярмарках і міських концертах. Доступність міського простору у цьому грає велику роль. У храмах, магазинах, на вулицях тут повно людей з інвалідністю, пенсіонерів. Біля водойм розташовані спуски, так що мама з візочком може безпроблемно заїхати з малям та сісти поблизу води й брати участь у соціальному житті, не відчуваючи себе “ізгоєм”», — каже бахмутянка.

Якщо в Україні ми звикли, що біля води можна тільки гуляти, то в Європі — це часто повноцінний громадський простір, де можна знайти розваги для дітей, молоді та дорослих. 

Навіть маленькі водойми в Німеччині облагороджують. Фото: Ганна Бокова

«У Європі мене приємно дивує повага до природи, тут намагаються максимально зберегти умови, в яких живе людина, та гармонійно вписати ландшафти в міську інфраструктуру. Навіть маленькі джерельця стають повноцінним місцем для відпочинку, їх облагороджують й роблять зону відпочинку», — ділиться в розмові бахмутянка.

Місто, в якому живе Ганна Бокова, налічує 16 тисяч мешканців, до прикладу, в Бахмуті до повномасштабного вторгнення проживало близько 70 тисяч осіб. Однак, німці, каже бахмутянка, не дивлячись на малу спільноту, облаштовують свої громади так, щоб вони були комфортні всім – й мамі з дитиною, й людині з інвалідністю. Тут велику увагу звертають на безбар’єрність, її можна прослідкувати всюди, водойми не виняток.

Набережна в Бахмуті, каже Ганна Бокова, була ідеальним місцем для родин з дітьми. Ганна сама мама трьох дітей, сюди вона приїжджала погуляти. Були й заїзди для мам з колясками, але на світлинах, які збереглися, можна помітити, що в багатьох місцях по доріжці є підвищення.

Бахмутська набережна була місцем для родин з дітьми

Річка Бахмутка. Фото: Іван Сидоров

У Бахмуті місцева набережна біля водойми була головним місцем відпочинку для дітей та дорослих. Одна із причин цьому — відсутність альтернатив та доступність, вважає бахмутянка. 

До повномасштабного вторгнення в місті було кілька розважальних закладів, проте місцеві частіше віддавали перевагу саме прогулянці біля набережної, це не потребувало багато коштів.  Часто тут було людно – приходили мами з дітьми, пенсіонери, сюди приводили друзів з інших міст та навіть приїжджали екскурсії.

Ганна Бокова. Фото: надане героїнею

Бахмутянка додає, що набережна поблизу Бахмутки була популярна не просто так, це був один із бюджетних способів відпочити для місцевих. Наприклад, німці розважаються у ландшафтних парках чи розважальних комплексах. Для них це доступно – похід в кіно чи на бутут, у парк розваг чи відкритий басейн обійдеться від 3 до 15 євро з людини, в той час, як мінімальна зарплата складає близько 2000 євро. В Україні сьогодні за даними платформи Work.ua середня зарплата 17 500 гривень, це 430 євро.

В 2018 році, коли тільки відкрили набережну, середня зарплата в Бахмуті складала 6 352 гривні, пенсія приблизно в два-три рази менша, відповідно бюджет на розваги люди могли собі дозволити набагато скромніший, якщо взагалі дозволяли. А от, похід до набережної та прогулянка вздовж річки – доступна кожному річ.

Тому, в майбутньому при поверненні в Бахмут важливо правильно організувати цей міський простір, аби він був безпечним, такої думки дотримується й соціологиня та урбаністка, доцентка факультету соціології КНУ Алла Петренко-Дисак. 

Легенда повернення або як правильно організувати громадський простір

Алла Петренко. Фото: Фейсбук

За словами Алли Петренко, якщо розглядати проєкт створення громадського простору біля Бахмутки в ідеалістичному контексті, то щоб правильно спланувати громадський простір, потрібно провести комплексне дослідження місцевості.  

