Московський патріархат вперто намагався підпорядкувати під себе українську церкву. Однак, повномасштабна війна змусила трансформуватися чимало релігійних громад в Україні. Десятки парафій перейшли від московського патріархату до ПЦУ. Чи готовий Бахмут до такого рішення?

Редакція «Бахмут. IN.UA» вирішила дізнатися думки бахмутян щодо того, чи є місце російській церкві в українському Бахмуті?

Олег Романенко — бахмутянин, наголошує, що в Бахмуті не було монополії на духовне життя

З паном Олегом розмову починаємо з питання про вплив церков, які підпорядковувалися московському патріархату, на громаду Бахмута. 

Олег Романенко. Фото: особистий архів героя

«Я не є парафіянином церков УПЦ (МП) в Бахмуті, тому я буду дуже обережно відповідати на ваші питання, щоби не образити почуття віруючих УПЦ (МП) серед яких багато бахмутян і серед яких є чимало істинно воцерковлених людей. Я не маю на увазі «захожан», які є в будь-якій церкві, що відвідують богослужіння лише на Різдво та Пасху і стають кумами під горілку після хрестин немовлят. А саме віруючих. Давайте визначимось одразу – монополії на духовне життя бахмутян УПЦ (МП) ніколи не існувало, в Бахмуті», — каже пан Олег.

Бахмутянин зауважує, що в Бахмуті функціонували  дуже потужні релігійні громади. Мова йде про євангельських християн-баптистів, Свідків Ієгови, громади мусульман, ПЦУ та римо-католиків. Попри те, домінуючою церквою була УПЦ (МП).

«Щодо впливу на проросійські погляди бахмутян, він на мою думку був саме безпосередній. Але вплив цей був не прямий, агресивно-пропагандиський, а опосередкований, лагідний. Що саме я маю на увазі? Літургія у всіх церквах УПЦ (МП) Бахмута Миколаївській, Всіхсвятській, Свято-Георгіївській, дерев’яній Іоанна Златоустого, Свято-Благовіщенській правилась церковно – слов’янською, а проповідь проголошувалась російською», — розмірковує пан Олег.

Бахмутянин наводить наступні  приклади. Відтак, в проповідях і на іконах побутували російські святі:

Святі мученики Царська сім’я Миколи II. Фото: з відкритих джерел

• Олександр Невський;
• Сергій Радонежський;
• Іоанн Кронштадтський;
• Оптинські старці;
• благовірний князь Дмитро Донськой;
• Серафім Саровський;
• Тихон Задонський;
• Іов Московський;
• святі мученики Царська сім’я Миколи II.

«Молись на вибір кожному, не схибиш, все одно московитські святі. Все це безумовно відкладається на підсвідомість. Паломницькі подорожі до Матронушки Московської або Ксенії Петербуржської, Дівєєвський монастир, всі дороги ведуть до «росії-матушки», яка має начебто особливу духовність, шлях «святої Русі». І створюється уявлення про єдиний духовний простір по обидва боки кордону, про «розділених» духовних братів — православних», — каже бахмутянин.

Історичний чинник, який впливав на релігійну громаду Бахмута

Казанська Ікона Божої Матері. Фото: з відкритих джерел

Пан Олег зараз в евакуації на Львівщині, бахмутянин часто відвідує місцеві храми,  у розмові чоловік розповідає про релігійний чинник, який мав вплив на громадське життя в Бахмуті:

«Цей релігійний чинник, зокрема православний, вже став колись у 17 столітті для козаків фатальним, коли на противагу пропонованого м’якому васалітету мусульманської Туреччини чи протестантської Швеції козацькі маси в 1654 році воліли перед козацькою старшиною в Переяславі піти «под високую руку царя православного», одновірця. Так і опинились в «братских обьятиях». В церковній лавці будь-якої бахмутській церкви УПЦ (МП) все на російській мові, завжди безліч акафістів чи житій російських святих чи угодників – очі розбігаються. І батюшка тобі порадить помолитися саме Казанській іконі Божої Матері, яка дуже швидко допомагає».

