Бої за Бахмут тривають вже дев’ятий місяць, місто зруйноване на понад 90%, росіяни фактично захопили руїни, а ЗСУ все ще продовжують контролювати район Літака в місті. У битві за Бахмут за російськими даними загинуло близько 20 тисяч найманців ПВК Вагнер, про це повідомив сам фінансист угрупування — пригожин. Членами ПВК ставали завербовані в’язні, які не проходили підготовку та вважалися гарматним м’ясом. Однак, росія та її прихильники прагнуть показати, мовляв, в Україні на війну також відправляють непідготовлених. 

Доказ цьому пропагандисти знайшли у статті The Wall Street Journal «36 годин у Бахмуті: відчайдушна боротьба одного підрозділу, щоб стримати росіян» авторства Метью Люксмора.

Редакція  «Бахмут. IN.UA» проаналізувала матеріал журналіста, а також ту вижимку, яку оприлюднили пропагандисти. 

Сумнівний телеграм-канал поширює наративи, які грають на руку росіянам

Скріншот з телеграм-каналу, який поширив уривок зі статті The Wall Street Journal. 

«У матеріалі наводиться історія групи мобілізованих із 93-ї мехбригади — їх набирали з безробітних у Харківській області. Бійців екіпірували радянською зброєю і відправили спочатку в Костянтинівку, потім у Бахмут. Також видання пише про групу з 16 призовників, які захищали Бахмут, “багато з яких були призвані кількома днями раніше і не проходили жодної підготовки”. Наприклад, один із бійців уперше вистрілив із гранатомета під час бою в Бахмуті. Він промахнувся, вогнем у відповідь його контузило», — пише телеграм-канал «Всевидящее ОКО»

Заголовки з росЗМІ. Фото: скріншот

Телеграм-канал “Всевидящее ОКО” налічує 1,25 млн фоловерів, однак — це сумнівне джерело достовірної інформації,  канал є повністю анонімним, власник невідомий. Як повідомляє, Інститут масової інформації, ще кілька років тому контент і медіасітка тг-каналу “Всевидящее ОКО” складалися з відео, де люди отримують травми чи вчиняють насильство, а у кожному відеоролику демонстрували зображення крові.

Згодом, експерти Інституту зафіксували чотири матеріали з ознаками замовлення, два стосувалися грального бізнесу, коріння якого закінчувалося в рф. Втім реклами в каналі не багато, а це говорить про те, що у власників каналу є додаткове джерело фінансування, яке саме й звідки воно — невідомо. Відсутність реклами, може свідчити про відсутність замовлень.

Стаття Метью Люксмора

Спершу потрібно зазначити, хто такий Метью Люксмор — це репортер, який висвітлює події в росії, Україні та країнах колишнього Радянського Союзу, приділяючи особливу увагу обороні, національній безпеці Росії та ролі її збройних сил на світовій арені. Раніше він був московським кореспондентом Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода.

Стаття Метью розповідає історію боїв за Бахмут зі слів мобілізованих. Зокрема героєм сюжету стає безробітний батько трьох дітей Олексій Мальковський. Чоловік розповідає, як російські війська штурмували один з багатоквартирних будинків, який його група з 16 призовників, багато з яких були призвані за кілька днів до цього і не пройшли жодної підготовки, мала захищати.

Нижче надаємо переклад оригінальної статті:

Малковський не влучив. Росіяни вистрілили з власного РПГ і влучили в стіну поруч з ним, контузивши його. Він вибіг з будівлі і сховався на овочевій грядці, у нього дзвеніло у вухах. Коли він повернувся після заходу сонця, в кімнаті лежали тіла двох його товаришів.

За 36 годин, які він провів у жорстоких боях від будинку до будинку в східноукраїнському місті, 11 з 16 чоловіків з групи призовників Мальковського були або вбиті, або захоплені в полон, за словами солдатів, що вижили, і родичів зниклих безвісти.

