Військовий Юрій, якого побратими за любов до книг прозвали «Читач», родом зі Львова. Раніше герой мав мирне життя, працював журналістом й писав на спортивну тематику. В 2014 році, коли почався Майдан, чоловік поїхав до столиці, щоб виборювати для України демократичне майбутнє. Юрій каже, що вже тоді почав «вбивати в собі малороса».

Редакція «Бахмут. IN.UA» записала розмову з добровольцем ЗСУ.

На 3-4 день повномасштабної війни Юрій ухвалив рішення піти добровольцем. Чоловік пригадує в ці дні в місті панував хаос. У військкомати стояли черги із бажаючих захищати Україну, Юрій теж стояв там, бо вирішив, що його допомоги тут не достатньо.

На одне волонтерське місце у Львові було по 100 вільних рук, пригадує доброволець. На початку березня, попри бюрократію чоловік зміг потрапити в структуру ЗСУ. Військову муштру Юрій проходив у Львові три місяці. Зараз чоловік реабілітується після поранення. Раніше він не мав військового досвіду, герой каже, що був пацифістом, сильний вплив на нього мав Майдан.

Далі публікуємо повний текст інтерв’ю, Юрій розповів й про складнощі на фронті, про психологічну допомогу, якої бракує бійцям, дітей на санах посеред перестрілок, й про те, що його тримає в силах кожного дня.

Що було після навчання? Вас одразу відправили на фронт?

Не зовсім так, після я ще певний час виконував більш стабілізаційну роботу у різних прифронтових регіонах, але все, що було до Бахмута можна сказати, було квіточками.

Це була звичайна робота, так зі своїми нюансами, було важко, були недосипи, підвищена небезпека, бо ми були близько до російського кордону, але до Бахмута, можна сказати так, бойового досвіду не було, а повністю підготуватися до того, що там відбувається неможливо…

Так виглядає побут військових. Фото: особистий архів героя

Після мирного життя, як був влаштований ваш військовий побут? Що їли, чи мали час поспати або банально привести себе в порядок?

Все залежить від місця дислокації бійця. Були різні ситуації, в деяких, харчування було налагоджене дуже добре, тричі на день. Перше, друге, все було окей.

Було також й бліндажне життя, де ти сам собі готуєш. Хочеш їсти бери й роби, тобі ніхто не заважає. Мені здається, що зараз із харчуванням в ЗСУ все чудово, якщо солдат хоче їсти — він буде ситий. Єдине, якщо ти на позиціях — то на це просто може не бути часу, але провіантом забезпечення адекватне.

Харчування вам забезпечує держава, чи можливо волонтери?

В основному держава, але коли волонтери щось привозять, то теж дуже приємно.

Є якась їжа, за якою ви сумували на фронті, можливо просили вам щось привезти особливе?

(Посміхається). У мене немає, якщо чесно, особливих критеріїв до їжі, але я не їм цибулю, а в армії її додають у все, крім чаю. Коли мої побратими мріють про якісь стейки чи деруни, я хочу просто будь-який салат без цибулі.

Котики не рідкість на позиціях військових. Фото: особистий архів героя

Чи є в армії психологічна допомога?

Насправді це проблема. Ось ми добровольці, я кажу за свій підрозділ і свою бригаду, нам було трохи легше — ми знали для чого ми сюди прийшли і яка в нас мотивація, за що ми воюємо. З початком бойових дій ця мотивація трохи танула, й хотілося, щоб хтось її підкріпляв, якихось дій. 

Хотілося, щоб хтось з офіцерів хоча б підійшов і сказав: «Хлопці я з Вами». У людей психологічний стан дуже подавлений, є ті, хто з сильнішою психікою й вони це сприймають як роботу, у них є завдання, є ціль і вони зосереджені на ній. Але є й люди, які можуть впадати в ступор й їх треба приводити до тями, тому що це може бути небезпечно для підрозділу. 

На це питання ви можете не відповідати, якщо вам не комфортно. У вас були випадки, коли доводилося втрачати побратимів, чи мали ви до кого звернутися тоді?

Випадки такі були звісно, але до когось звернутися я не мав можливості. Є якісь номінальні люди, які називаються військовими психологами. До нас приїжджали вони, але ми очікували, що з нами будуть розмовляти з кожним окремо, бо в кожного різні тривоги, різні втрати, психологічні проблеми. 

Але це було групове заняття, нам дали загальні поради. Гірше не зробили, але цього не достатньо взагалі. Мінімальна підтримка вона повинна відчуватися, бо люди інколи себе вважають просто гарматним м’ясом, або що їхніми життями нехтують. Це не всюди, але таке трапляється. 

Читайте також: «Я знаю друзів, які повернуться назад, навіть у вщент розбитий Бахмут»: військовий про службу в ТРО та фронтові будні

Військові знайшли час, щоб поїсти в польових умовах. Фото: особистий архів героя

Це погано, бо з такими людьми важко працювати, ти не впевнений, що він тебе прикриє з флангу, або що така людина тобі надасть допомогу, якщо ти затрьохсотишся…Набагато краще працювати з людьми, які мають мотивацію, можливо навіть поводять себе трохи зухвало. Потрібно балансувати між страхом й самовпевненістю, якщо дуже боятися, то скоріш за все ти загинеш. Треба відчути цей баланс між страхом й самовпевненістю.

