Святогірськ — це невеличке місто на півночі Донеччини, найпівнічніше місто області, воно розташоване на березі річки Сіверський Донець. За час повномасштабного вторгнення місто постійно обстрілюють росіяни, 7 червня 2022 року його окупували загарбники, а вже 1 жовтня Святогірськ відбили Сили Оборони України.

Як сьогодні живе місто після деокупації зазнімкував відеооператор «Бахмут. IN.UA» Роман Потапенко.

Далі великий фоторепортаж з місця подій.

Святогірськ: фото

Святогірськ після деокупації все ще оговтується від “русского мира”. Фото: Роман Потапенко

«В місті 5 багатоповерхівок, все решту приватний сектор. Виглядало досить депресивно. Єдина радість там – чисте повітря, але відчувається похмурість. Місто було в російській окупації, там залишалося 500 людей. Вони дуже схудли. Три місяці люди не їли хліба», – говорить Роман Потапенко.

Обгоріла від обстрілів споруда. Фото: Роман Потапенко

Лавочки у Святогірську без людей. Фото: Роман Потапенко

«Місто поволі відновлюється, там працює лише 15 підприємств, ці люди платять податки. Немає можливості швидко відновити місто через брак фінансування. Там немає води, але комунальні служби працюють, вивозять сміття, проводять електрику. Дитячі майданчики охайні, підстрижені. Ті землі, які належать туристичним базам вони не прибрані», – каже Роман.

Самотня вивіска поруч з руїною. Фото: Роман Потапенко

Продірявлений дах в Святогірську. Фото: Роман Потапенко

Після російської окупації. Фото: Роман Потапенко.

«Людей на вулиці мало. Все життя кипить в обмеженому районі, де відновила роботу пошта та поліція, магазини. Таке враження, що в місті живе людей 100. Цивільні ходять пішки, на велосипедах пересуваються. Після 14:00 Святогірськ пустіє», – згадує поїздку відеооператор.

Міни. Святогірськ. Фото: Роман Потапенко

Житлова будівля у Святогірську. Фото: Роман Потапенко

Монумент у Святогірську. Фото: Роман Потапенко

Храм у Святогірську. Фото: Роман Потапенко

Святогірськ сонячний, але безлюдний. Фото: Роман Потапенко

«В місті є соціальний транспорт, щоб люди могли поїхати в Слов’янськ за покупками. Він двічі їздить, рано їде, а ввечері повертається. Святогірськ він ж розтягнутий до річки, ця частина дуже розбита. Там танки в городах стоять, ліс усипаний мінами. Є деякі сміливці, які в ліс йдуть по дрова, але люди сподіваються на соціальну допомогу або просто на те, що вони можуть купити ті дрова», – каже журналіст.

Ліхтарі у Святогірську. Фото: Роман Потапенко

Крісло посеред двору залитого сонцем, за дверми валяються уламки скла. Фото: Роман Потапенко

Модерністська споруда у Святогірську після деокупації. Фото: Роман Потапенко

Крізь уламки видніється ліс та монумент. Фото: Роман Потапенко

Калькулятор залишений на порозі. Фото: Роман Потапенко

«Я проїхав кілька кілометрів в сторону Лиману, там теж не бачив мешканців. Дома стоять залишені, розбиті. Хтось собі полагодив, вікна й дах заколотив плівкою, яку роздавали благодійники. Може люди просто поховалися від спеки, була перша година дня», – говорить відеооператор.

Святогірськ, будинки. Фото: Роман Потапенко

Березовий ліс майже цілий. Фото: Роман Потапенко

Жилим будівлям пощастило менше, вони розбиті. Фото: Роман Потапенко

Люди на вулицях Святогірська. Фото: Роман Потапенко

Рідкі перехожі на вулицях міста. Фото: Роман Потапенко

Ліс в Святогірську поблизу кладовища. Фото: Роман Потапенко

«Турбази, які залишилися тут з часів Радянського Союзу – зараз ще більш вбого виглядають, вони закинуті, заросші травою. В центрі я побачив город маленький, там огірки були помідори. В місті тихо, лише біля 4 дня почув залпи», – каже Роман.

Покинутий танк. Фото: Роман Потапенко

Церква на фоні танку, Святогірськ. Фото: Роман Потапенко

Храм у Святогірську. Фото: Роман Потапенко

Руїни після росії. Фото: Роман Потапенко

Читайте також: Як виглядав Бахмут до війни: фотопідбірка

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У деклараціях посадовців Бахмутського району за останній звітний період частина чиновників вказали, що не мають власного житла. Хтось взагалі не декларує об’єкти нерухомості, а хтось вказує житло, яке належить дружинам і чоловікам.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала подані дані та розповідає, хто з посадовців не декларує нерухомість. Для аналізу ми вивчали декларації керівників громад, їхніх заступників та керівників апарату.