На вихідних Росія остаточно закріпила контроль над Бахмутом після 10-місячної битви, яку Київ використовував для того, щоб розгромити російські війська. Хоча жодна зі сторін не розголошує своїх втрат, за західними оцінками, на Бахмутському фронті загинуло багато тисяч солдатів з обох сторін. Ще більше було поранено.

Намагаючись зберегти бригади, підготовлені і оснащені Заходом для широко очікуваного наступу, і з багатьма загиблими професійними солдатами, Київ відправив туди мобілізованих солдатів і підрозділи територіальної оборони, іноді з незадовільною підготовкою і спорядженням (ось цитата, яка маніпулятивно використовують пропагандистські ЗМІ). Остаточний успіх чи провал української стратегії в Бахмуті залежатиме від результатів більш масштабного наступу.

16 чоловіків, серед яких був і Мальковський, зараховані до 5-ї роти 93-ї механізованої бригади, виїхали з Харкова 16 лютого автобусом на базу бригади за 2 з половиною години їзди на південь.

Пасажирами автобуса були переважно бідні чоловіки з сіл на північному сході Харківської області, багато з яких були безробітними, підробляли різноробочими або працювали позмінно на заводах в обласному центрі. Багато з них отримали мобілізаційні повістки того місяця, згідно з їхніми військово-обліковими документами. Хоча деякі з них пройшли строкову службу роками чи десятиліттями раніше, майже ніхто з них не брав участі в активних бойових діях.

Вони провели дві ночі на базі, де їм видали гвинтівки і форму радянських часів, згідно з військовими документами і фотографіями. 18 лютого їх відвезли до Костянтинівки, що за 16 миль від Бахмута, і розмістили в будинку на околиці гарнізонного містечка.

Вони позували для фотографій зі своїми гвинтівками перед релігійними іконами, розміщеними на каміні в будинку, пили енергетичні напої на ліжках в одній зі спалень, а також курили і їли на кухні.

Вранці 21 лютого прибув старшина роти і повідомив, що має наказ відправити хлопців до Бахмута групами по шість чоловік. Російські війська підходили все ближче до річки, яка розсікає місто, тиснучи на українські підрозділи, що захищалися від постійних мінометних та артилерійських обстрілів. Деякі з них погрожували написати офіційну відмову від виконання наказу, посилаючись на недостатню підготовку. Владислав Юдін, колишній ув’язнений зі східного Луганська, розповів, що сказав старшині, що ніколи не тримав у руках зброю, не кажучи вже про те, щоб стріляти, і йому було страшно. 

“Бахмут тебе навчить”, – відповів йому чоловік.

Коли перша група чоловіків прибула до Бахмута того вечора, їм сказали йти за командиром на позицію. Вони йшли провулками повз руїни розбомблених будинків, переступаючи через повалені телефонні стовпи та нерозірвані російські снаряди.

Вони дійшли до багатоповерхівки, відокремленої сараєм, огорожею з ланцюга і невеликим садом від російських військ у сусідньому будинку. Вони зайняли позиції біля вікон на першому поверсі. Потім їх обстріляли з гранатометів і мінометів, і Юдін розповів, що бачив, як на його очах вбили Сергія Дідіка, 36-річного селянина, і командира. 

“Це було пекло на землі”, – сказав він.

Менш ніж за 300 метрів фермер Сергій Пугасій перебував у будинку під шквальним вогнем російських військ, які витіснили його групу. Він потрапив під кулеметний вогонь з третього поверху іншого будинку і побачив, як впали командир його загону і ще один солдат. Він опинився беззахисним перед кулями, що свистіли навколо нього. Він впав на землю і незабаром опинився в оточенні російських солдатів.

“Ти один?” – запитав один з росіян, зв’язуючи йому руки, а інший забрав у нього гвинтівку і зняв бронежилет. Той відповів, що так.

