Артем Шаіпов, випускник Кембриджу та громадський діяч, поділився спогадами про Бахмут і розповів як допомагає молоді

Семаковська Тетяна 14:24, 24 Липня 2023

Артем Шаіпов народився і виріс у Бахмуті, який відкрив йому світ, як каже сам герой. Артем навчався і працював за кордоном: від Канади до Китаю. Спочатку його освітня дорога пролягла з Бахмуту до Києва, а потім до Кембриджа, де вивчав юриспруденцію.  Артем повернувся на Батьківщину, щоб інвестувати свої знання, досвід та час в Україну, створювати нові можливості для розвитку молоді й втілювати найкращі ідеї вдома. Він вважає, що середня освіта, яку він здобув в Бахмуті, стала поштовхом для розвитку.

Громадський діяч поділився своєю історією з «Бахмут.IN.UA»

Бахмут: навчання

1052885 599320933434194 1744668192 o a83cf

Саме в Бахмуті, в 11-й школі (нині — НВК № 11) Артем закохався в правничу науку, можна сказати, що з першого погляду. Фото: Фейсбук

«Пам’ятаю, коли почався 9 клас. Отримав в шкільній бібліотеці підручники, приходжу додому і беру підручник з основ правознавства. Відкриваю його й бачу цитату Ульпіана, вже добре мені відомого давньоримського правника: “Право — це мистецтво добра та справедливості”. Тоді мені спало на думку, що цьому мистецтву варто присвятити професійне життя”, — каже Артем Шаіпов.

Згодом Артем кожного року брав участь і перемагав у всеукраїнських олімпіадах  з основ правознавства, чим приносив визнання своїй школі.

“Особливу роль в моєму розвитку відіграв Володимир Лукич Сутковий, мій шкільний вчитель з основ правознавства. Його самовіддана вчительська праця та мудрі поради підтримували та спрямовували мої перші кроки на шляху до пізнання права”, — ділиться Артем Шаіпов. 

Артем здобув перше місце на олімпіаді з основ правознавства. Ця перемога дала йому можливість вступити на юридичний факультет у КНУ імені Тараса Шевченка. Артем розпочав працювати на третьому курсі, долучившись до Центру політико-правових реформ, де він вже тоді працював над реформою публічного права. 

Водночас, Артем вирішив здобувати магістерський ступінь за кордоном — в Кембриджському університеті.

cambridge gcd132f46c 1280 8811b

Кембриджський університет. Фото: скріншот

 

«Якщо порівнювати освіту в Україні та закордоном, то у нас відмінні освітні та світоглядні системи. Глобальні університети формують глобальний світогляд, дають доступ до глобальних навчальних ресурсів, створюють та підтримують глобальні професійні мережі. Студенти вчаться дуже наполегливо, мені доводилось навіть спати в бібліотеці. При цьому культивується почуття інтелектуальної скромності за прикладом Сократа:

“Я знаю, що нічого не знаю”. У нас, на жаль, часом батьки приймають рішення щодо місця вступу за дітей, як наслідок — повна демотивація у навчанні. Не кажучи вже про те, що українські університети все ще далеко не завжди спонукають до критичного мислення, роздумів, самостійного аналізу та глибоких пошуків. Маємо працювати над розвитком нашої системи освіти», — каже Артем Шаіпов. 

Навчання в Кембриджі

467501 591312424235045 2138227622 o 992d6

Бахмутянин здобував ступінь магістра в Кембриджі. Фото: Фейсбук

Зокрема, саме у Кембриджі під час семінару із відомим українським істориком Андрієм Портновим Артем зрозумів, що таке “рускій мір”, і які небезпеку несе політика русифікації та культурної асиміляції, яку російська федерація ні на хвилину не припиняла впроваджувати протягом останніх трьохсот років — включаючи перші десятиліття після відновлення незалежності.

“Тоді я прийняв для себе рішення, що хочу перейти на українську мову і підтримувати українську ідентичність та культуру, щоб почати з себе і спонукати моє оточення” – каже Артем.

Так відбувся перехід Артема на українську мову — задовго до того, як це стало набувати популярності серед русифікованих українців.