Як бахмутських священників змушували їздити до окупованих територій?

Російський військовий в окупованій Горлівці. Фото: Reuters

За словами пана Олега, Бахмутський благочинний округ належить до Горлівсько-Словянської єпархії, яка об’єднує парафії і монастирі на території північних районів Донецької області і Бахмуті, в тому числі тимчасово окупованих районів. 

Мова йде, зокрема, про кафедральне місто Горлівка — це резиденція правлячого єпископа Митрофана, члена Міжсоборної присутності Російської Православної Церкви. Митрофан фактично постійно перебуваючи на тимчасово окупованій території в м. Горлівка керував єпархією і священством, і бахмутськими священиками зокрема, каже пан Олег.

Читайте також: Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)

Митрополит Митрофан. Фото: з відкритих джерел

Крім того, в Бахмутському слідчому ізоляторі діє храм на честь ікони Божої Матері «Суручниця грішних», саме туди почергово їздили правити службу священники з окупованої території. Сам єпископ призначав наради в єпархії, тобто окупованій Горлівці і бахмутські священники вимушені були їздити через блокпости на окуповану територію.

«Як вони себе при цьому почували? На мою думку це робилось навмисно. Щоб показати – і там і тут однакові віруючи, православні. Нічого страшного за блокпостом (читай за порєбріком) не відбувається. Митрополит Митрофан впевнений, що УПЦ МП не ділить віруючих на своїх і чужих. Вважає своєю паствою людей по обидві сторони конфлікту. І не проводить межу між сепаратистами – «ополченцями» та українськими військовими», — наголошує бахмутянин.

УПЦ (МП) дуже консервативна за своєю суттю, влада правлячого архієрея над парафіяльним священником безмежна. За будь-яку мізерну провину, не кажучи вже про дії чи висловлювання проти волі, чи позиції єпископа – заборона в служінні позбавлення парафії. А для священника це кінець всьому, оскільки він фактично позбавлений права на професію. Багато хто з них окрім духовної семінарії будь-якої світської освіти немає.

Але має матушку і четверо дітей. Тому якщо єпископ промосковських поглядів, від парафіяльного священника важко очікувати відкритих проукраїнських поглядів або обговорення з паствою про зміну юрисдикції. А як налаштований священник – так налаштована і громада, бо авторитет священник вагомий і проти нього ніхто не піде, пояснює пан Олег.

Олександр Дяченко — фотохудожник, запевняє, що російської пропаганди в церкві Бахмута не було

Свято-Миколаївська церква. Фото: з відкритих джерел

Олександр Дяченко мешканець Бахмута, чоловіка впізнають за його талановитими фоторепортажами. Пан Олександр був прихожанином Свято-Миколаївської церкви, який підпорядковувався московському патріархату. Однак, каже бахмутянин жодної російської пропаганди у церкві не було. Натомість чоловік отримав тут велику підтримку після втрати дружини. 

«В цьому храмі я був хрещений, ще коли був немовлям. Тут я провів свою дружину в останню путь, це було ще до повномасштабної війни. В цьому храмі у мене сформувалася родина церковна, яка мене прийняла й мені допомогла триматися душевно. За московський патріархат там хіба що московська мова нагадувала. Потрібно розуміти, що люди різні, як й в суспільстві, так й в церкві. Зустрічалися москвофіли, так само як й в соціумі. Ніякої московської громади там ніколи не було й не звучало», — каже бахмутянин.

Чоловік позитивно відгукується стосовно протоієрея церкви, каже, що для багатьох бахмутян, які відвідували Свято-Миколаївську церкву — це була рідна людина. Співрозмовник наголошує, що силами протоієрея в Бахмуті побудували Недільну школу (ред. зараз вона згоріла) де діти мали змогу навчатися. 

Читайте також: Бахмут чи Артемівськ: як правильно називати місто-фортецю

Вихід українських церков з під московського патріархату чоловік підтримує. Таке рішення для Свято-Миколаївської церкви бахмутян обговорював й з настоятелем ще до війни, але громада, як й багато інших, не обдумала це спільно. 

