Як вибрати оприскувач для саду, аби не витрати марно гроші?  Садовий обприскувач — це незамінна річ для догляду за рослинами. Він має бути у кожного садівника, фермера чи дачника. Обприскувачі підходять для поливу, підгодівлі та лікування рослин. Також вони стануть у нагоді під час обробки дерев, виноградників, розсади і клумб. Щоб правильно обрати обприскувач, важливо зрозуміти, що саме ви оброблюватимете ним. 

Ольга М’ясникова, яка тримала в Бахмуті садовий магазин «Gardenside», поділилася з редакцією «Бахмут IN.UA», який обрати обприскувач для саду.

Види садових обприскувачів

Обприскувач садовий використовують для саду чи городу, вони бувають:

• механічні (ручні);
• акумуляторні;
• електричні;
• важільні;
• помпові;
• бензинові.

Вже сама назва говорить про те, чим вони відрізняється.

Механічний

Інструмент для обприскування рослин має різні механізми. Найпростіший – це звичайний механічний обприскувач — це найдешевший варіант. Те, що кожен може собі дозволити. Але, знову-таки, тут теж є варіанти. Категорія залежить від якості та різної цінової політики. Ємність може бути різною два, три, пять літрів і більше.

«Все залежить від терміну служби та комфорту під час роботи. Ціна безпосередньо впливає на термін служби роботи та якість матеріалів. У своєму магазині ми працювали весь час із двома виробниками «Леміра» та «Kwazar». Це українсько-польські товари. Спочатку була «Леміра», потім ми від неї відмовилися. «Kwazar» коштує дорожче, як мінімум у два рази. На обприскувачі гарантія йде один рік. Але ще є термін служби. Тобто реально обприскувач «Kwazar» працює три роки без жодних проблем. «Леміра» вже через сезон починає бризкати не дуже добре», — пояснила бахмутянка.

Механічний обприскувач «Marolex Master 1000». Фото: ek.ua

Важільний

Важільний — один з різновидів обприскувачів, які працюють від мускульної сили. У розпилювачах цього типу важіль потрібно качати постійно. Це може бути досить виснажливо, однак важільні розпилювачі мають свої переваги.

По-перше, вони більш прості, дешеві і водночас більш надійні і безпечні: пошкодження резервуара не приводить до «вибуху» з розбризкуванням вмісту, а працездатність у багатьох моделях зберігається навіть при негерметичному баку.

По-друге, великі наплічні агрегати цього типу зазвичай переносяться на двох плечах, на зразок рюкзаків — це забезпечує максимально рівномірний розподіл навантаження.

Важільний обприскувач «Lemira OG-101». Фото: elektromotor.com.ua

Помповий

Помповий — однин із різновидів обприскувачів, які працюють від мускульної сили. Відмінність полягає в тому, що в цьому випадку використовується накопичувальний принцип: за допомогою помпи в резервуар заздалегідь нагнітається запас стисненого повітря, яке поступово витрачається в процесі роботи. Запас потрібно час від часу поповнювати, підкачуючи помпу.

Характерною зовнішньою ознакою помпового обприскувача є ручка підкачки, яка розташована на верхній частині. Моделі з наплічним переміщенням доводиться носити на одному плечі, щоб ручка залишалася в межах досяжності. Це менш зручно, ніж переміщення важільних моделей на двох плечах.

Загальною особливістю всіх помпових агрегатів є те, що під час роботи не потрібно постійно качати повітря. З іншого боку, така конструкція погано підходить для великих обсягів, тому ємність резервуару в розпилювачах цього типу не перевищує 12 літрів. Садові обприскувачі часто використовують й для поливу кімнатних рослин, саме помповий буде зручний для такого призначення.

Помповий обприскувач «Kwazar Orion 9». Фото: prom.ua

Акумуляторний

Це обприскувач з живленням від вбудованих акумуляторів. Випускаються в безлічі різновидів — від найпростіших моделей, створених як більш зручна альтернатива ручним оприскувачам, до потужних професійних агрегатів, що наближаються за можливостями до бензинових.

Загалом акумуляторні моделі зручні у використанні та обслуговуванні, відносно прості і дешеві, працюють тихо та можуть без обмежень застосовуватися як на відкритому повітрі, так і в теплицях. Ключовий недолік — неможливість швидко відновити роботу при вичерпанні заряду, адже процес зарядки займає досить багато часу.

«Акумуляторний обприскувач на нашому сегменті ринку представлений переважно різними китайськими виробниками. Вони всі схожі, однакові. Тут варто, напевно, дивитися на ємність акумулятора, який заряджається. Це впливатиме на час роботи. Але цінова політика приблизно однакова. Акумуляторним обприскувачем працювати, звичайно, набагато простіше. Коли у нас велика площа картоплі, припустимо, або ще чогось на городі, і треба постійно бризкати, то акумуляторні дуже зручні», — додає Ольга М’ясникова.

Акумуляторний обприскувач «Forte KF-16». Фото: ek.ua

Вам буде цікаво

• Експерт розповів, коли і як садити гарбуз
• Як підготуватися до сімейної фотосесії? Покрокова інструкція від фотографині з Бахмута
• Експерт розповів, як захистити домашніх тварин від кліщів

Електричний

Розпилювачі з електромоторами, що живляться від звичайних розеток, мають меншу вагу і вартість, ніж акумуляторні аналоги, а час їхньої роботи практично необмежений. З іншого боку, необхідність тягнути дріт від розетки помітно обмежує мобільність. Тому особливого поширення цей варіант не отримав, він зустрічається лише в деяких колісних моделях, де автономністю пожертвували заради переваг електричного двигуна.

