У 2015 році Газпром представив проект розширення Nord Stream – газопроводу з Росії до Німеччини – основного каналу постачання російського газу до ЄС. Заплановане відгалуження – Nord Stream 2 – має на меті зміцнити позицію Росії на ринку транзиту енергоносіїв. Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», розповів UkraineWorld, чому новий газопровід небезпечний як для України, так і для Європейського Союзу.

Nord Stream 2 належить до переліку так званих обхідних проектів, які російська сторона реалізує відповідно до своєї енергетичної стратегії, затвердженої ще у 2003 році. Одна зі стратегічних цілей – це створення безтранзитних газових систем в обхід транзитних країн. Це стосується не лише України, а й інших країн. Зазвичай газова дорога з Сибіру до Європи пролягала через території України та колишньої Чехословаччини. Такою вона зберігається і донині, тому ми й говоримо про традиційний для постачання газу в Європу україно-словацький маршрут. Росія ж прагне нівелювати транзит через Україну. Мовляв, Україна має транзитну монополію, хоча це не так. Це відповідало реаліям в 90-х роках, але в міру того, як Росія будувала нові газопроводи, ця реальність змінювалась, і від транзитної монополії України нічого не залишилось.

У 2016 році через українську газотранспортну систему до ЄС надходило 46% всього газу, який Росія експортувала до Європи, а в 90-х роках це були 100%. Згодом, у 1999 році, Росія збудувала газову гілку Ямал-Європа. Потім запрацювали Blue Stream (2003) та Nord Stream (2011). Саме тому жодної транзитної монополії Україна не має. Навпаки, сьогодні маршрути диверсифіковані, забезпечення Європи газом зі сходу збалансоване. Разом із тим, зберігається стовідсоткова монополія постачальника, і з появою Nord Stream 2 ця монополія лише посилиться.

Загрози для України

Якщо транзит через Україну припинять, ми втратимо від 2 до 3 мільярдів доларів щорічного доходу. Російський газ перетворюється в товар для Європи лише за допомогою української газотранспортної системи. І німецька згода на реалізацію Nord Stream 2 допомагає Росії зміцнювати своє інфраструктурне положення та підриває економіку України. 2-3 мільярди нас не збанкрутують, але це буде відчутний удар.

Отже, маємо дивну арифметику. ЄС надає нам різноманітну фінансову допомогу, і Німеччина – найбільший донор. Німецька фінансова допомога Україні щорічно становить близько 110 мільйонів євро. Водночас, завдяки німецькій політиці у енергетичній сфері, ми можемо втрачати від 2 до 3 мільярдів доларів на рік. Постає питання: що це за партнерство з ЄС, коли ЄС не може зупинити реалізацію цього антиукраїнського та антиєвропейського проекту, а натомість дозволяє групі приватних компаній диктувати політику.

Ще одна наша проблема: що далі робити з нашою газотранспортною системою, потужності якої стануть непотрібні після пуску Nord Stream 2. Відома позиція німецького уряду, що транзит через Україну має бути збережено. Газпром, з огляду на це, «щедро» обіцяє залишити 10-15 млрд кубів. Однак решта потужностей газотранспортної системи в такому випадку стає непотрібною і постає питання, що з ними робити далі. Коли йде певний обсяг транзиту, виконують відповідні роботи. Але коли транзиту не буде, хто платитиме за утримання системи?

Окрім того, Україна бачить, що ЄС так чи інакше своїми діями (а точніше бездіяльністю) порушує 274 статтю Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, яка передбачає взаємні консультації сторін з приводу перспективних проектів та програм розвитку енергетичної інфраструктури та використання можливостей сторін для забезпечення своїх енергетичних потреб. Україна залучає такі можливості своїх сусідів для реверсного постачання газу. Європі потрібні додаткові транзитні потужності? Насправді ні, є вільні потужності української газотранспортної системи, які приблизно дорівнюють запланованій потужності Nord Stream 2. У нас потужність – 142 млрд кубометрів. У 2017 році через українську ГТС було транзитовано 93,3 млрд кубів, отже маємо майже 50 млрд кубометрів резерву. Логіка Брюсселю мала би бути така: спершу завантажити українську газотранспортну систему, а якщо буде дефіцит і попит на газ у ЄС зростатиме, тоді дати зелене світло будівництву Nord Stream 2.