Фотохудожник Олександр Дяченко наголошує, що церква має переходити під українське підпорядкування, але у конкретному випадку зі Свято-Миколаївським храмом — віряни віддані своєму настоятелю, тож перехід має бути зроблений так, щоб голова храму продовжив очолювати його.

Анжеліка Бороздіна — бахмутянка, говорить, що вплив московського патріархату був помітний

Анжеліка Бороздіна. Фото: Фейсбук

Бахмутянка Анжеліка Бороздіна відвідувала один із храмів в Бахмуті, який підпорядковувався московському патріархату. Пані Анжеліка згадує, що в церкві священник не згадував, хто конкретно напав на Україну в 2014 році, а замість виборів президента просив, щоб віряни прийшли привітати його з Днем народження. Після цих подій пані Анжеліна почала відвідувати храм ПЦУ, різницю бахмутянка відчула одразу. 

«Там ніхто не звертає увагу, в якому одязі ти прийшов. Ти прийшов до Бога — це головне, а не те, як ти одягнутий в храм», — зазначає героїня.

Зараз пані Анжела в евакуації, героїня оселися в Броварах. Проте, зазначає співрозмовниця навіть тут, є проблеми з московським патріархатом. Відтак, на все містечко є тільки одна церква ПЦУ. Героїня вважає, що до українців важливо доносити інформацію про діяльність храмів. Наприклад, ПЦУ з початку повномасштабного вторгнення допомагає переселенцям, видає гумдопомогу, а от УПЦ МП цього не робить. 

«Люди навіть не знають від кого вони беруть допомогу, вони приходять, отримують якісь речі, ліки чи їжу та йдуть геть. Вони не усвідомлюють, що їм допомагає саме українська церква. Я вважаю, що нам ще потрібна роз’яснювальна робота з населенням», — каже пані Анжеліка.

Чи доцільно заборонити УПЦ МП?

російський диктатор сталін. Фото: Вікіпедія

Кажуть, що історія циклічна, й справді чимало речей у нас повторюються. У СРСР раніше пробували заборонити релігію, але бажаного результату рішення не дало. Бо релігія стала підпільною, а саме суспільство не стало атеїстичним. 

Читайте також: «Храм — це не стіни, а люди»: отець Олексій про життя людей у Свято-Георгіївському храмі

Вже під час Другої світової сталін легалізував РПЦ у 1943 році й зробив з неї маріонетку для своїх цілей. Така лояльна та керована церква стала зручним інструментом. Однак, сьогоднішня РПЦ виконує в росії ту ж саму роль. Згодом російський диктатор насильно приєднав Греко-католицьку церкву до РПЦ у 1946 році, після чого греко-католики також пішли у підпілля. Зараз кількість вірян цієї парафії становить близько 5 мільйонів.

Заборона УПЦ МП може мати не такі наслідки, як їх уявляють в суспільстві, про це застерігав зверхник греко-католиків Святослав Шевчук: 

«Якщо ви хочете увіковічнити Московський патріархат в Україні – забороніть його».

Бахмутянин Олег Романенко вважає, що майбутнього у УПЦ (МП) в Україні немає, але існувати вона буде, адже якась частина віруючих у них все ж залишиться. Крім того, є регіони в яких її вплив залишається дуже суттєвим, наприклад Харківщина, Закарпаття та Донеччина, каже пан Олег. 

Чи може йти мова про відновлення УПЦ(МП) у Бахмуті після окупації?

На думку пана Олега тут все залежить, від волі громади. Якщо вона проголосує за зміну юрисдикції парафії та її перехід до Православної церкви України тоді діяльність релігійної громади УПЦ(МП) буде припинено. Є й інший шлях, як приклад пан Олег наводить ймовірність того, що Верховна Рада прийме закон про повну заборону діяльності УПЦ(МП) в Україні. Втім, як зауважує бахмутянин, поки для цього бракує політичної волі. 

