Бізнес в евакуації: як працює фітнес-центр бахмутянки на Сумщині

Семаковська Тетяна 11:11, 30 Січня 2023

Screenshot 403 d7713Сьогодні ми розповідаємо, на прикладі, пані Олени як відкрити бізнес у новому місті. Разом дізнаємося про те, як бахмутянці вдалося завоювати довіру клієнтів та як тренерка Women Fit знайшла креативний підхід, щоб займатися спортом без світла.

Передісторія

Тренерка з Бахмута Олена Ковригіна відновила бізнес на Сумщині. Жінка евакуювалася з Бахмуту в кінці травня, після того, як на її вулицю прилетіла російська ракета та зруйнувала її будинок. 

Пані Олена вирушила на Сумщину, до невеличкого міста Лебедин звідки вона родом.

“У Бахмуті в мене був масштабніший фітнес-центр. Я в спорті вже понад 10 років, а от бізнес маю близько 5 років. Коли прийшла війна я все втратила, включно із домом. Часу забирати речі не було, тому що все було важко і потрібно було скоріше виїжджати”, — розповідає Олена Ковригіна.

Конкуренція у маленькому місті

Screenshot 404 610f6

Дівчата займаються в залі. Фото: особистий архів героїні

Довго сидіти без власної справи жінка не могла й почала шукати приміщення для фітнес-центру, пошуки зайняли близько місяця й були не легкими. Зараз Women Fit вже успішно працює в Лебедині. Це містечко невелике, тож зал має попит, каже тренерка. Попри те, конкуренція в місті є, водночас Women Fit унікальний вважає пані Олена, адже може запропонувати клієнту те, чого не мають інші:

“Такий зал у місті єдиний, є спортивні клуби. Зараз до нас ходять дівчата, вони радіють, що є такий осередок в місті, що є такий тренер. До нас ходять жінки абсолютно різного віку: від дівчат до бабусь. Ці жінки вони на пенсії, їм по 70 років, але вони люблять спорт й приходять до мене”, — з посмішкою каже тренерка.

Ціни на послуги фітнес-центру

Тренерка наголошує, що ціни в фітнес-центрі дуже бюджетні, адже їй хотілося, щоб якомога більше людей змогли займатися спортом. Відтак абонемент на місяць коштує лише 500 гривень за 12 занять у залі:

“Звісно, що таких цін, як у Бахмуті, я не могла поставити. Крім того, в країні війна, у багатьох людей скрутне становище, тож я пішла усім на зустріч. Головне, щоб людина мала бажання. Я розуміла, що мені треба показати людям, що таке спорт, що таке фітнес, щоб зацікавити їх і рада, що мені це вдалося”.

Фітнес-тренерка працює щодня, крім неділі. З клієнтами графік занять обговорюють індивідуально. Домовитися про заняття можна написавши в Інстаграм.

Дівчата займаються навіть коли немає світла, щоб було зручно пані Олена встановила собі в залі світлодіодну стрічку.

Заохочення клієнтів

Screenshot 405 753f1

Засновниця Women Fit. Фото: особистий архів героїні

Сьогодні сфера надання послуг дуже конкурентна. У маленьких містах завоювати довіру клієнтів часом навіть важче ніж у великих. Підприємиця поділилася з нами секретами свого підходу:

“Коли до мене дівчина приходить, вона бачить мене і розуміє, що теж хотіла б бути у такій фізичній формі. У нас лозунг Women Fit — Відчуй крила за спиною, тобто неважливо, хто до мене приходить жінка чи дівчина, я повинна дати їй це відчуття. Моє завдання допомогти полюбити спорт, полюбити своє тіло, полюбити себе більше та стати красивішою”.

Пані Олена зазначає, що з клієнтом вони працюють на результат, до тренування підходять комплексно, окрім тренувань людина може отримати й програму харчування за додаткову плату. Ціна на таку послугу різна, тому назвати конкретно суму важко, адже кожен випадок індивідуальний, наголошує тренерка.

