Роксолана Винницька з позивним «Ластівка» родом зі Львівщини, дівчина за освітою соціальний педагог, й практичний психолог, але працює в сфері IT на посаді Community Manager. За покликанням серця вона волонтерка й парамедикиня. Допомагати армії та цивільному населенню Роксолана почала з 2018 року, спочатку це були різні поїздки на Донбас, дівчина їздила разом з вертепом до ЗСУ, робила табори та гаївки для діток, а також допомагала гумдопомогою цивільним. В 2023 Роксолана пройшла курси у Госпітальєрів й стала парамедикинею. Більше про людей з великим серцем – читайте у нашій рубриці «Герої»».

Як пройти шлях від ІТ-спеціалістки до парамедикині Роксолана розповіла редакції «Бахмут. IN.UA».

Роксолана почала волонтерити у 13 років

Роксолана народилася й виросла на Львівщині, дівчина змалку була активною, волонтерити вона почала у підлітковому віці, з 13 років. Спочатку була аніматоркою при церкві, займалася з дітками, організовувала табори й дозвілля для дітей. Потім почався Майдан, це була така собі переломна точка, дівчині було 16 років, вона не могла брати участь у протестах на Сході, тому шукала інший шлях допомогти — долучалася до різних волонтерських ініціатив у Львові.

Роксолана влаштовувала руханки з дітьми. Фото: надане героїнею

«Я поїхала на Схід, коли мені було 20 років. Це була моя найемоційніша та найвражаюча поїздка, потім я попадала і у важчі ситуації чи під сильніші обстріли, але цю першу поїздку запам’ятаю на все життя. Я поїхала досить спонтанно, хотіла це зробити ще з 2014 року, але не мала знайомих, які б цьому посприяли, а потім так склалося, що зовсім не плануючи цього опинилася на Сході України», — пригадує співрозмовниця.

Дівчина має фах психолога, працювала в дитячому інтернаті, її директор якраз й допоміг здійснити мрію — поїхати на Схід. За словами дівчини все відбулося дуже швидко. 

Поїздку, яку планувала одна з львівських організацій мала на меті — виступати на лінії фронті з вертепом під час Різдва та привезти різні смаколики для ЗСУ. Одна з дівчат, яка мала грати роль ангела за годину до виїзду не змогла поїхати, тому потрібна була термінова заміна. О 8 вечора до Роксолани подзвонили зі словами: «Збирайся, маєш пів години». Навіть не вагаючись – вона поїхала.

Вертеп у 2018 році. Фото: надане героїнею

Дівчина разом з вертепом об’їздила близько 30 точок, від станиці Луганської до Маріуполя, тоді карта бойових дій була зовсім інша. 

«На одну із позицій ми їхали за військовими уночі без фар. Зайшли в окоп та почали виступати, через те, що було досить темно та мало місця, я стала ззаді та спочатку не бачила самих військових, учасники вертепу по черзі виступали, коли прийшла моя черга я теж вийшла наперед — переді мною стояли мої ровесники, 20-25 років, хлопці та дівчата, які мали заплакані очі, від почутих рідних колядок…Я просто застигла тоді, розплакалася. В той момент я зрозуміла, що готова на все, щоб знову приїхати до них. До тих, які нас захищають, ціною власного життя. Я дуже хотіла привезти для них частинку тепла з наших домівок та хоч трішки розрадити і втішити», — пригадує волонтерка. 

Гаївки, табори й вертепи на передовій

Роксолана має позивний Ластівка. Фото: надане героїнею

«Чому Ластівка? Мене все життя знайомі та друзі асоціювали з птахом, дарували різні речі з птахами: бо дуже свободолюбива, вільна і незалежна, і дуже люблю небо. Казали, що я така ж віддана Україні і своєму волонтерству, як птахи небу. І одного разу, мені подруга подарувала талісманчик у вигляді ластівки, і я набила татуювання – там ластівка поєднана з гербом. І коли я пішла в Госпітальєри, то одразу було ясно, що я – Ластівка», – каже співрозмовниця.

