Артем Шаіпов, випускник Кембриджу та громадський діяч, поділився спогадами про Бахмут і розповів як допомагає молоді

Семаковська Тетяна 14:24, 24 Липня 2023

Артем Шаіпов народився і виріс у Бахмуті, який відкрив йому світ, як каже сам герой. Артем навчався і працював за кордоном: від Канади до Китаю. Спочатку його освітня дорога пролягла з Бахмуту до Києва, а потім до Кембриджа, де вивчав юриспруденцію.  Артем повернувся на Батьківщину, щоб інвестувати свої знання, досвід та час в Україну, створювати нові можливості для розвитку молоді й втілювати найкращі ідеї вдома. Він вважає, що середня освіта, яку він здобув в Бахмуті, стала поштовхом для розвитку.

Громадський діяч поділився своєю історією з «Бахмут.IN.UA»

Бахмут: навчання

1052885 599320933434194 1744668192 o a83cf

Саме в Бахмуті, в 11-й школі (нині — НВК № 11) Артем закохався в правничу науку, можна сказати, що з першого погляду. Фото: Фейсбук

«Пам’ятаю, коли почався 9 клас. Отримав в шкільній бібліотеці підручники, приходжу додому і беру підручник з основ правознавства. Відкриваю його й бачу цитату Ульпіана, вже добре мені відомого давньоримського правника: “Право — це мистецтво добра та справедливості”. Тоді мені спало на думку, що цьому мистецтву варто присвятити професійне життя”, — каже Артем Шаіпов.

Згодом Артем кожного року брав участь і перемагав у всеукраїнських олімпіадах  з основ правознавства, чим приносив визнання своїй школі.

“Особливу роль в моєму розвитку відіграв Володимир Лукич Сутковий, мій шкільний вчитель з основ правознавства. Його самовіддана вчительська праця та мудрі поради підтримували та спрямовували мої перші кроки на шляху до пізнання права”, — ділиться Артем Шаіпов. 

Артем здобув перше місце на олімпіаді з основ правознавства. Ця перемога дала йому можливість вступити на юридичний факультет у КНУ імені Тараса Шевченка. Артем розпочав працювати на третьому курсі, долучившись до Центру політико-правових реформ, де він вже тоді працював над реформою публічного права. 

Водночас, Артем вирішив здобувати магістерський ступінь за кордоном — в Кембриджському університеті.

cambridge gcd132f46c 1280 8811b

Кембриджський університет. Фото: скріншот

 

«Якщо порівнювати освіту в Україні та закордоном, то у нас відмінні освітні та світоглядні системи. Глобальні університети формують глобальний світогляд, дають доступ до глобальних навчальних ресурсів, створюють та підтримують глобальні професійні мережі. Студенти вчаться дуже наполегливо, мені доводилось навіть спати в бібліотеці. При цьому культивується почуття інтелектуальної скромності за прикладом Сократа:

“Я знаю, що нічого не знаю”. У нас, на жаль, часом батьки приймають рішення щодо місця вступу за дітей, як наслідок — повна демотивація у навчанні. Не кажучи вже про те, що українські університети все ще далеко не завжди спонукають до критичного мислення, роздумів, самостійного аналізу та глибоких пошуків. Маємо працювати над розвитком нашої системи освіти», — каже Артем Шаіпов. 

Навчання в Кембриджі

467501 591312424235045 2138227622 o 992d6

Бахмутянин здобував ступінь магістра в Кембриджі. Фото: Фейсбук

Зокрема, саме у Кембриджі під час семінару із відомим українським істориком Андрієм Портновим Артем зрозумів, що таке “рускій мір”, і які небезпеку несе політика русифікації та культурної асиміляції, яку російська федерація ні на хвилину не припиняла впроваджувати протягом останніх трьохсот років — включаючи перші десятиліття після відновлення незалежності.

“Тоді я прийняв для себе рішення, що хочу перейти на українську мову і підтримувати українську ідентичність та культуру, щоб почати з себе і спонукати моє оточення” – каже Артем.

Так відбувся перехід Артема на українську мову — задовго до того, як це стало набувати популярності серед русифікованих українців.

Природньо, що під час навчання у Кембриджі Артем розмірковува над можливістю продовжити свій кар’єрний шлях у Великій Британії. Але вирішив повернутися.