Злам стереотипів

Screenshot 406 25320

Олена Ковригіна. Фото: особистий архів героїні

У центрі пані Олени займатися можуть всі, жінки комфортно себе почувають та радо підтримують своє тіло у гарній формі, доєднуються до тренувань навіть пані поважного віку.

“Якщо жінка все життя займалася спортом, ну хай із 30 вона почала займатися, а в 70 відновила заняття — вона каже: “Нарешті, я можу займатися спортом”. Жінки займаються разом, заряджаються гарним настроєм і з усмішкою їдуть додому. У такому віці вони займаються старанніше, з любов’ю до себе”.

Якщо ви також захотіли змінити своє життя, отримати гарну фізичну форму та здорове тіло — тренерка з Бахмута завжди рада новим клієнтам. Як ми вже писали, всі деталі стосовно тренувань можна індивідуально уточнити в Інстаграмі бахмутянки. 

Фото: особистий архів героїні

Примітка: Цей матеріал редакція створила за власною ініціативою на підтримку бахмутського бізнесу, який відновлюється в евакуації. Матеріал не є комерційною рекламою

Читайте також: Сантехніка з Бахмута в Дніпрі: як бахмутянка відкрила магазин в евакуації?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Росіяни знищують міста, аби захопити, бо по-іншому не вміють”: як боронять Часів Яр. Історія бійця 225 ОШБ

Семаковська Тетяна 13:00, 26 Липня 2024

Олександр — харків’янин, батько 3 дітей. До повномасштабної війни він не був задіяний в армії. Вранці 24 лютого 2022 року чоловік зібрав родину та вивіз їх до безпечного місця, а сам повертався три дні автостопом до Харкова. Олександра не відразу взяли до армії — охочих захищати країну було так багато, що його відправили додому. Але він продовжував оббивати пороги й врешті-решт знайшов для себе місце у 228 батальоні ТРО, 127 бригада. А вже потім перейшов до 225 ОШБ, зараз її бійці боронять Часів Яр.

Військовий розповів у розмові з Бахмут IN.UA про рідний Харків, оборону Часів Яру та тактику ворога.

228-й батальйон ТРО міста Харків

Лютий 2022 року. У цей час Олександр не підозрював, чим для нього та його рідного міста обернуться найближчі дні. У розмові військовий згадує — про те, що буде війна такого масштабу, він не підозрював.

“Як для мене почалася війна? Я чоловік не військовий, був цивільним. У мене за спиною були 1.5
роки армії й все. Швидко зібрав сім’ю, у мене троє дітей, вивіз їх до західної частини України.
Потім довіз до кордону з Польщею, а сам автостопом три дні добирався до Харкова”,
— згадує у коментарі військовослужбовець.

Перші дні війни харків’яни ховаються від російських обстрілів у метро, це було чи не єдине безпечне місце / фото Суспільне

На питання, чому чоловік вирішив піти на війну, хоча мав троє дітей й за законом мав право це
не робити, Олександр пояснює — у нього двоє неповнолітніх та одна повнолітня дитина.

“Але навіть якби у мене було б троє неповнолітніх дітей, то я все одно б пішов. Спочатку
подбав б про безпеку сім’ї та дітей, а потім пішов. Не знаю, чому — може тому, що патріот,
чи чорт його знає як це назвати”,
— говорить він.

Чоловік згадує, що його довго не хотіли брати, тому що людей було забагато. Тому на початку він
вирішив: якщо не беруть в армію — буде волонтерити. Герой допомагав евакуюватися родинам —
каже, що евакуація з Харкова залізницею була дуже добре організована. У Дніпрі, натомість панував хаос, пригадує Олександр, волонтер привіз туди двох дівчат з маленькими дітьми, (вони були з міста Мерефи Харківської області, жінки боялися їхати на евакуацію з Харкова, тому що місто бомбардували).

