Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сексуальне насильство – один з найменш досліджених та задокументованих злочинів на окупованих територіях. Журналісти видань Бахмут IN.UA та Кавун.City зібрали інформацію, яка відома правоохоронним органам станом на зараз.

Горлівка, квітень 2023 рік. Так званий мер міста записує відеозвернення до батьків — каже, у місті почастішали випадки зникнення дівчаток та просить, аби батьки перевірили телефони дітей. У місті зникли двоє дівчаток віком від 10 до 14 років, обоє нібито були учасницями “чатів порнографічного характеру”. Дітей нібито знайшли, однак обставини їхнього зникнення та перебування залишилися невідомими.

Водночас у зверненні акцент було зроблено не на розслідуванні факту зникнення чи пошуку дітей, а на твердженні про можливу їхню присутність у “чатах порнографічного характеру”. Такий фокус окупаційної влади викликає запитання щодо реальних причин інциденту та того, якою була мета повідомлення. 

Херсон, 13 серпня 2022 року російський військовослужбовець Роман Попов і його спільники викрали цивільного,мешканця Херсону, били його та привезли до ІТТ. Там чоловіка роздягнули, катували електрошокером, завдаючи струмових ударів по тілу та статевому органу. На десятий день утримання, не отримавши бажаних свідчень, окупанти посилили тортури: до тіла потерпілого під’єднували металеві зажими з електрострумом, утримували силоміць, після чого один із військових вчинив сексуальне насильство. Потерпілого звільнили лише після того, як його родина заплатила окупантам.

Ця історія стала відомою завдяки документальному фільму Слідство.Інфо “Він Теж”, де четверо чоловіків розповідають про сексуальне насильство в херсонських катівнях. Один із героїв фільму описує дії того ж підрозділу, зокрема “збоченця”, який погрожував і намагався зґвалтувати затриманого.

Попов свою причетність заперечує, на виклики слідства й суду не з’являється — він продовжує воювати проти України.  Справу передали до суду в березні 2024 року, а в грудні суд ухвалив проводити спеціальний розгляд. Потерпілого планують допитувати у закритому режимі з міркувань безпеки.

Обвинуваченому загрожує від 8 до 12 років ув’язнення за порушення законів та звичаїв війни. 

Маріуполь, грудень 2024 рік. Пенсіонерка, як пишуть російські медіа, вбила свого співмешканця, завдавши йому 22 ножових поранення після того, як він почав до неї чіплятися. Чоловік помер на місці. Жінці загрожує до 15 років ув’язнення.

Станіславська громада Херсонщини. Влітку 2022 року кадровий російський військовий Зунель Братов, боєць 25-го окремого полку спецпризначення РФ протягом тривалого часу гвалтував місцеву мешканку та знущався над її донькою.

Раніше Братову вже пред’явили підозру за зґвалтування та утримання в сексуальному рабстві жительки Станіславської громади — цю справу на той момент вже передали до суду. Слідство встановило, що восени 2022 року він викрадав жінку, утримував її понад місяць у своєму помешканні, змушував до статевих актів, бив і замикав у підвалі.

Влітку російський військовий, погрожуючи зброєю, ґвалтував іншу жінку зі Станіславської громади та регулярно приходив до її дому, забираючи потерпілу силоміць. Від сексуального насильства постраждала також її неповнолітня донька, над якою він вчиняв розпусні дії. Родина була змушена покинути дім і переховуватись у Херсоні до звільнення території. 

Журналісти Слідство.Інфо встановили, що Братов — кадровий російський військовий, одружений, має дітей і був нагороджений Міноборони РФ ще до повномасштабної війни.

14 січня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області виніс вирок російському військовому за зґвалтування та залякування дівчат навесні 2022 року. Вирок заборонений для оприлюднення, тому що справу розглядали у закритому судовому засіданні.

За інформацією з відкритих джерел та підозри зрозуміло, що обвинувачений – 24-річний росіянин, лейтенант ФСБ Олександр Лебідь. Підозру йому оголосили 23 серпня 2023 року. Українські правоохоронці зафіксували два епізоди воєнних злочинів, до яких причетний Лебідь. У першому епізоді він, за версією слідства, викрав дівчинку з помешкання, де вона проживала з матір’ю і бабусею, вивіз до приміщення магазину, поїв спиртним, бив, погрожував зброєю та зрештою вчинив сексуальне насильство.