«Мені допомогла одна відома мисленнєва вправа Віктора Франкла. Її суть полягає у тому, що потрібно уявити себе вже в дуже поважному віці й зрозуміти, що в останні дні буде наповнювати ваше життя сенсом, щоб воно не виявилося марним. Для мене цим відчуттям стала можливість робити добрі справи в Україні, для мого народу. Так, я повернувся в Україну, й з новими знаннями та досвідом продовжив працювати над реформами», — каже Артем Шаіпов.

Шлях до України для Артема проліг через Китай, тут юнак студент по обміну від Кембриджу пройшов навчальну програму у Пекінському університеті та побачив зовсім інший уклад життя. Випала нагода більше дізнатися про публічну політику, державне управління в Китаї, китайську культуру, а також трохи повчити китайську мову. А потім було довгоочікуване повернення додому, бахмутянин прилетів у донецький аеропорт.

Повернення в Україну припало на 2013 рік, залишалися лічені тижні до Революції Гідності і російського вторгнення в Україну — незаконної анексії Криму та окупації частин Донецької та Луганської областей.

«Це був мій перший та останній раз у тому аеропорті. Як зараз пам’ятаю свої відчуття, я виходжу з аеропорту — й переді мною відкривається наше бездонне та безкрайнє синє небо. Це був сильний контраст у порівнянні з Пекіном, де смог часом був настільки сильний, що на вулиці іноді важко було розгледіти будинки», — пояснює співрозмовник.

Вплив Революції Гідності

630 360 1479710055 7993 b0a91

Революція Гідності. Фото: з відкритих джерел

Революція Гідності, — каже Артем Шаіпов, — мала на нього сильний вплив. Разом з друзями Артем підтримав Майдан, виходячи на протести після роботи. Майдан вимагав позитивних змін у суспільстві, і Артем прагнув стати їх рушієм. 

Після революції, Артем став співзасновником Асоціації “Професійний уряд” – об’єднання українців-випускників провідних університетів світу (таких як Кембридж, Оксфорд, Гарвард та інших), які повернулись для того, щоб працювати на благо України. Метою асоціації було якнайширше залучення молодих людей з глобальною освітою до публічної служби задля впровадження реформ. Також Артем з друзями заснували благодійну стипендію імені Богдана Сольчаника, українського науковця, представника Небесної сотні, застреленого беркутівцями на Майдані. Ця стипендія допомагає талановитим українцям покрити витрати для участі у міжнародних наукових конференціях в Кембриджі або Оксфорді.

Читайте також: «Що ви там знімаєте, ви що наводчики?»: як молодь в експедиції досліджувала архітектуру Донеччини

Пізніше Артем став випускником лідерських програм Аспен Інституту, Німецького фонду Маршала США та Фонду Джона Сміта. Також Артем вивчав публічну політику у Школі Дж. Кеннеді Гарвардського університету. Завдяки його внеску в Україні з’явилася можливість для талановитої молоді здобути омріяну освіту закордоном: після повномасштабного вторгнення російської федерації спільно з однодумцями заснували Український глобальний університет (УГУ). УГУ допомагає українським студентам вступити на навчання до провідних навчальних закладів за кордоном для того, щоб допомагати у подальшому у повоєнній відбудові України.

Відбудова Бахмута

У відповідь на питання щодо того, якою буде повоєнна відбудова і чи понесе росія відповідальність за скоєне, Артем каже, що знадобиться час. 

«Дуже часто людей, які не заглиблені в усі правничі процеси демотивує, або розчаровує те, що швидкої розплати не буде. Але є закон, й є правила, над цим працює дуже багато людей, які роблять все, щоб процес забрав менше часу, а російська федерація понесла справедливе покарання за свою агресію, за страждання і руйнування, які вона принесла в Україну», — пояснює Артем.

Щодо Донеччини і відбудови Бахмута, то Артем не сумнівається у тому, що Бахмут є і буде лишатися культурним та історичним центром Донеччини.

