Від кар’єри в ІТ-компанії до парамедикині: як львівська «Ластівка» допомагає Донеччині

Семаковська Тетяна 12:09, 26 Червня 2023

Роксолана Винницька з позивним «Ластівка» родом зі Львівщини, дівчина за освітою соціальний педагог, й практичний психолог, але працює в сфері IT на посаді Community Manager. За покликанням серця вона волонтерка й парамедикиня. Допомагати армії та цивільному населенню Роксолана почала з 2018 року, спочатку це були різні поїздки на Донбас, дівчина їздила разом з вертепом до ЗСУ, робила табори та гаївки для діток, а також допомагала гумдопомогою цивільним. В 2023 Роксолана пройшла курси у Госпітальєрів й стала парамедикинею. Більше про людей з великим серцем – читайте у нашій рубриці «Герої»».

Як пройти шлях від ІТ-спеціалістки до парамедикині Роксолана розповіла редакції «Бахмут. IN.UA».

Роксолана почала волонтерити у 13 років

Роксолана народилася й виросла на Львівщині, дівчина змалку була активною, волонтерити вона почала у підлітковому віці, з 13 років. Спочатку була аніматоркою при церкві, займалася з дітками, організовувала табори й дозвілля для дітей. Потім почався Майдан, це була така собі переломна точка, дівчині було 16 років, вона не могла брати участь у протестах на Сході, тому шукала інший шлях допомогти — долучалася до різних волонтерських ініціатив у Львові.

photo 2023 06 24 20 26 21 892cc

Роксолана влаштовувала руханки з дітьми. Фото: надане героїнею

«Я поїхала на Схід, коли мені було 20 років. Це була моя найемоційніша та найвражаюча поїздка, потім я попадала і у важчі ситуації чи під сильніші обстріли, але цю першу поїздку запам’ятаю на все життя. Я поїхала досить спонтанно, хотіла це зробити ще з 2014 року, але не мала знайомих, які б цьому посприяли, а потім так склалося, що зовсім не плануючи цього опинилася на Сході України», — пригадує співрозмовниця.

Дівчина має фах психолога, працювала в дитячому інтернаті, її директор якраз й допоміг здійснити мрію — поїхати на Схід. За словами дівчини все відбулося дуже швидко. 

Поїздку, яку планувала одна з львівських організацій мала на меті — виступати на лінії фронті з вертепом під час Різдва та привезти різні смаколики для ЗСУ. Одна з дівчат, яка мала грати роль ангела за годину до виїзду не змогла поїхати, тому потрібна була термінова заміна. О 8 вечора до Роксолани подзвонили зі словами: «Збирайся, маєш пів години». Навіть не вагаючись – вона поїхала.

photo 2023 06 24 19 21 08 c848c

Вертеп у 2018 році. Фото: надане героїнею

Дівчина разом з вертепом об’їздила близько 30 точок, від станиці Луганської до Маріуполя, тоді карта бойових дій була зовсім інша. 

«На одну із позицій ми їхали за військовими уночі без фар. Зайшли в окоп та почали виступати, через те, що було досить темно та мало місця, я стала ззаді та спочатку не бачила самих військових, учасники вертепу по черзі виступали, коли прийшла моя черга я теж вийшла наперед — переді мною стояли мої ровесники, 20-25 років, хлопці та дівчата, які мали заплакані очі, від почутих рідних колядок…Я просто застигла тоді, розплакалася. В той момент я зрозуміла, що готова на все, щоб знову приїхати до них. До тих, які нас захищають, ціною власного життя. Я дуже хотіла привезти для них частинку тепла з наших домівок та хоч трішки розрадити і втішити», — пригадує волонтерка. 

Гаївки, табори й вертепи на передовій

photo 2023 06 24 19 13 33 4116a

Роксолана має позивний Ластівка. Фото: надане героїнею

«Чому Ластівка? Мене все життя знайомі та друзі асоціювали з птахом, дарували різні речі з птахами: бо дуже свободолюбива, вільна і незалежна, і дуже люблю небо. Казали, що я така ж віддана Україні і своєму волонтерству, як птахи небу. І одного разу, мені подруга подарувала талісманчик у вигляді ластівки, і я набила татуювання – там ластівка поєднана з гербом. І коли я пішла в Госпітальєри, то одразу було ясно, що я – Ластівка», – каже співрозмовниця.

