Від кар’єри в ІТ-компанії до парамедикині: як львівська «Ластівка» допомагає Донеччині

Семаковська Тетяна 12:09, 26 Червня 2023

Роксолана Винницька з позивним «Ластівка» родом зі Львівщини, дівчина за освітою соціальний педагог, й практичний психолог, але працює в сфері IT на посаді Community Manager. За покликанням серця вона волонтерка й парамедикиня. Допомагати армії та цивільному населенню Роксолана почала з 2018 року, спочатку це були різні поїздки на Донбас, дівчина їздила разом з вертепом до ЗСУ, робила табори та гаївки для діток, а також допомагала гумдопомогою цивільним. В 2023 Роксолана пройшла курси у Госпітальєрів й стала парамедикинею. Більше про людей з великим серцем – читайте у нашій рубриці «Герої»».

Як пройти шлях від ІТ-спеціалістки до парамедикині Роксолана розповіла редакції «Бахмут. IN.UA».

Роксолана почала волонтерити у 13 років

Роксолана народилася й виросла на Львівщині, дівчина змалку була активною, волонтерити вона почала у підлітковому віці, з 13 років. Спочатку була аніматоркою при церкві, займалася з дітками, організовувала табори й дозвілля для дітей. Потім почався Майдан, це була така собі переломна точка, дівчині було 16 років, вона не могла брати участь у протестах на Сході, тому шукала інший шлях допомогти — долучалася до різних волонтерських ініціатив у Львові.

photo 2023 06 24 20 26 21 892cc

Роксолана влаштовувала руханки з дітьми. Фото: надане героїнею

«Я поїхала на Схід, коли мені було 20 років. Це була моя найемоційніша та найвражаюча поїздка, потім я попадала і у важчі ситуації чи під сильніші обстріли, але цю першу поїздку запам’ятаю на все життя. Я поїхала досить спонтанно, хотіла це зробити ще з 2014 року, але не мала знайомих, які б цьому посприяли, а потім так склалося, що зовсім не плануючи цього опинилася на Сході України», — пригадує співрозмовниця.

Дівчина має фах психолога, працювала в дитячому інтернаті, її директор якраз й допоміг здійснити мрію — поїхати на Схід. За словами дівчини все відбулося дуже швидко. 

Поїздку, яку планувала одна з львівських організацій мала на меті — виступати на лінії фронті з вертепом під час Різдва та привезти різні смаколики для ЗСУ. Одна з дівчат, яка мала грати роль ангела за годину до виїзду не змогла поїхати, тому потрібна була термінова заміна. О 8 вечора до Роксолани подзвонили зі словами: «Збирайся, маєш пів години». Навіть не вагаючись – вона поїхала.

photo 2023 06 24 19 21 08 c848c

Вертеп у 2018 році. Фото: надане героїнею

Дівчина разом з вертепом об’їздила близько 30 точок, від станиці Луганської до Маріуполя, тоді карта бойових дій була зовсім інша. 

«На одну із позицій ми їхали за військовими уночі без фар. Зайшли в окоп та почали виступати, через те, що було досить темно та мало місця, я стала ззаді та спочатку не бачила самих військових, учасники вертепу по черзі виступали, коли прийшла моя черга я теж вийшла наперед — переді мною стояли мої ровесники, 20-25 років, хлопці та дівчата, які мали заплакані очі, від почутих рідних колядок…Я просто застигла тоді, розплакалася. В той момент я зрозуміла, що готова на все, щоб знову приїхати до них. До тих, які нас захищають, ціною власного життя. Я дуже хотіла привезти для них частинку тепла з наших домівок та хоч трішки розрадити і втішити», — пригадує волонтерка. 

Гаївки, табори й вертепи на передовій

photo 2023 06 24 19 13 33 4116a

Роксолана має позивний Ластівка. Фото: надане героїнею

«Чому Ластівка? Мене все життя знайомі та друзі асоціювали з птахом, дарували різні речі з птахами: бо дуже свободолюбива, вільна і незалежна, і дуже люблю небо. Казали, що я така ж віддана Україні і своєму волонтерству, як птахи небу. І одного разу, мені подруга подарувала талісманчик у вигляді ластівки, і я набила татуювання – там ластівка поєднана з гербом. І коли я пішла в Госпітальєри, то одразу було ясно, що я – Ластівка», – каже співрозмовниця.