«Бахмут — для мене завжди залишатиметься містом мого дитинства, це місто чудових людей, найкращих вчителів, таких як Володимир Лукич Сутковий, Вікторія Федорівна Бак, моя вчителька з біології та філософії, та багато інших неймовірних людей, які несуть світло знань та мудрості. Якби не мої вчителі — невідомо, як б склалося моє подальше життя, й чи були б в мене можливості, які я отримав в житті», — каже він.

Артем Шаіпов наголошує, що важливо переосмислити економічну роль Бахмута у повоєнній Україні. Важливо розуміти, якою буде економічний внесок нашого регіону, які підприємства необхідно відновити, а які — створити з нуля. Але перед тим — ще деокупація та розмінування. А потім — відбудова. При чому відбудова за європейськими стандартами, зокрема екологічними. Для цього важливо аби на відбудову України звертали увагу іноземні донори, інституції — таким чином ми зможемо переймати досвід у кращих, й будувати своє.

Наразі Артем працює над розвитком вищої юридичної освіти, як член Ради Спільноти Аспен Інституту Київ працює над побудовою доброго суспільства в Україні, а також дистанційно навчається в IE Бізнес-Школі в Мадриді, де він за дуальною формою вивчає бізнес адміністрування. Артем вірить у перемогу та велике майбутнє України та активно працює для того, щоб воно настало чимраніше. 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Мої рідні — найголовніше, що ми змогли забрати з дому”: бахмутянка про евакуацію, життя в Києві та роботу в судовій психології

Семаковська Тетяна 14:00, 12 Жовтня 2026

Бахмутянка Альона пам’ятає рідне місто різним: із затишними вулицями, людними парками, культурними заходами та місцями, куди хотілося повертатися. Вона зростала тут, навчалася музики, працювала з дітьми та молоддю, а згодом вирішила пов’язати своє життя з психологією.

Повномасштабне вторгнення змінило її плани. У 2022 році Альона разом із родиною евакуювалася з Бахмута до Київської області, а пізніше переїхала до столиці. Сьогодні вона працює судовою експерткою-психологинею, досліджує матеріали кримінальних справ і, зокрема, вплив російської пропаганди на людей.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Альоною про дитинство в Бахмуті, спогади про події 2014 року, вимушений переїзд, професійні зміни та життя в Києві, де вона поступово знайшла близьких за духом людей, але так і не відчула себе вдома.

Все почалося з Донецького пологового

Альна в дитинстві / фото надане героїнею

Історія нашої героїні почалася у Донецьку, у ті роки, Донецький пологовий був одним з найкращих медзакладів, де народжувалися сотні малят. Після народження дівчинка разом з батьками проживала в Бахмуті. Саме тут минули всі її дитячі та юнацькі роки, про які героїня згадує з теплотою в голосі. Дівчина зростала неподалік п’ятої школи, ближче до Опитного. У цій школі вона навчалася, а після її закінчення вступила до Бахмутського коледжу мистецтв. Ці чотири роки навчання вона згадує з усмішкою — передусім через людей, яких зустріла.

“Я народилася, взагалі, в Донецьку, але це, суто так, номінально, скажімо так, місце народження. Все одно жила з самого малечку в Бахмуті, вся моя родина жила в Бахмуті, тому, фактично, можна сказати, моє місце народження — це Бахмут. В Бахмуті я жила все своє життя до повномасштабного вторгнення”, — розповідає Альона.

Альона в дитинстві / фото надане героїнею

Після коледжу вона вирішила змінити напрям навчання. Попри любов до музики, ближчою для себе відчула психологію. Так Альона вступила до Харківського національного педагогічного університету. Переїзд із невеликого Бахмута до Харкова став для неї новим досвідом. Якщо вдома багато людей знали одне одного, то у великому місті-мільйоннику доводилося звикати до зовсім іншого темпу життя.

Водночас зв’язок із Бахмутом не зникав. До переїзду Альона працювала в міському Центрі дітей та юнацтва, була кураторкою учнівського самоврядування громади, долучалася до організації заходів та ініціатив. Навіть після від’їзду продовжувала стежити за тим, як розвивається рідне місто. Особливо її тішило, що в Бахмуті почали більше уваги приділяти екологічним питанням. Альона пригадує, що для невеликого міста такі ініціативи були важливими, адже потребували людей, готових підтримувати зміни.

