Музикантка з Бахмута розповіла про роботу на круїзному лайнері та життя в евакуації

Семаковська Тетяна 09:51, 4 Квітня 2023

Аліна ДубоваМузикантка з Бахмута Аліна Дубова зараз перебуває далеко за межами України, дівчина працює в музколективі на круїзному лайнері. Аліна поділилася з редакцією своїми поглядами на українську освіту, розповіла про власне становлення та відповіла на головне питання — чого бракує освіті в Україні, та чому необхідно відмовитись від російської культури.

Фундація особистості

Аліна народилася в Бахмуті, щиро любила своє місто, а ще в дівчинки змалку була патріотична родина, тож інакшої позиції українка не могла мати. В Бахмуті Аліна закінчила музичний коледж по класу барабанів. Своє подальше навчання вона продовжила в Харкові, як сучасний джазовий музикант. Навіть зараз під час роботи дівчина навчаться онлайн.

В 2014 році, коли власне все й почалося, юна бахмутянка вже виходила на проукраїнські мітинги. Попри юний вік й косі погляди оточуючих — дівчина не перестала підтримувати Україну, її батьки волонтерили та допомагали армії. 

283244929 3213708572289350 8639410134749644844 n 1cb75

Аліна Дубова. Фото: Фейсбук

Сама ж Аліна згадує, що тоді навіть в освітніх закладах можна було почути російські наративи від вчителів, а дітей, які носили українську символіку, зокрема підвіску у вигляді герба, могли публічно присоромити у школі.

Окремо слід згадати й за українську мову. За словами героїні, в Бахмуті українську мову сприймали як нижчу за рангом, її вважали «селянською», натомість російська займала панівну позицію.

Під час навчання в Бахмутському коледжі мистецтв Аліна Дубова грала в складі духового оркестру

Музикантка додає, раніше вона мала декілька візитів в росію, мала там родичів з якими зараз не спілкується, й бачила рівень життя там. За власним досвідом українки, люди, які підтримують російські наративи не бажають працювати для того, щоб щось мати. Вони не проти заселитися в чиюсь квартиру безплатно.

Евакуація з Бахмута та робота на круїзному лайнері

336166772 564592458962530 2296727014801450714 n 737b5

Аліна Дубова разом з творчим колективом. Фото: Фейсбук

Аліна евакуювалася з міста на початку повномасштабного вторгнення, не могла наражати свою родину на небезпеку, виїхала разом з мамою, сестрою та племінницею в кінці березня. Тут же героїня влаштувалася на роботу в готелі, працювала на ресепшені. 

Звісно, що спочатку було важко, пригадує героїня, але оскільки вона мала на собі обов’язки забезпечувати себе самостійно, то довелося йти далі. Згодом, Аліна знайшла для себе можливість працювати в музичній сфері та підписала контракт на роботу в круїзному лайнері. Тут героїня грає в колективі разом з музикантами зі всього світу, у колективі дівчини немає росіян, вони є на лайнері, але Аліна не працює з ними. Попри те, втримати внутрішню рівновагу все одно важко, каже героїня.

«Люди, з якими я працюю тут (ред. наразі у Бразилії) дуже розуміючі. Буває й таке. що багато хто не знає правдивих новин, інколи питають: «А, що не закінчилося» маючи на увазі війну, а коли відповідаєш, що ні, то люди дивуються», — каже музикантка.

Музика під час війни

336054599 495459026107758 7620501359316188923 n ca23a

Музикантка Аліна Дубова. Фото: Фейсбук

Попри війну в Україні активно розвивається творча індустрія. На думку музикантки сьогодні є чимало артистів, які роблять позитивний вклад і популяризують українське. 

«Загалом культурній галузі зараз дуже важко, тому що ти просто знаходишся  в ступорі. Багато з тих, хто виїхав за кордон, я думаю не повернуться, бо на жаль дуже тяжко. Я планую повертатися в будь-якому випадку. Мій дім згорів в Бахмуті. Я хочу повертатися в Харків, зараз набратися якомога більше досвіду й розвивати нашу музичну сферу», — наголошує музикантка.

Вона додає, що в Україні музикантам складно розвиватися, зокрема й через застарілу систему навчання в університетах. Бувають такі випадки, коли до студента викладачі ставляться, як до когось нижчого по рангу, такі знецінювання неприємні та травмуючі насамперед для самих студентів.

Реформи в українську освіту та суспільство

326128882 754987146289443 6435620124928494177 n e6434

Музикантка за барабанами. Фото: Фейсбук

Пані Аліна почала розмовляти українською в побуті почала нещодавно, однак вже дуже добре володіє мовою. Співрозмовниця згадує, що перехід був важким, але попри це, їй вдалося опанувати мову.