Загрози для ЄС

У випадку зникнення України як транзитної ланки, а також якщо Росія реалізує Турецький потік (а це станеться швидше за Nord Stream 2) буде встановлена стовідсоткова монополія транзиту газу до Європи, адже всі газопроводи перебуватимуть у руках Газпрому. Цю небезпеку недооцінюють в ЄС та в Німеччині — вони допомагають Росії вибудовувати та зміцнювати як монополію постачальника, так і газотранспортну монополію. В цьому загроза: коли все в одних руках, є ризики зловживань. Росія зможе відключати від постачання газу ті чи інші країни. Або ж покарає чи заохотить, маніпулюючи ціною.

Зараз Росія намагається грати на зниження ціни, щоб збільшити частку європейського газового ринку. Німецькі експерти часто висловлюють захоплення “найдешевшим газом” від Газпрому. Але для України, Польщі та країн Балтії це не так. Для сучасної путінської Росії ті речі, які мали би бути інструментами бізнесу — газ, газова інфраструктура — є інструментами гібридної війни. Разом із експортом газу здійснюєть експорт корупції, лобіювання певних інтересів.

Є багато альтернатив російському трубопроводу. Польща хоче отримувати більше норвезького газу і запропонувала відповідний проект. Однак особливого ентузіазму з цього приводу немає, хоча такий проект посилює диверсифікацію, а Норвегія —давній та перевірений постачальник газу. Ситуація із Nord Stream 2 несе конфлікт всередині ЄС між Німеччиною, Австрією, Францією з одного боку, та рештою країн-членів — з іншого.

У міру того, як Росія досягатиме все більш домінантних позицій у поставках газу, вона намагатиметься вплинути на західний енергетичний ринок, щоб його переформатувати, змінити пропорції між видами палива. Це, насамперед, стосується відновлювальних джерел енергії. Газпром постійно нав’язує, що біомаса — це не дуже добре. Мовляв, вона дає таку саму погану емісію, як і вугілля. Сам був свідком, коли поважні науковці починають критикувати використання біомаси. Так Росія вибиває підґрунтя використання біомаси: “Візьміть газ, він чистіший за біомасу”.

Спроби запобігти прокладанню Nord Stream 2

Україна могла би робити більше. Відома жорстка позиція Нафтогазу в ситуації з Nord Stream 2, але це корпоративний суб’єкт. На його аргументи десь там в Брюсселі чи Відні не зважають. На їхню думку, один корпоративний суб’єкт хоче зберегти свій бізнес, а в іншого суб’єкта (Газпром) є мета свій бізнес наростити, тому йде конкуренція інтересів. Зусиль Нафтогазу апріорі недостатньо.

Не бракувало заяв від Прем’єрів та Президента, міністрів, заступників міністрів і т.д., але всі ці зусилля не скоординовані, не синхронізовані — і робити це нема кому. Якби була грамотна політика, особливо в умовах російської агресії, то запровадили б посаду спеціального представника Президента з питань енергетичної безпеки, який координував би роботу причетних відомств та державних компаній.

Варто не тільки протидіяти шкідливим проектам, але паралельно намагатись зберегти транзит, пропонуючи європейським партнерам увійти до міжнародного консорціуму та зберегти хоча б частину газотранспортної системи у функціональному стані. На жаль, ми розуміємо, що у нас немає відповідальної особи, яка координувала би цю роботу, а отже нас і не надто чують у тому ж Брюсселі. 