Після першої поїздки на фронт дівчина повернулася до Львова, але з чітким розумінням — на Донеччину вона повернеться й не раз. Роксолана активно доєднувалася до волонтерських ініціатив, почала їздити на Донеччину до цивільного населення, дітям, які жили в прифронтових селах організовувала дозвілля. До військових йшли з вертепом, це була й емоційна розрядка, й просто відволікання бодай на трохи, від того, що коїться на очах у цих чоловіків та жінок. Крім вертепу проводили й гаївки — разом співали пісень, танцювали, веселилися.

Читайте також: Схід та Захід разом: як франківчанин Григорій Березовський допомагає Бахмуту

Дітки на Донеччині разом з Роксоланою. Фото: надане героїнею

«Більшість сіл, де ми їздили зараз вже окуповані. Ми не їздили до громад далеких від фронту, а практично на передову, зокрема були й в Бахмуті», — розповідає дівчина.

Згодом Роксолана разом із подругою заснували благодійну акцію «Десь на Сході», у дівчат було дві мети, обидві доволі просвітницькі:

• зламати стереотипи про розподіл на Захід та Схід
• популяризувати українські традиції

Та, крім того, дівчата ставили собі за мету, допомогати там, хто потребує цього там, на нулі.

«Ми їздили на Схід й розповідали про Захід, про Львів, про людей та діток звідси. Також про наші українські свята та святих. Щоб люди на сході знали не про Діда Мороза, а про Святого Миколая. Ми привозили діткам подарунки від людей із Заходу. В першу поїздку на Схід з волонтерами ми зібрали 6 тонн гуманітарної допомоги. До нас долучалися школи, садочки та просто небайдужі люди, які хотіли допомогти», — каже волонтерка.

Допомогу передавали, як військовим, так й цивільним. Фото: надане героїнею

Дівчині на шляху довелося боротися із стереотипом про те, що люди забули про війну на Сході. За 6 років перманентних поїздок в Роксолани вже є безліч друзів з Донеччини, це щирі патріоти, які дуже люблять Україну та допомагали нашим військовим протягом усіх цих років, каже героїня. 

«Військові, й цивільні часто нам казали, що ми єдині, хто до них приїжджає. Ми співали українські пісні з військовими, з дітьми гаївки, а з дорослими просто розмовляли про життя — для них це був ковток свіжого повітря. Був період 2020-2021 рік, коли дійсно більшість людей забули про війну на Сході. В селах на передовій, на позиціях у наших бійців — зустріти волонтерів було рідкість», — розповідає Роксолана.

Донеччина — це любов

Парамедикиня. Фото: надане героїнею

Регіон Донбасу стереотипно вважається тільки краєм шахтарів й заводів. Ми запитали Роксолану, якою вона запам’ятала Донеччину.

«Донеччина — це моя особлива любов. Я інколи думаю, чому я не народилася і не виросла там? Ми були там в травні на ротації, коли там все цвіте і зелениться. Я не могла насолодитися всім навколо. Донеччина вона дуже красива — степи, поля, села, вулички з різноколірним бузком. Якби не війна, я б туди їздила просто, щоб відпочити. Щоб ви розуміли, я Донецьку область знаю краще, ніж Львівську. Там я зустріла дуже багато рідних для мене людей. Я завжди говорю, що тут знайшла свій другий дім», — розповідає Роксолана.

Коли почалася війна у 2022 році, дівчина каже, що немала жодної думки про те, щоб кудись виїжджати. Напередодні вона замовила для військових сітки, й всі думки були спрямовані тільки на те, як ці сітки доставити побратимам на Сході, пригадує дівчина.

«У мене було багато знайомих, які в той день написали: “Ляна, що нам робити?”. Ми одразу почали активно допомагати. Грузили машини медикаментами, продуктами, технікою й іншим. Перша моя поїздка під час повномасштабної війни була у травні – ми їхали на деокуповані території Київщини, до мирного населення. Ми просто бачили дітей, зупиняли машину і їм роздавали їжу, солодощі та іграшки. Потім, ми поїхали з подарунками у Павлоград до діток з особливими потребами, які були змушені туди евакуюватися з Мар’їнки», — згадує перші місяці повномасштабної війни наша співрозмовниця.