Нижній парк, набережна і Поповський ліс: місця, які залишилися у спогадах

Альона на Набережній у Бахмуті / фото надане героїнею

Коли Альону запитуємо про улюблені місця Бахмута, вона усміхається: її список, напевно, буде знайомий багатьом містянам. Насамперед згадує Набережну, яку в останні роки перед повномасштабним вторгненням активно облаштовували. Для неї це було одним із прикладів того, як змінювався Бахмут.

Ще одне важливе місце — Нижній парк. Тут у різні пори року збиралися містяни, гуляли родинами, зустрічалися з друзями та проводили вільний час. Але серед особистих спогадів Альони є й менш відома локація, це Поповський ліс. Уперше вона побувала там ще школяркою, коли разом із туристичним гуртком вирушила в похід.

“Ну, напевно, ще з таких улюблених місць в мене з дитинства Поповський ліс. Про нього мало хто чомусь знає, але в нашій п’ятій школі був туристичний гурток і там був в нас викладач… На жаль, так сталося, що війна забрала його життя. І він нас туди водив в похід якось, напевно, в класі в сьомому. Я запам’ятала цей ліс, він дуже такий яскравий. Якось, знаєте, на той вік я не очікувала, що в нас навколо будуть такі красиві ліси”, — пригадує бахмутянка.

Альона говорить, що тоді звикла сприймати Донеччину передусім як степовий край. Тому побачити неподалік від дому такий ліс було справжнім відкриттям. Серед інших улюблених місць області вона називає Клебан-Бик.

Поповський ліс / фото Вікіпедія

Хоча бувала там нечасто, природа Донеччини залишила в її пам’яті особливі враження. Сьогодні ці спогади стали для неї способом зберігати зв’язок із рідним краєм, таким, яким вона знала його до повномасштабної війни. Але є ще одна важлива подія, яку наша героїня добре пам’ятає, це звільнення Бахмута у 2014 році. Дівчинка застала окупацію бувши школяркою.

“Пам’ятаю, як окуповували нашу міську раду”: Бахмут у 2014 році

Події 2014 року Альона зустріла в Бахмуті. Тоді вона ще навчалася у школі й не до кінця розуміла все, що відбувалося навколо. За її словами, інформації було значно менше, ніж сьогодні, а російська пропаганда помітно впливала на інформаційний простір. Тепер, працюючи з темою інформаційних маніпуляцій, Альона по-іншому оцінює той період.

У її пам’яті залишилися захоплення адміністративних будівель, військова техніка на вулицях та атмосфера невизначеності.

“В той час ми були трохи налякані, не розуміли, що відбувається. В порівнянні з 2022 роком, це був той час, коли було дуже мало офіційних медіа, і чомусь мало ми за ними слідкували. Та пам’ятаю, що був дуже сильний вплив російської пропаганди. Я зараз з нею працюю, так склалося по роботі, і звісно, вже в більш свідомому віці можу порівняти і розумію, наскільки все-таки це все впливало з усіх напрямків на нас. 2014 рік я запам’ятала такими подіями, як окупацію нашої міської ради, пам’ятаю, як в місті стояли оці протитанкові їжаки з металу….багато людей там збиралося, пам’ятаю, як військову частину захопили, і так само вистріли пам’ятаю…”, — розповідає вона.

Альона пригадує і танки, які рухалися тодішньою вулицею Радянською, нині Незалежності, у напрямку Горлівки та назад. Водночас вона наголошує, що зростала в проукраїнській родині. Серед її оточення були люди з різними поглядами, але близькі допомагали їй формувати власне розуміння подій. Після звільнення Бахмута Альона не помітила якогось миттєвого перелому в настроях містян. Натомість поступово бачила зміни в культурному й освітньому житті.

Зокрема, в навчальних закладах більше уваги почали приділяти українській культурі, мові, музиці. Для дівчини, яка навчалася в мистецькому закладі та працювала з молоддю, саме ці зміни були найбільш помітними.

“Думали, що це ненадовго”: як Альона з родиною виїжджала з Бахмута

Повномасштабне вторгнення застало Альону в Харкові. Вона продовжувала там навчання та планувала залишитися жити в місті. Перші тижні великої війни були складними. Через проблеми з транспортом дістатися додому було непросто. Зрештою Альоні вдалося повернутися до Бахмута, де перебувала її родина. Спочатку вдома здавалося спокійніше, ніж у Харкові. Проте з наближенням бойових дій небезпека ставала дедалі відчутнішою. Родина мешкала з боку Горлівки, тому добре чула звуки війни, яка наближалася. У серпні 2022 року близькі ухвалили рішення евакуюватися.