Важливо також залучити підтримку США. В американському законі про санкції від 2 серпня 2017 року передбачено можливість введення санкцій проти Nord Stream 2. Однак, ми не бачимо активності з боку Білого дому в цьому напрямку. Так, є принципова позиція Конгресу, що це небажаний проект. Так, вони запровадили санкції за дії Росії проти України, але ці санкції м’які і не стосуються чутливого енергетичного сектора. Європа, фактично, не покарала Росію за жорстокі бомбардування в Сирії. Водночас з Європи, з Берліну постійно чуємо повідомлення про пом’якшення чи перегляд санкцій.  

Є багато речей, які мали б вирішуватись не лише шляхом координації всередині України, а й узгодженими зусиллями сусідніх країн, зокрема, Польщі. Польський приклад показовий тим, як поляки заблокували рішення Єврокомісії про газопровід OPAL у 2016 році. Хай тимчасово, але вдалось.

Зараз єдиним каменем спотикання для Газпрому залишилась Данія, бо данський парламент посилив вимоги до проектів, які реалізуються у виключній морській економічній зоні з огляду на національну безпеку. Та для Росії це не перешкода. У цьому контексті потрібна була б спільна робота з американською стороною, яка має сьогодні найбільший вплив на цей проект. Якби Америка запропонувала санкції проти компаній-підрядників, то це поставило б хрест на проекті, бо ні Росія, ні Німеччина не мають досвіду глибоководного прокладання труб. У минулому році, коли йшли дебати в Конгресі і було зрозуміло, що санкційний закон ухвалять, в Європі здійнялась хвиля обурення, мовляв американці не мають права вводити екстериторіальні санкції, бо там якраз відчули небезпеку втілення такого сценарію.

Цю статтю було спершу опубліковано на сайті проекту UkraineWorld.

UkraineWorld у Twitter: https://twitter.com/ukraine_world

UkraineWorld у Facebook: https://www.facebook.com/ukraineworld.org/ 

Как правило, термин «фекальный насос» ассоциируется с очисткой выгребных ям. На самом деле, область применения оборудования значительно шире. Его назначение — откачка вязких сред с плотными фракциями различного диаметра. Фекальные насосы применяются коммунальными и промышленными предприятиями, аварийными службами.

Фекальный насос идеален для выкачки выгребных ям при отсутствии централизованной канализации. Он применяется в самых различных областях, где может потребоваться очистка стоков. Рассмотрим, как правильно выбрать устройство для выгребной ямы или откачки стоков на предприятии.

 

Какой выбрать фекальный насос: особенности строения

Фекальный насос — миниатюрная насосная станция, оборудованная электродвигателем. Мотор передает движение колесу посредством ведущего вала. В процессе работы помпа откачивает сточные воды, накапливает их, очищает и выпускает в место, предназначенное для слива. Преимущество подобной принудительной канализации в том, что перемещение стоков возможно не только в горизонтальном направлении, но и в вертикальной плоскости. Это касается даже сильно загрязненных вод. При наличии такого оборудования бытовая канализация может быть проведена без уклона. При наличии крупных фракций загрязнений целесообразно приобрести модель с измельчителем.

Классификация насосов

В зависимости от особенностей конструкции, различают фекальные насосы двух видов:

• Погружные. Для изготовления их используются высокопрочные материалы, стойкие к агрессивным средам (нержавейка, чугун). Корпус выполнен герметичным, чтобы избежать проникновения влаги внутрь. Такие насосы устанавливают ниже уровня стоков;
• Наружные. Главное их преимущество — простота и надежность в эксплуатации. Насосы устанавливают вне емкости со стоками. Ограничивающий фактор — размер твердых фракций (не более 5 мм).

Как выбрать фекальный насос: основные критерии

Факторы, которые учитываются перед тем, как купить дренажный насос для канализации:

• рабочая температура жидкости;
• наличие автоматики;
• измельчение примесей;
• материал изготовления корпуса;
• мощность;
• высота подъема.

Перед покупкой необходимо определиться, в каких условиях будет эксплуатироваться устройство. Не все модели могут работать при высокой температуре. Этот параметр указывается в технических характеристиках модели.