Бахмутянин ділиться власним прикладом, який став для нього рушійною силою, щоб перейти до ПЦУ:

«У День пам’яті та примирення 8 травня 2015 року, у Верховній Раді тривало засідання. Виступав тогочасний президент Петро Порошенко, під час промови він оголосив прізвища 21 громадянина, яким присвоїли звання Героя України, 10 із них – посмертно. Митрополит Онуфрій не підвівся під час зачитування імен Героїв України, зокрема й загиблих в АТО, і демонстративно сидів.  Під час оголошення прізвищ у залі встали всі присутні депутати, запрошені гості у тому числі і священики УПЦ КП, Української Греко-католицької церкви, Римо-католицької церкви, мусульмани, Армянської апостольської церкви і лише митрополит Онуфрій сидів. Я був шокований цим. І я собі сказав – це не моя церква»

Що будуть робити із майном, яке належить УПЦ МП? Пояснення юриста

У такому стані священники московського патріархату залишили Києво-Печерську Лавру. Фото: Олександр Ткаченко

Релігійні організації, каже пан Олег, мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, які надаються їм на договірних засадах. Відтак, будівлі і майно, які є державною власністю передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим – Уряду Республіки Крим.

Існує також Типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю. Однак, згідно з законом договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Законодавцем також передбачено порядок почергового користування культовими будівлями та майном двома або більше релігійними громадами. Якщо простими словами, це означає, що — культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою. Законом України передбачено лише користування землею, а от самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається. 

Зараз відбувається парад прийняття обласними та міськими радами рішень про припинення права УПЦ (МП) користуватися земельними ділянками, припинення договорів оренди нерухомого майна. Вочевидь для цього склалися всі соціальні і політичні передумови. 

Держава зміцнює національну безпеку у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій під час війни.  Тобто рішення про припинення в Бахмуті релігійним організаціям УПЦ (МП) користуватися земельними ділянками або орендованим у держави майном можуть прийняти лише депутати відповідним рішенням.

Мотлох, залишений представниками МП. Фото: Олександр Ткаченко

Автоматично право користування земельними ділянками до ПЦУ не переходить. Вивозити церковне майно священники УПЦ (МП) можуть лише те, що належить їм особисто і то, лише за умови що вони це можуть довести документально. Тобто мати документи на право власності. Все рухоме майно релігійної організації (ікони, богослужбові книги, церковне начиння, мощі, меблі) за Статутом належить конкретній релігійній громаді і ніяким чином не може належати всій УПЦ (МП) як частині Російської православної церкви на території України, що вважає себе самоврядною. 

В кожному окремому випадку треба читати Статут релігійної громади, яким передбачений порядок розпоряджатися майном громади. Одноосібно священник розпоряджатися майном релігійної громади не має права. Є парафіяльна рада, її голова, скарбник парафії, вони повинні дбати про церковне майно. Але з огляду на авторитарні порядки, які панують всередині УПЦ (МП) відбувається вочевидь навпаки.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Держава надає військовослужбовцям грошову компенсацію у разі переїзду до іншого населеного пункту через зміну місця служби. Виплата складається з підйомної допомоги та добових на час перебування в дорозі для військового і членів його родини.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA

Підйомна допомога при переїзді

За даними Міноборони, право на фінансову допомогу мають громадяни, які проходять військову службу за контрактом, перебувають на кадровій військовій службі або призвані як особи офіцерського складу.

Мобілізовані особи та військовослужбовці базової служби не мають права на отримання підйомних виплат.

Підстави для нарахування грошової компенсації

Виплати призначають при переїзді до іншого населеного пункту за кількох обставин. До них належать призначення на нову військову посаду, передислокація військової частини чи підрозділу, а також переведення з пункту постійної дислокації до відокремленого підрозділу або між підрозділами у різних містах.

Гроші нараховують у разі зарахування до військового навчального закладу на термін від шести місяців, якщо за військовослужбовцем не зберігається попередня посада. Також компенсація передбачена при поверненні з відрядження до державних органів, підприємств чи закладів освіти, після служби або навчання за кордоном, та при переході з інших військових формувань до Збройних Сил України з призначенням на посаду в іншому місті.

