Волонтерка Ольга родом з Костянтинівки, коли почалася повномасштабна війна жінка вивезла у безпечне місце сина та маму, а сама почала допомагати мешканцям евакуюватися, зокрема й з Бахмута. Спочатку, метою було допомогти виїхати саме маломобільним людям та соціально-вразливим верствам населення, а зараз Ольга допомагає всім охочим. Жінка розповідає, що разом з волонтерами вони проводять агітаційну роботу по евакуації. Більше про це — читайте в матеріалі.

Повернулася в місто, щоб допомагати

Весною пані Ольга з родиною евакуювала в безпечне місце, коли жінка впевнилася, що з рідними все гаразд — почала волонтерити. Першочергово мета волонтерки була в тому, щоб вивезти маломобільних людей, однак згодом почали евакуювати всіх охочих. Пані Ольга з волонтерами навіть проводили своєрідну агітаційну роботу. Вони друкували листівки із закликом та контактами для евакуації. Ці листівки були й в місцевій газеті “Вперед”, яка нещодавно відновила друк для Бахмутської громади.

«З вересня ми їздили в Бахмут і допомагали з евакуацією, потім роздруковували листівки, візитки із закликом виїжджати. Також привозили людям гуманітарну допомогу, щоб зрозуміти скільки населення там залишилося. Поки ми роздавали речі — вмовляли людей евакуюватися з Бахмута»

Ольга наголошує, що евакуацією вона займається спільно з локальними місцевими волонтерами, організаціями, зокрема це «Білі Янголи», які вивозять з Бахмута людей, навіть з тих районів, які є наближеними до лінії фронту:

«Нещодавно була ситуація, коли ми виїжджали з людьми з міста і в останню хвилину нам повідомили про ще одного бахмутянина, який хотів евакуюватися. Ми не могли взяти цю людину, бо машини були вже повні, тому попросили “Білих Янголів”, вони допомогли вивезти лежачого»

Ліки для донеччан 

Загалом, пані Ольга волонтерить з березня 2022 року, за цей час завдяки жінці десятки людей опинилися в безпечних умовах. Починалося все із забезпечення ліків, медикаменти передавали цивільному населенню. Серйозні проблеми були із ліками для діабетиків, згадує пані Ольга.

«В аптеках не було ніяких ліків, у мене були друзі в різних містах України, які там могли купляти необхідне. Згодом знайшла волонтерів, які закупляли медикаменти».

Частину ліків також передавали безплатно небайдужі, їх Ольга розвозила людям, які того потребували.

Читайте також: У Соледарі, де йдуть пекельні бої, залишилося близько 15 дітей — Кириленко

Шелтер для переселенців у Краматорську

Шелтер для переселенців у Краматорську. Фото: особистий архів героїні

Чимало людей відмовляються від евакуації з Бахмута через власні страхи, хвилюються що їх залишать просто на вокзалі. Пані Ольга разом з волонтерами облаштовують у Краматорську тимчасовий прихисток для людей, які наважилися поїхати. Тут людина може відпочити, поїсти, поспати та привести себе до ладу. Через те, що в Бахмуті немає водопостачання мешканці не можуть нормально помитися, тому коли вони приїжджають в Краматорськ — мають час, щоб провести всі гігієнічні процедури.

Зараз волонтери хочуть закупити для притулку бойлер (ред. нагрівний бак для води). Орієнтовна сума такого девайса — близько 10-11 тисяч гривень. 

Допомагають в облаштування шелтеру всі небайдужі — з США жінка прислала 20 теплих нових ковдр, каже Ольга. Також надіслали білизну, один із БФ наразі шукає для притулку розкладачки, щоб люди могли поспати.

Попри те, що в Бахмуті небезпечно – людей, які записуються на евакуацію не стає більше, каже Ольга. Наприклад, за 12 січня бажання виїхати мали тільки 12 людей. Нагадаємо, що зараз в місті залишається близько 8 тисяч мешканців.

Фото: Роман Потапенко

Читайте також: Громадські організації Бахмута: як працюють локальні організації в час війни?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!