Наличие автоматики существенно упрощает пользование оборудованием. Автоматическое включение/выключение рекомендовано в том случае, когда нет возможности контролировать рабочий процесс постоянно. Удобны модели, оснащенные автоматизированным поплавковым выключателем.

При прочих равных условиях, желательно остановить выбор на модели, оснащенной измельчителем твердых частиц. Для измельчения применяется острый лопастный нож, установленный на входе.

Немалое значение имеет материал изготовления корпуса. Особенно это важно для погружных моделей, испытывающих значительные нагрузки. Оптимальные материалы для изготовления корпуса — нержавеющая сталь или чугун. Модели с корпусом из пластика пригодны для периодического пользования.

Высота подъема — один из ключевых параметров. Конкретный выбор зависит от глубины выгребной ямы. Расстояние прокачки по горизонтали, в зависимости от мощности двигателя, достигает 100 метров. Одноименный параметр в вертикальном направлении значительно меньше — 3-7 метров.

Еще один существенный параметр выбора — мощность двигателя. Для бытового использования пригоден маломощный насос, для промышленных предприятий — модель с выносливым и мощным мотором. От этого зависит качество и быстрота откачки сточных вод.

Влияют на выбор модели и такие характеристики:

• глубина погружения;
• расстояние перемещения;
• максимальный размер твердых фракций;
• производительность устройства;
• диаметр трубы, используемой для транспортировки стоков.

Важный момент — маркировка устройства. Если в ней присутствуют только цифры, — значит, насос предназначен для перекачивания слабо загрязненных стоков с твердыми включениями до 5 мм. Буква «Ф» в маркировке означает, что устройство может перекачивать среды с твердыми длинноволокнистыми включениями до 35 мм в диаметре. Маркировка с буквой «Н» — свидетельство того, что корпус насоса выполнен из нержавейки и может применяться в химически агрессивных средах.

На правах рекламы.

У Бахмутській громаді майже чотириста дітей з інвалідністю, з них 70 виховують одинокі матері, 9 – одинокі батьки. Щоб зрозуміти причини цього та дослідити, чи впливають на це гендерні стереотипи, ми провели своє опитування, поговорили з матерями, що залишилися без чоловіків, психологами, соціальними працівниками та татом, який не покинув родину.

Тато поїхав на заробітки і не повернувся

«Після того, як тато дізнався про діагноз, він почав потроху усуватися від нас. Йому було простіше не мати справу з психіатричними клініками, реабілітаційними центрами, масажами, дефектологами, логопедами. Ми стали тягарем, і він вирішив завести собі іншу сім’ю», – каже Олена Воронова. Олена – медична працівниця. У неї невелика зарплата, але жінка вірна своїй професії.  В три роки у її доньки Лізи виявили аутизм. Діагноз поставили в обласній психіатричній лікарні, куди Олена звернулася за направленням логопеда, яка до цього пів року намагалася “розговорити” дитину.

Чоловік Олени  поїхав на заробітки, вона чекала  його вдома, сподівалася, що він допоможе оплатити реабілітацію доньки, але з-за кордону він не повернувся і  нічого не пояснив ні дружині, ні дитині. Пізніше прийшла повістка в суд – він подав на розлучення, зробив довіреність на матір і більше в Україну не повертався. На той час Лізі було майже п‘ять років. Навіть коли Олена  залишилася з донькою сама, вона шукала можливості поєднати роботу з вихованням. 

«Було прикро за дитину. Вона дуже важко переносила – різко змінювалися емоції. Сидить на лавці з сусідками і починає плакати – сльози струмком біжать і бабусі разом з нею. Бачили, як дитина переживає. Ми три місяці ходили по психологам і в садку психолог багато з нею працював», – згадує жінка.

Дитині було важко зрозуміти, чому батько, який нещодавно був поруч, не відповідає на телефонні дзвінки і не повертається додому. Жінка каже, що за сім років вони жодного разу не бачилися, не говорили, не отримували допомоги.

