Наталія Радіонова — бахмутянка, жінка розпочала нове життя у Франції зі своїм чоловіком іноземцем. Героїня поділилася з редакцією своєю історією, розповіла чи складно дається їй переїзд та чим українські чоловіки відрізняються від французів?
Шлях до Франції
Пані Наталія родом з міста Торез, що в Донецькій області, до Бахмута переїхала працювати у 2013 році. Тоді вона зайняла посаду головного спеціаліста спортуправління.
Рішення про переїзд з Бахмута за кордон жінка прийняла на початку лютого минулого року, тоді вона ще не знала, що чекає на її рідну Донеччину:
«Я спочатку поїхала в Київ, щоб зібрати всі необхідно документи, саме тут мене застала війна. Виїхати вдалось лише в березні, але я дуже переживала за Україну та особливо за свого сина, який був у Харкові від початку повномасштабного вторгнення».
Українці за кордоном
У вересні син Наталії виїхав за кордон за програмою навчання, тому матері стало легше. Однак, події які відбуваються в Бахмуті довго не давали спати:
«Я тільки нещодавно почала спати, бо приймаю заспокійливі. Серце розривається коли бачу новини про Бахмут. Декілька років тому я придбала там квартиру, а зараз навіть не знаю в якому вона стані. На відео в соціальних мережах я бачила, що будинок понівечено, але в якому стані квартира досі не знаю».
Наталія запевняє, що люди за кордоном дуже переживають за українців і завжди готові допомогти:
«Тут, у Франції часто підходять і запитують чи необхідна якась допомога, всі переймаються, це дуже приємно, що про нас не забувають».
Спортивна кар’єра
Наталія разом з жінками займається спортом. Фото: особистий архів героїні
Наталія, професійна спортсменка, тренувала з легкої атлетики дітей в Бахмуті. Зараз жінка планує продовжувати пов’язувати своє життя зі спортом, та тренувати у Франції, та для цього треба вивчити мову. А поки спортсменка волонтерить і проводить для українських та місцевих жінок заняття в фітнесу:
«Влітку ми займались прямо на вулиці на стадіоні. Зараз холодно, я намагаюсь знайти приміщення щоб продовжувати заняття. Гроші я не беру, бо зараз не у всіх українок вони є. Тут, за кордоном, не таке гарне життя як комусь може здатись. Без знання мови, без чоловіка та без грошей, жінкам буває дуже важко».
Щасливий шлюб
Подружжя. Фото: особистий архів героїні
У Наталії є чудовий чоловік, до якого вона переїхала з України:
«Ми одружились й підписали договір про майно. Навіть перекладачка сказала, що це велика рідкість, коли француз підписує договір з жінкою, тим паче з іноземкою».
Жінка поділилась з нашою редакцією, що усі гроші які їй з чоловіком подарували на весілля, вони вирішили передати на допомогу Україні:
«Ми ще не вирішили куди саме передамо гроші й на які потреби, але я точно знаю, що саме в Бахмут».
За словами героїні, так щастить далеко не кожній з іноземцями, бо у них є свої правила, які наші жінки можуть не зрозуміти:
«Вони якщо зустрічаються, то майже ніколи не одружуються. Підписують договір про співжиття й про поділ всього 50на50».
Тож, нашим українкам погляди іноземців можуть бути незвичними, розповідає жінка, тому необхідно не раз подумати, перш ніж пов’язувати життя з людиною.
«Наша Україна набагато простіша, краща й гарніше, ніж інші країни. Я зрозуміла це все зараз. Тому чекаємо на перемогу й все буде Україна!»
Вони залишили кар’єри, бізнеси й професії, в яких були успішними, щоб захистити країну. Але поки триває війна, змінюється і світ — технології, ринки, підходи до роботи. Повертаючись, люди з досвідом війни часто опиняються в реальності, де їхній попередній досвід уже не гарантує робочого місця і гідної зарплати. І це ще одна втрата, про яку говорять значно рідше, — втрата часу і навичок.
Ми поспілкувалися з різними військовими, які до 2022 року мали забезпечене життя як цивільні, а зараз намагаються по поверненню влаштуватися на роботу. Що з цього вийшло? Читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.