Після першої поїздки на фронт дівчина повернулася до Львова, але з чітким розумінням — на Донеччину вона повернеться й не раз. Роксолана активно доєднувалася до волонтерських ініціатив, почала їздити на Донеччину до цивільного населення, дітям, які жили в прифронтових селах організовувала дозвілля. До військових йшли з вертепом, це була й емоційна розрядка, й просто відволікання бодай на трохи, від того, що коїться на очах у цих чоловіків та жінок. Крім вертепу проводили й гаївки — разом співали пісень, танцювали, веселилися.

Читайте також: Схід та Захід разом: як франківчанин Григорій Березовський допомагає Бахмуту

photo 2023 06 24 20 03 16 03ab1

Дітки на Донеччині разом з Роксоланою. Фото: надане героїнею

«Більшість сіл, де ми їздили зараз вже окуповані. Ми не їздили до громад далеких від фронту, а практично на передову, зокрема були й в Бахмуті», — розповідає дівчина.

Згодом Роксолана разом із подругою заснували благодійну акцію «Десь на Сході», у дівчат було дві мети, обидві доволі просвітницькі:

  • зламати стереотипи про розподіл на Захід та Схід
  • популяризувати українські традиції

Та, крім того, дівчата ставили собі за мету, допомогати там, хто потребує цього там, на нулі.

«Ми їздили на Схід й розповідали про Захід, про Львів, про людей та діток звідси. Також про наші українські свята та святих. Щоб люди на сході знали не про Діда Мороза, а про Святого Миколая. Ми привозили діткам подарунки від людей із Заходу. В першу поїздку на Схід з волонтерами ми зібрали 6 тонн гуманітарної допомоги. До нас долучалися школи, садочки та просто небайдужі люди, які хотіли допомогти», — каже волонтерка.

photo 2023 06 24 20 03 21 b2ed7

Допомогу передавали, як військовим, так й цивільним. Фото: надане героїнею

Дівчині на шляху довелося боротися із стереотипом про те, що люди забули про війну на Сході. За 6 років перманентних поїздок в Роксолани вже є безліч друзів з Донеччини, це щирі патріоти, які дуже люблять Україну та допомагали нашим військовим протягом усіх цих років, каже героїня. 

«Військові, й цивільні часто нам казали, що ми єдині, хто до них приїжджає. Ми співали українські пісні з військовими, з дітьми гаївки, а з дорослими просто розмовляли про життя — для них це був ковток свіжого повітря. Був період 2020-2021 рік, коли дійсно більшість людей забули про війну на Сході. В селах на передовій, на позиціях у наших бійців — зустріти волонтерів було рідкість», — розповідає Роксолана.

Донеччина — це любов

photo 2023 06 24 19 13 27 edd8e

Парамедикиня. Фото: надане героїнею

Регіон Донбасу стереотипно вважається тільки краєм шахтарів й заводів. Ми запитали Роксолану, якою вона запам’ятала Донеччину.

«Донеччина — це моя особлива любов. Я інколи думаю, чому я не народилася і не виросла там? Ми були там в травні на ротації, коли там все цвіте і зелениться. Я не могла насолодитися всім навколо. Донеччина вона дуже красива — степи, поля, села, вулички з різноколірним бузком. Якби не війна, я б туди їздила просто, щоб відпочити. Щоб ви розуміли, я Донецьку область знаю краще, ніж Львівську. Там я зустріла дуже багато рідних для мене людей. Я завжди говорю, що тут знайшла свій другий дім», — розповідає Роксолана.

Коли почалася війна у 2022 році, дівчина каже, що немала жодної думки про те, щоб кудись виїжджати. Напередодні вона замовила для військових сітки, й всі думки були спрямовані тільки на те, як ці сітки доставити побратимам на Сході, пригадує дівчина.