У яких випадках гроші не виплачують

Фінансова допомога не передбачена при направленні на навчання терміном до шести місяців або якщо за військовим зберігається його посада. Гроші не виплачують після закінчення навчального закладу у разі призначення на посаду в тому ж населеному пункті, де відбувалося навчання, за умови, що родина вже переїжджала туди під час освітнього процесу.

Розмір виплат для військового та родини

Сума підйомної допомоги на самого військовослужбовця становить одне місячне грошове забезпечення за новим місцем служби. На кожного члена сім’ї, який переїжджає разом із ним, додатково виплачують 50 відсотків від цієї суми.

Також держава компенсує добові за кожен день у дорозі. Розрахунок базується на проїзних документах: день вибуття та день прибуття рахуються як дві доби. Якщо квитків немає, добові виплачують лише за одну добу переїзду. Протягом одного календарного року компенсацію можна отримати максимум за два переїзди.

Критерії для членів сім’ї

Виплати нараховують на родичів, які вказані в особовій справі військовослужбовця на момент приїзду. До переліку входять чоловік або дружина, незалежно від віку та працездатності, за умови реєстрації шлюбу до дати прибуття на нове місце служби.

Гроші передбачені на дітей військовослужбовця та його партнера, зокрема усиновлених, які є неповнолітніми або мають інвалідність незалежно від віку. Компенсацію також виплачують на непрацездатних батьків або усиновителів подружжя, які досягли пенсійного віку чи мають інвалідність. У випадку, коли обоє з подружжя є військовослужбовцями, підйомну допомогу виплачують кожному окремо за новим місцем служби. Кошти на інших членів сім’ї розраховують із грошового забезпечення одного з них за їхнім вибором.

Процедура оформлення та терміни

Для отримання коштів військовослужбовець має написати рапорт на ім’я командира після прибуття до нової частини. Датою виникнення права на виплату є день прийняття посади, дата зарахування на навчання або оголошена наказом дата прибуття частини до нового місця дислокації.

На основі рапорту командир видає наказ із зазначенням суми виплати. У разі необхідності він може створити комісію для перевірки факту переїзду родини. Виплату здійснює нова військова частина. Звернутися за підйомною допомогою дозволяється протягом трьох років з моменту виникнення такого права.

Читайте також:

Як відновити втрачене або пошкоджене посвідчення УБД: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За останні повні чотири роки Донеччина скоротила понад 80% посівних площ. До повномасштабного вторгнення Донеччина залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України. Попри потужну промисловість, область щороку засівала сотні тисяч гектарів зернових і технічних культур. Основу агровиробництва становили пшениця, ячмінь, кукурудза та соняшник. Частина господарств також вирощувала овочі, картоплю, плодові культури та ріпак.

Після лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася. Частина сільськогосподарських земель опинилася під російською окупацією, ще частина — у зоні активних бойових дій або була замінована. Фермери втратили доступ до полів, техніки, складів та логістики. Як наслідок, аграрний сектор області пережив одне з найбільших скорочень за всю історію незалежної України.

Редакція Бахмут IN.UA отримала у розпорядження дані Головного управління статистики у Донецькій області за 2021–2025 роки та простежила, як за цей час змінилися посівні площі, виробництво та врожайність основних культур. Усі наведені показники стосуються територій, які залишалися під контролем України, без урахування тимчасово окупованих територій та районів активних бойових дій.

Донеччина до повномасштабної війни: понад пів мільйона гектарів зернових

Останнім відносно мирним для аграрного сектору роком став 2021-й. Попри те, що частина Донеччини вже перебувала під окупацією з 2014 року, сільське господарство області залишалося одним із ключових секторів економіки.

У 2021 році господарства всіх категорій засіяли:

Як бачимо, фактично майже 600 тисяч гектарів лише зернових культур свідчили про масштаб аграрного виробництва регіону. Найбільшу площу займала пшениця, це понад 380 тисяч гектарів. Соняшник також залишався однією з головних культур області.

