Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Колишній бахмутський депутат Олександр Бабенко отримав офіційну відповідь від Офісу Президента України на петицію щодо присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой”. Дану ініціативу підтримали підписами понад 25 тисяч українців. У відповіді Офісу Президента йдеться, що питання про присвоєння звання “Місто-герой” Бахмуту можливе до опрацювання лише після його деокупації.

Про це повідомив Олександр Бабенко.

Відповідь на петицію про звання “Місто-герой” для Бахмута

13 травня колишній бахмутський депутат Олександр Бабенко отримав офіційну відповідь на свою петицію щодо присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой”. Офіс Президента України у відповідь на петицію зазначає, що опрацювання даної ініціативи буде можливим лише після деокупації Бахмута.

“Я маю непохитну віру в те, що Бахмут обов’язково буде деокупований та повернеться під український прапор. І після цього я неодмінно продовжу дану ініціативу, аби місто-герой Бахмут отримало заслужене державне визнання”, — зауважив ініціатор петиції Олександр Бабенко.

Нагадаємо, що петицію про присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой України” Олександр Бабенко створив 16 жовтня 2025 року. 24 листопада петиція зібрала необхідні для розгляду 25 тисяч підписів.

Це вже третя спроба присвоїти Бахмуту звання “Місто-герой”. У березні 2023 року на сайті Президента публікували подібну петицію, її підтримали 2 780 людей. Також схожа петиція була у вересні 2022 року, але її підписали 9 278 людей.

Читайте також:

“Як звідси вибратися? Це пекло”: чого ми не знали про битву за Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

23 квітня редакція Бахмут IN.UA запустила опитування серед мешканців Бахмутської громади, щоб зрозуміти, як бахмутяни оцінюють роботу місцевої влади в евакуації та чи розуміють, які повноваження сьогодні має Бахмутська МВА. У опитуванні взяли участь 392 людини. І його результати показали головну проблему: очікування мешканців від влади часто не збігаються з тим, що військова адміністрація юридично та фактично може робити після втрати міста.

Опитування було анонімним і стосувалося роботи влади Бахмута в умовах повномасштабної війни та вимушеної евакуації громади. Зокрема, мешканців просили оцінити рівень поінформованості про діяльність органів самоврядування, доступність комунікації, а також висловити власне бачення щодо ролі та повноважень місцевої влади в екзилі. Отримані результати дозволяють побачити, як змінилося сприйняття місцевої влади після втрати контролю над містом, які запити сьогодні мають бахмутяни та наскільки вони відчувають зв’язок із громадою в евакуації. Далі — про те, що саме показали результати опитування, і в чому головна проблема.

Опитування бахмутян

Опитувальник містив 5 питань, на 1 питання, “Чи розумієте ви, чим наразі займаються органи місцевого самоврядування Бахмута в евакуації”:

• 52% респондентів відповіли “так”;
• 29% респондентів відповіли “ні”;
• 17% респондентів відповіли “частково”.

На 2 запитання “Чи знаєте ви, які повноваження мають органи місцевого самоврядування Бахмута під час війни (в екзилі)?”:

• 45% респондентів відповіли “так”;
• 32 респондентів відповіли “ні”;
• 21 респондентів відповіли “частково”.

На 3 запитання “Як ви оцінюєте комунікацію органів місцевого самоврядування Бахмута з громадою?”:

• 44% респондентів відповіли “повністю задоволений/а”;
• 31% респондентів відповіли “не задовлений/а”;
• 14% репсондентів відповіли “частково задоволений/а”;
• 9% респондентів відповіли “важко відповісти”.

Щодо відкритого питання “Які повноваження, на вашу думку, варто посилити для органів місцевого самоврядування Бахмута в екзилі?”, то тут більшість респондентів вимагають від посадовців активнішого захисту їхніх прав на державному рівні, прозорого звітування про витрати бюджету та розширення гуманітарної допомоги в різних регіонах України.

Водночас частина опитаних пропонує надати органам самоврядування більше цифрових та фінансових повноважень для ефективної роботи в умовах переміщення. Окремі критичні відгуки закликають до радикальних кадрових змін через низьку довіру до керівництва міста. Загалом відповіді підкреслюють пріоритетність житлового питання та соціального захисту для збереження цілісності громади. Варто зазначити, що частина коментарів про роботу та комунікацію ОМС в екзилі є схвальною.

Які основні претензії бахмутян до місцевої влади в евакуації?