Природньо, що під час навчання у Кембриджі Артем розмірковува над можливістю продовжити свій кар’єрний шлях у Великій Британії. Але вирішив повернутися.

«Мені допомогла одна відома мисленнєва вправа Віктора Франкла. Її суть полягає у тому, що потрібно уявити себе вже в дуже поважному віці й зрозуміти, що в останні дні буде наповнювати ваше життя сенсом, щоб воно не виявилося марним. Для мене цим відчуттям стала можливість робити добрі справи в Україні, для мого народу. Так, я повернувся в Україну, й з новими знаннями та досвідом продовжив працювати над реформами», — каже Артем Шаіпов.

Шлях до України для Артема проліг через Китай, тут юнак студент по обміну від Кембриджу пройшов навчальну програму у Пекінському університеті та побачив зовсім інший уклад життя. Випала нагода більше дізнатися про публічну політику, державне управління в Китаї, китайську культуру, а також трохи повчити китайську мову. А потім було довгоочікуване повернення додому, бахмутянин прилетів у донецький аеропорт.

Повернення в Україну припало на 2013 рік, залишалися лічені тижні до Революції Гідності і російського вторгнення в Україну — незаконної анексії Криму та окупації частин Донецької та Луганської областей.

«Це був мій перший та останній раз у тому аеропорті. Як зараз пам’ятаю свої відчуття, я виходжу з аеропорту — й переді мною відкривається наше бездонне та безкрайнє синє небо. Це був сильний контраст у порівнянні з Пекіном, де смог часом був настільки сильний, що на вулиці іноді важко було розгледіти будинки», — пояснює співрозмовник.

Вплив Революції Гідності

630 360 1479710055 7993 b0a91

Революція Гідності. Фото: з відкритих джерел

Революція Гідності, — каже Артем Шаіпов, — мала на нього сильний вплив. Разом з друзями Артем підтримав Майдан, виходячи на протести після роботи. Майдан вимагав позитивних змін у суспільстві, і Артем прагнув стати їх рушієм. 

Після революції, Артем став співзасновником Асоціації “Професійний уряд” – об’єднання українців-випускників провідних університетів світу (таких як Кембридж, Оксфорд, Гарвард та інших), які повернулись для того, щоб працювати на благо України. Метою асоціації було якнайширше залучення молодих людей з глобальною освітою до публічної служби задля впровадження реформ. Також Артем з друзями заснували благодійну стипендію імені Богдана Сольчаника, українського науковця, представника Небесної сотні, застреленого беркутівцями на Майдані. Ця стипендія допомагає талановитим українцям покрити витрати для участі у міжнародних наукових конференціях в Кембриджі або Оксфорді.

Читайте також: «Що ви там знімаєте, ви що наводчики?»: як молодь в експедиції досліджувала архітектуру Донеччини

Пізніше Артем став випускником лідерських програм Аспен Інституту, Німецького фонду Маршала США та Фонду Джона Сміта. Також Артем вивчав публічну політику у Школі Дж. Кеннеді Гарвардського університету. Завдяки його внеску в Україні з’явилася можливість для талановитої молоді здобути омріяну освіту закордоном: після повномасштабного вторгнення російської федерації спільно з однодумцями заснували Український глобальний університет (УГУ). УГУ допомагає українським студентам вступити на навчання до провідних навчальних закладів за кордоном для того, щоб допомагати у подальшому у повоєнній відбудові України.

Відбудова Бахмута

У відповідь на питання щодо того, якою буде повоєнна відбудова і чи понесе росія відповідальність за скоєне, Артем каже, що знадобиться час. 

«Дуже часто людей, які не заглиблені в усі правничі процеси демотивує, або розчаровує те, що швидкої розплати не буде. Але є закон, й є правила, над цим працює дуже багато людей, які роблять все, щоб процес забрав менше часу, а російська федерація понесла справедливе покарання за свою агресію, за страждання і руйнування, які вона принесла в Україну», — пояснює Артем.

Щодо Донеччини і відбудови Бахмута, то Артем не сумнівається у тому, що Бахмут є і буде лишатися культурним та історичним центром Донеччини.