Перший удар: вже за рік область втратила понад половину посівів

Перший рік повномасштабної війни став переломним.

Уже у 2022 році площа посівів зернових та зернобобових скоротилася з 597,1 тис. га до 238,5 тис. га. Це означає, що лише за один рік Донеччина втратила майже 359 тисяч гектарів посівів або близько 60% довоєнних площ.

Подібна ситуація спостерігалася майже за всіма основними культурами.

Культура	2021	2022	Зміна
Пшениця	381,7	183,1	−52%
Ячмінь	116,6	29,6	−75%
Кукурудза	56,0	17,2	−69%
Соняшник	358,4	116,3	−68%
Картопля	35,3	15,4	−56%
Овочі	16,1	6,9	−57%
Плодові культури	7,5	3,5	−53%

Фактично за один сезон аграрії втратили більше половини площ практично всіх культур. Причина полягала не лише в окупації частини території. Значні площі опинилися безпосередньо на лінії фронту, були заміновані або стали непридатними для ведення сільського господарства через постійні бойові дії. Крім цього, частина фермерів не мала можливості провести весняну посівну через небезпеку для працівників та відсутність доступу до техніки.

Після різкого падіння почалося повільне відновлення, але ненадовго

У 2023 році з’явилися перші ознаки часткового відновлення окремих культур. Наприклад, площі під ячменем збільшилися з 29,6 до 36,7 тис. га, кукурудзи — з 17,2 до 19,3 тис. га, а соняшнику — зі 116,3 до 120,1 тис. га. Водночас площі під пшеницею продовжили скорочуватися — до 74,7 тис. га.

У 2024 році аграрії змогли дещо збільшити загальні посіви зернових — до 165,8 тис. га, а площі під пшеницею зросли майже до 100 тис. га. Однак це відновлення виявилося нетривалим. Уже у 2025 році посівні площі зернових знову різко скоротилися — до 106 тис. га. Це найнижчий показник за весь період спостереження.

Якщо порівнювати із довоєнним 2021 роком, то за чотири роки Донеччина втратила майже 491 тисячу гектарів зернових посівів. Це означає, що область засіває лише близько 18% тих площ, які використовувалися до початку повномасштабної війни.

Пшениця: Донеччина втратила майже 87% посівів головної зернової культури

Саме пшениця традиційно була основною зерновою культурою Донеччини. У 2021 році під неї відвели 381,7 тис. гектарів, тобто понад 60% усіх зернових площ області. Проте вже після початку повномасштабного вторгнення ситуація почала стрімко погіршуватися, простежити це можна у таблиці нижче:

Тож, бачимо, що за чотири роки площі під пшеницею скоротилися майже у вісім разів. У порівнянні з довоєнним роком аграрії засіяли на 331,8 тисячі гектарів менше, тобто залишилося лише 13% від площ, які оброблялися до великої війни. Це означає, що сьогодні Донеччина втратила майже всю свою довоєнну базу вирощування головної продовольчої культури.

Ячмінь став культурою, яка відновлювалася найкраще

На відміну від пшениці, ситуація з ячменем виглядає дещо інакше. Після різкого падіння у 2022 році площі під цією культурою почали поступово відновлюватися.

Попри те, що область втратила понад 72% площ під ячменем, саме ця культура стала однією з небагатьох, де після першого воєнного року не відбулося подальшого обвалу. У 2025 році площі залишалися приблизно на одному рівні із двома попередніми роками — понад 30 тисяч гектарів.

Кукурудза також втратила більшу частину площ

Кукурудза ще до війни займала значно меншу частку посівів, ніж пшениця чи соняшник. Однак вона також зазнала суттєвих втрат.

У порівнянні з 2021 роком площі під кукурудзою скоротилися майже на 68%. Після першого року війни спостерігалося незначне збільшення посівів, однак повернутися хоча б до половини довоєнних площ області так і не вдалося.