Через те що родина була великою та мала домашніх тварин, вирішили виїжджати самостійно. Орендували мікроавтобус, завантажили найнеобхідніші речі, продукти й забрали тварин.

“Ми знали про можливості виїхати від волонтерів, і я знаю, що займалася міська рада вивозом людей, автобуси ходили, але в нас велика родина і тварини. Тому ми розуміли, що для нас цей варіант не підходить. Ми вирішили самостійним ходом, орендували авто, слава Богу, в той день, коли ми виїжджали, так сталося, що не було сильних вибухів принаймні на момент нашого виїзду. Тож, ми завантажили мікроавтобус всім необхідним, продуктами, все, що змогли, власне, забрати. Забрали наших тварин і виїхали в Київську область вже рятуватися від повномасштабної війни”, — пригадує Альона.

Як і багато інших бахмутян, її родина не думала, що залишає дім на роки. Збирали переважно найнеобхідніше, сподіваючись повернутися, щойно ситуація покращиться. Тепер Альона розуміє, наскільки болісним для переселенців став цей досвід: люди залишали вдома речі, з якими були пов’язані їхні спогади, не уявляючи, що можуть більше їх не побачити.

Васильків, Київ і пошук свого місця після евакуації

Альона в Києві / фото надане героїнею

Спочатку родина не знала, куди саме їхати. Розглядали різні варіанти, зокрема міста, де діяли центри підтримки переселенців. Допомогли родичі, які мали вільну квартиру у Василькові на Київщині. Вони дозволили родині Альони тимчасово там оселитися. У Василькові бахмутяни прожили близько року. Цей час став для них періодом адаптації, потрібно було оговтатися після пережитого, звикнути до нового середовища та зрозуміти, як будувати життя далі.

Згодом Альона переїхала до Києва, де було більше можливостей для навчання й роботи. Та навіть через кілька років життя у столиці відчуття дому, за її словами, так і не з’явилося. У час, коли ми спілкуємося, Київ майже щодня потерпає від російських атак, росіяни запускають балістику та дрони по столиці, атаки на місто витримувати складно.

“Чесно вам сказати, ми вже на впертості просто тримаємося, оскільки, ну, по-перше, ми тут всі трохи осіли. Не те щоб прямо так, як вдома, ми не відчуваємо себе вдома, на жаль. Ну, я думаю, більшість, хто вимушено переселений, не відчуває себе вдома, бо дім — це стан, це якісь вулиці, стіни, люди. Тут все-таки трохи інша ситуація”, — ділиться бахмутянка.

Попри це, думка про ще один переїзд дається їй непросто. Після евакуації з Бахмута вона вже знає, скільки сил потребує починати все заново. У столиці Альона знайшла роботу, друзів і людей, які стали для неї опорою. Саме стосунки з близькими, говорить вона, допомагають переживати складні періоди.

“В якомусь такому більш-менш ресурсному стані мені все-таки допомагають триматися мої близькі, в першу чергу, бо це найголовніше, що ми змогли забрати з дому. Також підтримують мої чудові колеги, мої друзі. Хочу сказати, що Київ мені дуже багато людей подарував, без них я б не впоралася. Це от ті єдині нематеріальні речі, які я справді дуже ціную і за які я вдячна Києву, і переселенню, якщо так можна казати”, — говорить Альона.

Від музики до судової психології: чим займається бахмутянка сьогодні

Після навчання в Бахмутському коледжі мистецтв Альона обрала психологію. Згодом цей фах привів її до сфери судової експертизи. Сьогодні вона працює судовою експерткою-психологинею та займається дослідженнями у сфері криміналістики й судової психології. Її робота передбачає вивчення документів, матеріалів справ, проведення психологічних досліджень. Часто Альона співпрацює з лінгвістами, разом із якими проводить комплексні експертизи.

