Історія Бахмутського краю в роки революції 1917-1921 років має чимало забутих і замовчуваних сторінок. У радянські часи все розмаїття політичного життя в регіоні після повалення царату зводилося до боротьби трудящих під керівництвом партії більшовиків за встановлення радянської влади. Але в сучасній історичній науці події цих років у Бахмуті тлумачаться як складова частина національно-визвольних змагань українського народу.

Події цього періоду детально описує історик та краєзнавець Ігор Корнацький.

Як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

У виданій в 1970-х роках “Історії міст і сіл Української РСР” можна знайти згадки про те, що в Бахмуті в 1917 році діяли місцеві організації українських партій, осередки “Просвіти” та Вільного козацтва, які вели агітацію серед солдатів розташованого тут 25-го запасного полку. Згадується й про заколот проти радянської влади солдат 25-го полку в листопаді та їх роззброєння робітниками Краматорська, Дружківки та інших міст у грудні 1917 року.

До цих уривчастих відомостей чимало додають опубліковані в роки незалежної України архівні документи, які раніше трималися під сімома замками. Ось, наприклад, постанови Українського з’їзду Бахмутського повіту, що відбувся 3 вересня 1917 року. Його учасники висловили протест проти відокремлення Катеринославщини від України й обмеження прав української автономії Тимчасовим урядом у Петербурзі. Вони зголосилися підтримувати Центральну Раду в її боротьбі за повну автономію України.

Український з’їзд Бахмутського повіту постановив про необхідність навчання в школах рідною мовою й висловив побажання виділити у 25-му пішому полку українців у окремий батальйон. Були також обрані два представники від повіту до Центральної Ради: Роман Ільяшенко (голова з’їзду) і В. Павленко.

Перший український прапор на Донеччині

У листопаді 1917 року, коли Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, жовто-сині національні прапори було піднято і над Бахмутською повітовою земською управою (нині будинок коледжу транспортної інфраструктури).

11 листопада того ж року в Бахмуті відбулося українське свято з приводу сформування українського військового куреня. Командиром куреня став підосавул Дубовик. Чисельність цієї військової частини становила 800 козаків і старшин. Після молебня голова Української повітової ради Роман Ільяшенко підніс козакам прапори та звернувся до них з такою промовою: “…Шановні брати вільні козаки України! Даю вам цього прапора рукою українського народу повіту, од якого я є представник. Ви повинні дати обіцянку, що ви будете виконувати тільки те, чого бажає народ і вимагає Українська Центральна Рада. Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад“. Свято закінчилось парадом і мітингом.

Яким бачили майбутнє Донеччини місцеві українці та керівники УНР

Бахмутський край входив до системи адміністративно-територіального поділу УНР, який був намічений у статті голови Центральної Ради Михайла Грушевського під назвою “Новий поділ України”. Передбачалося створення 30 земель, кожна з населенням близько мільйона осіб. В переліку проєктованих земель знаходиться й Половецька земля (Старобільський, Слов’яносербський і Бахмутський повіти) з центром у Бахмуті. Цей проєкт був узятий за основу прийнятого 6 березня 1918 року Закону Центральної Ради про адміністративно-територіальний поділ України. В ньому було закріплено існування Половецької землі з центром у Бахмуті. Але на той час влада УНР вже не мала реального поширення в нашому краї, і цей закон у вирі подій громадянської війни не був втілений у життя.

Під час війни росії проти Центральної Ради в грудні 1917-січні 1918 року більша частина українських земель, насамперед великі промислові регіони — Донбас і Криворіжжя, були відірвані від УНР. Удруге українські прапори з’явилися над Бахмутом у квітні 1918 року, коли армія УНР за підтримки німецьких та австро-угорських військ витіснила більшовиків з усієї території України.

Повернення прапору у квітні 1918 року

Війська УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича 15 квітня зайняли Барвінкове, згодом здобули Слов’янськ, Бахмут, Микитівку (до 26 квітня). “Таким чином, україно-німецькі частини вдерлися в самий осередок земляно-вугільного району і заволоділи пунктами, які мають величезне стратегічне і промислове значення“, – пишеться в брошурі “Позбавлення України від большовиків”, виданій у Києві в друкарні Генерального штабу в тому ж 1918 році.

Саме через територію Бахмутського повіту українські й німецькі військові частини просувалися залізницею напрямком на Луганськ через станцію Ниркове. 23 квітня 1918 року радянські війська, готуючись до відступу, підірвали мости біля Бахмута, того ж дня німці та війська УНР зайняли станцію Часів Яр. По закінченні бойових дій українські війська розташувалися в Донецькому басейні: 1-й Запорізький полк імені гетьмана П. Дорошенка – в Бахмуті, 3-й Гайдамацький – у Слов’янську та на станції Микитівка, 4-й Запорізький імені гетьмана Б. Хмельницького – у Дебальцевому, панцирний дивізіон – у Краматорську.