Бахмутська МВА: хто з посадовців не має житла

Серед керівництва Бахмутської міськради нерухомості не мають двоє посадовців. Це Олексій Рева і Сергій Родін.

Олексій Рева — мер Бахмута, очільник Бахмутської МВА — декларує житло, але воно належить його дружині Олені. Зокрема, з 2007 року жінка володіє житловим будинком з господарськими спорудами та побудовами площею 353,30 м². Він розташований у Бахмуті. Вартість за останньою грошовою оцінкою — 921 376 гривень.

Також Олена Рева орендує будинок площею 49,6 м² у селищі Обухівка Дніпропетровської області.

Власної нерухомості Олексій Рева не декларує. Він вказує, що має право безоплатного користування майном, яке оформлене на дружину.

У декларації Сергія Родіна, заступника міського голови, відсутня будь-яка інформація про нерухомість. Посадовець не декларує жодного житла ані на правах власності, ані на умовах оренди чи безоплатного користування.

Хто з керівництва Часовоярської міськради не має житла

Серед керівництва Часовоярської міськради нерухомості не мають теж двоє посадовців. Це Сергій Чаус і Євгеній Дмитрієв.

Сергій Чаус — начальник Часовоярської міської військової адміністрації — не декларує об’єкти нерухомості. Згідно з декларацією, ні він, ні його родина, не мають ні власного житла, ні орендованого чи в користуванні.

Євгеній Дмитрієв, заступник міського голови, декларує два житлових приміщення. Це квартира в Часів Ярі площею 40,3 м², яка була придбана у 2017 році, та садовий дачний будинок у Бучі Київської області площею 57,6 м², який придбали у жовтні 2025 року. Цим майном володіє дружина посадовця — Ольга Дмитрієва.

Хто з керівництва Сіверської міськради не має житла

Декларацій частини посадовців Сіверської міськради немає у вільному доступі. Зокрема, не вдалось знайти у відкритих джерелах декларацію начальника МВА Олексія Воробйова і його заступника Віктора Буслова. Інші заступники подали декларації за минулий рік. Не має власного житла одна посадовиця — Наталія Прусаченко, керуюча справами виконкому.

У декларації Наталії Прусаченко вказано житловий будинок у Сіверську площею 54,7 м², який придбаний у травні 2005 року. Ним володіє чоловік посадовиці — Володимир Прусаченко.

Хто з керівництва Званівської сільради не має житла

У вільному доступі не має декларації Олександра Білицького — начальника Званівської СВА. Серед керівництва Званівської сільради нерухомості не має одна посадовиця — Альона Акулова, заступниця сільського голови з питань діяльності виконавчих органів.

У декларації Альони Акулової вказаний один об’єкт нерухомості — квартира в Бахмуті площею 50,7 м². Вона придбана у 2010 році і належить чоловіку посадовиці — Дмитру Акулову.

Хто з керівництва Бахмутської РДА не має власного житла

Серед керівництва Бахмутської РДА власної нерухомості не має одна посадовиця. Це Надія Тутова, керівниця апарату Бахмутської РДА. Вона має лише житло, надане для безоплатного проживання, як для ВПО. Це будинок у селищі Розділ на Львівщині площею 90 м².

Інформації щодо майна посадовців Торецької міської ради не має у вільному доступі, тому вона відсутня в аналізі. З початку повномасштабного вторгнення посадовці міськради не оприлюднюють свої декларації, що робить громаду найбільш закритою у вибірці.

Читайте також:

• На що Бахмутська райдержадміністрація витрачала кошти у березні 2026 року
• Без нерухомості, але з валютними заощадженнями: що декларує начальник управління з питань ветеранської політики Донецької ОДА
• Зарплати до 2,2 млн і сотні тисяч доларів готівкою: що декларують заступники голови Донецької ОДА

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Надія Мохіна — бахмутянка, яка здійснила свою дитячу мрію і стала бортпровідницею. Її шлях до авіації зайняв роки, а після початку повномасштабної війни вона була змушена починати майже з нуля у Франції — вивчати мову, проходити навчання і знову повертатися у професію. Це історія про дитинство на Донеччині, силу рішень і любов до неба, яка не зникає навіть у найскладніші часи.

Історію бахмутянки читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Дитинство між Бахмутом і Лиманщиною

Надія народилася у Бахмуті. Місто, яке називає своїм корінням і основою всього життя, своїм серцем. Частину дитинства вона провела саме тут, а іншу — на Лиманщині, куди їздила до родини.

“Я народилась в нашому прекрасному місті Бахмуті. І частина мого дитинства пройшла там, а частина мого дитинства пройшла на Лиманщині. І найкращі спогади дитинства про Донеччину… це дуже сильні емоції, бо одразу йдуть сльози і згадки. Але можу сказати з певністю, що це був дуже приємний досвід мого життя, моє дитинство і життя на Донеччині. І згадки найкращі. Я навчалася в місті Бахмуті, у 24-й школі. Мої батьки працювали у системі освіти”, — пригадує бахмутянка.