“Раз —і ти вже не кухар, ти —військовий”
До повномасштабного вторгнення військовий “Бізон” працював кухарем у одному з ресторанів в Києві. Чоловік сам забезпечував родину, щороку їхав на море, проблем з фінансами не відчував, свою роботу дуже любив. Каже, його кухня була його гордістю — команда, авторське меню, постійний розвиток.
“Я жив цим, розумієте. Я знав, що я в цьому сильний, постійно навчався. У мене була своя система, свої люди. А потім — раз, і ти вже не кухар, ти — військовий, хоча я не скаржусь, я сам пішов у березні”, — каже військослжбовець.
Він пішов на захист країни у перші дні. Зараз, після поранення і демобілізації, намагається повернутися в професію. Але каже, що за цей час усе змінилося, і важчим став навіть сам процес співбесід.
“Мене взяли у одне кафе, колектив був нормальний. Але я постійно відчував не повагу, а таке… співчуття. Ніби мене тримають не тому, що я професіонал, а тому, що я “з війни”. Я не витримав цієї жалості і пішов”.
Через кілька місяців “Бізон” знову сам повернувся до війська.
“Там, принаймні, зрозуміло, хто ти і навіщо ти, ніхто не задає некоректних питань”, — каже чоловік.
Але не всі історії однакові. Є роботодавці, які свідомо зберігають місця за працівниками. Один із таких прикладів — Ігор. Колишній логіст, чоловік пройшов бої на Донеччині та Харківщині,а зараз повернувся на минулу роботу.
“Мені платили частину зарплати весь час і чекали. Я повернувся — і мене реально включили в процес. Без жалості. Це дуже важливо, але про свій військовий досвід я не хочу згадувати і не зрозуміють мене тут. Ніхто не зрозуміє, хто це сам не пережив”.
На питання, чи відчував Ігор втрату навичок за час, який він був на фронті, каже — так:
“Я знав, чому я туди пішов. За втрату навичок переживав найменше, але я знав, що маю зарплату щомісяця, що жінка матиме за що дитині купити їсти. Але, звісно, довелося багато вчитися”.
Ігор каже: він вдячний, що роботодавець зберіг йому зарплату, але додає, що у його побратимів ситуація не така оптимістична. Найчастіше проблема навіть не лише в навичках, а в зміні мислення.
“Ти ніби випав з часу”
“На фронті ти живеш зовсім інакше”, — каже Андрій, який до служби працював у сфері ІТ.
Чоловік пояснює: на війні інші рішення, інша швидкість, інша відповідальність. І коли ти повертаєшся, цивільне життя здається… повільним і дивним.
Він додає, що адаптація — це окрема боротьба. І ще один факт, який засмутив Андрія, — це лицемірство, каже він. Компанія, в якій він працював раніше, показує, що відкрита до ветеранів, але, по факту, каже чоловік, умов для нього вони не надали.
“Ця вся політика про відкритість до ветеранів, вона на папері. А насправді, ти ніби випав з часу. Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”.
Ця втрата стосується не лише власне працевлаштування, кар’єри, а й відчуття власної цінності для суспільства.
“Найгірше — це коли ти сам починаєш сумніватися, чи ти ще щось можеш”, — каже Андрій.
Проблема з роботою у ветеранів
Примітка. Veteran Hub — мережа підтримки для воїнів та їхніх близьких. Ветерани/ки та їхні кохані й рідні можуть отримати безоплатні юридичні консультації, психологічну підтримку та персональний супровід. Нині організація об’єднує простори у Києві та Вінниці, Мобільні офіси у Київській і Вінницькій областях та національну Лінію підтримки: +380 (67) 348 2868.
Аліна Зінченко, фахівчиня з карʼєрного консультування у мережі хабів Veteran Hub, переконана, що виклики працевлаштування ветеранів і ветеранок варто розглядати ширше, ніж лише через призму ринку праці. З досвіду Veteran Hub, це, насамперед, питання відновлення добробуту людини після служби.
“У нашій роботі ми спираємось на концепцію Добробуту, яка включає кількавзаємопов’язаних сфер: фізичне та психічне здоров’я, матеріальну стабільність, соціальні зв’язки, безпечне середовище, життєві навички та покликання (професійну реалізацію). Якщо ці базові складові залишаються незадоволеними, це безпосередньо впливає на здатність людини шукати й утримувати роботу.Умовно ці труднощі можна поділити на внутрішні чинники (пов’язані з людиною) та зовнішні (пов’язані з середовищем і ринком праці)”, — каже експертка.