У другому Лебідь, за даними правоохоронців, неодноразово викрадав під приводом допиту та огляду мобільного телефону на предмет співпраці з ЗСУ, змушував роздягатися, погрожував зброєю і згодом зґвалтував молоду жінку. Все це відбувалось у квітні та травні 2022 року.

З різних медіа стало відомо, що Лебідь загинув 6 жовтня 2022 року, а в Росії його представили до “ордена мужності” посмертно. Вироком суду у січні 2025 року Олександра Лебідя засудили заочно до 12 років позбавлення волі за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України).

Сексуальне насильство на тимчасово окупованій території залишається одним із найменш задокументованих злочинів. Більшість фактів стає відомою вже після деокупації, як це відбувається на Херсонщині. А ось на ТОТ це табуйована тема. Окупанти про такі випадки практично не повідомляють. 

Самі постраждалі в умовах повної відсутності правового захисту, контролю з боку окупаційних адміністрацій і страху перед переслідуваннями не можуть повідомити про те, що пережили, якщо вижили. Тож дані з окупації фрагментарні — вони надходять із відкритих джерел, повідомлень місцевих мешканців, матеріалів правозахисників і рідкісних свідчень тих, кому вдалося покинути територію. 

Журналісти видання Бахмут IN.UA намагалися встановити контакт з однією з жінок, згадку про яку отримали, але вона відмовилася від розмови: на даний момент вона перебуває у тяжкому психологічному стані та досі живе на окупованій території, де будь-яке спілкування з журналістами може наражати її на безпеку.

Тому це дослідження, яке провели журналісти Бахмут IN.UA та Кавун.City базується виключно на відкритих даних про випадки сексуального насильства в окупованих містах Донеччини, які нам вдалося знайти.

Системність злочинів: що показують доступні згадки

Донеччина. Ми аналізували кілька джерел за поточний рік та кілька останніх: російські судові реєстри, новинні канали так званої “днр” та соцмережі, а також українські джерела. Знайшли інформацію про випадки сексуального насильства над жінками у Донецьку, в Горлівці, Макіївці, Єнакієвому, Харцизьку та інших населених пунктах. Згадки про сексуальні злочини по відношенню до жінок збільшилися після повномасштабного вторгнення. Їх фіксують навіть російські джерела. 

Але у документах та повідомленнях немає жодного підтвердженого прикладу реального розслідування на ТОТ. У багатьох випадках окупаційні структури замовчували, спотворювали інформацію, або ж перекладали провину на інших. Зокрема, ми знайшли випадки нібито “ложних доносів”, коли жінки повідомляли про згвалтування, але їм відповідали, що їх звинувачення хибні, чи довести їх неможливо. Особливо це помітно стосовно учасників “сво”, які фігурують як сексуальні злочинці. Вироки їм виносять лише українські суди заочно, російські ж — ні.

Зокрема, на території окупованої Донеччини за останній рік було кілька таких випадків. Так, російський військовий зґвалтував жительку селища Гольмівський, це Горлівська територіальна громада. У селі на Донеччині двоє російських військових змусили жінку до статевого акту, і щоб побороти опір, вкололи їй невідому речовину. У Єнакієвому учасник так званої “сво”, раніше судимий, зґвалтував і вбив дитину. У Зугресі російський солдат, погрожуючи ножем, згвалтував дівчину. Випадки насильства над жінками також фіксували в “Ізоляції” — сексуальне насилля тут використовували як метод покарання. 

Аналізуючи доступні повідомлення про сексуальне насильство на окупованій Донеччині, ми окремо відстежували питання відповідальності. У відкритих російських реєстрах та зведеннях окупаційних структур немає підтверджених даних про притягнення до відповідальності осіб, причетних до цих злочинів. У доступних судових документах відсутні вироки чи згадки про реальні кримінальні провадження, що вказує на практичну безкарність за такі дії на тимчасово окупованих територіях.

Окремо ми перевірили, чи мають постраждалі можливість звернутися по психологічну допомогу. Всеросійська служба “Насилию нет”, яка у РФ декларує підтримку жертвам насильства, не має жодних центрів або представництв на території так званої “днр”. Ці регіони не фігурують у переліку областей, де організація надає підтримку. Є лише загальний номер гарячої лінії, проте жодної структурованої присутності або локальних служб у містах окупованої Донеччини немає.