«Я вважаю, що перехід на українську мову має бути обов’язковим. Коли викладачі розмовляють й відповідають російською, а ти українською — це якось трошки дивно. Я досі бачу, як деякі вчителі живуть у радянській системі, системі нерівності. Немає тенденції, коли викладачі йдуть у майбутнє й хочуть розумітися зі студентами, потрібно усвідомлювати, що студент також може запропонувати щось гідне, а не сприймати свою точку зору, як єдину вірну. Сьогодні в Україні багато людей помирає, кладуть своє життя за майбутнє, а система залишається стара», — розмірковує музикантка.

Дівчина згадує події Майдану, вже тоді у неї була чітка сформована позиція. В той час, Аліна ще не була в Європі, але бачачи рівень життя в росії, розуміла, що це не те, чого вона хоче.

305806498 3300903406903199 3630780218684910123 n 56374

Музикантка Аліна Дубова. Фото: Фейсбук

«Я не хочу, щоб я або мої діти жили так, як в росії. Не маючи права думки, права вибору. Ми працюємо на лайнері, де в колективі є росіянка, вона вже два роки живе в Італії, одружена. Колега спілкувалася з нею стосовно всього, що відбувається. Вона відповіла так:  «Якщо сидіти тихо, нічого зайвого не казати — то в росії можна гарно жити». Ця головна думка – сидіти тихо й нічого не казати – в мене викликає дуже сильний внутрішній протест», — наголошує музикантка.

Пані Аліна наостанок додає, що нашому суспільству треба викорінювати російське з освіти, вивчати власних композиторів і їхні твори, а не слідувати за російськими. Важливо зберігати й встановлювати нашу культурну спадщину, просувати наші традиції у маси, щоб почати нову сторінку в українській музиці.

«Неможливо мати в своїй країні культуру, котра приходить й вбиває тебе протягом багатьох років», — резюмує бахмутянка.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Місія українців у Франції нести правду: історія волонтерки Тетяни Кобилянської

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

Семаковська Тетяна 13:08, 19 Грудня 2025

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити простір, у якому талановиті бахмутські діти зможуть знайти свій голос, повірити в себе й реалізуватися в естрадному співі. Так з’явилася циклова комісія “Естрадний спів”, Юлія була якраз однією з тих педагогів, хто розвивав цей сучасний напрямок в музичному коледжі академічного спрямування. А згодом — й естрадний хор Keepin’ Sound, що швидко став помітною частиною культурного життя Бахмута: концерти, перші сцени, зростання колективу й щира любов бахмутян до сучасної музики. Та повномасштабна війна розділила життя на “до” і “після”. Коледж був змушений терміново евакуюватися, залишивши рідний Бахмут і почавши все з нуля в Кам’янці-Подільському. У новому місті довелося вчитися жити заново, але саме музика стала для цієї молоді рятівним колом, а викладачка Юлія Гаврашенко — опорою, що допомогла не втратити себе.

Ми розповідаємо про те, яку роль музика відіграє в житті бахмутської молоді сьогодні, і як мистецтво допомагає триматися навіть у найтемніші часи. Своїм досвідом ділиться викладачка Бахмутського коледжу мистецтв імені Карабиця Юлія Гаврашенко.

Евакуація з Бахмута

Колектив та учні коледжі в Камянці-Подільському, звітний концерт за червень 2025 рік / фото надане героїнею

У 2022 році Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця релокувався до Кам’янця-Подільського: сотні дітей, десятки педагогів, але вимушений виїзд став не лише викликом, а й точкою обміну. Бахмут обмінюється культурою з Кам’янцем-Подільським.

“Ми сюди приїхали з іншого регіону і привезли свою частинку культури, тут вона інша. Того, що робимо ми, тут не було, а того, що є тут, не було у нас. Ми їм трошки цього привезли, а вони нас занурили у своє. Це цікавий, живий обмін”, — згадує Юлія Гаврашенко.

Виконання Steven Tyler “Dream on” (arranged by Mark Brymer), у місті Бахмут. Відео надане героїнею.

Кам’янець-Подільський для бахмутян виявився несподівано близьким — не лише географічно, а й за відчуттям. Це допомогло студентам швидше адаптуватися.

“Місто мені особисто дуже нагадує Бахмут — по розмірах, по компактності. Воно камерне, комфортне. Тут немає відчуття, що ти загубився у величезному місті. Для життя й навчання це дуже важливо”, — каже викладачка.

Після вимушеного переїзду музика для студентів перестала бути лише навчальним предметом — вона стала способом втриматися в реальності. Репетиції, концерти, спільна робота дали молоді відчуття стабільності й нормального життя, якого так бракує у війні. За словами Юлії Гаврашенко, саме через творчість діти змогли переключитися з постійної тривоги й знову відчути ґрунт під ногами.

“Коли війна почалася, зрозуміло, що всі були в шоці — і ми, і діти. Але коли вони приїхали в Камянець-Подільський, то я побачила, що вони голодні до роботи, до музики, їм хотілося втекти від усього цього і жити нормальним життям. Музика стала таким заміщенням — вони занурювалися в репетиції, виступи, культурне життя. Тут, у Кам’янці-Подільському, з’явилася можливість працювати офлайн, виступати, бути задіяними. І це дуже сильно їх підтримало”, — каже пані Юля.