«Мені здається, що сучасні чоловіки не лише не хочуть брати участь у вихованні дітей і виконувати домашню роботу, а й чекають, що жінка фінансово їх забезпечить», – говорить Олена.

Провідна психологиня Бахмутського міського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Регина Ситник каже, що у родинах, де виховуються діти з інвалідністю,  у батьків існує активна або пасивна позиція. У випадку останньої батьки часто перекладають відповідальність за розвиток і успіхи дитини на фахівців, не працюють з нею  вдома, сприймають її як неповноцінну і нездатну до опанування навичок і знань. Батьки з активною позицією підвищують свої компетенції, постійно навчаються разом з дитиною, відповідно такі зусилля значно покращують результати.

«Я завжди вірила в свою дитину. Знала, що якщо я зараз спрямую всі сили в її навчання, соціалізацію, то це обов’язково дасть плоди. У школі мені теж говорили, що ми відстаємо. Я просила дати нам час. Так і вийшло: за два з половиною роки на інклюзії, працею всього педколективу (психолога, логопеда-дефектолога, помічника педагога) Ліза почала читати, вчити вірші, відповідати біля дошки», – пояснює жінка.

Зараз Ліза Воронова у 5-му класі. Їй все ще важко дається математика, вона може плутати букви при читанні, та Олена не має страхів щодо майбутнього доньки:

«Ліза має хороші дані – зріст і зовнішність, не соромиться камери, знімає відеоролики, замислюється про модельну кар’єру. Вона цікавиться б’юті сферою. Моя сестра займається манікюром і їй це теж дуже подобається».

Успіхи Лізи дуже тішать Олену,  але вони мають свою ціну. Фізичне і моральне навантаження у догляді за дитиною, а потім ще й хворою мамою, призвели до того, що жінка перенесла серйозні захворювання.

«Було дуже важко. Мій організм не витримав і здався:  у мене знайшли онкологію, в 31 рік я перенесла гіпертонічний криз. Зараз, Слава Богу, все добре у мене, дитину трошки підтягла в навчанні», – розповідає вона.

І за себе, і за тата

Бахмутчанка Альбіна Гребенюк об’єднала батьків важкохворих дітей у громадську організацію “Бахмут особливий”. Альбіна сама виховує доньку Олександру, у якої ДЦП. Вона каже, що під час вагітності жінка розраховує на підтримку близьких в подальшому. Сподівається,  що разом з нею вихованням дитини буде займатись команда помічників – тато, мама, бабусі, дідусі; що вони підстрахують: відведуть на масаж, погуляють з дитиною, щоб мама могла перепочити.

«У мене не було половини цієї команди. Це таке вигорання! Я приходила до своєї бабусі і цілий день мила, прала, прасувала, щоб вона була з Сашкою, а я змогла переключитися. Я колись на реабілітації у Трускавці прочитала, що мами діток з інвалідністю в Україні помирають у 50-55 років», – каже Альбіна.

За її словами, причиною розлучення з чоловіком стало питання грошей. Чоловік мав достатньо велику зарплату, працював металургом, а напередодні пологів родина придбала дім і машину.

«Він злякався, коли я стала озвучувати вартість ліків і реабілітації. Я думаю він порахував, що будинок, швидше за все, буде проданий, земельні паї будуть продані на чорному ринку. Вся зарплата буде йти на лікування. Моря не буде. Після того, як Саші встановили діагноз, у нас ніколи не було більше спільного бюджету», – розказує жінка. 

Один на один з проблемою

«Що з цього може вирости?» – ці слова лікарки-неонатолога Альбіна не забуде ніколи. Саша народилася з вагою 1,7 кілограмів і опинилася у групі ризику. На думку Альбіни, ситуацію у родині погіршила невідомість і невизначеність – лікарі нічого не пояснювали. Незважаючи на те, що у 9 місяців Саша не могла сидіти, педіатриня пропонувала зачекати і переконувала: передчасно народжені діти розвиваються повільніше.