Фактично це означає, що жінки й інші постраждалі залишаються без доступу до незалежних кризових центрів, психологічної допомоги та механізмів фіксації злочинів. У поєднанні з відсутністю реальних розслідувань це створює замкнене коло: постраждалі не можуть безпечно звернутися по підтримку, а системи, здатної фіксувати такі випадки або захищати їхні права, на окупованій території не існує.

Херсонщина. Станом на 25 листопада 2025 року органи прокуратури Херсонщини продовжують документувати воєнні злочини, пов’язані із сексуальним насильством під час воєнного стану. На сьогодні прокурори встановили 126 потерпілих від сексуального насильства, серед яких 30 жінок, 88 чоловіків та 8 дітей, повідомили на запит Кавун.City у Херсонській обласній прокуратурі. Йдеться саме про злочини, вчинені російськими окупантами на території області. 

Вже у грудні 2022 року, за місяць після деокупації правобережжя Херсонщини, стало відомо, що Херсонська область — серед «лідерів» у зафіксованій кількості злочинів сексуального насильства, вчиненого окупантами, у порівнянні з іншими деокупованими територіями України. На той момент серед найбільш поширених фактів сексуального насильства, здійсненого ворогом щодо мирного населення, — примусове оголення, зґвалтування, катування електрострумом геніталій. 

За інформацією, яку Херсонська обласна прокуратура надала Кавун.City, у межах Херсонської області зареєстровано 59 кримінальних правопорушень за ст. 438 КК України, більшість з яких російські військові вчинили на території Бериславського району (24 факти) та Херсонського району (21 факт, з них 19 – на деокупованій території). Зафіксовано також 7 таких злочинів у Каховському районі, 4 – у Скадовському та 3 – у Генічеському. Скільки фактів нам ще невідомо, адже понад 70% області наразі окуповані, можна лише здогадуватись.

Беззахисні на ТОТ

Уповноважений Верховної Ради України Дмитро Лубінець підкреслює, що сексуальне насильство Росія використовує як:

• інструмент залякування населення на ТОТ;
• метод тиску на утримуваних осіб;
• форму тортур;
• елемент психологічної війни.

“Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), росія використовує як психологічну зброю, спосіб залякування мирного населення на ТОТ, інструмент приниження та придушення українського народу та для тортур військовополонених. Це грубе порушення одного з фундаментальних прав людини – на особисту недоторканість особи. СНПК може кваліфікуватись не тільки як воєнні злочини, злочини проти людяності чи грубі порушення прав людини, але й бути частиною актів геноциду”, — пояснив Дмитро Лубінець.

Зазначимо, що якщо ви перебуваєте/перебували на ТОТ й зазнали сексуального насильства, при в’їзді на непідконтрольну росіянам територію ви можете звернутися до поліції та правоохоронних органів, щоб задокументувати випадок, а кривдника зможуть покарати, зокрема заочним винесенням вироку.

За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, у 2024 році в Україні зафіксовано 209 випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Серед постраждалих — 156 чоловіків, 46 жінок, а також діти: шість дівчат і один хлопчик. Більшість задокументованих злочинів, за інформацією місії, була скоєна представниками російських збройних сил, окупаційних правоохоронних структур та пенітенціарних установ — як на тимчасово окупованих територіях України, так і на території РФ.

Читайте також:

2014-й – 2022 – 2025. Як змінилося ставлення мешканців Донеччини до життя в окупації. Думки трьох людей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українські військові знищили російську важку вогнеметну систему “Сонцепьок” поблизу Лимана, що на Донеччині.

Про це повідомили 63-ї окремої механізованої бригади.

На Донеччині знищено російську ТОС “Сонцепьок”

Українські сили оборони знищили російську важку вогнеметну систему ТОС “Сонцепьок” на Лиманському напрямку. За попередньою інформацією, удар по системі здійснили пілоти Третього армійського корпусу та 63-ї окремої штурмової бригади. Для ураження цілі застосували FPV-дрони. Внаслідок влучання відбулася детонація ракетного залпу.

Зазначимо, що “Сонцепьок” — це 220-мм важка вогнеметна система, яка використовує термобаричні боєприпаси. Використання подібних систем поблизу населених пунктів заборонено Женевською конвенцією через їх невибірковий характер дії.

Читайте також:

ССО показали вуличні бої в Покровську: до 100 окупантів зосередилися в районі залізниці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!