Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Поливаний понеділок — одна з найяскравіших і найвеселіших великодніх традицій в Україні. У цей день люди обливають одне одного водою, жартують і вітають із святами. Але за цим, на перший погляд, простим звичаєм стоїть глибоке символічне значення, яке формувалося століттями.

Детальніше про історію свята, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Поливаний понеділок: що означає традиція обливання водою після Великодня

Поливаний понеділок відзначають наступного дня після Великодня, у 2026 році цей день припадає на 13 квітня. Це свято має давнє коріння, яке поєднує у собі як християнські, так і дохристиянські вірування.

У народній традиції вода завжди вважалася символом очищення, оновлення та життя. Саме тому обливання водою у цей день означає своєрідне “змивання” всього старого: хвороб, негараздів, поганих думок — і відкриття нового етапу життя. Весна, яка вже остаточно вступає у свої права після Великодня, підсилює цю символіку: природа прокидається, а разом із нею — і люди.

У давнину обливання мало ще й обрядовий характер. Вважалося, що вода цього дня має особливу силу: вона приносить здоров’я, красу і навіть щастя в особистому житті. Особливо це стосувалося дівчат, їх обливали хлопці, вірячи, що таким чином бажають їм привабливості та швидкого заміжжя. Водночас це було і своєрідною формою залицяння.

В різних регіонах України традиція мала свої особливості. Десь обливали лише символічно, кількома краплями води, а десь це перетворювалося на справжні “водяні баталії” з відрами і навіть цілими діжками води. Попри це, суть залишалася незмінною, побажання добра і оновлення.

З приходом християнства традиція не зникла, а трансформувалася. Вона почала сприйматися як продовження великодньої радості, святкування Воскресіння Христового, яке символізує перемогу життя над смертю. Таким чином, вода стала ще й символом духовного очищення.

Сьогодні Поливаний понеділок в Україні зберігає свою популярність, хоча й набуває сучасних форм. У містах це часто дружні жарти між знайомими або тематичні заходи, а в селах — більш автентичні обряди, які передаються з покоління в покоління.

Поливаний понеділок закордоном

Подібні традиції існують і в інших країнах Центральної Європи. У Польщі цей день відомий як “Śmigus-Dyngus”. Тут також прийнято обливати одне одного водою, але звичай часто має більш ігровий характер, особливо серед молоді. Вода символізує очищення і удачу, а сам день перетворюється на веселий народний карнавал із жартами, піснями та гуляннями.

В Угорщині традиція має ще цікавішу форму. Там хлопці приходять до дівчат із “віршами-побажаннями” і після цього злегка окроплюють їх водою або парфумами. У відповідь дівчата дарують писанки або солодощі. Колись це було пов’язано з віруванням, що вода допомагає зберегти молодість і красу, а сам обряд мав чіткий шлюбний підтекст.

З приходом християнства традиція в Україні не зникла, а трансформувалася. Вона почала сприйматися як продовження великодньої радості — святкування Воскресіння Христового, яке символізує перемогу життя над смертю. Таким чином, вода стала ще й символом духовного очищення.

До теми:

Куди поїхати весною за красою: найкращі локації з сакурами та магноліями в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Окупаційна влада на тимчасово підконтрольних їй територіях Донеччини посилює тиск на працівників бюджетної сфери. Людей масово змушують вступати до лав російської керівної партії “єдина росія” та віддавати свої персональні дані.

Про це повідомили представники руху “Жовта стрічка”.

Окупанти на Донеччині заганяють бюджетників до “єдиної росії”.

Співробітники всіх бюджетних установ, які наразі перебувають під контролем окупаційних адміністрацій, отримують вказівки в обов’язковому порядку реєструватися у цифровому додатку “мах”. Головна мета цієї процедури — систематизований збір персональних даних українських працівників.

Паралельно зі збором інформації через додаток, окупанти розгорнули масштабну кампанію з примусового залучення бюджетників до партії “єдина росія”. Аби створити видимість легітимності та масової підтримки, формально цей процес подається виключно під виглядом “добровільного” рішення самих працівників.

Як зазначають представники руху опору “Жовта Стрічка”, насправді бюджетників ставлять перед жорстким вибором без вибору. Відмова від вступу до керівної російської партії неминуче матиме негативні наслідки для подальшої роботи та збереження посади. Активісти підкреслюють, що подібна практика відкритого шантажу вже стала абсолютно звичною для всіх бюджетних установ на окупованій частині регіону.

“Також люди висловлюють побоювання, що зібрані персональні дані можуть використовуватися або передаватися третім особам для подальшого тиску“, — резюмують представники руху опору.

Читайте також:

Росія тестує блокування месенджерів на ТОТ: як не втратити доступ до інформації та зв’язок з рідними

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!