Після цього бою 21 і 22 лютого і наступної місії 2 березня, для якої вцілілих членів підрозділу відправили назад до Бахмута, дружини зниклих безвісти шукали інформацію. Вони писали до Червоного Хреста та Організації Об’єднаних Націй, телефонували на гарячу лінію українського уряду, а також писали на десятки сторінок у соціальних мережах, присвячених зниклим безвісти.

Бахмут після “звільнення росіян”. Фото: з відкритих джерел

Дружина Пугасія, Анжела, отримала повідомлення про зникнення чоловіка 24 лютого, через три дні після того, як вона востаннє розмовляла з ним. 

“Це як стояти на краю прірви. Я не дружина і не вдова”, – сказала вона в інтерв’ю на початку квітня. “Найгірше – не знати”.

На початку березня двоє військових прийшли додому до Василя Зелінського, 51-річного змінного робітника металургійного заводу з діагностованим захворюванням хребта, щоб повідомити про його зникнення. Його дружина, Олена, почала ридати, запитуючи їх: 

“Як це могло статися, що ви забрали людину без підготовки, а через тиждень вона зникла?” Один чоловік опустив очі, сказала вона, а інший відповів: “Це війна. Ніхто їх зараз не буде навчати”.

2 квітня канал, пов’язаний з воєнізованим угрупованням “Вагнера”, яке очолювало російський наступ на Бахмут, опублікував фотографію військового квитка Дідіка і повідомив, що його загибель була підтверджена. Але дружина Дідіка, Валентина, переконана, що він перебуває в російському полоні.

“Я знаю, що мій чоловік живий, – сказала вона в інтерв’ю The Wall Street Journal. “Моє серце це відчуває”.

Дружини зниклих безвісти обурені тим, що їх відправили в Бахмут без підготовки. Переважна більшість мобілізованих солдатів в Україні проходять хоча б мінімальну підготовку, і випадки, коли непідготовленим чоловікам наказують воювати, не є поширеними. Але українське законодавство не визначає, скільки часу має тривати підготовка, і юристи кажуть, що призовники не можуть нічого зробити, окрім як подати скаргу командирам або на гарячу лінію Міністерства оборони.

У лютому українські депутати внесли на розгляд парламенту законопроект, який передбачає щонайменше тримісячну підготовку мобілізованих, але він так і не пройшов через Верховну Раду. 

Бахмут в російській окупації. Фото: з відкритих джерел

Міністерство оборони України заперечує відправку солдатів без підготовки до Бахмута, а офіцер 93-ї сказав, що не чув про такі випадки у своїй частині. 

“Якщо це сталося, то це неправильно”, – сказав він.

Речник Збройних сил України відмовився від коментарів. У середині квітня Пугасій був звільнений в результаті обміну полоненими після майже двох місяців перебування в російському полоні. Його утримували у в’язниці на окупованій Росією частині Луганської області України, а потім перевели до камери на покинутому заводі. Йому та десятку інших людей зав’язали очі, відвезли до Бахмута і наказали йти через лінію фронту, поки російські війська спілкувалися по радіо з українцями, забезпечуючи, щоб обидві сторони не відкривали вогонь.

Зрештою, Пугасій вважає, що саме його дуже коротка служба в армії врятувала його від страти від рук викрадачів. Коли росіяни подивилися на його військовий квиток і побачили дату його мобілізації, менш ніж тиждень тому, вони запитали, як довго він воював. “Двадцять чотири години”, – відповів він. За його словами, вони попередили, що якщо він знову потрапить у полон, то не виживе.

Примітка: Варто зауважити, що журналіст, який написав статтю регулярно відвідував росію. Його матеріал про Бахмут певною мірою висвітлює росіян, як хороших людей, адже вони, мовляв, відпустили полоненого.  

Що винесли у публічний простір?