Основні претензії можна розділити на кілька ключових категорій:

1. Питання житла та компенсацій (найбільш критична проблема)

Частина опитаних хоче бачити реальні кроки у вирішенні житлової проблеми. Основні скарги стосуються:

• відсутності житлових сертифікатів: Люди вимагають компенсацій за зруйноване майно, навіть якщо місто перебуває в окупації;
• частина респондентів незадоволена розмовами про відбудову в майбутньому (наприклад, проект у Гощі), тоді як люди потребують житла “тут і зараз”;
• також є брак розуміння, чому влада не добивається на державному рівні змін до законодавства (зокрема, підписання законопроєкту 11161), які б дозволили отримувати компенсації за майно на ТОТ.

2. Несправедливість у розподілі допомоги та ресурсів

Мешканці відчувають нерівність у підтримці:

• географічна вибірковість: допомога (гуманітарна, фінансова) здебільшого, на думку опитаних, зосереджена у великих хабах (Київ, Дніпро), тоді як бахмутяни в інших містах або селах почуваються покинутими.
• є скарги на те, що допомога надається лише окремим пільговим категоріям, а інші мешканці громади, які також втратили все, залишаються поза увагою. Також критикують встановлений “поріг” пенсії для отримання грошової допомоги.

3. Проблеми комунікації та ставлення до людей

• частина респондентів скаржаться на неможливість додзвонитися на гарячі лінії та іноді “агресивні” відповіді при онлайн-зверненнях;
• мешканці хочуть відчувати, що про них пам’ятають не лише під час свят, а знають про їхні щоденні потреби та проблеми.

Які реальні повноваження мають МВА в екзилі?

Михайло Загородній, аналітик в Рух ЧЕСНО, пояснює, що зараз назвати конкретні повноваження МВА, оцінити її ефективність тощо в екзилі неможливо. Причина у відсутності профільного закону, зараз вся діяльність МВА регулюється лише законом “Про правовий режим воєнного стану”.

“В нас є одна велика, величезна прогалина: у нас немає законодавства про військових адміністраціях. Тобто, в нас, фактично, вся діяльність військових адміністрацій регулюється законом про правовий режим воєнного стану”, — каже Михайло Загородній.

За його словами, нардепи вже намагалися підготувати окремий законопроєкт, який би врегулював діяльність військових адміністрацій, однак досі це питання залишається невирішеним. Водночас саме законодавча невизначеність зараз створює найбільші труднощі як для самих адміністрацій, так і для мешканців окупованих громад.

“Повноваження міських військових адміністрацій виписані достатньо нечітко, і це дає дуже багато підстав для інтерпретацій…Насправді, якщо не помиляюся, в лютому цього року Мінрозвитку вже говорила про це питання, що треба переформатувати роботу саме цих адміністрацій військових, які там займаються питанням окупованих територій. Але що з цього вийде, поки що невідомо. Наразі діяльність дуже нечітка. І визначити її — це треба буквально розбиратися з кожною окремою адміністрацією, чим вона займається. Якщо ви подивитесь інтерв’ю з керівниками таких адміністрацій, вони можуть абсолютно різні вектори називати “діяльністю”, — каже аналітик.

Примітка. Мінрозвитку готує зміни щодо роботи військових адміністрацій і комунальних підприємств громад, які перебувають в окупації або в зоні бойових дій. Держава визнає, що багато комунальних закладів із ТОТ фактично не можуть повноцінно працювати, оскільки їхнє майно, обладнання та будівлі залишилися на окупованих територіях. Основна ідея — оптимізувати структуру таких підприємств і військових адміністрацій, щоб зменшити витрати бюджету, але при цьому зберегти кадри та управлінську основу громад до моменту деокупації.

Олексій Кулеба, очільник міністерства, заявив, що головне завдання зараз — “зберегти колективи та кадровий потенціал”, водночас адаптувавши систему до реалій війни й обмежених фінансових ресурсів. Також Мінрозвитку хоче переглянути структуру самих військових адміністрацій на ТОТ: скоротити або оптимізувати підрозділи, які не можуть ефективно працювати в окупації, і натомість посилити напрямки: реінтеграції, гуманітарного реагування, цивільного захисту, підтримки прифронтових територій, підготовки до післявоєнного відновлення.

Фактично йдеться про спробу перевести військові адміністрації та комунальні структури ТОТ у більш “кризовий” формат роботи — із фокусом не на повноцінному управлінні територією, а на збереженні людей, документації, інституцій та готовності до повернення після деокупації.