«У мене було багато знайомих, які в той день написали: “Ляна, що нам робити?”. Ми одразу почали активно допомагати. Грузили машини медикаментами, продуктами, технікою й іншим. Перша моя поїздка під час повномасштабної війни була у травні – ми їхали на деокуповані території Київщини, до мирного населення. Ми просто бачили дітей, зупиняли машину і їм роздавали їжу, солодощі та іграшки. Потім, ми поїхали з подарунками у Павлоград до діток з особливими потребами, які були змушені туди евакуюватися з Мар’їнки», — згадує перші місяці повномасштабної війни наша співрозмовниця.

Парамедикиня й ІТ-спеціалістка

photo 2023 06 24 20 19 47 7c5a3Поїздки до дітей Донеччини для Роксолани стали особливими. Фото: надане героїнею

Щоб мати можливість волонтерити й продовжувати допомагати Роксолана пішла працювати в ІТ-компанію на посаду Community Manager, під час ротації вона працює в ІТ-компанії, каже що керівництво ставиться з розумінням до того, що час від часу їй доводиться відлучатися на службу. 

«За 6 років постійного волонтерства я не те щоб вигоріла, просто з початком повномаштабної війни зрозуміла, що можу робити більше. Настав той етап війни, коли я можу і готова бути на передовій, поряд з нашими військовими. Я пройшла повноцінний вишкіл від Госпітальєрів – це добровольчий медичний батальйон. Там я здала екзамен й у травні поїхала на свою першу ротацію на Авдіївський напрямок», — говорить дівчина.

Крім вишколу у Госпітальєрів волонтерка самостійно освоювала ази першої медичної допомоги, вчила протоколи, за якими її потрібно надавати та відвідувала додаткові курси. Додамо, що у Роксолани немає медичної освіти, але завдяки вишколу та навчанню у Госпітальєрів вона може асистувати медикам та допомагати на передовій. В екіпажі, якій виїздить за пораненими є досвідчені лікарі та парамедики з різним досвідом роботи:

«Важко сказати, скільки часу у нас займав один виїзд, тому що дорога до госпіталю з пораненим складала від 30 до 50 хвилин, десь 2 години йшло загалом. Поранення на моєму досвіді були різного типу, якогось шоку чи ступору від побаченого у мене не було. Я добре розуміла, куди я їду й навіщо, і на додаток у мене була чудова команда (екіпаж), яка завжди допомагала, підказувала та підтримувала мене».

Стереотипів про жінок в армії Роксолана не зустрічала, навпаки жінок в ЗСУ зараз дуже багато й вони воюють на рівні з чоловіками, стверджує співрозмовниця.

В липні Роксолана знову відправлятиметься на фронт, крім роботи зараз вона займається допомогою БФ “Взаємодопомога”, зараз зусиллями фонду забезпечують, зокрема, й Бахмутський напрямок. Роксолана два місяці інформаційно допомагає, веде телеграм-канал фонду й залучає нових підписників, потенційних донаторів. 

Що робити цивільним українцям, щоб допомогти війську?

photo 2023 06 24 20 03 23 c278a

У війні кожен має зайняти свою роль й допомагати. Фото: надане героїнею

Роксолану ми запитали про те, як цивільні можуть допомогти війську, дівчина наголошує, що зараз багатьом людям важко допомогати, як раніше. Хтось вже не має фінансової можливості це робити, хтось моральної, але важливо знайти в собі сили доєднатися, вважає дівчина й наводить наступні кроки:

  • знайти коло людей, які допоможуть вам застосовувати свої знання, умовно, якщо ви добре вмієте працювати руками — плетіть сітки, робіть свічки, тощо. Нагадаємо, ми писали де в Києві можна плести сітки.
  • пропонуйте свою допомогу складам з гумдопомогою та мед штабам, щоб її сортувати
  • маючи технічні навички та знання, як от ІТ можна звернутися до спеціалізованих платформ, які роблять життя росіян важчими. Це може бути IT-армія України, спеціалістів закликають долучатися.