Пані Юля з вихованцями / фото надане героїнею

З часом колектив не просто відновив роботу, він почав набирати обертів. Концертна практика стала невід’ємною частиною навчання, а сцена — місцем, де студенти знову відчували себе потрібними й живими. Для Юлії Гаврашенко важливо, аби музика не залишалася лише в аудиторіях, а працювала з реальним слухачем.

Сьогодні Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Карабиця працює в Кам’янці-Подільському вже четвертий рік — заклад проводить концерти, бере участь у міських і міжрегіональних заходах, виїжджає з виступами до інших міст. Для студентів це не просто активність, а важлива частина професійного становлення.

“Коли музиканти без концертної практики, це не дає повного розвитку в навчанні. А коли є виступи, є сцена, є контакт з людьми — тоді все стає на свої місця. Нас тут дуже добре прийняли, постійно запрошують на заходи, і ми майже весь час десь виступаємо. Інколи здається, що вже забагато, але потім думаєш: а де ж брати цей досвід? Поки є можливість — ми її використовуємо”.

Музикантка переконана, що питання мотивації студентів не лежить лише на самих дітях. Значною мірою, це відповідальність середовища й педагогів, які або запалюють інтерес, або дозволяють йому згаснути. Війна лише загострила процеси, які почалися ще раніше.

“Питання мотивації вчитися — це не тільки їхнє питання. Це питання викладачів, педагогів, закладів. Після ковіду діти дещо розлінилися — вони звикли сидіти вдома, в телефоні. А коли війна почалася, це був шок для всіх. Але замотивувати, зацікавити, втягнути в діяльність — це вже справа вчителя”, — пояснює вона.

У творчих колективах, каже пані Юлія, мотивація працює як ланцюгова реакція. Коли хтось починає рухатися вперед, за ним поступово тягнуться й інші. Саме так формується жива спільнота, а не просто навчальна група.

“Коли починаєш працювати з дітьми, і їх багато, воно йде як доміно. Один підтягується, другий, третій. Якщо є діяльність, якщо є рух, то всі потроху включаються. І тоді це вже не окремі студенти, а колектив”.

Хор Keepin’ Sound

Українська народна пісня “Ти до мене не ходи” (обробка О.Токар, аранжування С.Бурцева). Відео надане героїнею.

Окремою гордістю Юлії Гаврашенко є естрадний хор Keepin’ Sound — колектив, який вона називає своїм дітищем. 

У 2016 році відкрили циклову комісію “Естрадний спів”. А вже у 2019 навчальному році ми створили естрадний хор із цих же дітей. Це була моя мрія — зробити колектив, який виконуватиме естрадно-джазову музику і відповідатиме вимогам саме естрадного відділу. По суті, це моє дітище. Музика — це не лише навик, а інструмент самовираження, доступний кожному, хто готовий слухати й говорити. Голос — це теж інструмент. Так само як флейта, баян чи будь-що інше. Це лише спосіб виразити себе. Це провідник твого внутрішнього світу до слухача”, — ділиться у розмові бахмутянка.

Репертуар хору різноманітний: тут виконують й джазові композиції, й сучасні обробки українських народних пісень. Колектив постійно експериментує з форматами, аранжуваннями, співпрацею з музикантами з інших відділів.

“Ми намагаємося робити те, що буде людям близько і цікаво. Естрадна музика — це частина масової музики, але вона теж може бути якісною. Ми орієнтуємося на сучасні світові тенденції у розвитку музичної культури та стилістичне різноманіття. Найголовніше — пропагуємо якісну, сучасну, естрадну музику”, — пояснює викладачка.

Сьогодні в хорі співають близько 20 студентів офлайн. Для багатьох із них музика стала не лише професією, а способом самовираження й внутрішньої опори. Юлія Гаврашенко переконана: у складні часи роль педагога виходить далеко за межі навчальної програми.

Музикою треба горіти. Якщо ти сам не запалений, результату не буде. А коли в тебе очі горять, тоді і у дітей очі загораються, і вони до тебе біжать. Це найголовніше,

каже пані Юлія // педагогиня з Бахмута

Для бахмутської молоді музика стала тим самим рятівним колом, яке допомогло втриматися на плаву. А для викладачки Юлії Гаврашенко — підтвердженням того, що мрія, народжена в Бахмуті, живе й продовжує звучати навіть за сотні кілометрів від дому.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]

Історії

“Ми не росія, але ми й не Україна більше”. Історія Анастасії, яка виїхала з окупованої Горлівки в перший день великої війни

Анастасія народилася й виросла в довоєнній Горлівці — місті, яке колись жило й розвивалося, а після окупації занурилося в тінь, страх і виживання. У 13 […]