Частина досліджень стосується злочинів проти основ національної безпеки України та поширення російських інформаційних наративів. Вона зізнається, що професія потребує внутрішньої стійкості. Доводиться працювати не лише з цивільними чи адміністративними справами, а й із кримінальними провадженнями, матеріали яких можуть бути морально складними.

Особливе місце в її роботі посідає дослідження впливу інформації на людську свідомість. Сьогодні Альона дивиться на інформаційні процеси не лише як людина, яка пережила війну, а й із професійного погляду. Вона вважає, що за останні роки українці стали уважніше ставитися до інформації та краще розпізнавати маніпуляції. Водночас наголошує героїня, розвиток критичного мислення не означає повного захисту від пропаганди. За словами Альони, інформаційний вплив може бути поступовим і малопомітним, а постійний стрес та великий потік новин ускладнюють їхнє критичне сприйняття.

“Ви знаєте, мені здається, в порівнянні, ну десь взяти таку ретроспективу років 5 назад, як на мене, то ми (ред. українці) ростемо. Повільно, але все ж ростемо в цьому плані. Критичне мислення у нас розвивається, оскільки інформаційна війна Росії проти України, вона гібридна і іноді її навіть когнітивно називають, тому що вона, в принципі, більше спрямована на населення, на збройні сили. І вона набагато краще працює навіть не зброєю фізичною, до якої ми встигли вже звикнути, а з нашою психікою. Тому зараз люди вже вміють розрізняти пропаганду, але, ви знаєте, маніпулятивні технології, вони ніколи не закінчуються”, — говорить експертка.

Альона пояснює, що люди можуть ставати менш уважними до інформації, коли перебувають у стані тривалого стресу. Саме тому, на її думку, важливо продовжувати розвивати критичне мислення та розуміти, як працюють маніпулятивні повідомлення. Для неї ця тема має і професійне, і особисте значення. Адже вона пам’ятає, як російська пропаганда впливала на інформаційне середовище Бахмута ще у 2014 році.

Частинка Бахмута в Києві

Домом для нашої героїні, завжди лишається Бахмут / фото надане героїнею

За роки життя у столиці Альона знайшла місце, яке хоча б трохи нагадує їй рідне місто. Це Парк партизанської слави на Лівому березі Києва. Вона любить приходити сюди за тишею, якої часто бракує у великому місті. Сосновий ліс, спокійні стежки та можливість побути серед природи повертають її до спогадів про Бахмут. Особливо влітку, коли можна відчути знайому атмосферу прогулянок.

“Мені дуже подобається Парк партизанської слави. Коли я там то відчуваю атмосферу нашого дому, тому що там дуже тихо, а там не чути звуків авто, що в Києві це рідкість, знаєте, адже тут всюди чути дорогу, автомобілі, звуки якісь. А там тиша, і влітку особливо тут можна спіймати настрій дому. кий спокій, природа. Ще там є невелика зона, яка чимось нагадує навіть наш Нижній парк. Але вдома все одно краще”, — говорить Альона.

У Києві наша героїня знайшла людей, які підтримують її, освоїла нову професію та знайшла місця, до яких хочеться повертатися. Проте Бахмут залишається для неї містом, із яким пов’язані дитинство, родина, навчання й найтепліші спогади. І навіть коли серед сосен столичного парку вдається на мить відчути знайомий спокій, Альона не плутає його з домом. Адже для неї дім, це значно більше, ніж місце, де живеш зараз.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я така ж сама, як і ви”: як бахмутянка Вікторія Канаєва після евакуації почала допомагати ВПО в Ірпені

Валентина Твердохліб 14:00, 8 Жовтня 2026
Ірпені

Вікторія Канаєва — переселенка з Бахмута. У 2022 році вона виїхала з рідного міста і оселилася на Київщині в місті Ірпінь. Втративши домівку, жінка почала адаптуватися на новому місці. Цю адаптацію вона знайшла в допомозі іншим. Спочатку це була група для обʼєднання ВПО, потім інформаційна робота з місцевою депутаткою, а зараз — допомога дітям із зон бойових дій та робота в Раді ВПО.

Про переїзд з Бахмута, адаптацію на новому місці та допомогу іншим Вікторія Канаєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Вікторія Канаєва — корінна бахмутянка. Звідси були родом її батьки та вона сама. Тут жінка здобула і освіту — закінчила Артемівський індустріальний технікум.