Соняшник: одна з головних технічних культур області також різко скоротилася

До початку великої війни Донеччина була одним із регіонів, де соняшник займав значні площі. У 2021 році його вирощували на 358,4 тисячі гектарів. Це була друга за масштабами культура після зернових.

Після 2022 року ситуація змінилася кардинально.

За чотири роки площі під соняшником скоротилися майже на 277 тисяч гектарів, або приблизно на 77%. Показово, що якщо у 2023 році аграрії ще змогли трохи збільшити площі порівняно з першим роком великої війни, то вже у 2024–2025 роках знову почалося скорочення (ред. тут варто зазначити, що у 2024 році росіяни окупували 80 населених пунктів Донеччини, а у 2025 – 100). Фактично у 2025 році в області залишилася лише кожна четверта довоєнна площа під соняшником.

Найбільше скоротилися саме зернові культури

Якщо порівняти всі основні культури, можна побачити одну закономірність. Саме зернові культури, які займали найбільші площі до війни, втратили найбільше.

Культура	2021	2025	Скорочення
Зернові	597,1	106,0	-82%
Пшениця	381,7	49,9	-87%
Ячмінь	116,6	32,6	-72%
Кукурудза	56,0	18,2	-68%
Соняшник	358,4	81,4	-77%

Ці цифри показують, що війна змінила не лише обсяги виробництва, а й саму структуру аграрного сектору Донеччини. Якщо до 2022 року область була одним із найбільших виробників зерна на сході України, то сьогодні більшість земель, які використовувалися для вирощування зернових і технічних культур, більше не обробляються.

Менше полів — менше врожаю: як скоротилося виробництво сільгоспкультур

Скорочення посівних площ неминуче позначилося і на обсягах урожаю. Якщо у перші роки великої війни частина господарств ще намагалася працювати на доступних територіях, то з кожним роком загальний валовий збір основних культур зменшувався. Найпомітніше це видно на прикладі зернових.

У 2024 році господарства всіх категорій зібрали 3,53 млн центнерів зернових та зернобобових культур. Уже наступного року цей показник скоротився до 2,07 млн центнерів, або майже на 41,4%.

Схожа ситуація і з іншими культурами.

Культура	Валовий збір 2024, тис. ц	Валовий збір 2025, тис. ц	Зміна
Зернові та зернобобові	3532,1	2068,6	-41,4%
Пшениця	2392,0	991,9	-58,5%
Ячмінь	680,3	825,9	+21,4%
Кукурудза	380,0	205,3	-46,0%
Соняшник	1711,7	967,9	-43,5%
Картопля	1162,8	937,3	-19,4%
Овочі відкритого ґрунту	958,7	830,9	-13,3%

Найбільше впало виробництво пшениці. Якщо у 2024 році аграрії зібрали майже 2,4 млн центнерів, то вже через рік — менше 1 млн центнерів. Водночас є й виняток. Попри скорочення площ, ячменю у 2025 році зібрали навіть більше, ніж роком раніше. Це стало можливим завдяки суттєвому зростанню врожайності.

Чому врожайність окремих культур зростає, хоча полів стає менше

На перший погляд статистика може здатися суперечливою. З одного боку, Донеччина продовжує втрачати посівні площі. З іншого, окремі культури демонструють навіть кращу врожайність, ніж роком раніше. Наприклад, середня врожайність зернових та зернобобових у 2025 році становила 23,6 центнера з гектара, тоді як у 2024 році — 22,1 центнера.

Ще більш показовою є ситуація з окремими культурами.

Культура	Урожайність 2024 (ц/га)	Урожайність 2025 (ц/га)
Пшениця	24,9	27,3
Ячмінь	18,5	26,8
Кукурудза	19,6	12,8
Соняшник	16,6	14,3
Картопля	109,9	106,2
Овочі	161,1	160,8

Найбільший приріст продемонстрував саме ячмінь. Його врожайність за рік зросла майже на 45% — із 18,5 до 26,8 центнера з гектара. Водночас урожайність кукурудзи, навпаки, різко впала, майже на третину. Такі зміни не означають, що аграрний сектор області відновлюється. Однією з причин може бути те, що статистика після 2022 року охоплює лише території, де ведеться сільське господарство. Водночас самі статистичні дані не дають змоги визначити причини зміни врожайності. Саме тому середня врожайність окремих культур може навіть зростати, хоча загальна площа посівів і валовий збір продовжують скорочуватися.