Парамедикиня й ІТ-спеціалістка

Поїздки до дітей Донеччини для Роксолани стали особливими. Фото: надане героїнею

Щоб мати можливість волонтерити й продовжувати допомагати Роксолана пішла працювати в ІТ-компанію на посаду Community Manager, під час ротації вона працює в ІТ-компанії, каже що керівництво ставиться з розумінням до того, що час від часу їй доводиться відлучатися на службу. 

«За 6 років постійного волонтерства я не те щоб вигоріла, просто з початком повномаштабної війни зрозуміла, що можу робити більше. Настав той етап війни, коли я можу і готова бути на передовій, поряд з нашими військовими. Я пройшла повноцінний вишкіл від Госпітальєрів – це добровольчий медичний батальйон. Там я здала екзамен й у травні поїхала на свою першу ротацію на Авдіївський напрямок», — говорить дівчина.

Крім вишколу у Госпітальєрів волонтерка самостійно освоювала ази першої медичної допомоги, вчила протоколи, за якими її потрібно надавати та відвідувала додаткові курси. Додамо, що у Роксолани немає медичної освіти, але завдяки вишколу та навчанню у Госпітальєрів вона може асистувати медикам та допомагати на передовій. В екіпажі, якій виїздить за пораненими є досвідчені лікарі та парамедики з різним досвідом роботи:

«Важко сказати, скільки часу у нас займав один виїзд, тому що дорога до госпіталю з пораненим складала від 30 до 50 хвилин, десь 2 години йшло загалом. Поранення на моєму досвіді були різного типу, якогось шоку чи ступору від побаченого у мене не було. Я добре розуміла, куди я їду й навіщо, і на додаток у мене була чудова команда (екіпаж), яка завжди допомагала, підказувала та підтримувала мене».

Стереотипів про жінок в армії Роксолана не зустрічала, навпаки жінок в ЗСУ зараз дуже багато й вони воюють на рівні з чоловіками, стверджує співрозмовниця.

В липні Роксолана знову відправлятиметься на фронт, крім роботи зараз вона займається допомогою БФ “Взаємодопомога”, зараз зусиллями фонду забезпечують, зокрема, й Бахмутський напрямок. Роксолана два місяці інформаційно допомагає, веде телеграм-канал фонду й залучає нових підписників, потенційних донаторів. 

Що робити цивільним українцям, щоб допомогти війську?

У війні кожен має зайняти свою роль й допомагати. Фото: надане героїнею

Роксолану ми запитали про те, як цивільні можуть допомогти війську, дівчина наголошує, що зараз багатьом людям важко допомогати, як раніше. Хтось вже не має фінансової можливості це робити, хтось моральної, але важливо знайти в собі сили доєднатися, вважає дівчина й наводить наступні кроки:

• знайти коло людей, які допоможуть вам застосовувати свої знання, умовно, якщо ви добре вмієте працювати руками — плетіть сітки, робіть свічки, тощо. Нагадаємо, ми писали де в Києві можна плести сітки.

• пропонуйте свою допомогу складам з гумдопомогою та мед штабам, щоб її сортувати

• маючи технічні навички та знання, як от ІТ можна звернутися до спеціалізованих платформ, які роблять життя росіян важчими. Це може бути IT-армія України, спеціалістів закликають долучатися.

«Ми виграємо цю війну, коли будуть задіяні всі, не тільки військові та медики на передовій, а й усі тут, в тилу. Важливо, щоб війна не стала звичною, як після 2014 року. Важливо, пам’ятати яку ціну ми платимо, вже більше 9 років, за кожний сантиметр нашої Батьківщини. Навіть маленький крок, щодня наближає нашу Перемогу: донат, поширення збору, година плетіння сіток, чи година будь-якого виду волонтерства – це вже більше ніж нічого. Це вже робить нас переможцями, адже тоді ми маємо, не лише незламну армію на передовій, а й міцний та надійний тил для тих, хто щодня тримає наше з вами небо!», — пояснює дівчина.

