Артем Шаіпов, випускник Кембриджу та громадський діяч, поділився спогадами про Бахмут і розповів як допомагає молоді

Семаковська Тетяна 14:24, 24 Липня 2023

Артем Шаіпов народився і виріс у Бахмуті, який відкрив йому світ, як каже сам герой. Артем навчався і працював за кордоном: від Канади до Китаю. Спочатку його освітня дорога пролягла з Бахмуту до Києва, а потім до Кембриджа, де вивчав юриспруденцію.  Артем повернувся на Батьківщину, щоб інвестувати свої знання, досвід та час в Україну, створювати нові можливості для розвитку молоді й втілювати найкращі ідеї вдома. Він вважає, що середня освіта, яку він здобув в Бахмуті, стала поштовхом для розвитку.

Громадський діяч поділився своєю історією з «Бахмут.IN.UA»

Бахмут: навчання

1052885 599320933434194 1744668192 o a83cf

Саме в Бахмуті, в 11-й школі (нині — НВК № 11) Артем закохався в правничу науку, можна сказати, що з першого погляду. Фото: Фейсбук

«Пам’ятаю, коли почався 9 клас. Отримав в шкільній бібліотеці підручники, приходжу додому і беру підручник з основ правознавства. Відкриваю його й бачу цитату Ульпіана, вже добре мені відомого давньоримського правника: “Право — це мистецтво добра та справедливості”. Тоді мені спало на думку, що цьому мистецтву варто присвятити професійне життя”, — каже Артем Шаіпов.

Згодом Артем кожного року брав участь і перемагав у всеукраїнських олімпіадах  з основ правознавства, чим приносив визнання своїй школі.

“Особливу роль в моєму розвитку відіграв Володимир Лукич Сутковий, мій шкільний вчитель з основ правознавства. Його самовіддана вчительська праця та мудрі поради підтримували та спрямовували мої перші кроки на шляху до пізнання права”, — ділиться Артем Шаіпов. 

Артем здобув перше місце на олімпіаді з основ правознавства. Ця перемога дала йому можливість вступити на юридичний факультет у КНУ імені Тараса Шевченка. Артем розпочав працювати на третьому курсі, долучившись до Центру політико-правових реформ, де він вже тоді працював над реформою публічного права. 

Водночас, Артем вирішив здобувати магістерський ступінь за кордоном — в Кембриджському університеті.

cambridge gcd132f46c 1280 8811b

Кембриджський університет. Фото: скріншот

 

«Якщо порівнювати освіту в Україні та закордоном, то у нас відмінні освітні та світоглядні системи. Глобальні університети формують глобальний світогляд, дають доступ до глобальних навчальних ресурсів, створюють та підтримують глобальні професійні мережі. Студенти вчаться дуже наполегливо, мені доводилось навіть спати в бібліотеці. При цьому культивується почуття інтелектуальної скромності за прикладом Сократа:

“Я знаю, що нічого не знаю”. У нас, на жаль, часом батьки приймають рішення щодо місця вступу за дітей, як наслідок — повна демотивація у навчанні. Не кажучи вже про те, що українські університети все ще далеко не завжди спонукають до критичного мислення, роздумів, самостійного аналізу та глибоких пошуків. Маємо працювати над розвитком нашої системи освіти», — каже Артем Шаіпов. 

Навчання в Кембриджі

467501 591312424235045 2138227622 o 992d6

Бахмутянин здобував ступінь магістра в Кембриджі. Фото: Фейсбук

Зокрема, саме у Кембриджі під час семінару із відомим українським істориком Андрієм Портновим Артем зрозумів, що таке “рускій мір”, і які небезпеку несе політика русифікації та культурної асиміляції, яку російська федерація ні на хвилину не припиняла впроваджувати протягом останніх трьохсот років — включаючи перші десятиліття після відновлення незалежності.

“Тоді я прийняв для себе рішення, що хочу перейти на українську мову і підтримувати українську ідентичність та культуру, щоб почати з себе і спонукати моє оточення” – каже Артем.

Так відбувся перехід Артема на українську мову — задовго до того, як це стало набувати популярності серед русифікованих українців.

Природньо, що під час навчання у Кембриджі Артем розмірковува над можливістю продовжити свій кар’єрний шлях у Великій Британії. Але вирішив повернутися.

«Мені допомогла одна відома мисленнєва вправа Віктора Франкла. Її суть полягає у тому, що потрібно уявити себе вже в дуже поважному віці й зрозуміти, що в останні дні буде наповнювати ваше життя сенсом, щоб воно не виявилося марним. Для мене цим відчуттям стала можливість робити добрі справи в Україні, для мого народу. Так, я повернувся в Україну, й з новими знаннями та досвідом продовжив працювати над реформами», — каже Артем Шаіпов.