Трупи вагнерівців, продменстровані пригожиним. Фото: з відкритих джерел

Пропагандистські канали та сумнівні джерела в телеграмі перекрутили оригінальну цитату з тексту, й в результаті отримали висновок, мовляв, Україна відправляє в Бахмут непідготовлених солдатів (гарматне м’ясо), щоб зберегти життя сильнішим воїнам. Втім, насправді у тексті навіть немає такого судження. Немає слів про (гарматне м’ясо), натомість є наступні уривки:

Уривок 1: “Переважна більшість мобілізованих солдатів в Україні проходять хоча б мінімальну підготовку, і випадки, коли непідготовленим чоловікам наказують воювати, не є поширеними”, — пише журналіст The Wall Street Journal.

Уривок 2: “Намагаючись зберегти бригади, підготовлені і оснащені Заходом для широко очікуваного наступу, і з багатьма загиблими професійними солдатами, Київ відправив туди мобілізованих солдатів і підрозділи територіальної оборони, іноді з незадовільною підготовкою і спорядженням (ось цитата, яка маніпулятивно використовують пропагандистські ЗМІ)

Ймовірно, що саме з цього уривку тексту й з’явилося повідомлення провокативного характеру, яке почали поширювати.

В Бахмут відправляють ненавчених солдатів

В Бахмуті воюють воїни різних підрозділів: ЗСУ, Нацгвардійці, прикордонні загони, добровольці, учасники ТРО, а також мобілізовані. Немає розподілу на елітні війська та неелітні, як це є в росії. Наприклад, вищим класом війська там вважають повітряно-десантні війська, а регулярна російська армія займає нижчу позицію в цій ієрархії.

Крім того, Україна не володіє таким великим людським ресурсом, як держава-сусід, яка дозволяє собі використовувати громадян — в якості гарматного м’яса через необмежений ресурс. В хід йдуть найманці приватних компаній, та інші приватні підрозділи, які відверто конкурують між собою.

Редакція «Бахмут. IN.UA» спілкувалася із бахмутянами, в кожного з яких різний бойовий досвід, різне цивільне життя в минулому. Серед захисників Бахмута є вчителі, волонтери, зоозахисники, активісти та багато інших людей різних професій. 

«Пасажирами автобуса були переважно бідні чоловіки з сіл на північному сході Харківської області, багато з яких були безробітними, підробляли різноробочими або працювали позмінно на заводах в обласному центрі», – уривок зі статті видання.

Теза зі статті The Wall Street Journal про те, що до Бахмута відправляють чоловіків із сіл некоректна в плані узагальнення, адже в армії збираються разом люди різного віку, та різної спеціальності.

Навчання військових без досвіду в Україні

Через повномасштабне вторгнення в лави ЗСУ й ТРО прийшли люди з цивільного життя, які раніше не тримали зброю в руках. Наразі, коли велика війна триває вже другий рік мобілізованих навчають на спеціальних полігонах. Випадки, коли люди потрапляють до формування без жодного досвіду поодинокі.  

Наприклад, нещодавно редакція «Бахмут IN.UA» розмовляла з бахмутянином Дмитром, який служить аеророзвідником на Бахмутському напрямку. Раніше чоловік також не мав військового досвіду, але при мобілізації його навчили азам військової справи. За даними Military Media Center строк підготовки мобілізованих військових-десантників складає 1-2 місяці.

Нагадаємо, ми писали, як можна підготуватися до армії в цивільному житті в матеріалі: Як підготуватися до армії: військовий вишкіл та керування БПЛА

«До війни я не мав військового досвіду. У військкомат прийшов, як ВПО-шник з Бахмута. Ходив, відмічався. В січні мене мобілізували й відправили в навчальний центр, там я пробув півтора місяця. Відучився й потрапив в артилерійський взвод, морська піхота», — розповідає Дмитро.

Чоловіка навчали українські інструктори, які мали військовий досвід з гарячих точок, зокрема й оборонці Бахмута, але оскільки їх інколи бракувало частину військових відправляли на навчання за кордон до іноземних наставників.

