Волонтерка Ольга родом з Костянтинівки, коли почалася повномасштабна війна жінка вивезла у безпечне місце сина та маму, а сама почала допомагати мешканцям евакуюватися, зокрема й з Бахмута. Спочатку, метою було допомогти виїхати саме маломобільним людям та соціально-вразливим верствам населення, а зараз Ольга допомагає всім охочим. Жінка розповідає, що разом з волонтерами вони проводять агітаційну роботу по евакуації. Більше про це — читайте в матеріалі.

Повернулася в місто, щоб допомагати

Весною пані Ольга з родиною евакуювала в безпечне місце, коли жінка впевнилася, що з рідними все гаразд — почала волонтерити. Першочергово мета волонтерки була в тому, щоб вивезти маломобільних людей, однак згодом почали евакуювати всіх охочих. Пані Ольга з волонтерами навіть проводили своєрідну агітаційну роботу. Вони друкували листівки із закликом та контактами для евакуації. Ці листівки були й в місцевій газеті “Вперед”, яка нещодавно відновила друк для Бахмутської громади.

«З вересня ми їздили в Бахмут і допомагали з евакуацією, потім роздруковували листівки, візитки із закликом виїжджати. Також привозили людям гуманітарну допомогу, щоб зрозуміти скільки населення там залишилося. Поки ми роздавали речі — вмовляли людей евакуюватися з Бахмута»

Ольга наголошує, що евакуацією вона займається спільно з локальними місцевими волонтерами, організаціями, зокрема це «Білі Янголи», які вивозять з Бахмута людей, навіть з тих районів, які є наближеними до лінії фронту:

«Нещодавно була ситуація, коли ми виїжджали з людьми з міста і в останню хвилину нам повідомили про ще одного бахмутянина, який хотів евакуюватися. Ми не могли взяти цю людину, бо машини були вже повні, тому попросили “Білих Янголів”, вони допомогли вивезти лежачого»

Ліки для донеччан 

Загалом, пані Ольга волонтерить з березня 2022 року, за цей час завдяки жінці десятки людей опинилися в безпечних умовах. Починалося все із забезпечення ліків, медикаменти передавали цивільному населенню. Серйозні проблеми були із ліками для діабетиків, згадує пані Ольга.

«В аптеках не було ніяких ліків, у мене були друзі в різних містах України, які там могли купляти необхідне. Згодом знайшла волонтерів, які закупляли медикаменти».

Частину ліків також передавали безплатно небайдужі, їх Ольга розвозила людям, які того потребували.

Читайте також: У Соледарі, де йдуть пекельні бої, залишилося близько 15 дітей — Кириленко

Шелтер для переселенців у Краматорську

Шелтер для переселенців у Краматорську. Фото: особистий архів героїні

Чимало людей відмовляються від евакуації з Бахмута через власні страхи, хвилюються що їх залишать просто на вокзалі. Пані Ольга разом з волонтерами облаштовують у Краматорську тимчасовий прихисток для людей, які наважилися поїхати. Тут людина може відпочити, поїсти, поспати та привести себе до ладу. Через те, що в Бахмуті немає водопостачання мешканці не можуть нормально помитися, тому коли вони приїжджають в Краматорськ — мають час, щоб провести всі гігієнічні процедури.

Зараз волонтери хочуть закупити для притулку бойлер (ред. нагрівний бак для води). Орієнтовна сума такого девайса — близько 10-11 тисяч гривень. 

Допомагають в облаштування шелтеру всі небайдужі — з США жінка прислала 20 теплих нових ковдр, каже Ольга. Також надіслали білизну, один із БФ наразі шукає для притулку розкладачки, щоб люди могли поспати.

Попри те, що в Бахмуті небезпечно – людей, які записуються на евакуацію не стає більше, каже Ольга. Наприклад, за 12 січня бажання виїхати мали тільки 12 людей. Нагадаємо, що зараз в місті залишається близько 8 тисяч мешканців.

Фото: Роман Потапенко

Читайте також: Громадські організації Бахмута: як працюють локальні організації в час війни?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.

Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.

Спорт на паузі: як почався шлях волонтера

Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.

“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.

Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.

Чому саме Донеччина

Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.

“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.

Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою. 

“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.

Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті

Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.

“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.

Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою

Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.

“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.

Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.

“Чорний список” відмовників

Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.

“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.

Евакуація тварин

Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.

“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков. 

Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.

Емоційне вигорання та втрата побратима

Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.

Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.

“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.

Плани після війни

Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.

“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.

Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.

Читайте також:

“Хочу, щоб мої вірші лікували душу”: історія поетеси Мар’яни Куриці, яка своєю поезією представила Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українські бойові літаки Су-27 здійснили атаку по місцю зосередження російської піхоти в населеному пункті Родинське, що на Донеччині. Для ураження живої сили противника пілоти Повітряних сил ЗСУ використали дві керовані плануючі авіабомби GBU-62.

Про це повідомили у блозі бійців Повітряних сил ЗСУ “Соняшник”.

Атака ЗСУ по позиціях росіян у Родинському

Бійці ЗСУ знищили місце скупчення окупантів. Ворог знаходився в одній з будівель.

У дописі зазначається, що ситуація на цій ділянці фронту вкрай напружена — російські підрозділи змогли суттєво зайти в будівлі.

“Інколи дистанція між козаками і окупантами тут визначається стіною квартири, тож такі скиди це ювелірна робота“, — зазначається в дописі.

Читайте також:

Росіяни просунулися поблизу Костянтинівки — Генштаб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!