«Перед тим, як робити громадський простір у Бахмуті, нам потрібно створити “легенду повернення”, Це важлива точка, за яку будуть чіплятися. Ми не знаємо, хто буде повертатися у місто, які будуть робочі місця тощо», — каже Алла Петренко.

Серед факторів, які потрібно дослідити:

• об’єкти, які будуть поблизу набережної
• вік та соціальний статус людей, які повернуться в Бахмут після деокупації
• бізнес, який буде готовий надавати робочі місця в деокупованому місті
• потоки, звідки приходитимуть люди та їхні потреби 

Урбаністка наголошує, що створений громадський простір має бути доступним, а от його концепція може бути різною: просто прогулянкова зона без зайвих втручань в ландшафти не виняток.

«Сьогодні ми маємо тренд на природність, ніяких бетонувань, бар’єрів. Але узгоджувати вигляд громадського простору потрібно із громадськістю, яка житиме в цьому місці. Якщо ми дамо дизайн проєкту на суд громаді — то побачимо, що й на хай-тек є свої запити», — каже соціологиня.

Вона додає, що варто зробити й просторовий аналіз об’єкта, цей метод застосовується до структур в людському масштабі. Такий комплексний аналіз виявить основні запити: хто буде під’їжджати до набережної, яким транспортом, чи люди ходитимуть пішки, чи треба буде подбати про парковку.

При плануванні Набережної у дискусію повинні врахувати думку громади з інвалідністю

Наталя та її чоловік Максим Зубар на фестиваль-конкурсі сімейних пар з інвалідністю «Світ без обмежень» у 2021 році. Фото: Олександр Сімоненко, ГО «Луганський пресклуб»

Бахмутянка Наталя Зубар має інвалідність, в Бахмуті жінка пересувалася на візку. Набережна була її улюбленим місцем для прогулянок. Зараз жінка проживає в Києві, ми попросили пані Наталю поділитися своїм поглядом на проблеми, з якими вона стикалася під час прогулянок поблизу річки.

«Там було майже все зручно: доріжки, заїзди, пандуси, пониження. На стоянці були виділені місця для осіб з інвалідністю. “Майже”, тому що не вистачало поручнів на заїзді з боку ринку та пішохідного мосту, а схил крутий, самостійно не заїдеш. Туалету працюючого не пам’ятаю, бо там весь час щось було негаразд, і було зачинено.Тому про його інклюзивність в мене ніякої інформації немає. Дуже хотілося б відбудувати набережну, зробити її ідеально доступною. Може, слід додати інклюзивні гойдалки. Бо діти – вони такі діти, навіть з інвалідністю хочуть кататися. Я тут в Ботанічному саду знайшла такий майданчик, і сама, як  дитина, із задоволенням перепробувала декілька гойдалок, щастя було стільки!», — пригадує бахмутянка.

Вона додає, важливо, щоб інклюзивні гойдалки були серед гойдалок для здорових дітей, а не десь у виокремленому місці. На думку жінки соціум повинен сприймати людей з інвалідністю, як звичайне явище, а не щось огидне. Крім того, потрібно, щоб самі батьки дітей з інвалідністю не ховали своїх чад, а виводили їх до інших дітей. Вчили спілкуватися без упереджень.

Фудкорти чи соло-природа?

Річка в Німеччині – це повноцінний громадський простір. Фото: Ганна Бокова

Окремо потрібно розглянути біля зони відпочинку наявність закладів харчування. За словами урбаністки, часто саме кав’ярні стають темою для конфліктів бізнесу з громадою. Якщо від містян є запит на заклади поблизу набережної, коли люди хотітимуть просто попити кави — на це варто зважати. Але є інші ситуації, коли мешканці категорично не хочуть розміщувати у зоні відпочинку та громадських просторах кафе та ресторани, остерігаючись запахів від їжі, зайвого гомону відвідувачів, гучної музики, тому, створюючи дизайн відпочинкової зони поблизу Бахмутки, потрібно опитати громаду. 