Деяких мобілізованих навчав вже сам Дмитро, наприклад, якщо людина не вміла користуватися новими установками. Військовий зазначив, у нього не було випадків, коли до бригади потрапляла особа без досвіду, бувало таке, що доводилося навчати специфічній роботі, як от керуванням БПЛА чи тому подібне.

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Гендерні стереотипи нерідко стають проблемою, яка негативно позначається на якості життя як жінок, так і чоловіків. Стійкі патріархальні думки щодо гендерних ролей в сучасному суспільстві та стале уявлення про маскулінне призводять до багатьох проблем.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася на цю тему з головою “ТатоХаб.Хмельницький” Єгором Рибаком, який займається волонтерством, допомагає татам та ВПО та просуває ідеї гендерної рівності в країні.

Гендерні стереотипи щодо чоловіків

Ґендерні стереотипи — це стійкі, повторювані, загальноприйняті уявлення (думки) про місце та виконувані ролі того чи іншого гендеру в суспільстві, а також про особистість людей тієї чи іншої гендерної ідентичності. Іншими словами, вони можуть впливати на життя як жінок, так і чоловіків.

Стереотипів, які стосуються саме чоловіків, дуже багато. Утім, найбільш виразними, які впливають на багато процесів у житті, можна вважати “чоловіки не плачуть та не жаліються” і “чоловік — годувальник”.

“Чоловіки не плачуть” та здоров’я

“Чоловіки не плачуть” — це стереотип, який ґрунтується на думці про те, що представники чоловічої статі повинні бути сильними, слугувати опорою для інших. Така людина “не може мати психологічних проблем”. Це призводить до того, що чоловіки не хочуть розповідати про власні труднощі чи внутрішню боротьбу, щоб не виглядати в очах суспільства якимось не такими. 

Який же це має фактичний результат? За даними МОЗ України, упродовж 2021 року, тобто до великої війни, було зареєстровано 5 914 самогубств. Найбільше вкоротили собі віку саме чоловіки — 87%, коли на жінок припадає лише 13%. Такі результати пов’язані зокрема і з гендерними стереотипами, оскільки вважається, що жінки більш слабкі, можуть жалітися і ділитися переживаннями з близькими, тоді коли чоловіки на звичайне запитання “як ти” зазвичай відповідають “ок”.

Сталий стереотип “чоловіки не плачуть” має суттєвий вплив і на фізичне здоров’я чоловіків. За даними соціологічного опитування у дослідженні “Сучасне розуміння маскулінності“, 52% чоловіків оцінюють власне здоров’я як добре або відмінне. При цьому 45% опитаних чоловіків зазначили, що не зверталися до лікарів протягом останнього року, а кожен сьомий — протягом останніх п’яти років. І це не пов’язано з рівнем доступності медичних послуг. Такі результати можуть свідчити про те, що чоловіки не хочуть показувати власні проблеми зі здоров’ям “на публіку”, а тому часто ігнорують обстеження у медиків.

Варто зазначити, що цей стереотип став основою у вихованні хлопчиків, котрий буквально забороняє слабкість, емоції чи прохання про допомогу в тяжку мить.

“Мисливець та годувальник”: чи можуть чоловіки мати іншу роль

Ще один найяскравіший приклад — це розділення чоловічих та жіночих ролей за принципом “берегиня” та “мисливець”. На основі цього формуються уявлення про розподіл сімейних обов’язків: нібито головний обов’язок жінки — народжувати дітей та організовувати побут, а чоловік має забезпечувати родину грошима чи житлом. При цьому ігнорується те, що чоловіки також можуть брати участь у вихованні дитини та інших аспектах побуту.

За словами Єгора Рибака, такий стереотип також нав’язується в дитинстві та стає тим, що формує модель поведінки чоловіка у відносинах:

Останнім часом в Україні відбуваються зміни, які сильно впливають на стереотипні ролі чоловіків у відносинах. Наприклад, як зазначає голова “ТатоХаб.Хмельницький”, чоловіки можуть піти у відпустку для догляду за дитиною чи дітьми.Наприклад, цим правом у 2017 році скористалися 3%. Цей факт є повноцінним прикладом знищенням стереотипів.