Електричний обприскувач на колесах — професійний обприскувач, який має зручну систему управління, міцні колеса та опору. Легко маневрує, стійкий на похилих поверхнях.

Акумуляторна батарея може працювати впродовж чотирьох годин, в залежності від тиску використання. Обприскувач комплектується 30-метровим шлангом із котушкою для шлангу та алюмінієвою фурмою з регульованою насадкою. Як правило, електричні обприскувачі мають велику ємність (40 літрів і більше).

Електричний обприскувач на колесах «Stocker». Фото: sekator.net

Бензиновий

Обприскувачі, оснащені бензиновими двигунами, зазвичай, належать до професійного рівня і відрізняються високою продуктивністю і дальністю дії.

Для невеликої ділянки біля приватного будинку або дачі купувати такий пристрій немає сенсу, а от на великих площах бензиновий агрегат може виявитися досить корисним. Одна з ключових переваг подібних моделей перед акумуляторними полягає в тому, що бак двигуна можна швидко заправити пальним. З іншого боку, бензинові оприскувачі більш складні й дорогі, вони сильніше шумлять і виробляють вихлопні гази. Як бачимо, пристрій для обприскування рослин потрібно вибирати опираючись на свої потреби.

«Бензиновий обприскувач створений для саду. Він має велике сопло. Високі дерева (3-4 метри) такі обприскувачі чудово кроплять. Для саду це загалом класно. У нас був великий сад: яблуні, груші, сливи тощо. Ми постійно користувалися бензиновим обприскувачем. Чесно кажучи, вдома ми користувалися тільки механічними та бензиновим (16-18 літрів) обприскувачами. Для саду взагалі чудова штука, найкраща», — поділилася бахмутянка.

Бензиновий обприскувач «STIHL SR 200-D». Фото: Stihl 

Використання на практиці

«Особисто я люблю ручні обприскувачі. Дуже часто дозування всіх пестицидів, які використовуються в домашніх господарствах, на городах маленькі. Вони переважно йдуть на 5 або 10 літрів. Акумуляторні обприскувачі мають більшу ємність — мінімум 12 або 16 літрів. Тобто ранець вішається на плечі і з ним потрібно ходити. В основному цим займаються жінки, і досить важкувато носити з собою 10 літрів і більше. Тому іноді дуже зручно мати маленький 5-літровий механічний обприскувач для того, щоб вийти побризкати кабачки, огірки, помідори на невеликій ділянці. Підсумую, що добре мати все. Але в цьому випадку потрібно враховувати бюджет», — резюмувала Ольга М’ясникова.

Читайте також: Креативні ідеї: як надати нове життя старим меблям?

Фото: «iStock»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Окремі українські військовослужбовці можуть позбутися статусу учасника бойових дій. Анулювання посвідчення призводить до втрати передбачених державою пільг та фінансових доплат. Для збереження соціальних гарантій ветерани також зобов’язані вчасно оновлювати свої особисті дані в державних реєстрах.

Детальніше про те, чому можуть анулювати статус УБД — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Значення статусу та перелік пільг

Посвідчення учасника бойових дій надає військовим доступ до системи державних компенсацій. Втрата цього статусу автоматично означає припинення фінансової підтримки від держави, зокрема скасування комунальних пільг та спеціальних надбавок до виплат.

Згідно з даними Пенсійного фонду, статус УБД відкриває доступ до таких форм забезпечення:

• знижки на оплату житлово-комунальних послуг;
• пільговий проїзд;
• медичне забезпечення;
• податкові пільги;
• пріоритет у певних державних програмах;
• додаткові пенсійні гарантії та спеціальні надбавки.

Причини скасування статусу

Механізм позбавлення статусу регламентується постановою Кабінету Міністрів №203. Документ визначає дві підстави для анулювання посвідчення. Перша — виявлення неправдивих даних, поданих під час оформлення статусу. Друга — встановлення судом факту вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину під час виконання бойових завдань.

З початком повномасштабної війни кількість військовослужбовців із правом на пільги зросла. Разом із цим збільшилося фінансове навантаження на бюджет. Держава переводить систему соціального забезпечення ветеранів до моделі постійної верифікації. Аналогічний підхід уже застосовується для перевірки отримувачів пенсій, субсидій та виплат внутрішньо переміщеним особам через електронні реєстри.

Правила збереження виплат

Отримання частини пільг залежить від актуальності інформації в базах Пенсійного фонду України. Ветеран зобов’язаний повідомити установу протягом 30 днів у разі зміни:

• місця проживання;
• складу сім’ї;
• переліку споживаних комунальних послуг.

Невчасне оновлення інформації призводить до затримки або повного припинення надання окремих пільг, зокрема адресних доплат та комунальних знижок. Це відбувається навіть без юридичного анулювання статусу УБД.

Зарахування стажу та вихід на пенсію

Учасники бойових дій мають право на достроковий вихід на пенсію. Для чоловіків пенсійний вік становить 55 років, для жінок — 50 років. Для отримання виплат необхідно накопичити мінімальний страховий стаж: 25 років для чоловіків; 20 років для жінок.

Держава зараховує період військової служби до трудового та страхового стажу військовослужбовця. Ця норма діє незалежно від того, чи сплачував роботодавець єдиний соціальний внесок за мобілізованого працівника. Такий механізм дозволяє військовим зберігати свої пенсійні права під час проходження служби та захищає їхні майбутні виплати.

Читайте також:

Як військовослужбовцю оскаржити незаконні дії командира: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!