Бахмутяни в евакуації: тренер Олександр Чмирьов розповів про життя в Німеччині

Семаковська Тетяна 14:56, 29 Червня 2023

Олександр Чмирьов – вихователь фізичної культури, тренер команди по флорболу «Бахмутські леви» та волонтер. В Бахмуті наш герой займався з дітками з особливими потребами, влаштовував дозвілля для юних бахмутян. Після початку повномасштабного вторгнення Олександр разом з дружиною евакуювався за кордон, й зараз живе в Німеччині.

Про життя закордоном, навчання дітей та відмінність між маленькими українцями та німцями — Олександр Чмирьов розповів журналістам редакції «Бахмут.IN.UA» .

З Бахмута до Саксонії

Пан Олександр має групу інвалідності, тож разом з дружиною виїхав за кордон, коли розпочалася повномасштабна війна. Все сталося так, що в новому місті завдяки старим знайомствам бахмутянин отримав роботу вчителем, зараз він тренує німецьких школярів. 

Європу, наш співрозмовник уявляв іншою, але не в поганому сенсі.

«Будинки тут невеличкі, охайні, немов з казки Андерсона. Дуже красиво тут, Німеччина дуже зелена країна, багато дерев, парків. Я можу говорити за той район, де живемо ми, наразі це землі Саксонії. Маленьке місто, неподалік він Дрездена. Тут дуже чисте повітря», – розповідає бахмутянин.

Німеччина поділяється на дві частини Західну та Східну, пояснює пан Олександр. Обидві частини країни мають свої особливості та специфіку. 

Допомога українцям в Німеччині

photo 2023 06 10 14 21 09 37b1b

Діти в Німеччині займаються фізичною активністю. Фото: з відкритих джерел

До українців в Німеччині гарне ставлення, запевняє бахмутянин. По приїзду до нового міста бахмутянам зустрічалося багато німців, які співчували та допомагали українцям. 

«Люди приносили все, що було необхідне. Навіть власні речі просто віддавали, продукти. Ставлення до нас було теплим та хорошим», – каже Олександр.

Однак, останнім часом ставлення до наших співгромадян дещо погіршилося в інших містах. На думку бахмутянина, це пов’язано з тим, що окремі українці вимагають більшого та не задовольняються тією допомогою, яку надає Німеччина. Герой такі дії не розділяє, вважає, що Німеччина робить все можливе, щоб українцям тут було комфортно.

Не останню роль у тому, що українців сприймають погано — зіграють росіяни, які в Німеччині живуть вже давно, але вони перенасичені російською пропагандою, і її активно несуть в маси. 

Відкритої пропаганди рф по національних каналах ФРН співрозмовник не помічав. А от новини про Бахмут тут лунають чи не з кожного мовника. По телевізору, радіо розповідають всі важливі події з міста.

«Ми були в Баварії, і як тільки вимовляли слово “Бахмут” люди висловлювали співчуття. Я найбільше сумую за роботою, я працював у дитячому садочку номер 55 “Ведмежатко”. З директором я тримаю зв’язок, ми переписуємося», – каже чоловік.

За домом родина Чмирьових дужу сумує, спочатку було бажання повернутися, але розуміли, що їхати було нікуди.

Читайте також: Освіта в Україні та закордоном: де краще?

Навчання в німецьких школах

photo 2023 06 16 10 25 05 c356d

Німецькі діти, на думку героя, проявляють менше емоцій, ніж юні українці. Фото: з відкритих джерел

Олександр Чмирьов зараз працює вчителем фізичної культури у німецькій школі. Серед його учнів є й маленький українець зі Слов’янську. У Німеччину тренер привіз з України спортивне обладнання, яке подароване спонсорами. Залишати його вдома, в Бахмуті було ризиковано, тож чоловік практично на руках у великій спортивній сумці зібрав всі клюшки, м’ячі.

«Спочатку з Бахмута ми приїхали в Чернівці, й там нас тимчасово розмістили в дитячому садочку. Потім вже звідти приїхали в Німеччину, важко було це вивозити, проте обладання вдалося врятувати», – каже бахмутянин.

В німецькій школі чоловік спілкується з дітьми через перекладач, також допомагають жести. За рік вивчити мову складно, пояснює співрозмовник, але базові знання вже є.

«Німецькі діти не схожі на наших, вони більш закриті, стримані. Наші діти більш емоційні», – додає чоловік.

