Бахмутяни в евакуації: тренер Олександр Чмирьов розповів про життя в Німеччині

Семаковська Тетяна 14:56, 29 Червня 2023

Олександр Чмирьов – вихователь фізичної культури, тренер команди по флорболу «Бахмутські леви» та волонтер. В Бахмуті наш герой займався з дітками з особливими потребами, влаштовував дозвілля для юних бахмутян. Після початку повномасштабного вторгнення Олександр разом з дружиною евакуювався за кордон, й зараз живе в Німеччині.

Про життя закордоном, навчання дітей та відмінність між маленькими українцями та німцями — Олександр Чмирьов розповів журналістам редакції «Бахмут.IN.UA» .

З Бахмута до Саксонії

Пан Олександр має групу інвалідності, тож разом з дружиною виїхав за кордон, коли розпочалася повномасштабна війна. Все сталося так, що в новому місті завдяки старим знайомствам бахмутянин отримав роботу вчителем, зараз він тренує німецьких школярів. 

Європу, наш співрозмовник уявляв іншою, але не в поганому сенсі.

«Будинки тут невеличкі, охайні, немов з казки Андерсона. Дуже красиво тут, Німеччина дуже зелена країна, багато дерев, парків. Я можу говорити за той район, де живемо ми, наразі це землі Саксонії. Маленьке місто, неподалік він Дрездена. Тут дуже чисте повітря», – розповідає бахмутянин.

Німеччина поділяється на дві частини Західну та Східну, пояснює пан Олександр. Обидві частини країни мають свої особливості та специфіку. 

Допомога українцям в Німеччині

photo 2023 06 10 14 21 09 37b1b

Діти в Німеччині займаються фізичною активністю. Фото: з відкритих джерел

До українців в Німеччині гарне ставлення, запевняє бахмутянин. По приїзду до нового міста бахмутянам зустрічалося багато німців, які співчували та допомагали українцям. 

«Люди приносили все, що було необхідне. Навіть власні речі просто віддавали, продукти. Ставлення до нас було теплим та хорошим», – каже Олександр.

Однак, останнім часом ставлення до наших співгромадян дещо погіршилося в інших містах. На думку бахмутянина, це пов’язано з тим, що окремі українці вимагають більшого та не задовольняються тією допомогою, яку надає Німеччина. Герой такі дії не розділяє, вважає, що Німеччина робить все можливе, щоб українцям тут було комфортно.

Не останню роль у тому, що українців сприймають погано — зіграють росіяни, які в Німеччині живуть вже давно, але вони перенасичені російською пропагандою, і її активно несуть в маси. 

Відкритої пропаганди рф по національних каналах ФРН співрозмовник не помічав. А от новини про Бахмут тут лунають чи не з кожного мовника. По телевізору, радіо розповідають всі важливі події з міста.

«Ми були в Баварії, і як тільки вимовляли слово “Бахмут” люди висловлювали співчуття. Я найбільше сумую за роботою, я працював у дитячому садочку номер 55 “Ведмежатко”. З директором я тримаю зв’язок, ми переписуємося», – каже чоловік.

За домом родина Чмирьових дужу сумує, спочатку було бажання повернутися, але розуміли, що їхати було нікуди.

Читайте також: Освіта в Україні та закордоном: де краще?

Навчання в німецьких школах

photo 2023 06 16 10 25 05 c356d

Німецькі діти, на думку героя, проявляють менше емоцій, ніж юні українці. Фото: з відкритих джерел

Олександр Чмирьов зараз працює вчителем фізичної культури у німецькій школі. Серед його учнів є й маленький українець зі Слов’янську. У Німеччину тренер привіз з України спортивне обладнання, яке подароване спонсорами. Залишати його вдома, в Бахмуті було ризиковано, тож чоловік практично на руках у великій спортивній сумці зібрав всі клюшки, м’ячі.

«Спочатку з Бахмута ми приїхали в Чернівці, й там нас тимчасово розмістили в дитячому садочку. Потім вже звідти приїхали в Німеччину, важко було це вивозити, проте обладання вдалося врятувати», – каже бахмутянин.