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Програма міжнародного обміну студентами Erasmus+ — це не лише можливість здобути європейську освіту, а й шанс стати справжнім амбасадором своєї країни за кордоном. Студентка з Бахмута Анастасія Щекодіна завжди мріяла про навчання за обміном. На третьому курсі дівчина наважилася подати документи та пройшла відбір до університету в естонському місті Тарту.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з бахмутянкою про те, як проходить адаптація в Естонії, чим європейська освіта відрізняється від української та як іноземці реагують на правду про війну в Україні та знищений Бахмут.

Від мрії до реальності: як бахмутянка долучилася до програми Еразмус+

Про можливості навчання за кордоном Анастасія Щекодіна дізналася ще на першому курсі під час ознайомчих заходів в університеті. Проте, щоб морально підготуватися до такого кроку, їй знадобився час. На третьому курсі за активної підтримки батьків дівчина подала заявку — і пройшла з першого разу.

Часто студентів відлякує бюрократія, проте бахмутянка запевняє, що процес є цілком підйомним.

“Коли ти бачиш всі ці документи, дійсно стає страшно. І я розумію студентів, які відмовляються від цієї можливості, тому що думають, що вони їх не зберуть. Але якщо на факультеті хороший координатор мобільності, то він буде з усім допомагати. Також студенти, які вже були на Еразмусі раніше, координують і допомагають“, — ділиться досвідом Анастасія.

Рівень англійської мови вона підтвердила без складних міжнародних іспитів — за допомогою документа “Language Assessment”, який заповнила її викладачка з університету. Що стосується конкуренції, то загалом по українському вишу вона була надзвичайно високою, проте на конкретному факультеті дівчини бажаючих виявилося мало, що зіграло їй на руку.

Оформлення документів з естонською стороною пройшло дуже швидко. Естонія — максимально діджиталізована країна, тому весь електронний документообіг з координаторами зайняв близько двох тижнів.

Поїздка та перші враження від Естонії

Анастасія приїхала до студентського гуртожитку в місті Тарту. За її словами, умови проживання там новіші та чистіші за українські реалії. Але найбільшим культурним шоком стала не архітектура, а поведінка місцевих та іноземних студентів.

У перший же день до неї вибігла знайомитися сусідка з Німеччини, яка одразу почала її обіймати та щиро розпитувати про життя. Для українки, яка звикла до більш закритої поведінки людей в умовах війни, така швидка комунікація стала незвичним досвідом. Проте проблем із пошуком друзів не було: студентські гуртожитки постійно організовують заходи для соціалізації.

Мовного бар’єра дівчина не відчула. Молодь в Естонії чудово володіє англійською, як і працівники банків чи інших установ. Проте Анастасія помітила цікаву деталь: старше покоління естонців часто переходить на російську, особливо тоді, коли розуміє, що перед ними стоїть українець.

“Коли я в поліції отримувала дозвіл на проживання і тимчасовий захист, вони побачили, що я українка, і автоматично перейшли на російську. Вони навіть не продовжували говорити зі мною англійською. Але я продовжувала говорити з ними українською, і, в принципі, вони мене розуміли“, — розповідає студентка.

Єдиним серйозним психологічним випробуванням для дівчини стали розмови у місцевому суспільстві про можливий напад росії на країни Балтії. Усвідомлення того, що вона перебуває у чужій країні і не знає, куди бігти у разі небезпеки, викликало тривогу.

Що іноземці знають про війну

Студентам за кордоном часто доводиться виконувати просвітницьку місію. Анастасія зіткнулася з тим, що деякі європейці не до кінця розуміють українські реалії.

“Зі мною жила француженка. Вона думала, що ми не можемо пересуватися вільно по країні, що ми сидимо в одному місці і ніде не рухаємося. Я пояснювала, що в нас таке саме життя: люди працюють, діти ходять в школу, в садочки, ми навчаємось. Просто є обстріли, і ми ховаємось. Для неї також було дивно, що чоловіки після 25 років військовозобов’язані і не можуть виїжджати“, — згадує бахмутянка.