Він наголошує, що це стосується військових адміністрацій, які займаються окупованими територіями. Наразі в законодавстві фактично немає конкретного механізму, який би визначав, як саме повинна працювати така адміністрація після втрати контролю над територією.

За словами аналітика, якщо дивитися на позицію держави, то основним завданням таких адміністрацій сьогодні є збереження інституційної присутності громади та робота з реєстрами. Йдеться про облік населення, евакуйованих мешканців, внутрішньо переміщених осіб, втрат майна та інших даних, необхідних для майбутнього відновлення територій.

“Держава виходить із того, що ці території будуть повернуті. Тому хтось має вести реєстри, працювати з інформацією про людей, майно, втрати”, — пояснює він.

Водночас експерт визнає: оцінити ефективність роботи військових адміністрацій сьогодні надзвичайно складно, адже чітких критеріїв фактично не існує. Через це діяльність різних громад дуже відрізняється — як у комунікації з мешканцями, так і в питаннях підтримки переселенців.

Чи має МВА повноваження щодо забезпечення людей житлом?

Експерт пояснює, що проблема тут полягає не лише у фінансуванні, а й у складних бюрократичних процедурах та обмежених повноваженнях самих адміністрацій.

“Навіть якщо адміністрація хоче реалізувати житловий проєкт, вона стикається з питаннями землі, погоджень, взаємодії з іншими громадами. І далеко не все залежить саме від неї”, — зазначає співрозмовник.

Він додає, що сьогодні багато рішень ухвалюються ситуативно, а ефективність роботи конкретної адміністрації значною мірою залежить від її керівництва та внутрішньої організації роботи. Саме тому, на думку експерта, питання діяльності військових адміністрацій необхідно якомога швидше переводити у чітке правове поле.

“Потрібно чітко прописати, чим ці адміністрації мають займатися, які в них повноваження і на що вони можуть витрачати кошти”, — підсумовує він.

В чому головна проблема?

Результати опитування частково показують кризу очікувань між мешканцями Бахмутської громади та органами місцевого самоврядування в евакуації. Попри те, що значна частина респондентів загалом розуміє діяльність МВА та позитивно оцінює комунікацію, відповіді бахмутян демонструють: люди все менше сприймають адміністрацію як символічний орган “збереження громади” і все більше очікують від неї конкретних практичних рішень — насамперед щодо житла, компенсацій, гуманітарної підтримки та представництва інтересів переселенців на державному рівні.

Фактично опитування показало конфлікт між юридичною реальністю та суспільним запитом. З одного боку, мешканці очікують, що місцева влада в екзилі повинна виконувати функції повноцінного органу управління громадою навіть після втрати території. З іншого — самі військові адміністрації працюють в умовах законодавчої невизначеності, обмежених бюджетів та відсутності чітко прописаних повноважень. Через це значна частина претензій до МВА стосується сфер, на які адміністрації або мають лише частковий вплив, або не мають його взагалі.

Особливо показовим є житлове питання. Для багатьох бахмутян саме воно стало головним критерієм оцінки ефективності влади. Люди, які втратили житло через війну та окупацію, очікують не стратегій майбутньої відбудови, а рішень для виживання сьогодні. Саме тому у відповідях часто звучать критика довгострокових проєктів та вимога до влади активніше лобіювати зміни до законодавства щодо компенсацій за майно на ТОТ. Це свідчить про поступову трансформацію запиту переселенців: від гуманітарної підтримки, до системних соціальних гарантій.

При цьому сама держава фактично лише починає формувати підхід до того, якою має бути роль військових адміністрацій окупованих громад у довгостроковій перспективі. Заяви Мінрозвитку про оптимізацію структур, збереження кадрового потенціалу та переформатування роботи МВА свідчать, що центральна влада вже визнає, що модель “тимчасового управління до швидкої деокупації” більше не відповідає реальності затяжної війни. Натомість громади в екзилі поступово перетворюються на окрему форму управління — без території, але з населенням, бюджетами, документацією та потребою зберігати інституційну тяглість.

У цьому контексті Бахмутська громада стає прикладом ширшої проблеми для всієї країни: як мають функціонувати органи місцевого самоврядування після втрати міста, які повноваження вони повинні мати та де проходить межа між символічним представництвом громади і реальною відповідальністю перед людьми. Без чіткої відповіді на це питання держава ризикує отримати дедалі більший розрив між очікуваннями переселенців і можливостями місцевої влади в екзилі.

До теми:

Проєкт “Бахмут-Гоща”: яку суму передбачили на початок будівельних робіт і звідки братимуть фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!