Розважальний центр “Перемога” на вулиці Ювілейній до повномасштабного вторгнення був найбільшим приватним культурним осередком міста. Тут проводили безплатні кінопокази патріотичного кіно, організовували творчі вечори. Чимало бахмутян – це місце асоціюють з домашнім відпочинком на вихідні. Проте, вже під час повномасштабної війни відомий центр був знищений росіянами.

Редакція Бахмут IN.UA згадує, яким був Розважальний центр “Перемога” в Бахмуті

Яким був РЦ “Перемога” у Бахмуті

РЦ “Перемога” відкрився 2006 році. В цьому центрі одразу почали організовувати дитячі дні народження, влаштовувати цікаві розважальні програми. Крім того, на території комплексу працювали кафе й нічний клуб, де полюбляли проводити вечори місцева молодь..

В “Перемозі” працював й кінотеатр, де регулярно проводили безплатні сеанси з перегляду патріотичного кіно. Там же проходили різні мистецькі зустрічі, зокрема у 2016 році відбувся виступ письменника Сергія Жадана.

“Ми там також проводили безплатно заходи наша ГО — вони завжди нас приймали ніколи не відмовляли, там перша в місті Арт резиденція пройшла, потім Маша Вишедська роботи там вішала — вони на всі свята долучалися і робили свою цікаву програму створювали неповторну атмосферу у себе через декор, музику, розважальну програму. Там навіть проводили якісь свята професійні заводи та бюджетні організації”, — пригадує Ганна Бокова, головна редакторка “Бахмут. IN. UA”.

Сам власник  РЦ “Перемога” Володимир Бабенко згадує, що як й будь-який бізнес, перед відкриттям оцінювали ризики старту такого центру. Проте, він та його команда вирішили, що місто повинно мати простір, щоб творити.

“Коли змінювався ринок, ми також йшли в ногу з часом. Якщо щось потрібно було змінювати, то ми робили це. Розвивалися постійно. Завжди щось було цікаве, ми творили те, що було потрібно місту. Це був живий організм, там працювало багато людей, які горіли своєю справою. Досі мені працівники дзвонять, пишуть, всі згадують з теплотою. Всім подобалося”, — каже пан Володимир.

За словами засновника центру, головне чому навчили бахмутян з відкриттям розважального центру — творити. До закладу приходили люди різного покоління: діти, дорослі, пенсіонери. Всі знаходили, чим зайнятися.

“Ми вчили родину — бути родиною, щоб добре було всім. Не тільки діткам, щоб усім було цікаво. Багато робили безкоштовних заходів, хоча втрачали кошти на цьому“, — пригадує бахмутянин.

Мистецький простір та свята

На території культурного центру діяв справжній мистецький простір, який регулярно проводив різноманітні активності для бахмутян. Окремої уваги заслуговує День Вишиванки, який святкували у кінотеатрі. Тоді десятки юних містян у народних костюмах збиралася в залі, щоб разом провести час разом. Свято супроводжувалося виступами, дефілюванням у вишиванках й співами.

Мурал в Бахмуті. Фото: Фейсбук

Крім того, на стінах центру реалізовувався мистецький проєкт “Мозаїка”, який дозволяв талановитим митцям створили власний стріт-арт. Картини висіли на кінотеатрі “Перемога”. Серед них роботи Маші Вишедської та художника Євгена Трачук. В 2019 році на стінах кінотеатру намалювали сучасний мурал митці з України та закордону. 

Розважальний центр “Перемога” в особі керівника Вікторії Лещінер виступив одним з меценатів проєкту в Бахмуті, годували художників та придбали необхідні матеріали для створення муралу.

Пам’ятна дошка

У кінотеатрі “Перемога” була пам’ятна дошка, присвячена кінорежисерці Ларисі Шепітько. В день її відкриття також відбувся прем’єрний показ документального фільму “Одесити на Донбасі”, що відкрив показ всеукраїнського туру патріотичного документального кіно в зоні АТО.

Читайте також:

• Паркан-вишиванка у Бахмуті: як містяни розмалювали 400 метрів до свята Незалежності
• Історія вулиці Кооперативної в Бахмуті: як вона з’явилася та чому має таку назву
• День Прапора в Бахмуті: як це було у 2016 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Легендарний бій під Крутами — уособлює у собі героїчну історію народу України. Він насичений міфами, легендами, оспіваний українськими митцями. Україна тих часів опинилась у скрутному становищі через Першу світову війну, економічну розруху та більшовицький переворот.

Спецпроєкт Бахмут IN.UA “Перемагали раніше — переможемо зараз!”. Просто і цікаво розповідаємо про перемоги українців крізь історичний час.

Битва під Крутами

17 грудня 1917 року більшовицькі ватажки Ленін та Троцький висувають Українській Центральній Раді (вищій законодавчий орган України на той момент) ультиматум. Очільники червоного терору вимагали легалізувати більшовицькі військові загони та перестати роззброювати їх. Майбутні кати українського народу шукали привід до початку окупації України і навіть не дочекавшись відповіді, одразу почали наступ.

Більшовицька армія у кількості 26 тисяч солдат хлинула на територію України. На Київський напрям пішов у наступ командарм Муравйов з 6-тисячним загоном. Армія УНР не змогла стати на захист столиці через те, що була деморалізована війною та більшовицькою пропагандою.

На захист столиці стали учні старших класів гімназії, студенти університету та курсанти юнкерської школи. Командування загону, який налічував приблизно 500 осіб, взяв на себе старшина Аверкій Гончаренко. Юні захисники Києва окопалися біля залізничної станції Крути. Муравйов зі своєю 3-тисячною ордою підійшов 29 січня 1928 року. Запеклий бій тривав 5 годин, захисники Крут понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога поки не закінчились патрони.

За думкою різних дослідників, приблизно 400 захисників Крут загинули, але змогли загальмувати вторгнення більшовиків, вигравши для УНР тактичну перевагу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та продовжити процес формування Української Держави. Подвиг студентів, які віддали своє життя заради свободи України, став символом мужності та безмежної любові до Вітчизни.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

Вільна економічна зона: що це таке та приклади успішних ініціатив у світі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!