Після першої поїздки на фронт дівчина повернулася до Львова, але з чітким розумінням — на Донеччину вона повернеться й не раз. Роксолана активно доєднувалася до волонтерських ініціатив, почала їздити на Донеччину до цивільного населення, дітям, які жили в прифронтових селах організовувала дозвілля. До військових йшли з вертепом, це була й емоційна розрядка, й просто відволікання бодай на трохи, від того, що коїться на очах у цих чоловіків та жінок. Крім вертепу проводили й гаївки — разом співали пісень, танцювали, веселилися.

Читайте також: Схід та Захід разом: як франківчанин Григорій Березовський допомагає Бахмуту

photo 2023 06 24 20 03 16 03ab1

Дітки на Донеччині разом з Роксоланою. Фото: надане героїнею

«Більшість сіл, де ми їздили зараз вже окуповані. Ми не їздили до громад далеких від фронту, а практично на передову, зокрема були й в Бахмуті», — розповідає дівчина.

Згодом Роксолана разом із подругою заснували благодійну акцію «Десь на Сході», у дівчат було дві мети, обидві доволі просвітницькі:

  • зламати стереотипи про розподіл на Захід та Схід
  • популяризувати українські традиції

Та, крім того, дівчата ставили собі за мету, допомогати там, хто потребує цього там, на нулі.

«Ми їздили на Схід й розповідали про Захід, про Львів, про людей та діток звідси. Також про наші українські свята та святих. Щоб люди на сході знали не про Діда Мороза, а про Святого Миколая. Ми привозили діткам подарунки від людей із Заходу. В першу поїздку на Схід з волонтерами ми зібрали 6 тонн гуманітарної допомоги. До нас долучалися школи, садочки та просто небайдужі люди, які хотіли допомогти», — каже волонтерка.

photo 2023 06 24 20 03 21 b2ed7

Допомогу передавали, як військовим, так й цивільним. Фото: надане героїнею

Дівчині на шляху довелося боротися із стереотипом про те, що люди забули про війну на Сході. За 6 років перманентних поїздок в Роксолани вже є безліч друзів з Донеччини, це щирі патріоти, які дуже люблять Україну та допомагали нашим військовим протягом усіх цих років, каже героїня. 

«Військові, й цивільні часто нам казали, що ми єдині, хто до них приїжджає. Ми співали українські пісні з військовими, з дітьми гаївки, а з дорослими просто розмовляли про життя — для них це був ковток свіжого повітря. Був період 2020-2021 рік, коли дійсно більшість людей забули про війну на Сході. В селах на передовій, на позиціях у наших бійців — зустріти волонтерів було рідкість», — розповідає Роксолана.

Донеччина — це любов

photo 2023 06 24 19 13 27 edd8e

Парамедикиня. Фото: надане героїнею

Регіон Донбасу стереотипно вважається тільки краєм шахтарів й заводів. Ми запитали Роксолану, якою вона запам’ятала Донеччину.

«Донеччина — це моя особлива любов. Я інколи думаю, чому я не народилася і не виросла там? Ми були там в травні на ротації, коли там все цвіте і зелениться. Я не могла насолодитися всім навколо. Донеччина вона дуже красива — степи, поля, села, вулички з різноколірним бузком. Якби не війна, я б туди їздила просто, щоб відпочити. Щоб ви розуміли, я Донецьку область знаю краще, ніж Львівську. Там я зустріла дуже багато рідних для мене людей. Я завжди говорю, що тут знайшла свій другий дім», — розповідає Роксолана.

Коли почалася війна у 2022 році, дівчина каже, що немала жодної думки про те, щоб кудись виїжджати. Напередодні вона замовила для військових сітки, й всі думки були спрямовані тільки на те, як ці сітки доставити побратимам на Сході, пригадує дівчина.

«У мене було багато знайомих, які в той день написали: “Ляна, що нам робити?”. Ми одразу почали активно допомагати. Грузили машини медикаментами, продуктами, технікою й іншим. Перша моя поїздка під час повномасштабної війни була у травні – ми їхали на деокуповані території Київщини, до мирного населення. Ми просто бачили дітей, зупиняли машину і їм роздавали їжу, солодощі та іграшки. Потім, ми поїхали з подарунками у Павлоград до діток з особливими потребами, які були змушені туди евакуюватися з Мар’їнки», — згадує перші місяці повномасштабної війни наша співрозмовниця.