Евакуація з Дніпра

“На залізничному вокзалі був повний хаос, море людей, ніхто не контролював евакуацію й коли поїзд підїхав, то товпа людей ринула у нього. Давка, крики, чоловіки намагалися втиснутися першими у вагони та відтягували за волосся жінок з дітьми. Я не знав, що в нас такі чоловіки бувають, які жінок з дітьми відтягують, щоби самому в вагон влізти”, — згадує спірозмовник.

У Харкові такого не було, запевняє він. Залізничний вокзал був огороджений військовими та поліцією, пропускали тільки жінок, дітей та людей старшого віку. На платформи виводили необхідну кількість людей, після чого подавали потяг й люди заходили у вагони.

Олександр й далі оббивав пороги військкомату, просив взяти його на місце якогось молодого
хлопця. Його наполегливість дала результат, і він приєднався до 228-й батальйону ТРО міста
Харків. Цей батальйон брав участь у боях за П’ятихатки, Лісне, Питомник, та 213-ту висоту,
поряд з Руською Лозовою.

Олександр тренувався два місяці перед тим, як стати на блокпости у Харкові. Його та його
побратимів поступово вводили у війну: спершу вчили звикати до постійних обстрілів на другій лінії оборони, а потім вже дозволили виходити на бойові.

“Погано, коли одразу тебе з цивільного життя відправляють в окопи, і ти не розумієш, що робити. Я дуже вдячний нашому командиру Олегу Ширяєву за те, як він нас вчив”, — каже військовий.

Оріхово-Василівка, Бахмут

У 2023 році Олександра з побратимами відправили на Донеччину у складі 225 батальону ТРО.

“Нас відправили на Бахмут, не у саме місто. Ми тримали Оріхово-Василівку, адже, якщо
подивитися на карту, то Бахмут хотіли взяти в оточення. І от якраз одна з точок цієї клешні
— це була Оріхово-Василівка”,
— пояснює військовий.

У цьому селі на момент бойових дій ще залишалося небагато людей, переважно це були люди
старшого віку. Їм бійці допомагали харчами та медикаментами.

“Ще там був чоловік з купою собак. Він казав, що нікуди не поїде, бо у нього батьки похоронені
там”.

Події в Авдіївці

Олександр пояснює, що за успішне виконання всіх поставлених бойових задач батальйон перейшов з ТРО у сухопутні війська 225 ОШБ. Його перекинули вже до Макіївки, де утримували прорив росіян.

“Це було в районі Лиману. Там була дуже важка ситуація, десь місяць-два ми там були,
звідти переїхали до Горлівки, а далі Авдіївка. Тут ми разом з ГУРівцями, РДК та іноземним
легіоном тримали коридор для виходу наших бійців”,
— військовий описує події в Авдіївці від
16 до 29 лютого 2024 року.

Росіян чоловік описує як сильного ворога, який вчиться, так само як й українська армія.
Олександр відзначає, що у армії рф налагоджена система поставки дронів. Водночас професійність
російських військових дуже відрізняється: якщо говорити за Вагнер (станом на зараз вже
ліквідована ПВК), або ПВК “Ветерани”, то там були дуже якісно підготовлені кадри, а от військові з “Шторму-Z” воюють не так активно та часто здаються в полон, пояснює Олександр.

“Вагнерівці були вмотивовані, добре екіпіровані. Їм вбили у голову, що вони тут нібито
нацистів вбивають. Деякі навіть у полон не здавалися, а вискакували з гранатами у руках.
У нас так двоє хлопців загинули, коли вагнерівці нібито хотіли здатися у полон та виходили
з окопів, а потім починали стріляти. Ворог вчиться, але й ми вчимося, тому що на початку
війни у нас не було практично нічого — ні дронів, ні РЕБів. А зараз без цього ми не можемо
вийти на позиції”,
— розповідає військовий.

Часів Яр

Часів Яр / фото 225 ОШБ

У Часів Ярі, каже Олександр, військові практично не пересікаються з цивільними. Однак інколи
бачать, як люди пораються по городу навіть тоді, коли поруч прилетіло.