В німецькій школі чоловік спілкується з дітьми через перекладач, також допомагають жести. За рік вивчити мову складно, пояснює співрозмовник, але базові знання вже є.

«Німецькі діти не схожі на наших, вони більш закриті, стримані. Наші діти більш емоційні», – додає чоловік.

Зі своїми колишніми вихованцями Олександр старається підтримувати контакт, один із підопічних тренера зараз потрапив у християнський клуб по флорболу. Хлопчик займається спортом, й це не може не тішити, каже бахмутянин.

Чим подобається Німеччина?

federalnaya zemlya saksoniya bd6c7

Землі Саксонії. Фото: з відкритих джерел

Від початку повномасштабного вторгнення українців приняли в багатьох країнах світу, Німеччина не стала винятком. Тут зараз проживає понад один мільйон біженців з України. Ми запитали пана Олександра, чим саме йому подобається Німеччина:

«Німці — дуже добрі люди, на нашому шляху зустрічалися саме такі люди, які останнє можуть віддати. Тут люди залишають у відведених місцях нові, хороші речі, й ті, хто їх потребує можуть їх забрати. Що ще дивує? Люди можуть посилки залишити просто на вулиці, й їх ніхто не вкраде», – пояснює бахмутянин.

Особливо тепло пан Олександр відгукується про місцеву Євангелську християнську церкву, яка допомагає українцям. Сюди чоловік ходить з дружиною. З останнього згадує, про збір гумдопомоги та фінансової для постраждалих на Херсонщині, від підриву Каховської ГЕС. 

Одним із пасторів церкви в Німеччині є Сергій Косяк — це українець, який пережив полон росіян, зараз він допомагає людям реабілітуватися, організовує гуртки для діток й всіляко сприяє тому, щоб українці відчували себе комфортно у новій країні, додає Олександр Чмирьов.

Наш герой у вільний час пише вірші, якими він поділився з редакцією:

***

Дзвонили дзвонарі

в церковні колокола,

та не чув цей дзвін  народ

тільки чула дітвора.

***

Так, мало хто міг сказати 

до чого цей дзвін,

тільки серце дитяче

змучував ще він.

***

Ми до всього вже звикли

майже до війни,

і тільки діти наші плачуть

бо ще живі вони.

***

Ще тремтить у них серце

відчуваючи біль,

у нас серця почерствіли

загубила силу наша сіль.

***

Помолися моя мати

за сина твого

щоб я, як та дитина

не шукав більше «свого»

***

Щоб побачив біду людську

серцем на зачерствів,

помолися мій тато

щоб над словом Божим тремтів

***

Вечер нежно обнял, воздух пью не спеша

Смотрят звёзды с небес, загрустила душа

Заиграла гармонь, звуки просятся в даль

Ты уже тут как тут, дорогая печаль

Вечер нежно обнял, прошептал “не грусти”

Эту ношу по силам нам с тобой пронести.

При печали лица, сердце станет добрей

И быть чуточку может с нами будет теплей

Обогреешь и ты, кому тяжко сейчас

Ведь пришли в этот мир, мы всего лишь на “час”

Вечер нежно обнял, воздух пью не спеша

Смотрят звёзды с небес, жизнь – ты так хороша.

***

Растеклись мои мысли как реки

Разрывается сердце тоской

Что мне нужно от жизни? Не знаю!

