Сьогодні Бахмут в уяві багатьох українців асоціюється як місто, в якому йдуть запеклі бої. Місто-фортеця, яке не тільки стоїть, а й бореться за свою свободу й незалежність. Мало хто знає, що більше століття тому Бахмут, з наголосом на у, був центром Донбасу. Боротьба за українську сутність міста йде не лише на полі бою. Українським історикам доводиться пояснювати, що Бахмут, як повноцінне поселення, заснували козаки Ізюмського слобідського полку в кінці XVII століття, а не московські прикордонники, яких тут і бути не могло. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».

В попередній частині ми вже розповідали про зародки українського культурного життя в Бахмуті та Наслідки русифікації бахмутян. 

Зросійщення Донбасу

Музично-драматичний гурток Бахмута, 1911 рік. Фото: УП

Ментальні зміни в Бахмуті і околицях відбулись буквально на очах – за 10 років на зламі XX століття. 

В місцевій гоголівській бібліотеці-читальні з українських видань був лише “Кобзар”, твори Квітки-Основ’яненка та Котляревського, байки Глібова і словник Тимченка. Українських видань в книгарнях не було – бо економічної “користи нема”, казали власники. Тому невеликий гурт українців мусив за всякою дрібницею вдаватись до київських книгарень, гаючи час та витрачаючи зайві гроші. 

Музично-драматичне товариство Бахмута у 1911 році розкололось на два гуртки: “русскій” та “малорусскій”. Останній, вистави ставив для “сбора”, а не для пропагування національної ідеї. 

До цього всього Бахмут став у ті роки центром імперського військово-патріотичного виховання дітей у всеросійському масштабі. Повітовий інспектор народних училищ Антіох Луцкевич, якого раніше вигнали із Полтавщини та Одеси, вирішив організувати масовий військовий вишкіл неповнолітніх дітей віком 8-14 років.

На базі Бахмутського народного училища Луцкевич організував роту дітей, яку 23 квітня 1909 року представили імператриці. Цар Микола ІІ особисто подякував за реалізацію своєї ідеї військового вишколу дітей. І приклад Бахмута почав масово ширитись по всій імперії. “Поступова” (ліберальна) преса критикувала цей рух “потєшних”. Однак, він продовжував розвиватись, зокрема і в Бахмуті.

Попри всі зусилля іспектора-шовініста Луцкевича школярі все одно знаходили шлях до української спільноти. В сільській глибинці громади чітко розуміли хто є хто. Наприклад, у селі Хемівці московської мови не було взагалі. 

Цікавий факт – саме свідомі українці намагались хоч трохи розворушити культурне життя Бахмута, співпрацюючи для цього із росіянами. У 1913 році їм довелось вчергове реанімувати музично-драматичний гурток. 

Українське пробудження

Володимир Пестеров із дружиною Вірою з дому Карпових. Праворуч в кадрі – бронзова статуетка запорожця. Фото: УП

Не чекаючи відновлення старої громади деякі українці Бахмута, з початком другої російської революції одразу ж самоорганізувались. Вже в березні 1917 року створено українську бібліотеку та драматичний гурток. Станом на середину того ж місяця було 68 вже членів української громади Бахмута, з-поміж яких 13 осіб обрані в Тимчасову Раду.

Українці міста обрали двох делегатів на педагогічний з’їзд та всеукраїнський національний конгрес, що відбулись у Києві на Великдень. 27 квітня 1917 року у міському Народному домі відбулись загальні збори громади, де сформульовано її мету: “політична організація місцевої людности на ґрунті українських національних інтересів”.

З травня 1917 року громада оселилась в Українському Клубі. В літньому будинку у Саду пані Чепурковської (тепер – Бахмутський парк культури та відпочинку). Відтепер тут був головний центр українського життя міста. 

Евакуйований росіянами із Галичини Володимир Ласовський згадував: 

«Раз прийшов до батька якийсь пан, що відрекомендувався як Пестерів. Говорив московською мовою. Заявив, що української мови не знає, проте почуває себе українцем і, маючи доволі грошей, ставить їх до диспозиції українському рухові в Бахмуті…Це був палкий український патріот, до самозаперечення відданий відродженій батьківщині».  

