Артем Нижник належить до талановитої плеяди українських митців Донеччини. Чоловік народився та виріс в Бахмуті, закінчив місцеву музичну школу. Своє місто музикант згадує з особливою любов’ю, ту пройшло його дитинство та юність. Квартира артиста, яка зберігала сотні теплих спогадів в Бахмуті нещодавно згоріла, але виконавець не втрачає оптимізму. Зараз він продовжує займатися музикою, живе в Ізраїлі.

Редакція «Бахмут. IN.UA» записала ексклюзивне інтерв’ю з Артемом Нижником про життя в Бахмуті, переїзд до росії та новаторства в українській програмі освіти.

Бахмут — в усіх значеннях особливе місто

Артем Нижник сьогодні один з провідних баяністів, талановитий музикант закінчив Донецьку державну музичну академію імені С.С. Прокоф’єва, в Бахмуті відвідував музичне училище, яке закінчив екстерном. Про рішення стати музикантом Артем Нижник згадує так: 

«Чому я вирішив стати музикантом? Це не було у мене зразу. Як й у всіх дітей, ми чимось займаємося, й щось знаходимо для себе. Вчителі бачать, до чого дитина більш здібна. Мене сформували мої педагоги й моє місто Бахмут, в якому я жив. Бахмут — це абсолютно унікальне місто, будь-яка людина, яка прожила там скаже, що він доволі нетиповий, як для Донбасу. Мені здається, що й по всій Україні — не так багато таких міст».

Артем Нижник. Фото: особистий архів героя

Бахмут, каже герой, — це дуже інтелектуальне місто із багатою культурою та історією. З теплотою музикант згадує за свої наставників, які провели його в доросле життя. Серед важливих людей в житті Артема Нижника — Володимир Клименко (наставник по баяну), Євген Власенко ( наставник по баяну, місяць тому трагічно загинув в Бахмуті) та Борис Семененко (викладач по композиції).

«Це напевно найголовніші люди, які повпливали на мене. Мова навіть не про професійне формування, а про відношення до життя та праці. Поруч зі мною було дуже багато дивовижних людей, які просто дотично, навіть одним реченням щось в мені поправили. Я боюсь когось не назвати, з тих хто мав такий вплив на мене», — говорить Артем Нижник.

З колишніми студентами музикант досі підтримує зв’язок

Училище, в якому навчався музикант. Фото: особистий архів героя

У 2003 році Артем Нижник почав працювати на кафедрі, й помінявся ролями з вчителями. Тепер він сам вже був не студентом, а наставником. Про своїх учнів музикант відгукується дуже тепло. За словами співрозмовника, з багатьма він досі підтримує звязок.

«Мені хочеться вірити, що я завжди мав чудові взаємини з моїми учнями. Чесно кажучи, я навіть не пригадую жодної людини, з якою я не тримав б контакт, або не знав, що з нею сталося. Мене дуже тішить той факт, що практично 90% моїх випускників залишилися в професій. Значить, щось я таке їм дав, що їх змотувало…», — розмірковує виконавець.

Згадуючи свою кар’єру педагога, герой каже, у нього в роботі не було таких моментів, коли він б не знав, чим же зайняти студентів. Загалом, вчителювання — це важлива частина життя, каже Артем Нижник.

росія — це не моноліт, є різні світи. Один схожий на 21 століття, а другий немов з 16

Артем Нижник. Фото: особистий архів героя

Після вчителювання музикант почав шукати нове місце для роботи, вибір впав на росію. Це відбулося ще до повномасштабної війни, в Бєлгороді митець отримав посаду завідувача кафедри народних інструментів у інституті мистецтв та культури. В цьому місті чоловік прожив чотири роки.

«Стосовно російської пропаганди — я не можу чесно сказати, хто її споживач. Люди, з якими я спілкувався, у них просто немає телевізора. Але це не говорить про те, що цього немає. Звісно, що пропаганда на маргінальні й протимаргінальні кола діє, й на старше покоління», — каже музикант.

Після Бєлгорода чоловік переїхав до Санкт-Петербурга, тут працював викладачем у Санкт-Петербурзькому музичному училищі. Значної різниці між двома містами музикант не помітив.

Читайте також: «Будемо жити як сучасний Ізраїль», — бахмутянин з позивним «Завуч» про будні війни та думки на фронті

«Я прожив у росії 8 років, коли ти живеш десь в іншому місті, країні — це дозволяє тобі на багато речей чи подій, поглянути зі сторони. Я б сказав так, що існує велика кількість різних росій. росія — це не щось монолітне. Є та, яка ти думаєш — о, це вже 21 століття, а є така, немов людей туди закинули з 16 століття. Проблема в тому, що ці два світи ніяк не перетинаються одне з одним, можливо й не знають одне про одного», — говорить Артем Нижник.

В голові неможливо пояснити війну, людина не повинна вбивати

Бахмут з висоти пташиного польоту. Фото: з відкритих джерел

Як каже музикант — неможливо достеменно пояснити, чому росіяни підтримують війну, але є декілька причин.