У Бахмуті пані Вікторія створила власну родину — вийшла заміж та народила доньку і сина. Працювала у сфері торгівлі, була керуючою мережі магазинів.

“З Бахмутом повʼязані найтепліші спогади: там пройшло моє дитинство, там я вперше закохалася, народила дітей. Усе моє життя повʼязане з цим містом. Якщо згадувати про найулюбленіші місця, то ми дуже любили гуляти на Посьолку, де була алея троянд, часто ходили в кінотеатр “Перемога”, – згадує бахмутянка.

Виїхати з Бахмута родина вирішила на початку квітня. Пані Вікторія згадує, що рішення ухвалювали, бачачи як масово люди їдуть з міста. Та й обстріли ставали все ближчими.

“Всі сусіди почали виїжджати, почалася паніка. Звісно і обстріли посилювалися. Тому ми і вирішили виїжджати. Тим паче з нами в місті була онука, і не хотілося, щоб дитина бачила все це”, — згадує жінка.

Спочатку родина переїхала до Дніпра. Там пробули чотири дні і вирушили на Київщину, де проживали родичі. Доньці пані Вікторії знайомі запропонували квартиру в Броварах, де перший місяць родина жила разом. Та потім решта сімʼї перебралася до Ірпеня.

Вікторія Канаєва / фото надане героїнею

Адаптація через допомогу іншим

Переїзд дався непросто. В Ірпені у пані Вікторії не було близького кола спілкування, і багато інших переселенців опинилися в такій самій ситуації.

Спілкуючись із ВПО, вона дедалі частіше чула одні й ті ж запитання: куди звертатися по допомогу, як оформити документи, де отримати інформацію про житло, медицину чи освіту дітей.

Тоді бахмутянка вирішила створити Telegram-групу “ВПО Ірпінь Буча”, яка сьогодні об’єднує понад 700 людей.

“Бувало таке, що йду і бачу, як сидить людина і плаче. Я підходжу і запитую: “У вас щось трапилося? “. А людина каже: “У мене дім розбило”, і починає ділитися своєю історією. А я кажу: “Я така ж сама”. І я зрозуміла, що нам всім треба десь спілкуватися. Тому створила групу “ВПО Ірпінь Буча”. Як тільки з кимось знайомилася, дізнавалася що він ВПО, то давала посилання на групу і так ми обʼєднувалися”, — розповіла Вікторія Канаєва.

Вікторія Канаєва в Ірпені / фото надане героїнею

Групу для ВПО жінка веде і досі. Ця спільнота стала не лише джерелом корисної інформації, а й простором для знайомств, взаємної підтримки та спільного дозвілля. Для самої пані Вікторії це також стало важливою частиною адаптації на новому місці.

“Завдяки цій групі люди починали товаришувати або проводити разом дозвілля. Ходили на прогулянки разом. Наприклад, писали: “Ходімо сьогодні ввечері в парк попʼємо чаю зі смаколиками”. Особисто мені ця спільнота дуже допомогла в адаптації. І я думаю, що й іншим теж. Бо якщо ця група досі працює, там спілкуються люди, значить вона їм потрібна”, — каже Вікторія Канаєва.

Пізніше Вікторія Канаєва долучилася до роботи з місцевою депутаткою, допомагаючи проводити консультації для ВПО та постраждалих мешканців громади. Людям роз’яснювали питання щодо пошкодженого і знищеного майна, модульного житла, освіти дітей та інших можливостей.

“Кожного четверга ми проводили прийом у міській раді та консультували людей. Приходили і місцеві жителі, які постраждали внаслідок війни, і ВПО. Зокрема, роз’яснювали як подати заяву про знищене чи пошкоджене майно в “Дії”, розповідали про житло в модульних містечках. Також для ВПО була актуальною інформація про дошкільні і шкільні навчальні заклади, оскільки було багато родин, які просто не знали куди влаштувати свою дитину”, — розповіла переселенка.

Допомога жінкам і дітям

В Ірпені пані Вікторія зайнялася активною громадською роботою. По-перше, разом з донькою заснували власну ГО “Незламна”. Першочергово надавали допомогу жінкам. Головними цілями роботи мати і донька визначили захист прав жінок та досягнення гендерної рівності, надання допомоги жінкам, які постраждали внаслідок війни, та розвиток інклюзивного суспільства.