За її словами, до внутрішніх чинників відносять накопичений тиск через незадоволені базові потреби.
Тобто, часто людина шукає роботу не з позиції вибору чи професійного розвитку, а через необхідність, тобто йдеться про відсутність достатньої соціальної підтримки після служби — забезпечити дохід, вирішити житлові питання або знайти доступні умови праці, зокрема у випадку інвалідності. Це суттєво звужує поле вибору і впливає на якість рішень.
Другий важливий фактор — це потреба оновлення навичок пошуку роботи.
Тобто, ветерани, які тривалий час перебували на службі, часто опиняються поза контекстом сучасного ринку: змінюються інструменти (джоб-борди, автоматизація, ШІ-сервіси), етапи відбору, підходи до самопрезентації. Це створює додатковий бар’єр ще до виходу на співбесіду.
Також, каже експертка, суттєвим викликом є переосмислення професійної ідентичності. Під час служби вона може трансформуватися або формуватися заново, і процес повернення до цивільного середовища часто ускладнює це. Особливо це відчутно для тих, у кого до служби не було сформованого професійного вектору.
“Окремо варто виділити зміни у вимогах ринку праці, які безпосередньо впливають на відчуття власної спроможності. У контексті розвитку технологій і автоматизації (Industry 4.0) багато навичок швидко втрачають актуальність або потребують оновлення. За час служби людина може “випасти” з цього контексту, що створює додаткові бар’єри під час працевлаштування у порівнянні з іншими кандидатами”, — пояснює Аліна Зінченко.
До зовнішніх чинників пані Аліна відносить культурний аспект адаптації вже з боку середовища. Попри те, що дедалі більше компаній декларують відкритість до
працевлаштування ветеранів, вони не завжди готові до практичної взаємодії — і це впливає на успішність адаптації, зокрема в період випробувального терміну.
Також зберігаються системні бар’єри, зокрема стигматизація з боку частини роботодавців, недостатня доступність інфраструктури для людей з інвалідністю та формальний підхід до інклюзії. У деяких випадках компанії декларують готовність працювати з ветеранами, але не створюють реальних умов для їхньої інтеграції.
Окремо варто зазначити і про брак державної підтримки у перші місяці після демобілізації, та забезпечення соціальних виплат (або ін.можливостей) для забезпечення добробуту
ветеранів у перші місяці після демобілізації, каже експертка. Вона пояснює, що частина ветеранів виходить на ринок праці ще до завершення реабілітації або вирішення базових життєвих питань — юридичних, медичних, житлових. Це суттєво ускладнює процес працевлаштування і підвищує ризик вигорання або повторної втрати роботи.
Чи є проблема втрати або неактуальності навичок поширеною?
“Складно узагальнити для всіх, адже це залежить від багатьох факторів: специфіки професії, тривалості служби, а також того, наскільки сфера діяльності змінилася за цей час. У деяких випадках ветеранам вдається частково підтримувати або навіть розвивати окремі навички під час служби, в інших — навпаки, відбувається розрив із професійним середовищем”, — каже Аліна Зінченко.
Водночас вже можна говорити про поширену тенденцію: у більшості ветеранів і ветеранок послаблюється навичка пошуку роботи. Часто люди давно не проходили співбесіди, не складали резюме, не виконували тестові завдання і загалом можуть не мати доступу до актуальних інструментів ринку праці. Важливо розуміти, що пошук роботи — це також окрема навичка і повноцінна діяльність, яка потребує оновлення.
“Що стосується професійних або технічних навичок, ситуація є більш індивідуальною. Важливо підсвічувати, що навички не зникають безслідно: вони можуть бути “на паузі”, трансформуватися або проявлятися в іншому контексті. Часто під час служби вони розвиваються — інколи в суміжних або менш очевидних формах, але залишаються цінним ресурсом, який потребує адаптації до цивільного ринку праці”, — додає спікерка.
Сьогодні вже існують інструменти, які допомагають перекладати військовий досвід у цивільні компетенції, як-от “Військовий досвід у резюме”. Це ще раз підкреслює, що служба не обов’язково створює прогалину в навичках — у багатьох випадках вона трансформує та посилює їх.