Шлях до України для Артема проліг через Китай, тут юнак студент по обміну від Кембриджу пройшов навчальну програму у Пекінському університеті та побачив зовсім інший уклад життя. Випала нагода більше дізнатися про публічну політику, державне управління в Китаї, китайську культуру, а також трохи повчити китайську мову. А потім було довгоочікуване повернення додому, бахмутянин прилетів у донецький аеропорт.

Повернення в Україну припало на 2013 рік, залишалися лічені тижні до Революції Гідності і російського вторгнення в Україну — незаконної анексії Криму та окупації частин Донецької та Луганської областей.

«Це був мій перший та останній раз у тому аеропорті. Як зараз пам’ятаю свої відчуття, я виходжу з аеропорту — й переді мною відкривається наше бездонне та безкрайнє синє небо. Це був сильний контраст у порівнянні з Пекіном, де смог часом був настільки сильний, що на вулиці іноді важко було розгледіти будинки», — пояснює співрозмовник.

Вплив Революції Гідності

630 360 1479710055 7993 b0a91

Революція Гідності. Фото: з відкритих джерел

Революція Гідності, — каже Артем Шаіпов, — мала на нього сильний вплив. Разом з друзями Артем підтримав Майдан, виходячи на протести після роботи. Майдан вимагав позитивних змін у суспільстві, і Артем прагнув стати їх рушієм. 

Після революції, Артем став співзасновником Асоціації “Професійний уряд” – об’єднання українців-випускників провідних університетів світу (таких як Кембридж, Оксфорд, Гарвард та інших), які повернулись для того, щоб працювати на благо України. Метою асоціації було якнайширше залучення молодих людей з глобальною освітою до публічної служби задля впровадження реформ. Також Артем з друзями заснували благодійну стипендію імені Богдана Сольчаника, українського науковця, представника Небесної сотні, застреленого беркутівцями на Майдані. Ця стипендія допомагає талановитим українцям покрити витрати для участі у міжнародних наукових конференціях в Кембриджі або Оксфорді.

Читайте також: «Що ви там знімаєте, ви що наводчики?»: як молодь в експедиції досліджувала архітектуру Донеччини

Пізніше Артем став випускником лідерських програм Аспен Інституту, Німецького фонду Маршала США та Фонду Джона Сміта. Також Артем вивчав публічну політику у Школі Дж. Кеннеді Гарвардського університету. Завдяки його внеску в Україні з’явилася можливість для талановитої молоді здобути омріяну освіту закордоном: після повномасштабного вторгнення російської федерації спільно з однодумцями заснували Український глобальний університет (УГУ). УГУ допомагає українським студентам вступити на навчання до провідних навчальних закладів за кордоном для того, щоб допомагати у подальшому у повоєнній відбудові України.

Відбудова Бахмута

У відповідь на питання щодо того, якою буде повоєнна відбудова і чи понесе росія відповідальність за скоєне, Артем каже, що знадобиться час. 

«Дуже часто людей, які не заглиблені в усі правничі процеси демотивує, або розчаровує те, що швидкої розплати не буде. Але є закон, й є правила, над цим працює дуже багато людей, які роблять все, щоб процес забрав менше часу, а російська федерація понесла справедливе покарання за свою агресію, за страждання і руйнування, які вона принесла в Україну», — пояснює Артем.

Щодо Донеччини і відбудови Бахмута, то Артем не сумнівається у тому, що Бахмут є і буде лишатися культурним та історичним центром Донеччини.

«Бахмут — для мене завжди залишатиметься містом мого дитинства, це місто чудових людей, найкращих вчителів, таких як Володимир Лукич Сутковий, Вікторія Федорівна Бак, моя вчителька з біології та філософії, та багато інших неймовірних людей, які несуть світло знань та мудрості. Якби не мої вчителі — невідомо, як б склалося моє подальше життя, й чи були б в мене можливості, які я отримав в житті», — каже він.

Артем Шаіпов наголошує, що важливо переосмислити економічну роль Бахмута у повоєнній Україні. Важливо розуміти, якою буде економічний внесок нашого регіону, які підприємства необхідно відновити, а які — створити з нуля. Але перед тим — ще деокупація та розмінування. А потім — відбудова. При чому відбудова за європейськими стандартами, зокрема екологічними. Для цього важливо аби на відбудову України звертали увагу іноземні донори, інституції — таким чином ми зможемо переймати досвід у кращих, й будувати своє.

Наразі Артем працює над розвитком вищої юридичної освіти, як член Ради Спільноти Аспен Інституту Київ працює над побудовою доброго суспільства в Україні, а також дистанційно навчається в IE Бізнес-Школі в Мадриді, де він за дуальною формою вивчає бізнес адміністрування. Артем вірить у перемогу та велике майбутнє України та активно працює для того, щоб воно настало чимраніше. 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]