«Ми виграємо цю війну, коли будуть задіяні всі, не тільки військові та медики на передовій, а й усі тут, в тилу. Важливо, щоб війна не стала звичною, як після 2014 року. Важливо, пам’ятати яку ціну ми платимо, вже більше 9 років, за кожний сантиметр нашої Батьківщини. Навіть маленький крок, щодня наближає нашу Перемогу: донат, поширення збору, година плетіння сіток, чи година будь-якого виду волонтерства – це вже більше ніж нічого. Це вже робить нас переможцями, адже тоді ми маємо, не лише незламну армію на передовій, а й міцний та надійний тил для тих, хто щодня тримає наше з вами небо!», — пояснює дівчина.

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Двічі починала все з нуля: історія бахмутянки Лади, яка відкрила власний манікюрний кабінет у Києві

Валентина Твердохліб 13:00, 15 Липня 2026
манікюрний кабінет

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з Бахмута до Харкова, де продовжила улюблену справу. Через повномасштабне вторгнення Лада вирішила переїздити до Києва. Тут вона мешкає зі своєю родиною та розвиває бізнес. У Києві вона має свій кабінет, де працює майстринею манікюру.

Про життя в Бахмуті, переїзд до Києва і ведення бізнесу Лада Камарницька розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Лада Камарницька народилася і виросла в Бахмуті. Вона була активною дівчиною, любила навчатися та брала участь у різних спортивних змаганнях. Майже всі дитячі спогади про місто в неї пов’язані зі шкільними роками.

“Згадую завжди ​​алею троянд, кінотеатр “Перемога”, поруч з яким я жила. Літак згадую, бо я росла на тому районі, свою школу. Також я постійно займалася спортом. На “Металурзі” постійно були якісь тренування, змагання. У 12-й школі була на змаганнях з баскетболу. На плаванні була у “Дельфіні”, гімнастикою займалася. Загалом більшість моїх спогадів пов’язані зі шкільним і підлітковим життям”, — згадує бахмутянка.

Лада Камарницька / фото надане героїнею

У 19 років Лада переїхала до Харкова. Це місто їй дуже подобалося, і вона хотіла будувати там своє життя. Та планам завадило повномасштабне вторгнення. Його дівчина застала в Харкові. Тоді вона ухвалила рішення їхати додому в Бахмут.

“Я була в Бахмуті з кінця лютого до квітня. Жила з сестрою та маленькою племінницею. Коли почали летіти ракети на Бахмут, а місто невелике, було дуже чутно, племінниця сильно переживала. Нам довелося виїхати, бо вона дуже боялася”, — розповіла Лада Камарницька.

Про переїзд

4 квітня Лада разом з родичами виїхали з Донеччини. Шлях пролягав із залізничного вокзалу в Краматорську. Вирішили їхати в Полтаву, але без конкретної мети.

“У Полтаві це була спонтанна зупинка. Ми просто вирішили вийти, і все. Бо ми просто не знали, куди нам їхати. І якось воно так просто вийшло, що ми лишилися в Полтаві. Там я прожила два роки”, — розповіла Лада Камарницька.

У жовтні 2024 року Лада з чоловіком і маленьким сином вирішили переїхати до Києва. Тут родина мешкає і досі.

Лада Камарницька з чоловіком і сином / фото надане героїнею

Про роботу майстринею манікюру і власну справу в Києві

Лада Камарницька досвідчена майстриня манікюру. Цією справою вона займалася ще в рідному Бахмуті, захоплення манікюром почалося зі шкільних років. Потім продовжувала роботу в Харкові, Полтаві і Києві.

Через переїзди Лада декілька разів починала свою справу з нуля: шукала клієнтів, локації для роботи. Складніше всього було починати в Києві, маючи маленьку дитину на руках. Вже як півроку Лада має власний манікюрний кабінет і свою базу клієнтів.