«Бахмут — для мене завжди залишатиметься містом мого дитинства, це місто чудових людей, найкращих вчителів, таких як Володимир Лукич Сутковий, Вікторія Федорівна Бак, моя вчителька з біології та філософії, та багато інших неймовірних людей, які несуть світло знань та мудрості. Якби не мої вчителі — невідомо, як б склалося моє подальше життя, й чи були б в мене можливості, які я отримав в житті», — каже він.

Артем Шаіпов наголошує, що важливо переосмислити економічну роль Бахмута у повоєнній Україні. Важливо розуміти, якою буде економічний внесок нашого регіону, які підприємства необхідно відновити, а які — створити з нуля. Але перед тим — ще деокупація та розмінування. А потім — відбудова. При чому відбудова за європейськими стандартами, зокрема екологічними. Для цього важливо аби на відбудову України звертали увагу іноземні донори, інституції — таким чином ми зможемо переймати досвід у кращих, й будувати своє.

Наразі Артем працює над розвитком вищої юридичної освіти, як член Ради Спільноти Аспен Інституту Київ працює над побудовою доброго суспільства в Україні, а також дистанційно навчається в IE Бізнес-Школі в Мадриді, де він за дуальною формою вивчає бізнес адміністрування. Артем вірить у перемогу та велике майбутнє України та активно працює для того, щоб воно настало чимраніше. 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

Семаковська Тетяна 17:12, 20 Серпня 2025

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Максим Сафонов / фото надане героєм

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

Набережна 06d22
Набережна в Бахмуті / фото Іван Сидоров

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Забахмутка 2022 рік
Забахмутка, 2022 рік / фото Олексій Рева

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

У нас вже майже не було мародерів, але раніше мародери були, чесно кажучи, і при чому це були найнеочікуваніші люди. В той момент вже, скажімо так, менталка всіх людей там була трошки неадекватною, кожен сходив з глузду по-своєму. У нас була сім’я на дві вулиці вище від нас — жінка і двоє дітей, і батько, власне. Батько під час одного з обстрілів вийшов на подвір’я подивитися, де там прилітають снаряди. Чоловіка розмазало… І жінка з дітьми не буде ж його збирати, тому ми пішли з чоловіками й зібрали його до купи, заховали безпосередньо у дворі. Таких ситуацій була не одна, не дві…

Максим Сафонов // бахмутянин

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

Бар, місто у Вінницькій області / фото Вікіпедія

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“У руках молоді буде відновлення Бахмута”: як вчителька 12-ї школи розвиває молодіжні проєкти

Валентина Твердохліб 12:40, 15 Серпня 2025
вчителька
Наталію Анісімову нагороджують Подякою Донецької ОДА / фото Бахмутська міськрада

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

вчителька з учнями
Наталія Анісімова (крайня ліворуч) разом зі своїми учнями на грі “Сокіл” (“Джура”) / фото надане героїнею

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

вчителька
Наталія Анісімова (по центру) бере участь в розробці й реалізації молодіжних проєктів / фото надане героїнею

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє […]

Історії

“У руках молоді буде відновлення Бахмута”: як вчителька 12-ї школи розвиває молодіжні проєкти

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської […]

Історії

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Ганна Акімова добре знає, що таке змінювати дім і починати все з нуля. Родом із Горлівки, вона давно серцем прикипіла до Бахмута. Тут промайнули її […]

Історії

“На день народження згорів мій дім”: як пані Ольга з Часів Яру почала життя з нуля і допомагає людям з ментальною інвалідністю

У 2020 році пані Ольга втратила чоловіка, через рік — поховала маму. А в 2022-му в її рідне місто прийшла війна. Вона евакуювалася до Києва, […]

Важливо

Не визнають загиблим: що переживають родини воїнів без прощання і як у суді відстоюють право на поховання

Ми народжуємося, вчимося ходити, йдемо до школи, знаходимо друзів, вперше закохуємося, закінчуємо навчання, а далі шляхи в кожного різні, і всі вони проводять нас в […]