“Вони живуть своїм життям — я не знаю, як люди можуть до такого привикнути. Якщо ви подивитеся наш (телеграм) канал “Чорний Лебідь”, то там є відео, де у людини горить дім, а вона город копає. Основна маса людей, які залишилися — це люди старшого віку. Не можу сказати, що цивільні нам заважають. Ми тримаємо лінію неподалік Каналу. Ми єдиний батальйон, який не залишив свої позиції. І ми єдині, хто залишився за каналом”, — пояснює Олександр.

Щодо зброї, то найбільше бракує саме снарядів та артилерії під час штурмів, каже військовий,
бо вмотивованих бійців вистачає. Часів Яр росіяни поступово знищують за тактикою випаленої
землі, як це було в Бахмуті.

Примітка. Часів Яр, карта бойових дій тут показує, що росіяни окупували лише один мікрорайон, втім місто дуже щільно обстрілюють. Ситуація у Часів Ярі важка, ворог має переважаючу кількість, Сили Оборони тримають місто.

***

Чому Часів Яр росіяни хочуть знищити?

Часів Яр зруйнований росіянами, липень 2024 / фото з росджерел

Пряма мова героя:

“Мікрорайон Канал росіяни повністю знищили КАБами та Солнцепеками, просто багатоповерхівки
складувалися від вибухів, потім вже не було за що триматися, не було де закріпитися.
Тому ухвалили рішення йти за Канал на другу лінію оборони і тримати оборону там.
Їм не потрібно цілі міста, їм потрібна просто територія. Їм треба дійти до Харкова, до Києва.

Подивіться, що з Придністров’ям відбувалося, з Абхазією. Там бідність, ніхто нічого не відновлює.
Наведу приклад, коли ми вибивали росіян під Харковом, селище є таки Питомник, то там були дуже сильні бої. Але вигнавши звідти росіян, село практично було ціле, бо йшла піхота, не арта.
Але потім росіяни ще намагалися окупувати село, й коли ми звідти виходили — вони практично
все зрівняли з землею. Оце і є різниця між нами та ними, ми намагаємося зберегти,
вони знищити — бо по іншому вони не вміють, вони йдуть далі по мертвій землі”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Ми бачили еволюцію руйнувань Бахмута”: 3 запитання до фотографині Влади Ліберової

Семаковська Тетяна 15:30, 25 Липня 2024

Влада та Костянтин Ліберови — фотографи, які фільмують сучасну війну. Чимало кадрів з Бахмута, які облетіли світові шпальти, були саме їх авторства. 

Журналістка Бахмут IN.UA поставила три питання Владі Ліберовій — говорили про Бахмут та Часів Яр

Часів Яр — Бахмут

Питання: На вашу думку, порівнюючи Бахмут та Часів Яр, чи не почали росіяни ще агресивніше знищувати міста Донеччини? Чи у порівнянні з Бахмутом у Часів Ярі візуально помітно ще гірші руйнування?

Бахмут
Руїни Бахмута / скриншот з росджерел

Влада Ліберова: Ні, Бахмут повністю стертий з лиця землі. Часів Яр, можливо, зруйнували трохи швидше, але в Бахмуті нічого не залишилося. Він повністю зруйнований. Ми це знаємо, бо з Костьою (ред. чоловік Влади Ліберової) бачили еволюцію руйнувань Бахмута від початку. Ми фільмували падіння міста з літа 2022 року. Власне, ми були, можливо, одні з останніх журналістів, які відвідали місто — вже тоді, коли там залишилася тільки одна вулиця, підконтрольна Україні. Потім, коли вже Бахмут був не наш, ми літали над ним й бачили — від міста нічого не лишилося. 