Дівчина зазначає, що часто доводилося розвіювати й міфи про те, що українська та російська мови — це одне й те саме, а також пояснювати, що Україна — це незалежна держава. Окремою темою для розмов було рідне місто студентки. Зазвичай європейці не знають, де знаходиться Бахмут, тому дівчина показувала Донеччину на карті.

“Я кожному з них говорила, що я була вимушена виїхати зі свого міста, тому що росня його окупувала і знищила повністю. Їм дуже шкода, вони завжди нас підтримують словами. Але мені здається, вони до кінця не можуть повірити, що у 21 столітті якась країна може прийти і знищити місто“, — зазначає Анастасія.

Відпочинок від сирен та відмінності в освіті

Перебування в Естонії дозволило студентці морально відновитися після життя в умовах постійних повітряних тривог. Оскільки її родина та друзі перебували у відносно безпечних регіонах України, балансувати між навчанням та моніторингом новин було простіше.

“Я по собі побачила, що дуже емоційно відпочила, бо я там не боялася, що вночі мені прийдеться десь вставати чи якась тривога буде“, — зізнається дівчина.

Відмінності Анастасія Щекодіна помітила й в освітньому процесі. На відміну від України, в Естонії головний акцент робиться на лекційний матеріал, частину з якого студентам надають виключно у відеоформаті для самостійного опрацювання. Ще однією суттєвою відмінністю є постійна командна робота: майже всі практичні завдання та семестрові проєкти в естонському виші виконуються виключно у групах. Крім того, європейські викладачі більш вимогливі до дисципліни та суворо контролюють відвідуваність. Для студентів існує чітко визначена кількість дозволених пропусків, перевищення якої гарантовано призведе до проблем із закриттям предмета.

Поради для студентів з Донеччини

Анастасія переконана, що програма міжнародного обміну — це не лише про академічні знання, а й про розширення світогляду, нові культури та корисний нетворкінг. Студентам, які бояться спробувати, вона радить просто почати діяти.”Коли ти починаєш збирати документи, ти вже перестаєш боятися, тому що ти розумієш, що це не так складно, як здається. Я б ще порадила тим, хто боїться їхати на довгий період, звернути увагу на короткострокову мобільність або безкоштовні волонтерські програми. Ти їдеш на тиждень-два, пробуєш себе в європейському середовищі, і тоді з’являється натхнення поїхати на довгостроковий Еразмус“, — підсумовує студентка.

Читайте також:

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вікторія Шопіна родом з Луганської області. Вона була підлітком, коли почалась війна на сході України. З 2014 року дівчина була вимушена жити в орендованому житлі в різних містах України. У 2026 році дівчина придбала власну квартиру в Ужгороді у забудовника, який релокувався з окупованого Мелітополя.

Своїм досвідом придбання житла і порадами Вікторія Шопіна поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Чому обрала Ужгород для придбання житла

Вікторія Шопіна родом з міста Щастя, що в Луганській області. У 2014 році, коли почалась війна на сході України, вона була підлітком. З рідного міста дівчина виїхала до Полтави, де вступила на навчання. Потім жила у різних містах України — Києві, Харкові, Львові.

З початком повномасштабного вторгення Вікторія Шопіна почала розглядати варіант переїзду в Ужгород. Зараз вона працює маркетологинею в компанії, яка реалізує проєкти будівництва житла в різних містах України, в тому числі й Ужгороді. Саме у компанії, де вона працює, пані Вікторія придбала житло. Нерухомість придбала власним коштом у розтермінування від забудовника.

“Наразі я працюю із забудовником, вони також переселенці, але з Мелітополя. І я побачила, що вони дуже круто будують, роблять проєкти з реновації. Тому й вирішила саме у свого забудовника придбати житло в Ужгороді. До нинішнього часу в мене не було власного житла, лише в батьків є своє нерухомість. Придбала я його власним коштом у розтермінування від забудовника. Держпрограмами для купівлі житла я не користувалась, осільки в мене була можливість придбати його одразу”, — зазначила Вікторія Шопіна.

