Волонтерка Ольга родом з Костянтинівки, коли почалася повномасштабна війна жінка вивезла у безпечне місце сина та маму, а сама почала допомагати мешканцям евакуюватися, зокрема й з Бахмута. Спочатку, метою було допомогти виїхати саме маломобільним людям та соціально-вразливим верствам населення, а зараз Ольга допомагає всім охочим. Жінка розповідає, що разом з волонтерами вони проводять агітаційну роботу по евакуації. Більше про це — читайте в матеріалі.

Повернулася в місто, щоб допомагати

Весною пані Ольга з родиною евакуювала в безпечне місце, коли жінка впевнилася, що з рідними все гаразд — почала волонтерити. Першочергово мета волонтерки була в тому, щоб вивезти маломобільних людей, однак згодом почали евакуювати всіх охочих. Пані Ольга з волонтерами навіть проводили своєрідну агітаційну роботу. Вони друкували листівки із закликом та контактами для евакуації. Ці листівки були й в місцевій газеті “Вперед”, яка нещодавно відновила друк для Бахмутської громади.

«З вересня ми їздили в Бахмут і допомагали з евакуацією, потім роздруковували листівки, візитки із закликом виїжджати. Також привозили людям гуманітарну допомогу, щоб зрозуміти скільки населення там залишилося. Поки ми роздавали речі — вмовляли людей евакуюватися з Бахмута»

Ольга наголошує, що евакуацією вона займається спільно з локальними місцевими волонтерами, організаціями, зокрема це «Білі Янголи», які вивозять з Бахмута людей, навіть з тих районів, які є наближеними до лінії фронту:

«Нещодавно була ситуація, коли ми виїжджали з людьми з міста і в останню хвилину нам повідомили про ще одного бахмутянина, який хотів евакуюватися. Ми не могли взяти цю людину, бо машини були вже повні, тому попросили “Білих Янголів”, вони допомогли вивезти лежачого»

Ліки для донеччан 

Загалом, пані Ольга волонтерить з березня 2022 року, за цей час завдяки жінці десятки людей опинилися в безпечних умовах. Починалося все із забезпечення ліків, медикаменти передавали цивільному населенню. Серйозні проблеми були із ліками для діабетиків, згадує пані Ольга.

«В аптеках не було ніяких ліків, у мене були друзі в різних містах України, які там могли купляти необхідне. Згодом знайшла волонтерів, які закупляли медикаменти».

Частину ліків також передавали безплатно небайдужі, їх Ольга розвозила людям, які того потребували.

Читайте також: У Соледарі, де йдуть пекельні бої, залишилося близько 15 дітей — Кириленко

Шелтер для переселенців у Краматорську

Шелтер для переселенців у Краматорську. Фото: особистий архів героїні

Чимало людей відмовляються від евакуації з Бахмута через власні страхи, хвилюються що їх залишать просто на вокзалі. Пані Ольга разом з волонтерами облаштовують у Краматорську тимчасовий прихисток для людей, які наважилися поїхати. Тут людина може відпочити, поїсти, поспати та привести себе до ладу. Через те, що в Бахмуті немає водопостачання мешканці не можуть нормально помитися, тому коли вони приїжджають в Краматорськ — мають час, щоб провести всі гігієнічні процедури.

Зараз волонтери хочуть закупити для притулку бойлер (ред. нагрівний бак для води). Орієнтовна сума такого девайса — близько 10-11 тисяч гривень. 

Допомагають в облаштування шелтеру всі небайдужі — з США жінка прислала 20 теплих нових ковдр, каже Ольга. Також надіслали білизну, один із БФ наразі шукає для притулку розкладачки, щоб люди могли поспати.

Попри те, що в Бахмуті небезпечно – людей, які записуються на евакуацію не стає більше, каже Ольга. Наприклад, за 12 січня бажання виїхати мали тільки 12 людей. Нагадаємо, що зараз в місті залишається близько 8 тисяч мешканців.

Фото: Роман Потапенко

Читайте також: Громадські організації Бахмута: як працюють локальні організації в час війни?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!