“Я займалася манікюром ще зі школи, з дев’ятого класу. Тому я ніколи не розглядала варіантів про іншу зайнятість. Після переїзду спочатку я почала все з нуля в Полтаві. Там я дуже швидко набила базу клієнтів, десь за два-три місяці. Я тоді працювала без вихідних, щоб швидше це зробити. Потім я завагітніла, народила дитину. І коли ми переїхали до Києва, я знову почала все з нуля, коли сину було десь півроку. Звісно з маленькою дитиною було набагато важче. Спочатку я влаштувалася в салон на відсоток, але на таких умовах, що я виходила всього пару днів на тиждень. Просто, щоб не забувати своїх навичок. А коли дитина підросла, я вирішила, що час йти на оренду. Півроку тому я винайняла приміщення і почала працювати на себе. Набила я базу швидко, буквально за місяць. Тому що я топовий майстер, швидкий майстер, і до мене люди дуже швидко йдуть”, — каже Лада Камарницька.

Манікюрний кабінет, який бахмутянка облаштувала в Києві / фото надане героїнею

За словами майстрині манікюру, вести власний бізнес у Києві їй не складно. Сам процес не відрізняється від Бахмута чи Полтави. Особисті складнощі виникали лише при пошуку житла на новому місці.

Впливають на роботу наслідки російських обстрілів. Важка зима, яку пережив Київ, частково призвела до зменшення клієнтів.

“Цієї зими людей було менше, тому що багато хто виїжджав з Києва. Але навесні, десь у квітні, дівчатка повернулися до мене на манікюр. Думаю, що десь 60% моєї клієнтської бази поїхали на зиму. Взагалі це такі непередбачувані обставини…Тоді не було весь час світла, плюс морози. Якщо буде знову так само, то, швидше за все, доведеться і нам їхати, думки про це є”, — ділиться бахмутянка.

Своїм землякам, які хочуть почати власну справу, Лада радить не боятися і не соромитись свого статусу ВПО. Бо іноді саме страх зупиняє людей на шляху.

“Починати щось нескладно, головне в себе вірити. І не зациклюйтеся на тому, що ви ВПО, взагалі жодної різниці в цьому немає. Так само, наприклад, багато киян не можуть розпочати якусь власну справу через страхи, через війну. Тут справа не у тому ВПО ти чи місцевий, а те, яка ти людина. Скажу так — не треба боятися. Треба робити”, — підсумувала Лада Камарницька.

Кабінет Лади Камарницької працює на лівому березі Києва, район Позняки-Осокорки. Також у майстрині є своя сторінка в Instagram, де можна записатися на процедуру.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Чотири години провела у заблокованому підвалі: як бахмутянка пережила трагедію у Вишневому

Семаковська Тетяна 17:00, 13 Липня 2026

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.

Як бахмутянка опинилася у Вишневому

Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.

Наслідки вибухів / фото Вишневе NEWS

Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.

Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.

Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.

Наслідки детонації для житлового сектору

Ліквідація наслідків детонації / фото ДСНС

Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.

Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.

Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.

Допомога постраждалим

Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.

За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.

Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.

Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.

Що відомо про детонацію у Вишневому

Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі

Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

манікюрний кабінет
Історії

Двічі починала все з нуля: історія бахмутянки Лади, яка відкрила власний манікюрний кабінет у Києві

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з […]

Історії

Чотири години провела у заблокованому підвалі: як бахмутянка пережила трагедію у Вишневому

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали […]

видавництві
Історії

Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута

Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному […]

Історії

“Людям треба хороші історії”: як одна зустріч у львівському секонд-хенді переросла у масштабний проєкт допомоги дітям-ВПО

Випадкова зустріч у крамниці вживаного одягу змінила життя львів’янки Ольги Євдокимової та сотень дітей, які через війну втратили власні домівки. Опублікований у мережі емоційний допис […]

12:00, 08.07.2026 Скопіч Дмитро
Історії

“Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової

Аліна Дорохова народилася та виросла в Бахмуті, її дитинство проходило в районі Забахмутка. До початку активних бойових дій вона працювала в місцевому логопедичному центрі, допомагаючи […]