Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У лютому 2026 року Верховна Рада ухвалила закон щодо врегулювання проведення обов’язкової евакуації. Він передбачає, що поліція може вилучати дітей з родин, які перебувають у зоні бойових дій і батьки яких відмовляються від евакуації. Новину про цей закон вже використовують російські пропагандисти, заявляючи про викрадення дітей поліцією. Служба у справах дітей Донецької ОДА роз’яснила, як насправді відбуватиметься цей процес.

Хто, за яких умов і куди вилучатиме дітей з родин під час брифінгу розповіла Юлія Рижакова — начальниця Служби у справах дітей.

За яких умов дітей можуть примусово відібрати у батьків

10 лютого 2026 року Верховна Рада ухвалила у другому читанні законопроєкт №12353 щодо врегулювання питання проведення обов’язкової евакуації. Серед основних положень нового закону передбачено можливість примусового вилучення дітей з родин у разі відмови від евакуації з населеного пункту в зоні активних бойових дій.

Наразі закон передано на підпис до Президента України. Коли він вступить у силу, буде розроблено чіткий алгоритм вилучення дітей.

“Понад рік цей закон проходив процедури узгодження і пошуку якихось оптихмальних механізмів, щоб убезпечити дітей, які через вік не можуть подбати про свою безпеку. Новий закон спрямований, передусім, на збереження життя і здоров’я дітей, які залишаються у прифронтових громадах під постійними обстрілами. Після підписання закону Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності разом з Державною службою у справах дітей повинні розробити якийсь алгоритм дій відповідно до положень цього закону”, — розповіла Юлія Рижакова.

Як відбуватиметься примусове вилучення дітей

Примусово вилучити дітей можуть лише з родин, які перебувають у зоні бойових дій та відмовляються від евакуації. Батьків або законних представників дитини офіційно інформуватимуть про норму закону і пропонуватимуть безоплатну евакуацію. Їхню згоду чи відмову фіксуватимуть письмово та на відео.

У разі відмови від евакуації поліція буде примусово вилучати дитину. Далі її передаватимуть в органи опіки та пікування, де визначатимуть подальше місце проживання.

“Органами опіки та піклування спільно з нами, обласною Службою у справах дітей, визначатиметься місце розміщення дитини. Це можуть бути сімейні форми виховання — ми дізнавались про всі наші наявні прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, патронатні родини. На сьогодні є можливість розміщення 10 дітей, виходячи із вільних місць, а також умов проживання цих родин. Разом з цим можемо розміщати дітей в санаторно-оздоровчих центрах. У нас це “Смарагдове місто” та “Перлина Донеччини”. Які ще варіанти? Якщо діти віком до 4 років здорові, їх можна влаштувати в будинок дитини “Антошка”, який у нас релокований. Якщо діти з інвалідністю, то віком до 6 років теж можна влаштувати в “Антошку”, — пояснила Юлія Рижакова.

У питанні розміщення Служба у справах дітей Донецької ОДА співпрацюватиме з Державною службою у справах дітей. У разі потреби органам опіки та піклування Донеччини передаватимуть інформацію щодо кількості вільних місць у закладах і сімейних формах виховання по всій Україні.

Чи зможуть батьки повернути дітей після примусового відібрання

Вилучення дитини не означає, що батьки не можуть її повернути. Це можна буде зробити протягом шести місяців, звернувшись із клопотанням про повернення дитини до органу опіки та пікування, який ухвалював рішення про відібрання дитини. При цьому батьки мають надати документи, що підтверджують їхнє місце проживання на території, яка не належить до зони активних бойових дій та тимчасово окупованих територій. 

Якщо ж батьки або законні представники дитини не скористалися правом щодо повернення дитини, то орган опіки та пікування звертатиметься до суду з позовом щодо позбавлення батьківських прав.

