Всесвітній день радіо щорічно відзначають 13 лютого. Саме завдяки радіомовленню мільйони людей навіть на окупованих територіях мали доступ до українських новин. Розповідаємо про “Вільне Радіо”, одне з перших на території українського Бахмута. Про те як заснували радіо, та як воно вплинуло на бахмутян — читайте в матеріалі редакції.

Більшість бахмутян, коли чують назву “Вільне радіо” асоціюють його з саме з платформою новин, сайтом або медіа. Однак, починалося все саме з радіомовлення на просторах Донеччини. Розповідає історію Анна Сердюк, редакторка медіа “Вільне радіо”.

Хотіли зробити хороше місцеве радіо

“Почалося все в 2017 році, коли троє співзасновників працювали на Донеччині та частково на Луганщині. Вони побачили, що є проблеми з місцевим радіомовленням. Не було альтернативи армійському та пропагандистським радіо з окупованих територій. Тоді й вирішили шукати можливість це зробити”, — пригадує Анна.

Ініціаторкою стала директорка «Вільного радіо» Анастасія Шибіко, дівчина раніше вже мала досвід роботи на радіо. Крок за кроком вибудовувався проєкт майбутнього радіо. Згодом до команди ентузіастів приєдналася наша співрозмовниця пані Анна Сердюк.

“Ми хотіли зробити хороше місцеве радіо, яке би хотілося слухати, а не загальноукраїнське, щоб люди в Бахмуті не слухали умовно рекламу таксі у Львові”, — розповідає Анна Сердюк.

Проблемою було й те, каже Анна, що навіть місцеві станції радіомовлення на Донеччині, робили дуже узагальнені новини. Натомість, “Вільне Радіо” сфокусувало увагу саме на локальних подіях. 

Про команду та роботу над випусками

Робочий кабінет для радіомовлення команди “Вільне Радіо”. Фото: особистий архів Анни Сердюк

За словами Анни Сердюк, спочатку команда була невеличка, а згодом її почали збільшувати, доєднувалися люди зі схожими цінностями та світоглядом. 

“Ми знайшли грантову підтримку та змогли повноцінно запустити проєкт, отримали дві хвилі радіомовлення з Бахмута 91.5 та Гірника. Зараз у нас залишається хвиля з Гірника, через те, що з Бахмута немає можливості ретранслювати”, — пояснює редакторка.  

До слова, сам сайт “Вільне Радіо” з’явився трішки згодом, приблизно через пів року після запуску радіомовлення в Бахмуті. 

“У нас був денний та вечірній ефір. Ведучі змінювалися тиждень через тиждень. Була команда, у якій працювало два ведучих, редактор та звукорежисер, разом ми наповнювали ефір актуальними новинами. Це були важливі загальноукраїнські новини та актуальні для Бахмута”, — ділиться тонкощами організації роботи Анна Сердюк.

Вечірні випуски тривали по 15 хвилин, денні займали 5-10 хвилин ефірного часу.

Без шансону та російської музики

Нерідко Донеччину звикли асоціювати з певним набором стереотипів, як от криміногенні авторитети на вулицях міст та шансон, який лунає ледь не з кожної автівки.  Ще задовго до повномасштабної війни команда “Вільне Радіо” почала популяризувати замість російської попси, українські та іноземні хіти.

“На той час у нас грала тільки іноземна музика, згодом почали більше додавати українських хітів – з’явився більший вибір. Звісно, складно сказати, що люди швидко змінювали свої вподобання. Не було шансону, не було важкої музики – я сподіваюсь, що ми змогли показати нашим читачам різноманіття. Було приємно йти містом і чути як з кав’ярні долітає звук нашого музичного радіоефіру”, — розповідає редакторка медіа.

Робоче обладнання. Фото: особистий архів Анни Сердюк 

Пані Анна додає, що радіо мало популярність та своїх слухачів, і звісно мало вагомий вплив на громаду:

“Те, що радіо мало попит ми бачили зі звернень до нас. За нами стежили люди, які ухвалюють рішення, які впливають на життя громади. Можливо, якусь новину почули не 200 тисяч мешканців, але її почув один посадовець, злякався й вирішив зробити добре для тих 200 тисяч людей. Це була наша мета і я вважаю, що ми її досягли”.

Радіо слухали навіть з окупованих територій

Авдиторія радіо була різна — це, власне, саме бахмутяни, люди з підконтрольних Україні територій, а також  мешканці тимчасово окупованих рф територій. Однак, згодом сигнал на окупованих територіях почали періодично глушити.

“До нас телефонували слухачі, просили щось додати в ефір, зокрема прогноз погоди, ситуацію на фронті. В основному наші теми були спрямовані на Бахмут, ми не виїжджали й залишались в місті, знайомилися з цим регіоном”, — пригадує Анна Сердюк. 

“Вільне радіо” працювало в Бахмуті майже 5 років, завойовуючи довіру бахмутян. Сьогодні команда продовжує висвітлювати події на Донбасі. Послухати прямий ефір тепер можна на частоті 106.0.

Фото: особистий архів Анни Сердюк

Читайте також: Бахмутянки-науковиці: чи важко жінці будувати кар’єру в Україні та як до освіти ставляться в Німеччині?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!