Стереотипи та як з ними боротися

Боротьба зі стереотипами — важливий напрямок в суспільстві, який активно реалізується в Україні. Одним із таких проявів, котрий стосується саме гендерних стереотипів щодо чоловіків, вважається Міжнародний чоловічий день. Цей день припадає на 19 листопада.

Його присвячують певним цілям, які були закладені у саму концепцію свята. Йдеться про:

• популяризацію позитивної рольової моделі чоловіків, котрі живуть достойним та чесним життям;
• для того, щоб відзначити чоловічий позитивний вклад в громадськість, державу, родину, шлюб, виховання дітей та навколишнє середовище;
• зосередження уваги на чоловічому здоров’ї, соціальному, емоційному, фізичному та духовному добробуті;
• посилення уваги до питання дискримінації щодо чоловіків у сфері соціальних послуг, соціальних відносин та права;
• покращення стосунків між представниками різних статей та забезпечення гендерної рівності;
• створення більш безпечного та кращого світу, де люди можуть розвиватись та повністю розкривати свій потенціал, незалежно від раси, віросповідань та гендеру.

Окрім шести основних цілей, існує ще необов’язкова тема, яка пропонується світовими координаторами свята: наголосити про  існування певних проблем в житті чоловіків. Наприклад, у 2016 році темою Міжнародного дня чоловіків було “Зупинити самогубство чоловіків”, а у 2020 році — “Краще здоров’я для чоловіків”, на меті якої стояло практичне вдосконалення здоров’я та добробуту населення чоловічої статі у світі.

Як зазначають представники Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, найліпшим способом подолати будь-які стереотипи вважається демонстрація зворотного на конкретних прикладах. Наприклад, жінки так само можуть бути сильними та утримувати родину, а чоловіки — йти у відпустку по догляду за дітьми. Демонструвати це можна на будь-якому рівні: як на рівні розмов на кухні з друзями, так і через публічні заходи та інформаційні кампанії.

Читайте також:

• Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси
• Гендерні обмеження доступу до гуманітарної допомоги: чи справді чоловіки мають менший пріоритет
• Чому на Донеччині жінок-тренерок у професійному спорті менше

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Трилер — це специфічний жанр кіно та літератури, який повинен викликати у глядачів або читачів почуття співпереживання, пов’язане з емоціями тривожного очікування, невизначеності, хвилювання чи навіть страху. За останні роки вийшло немало захопливих стрічок, зокрема, “Проблема трьох тіл” на основі роману китайського фантаста чи “Мертві хлопці-детективи”.

Редакція Бахмут IN.UA ділиться підбіркою серіалів жанру трилер, які варто подивитися кожному.

Серіали-трилери українською

Зазвичай, трилери — це захоплюючі історії для тих, хто не проти полоскотати свої нерви історіями героїв кінострічок. Це можуть бути як детективні та містичні трилери, так і повноцінні хоррори. Ми підібрали для читачів Бахмут IN.UA підбірку з 7 трилерів, які мають цікавий сюжет та неочікувану кінцівку. Серед них ви знайдете й серіали 2024 року та останні новинки від Нетфліксу.

Проблема трьох тіл

Дивитися серіал “Проблема трьох тіл” українською вже можна на платформі Netflix. Цей багатосерійний трилер, що базується на романі відомого китайського фантаста Лю Цисіня, розповідає про події шістдесятих років.

В центрі сюжету знаходиться астрофізик Е Веньцзе, який займається розвитком особливо таємного проекту під назвою “Червоний берег”. Він надсилає повідомлення в далекий космос, сподіваючись на відповідь ззовні. Протягом довгих років ніхто не відповідав на подібні листи, проте несподівано як відповідь з далеких зірок все ж таки дійшла до Землі. 