Саме 24-та школа для дівчини стала точкою відліку її майбутнього — не лише як освіта, а й як місце, де народилася мрія працювати в авіації.

Як з’явилася мрія про авіацію

У родині Надії не було людей, пов’язаних з авіацією, каже дівчина. Проте була інша важлива річ — любов до географії та світу, яку, зокрема, дівчинці привила вчителька географії.

“Я займалася географією дуже серйозно, коли навчалася в 24-й школі. Брала участь в олімпіадах, займалася в МАН (ред Мала академія наук). Я робила всі зусилля для того, щоб моя майбутня діяльність була пов’язана з нашою великою планетою Земля, з різноманітними людьми, країнами. І так склалося, що я до цього дійшла, але це трапилось пізніше. Тож, відповідь на питання, чому саме авіація — це саме ті роки в школі, і я вдячна вчительці географії, яка мене наставляла”, — каже героїня.

Рішення стати стюардесою до бахмутянки прийшло не одразу. Вперше ця думка з’явилася у 19 років — у Борисполі.

“Я пам’ятаю цей день, коли мені було 19 років, я переїхала жити в Київ. І дуже часто їздила додому автобусом, який заїжджав в аеропорт Бориспіль. Там я бачила бортпровідників, і саме тоді в мене виникла думка, що я хочу себе бачити серед них. Але щоб дійти до цього, треба було пройти певний шлях, тривалістю у майже 9 років”, — ділиться бахмутянка.

Перший політ

Свій перший досвід у небі Надія пам’ятає дуже чітко — це були стажувальні рейси, навчання і величезне відчуття щастя. Це сталося у 2016 році, в аеропорту Бориспіль, місці, яке стало частиною її нового життя.

“Перших 6 рейсів я виконувала як стажерка. Зі мною був інструктор. Нас вводили в курс справ, розповідали, як правильно виконувати процедури. Це був практичний етап навчання, після якого ми отримували допуск до польотів. І я пам’ятаю це відчуття, тому що я була дуже щаслива — здійснилась моя мрія, до якої я йшла з 16 років. Я впевнена, що той день — це про те, що мені вдалося досягти того, до чого я йшла все життя”, — згадує бахмутянка.

Авіація як спосіб життя

Для Надії робота бортпровідниці — це не лише професія, а стиль життя і внутрішнє відчуття свободи.

“Я люблю свою роботу за те, що вона дає певний рівень свободи, особливо на борту літака. Авіацію можна порівнювати з фігурним катанням: ми маємо свої процедури, стандарти, яким слідуємо, але це дає відчуття свободи. Сьогодні я в Баку, вчора була в Парижі, завтра лечу в Берлін. Завдяки цьому відчуттю неба я дуже закохана в свою професію. Знаєте, як кажуть, крилатим грунту не треба”.

Війна, Франція і новий початок

24 лютого 2022 року Надія зустріла у Франції — під час рейсу. Після цього життя кардинально змінилося.

“У 2022 році, коли наше місто і моя родина опинилися в центрі дуже сильних подій, мені потрібно було прийняти рішення — залишаюся я в професії чи ні. Я знаходилася на території Франції, коли почалося повномасштабне вторгнення. Моя родина виїжджала з міста. І я, без знання французької мови, прийняла рішення, що буду залишатися в професії і поновлювати своє свідоцтво бортпровідника”, — згадує співрозмовниця.

Це означало новий виклик — навчання французькою мовою, хоча у дівчини був базовий рівень, але вона не могла говорити вільно:

“Навчання тривало шість місяців французькою мовою. Я прийняла рішення навчатися з тим рівнем, який у мене був. Я навчалася кожен день, зробила, мабуть, найтитанічніші зусилля у своєму житті, щоб завершити це навчання. І після цього я повернулася на борт літаків вже як діючий бортпровідник на території Франції”.

Попри складні обставини, у Франції Надія відчула підтримку. Вона додає, що зі сторони французів відношення до українців з 2022 року не змінилося. Вони допомагали і робили все можливе, щоб допомогти людям, які опинилися на території Франції, адаптуватися. Сьогодні Надія продовжує літати — вже в іншій країні, але з тим самим відчуттям любові до неба. Тим, хто також хоче пов’язати своє життя з авіацією, бахмутянка дає найважливішу пораду, постійно навчатися та вдосконалюватися.

Примітка. Бахмутянка Надія Мохіна стала тією українкою, яка повідомила про використання символіки “Артемсолі” росіянами в Парижі. Її застосувала російська художниця для промоції своєї виставки. Дівчина зізнається, що не очікувала такого широкого розголосу: пост побачила велика кількість українців, які активно підтримали її. Згодом центр, де планували проводити виставку, видалив анонс, а культурний заклад прибрав афішу. Бахмутянка каже, важливо не залишатися осторонь та реагувати на події, коли росіяни намагаються привласнити собі символи України.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!