“Ми опікувалися жінками-ВПО і жінками з інвалідністю. Для них ми робили різні заходи, переважно терапевтичні, щоб жінки розвантажувалися”, — розповідає Вікторія Канаєва.

Сьогодні пані Вікторія працює консультанткою з розвитку батьківських навичок у благодійному фонді Save Ukraine. Її робота пов’язана з дітьми раннього віку та їхніми батьками.

Особливе місце займає група для дітей 3-4 років та їхніх батьків, яку жінка веде разом із психологинею. Це група за програмою СМВМ — психосоматичної медицини та догляду за собою, адаптованої для маленьких дітей. Програма допомагає дітям у доступній для їхнього віку формі знайомитися зі способами заспокоєння, розслаблення та саморегуляції. Заняття поєднують рух, дихальні вправи, медитацію, керовані образи, тілесні практики та творчі завдання.

Вікторія Канаєва займається з дітьми-ВПО / фото надане героїнею

Діти вчаться зупинятися, слухати себе, помічати напруження та поступово повертатися до спокійного стану. Паралельно з цим на заняттях є творчі та пізнавальні активності: аплікації, ліплення, малювання, ігри на комунікацію, вивчення кольорів, спільні кулінарні заняття.

“Для мене важливо, щоб дитина не просто виконала вправу, а відчула: я можу заспокоїтися, мама поруч, мене розуміють, зі мною все гаразд”, — каже Вікторія Канаєва.

Робота в Раді ВПО та мрія про власний дім

Сьогодні пані Вікторія також є членкинею Ради ВПО в Ірпені. Разом із колегами вона працює над створенням окремого інформаційного ресурсу для переселенців на сайті Ірпінської міської ради. Це має бути своєрідна дорожня карта з корисними контактами, порадами та інформацією, куди звертатися з різними питаннями.

Вікторія Канаєва є членкинею Ради ВПО / фото надане героїнею

Попри активну роботу та допомогу іншим, у пані Вікторії залишається власне невирішене питання — житло. Її родина, як в багато інших бахмутян, втратила дім через війну. Нині вони орендують житло, але його вартість постійно зростає. Тому головна мрія жінки — мати власний дім і нарешті відчути стабільність.

“У нас, як і в багатьох бахмутян, одна мрія — мати власне житло. Хочеться не просто допомагати іншим будувати життя заново, а й самій нарешті мати місце, яке можна назвати домом”, — підсумувала бахмутянка.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Мої рідні — найголовніше, що ми змогли забрати з дому”: бахмутянка про евакуацію, життя в Києві та роботу в судовій психології

Бахмутянка Альона пам’ятає рідне місто різним: із затишними вулицями, людними парками, культурними заходами та місцями, куди хотілося повертатися. Вона зростала тут, навчалася музики, працювала з […]

Історії

“Я така ж сама, як і ви”: як бахмутянка Вікторія Канаєва після евакуації почала допомагати ВПО в Ірпені

Вікторія Канаєва — переселенка з Бахмута. У 2022 році вона виїхала з рідного міста і оселилася на Київщині в місті Ірпінь. Втративши домівку, жінка почала […]

Історії

“Я завжди представляюся: “Аліса з Краматорська”: історія доннечанки, яка повернулася з Німеччини в Україну

У 17 років Аліса виїхала з Краматорська через повномасштабне вторгнення. Разом із мамою вона дісталася Німеччини, де могла залишитися, навчатися та будувати нове життя. Але […]

Історії

З Чехії повернулася, щоб служити: історія 23-річної військової з Бахмута “Нефери”

Вона хотіла долучитися до війська ще на початку повномасштабного вторгнення, у 2022. Тоді дівчині було 19 років. Разом із подругою вони прийшли до військкомату в […]

бахмута
Історії

Забрали лише документи і сімейні фото: історія родини з Бахмута, яка на одному авто евакуювала сімох дітей і домашніх тварин

Єлизавета Погребняк — багатодітна матір з Бахмута. Разом з чоловіком вони мають восьмеро дітей. Коли почалось повномасштабне вторгнення, їхня старша донька була в Києві, а […]