Бахмутянка Ганна Бокова каже, що в Німеччині громадські простори поблизу водойм зазвичай не обтяжені фудкортами. Неподалік від них розміщують невеликі крамниці із соло-продуктом (морозиво, кава, лимонад, сендвічі тощо).

Як не потрібно роботи публічний простір поблизу Бахмутки?

При плануванні набережної слід врахувати де в Бахмуті буде Меморіал пам’яті. Якщо його передбачатимуть поблизу річки — то це місце буде мати значення пам’яті, а не зони відпочинку.  

Соціологиня наголошує, що орієнтуючись на створення публічного простору, потрібно заважати на помилки, які допускають архітектори. Наприклад, поганою ідеєю буде зробити зону, орієнтуючись на власні уявлення, тоді вона буде пустою, бо не відповідатиме запиту громади.

Разом з тим, орієнтуватися виключно на теперішню громаду потрібно з обережністю, адже створений простір має бути продуманий й для тих поколінь, які будуть в майбутньому.

«В архітектурі є таке поняття, як гнучкий дизайн. Простими словами, він може трансформуватися, дозволяє змінювати компоненти нашого дизайну. Цього принципу варто дотримуватися навіть у будівельних матеріалах. Припустимо, ми поклали якусь доріжку біля набережної, але люди витоптують собі інший шлях, ми маємо мати змогу перекласти її мобільно під запит громади», — пояснює соціологиня.

Алла Петренко додає, що є завжди актуальні рішення для набережних, які користуватимуться популярністю незалежно від часу, серед них оглядовість.

«Ніщо людині не має перешкоджати дивитися на воду та зелень. В наших широтах особливо актуальне питання безпеки, цей фактор теж треба врахувати. Простір повинен давати відчуття спокою та захисту», — резюмує урбаністка.

Вам буде цікаво: 

• Інклюзивне місто або як зробити Бахмут доступним для всіх після відбудови
• Чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?
• Новий європейський Баухаус: як Європейський Союз допоможе відбудувати Україну

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Кропивницькому можуть з’явитися соціальні житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади — відповідний проєкт планується реалізувати у співпраці з Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО).

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомили у Бахмутській МВА.

Житло для бахмутян у Кропивницькому

Бахмутська міська військова адміністрація у 2026 році планує реалізувати проєкт за яким забезпечить житлом внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади у місті Кропивницький.

Зазначається, що у 2026 році запланована тристороння співпраця між Кропивницькою міською радою, НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація) та Бахмутською МВА в межах грантової угоди. Проєкт реалізується у рамках програми “Стійкі рішення у громадських будівлях та водному секторі для громад України”, яка є частиною Програми Зеленого відновлення України.

Житло планують створити реконструювавши вже наявну будівлю. Йдеться про соціальний проєкт “Реконструкція житлової будівлі для тимчасового проживання ВПО” за адресою: вулиця Металургів, 15, село Нове, місто Кропивницький.

Окрім цього, Бахмутська МВА повідомила, що веде консультації й з іншими органами місцевого самоврядування та переговори з міжнародними фінансовими організаціями й донорами щодо створення житла для бахмутян і в інших громадах за межами Донецької області. Шукають оптимальні рішення для будівництва або реконструкції житлового фонду з урахуванням потреб переселенців з Бахмута.

Нагадаємо, що у селищі Софіївка Дніпропетровської області також планують реконструювати будівлю амбулаторії під житловий будинок. Проєкт передбачає облаштування 28 однокімнатних квартир. Отримати житло тут зможуть переселенці із Бахмутської громади, які перебувають на обліку як ВПО, а також окремі категорії місцевих жителів Софіївської громади.

30 вересня 2025 року на сайті Прозорро опублікували тендер на 1 мільйон 198 тисяч 217 гривень та 40 копійок. За ці гроші розроблять проєктну документацію для реконструкції будівлі амбулаторії під житловий будинок. Кошти на розробку проєкту реконструкції амбулаторії надали порівну дві громади: Бахмутська та Софіївська.

До теми:

Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!