Только утром, умыться росой

Босиком пробежаться по снегу

Закричать что есть мочи в лесу

Может просто темные тучи

На плечах своих долго 

несу

Гнойной раной зияют дебаты

Но надеждою тщетно томим

Я слова раздаю, как награды

Любя вас, вами меньше любим

Растекаются мысли, как реки

Разрывается сердце тоской

Не смеюсь я и больше не плачу

я разбитый людскою молвой

Что от жизни хочу, я не знаю

Нет и цели, заглушен мотив

Бьёт с размаху в лицо, добрый ветер

Засевая в меня позитив

Но, простая улыбка ребенка

Мне награда от Бога Отца

О, дай Боже, терпения и веры

Выпить чашу Твою до конца

***

Украина

Восторга взор и неба глубина

Широким полем, реки – руки

Неизмеримой поступью: длина

Как – будто просыпается от скуки

Поля, поля и неба синь

Ласкает удивленный глаз

Страна моя пшенично – голубая

Меня ты восхищаешь, каждый раз

***

Не підкорена, світлом залита

Ти моя Батьківщина рідна,

На зіяючих ранах століття

Твоя біль у стражданнях видна,

Скільки раз ти хотіла злетіти 

Скільки раз ти ламала крила

Рідна мати моя Україно,

Горічь з медом ти разом пила,

Та я вірю за хмарами сонце

Зійде також і в нашім краю

На Своїх “мозолистих” долонях

Понесе Бог країну мою.

***

На сердце метель и оттепель

Родные мои глаза

Я вижу печаль смиренную

Застывшая в них слеза

Не плачь, ты моя родимая

Не плачь, иль заплачу и я

Страна ты моя голубинная

Любимая ты моя

Пройдет болезнь эта черная

Помилуй нас Бог

Увижу я исцеление

Увижу родимый порог

***

Разлились реки широкие

На небе светит луна

Уехали в дали далёкие

О где ты родная страна?

На сердце печаль одинокая

И как у собаки глаза

Уехали в дали далёкие

О где ты родная страна?

Страна голубино – пшеничная

Родная моя сторона

Тоска ты моя заграничная

О где ты родная страна?

***

Неудобные песни я пел

И хотел разбудить тех, кто спал

Оказался совсем не в удел

Да, напрасно себе, только врал

Я хотел достучать до небес

Показать красоту “дураков”

И чем дальше я шел в этот лес, 

Тем все меньше было следов

Я и сам хуже всех дураков

А об умных уж что говорить?

Они знают, когда промолчать

А когда можно всех осудить

Глупым всем же приходит конец

Мы так быстро стали умнеть

Только ум этот не для меня

Мне так грустно на это смотреть

Быть ” безумным” в безумный сей век

Это тяжкое бремя для нас

Если ты – человек

Значит свет твой ещё не погас

И быть может, помилует Бог

“дураком” стать, средь умных невежд

И даст в глупое сердце моё

Перемены добрых надежд

***

Всё зачеркнуть

И всё начать с начала

Пусть жизнь моя начнется с чистого листа

Уйдут куда то в даль мои печали

В далёкие, далёкие места

Пусть жизнь моя весною расцветает

Я песню полной грудью спою

Пусть жизнь моя, войны больше не знает

И пусть наступит мир в моем краю

Фото:  «Бахмут.IN.UA» 

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Семаковська Тетяна 13:00, 3 Жовтня 2024
Військові ЗСУ / фото The Sun

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

Валерія “Нава” Суботіна з побратимом / фото з Instagram

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Христина Кудрява / фото Elle

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

Ігор Штолис / фото з Instagram

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Валентина Твердохліб 15:45, 2 Жовтня 2024
Бахмутянин Вадим Глущенко, який запустив швейне виробництво / ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]

швейне виробництво

Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він […]

“Так гарно, як вдома, не буде ніде”: бахмутянка Каріна Тренбач поділилась історією життя в Гадячі

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, […]

“Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж

Евакуація з Покровська потягом більше не проводиться, тепер відправним пунктом став Павлоград. Як донеччани рятуються від війни евакуацією відзняв наш відеооператор Роман Потапенко. Покровськ, евакуація […]

11923519 453870464784471 700907376 o da83b

Маленький Лас-Вегас: як Бахмут у 2016 році бачили тогочасні ВПО

Бахмут — місто, яке ще у 2014 році відчуло вплив війни. Мова йде не тільки про бойові зіткнення, але й про тогочасних внутрішньо переміщених осіб […]

12:00, 22.09.2024 Скопіч Дмитро