«Я залишилася один на один з Сашею і цією проблемою. Було відчуття, що я стою в сипучому піску: лікарі на горі, а я прошу простягнути мені руку допомоги. Я відчуваю, що щось йде не так, але не знаю, що робити. І коли в Донецьку на прийомі лікар у мене запитав: «А у дитини інвалідність оформлена?» – це було ударом», – згадує Альбіна.

Провідна психологиня Бахмутського міського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Регина Ситник говорить, що коли батьки дізнаються про діагноз дитини – обидвоє знаходяться у стресі та не знають, як на цю інформацію реагувати: «Можливо, тут також допоможуть профілактичні бесіди з медичними фахівцями, які б дали поради щодо догляду за дитиною. Сімейна психотерапія могла б допомогти цю кризу подолати разом».

Альбіна не засуджує чоловіків, які залишають своїх дітей. Каже, що знає і протилежні випадки: коли батьки, попри важкий діагноз першої дитини, зважуються на другу і виховують спільно. Знає вона і родину, де дитина з ДЦП взагалі не сидить в колясці (хлопчик весь день знаходиться у мами на руках), при цьому батьки  розподіляють  обов’язки: тато прасує, готує їсти.

Що каже статистика?

У Бахмутській громаді проживає 396 дітей з інвалідністю, 70 з яких виховують одинокі мами, а 9 – одинокі батьки. Таку інформацію надали нам в Управлінні праці та соціального захисту Бахмутської міської ради. Проте ці дані не відображають повної картини: адже жінку, що народила дитину в шлюбі, а потім розлучилася, законодавство не вважає одинокою мамою.

В Україні майже 162 тисячі дітей отримують соціальну допомогу по інвалідності. У відповіді на наш запит до Мінсоцполітики, нам повідомили: даних щодо кількості дітей, які ростуть без батька, не мають. 

Докторка соціологічних наук, дослідниця та експертка з гендерних питань Олена Стрельник каже, що дізнатися, скільки дітей з інвалідністю виховується без батьків, сьогодні неможливо.

«Матерями-одиначками не вважаються розлучені жінки. Проте, якщо мама має статус одиначки, вона насправді може перебувати у відносинах. Можливо, перепис населення міг би трохи прояснити питання. В 95% неповних сімей саме чоловік йде з родини. Там, де дітей виховує чоловік, це частіше за все пов’язано зі смертю матері. В нас немає даних про те, скільки чоловіків йдуть з сім’ї, коли дізнаються про інвалідність дитини», – говорить Стрельник.

Щоб дізнатися думки жінок про те, чому чоловік пішов з родини, ми провели власне опитування.

«Не кожен чоловік готовий нести цей тягар, легше розвернутися і почати нове життя зі здоровими дітьми», «морально нестійкий», «слабак», «боїться труднощів», «я сама від нього пішла – він назвав мого сина “воно“», – такі відповіді залишили мами, які виховують дітей самостійно. Половина матерів відповіли, що гендерні стереотипи погіршують ситуацію, або слугують виправданням покинути родину. На думку наших героїв, на рішення чоловіка не відмовлятися від дитини і взяти частину відповідальності за родину впливає виховання чоловіка та позиція його батьків у цьому питанні.

Дитина “не виправдала надії”

На обслуговуванні у Галини Червоної, соціальної працівниці Бахмутського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, знаходиться 15 родин, які виховують дітей з інвалідністю. Вона каже, що у кожної родини свої причини розлучення, але батько часто залишає родину, бо не може прийняти дитину такою, якою вона є, взяти на себе більше обов’язків і відповідальності.

«Чоловік очікував дитину і мав якісь плани, а тут раптом дитина не виправдала надії. Додаються  матеріальні труднощі – лікування дуже дорого коштує», – каже Галина Червона.

Фахівчиня пригадує ситуацію, що нещодавно сталася в родині, яку вона супроводжує:

«Батьки довго очікували третього хлопчика, а коли він народився, розійшлися. Мама сказала, що краще буде сама виховувати  і їй ніхто не буде докоряти, що ця дитина не така, як інші. Це нормальна родина, батько не вживає алкоголю. Вони переїхали сюди у 2015 році».