“Відповідно до основ міжнародного та українського права, через нездатність дітей об’єктивно оцінити рівень загрози відповідальність за їхнє життя та психічне здоров’я несуть батьки, законні представники та держава. Єдиний спосіб уникнути примусового відібрання дитини в зонах бойових дій — це самостійна, добровільна евакуація разом з дитиною. Люди часто тримаються за стіни, бо це єдине, що здається їм стабільним. Тільки от дім можна відбудувати, а життя та психіку дитини, на жаль, ні. Діти в зоні бойових дій отримують невидимі рани, психологічні травми, які впливатимуть на все їхнє подальше життя. Тому дуже закликаємо всіх до вчасної евакуації своїх дітей”, — звернулась Юлія Рижакова до мешканців Донеччини.

Чи були випадки примусового вилучення дітей на Донеччині

До прийняття нового закону вилучати дітей без рішення суду ніхто не міг. Поліція і ДСНС могли лише вмовляти такі родини на виїзд. Механізм вилучення був досить довгий. Спочатку рішення ухвалювали органи опіки та піклування, після чого повідомлення йшло у прокуратуру і позовна заява до суду щодо відібрання дітей без позбавлення батьків батьківських прав.

Станом на 26 лютого 2026 року на Донеччині було лише два випадки, коли дітей довелося евакуювати примусово через відмову опікунів чи батьків від евакуації. Своєю чергою, відмова створювала ризики для життя дитини.

Одне рішення ухвалювали щодо вилучення п’ятьох дітей. Однак коли служби приїхали вилучати дітей з рішенням, батьки одразу ж погодились на евакуацію. Тобто фактично діти залишились з родиною.

Ще одне рішення ухвалили щодо вилучення хлопчика. Його прилаштували спочатку в патронатну родину, а потім у родину рідної тітки. Зараз цей хлопець вже набув повноліття.

Читайте також:

• На Донеччині понад 200 дітей перебувають у зонах примусової евакуації: де саме
• Російський удар по Краматорську: загинули троє дітей з однієї родини
• “Вже місяць ніхто не може заїхати”: як проходить евакуація з Костянтинівки та прифронтових населених пунктів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Уряд “днр” заявив про розробку генпланів відбудови окупованих Бахмута, Курахового і Великої Новосілки. Ці роботи планують завершити у 2026 році. Займатиметься розробкою генпланів російська установа — Єдиний інститут просторового планування рф (ЄІПП).

Про це повідомив так званий голова уряду “днр” Андрій Чертков.

У “днр” заявили про плани на відбудову Бахмута

Так званий уряд “днр” провів зустріч з представниками російського Єдиного інституту просторового планування. У межах зустрічі обговорювали плани на відбудову “днр”.

Однією з цілей окупантів є розроблення генпланів відбудови окупованих після 2022 року міст. Зокрема, в уряді “днр” оголосили про розроблення генпланів Бахмута, Курахового, Великої Новосілки, а також Докучаєвська, який був окупований значно раніше — у квітні 2014 року. Роботу над генпланами обіцяють завершити у 2026 році.

Серед ключових аспектів планування окупанти виокремлюють прогнозування чисельності населення та розвиток економіки. За словами Андрія Черткова, рішення про відновлення зруйнованих міст ухвалюватимуть не в “днр”, а в москві. Зараз задача “днр” — дати вихідну базу для можливості ухвалення такого рішення. Тобто, розробка генплану ще не означатиме початок робіт з відбудови, адже рішення про це ухвалюватимуть на рівні кремля.

Зазначимо, що окупаційна влада неодноразово давала обіцянки про відбудову Бахмута, але не виконувала їх. У своє виправдання ватажок “днр” пушилін звинувачував ЗСУ в тому, що росіяни не можуть відбудувати Бахмут. При цьому жодних заяв про те, що саме російська армія зруйнувала місто, окупанти не роблять.

Читайте також:

• “За ці гроші можна купити лише барак без світла і води”: що кажуть бахмутяни про компенсації від рф
• Окупанти пропонують іпотеку для заселення Бахмута, Соледара та Часового Яру
• Росіяни призначили “суддів” для окупованого Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!