Ви можете сказати, що вже відчули цей баланс?

Не сказав би…В мене теж були випадки, коли я впадав у ступор, я такі моменти називав «поплив». Але дуже допомагали заряджені побратими, вмотивовані. Ти тоді проганяєш ці думки, розумієш, що не можеш підставити цих людей й Ви разом працюєте.

Бахмут, чи пам’ятаєте ваші перші враження, коли Ви побачили це місто?

Я бачив до цього Тростянець, Ізюм, але Бахмут справив таке моторошне враження. Люди собі уявляють повні руїни, але це не зовсім так. Ці багатоповерхівки в центрі вони стоять, так вони спалені, там немає вікон, але вони стоять. Це не є умовна Мар’їнка, де від будівель нічого не залишилося. Якщо дивитися на приватний сектор, — то там ситуація гірша.

А людей ви там пам’ятаєте, чи спілкувалися з місцевими?

Бахмут, на вулицях практично немає людей. Фото: Роман Потапенко

Безпосередньо я з ними не спілкувався, але хлопці, які там були розповідали, що в більшості там залишилися люди, яким нічого втрачати. Вони залишаються з відчаю), є й ті, які чекають на «руській мір», або ті, «которим всьо равно, кто будет, Зеленскій ілі Путін, лішь би нє стрєлялі».

Був такий показовий випадок, коли після важких днів на позиціях, нас вивезли з Бахмута, ми їхали машиною дуже швидко. Це був день, ще світло, сніг на вулиці лежав. Ми їдем, щоб не потрапити під обстріл, а на дорозі двоє підлітків стоять. Років 10 може 12, на санках катаються. Ми посигналили їм, щоб вони тікали, а вони помахали нам у відповідь…

Зі свого досвіду в Бахмуті можете розповісти про російську армію. В інформаційному полі часто її зображують, як так званих безпомічних “чмонь”, але від військових зовсім інші тези йдуть.

У нас по телемарафону й справді часто російську армію показують недолугою. Насправді це не так. Можливо, й є якісь такі поодинокі випадки, коли на тебе  бездумно лізе орк. От зараз в мене є час, навіть, щоб подивитися телевізор. Складається таке враження, що ми просто сидимо в окопі, а на нас біжать в повний зріст без екіпірування, без зброї — й ми просто їх вбиваємо. Не треба недооцінювати ворога. В більшості – ці  “організми” (ред. росіяни), підготовлені вбивати й інколи навіть добре навчені.

Інколи ти працюєш по них не для того, щоб вибити їх з посадки чи просто знищити ворога, який прийшов до твоєї країни. В тебе працює інстинкт самозбереження. Ти вбиваєш, щоб вижити самому.

Що вам допомагає триматися, можливо є якась приємна рутина, звичай?

У вільний час доброволець любить читати. Фото: особистий архів героя

Книги, я люблю читати. Це дозволяє мені трохи втікати від реальності, у мене коробка з книжками, яка зі мною їздить всюди. Мені здається за цю війну, я прочитав більше книг ніж за останні 5 років. 

Зараз мене цікавить історична література, але я люблю й художню. Останнє, що я читав «Ловець повітряних зміїв» афгано-американського автора Халеда Госсейні. Навіть там описується наскільки росіяни кончені.

Юрій в кінці розмови наголошує, українцям треба не забувати, що триває війна. Не думати, що ми виграємо її чужими руками. Варіант, коли воювати доведеться всім цілком реальний, бо у ворога дуже великий ресурс в людях.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Читайте також: Я ніколи не відчував себе військовим, це був поклик серця: боєць ТрО “Грузин” про службу, майбутній наступ й закон 8271

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Дніпропетровській області стартував творчий проєкт “Створюй відчуття” для підтримки молоді з Сіверської громади Донеччини. Для учасників проводять різні майстер-класи, наприклад пірографія чи розпис екосумок, а акцентом є підтримка ментального здоров’я.

Про реалізацію проєкту “Створюй відчуття” редакції Бахмут IN.UA розповіла Альона Ходан — керівниця Сіверського молодіжного центру “Територія М”.

Майстер-класи для молоді на Дніпропетровщині

У квітні на Дніпропетровщині пройшла серія творчих майстер-класів для дітей та молоді з Сіверської громади Донеччини. Це ініціатива молодіжної ради і центру Сіверської громади. Організатори пояснюють, метою поставили поєднати цікаве дозвілля для молоді, яка вимушено покинула свій дім, зі спілкуванням та ментальною підтримкою.

“Наш проєкт спрямований на підтримку ментального здоров’я молоді віком від 14 до 24 років. Ми хотіли, щоб діти й молодь отримали взаємну психологічну підтримку, а також змогли розвинути свої навички у творчому напрямку. Для цього провели серію майстер-класів з пірографії, розпису екосумок, виготовлення свічок з вощини”, — розповіла Альона Ходан.