Зі своїми колишніми вихованцями Олександр старається підтримувати контакт, один із підопічних тренера зараз потрапив у християнський клуб по флорболу. Хлопчик займається спортом, й це не може не тішити, каже бахмутянин.

Чим подобається Німеччина?

federalnaya zemlya saksoniya bd6c7

Землі Саксонії. Фото: з відкритих джерел

Від початку повномасштабного вторгнення українців приняли в багатьох країнах світу, Німеччина не стала винятком. Тут зараз проживає понад один мільйон біженців з України. Ми запитали пана Олександра, чим саме йому подобається Німеччина:

«Німці — дуже добрі люди, на нашому шляху зустрічалися саме такі люди, які останнє можуть віддати. Тут люди залишають у відведених місцях нові, хороші речі, й ті, хто їх потребує можуть їх забрати. Що ще дивує? Люди можуть посилки залишити просто на вулиці, й їх ніхто не вкраде», – пояснює бахмутянин.

Особливо тепло пан Олександр відгукується про місцеву Євангелську християнську церкву, яка допомагає українцям. Сюди чоловік ходить з дружиною. З останнього згадує, про збір гумдопомоги та фінансової для постраждалих на Херсонщині, від підриву Каховської ГЕС. 

Одним із пасторів церкви в Німеччині є Сергій Косяк — це українець, який пережив полон росіян, зараз він допомагає людям реабілітуватися, організовує гуртки для діток й всіляко сприяє тому, щоб українці відчували себе комфортно у новій країні, додає Олександр Чмирьов.

Наш герой у вільний час пише вірші, якими він поділився з редакцією:

***

Дзвонили дзвонарі

в церковні колокола,

та не чув цей дзвін  народ

тільки чула дітвора.

***

Так, мало хто міг сказати 

до чого цей дзвін,

тільки серце дитяче

змучував ще він.

***

Ми до всього вже звикли

майже до війни,

і тільки діти наші плачуть

бо ще живі вони.

***

Ще тремтить у них серце

відчуваючи біль,

у нас серця почерствіли

загубила силу наша сіль.

***

Помолися моя мати

за сина твого

щоб я, як та дитина

не шукав більше «свого»

***

Щоб побачив біду людську

серцем на зачерствів,

помолися мій тато

щоб над словом Божим тремтів

***

Вечер нежно обнял, воздух пью не спеша

Смотрят звёзды с небес, загрустила душа

Заиграла гармонь, звуки просятся в даль

Ты уже тут как тут, дорогая печаль

Вечер нежно обнял, прошептал “не грусти”

Эту ношу по силам нам с тобой пронести.

При печали лица, сердце станет добрей

И быть чуточку может с нами будет теплей

Обогреешь и ты, кому тяжко сейчас

Ведь пришли в этот мир, мы всего лишь на “час”

Вечер нежно обнял, воздух пью не спеша

Смотрят звёзды с небес, жизнь – ты так хороша.

***

Растеклись мои мысли как реки

Разрывается сердце тоской

Что мне нужно от жизни? Не знаю!

Только утром, умыться росой

Босиком пробежаться по снегу

Закричать что есть мочи в лесу

Может просто темные тучи

На плечах своих долго 

несу

Гнойной раной зияют дебаты

Но надеждою тщетно томим

Я слова раздаю, как награды

Любя вас, вами меньше любим

Растекаются мысли, как реки

Разрывается сердце тоской

Не смеюсь я и больше не плачу

я разбитый людскою молвой

Что от жизни хочу, я не знаю

Нет и цели, заглушен мотив

Бьёт с размаху в лицо, добрый ветер

Засевая в меня позитив

Но, простая улыбка ребенка

Мне награда от Бога Отца

О, дай Боже, терпения и веры

Выпить чашу Твою до конца

***

Украина

Восторга взор и неба глубина

Широким полем, реки – руки

Неизмеримой поступью: длина

Как – будто просыпается от скуки

Поля, поля и неба синь

Ласкает удивленный глаз

Страна моя пшенично – голубая

Меня ты восхищаешь, каждый раз

***

Не підкорена, світлом залита

Ти моя Батьківщина рідна,

На зіяючих ранах століття

Твоя біль у стражданнях видна,

Скільки раз ти хотіла злетіти 

Скільки раз ти ламала крила

Рідна мати моя Україно,

Горічь з медом ти разом пила,

Та я вірю за хмарами сонце

Зійде також і в нашім краю

На Своїх “мозолистих” долонях

Понесе Бог країну мою.