Пестерев був мільйонером, власником вугільних шахт копальні “Трудова” (тепер мікрорайон на сході Донецька). Саме він на заводі Скараманга першим в Бахмуті почав використовувати соляну ропу в лікувальних цілях. За власні гроші готовий був перетворити місто на курорт – розчистити русло річки Бахмут, розбити парк, побудувати літній театр. За умови безкоштовного користування ділянкою, щоб все побудоване через 20 років передати місту. Але міська Дума відмовила. Та Голова української громади Пестеров все одно розвивав Бахмут. 

У кінці травня 1917 року Рада Громади домовилась із місцевою земською “Народною Газетою Бахмутського Уезда”. Щоб там було місце і для українських текстів. Відтак вже 31 травня, громада почала друкувати там свої статті. 

Єдину – за царату – щоденну українську газету можна було передплатити в ощадному товаристві дрібного кредиту по вул. Харківській, 1913 р.

На Зелені Свята 1917 року відбулася перша публічна демонстрація української громади Бахмута. Спершу в садку Чепурковської організовано виставу трупи С. Глазуненка “Степовий Гість” та “гулянку в тому ж садку, з мітингом, ярмарком”. А наступного дня – урочистий похід під синьо-жовтими прапором і портретами Шевченка через все місто. 

Влітку 1917 року в Бахмуті завершено організаційне оформлення українського руху – створено повітову українську раду. В наступній частині розповімо вам про Формування українських військових частин в Бахмуті та Період українських з’їздів Бахмутщини. 

Фото: Українська правда

Читайте також: Надихає однокласників вчити історію: як маленький українець популяризує Бахмут

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Ще наприкінці 1930-х років в Артемівську, нині Бахмуті, працював аероклуб, де молодь вивчала теорію авіації, проходила льотну підготовку та стрибала з парашутом. Після початку Другої світової війни його вихованці вирушили на фронт, а частину інструкторів та авіатехніки направили до бойових підрозділів.

Історію аероклубу розповіли в КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті працював аероклуб до Другої світової війни

Наприкінці 1930-х років в Артемівську відкрили філію Костянтинівського аероклубу. Її розмістили у приміщенні колишньої синагоги. Польовий аеродром облаштували на території, де згодом з’явилися будівлі Центру зайнятості та школи №12. Начальником аероклубу призначили Сидоренка, комісаром був В. С. Гілка. Викладачами та інструкторами працювали Литовцев, Шевельов, Надточій, Баєв, Полуянов і Боярко.

У клубі проходили підготовку юнаки 1923–1924 років народження. Вони вивчали теорію авіації, проходили стройову підготовку, вивчали історію ВКП(б) та політекономію, а також несли вартову службу. Для навчання використовували чотири літаки У-2.

Серед тих, хто займався в аероклубі, були й жінки. До польотів та парашутної підготовки долучалися Надія Седенко, Євгенія Красножон та Клавдія Нечхайлова.

Що сталося з аероклубом після початку Другої світової війни

З початком Другої світової війни на аеродром аероклубу з Костянтинівки перебазувалася ескадрилья винищувачів І-16. Німецькі літаки вже з’являлися в небі над містом, тому з місцевого аеродрому почали підніматися чергові винищувачі.

Згодом трьох інструкторів аероклубу, Шевельова, Баєва та Боярка, разом із літаками відрядили до Південно-Західного фронту. Разом із ними вирушили техніки, які обслуговували авіаційну техніку. Наприкінці вересня 1941 року до Артемівська прибула велика група літаків У-2. Начальник аероклубу Сидоренко став старшим цієї групи. Згодом вона передислокувалася до одного із сіл Оренбурзької області.

Вихованці аероклубу воювали на різних фронтах Другої світової війни. Серед тих, хто дожив до Перемоги, у джерелі згадуються Дукмасов, Кривошеєв, Єфремов, Лещук, Рябоконь, Овчаренко, Прокопенко та Костенко.

Коритін, Седаш, Єщенко, Покашевський, Макогон і Бризгалов загинули. Четверо випускників Артемівського аероклубу — В. Б. Корсунський, С. І. Мосієнко, О. М. Мироненко та Г. Литвинов, були Героями Радянського Союзу.

Літак-пам’ятник на околиці Бахмута

Згодом на західній околиці міста встановили пам’ятник на честь людей, які починали свій шлях у небо в Артемівському аероклубі. Це був літак, спрямований угору. Протягом десятиліть він залишався одним із символів міста.