Які програми або ініціативи наразі допомагають ветеранам повернутися на ринок праці
На це питання пані Аліна каже, що в Україні поступово формується екосистема підтримки ветеранів і ветеранок у поверненні до ринку праці. Її можна умовно поділити на кілька напрямів:
По-перше, це кар’єрне консультування — допомога у визначенні професійного напряму, адаптації досвіду та підготовці до професійної реалізації. Зокрема, у Veteran Hub доступна безоплатна послуга кар’єрного консультування, що працює з запитом комплексно — від вибору кар’єрної траєкторії до профорієнтації чи пошуку освітніх можливостей.
По-друге, це освітні програми та перекваліфікація. Також розвивається робота з роботодавцями — навчальні ініціативи для HR і команд, які допомагають краще взаємодіяти з ветеранами. Окремо діють державні програми підтримки зайнятості та підприємництва, зокрема гранти для працевлаштування чи власної справи. Водночас, ця система ще формується і потребує подальшого розвитку з урахуванням реальних потреб ветеранів.
Що може покращити ситуацію з роботою?
Ефективне працевлаштування ветеранів(-нок) можливе лише за умови відновлення цілісного добробуту. Пошук роботи має бути про самореалізацію, а не вимушеним кроком для закриття базових дефіцитів.
Це потрібно розглядати рішення на двох рівнях — з боку громадянського суспільства та з боку держави,вважає експертка.
З боку громадянського суспільства, серед можливих рішень, пані Аліна називає наступне:
створення безпечних фізичних просторів підтримки, де ветерани можуть отримати
комплексні послуги, зокрема кар’єрне консультування (як-от Veteran Hub);
розвиток ветеранських професійних спільнот, які дають можливість обміну досвідом, підтримки і нетворкінгу;
інформаційні кампанії, що зменшують стигматизацію та підсвічують сильні сторони ветеранів, зокрема такі навички як лідерство, відповідальність і здатність діяти в умовах невизначеності;
популяризація ветеранського підприємництва та продуктів, створених ветеранами;
навчання роботодавців і команд взаємодії з ветеранами, зокрема в частині адаптації робочих процесів і “перекладу” військового досвіду у цивільні компетенції;
адвокація прав ветеранів у випадках дискримінації та участь у формуванні політик і законодавчих змін.
З боку держави й органів місцевої влади ключовими є такі напрямки:
створення системи комплексної підтримки ветеранів(-нок) після демобілізації — із гідним фінансовим і соціальним забезпеченням у перші місяці. Це дозволяє ветерану зосередитися на здоров’ї та юридичних питаннях, виходячи на ринок праці з ресурсної позиції, а не з потреби виживання;
впровадження ранньої профорієнтації та планування кар’єрного шляху ще під час служби. Професійний вектор варто закладати ще на етапі рекрутингу або на початку служби. Інструменти планування кар’єри та підтримка зв’язку з цивільними компетенціями під час служби мінімізують відчуття професійного розриву та полегшують подальшу адаптацію;
підтримка ветеранського підприємництва, зокрема через податкові стимули та грантові програми;
компенсаційні механізми для бізнесу на адаптацію робочого середовища (наприклад, забезпечення фізичної доступності простору) та впровадженняг нучкого законодавства, що заохочує роботодавців створювати програми;
внутрішнього перенавчання, визнаючи ветеранів фахівцями із цінним досвідом.
Що у висновку?
Сьогодні в Україні формується нова реальність, тисячі людей повертаються з війни в країну, яка за цей час змінилася. Але ще більше має змінитися не в них — а в нас, як в соціумі.
Станом на грудень 2025 року в Україні налічували близько 1, 5 млн ветеранів і ветеранок. Повернення їх до цивільного життя, це не про те, як швидко вони “адаптуються”. Це про те, чи готове суспільство, ми, їх прийняти. Ми звикли говорити про державну відповідальність: програми, виплати, політики. Але правда в тому, що цього недостатньо. Відповідальність ж бо значно ширша. Це відповідальність бізнесу — створювати не формальні вакансії та політики, а реальні умови для роботи. Це відповідальність команд, не співчувати, а поважати. Це відповідальність кожного і кожної – не чекати “зручної адаптації”, а бути готовими змінювати середовище під людей, які повертаються з війни. Бо ветерани й ветеранки не повинні підлаштовуватися під систему, яка їх не розуміє. Це система має змінитися так, щоб у ній було місце для них. І питання тут не лише про роботу. Питання про те, яке суспільство ми будуємо вже зараз.