І тепер, людство опинилося під загрозою.

Мертві хлопці-детективи

Серіал за коміксами Ніла Ґеймана та Метта Ваґнера також вже можна дивитися в онлайн. Він розповість про двох хлопців-друзів, Чарльз Роуленд та Едвін Пейн, які вирішують не долучатися до потойбічного життя. Вони залишаються на Землі, аби розслідувати злочини, пов’язані з надприродними явищами. Згодом до них приєднується ясновидиця, з якою вони починають розслідування загадкової таємниці. І воно продовжується до тих пір, доки могутня відьма не стає на їхньому шляху.

Бодкін

Чорний комедійний трилер “Бодкін” стане ідеальним серіалом на вечір. Він розповідає історію про журналістку Дав, яку відправляють у відрядження у богом забуте ірландське містечко Бодкін. Там вона об’єднується з американським подкастером Ґілбертом Павера та його помічницею Еммі Сізерг для розкриття деталей таємничого зникнення трьох людей.

Після прибуття у Бодкін герої розуміють, що з місцевими щось не так. Їхня легка пригода швидко перетворюється на сповнене інтриг розслідування з високими ставками, де фігуруватимуть як загадкові місцеві, так і представники справжньої мафії.

Тіла

Детективний трилер “Тіла” — це той серіал, який варто подивитися. Він розповідає про чотирьох детективів, представників абсолютно різних епох, які розслідують вбивства у кварталі Вайтчепел. Незабаром кожен починає усвідомлювати, що вбивство пов’язане так чи інакше з подіями, які відсилають до змови, яка з’явилася близько ста п’ятдесяти років. Тепер вона може круто похитнути баланс у суспільстві.

Наглядач

Містичний хоррор серіал “Наглядач” — гарний фільм для тих, хто хоче полоскотати свої нерви. Дивитися його можна на платформі Netflix.

Серіал розповість історію сім’ї, яка складається з Діна й Нори Бреннок та їхніх двох маленьких дітей. У пошуках більш комфортного та безпечного життя вирішують переїхати з Нью-Йорка до тихого дорогого району, же купують будинок своєї мрії. Обживаючись на новому місці, на свій подив сімейство стикається з не доброзичливими сусідами та сусідками. Проте, це все ніщо, адже головний неприємний сюрприз чекає в поштовій скриньці. Там з’являються листи із погрозами від таємничого незнайомця, який називає себе “Наглядачем”.

Шершні

Унікальний серіал “Шершні” про підлітків для перегляду ввечері розповідає про події, що трапились у лісах Онтаріо. Головні героїні — представниці шкільної команди з футболу, які стали жертвами аварії на літаку. Для виживання посеред жорстокої природи дівчатам довелося розділитись на кілька груп, кожна з яких виживала по-своєму. У результаті, вони були змушені відкинути класичні людські правила моралі та діяти лише заради власного виживання.

Сигнал

Мінісеріал “Сигнал” неможливо дивитися без захвату. Він розповідає історію астронавтки Паули, яка вирушає на МКС для виконання секретної місії з пошуку позаземного життя, яку спонсорує заможна Беніша Мудхі. Через кілька місяців вона повертається на Землю, але не встигає возз’єднатися з сім’єю, оскільки її літак зникає з радарів десь над Атлантикою. Її чоловік на ім’я Свен, який залишився з маленькою дочкою Чарлі, не може повірити в те, що сталося. Саме з цієї причини він починає підозрювати, що Паула зробила в космосі якесь відкриття, бо незадовго до свого зникнення залишила йому через телефон дивне послання, схоже на шифр. Саме його розкриття здатне розповісти правду про зникнення Паули.

Читайте також:

• Держава надаватиме ВПО допомогу з орендою житла: подробиці
• Часів Яр відзначив день міста: фотозгадка мирного святкування
• Бахмутський краєзнавець Ігор Корнацький розповів історію міського прапора та його значення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!