Зі встановленням діагнозу дитині, батькам потрібно змінювати своє життя, розподіляти між собою нові обов’язки, з’являється додаткове матеріальне і моральне навантаження. Чоловік більше не є центром уваги, бо жінка більшість часу починає приділяти дитині.

«Чи сприяють цьому гендерні стереотипи? Так, мабуть.  Жінка, вихована у ролі матері, жертвує своїм життям заради дитини, а батьки, в основному, тікають від проблем і знаходять собі іншу родину», – вважає соціальна працівниця.

За можливості Центр соціальних служб надає сім’ям гуманітарну допомогу, дітей залучають на свята. У центрі працює Батьківський клуб, де можна залишити дитину зі спеціалістом на кілька годин. Це – популярна послуга, адже коли 24 години на добу знаходишся з дитиною, навіть кілька годин наодинці допомагають відволіктися і зробити справи поза домом. Проте не всі діти можуть сприймати гучні звуки, а деякі мами не звикли до великої компанії:

«У нас була родина – мама з сином. Вони вперше прийшли до нас, коли йому було 10 років. Жінка дуже сором’язлива, боялася щоб дитину ніхто не образив. Перші відвідування вони сиділи окремо, як їжаки. Цього року  на свята хлопчик уже усміхався».

Тато, який не злякався

Олександр (ім’я змінено – авт.) разом зі своєю дружиною виховує двох дітей. У молодшої доньки –  затримка психічного розвитку. Вона навчається у школі, але за спеціальною програмою. За словами чоловіка, найскладніше було прийняти діагноз дитини, адже лікарі до останнього переконували, що все буде добре.

«Було вийдеш на вулицю, наслухаєшся: «Ай-яй, ой-ой». Хтось може проходити повз, покрутити біля скроні, особливо підлітки. Літні люди думають, що треба дати якусь пораду. Комусь байдуже. Лише 20% людей підходить з розумінням», – говорить чоловік.

Олександр визнає, що спочатку накопичувалися негатив та образа. Але не звертати увагу на реакцію сторонніх людей допомогло спілкування з іншими батьками дітей з інвалідністю. 

«Почали їздити у санаторії на лікування, зрозуміли, що таких діток багато. У кожного є проблеми зі спілкуванням. Я зрозумів, що мої претензії, порівняно з історіями інших батьків, ніщо».

«Чоловіки не люблять жалість, а співчуття і жалість десь поряд. Наші люди звикли вважати, що якщо склалася така ситуація, батьки не щасливі. Вони не думають, що, можливо, ця дитина розвивається дуже добре, батьки вкладають багато зусиль і разом ідуть до кращого розвитку. У них все добре», – каже провідна психологиня міського центру соціальних служб Регина Ситник.

Доглядає за донькою-підлітком здебільшого дружина, Олександр працює. Він вважає, що заробляти на життя та лікування – це в першу чергу завдання чоловіка. Хоча підкреслює, що все залежить від ситуації і бажання: доглядати за дитиною може будь-який родич, а працювати може і мама. У його родині немає чіткого розподілу побутових справ: їсти може зварити старший син, а посуд помити тато. Суто жіночою справою вважається лише питання гігієни доньки. На реабілітацію декілька разів на рік подружжя їздить разом:

«З малечею було легко – взяв на ручки і все. Зараз мамі одній важко, я теж їду. Якщо не я, то хто допоможе?».

Олександр стверджує: родини, які його оточують, майже всі повні. Знає він і тата, який виховує не рідну дитину: прийшов у родину свідомо, взяв на себе обов’язки по вихованню, у родині народилася ще одна дитина. Питання вибору для Олександра ніколи не стояло. Навіть якщо б хтось йому дорікав, дивувався, чому він не обрав інше життя, він би відповів:

«Кожен кулик своє болото хвалить. Я тут потрібен, я тут затребуваний, а як в інших родинах – не знаю».