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом
Табір для дітей у горах / фото Бахмутська міськрада
Бахмутяни можуть оформити відшкодування вартості путівки дитини до закладу оздоровлення та відпочинку. Відшкодування передбачене з бюджетних коштів для батьків дітей з Бахмутської громади, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки.
Куди звертатися за відшкодуванням, повідомляє Бахмут IN.UA, посилаючись на Порядок організації заходів з відшкодування вартості путівки до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.
Бахмутська громада компенсує відпочинок і оздоровлення дітей
На відшкодування вартості путівки до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку мають право батьки дітей з Бахмутської громади віком від 7 до 18 років, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки. Відшкодування відбувається шляхом перерахування коштів на рахунки дитячих закладів, обраних батьками. Це мають бути заклади, які пройшли державну атестацію, зареєстровані на території Донецької області, але розташовані та працюють на території інших областей України.
Супровід дітей до/з обраних дитячих закладів мають надати батьки чи інші законні представники самостійно за рахунок власних коштів.
Хто з дітей може поїхати на відпочинок або оздоровлення за кошти бюджету
Відшкодування путівки можуть отримати батьки (або особи, які їх замінюють) дітей пільгових категорій:
діти учасників бойових дій;
діти зі статусом ВПО;
діти, які проживають у населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення;
діти з інвалідністю (за відсутності протипоказань);
діти з багатодітних сімей;
діти з малозабезпечених сімей;
діти, які перебувають на диспансерному обліку;
діти працівників агропромислового комплексу та соціальної сфери села;
діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
рідні діти батьків-вихователів або прийомних батьків, які проживають в одному дитячому будинку сімейного типу або в одній прийомній сім’ї;
діти, один із батьків яких загинув, зник безвісти або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва;
діти, один із батьків яких загинув під час масових акцій громадянського протесту або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва;
діти, батьки яких загинули від нещасного випадку на виробництві або під час виконання службових обов’язків, у тому числі дітей журналістів, які загинули під час виконання службових обов’язків;
діти, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф;
діти, взяті на облік службами у справах дітей як такі, що перебувають у складних життєвих обставинах;
діти, одному з батьків яких встановлено інвалідність I або II групи;
діти, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також відшкодування передбачене для дітей, які мають здобутки в навчанні або творчості. Серед них:
учасники дитячих творчих колективів та спортивних команд;
відмінники навчання;
лідери дитячих громадських організацій.
Як отримати відшкодування дитячої путівки
Для відшкодування вартості дитячої путівки батьки мають звернутися до Управлінню соцзахисту населення. Поштою потрібно надати такий перелік документів:
заяву про намір оздоровлення або відпочинку дитини;
копію свідоцтва про народження або паспорта дитини;
копію паспорта одного з батьків дитини;
копії реєстраційних номерів облікової картки платника податків дитини та одного з батьків дитини;
згоду на обробку персональних даних;
витяг з реєстру громади з інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання дитини та/або копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (у разі наявності);
довідку органу соціального захисту населення або закладу освіти за фактичним місцем перебування про некористування пільговою путівкою, придбаною за рахунок бюджетних коштів у поточному році;
документ, що підтверджує наявність відповідного пільгового статусу дитини;
угоду про відшкодування вартості путівки.
Всі копії документів мають бути завірені особистим підписом.
Вони залишили кар’єри, бізнеси й професії, в яких були успішними, щоб захистити країну. Але поки триває війна, змінюється і світ — технології, ринки, підходи до […]
Бахмутяни можуть оформити відшкодування вартості путівки дитини до закладу оздоровлення та відпочинку. Відшкодування передбачене з бюджетних коштів для батьків дітей з Бахмутської громади, які потребують […]
Жителі Донеччини, які виїхали на окуповані території, вимушені мешкати в пунктах тимчасового розміщення (ПВР) без належних умов. Зокрема, в місті Дебальцеве люди живуть у місцевому “будинку […]
На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше ворог атакує на Покровському напрямку, де протягом доби зупинили 29 штурмів. Також зросла кількість штурмів на Лиманському напрямку, […]
Бахмутська МВА ухвалила розпорядження про створення комісії з питань розгляду звернень щодо випадків дискримінації за ознакою статі, насильства за ознакою статі та сексуальних домагань. До […]