«Якщо людина просто мовчить, чи підтримує вона війну? Напевне, так, бо мовчання – це підтримка. З іншого боку, коли ти знаходишся в цьому соціумі після 24 лютого — єдине, що ти можеш відчувати це страх. Багато людей думають, що вони змайструють біля себе таку уявну коробку, де думають, що їх нічого не чіпатиме. Вони будуть просто займатися роботою. Що я думаю про це? Це абсолютно безперспективно. Немає таких можливостей, коли ти можеш нічого не говорити, їх не залишилося», — вважає музикант.

Він наводить й другу причину, за якої росіяни не виступають проти війни в Україні. Це своєрідний обмін — людині пропонують хорошу роботу, не лізуть в її житті, але вона має мовчати.

«Все що я говорю — з точки зору українців абсурдно. Бо ці жахи неможливо ніяк виправдати. Я свій вибір зробив, вважаю, що це єдина чесна позиція — якщо ти не можеш нічого зробити в своєму суспільстві, то ти не можеш там бути», — говорить українець.

Ізраїль — це та країна, у якій ти розумієш, щоб не сталося — тебе не залишать

Пан Артем навчає грі на баяні. Фото: Фейсбук

Зараз Артем Нижник живе й працює в Ізраїлі, ця країна каже пан Артем йому близька за цінностями. Тут запевняє герой, суспільство об’єднане, є стале відчуття, що у будь-якому випадку тебе не залишать напризволяще.

«Приємно думати, що якщо щось станеться — ти не залишися наодинці. Допоможуть тобі, так само я допоможу іншим. Жити з такою установкою в голові легше. Цей народ в горі та радості, вони завжди поруч», — каже герой.

Музична освіта в Україні

Наостанок ми вирішили запитати у виконавця про музичну освіту в Україну, а саме його думку щодо російських виконавців у нашій культурі. Як каже пан Артем, повноцінно про це можна буде говорити вже після Перемоги. Однак й зараз у фахівця є певні міркування. 

Герой запевняє, в українській культурі є чимало талановитих виконавців, яких слід вивчати. Щодо реформи освіти, то тут варто орієнтуватися не на локальний ринок, а на міжнародний. Важливо створити продукт, який буде цікавий широкому колу.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині обрали нову лідерку учнівського самоврядування: 50 активних школярів із різних громад області довірили керівництво Анні Павленко з Бахмута, яка навчається в Бахмутській школі №10. Вона хоче розвивати волонтерство серед молоді та запускати ініціативи для підтримки ментального й фізичного здоров’я, а головною мотивацією називає пам’ять про рідний Бахмут.

Про свій досвід в учнівському самоврядуванні та плани на майбутні проєкти Анна Павленко розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Учениця Бахмутської школи №10 Анна Павленко

Анна Павленко народилась та зростала у Бахмуті, тут дівчинка жила до повномасштабного вторгнення. З 2022 року Анна продовжує навчання онлайн у Бахмутській школі №10, яка зараз працює в евакуації. Тут вона вчиться з 1 класу.

Героїня каже, що адаптувалась до дистанційки легко, оскільки застала таке навчання в часи пандемії коронавірусу. Найбільшим викликом для школярки став переїзд з рідного міста. 

“Через переїзд виникали труднощі, бо іноді не було бажання навчатися. Але я впоралась із цим, бо розумію, що треба йти далі з пам’яттю про рідне місто. Найважчим у переході на дистанційку, мабуть, було залучення учнів до такого ж активного навчання, як у нас було офлайн. Бо дійсно виникає проблема, коли учень, можливо через те, що чогось розуміє, закривається від класу і йому важко. Я гадаю, що більшість з цим стикалися, коли ти не розумієш, як це все працює спочатку”, — ділиться Анна Павленко.

Зараз, за словами дівчини, всі звикли до онлайн-навчання. Педагоги та активна шкільна спільнота намагаються зробити його цікавішим. Також допомагають дітям офлайн зустрічі. За словами Анни, вони з однокласниками підтримують дружні стосунки та проводять разом час.

“Оскільки ми перейшли в 10 клас, два класи об’єднали. Ми підтримуємо зв’язок, переважно онлайн. Іноді навіть маємо позашкільні зустрічі, переглядаємо разом фільми. Тобто попри переїзд та дистанційку ми досить активно підтримуємо дружнє спілкування”, — розповідає школярка.

Участь в учнівському самоврядуванні

Анна Павленко розповідає, що активно бере участь у шкільному житті з середньої ланки, долучаючись до різних заходів. Минулого року, коли вона навчалась у 9 класі, її обрали президенткою школи. На цій посаді вона перебуває і досі. Її головні обов’язки, як очільниці учнівського самоврядування, — налагодити комунікацію між вчителями та учнями та разом з педагогами створювати цікаві проєкти.