У Часів Ярі зараз зруйнований тільки один район, який повністю окупований росіянами. Але треба розуміти, що тут немає більших чи менших руйнувань. Це одна калька, з якою працюють росіяни. Так само було з Вовчанськом, Маріуполем, Авдіївкою, Кринками. Тобто, кожне місто, селище, населений пункт, до якого  підходить росія — воно знищується під корінь. Це те, що вони роблять свідомо, те, заради чого росіяни сюди прийшли — знищувати та вбивати.

Фотографи на фронті

Питання: У одному зі своїх дописів ви писали, що їздите туди, куди інші не наважуються, й виходити там знімати дуже небезпечно. Що для вас є стимулом фіксувати ці кадри?

Влада Ліберова:  Дуже багато українських та закордонних журналістів так само ризикують своїм життям. Інколи буває таке, що певні військові довіряють нам трохи більше. Чому? Я не знаю. Але ми завжди намагаємося виправдати цю довіру, тому що для нас — це честь. Власне, це і є наш стимул. Ми розуміємо те, що відбувається сьогодні — це історія, й ми хочемо закарбувати її максимально правдиво, максимально деталізовано.

Щоб через певну кількість років, коли ця активна фаза війни закінчиться, коли прийдуть нові покоління, які не були свідками цих подій, щоб у них не виникало питань — а чи все однозначно, неоднозначно, щоб вони на власні очі бачили, що відбувалося. Зараз є всі можливості передати весь той жах, всю жорстокість цієї війни. Ми з Костьою неодноразово казали, що ця війна жорстокіша, аніж Перша чи Друга світова.

Окрім такої самої інтенсивності артилерії, додайте сюди FPV-дрони. Це маленька, дешева, смертоносна та керована зброя. Хлопцям на нульових позиціях зараз набагато складніше, ніж було минулим поколінням у минулих війнах. Ми хочемо передати це, показати це. Щоб наступні покоління не хотіли ніколи налагоджувати жодні стосунки з росіянами — історичний досвід показує, що це неможливо й нам це не потрібно.

Питання: Ви їздите по всій лінії фронту. Чи бачите якісь особливості ворога по напрямках, які об’єднують, наприклад, Бахмутський, Авдіївський та Херсонський напрямки?

Влада Ліберова: Їх об’єднує росіянська жорстокість, бажання вбивати, бажання руйнувати. Всі фронти цієї війни дуже жорстокі й дуже страшні — тут треба робити акцент не на тому, що їх відрізняє, а що їх об’єднує. Об’єднує те, що росія прийшла знищувати, вбивати, й ми маємо з тим щось робити.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Росіяни знищують міста, аби захопити, бо по-іншому не вміють”: як боронять Часів Яр. Історія бійця 225 ОШБ

Олександр — харків’янин, батько 3 дітей. До повномасштабної війни він не був задіяний в армії. Вранці 24 лютого 2022 року чоловік зібрав родину та вивіз […]

“Ми бачили еволюцію руйнувань Бахмута”: 3 запитання до фотографині Влади Ліберової

Влада та Костянтин Ліберови — фотографи, які фільмують сучасну війну. Чимало кадрів з Бахмута, які облетіли світові шпальти, були саме їх авторства.  Журналістка Бахмут IN.UA […]

Андріївські вечорниці та спільні тренування: історія вчительки з Донеччини, яка мотивує учнів

Вчителька Ірина Ситковська народилася на Донеччині, у Волноваському районі, який наразі окупований військами рф. Зараз наша героїня працює у Донецькому обласному спеціалізованому фаховому коледжі спортивного […]

“Рили траншеї на місці тих, які були в 1943”: Олег Зонтов розповів, як звільняли Слов’янськ у 2014-ому та обороняли у 2022-ому

У квітні 2014 року Слов’янськ став першим містом, яке окупували російські терористи — окупація тривала близько 3 місяців. У ніч на 5 липня 2014 року […]

“Жінок в армії не завжди сприймають серйозно”: про стереотипи в ЗСУ розповідають військовослужбовиці

Понад 62 тисячі жінок служать в українській армії — це на 16 тисяч осіб більше, ніж у жовтні 2023 року. З них 13 487 мають […]