Переселенка зазначає, що обрати саме Ужгород вона вирішила з кількох причин. Серед головних — безпека, довіра до забудовника і близькість до кордону.

“Найголовніше для мене, як переселенки, — це безпека. Ужгород ніколи не обстрілювався і, дай Боже, так і буде надалі. Також це безпека й в іншому форматі — я знаю забудовника і впевнена, що вони добудують, зроблять реновацію на 100%, а не кинуть об’єкт. Тобто, мої кошти не підуть кудись не туди. І, напевно, ще дуже приваблює те, що Ужгород близько до Європи, тому що я люблю подорожувати”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Дівчина придбала житло в будівлі, яка є одним із проєктом реновації. Забудовник відновлює будівлю колишнього машинобудівного заводу під апартаменти.

Поради щодо придбання житла: яку суму потрібно мати і як обрати

Назвати конкретну суму, яка необхідна для купівлі житла в Ужгороді, Вікторія Шопіна не може. Каже, що це дуже індивідуальний показник, який залежить від потреб покупця.

“Я купила економну нерухомість, там вхідна сума була 650 доларів за квадратний метр. Це тільки штукатурка, без ремонту. Якщо ми кажемо про щось більше — комфорт-клас, бізнес-клас — то там вже 800 доларів за квадратний метр і вище. Ще додатково треба розраховувати суму на ремонт та людей, які його зроблять. Також я зекономила на тому, що купувала житло сама, без рієлтора. Точні розцінки на це я знаю, про це треба дізнаватися конкретно в агенції або рієлтора, з яким ви хочете працювати. Але, я думаю, там комісія може бути 5-10% від вартості нерухомості”, — зазначає пані Вікторія.

Дівчина придбала апартаменти в розтермінування на два роки. Її щомісячний платіж складає 30 тисяч гривень, що більше, ніж ціна за орендоване житло. Попри це, в купівлі власного житла Вікторія бачить переваги, тому й готова переплачувати.

“У кожного різні думки щодо купівлі житла. Якщо хтось не хоче в Україні нерухомість, бо боїться вкладати кошти під час війни, то в цьому випадку, мабуть, краще орендувати. А якщо в мене є ціль придбати житло, то я це зроблю. В будь-якому випадку це інвестиція. У мене розтермінування виходить 30 тисяч на місяць. Якщо орендувати квартиру в Ужгороді, то це десь 15-18 тисяч, бо там зараз дуже високі ціни. Я вирішила вкластися в житло, бо, за моїми підрахунками, десь через 2-4 роки розтермінування відійде з мого життя, і я вже не буду нікому нічого платити. Звісно, якщо б розтермінування було тисяч 60 на місяць, тоді б я задумалася, чи зможу я це виплатити, зробити ремонт і при цьому мати кошти на їжу, розваги та інше. Але мене умови влаштували, тому я й обрала купівлю житла”, — каже дівчина.

При виборі житла Вікторія Шопіна радить ретельно відбирати забудовника, якщо бажаєте придбати житло в новобудові, а також обирати його в тому сегменті, на який маєте кошти.

“По-перше, якщо ви хочете житло в новобудові, то звертайте увагу на забудовника: хто ці люди, які об’єкти в них вже збудовані, завжди перевіряйте документацію. Також зважайте на власні можливості і ресурси. Якщо у вас є кошти на бюджетну, економну нерухомість, то роздивляйтеся тільки економ-сегмент. А якщо є гроші на щось більше, то можете розглядати й більш дорожчі варіанти”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Раніше редакція розповідала історію переселенки з Харкова, яка отримала житло в іпотеку від Держмолодьжитло. Її досвід та поради в нашому матеріалі.

Примітка. Медіа Бахмут IN.UA висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики”, що втілюється Internews International у партнерстві з громадською організацією “Media Development Foundation” (MDF). Медіа Бахмут IN.UA зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.

Читайте також:

• ВПО пропонують безкоштовне житло на Чернігіщині: які умови
• Житло для ВПО в Гощі: Бахмутська житлова управляюча компанія отримала документацію для будівництва
• Доступне житло для ВПО: які програми діють в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!