“Разом з педагогом-організатором та іншими лідерами класів ми обговорюємо як більше долучати дітей до активностей, що можна провести вже зараз, а які ініціативи запланувати на потім. Працюємо заради того, щоб школа дійсно працювала. Звичайно розуміємо, що відтворити офлайн-навчання ми не можемо, але хоча б онлайн намагаємося підтримувати колишній ритм життя. Особисто я вважаю, що комунікація між учнями й вчителями, педагогом-організатором дуже важлива. Бо ми як маленька родина, а гарна комунікація полегшує розв’язання проблем в форматі спільного обговорення і допомагає легко запровадити нові ініціативи”, — каже Анна Павленко.

За словами учениці, вчителі активно підтримують проєкти, які пропонують учні, та діляться своїм досвідом. 

“Вчителі дуже допомагають членам учнівського самоврядування. Наприклад, якщо ти працюєш з молодшими класами. У нашій школі є традиція проводити майстер-класи для молодших класів, а для старших класів ми більше проводимо психологічні зустрічі. І вчителі допомагають комунікувати з учнями різного віку, допомагають на початку нових ініціатив: пояснюють як це робиться, діляться досвідом. На мою думку, це дуже вагомий внесок від вчителів”, — ділиться президентка школи.

Окрім цього, дівчина ініціює та активно долучається й до офлайн-заходів у Дніпрі. До них вона долучає й учнів інших шкіл.

“Офлайн у нас були акції “Добрі справи для героя”. Ми в бахмутському хабі виготовляли ляльок-мотанок для захисників Бахмута. До цих акцій долучались багато людей і багато учнів з інших шкіл Бахмута. Також ми організовуємо майстер-класи для молодших учнів. Дуже часто проводимо онлайн-сесії, де ми обговорюємо проблеми і як їх вирішити, слухаємо інших учасників учнівського самоврядування, що вони бажають створити тощо. Тобто намагаємося залучати школярів за допомогою різних майстер-класів та навіть звичайних дружніх зустрічей”, — розповіла школярка.

Плани на роботу в Донецькій обласній раді лідерів учнівського самоврядування

Окрім активності у шкільному житті, Анна Павленко ще й волонтерить, зокрема, працює з дітьми з особливими освітніми потребами. Вона проводить різні тренінги для дітей як волонтерка громадської організації “Відповідальні громадяни”. 

Цього року дівчина вирішила подати свою кандидатуру на посаду очільниці Донецької обласної ради лідерів учнівського самоврядування. 20 листопада відбувся обласний збір лідерів учнівського самоврядування, де понад 50 активних школярів з усієї області обрали нових лідерів та визначили план дій. На посаду Голови обласної ради лідерів претендували 10 кандидатів, які презентували свої програми. Найкращою з них стала бахмутянка Анна Павленко.

Очільниця ради вже має плани, які хочуть втілити в цьому навчальному році. Головна мета дівчини — популяризація волонтерського руху та проєкти з підтримки ментального здоров’я.

“Хочемо запровадити проєкт “Арт-терапія єдності”, який передбачає цикл майстер-класів з малювання, музики, скрайбінгу. Також плануємо проєкт з популяризації фізичної активності, адже вона дійсно є важливою для фізичного та ментального здоров’я в умовах дистанційного навчання. Буде ще багато конкурсів, будемо заохочувати учнів створювати власні подкасти про те, як вони долають стрес і зберігають позитив. У планах є партнерство з психологами для підтримки ментального здоров’я молоді. А щоб показувати школярам важливість волонтерства і залучати їх до нових ініціатив, будемо проводити регулярні “добрі ігрові дні” в регіональних освітніх хабах”, — поділилась планами Анна Павленко.

Разом з Анною Павленко в обласній раді працюватимуть активні школярі з різних громад Донеччини. Для ефективної роботи у своїй раді вони створили декілька комітетів. Допомагатиме їм і колишній голова ради, який стане ментором для нового складу.

Анна Павленко каже, що має мотивацію продовжувати розвивати молодіжний рух. Одним з головних стимулів до роботи вона вважає можливість представляти Бахмут і бути представницею активної молоді Бахмута.

“Я дуже пишаюся тим, що маю представляти саме Бахмут на такій високій посаді. Бо я, як представниця молоді Бахмута, активно працюю заради того, щоб наше місто знали, пам’ятали та розуміли, що молодь зацікавлена в розвитку нашого регіону, і Бахмута зокрема. Тому мотивація йде саме від рідного міста, воно в мене завжди в серці і я розумію заради чого працюю. Взагалі я вважаю, що молодь Донеччини сьогодні не просто майбутнє регіону, а вона є його активним сьогоденням та незламною опорою. Бо саме молоде покоління, я вважаю, демонструє дивовижну адаптивність, непереборне прагнення до відбудови і розквіту нашого рідного краю”, — каже Анна Павленко.

Раніше редакція Бахмут IN.UA розповідала про учня Бахмутської школи №10 Пилипа Ємельянова, який виборов грант на навчання, представляючи Донеччину на всеукраїнському рівні. Історія школяра в нашому матеріалі.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Стипендії для дітей з Бахмута: хто отримав і за що нагородили

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!