Сьогодні Бахмут в уяві багатьох українців асоціюється як місто, в якому йдуть запеклі бої. Місто-фортеця, яке не тільки стоїть, а й бореться за свою свободу й незалежність. Мало хто знає, що більше століття тому Бахмут, з наголосом на у, був центром Донбасу. Боротьба за українську сутність міста йде не лише на полі бою. Українським історикам доводиться пояснювати, що Бахмут, як повноцінне поселення, заснували козаки Ізюмського слобідського полку в кінці XVII століття, а не московські прикордонники, яких тут і бути не могло. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».
В попередній частині ми вже розповідали про зародки українського культурного життя в Бахмуті та Наслідки русифікації бахмутян.
Зросійщення Донбасу
Музично-драматичний гурток Бахмута, 1911 рік. Фото: УП
Ментальні зміни в Бахмуті і околицях відбулись буквально на очах – за 10 років на зламі XX століття.
В місцевій гоголівській бібліотеці-читальні з українських видань був лише “Кобзар”, твори Квітки-Основ’яненка та Котляревського, байки Глібова і словник Тимченка. Українських видань в книгарнях не було – бо економічної “користи нема”, казали власники. Тому невеликий гурт українців мусив за всякою дрібницею вдаватись до київських книгарень, гаючи час та витрачаючи зайві гроші.
Музично-драматичне товариство Бахмута у 1911 році розкололось на два гуртки: “русскій” та “малорусскій”. Останній, вистави ставив для “сбора”, а не для пропагування національної ідеї.
До цього всього Бахмут став у ті роки центром імперського військово-патріотичного виховання дітей у всеросійському масштабі. Повітовий інспектор народних училищ Антіох Луцкевич, якого раніше вигнали із Полтавщини та Одеси, вирішив організувати масовий військовий вишкіл неповнолітніх дітей віком 8-14 років.
На базі Бахмутського народного училища Луцкевич організував роту дітей, яку 23 квітня 1909 року представили імператриці. Цар Микола ІІ особисто подякував за реалізацію своєї ідеї військового вишколу дітей. І приклад Бахмута почав масово ширитись по всій імперії. “Поступова” (ліберальна) преса критикувала цей рух “потєшних”. Однак, він продовжував розвиватись, зокрема і в Бахмуті.
Попри всі зусилля іспектора-шовініста Луцкевича школярі все одно знаходили шлях до української спільноти. В сільській глибинці громади чітко розуміли хто є хто. Наприклад, у селі Хемівці московської мови не було взагалі.
Цікавий факт – саме свідомі українці намагались хоч трохи розворушити культурне життя Бахмута, співпрацюючи для цього із росіянами. У 1913 році їм довелось вчергове реанімувати музично-драматичний гурток.
Українське пробудження
Володимир Пестеров із дружиною Вірою з дому Карпових. Праворуч в кадрі – бронзова статуетка запорожця. Фото: УП
Не чекаючи відновлення старої громади деякі українці Бахмута, з початком другої російської революції одразу ж самоорганізувались. Вже в березні 1917 року створено українську бібліотеку та драматичний гурток. Станом на середину того ж місяця було 68 вже членів української громади Бахмута, з-поміж яких 13 осіб обрані в Тимчасову Раду.
Українці міста обрали двох делегатів на педагогічний з’їзд та всеукраїнський національний конгрес, що відбулись у Києві на Великдень. 27 квітня 1917 року у міському Народному домі відбулись загальні збори громади, де сформульовано її мету: “політична організація місцевої людности на ґрунті українських національних інтересів”.
З травня 1917 року громада оселилась в Українському Клубі. В літньому будинку у Саду пані Чепурковської (тепер – Бахмутський парк культури та відпочинку). Відтепер тут був головний центр українського життя міста.
Евакуйований росіянами із Галичини Володимир Ласовський згадував:
«Раз прийшов до батька якийсь пан, що відрекомендувався як Пестерів. Говорив московською мовою. Заявив, що української мови не знає, проте почуває себе українцем і, маючи доволі грошей, ставить їх до диспозиції українському рухові в Бахмуті…Це був палкий український патріот, до самозаперечення відданий відродженій батьківщині».
Пестерев був мільйонером, власником вугільних шахт копальні “Трудова” (тепер мікрорайон на сході Донецька). Саме він на заводі Скараманга першим в Бахмуті почав використовувати соляну ропу в лікувальних цілях. За власні гроші готовий був перетворити місто на курорт – розчистити русло річки Бахмут, розбити парк, побудувати літній театр. За умови безкоштовного користування ділянкою, щоб все побудоване через 20 років передати місту. Але міська Дума відмовила. Та Голова української громади Пестеров все одно розвивав Бахмут.
У кінці травня 1917 року Рада Громади домовилась із місцевою земською “Народною Газетою Бахмутського Уезда”. Щоб там було місце і для українських текстів. Відтак вже 31 травня, громада почала друкувати там свої статті.
Єдину – за царату – щоденну українську газету можна було передплатити в ощадному товаристві дрібного кредиту по вул. Харківській, 1913 р.
На Зелені Свята 1917 року відбулася перша публічна демонстрація української громади Бахмута. Спершу в садку Чепурковської організовано виставу трупи С. Глазуненка “Степовий Гість” та “гулянку в тому ж садку, з мітингом, ярмарком”. А наступного дня – урочистий похід під синьо-жовтими прапором і портретами Шевченка через все місто.
Влітку 1917 року в Бахмуті завершено організаційне оформлення українського руху – створено повітову українську раду. В наступній частині розповімо вам про Формування українських військових частин в Бахмуті та Період українських з’їздів Бахмутщини.
Фото: Українська правда
Читайте також: Надихає однокласників вчити історію: як маленький українець популяризує Бахмут
Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