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського в 1918 році також намагалася створити в нашому краї свої військові формування. Так у складі 8-го Катеринославського корпусу та його 16-ї пішої дивізії з’явився 62-й (потім – 46-й) піший Бахмутський полк. На території Бахмутського повіту діяли також охоронна сотня (7 козаків, 1 кулемет) та кінна команда в складі 15 козаків. Молодий Володимир Сосюра в травні – червні 1918 р. служив добровольцем у Бахмутській повітовій охоронній сотні.

Українські прапори майоріли над Бахмутом до листопада – грудня 1918 року, коли після повалення влади гетьмана П. Скоропадського Директорія УНР, що прийшла до влади в Києві, не змогла утримати владу в регіоні, й розташовані тут війська Української Народної Республіки мусили відступити під натиском спочатку білогвардійців, а потім – більшовиків. Відновлюючи призабуті або заборонені в минулому сторінки історії, варто пам’ятати перші спроби утвердження української державності на нашій землі.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста
• 10-тисячний мітинг в Донецьку та вбивство Чернявського: історія спротиву
• “15 людей, а перевернули все місто”: хто у 90-ті відстоював демократію в Артемівську-Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2018 році бульвар Металургів реконструювали та змінили назву на Козацький. Тут часто прогулювалися бахмутяни, робили фото біля скульптури Козака-солевара з мішком солі та мушкетом.

Редакція Бахмут IN.UA згадує, як виглядав бульвар Металургів у 2018 році.

Бульвар Металургів Бахмут

Бульвар Козацький у 2018 році оновили, встановили обмежувачі швидкості, поставили клумбу, почистили територію.

В центрі бульвару створили кругову клумбу, на яку висаджували квіти-однолітки, основну частину скверу займали кущі троянд, їх налічували понад 4 тисячі.

Сквер Козацький оновили у 2018 році, у листопаді тут збирались бахмутяни на урочисте відкриття. Це місце мешканці Бахмута згадують з теплотою.

Читайте також:

• Світлодарськ до війни: як виглядало місто у липні 2021 року
• Ностальгічний та тихий Бахмут: як виглядало місто у червні 2018 року
• Васюківка до війни: як виглядало селище у серпні 2019 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Ірина Тесленко поділилась спогадами про Солоний карʼєр на виїзді з Бахмута. З дозволу авторки, редакція публікує текст.

***

Є одне на світі озеро, з яким повʼязано безліч приємних спогадів. Перший спогад — як я сиджу на березі, читаю “Тигролови” зі списку літньої літератури та слухаю як на фоні ллються розмови моєї ще повної сімʼї. І книга чудова, і погода така, що від води йде приємна свіжість, а далі в степу стоїть “звук спеки”, повітря гойдає від розжареного піску, а цвіркуни перебивають один одного.

Другий спогад більш ранній. Я ще в зовсім юному віці, бовтаюсь у воді. Я органічно відчувала себе у водному оточенні, нагадуючи загоріле жабеня. Раз за разом, я оберталась на берег, і чим ближче сонце було до обрію, тим активніше я кувиркалась в воді, бо розуміла, що скоро пора додому.

Вода в цьому озері трішки солона, а дно повністю біле від глини. Ступаючи ногами на дно, глина приємно пробирається крізь пальці, але виходити з озера важко, бо глина мокра та слизька, і тонкий очерет часом слугував природною рукою, яка простягала долоню відпочивальникам.

Як і підказувало моє чуття, незабаром з берега донеслось: “Ірііііішкаааа”. Мама почала збирати речі та щось розповідати про сині губи. Я не відчувала, що губи сині, і знала, що маю ще кілька хвилин, поки збереться подстілка.

Дитяча натура не хотіла вилазити з води, і в гру вступає тато. Стоячи у традиційній позі, яку я смішно перейняла у дорослому віці, тобто з руками в боки, татові треба було лише махнути рукою, підняти брови та крикнути: “Малиха”! Прийдеться вилазити, інших попереджень не буде

І от з рукою очерета, синіми губами та довольною пикою я вилажу з води. Ще попереду буде морозиво, а може заїдем забрати сестру з курсів (чи то вступних, чи то водійських), а ще шовковицю десь подовбати по вулиці. Ще купа справ.

У 2025 році мені легше побувати на Мальдівах, ніж на тому озері. Але, я б обрала не Мальдіви. ……..липень 2025 року. Солоному карʼєру на виїзді з міста, який подарував так багато спогадів.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!