Парамедикиня й ІТ-спеціалістка

photo 2023 06 24 20 19 47 7c5a3Поїздки до дітей Донеччини для Роксолани стали особливими. Фото: надане героїнею

Щоб мати можливість волонтерити й продовжувати допомагати Роксолана пішла працювати в ІТ-компанію на посаду Community Manager, під час ротації вона працює в ІТ-компанії, каже що керівництво ставиться з розумінням до того, що час від часу їй доводиться відлучатися на службу. 

«За 6 років постійного волонтерства я не те щоб вигоріла, просто з початком повномаштабної війни зрозуміла, що можу робити більше. Настав той етап війни, коли я можу і готова бути на передовій, поряд з нашими військовими. Я пройшла повноцінний вишкіл від Госпітальєрів – це добровольчий медичний батальйон. Там я здала екзамен й у травні поїхала на свою першу ротацію на Авдіївський напрямок», — говорить дівчина.

Крім вишколу у Госпітальєрів волонтерка самостійно освоювала ази першої медичної допомоги, вчила протоколи, за якими її потрібно надавати та відвідувала додаткові курси. Додамо, що у Роксолани немає медичної освіти, але завдяки вишколу та навчанню у Госпітальєрів вона може асистувати медикам та допомагати на передовій. В екіпажі, якій виїздить за пораненими є досвідчені лікарі та парамедики з різним досвідом роботи:

«Важко сказати, скільки часу у нас займав один виїзд, тому що дорога до госпіталю з пораненим складала від 30 до 50 хвилин, десь 2 години йшло загалом. Поранення на моєму досвіді були різного типу, якогось шоку чи ступору від побаченого у мене не було. Я добре розуміла, куди я їду й навіщо, і на додаток у мене була чудова команда (екіпаж), яка завжди допомагала, підказувала та підтримувала мене».

Стереотипів про жінок в армії Роксолана не зустрічала, навпаки жінок в ЗСУ зараз дуже багато й вони воюють на рівні з чоловіками, стверджує співрозмовниця.

В липні Роксолана знову відправлятиметься на фронт, крім роботи зараз вона займається допомогою БФ “Взаємодопомога”, зараз зусиллями фонду забезпечують, зокрема, й Бахмутський напрямок. Роксолана два місяці інформаційно допомагає, веде телеграм-канал фонду й залучає нових підписників, потенційних донаторів. 

Що робити цивільним українцям, щоб допомогти війську?

photo 2023 06 24 20 03 23 c278a

У війні кожен має зайняти свою роль й допомагати. Фото: надане героїнею

Роксолану ми запитали про те, як цивільні можуть допомогти війську, дівчина наголошує, що зараз багатьом людям важко допомогати, як раніше. Хтось вже не має фінансової можливості це робити, хтось моральної, але важливо знайти в собі сили доєднатися, вважає дівчина й наводить наступні кроки:

  • знайти коло людей, які допоможуть вам застосовувати свої знання, умовно, якщо ви добре вмієте працювати руками — плетіть сітки, робіть свічки, тощо. Нагадаємо, ми писали де в Києві можна плести сітки.
  • пропонуйте свою допомогу складам з гумдопомогою та мед штабам, щоб її сортувати
  • маючи технічні навички та знання, як от ІТ можна звернутися до спеціалізованих платформ, які роблять життя росіян важчими. Це може бути IT-армія України, спеціалістів закликають долучатися.

«Ми виграємо цю війну, коли будуть задіяні всі, не тільки військові та медики на передовій, а й усі тут, в тилу. Важливо, щоб війна не стала звичною, як після 2014 року. Важливо, пам’ятати яку ціну ми платимо, вже більше 9 років, за кожний сантиметр нашої Батьківщини. Навіть маленький крок, щодня наближає нашу Перемогу: донат, поширення збору, година плетіння сіток, чи година будь-якого виду волонтерства – це вже більше ніж нічого. Це вже робить нас переможцями, адже тоді ми маємо, не лише незламну армію на передовій, а й міцний та надійний тил для тих, хто щодня тримає наше з вами небо!», — пояснює дівчина.

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]