Не лише зерно: скорочуються овочі, картопля та сади

Війна зачепила не тільки великі агропідприємства. Меншими стали й площі під культурами, які традиційно вирощували господарства населення. За чотири роки площі під картоплею скоротилися із 35,3 тис. гектарів до 8,8 тис. гектарів. Це майже 75% втрат.

Посіви овочів відкритого ґрунту за цей самий період зменшилися з 16,1 до 5,1 тис. гектарів, або майже на 68%. Не оминули зміни й багаторічні насадження. Площі плодових та ягідних культур скоротилися з 7,5 до 1,9 тис. гектарів, тобто приблизно на 75%. Це свідчить, що війна змінила не лише структуру промислового землеробства, а й значною мірою вплинула на дрібне сільське господарство, яке забезпечувало продукцією місцеві громади.

Як війна змінила аграрну карту Донеччини: головні цифри

За чотири роки повномасштабної війни аграрний сектор Донеччини зазнав кардинальних змін. Якщо у 2021 році область залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України, то у 2025 році значна частина земель уже не обробляється через окупацію та бойові дії.

Найбільше скоротилися площі під зерновими культурами. Загалом вони зменшилися із 597,1 тис. гектарів до 106 тис. гектарів, тобто майже на 82%. Площі під пшеницею скоротилися майже на 87%, під соняшником — приблизно на 77%, під картоплею — на 75%, під овочами відкритого ґрунту — майже на 68%.

Не менш показовою є динаміка виробництва. Упродовж лише одного року — між 2024 та 2025 роками, валовий збір зернових і зернобобових культур скоротився більш ніж на 1,4 млн центнерів, а виробництво соняшнику, це майже на 744 тис. центнерів.

Як змінився агросектор Донеччини за роки великої війни

Показник	2021	2025	Зміна
Зернові та зернобобові	597,1 тис. га	106,0 тис. га	–82,2%
Пшениця	381,7 тис. га	49,9 тис. га	–86,9%
Соняшник	358,4 тис. га	81,4 тис. га	–77,3%
Картопля	35,3 тис. га	8,8 тис. га	–75,1%
Овочі відкритого ґрунту	16,1 тис. га	5,1 тис. га	–68,3%
Плодові та ягідні культури	7,5 тис. га	1,9 тис. га	–74,7%

Статистика також демонструє, що навіть за умов війни сільське господарство на Донеччині не зникло повністю. У регіоні й надалі засівають зернові культури, соняшник, картоплю та овочі. Для окремих культур у 2025 році навіть зафіксовано підвищення врожайності порівняно з попереднім роком. Однак це не свідчить про відновлення аграрного сектору. Швидше, йдеться про концентрацію виробництва на відносно безпечних та більш продуктивних землях, тоді як значна частина орних площ залишається недоступною через окупацію, мінування або близькість до лінії фронту.

Фактично за роки повномасштабної війни Донеччина перейшла від масштабного сільськогосподарського виробництва до роботи на тих територіях, де це ще дозволяє безпекова ситуація. І хоча окремі господарства продовжують працювати, статистика показує: область втратила більшу частину свого аграрного потенціалу. Так, станом на 2025 рік область засіває лише близько шостої частини тих площ, які оброблялися до повномасштабної війни. Це означає не лише скорочення виробництва продовольства, а й втрату одного з ключових секторів економіки регіону.

*Важливо: починаючи з 2022 року Держстат оприлюднює показники без урахування тимчасово окупованих територій та частини територій, де ведуться або велися бойові дії. Через це пряме порівняння з 2021 роком демонструє не лише наслідки війни для аграрного сектору, а й зміну території, з якої збирається статистика.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

До теми:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!