Майстер-класи проходили у Дніпрі, Кривому Розі та Жовтих Водах. Їх проводила ціла команда фахівців, серед яких були освітяни, представники “Бібліотечної орбіти” та молодіжної ради.

Як розповідає керівниця проєкту “Створюй відчуття”, заходи мали позитивний ефект для молоді. Самі учасники розповідали, що найбільше буди раді зустріти своїх однокласників та однолітків. На цих зустрічах вони створили тепле коло спілкування.

“На кожному майстер-класі, окрім творчих занять, були й ментальні вправи. Вони були розроблені окремо для кожної зустрічі. Серед них вправи, що направлені на знайомство, підтримку, виявлення емоцій та загалом на покращення їх ментального стану та на взаємодію. Відгуки, які ми отримали від молоді, дуже позитивні. Найбільше вони були задоволені можливістю зустрітися зі своїми знайомими. Для них це був шанс побачити наживо своїх однокласників, молодь зі своєї громади, з якими вони знайомі, об’єднатися в один простір і поспілкуватися. Це дуже добре, що майстер-класи дали їм поштовх до живого спілкування, окрім можливості щось виготовити власними руками”, — розповідає Альона Ходан.

Проєкт “Створюй відчуття” був реалізований у межах конкурсу мінігрантів DIY COMMUNITY за підтримки ЮНІСЕФ. Наразі ця частина проєкту завершена, однак молодіжний центр планує продовжувати подібні заходи.

“Наш проєкт вже підходить до завершення, але у нього є сталий характер. Наприклад, у нас залишились деякі матеріали з пірографії, є пірограф, тобто завдяки цьому проєкту ми маємо певну базу для того, щоб планувати і реалізовувати подібні заходи і надалі. Наразі ми плануємо проводити по одному заходу щомісяця, але вже за власний кошт”, — поділилась керівниця Сіверського молодіжного центру “Територія М” Альона Ходан.

Читайте також:

• Витинанка як арттерапія: як молодь міста Часів Яр через творчість зміцнює ментальне здоров’я
• Маки на маршруті: як студенти Бахмутського ЦПТО змінили зупинку в Гощі
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Антрацит, місто де колись видобували вугілля в Луганській області, саме тут народився та ріс Олександр Латьков, військовий 46 бригади. Після окупації Антрациту родина хлопця переїхала в Бахмут. У це місто юнак закохався, любив кожну його вулицю. У 2023 році Олександр пішов на захист рідної Донеччини, отримав поранення, але знову повернувся. 31 березня 2025 року захисник загинув від російського обстрілу. Родина збирає підписи на присвоєння військовому звання Героя України. Підтримати за посиланням.

Історію Олександра розповідає його кохана, Ольга.

Історія кохання, війни і втрати: як бахмутянка зберігає пам’ять

Олександр народився у місті Антрацит, тут й навчався. Дитиною захоплювався футболом, любив музику. У 2014 році Антрацит окупували росіянами. Через кілька років родині вдалося виїхати звідти у Бахмут. 

“Він дуже полюбив наше місто. Вони з мамою жили на вулиці Леваневського.

Місто у нас невелике було, дуже затишне і якось йому воно також припало до душі, він закохався у нього”, — пригадує Ольга у розмові.

Пара познайомилась на Хуторку, влітку. Дівчина каже, спершу не вірила, що у наш  час бувають такі чоловіки, як Олександр. Пара мріяла збудувати сім’ю.

“Він був дуже світлий, добрий, любив життя, своїх рідних і завжди допомагав людям, ніколи не залишався осторонь. У стосунках був романтичний, ніжний та уважний, дуже мене кохав і я кохала у відповідь”.

У 2023 році Олександр мобілізувався, чоловік проходив навчання у Великій Британії, планував бути снайпером, та вже на місці по поверненню перекваліфікувався на оператора БПЛА. У грудні 2023 року отримав перше поранення поблизу міста Мар’їнка. Машина чоловіка підірвалася на міні, близько 4 місяців він провів на реабілітації в Києві. Після травми військовий відмовився від проходження ВЛК та повернувся, не зміг залишити побратимів. Його переживання та турбота до них завжди були помітні.

“Навіть у  відпустці він постійно перевіряв телефон, дивився групи, де писали його хлопці. Я йому завжди казала, хоча б на вечір вимикати звук, але він не міг, турбувався за них. Всі події пропускав через серце”, – каже Ольга.

Після травми Олександр повернувся на фронт. 31 березня 2025 року він загинув біля села Олексіївка Волноваського району. Воїна поховали у Києві, на Берковецькому кладовищі. Родина створила петицію, аби вшанувати пам’ять з проханням надати Олександру звання Героя України. Підписати петицію за посиланням.

Читайте також:

• “Без Саші важко”: історія захисника Бахмута, який загинув, обороняючи рідну Донеччину
• “Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України Михайла Реуцького, який захищав Бахмут
• “Таню, все буде добре, він буде в лаковому гробу”: історія військового Марата Бірмана

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!