Під час повномасштабного російського вторгнення пам’ятник став одним із символів Бахмута, а у 2023 році був зруйнований внаслідок бойових дій та обстрілів.

До теми:

Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли в Бахмуті запустили першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Підприємство випускало настоянки, мазі, сиропи, таблетки та різноманітні краплі, а його продукція згодом надходила не лише до аптек України, а й до інших республік СРСР. У 1990-х роках фабрика пережила кризу, а після реорганізації у 1995 році почала модернізувати виробництво. У 2022 році через бойові дії виробництво в Бахмуті зупинили, а компанія перенесла головний офіс до Києва та перейшла на контрактне виробництво.

Історію “Фітофарму” розповіли у КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явилася фармацевтична фабрика

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли було запущено першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Тоді запрацювали галеновий, фасувальний та картонажний цехи. У другій половині 1974 року виробничі потужності розширилися, вже почали працювати таблетковий цех та цех із виготовлення очних крапель.

На підприємстві працювали близько 250 людей. Проєктна річна потужність фабрики передбачала випуск 16 мільйонів одиниць фасованих ліків. Першим директором призначили Юрія Андрійовича Джаноянца.

Асортимент Артемівської фармфабрики з роками майже не змінювався, проте поповнювався новими препаратами.

Підприємство виробляло “галеніку”, тобто, настоянки, мазі та сиропи, таблетки, зокрема екстракт валеріани, а також різноманітні краплі — очні, вушні, серцеві та від нежитю. До асортименту також входили антисептичні засоби. У радянський період головними замовниками продукції були обласні аптечні управління МОЗ УРСР. Згодом продукція Артемівської фармфабрики почала надходити до аптек росії, Молдавії, Вірменії та Казахстану.

Як “Фітофарм” пережив кризу 1990-х

На початку 1990-х років підприємство опинилося на межі банкрутства. Серед основних причин були криза неплатежів з боку замовників, гострий дефіцит сировини та медичної фасувальної тари.

Проблеми виникли через стрімке зростання цін та втрату зв’язків із колишніми партнерами-постачальниками. У цей період підприємству допоміг вижити “Фітококтейль”. Його рецепт розробили у фабричній лабораторії. До складу напою входили 40-градусний спирт, глід, чебрець та інші лікарські трави.

“Фітококтейль” мав червоно-коричневий колір, приємний аромат та м’який смак. Порівняно з магазинним алкоголем він коштував недорого. Продукт реалізовували у 100-мілілітрових медичних пляшечках просто з лотків на вулиці. Співробітниця фабрики встановлювала столик у людних місцях та виставляла продукцію підприємства. На товари діяли “заводські” ціни, тобто вони були дешевшими, ніж в аптеках.

Така торгівля лікарськими препаратами не цілком відповідала санітарним нормам, однак приносила підприємству необхідні кошти. Завдяки цим надходженням фабрика могла закуповувати сировину, поступово відновлювати виробництво та відносно регулярно виплачувати заробітну плату.

Коли Артемівська фармфабрика стала “Фітофармом”

У 1995 році підприємство реорганізували у Відкрите акціонерне товариство “Фітофарм”. Після цього поступово розпочалася модернізація виробництва та розширення асортименту. У наступні роки компанія розвивалася, вийшовши на національний та міжнародний рівні.

У 2000-х роках ВАТ “Фітофарм”, а згодом ПрАТ “Фітофарм”, увійшло до ТОП-10 провідних фармацевтичних виробників України. Асортимент підприємства розширився до понад 80 найменувань ліків. Продукцію почали експортувати до країн Балтії, Грузії, Молдови та Азербайджану. За свої досягнення підприємство отримало всеукраїнську премію “Панацея” як “Компанія року”.

Що сталося з “Фітофармом” після початку повномасштабної війни

17 квітня 2022 року через інтенсивні бойові дії та руйнування у Бахмуті виробництво підприємства зупинили. Водночас компанії вдалося евакуювати працівників, вивезти частину обладнання, готової продукції та сировини.

“Фітофарм” переніс головний офіс до Києва та повністю перезапустив бізнес-модель. Компанія перейшла на контрактне виробництво на потужностях інших українських фармацевтичних підприємств.

Сьогодні “Фітофарм” продовжує працювати та постачати відомі ліки в аптеки по всій Україні.

До теми:

Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!