***

На сердце метель и оттепель

Родные мои глаза

Я вижу печаль смиренную

Застывшая в них слеза

Не плачь, ты моя родимая

Не плачь, иль заплачу и я

Страна ты моя голубинная

Любимая ты моя

Пройдет болезнь эта черная

Помилуй нас Бог

Увижу я исцеление

Увижу родимый порог

***

Разлились реки широкие

На небе светит луна

Уехали в дали далёкие

О где ты родная страна?

На сердце печаль одинокая

И как у собаки глаза

Уехали в дали далёкие

О где ты родная страна?

Страна голубино – пшеничная

Родная моя сторона

Тоска ты моя заграничная

О где ты родная страна?

***

Неудобные песни я пел

И хотел разбудить тех, кто спал

Оказался совсем не в удел

Да, напрасно себе, только врал

Я хотел достучать до небес

Показать красоту “дураков”

И чем дальше я шел в этот лес, 

Тем все меньше было следов

Я и сам хуже всех дураков

А об умных уж что говорить?

Они знают, когда промолчать

А когда можно всех осудить

Глупым всем же приходит конец

Мы так быстро стали умнеть

Только ум этот не для меня

Мне так грустно на это смотреть

Быть ” безумным” в безумный сей век

Это тяжкое бремя для нас

Если ты – человек

Значит свет твой ещё не погас

И быть может, помилует Бог

“дураком” стать, средь умных невежд

И даст в глупое сердце моё

Перемены добрых надежд

***

Всё зачеркнуть

И всё начать с начала

Пусть жизнь моя начнется с чистого листа

Уйдут куда то в даль мои печали

В далёкие, далёкие места

Пусть жизнь моя весною расцветает

Я песню полной грудью спою

Пусть жизнь моя, войны больше не знает

И пусть наступит мир в моем краю

Фото:  «Бахмут.IN.UA» 

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

Семаковська Тетяна 17:12, 20 Серпня 2025

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Максим Сафонов / фото надане героєм

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

Набережна 06d22
Набережна в Бахмуті / фото Іван Сидоров

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Забахмутка 2022 рік
Забахмутка, 2022 рік / фото Олексій Рева

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

У нас вже майже не було мародерів, але раніше мародери були, чесно кажучи, і при чому це були найнеочікуваніші люди. В той момент вже, скажімо так, менталка всіх людей там була трошки неадекватною, кожен сходив з глузду по-своєму. У нас була сім’я на дві вулиці вище від нас — жінка і двоє дітей, і батько, власне. Батько під час одного з обстрілів вийшов на подвір’я подивитися, де там прилітають снаряди. Чоловіка розмазало… І жінка з дітьми не буде ж його збирати, тому ми пішли з чоловіками й зібрали його до купи, заховали безпосередньо у дворі. Таких ситуацій була не одна, не дві…

Максим Сафонов // бахмутянин

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

Бар, місто у Вінницькій області / фото Вікіпедія

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“У руках молоді буде відновлення Бахмута”: як вчителька 12-ї школи розвиває молодіжні проєкти

Валентина Твердохліб 12:40, 15 Серпня 2025
вчителька
Наталію Анісімову нагороджують Подякою Донецької ОДА / фото Бахмутська міськрада

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

вчителька з учнями
Наталія Анісімова (крайня ліворуч) разом зі своїми учнями на грі “Сокіл” (“Джура”) / фото надане героїнею

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

вчителька
Наталія Анісімова (по центру) бере участь в розробці й реалізації молодіжних проєктів / фото надане героїнею

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє […]

Історії

“У руках молоді буде відновлення Бахмута”: як вчителька 12-ї школи розвиває молодіжні проєкти

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської […]

Історії

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Ганна Акімова добре знає, що таке змінювати дім і починати все з нуля. Родом із Горлівки, вона давно серцем прикипіла до Бахмута. Тут промайнули її […]

Історії

“На день народження згорів мій дім”: як пані Ольга з Часів Яру почала життя з нуля і допомагає людям з ментальною інвалідністю

У 2020 році пані Ольга втратила чоловіка, через рік — поховала маму. А в 2022-му в її рідне місто прийшла війна. Вона евакуювалася до Києва, […]

Важливо

Не визнають загиблим: що переживають родини воїнів без прощання і як у суді відстоюють право на поховання

Ми народжуємося, вчимося ходити, йдемо до школи, знаходимо друзів, вперше закохуємося, закінчуємо навчання, а далі шляхи в кожного різні, і всі вони проводять нас в […]