Сьогодні, 19 листопада, минає 1000 днів повномасштабного вторгнення та 3 926 доба війни. Попри прогнози про те, що Україна не вистоїть та впаде — вже 1000 днів українські військові виборюють кожен сантиметр землі. За 1000 днів Бахмут змінився до невпізнаваності, змінилися і його люди.
До пам’ятної дати редакція публікує 10 особливих світлин з Бахмута.
Лютий 2022 року. Бахмутяни здають кров
Бахмутяни здають кров для лікарні 27 лютого, 2022 року / фото Бахмут IN.UA
27 лютого 2022 року. Минуло лише кілька днів після початку повномасштабного вторгнення, але бахмутяни вже згуртовані. Біля дитячої поліклініки на Ювілейній утворилися черги охочих здати кров. Тих, кого не встигали прийняти, записували на наступний день за телефоном.
Серпень, 2022 року. Фермер розвозить молоко в Бахмуті
Фермер Павло Товт розвозив молочну продукцію Бахмутом / фото Павло Товт
Щодня, розвозячи молоко на велосипеді чи машиною, Павло Товт проїжджав повз місця, де були авіаудари чи обстріли.
“У мене є одна адреса, там будинок на двох господарів. Половину будинку знесено взагалі, решта догоріла. А у другій половині люди живуть, молоко в мене замовляють”, — каже фермер.
Листопад 2022 рік. Бахмутяни, які залишаються в місті гріються буржуйками
Осінь, 2022 року, бахмутяни гріються буржуйками / фото Інна Гайдай
Осінь 2022 року бахмутяни, які все ще лишаються в місті отримали допомогу від волонтерів. Їм привезли буржуйки, щоб люди мали чим зігрітися. В місті на той час все ще лишалось близько 15 тисяч людей.
Це фото порівнювали зі знімком Першої світової війни. Це бахмутські окопи та захисник Сергій. Тут відбивали російські штурми оборонці міста. Багнюка, холод, мороз та мокрий одяг — в таких умовах місяцями перебували військові, які тримали Бахмут.
Лютий, 2023 рік. Особлива виставка в Бахмуті
Виставка в Бахмуті, 9 лютого 2023 рік / фото надане Миколою Єрьомокою
На фото особлива виставка в місті Бахмут 9 лютого 2023 року, тут представлені роботи студії образотворчого мистецтва “Колір”. На фото художник Микола Єрьомко, який організував виставку в той час, коли за лічені кілометри вже були росіяни. Цю виставку не мали можливість відвідати бахмутяни, вона зафільмувалась на фотографіях.
Березень 2023 рік. Бахмутянка набирає воду з калюжі
Кінець березня 2023 рік, жінка набирає воду з калюжі / фото Інна Гайдай
Бахмутська волонтерка Інна Гайдай опублікувала світлину, на якій видно, як бахмутяни добувають собі воду. Через російські обстріли води в Бахмуті не було, люди набирали воду з калюж, або топили лід.
Липень 2023 рік. На полях Бахмута пасуться кози
Липень 2023 рік, на околицях міста пасуться кози / фото соцмережі
Росіяни окупували Бахмут весною 2023 року, та попри руйнацію у місті все ще вирувало життя. На зелених пасовищах помітили кіз, раніше вони були домашніми.
Вересень 2023 рік, бахмутяни висадили троянди в парку “Наталка”
День народження міста Бахмут святкували в Києві / фото Бахмутська міська рада
Троянди, символ міста Бахмута, висадили у столичну парку “Наталка” на честь День народження міста. Бахмутяни зібралися в Києві, аби відзначити особливий день в календарі.
Червень та листопад, 2024 рік. У окупованому Бахмуті цвітуть троянди
Червень 2024 рік у окупованому місті квітнуть троянди / фото росджерела
У Бахмуті продовжують квітнути троянди, попри те, що більшість міста значно зруйнована, а частина дерев випалена російськими обстрілами — троянди проростають крізь бур’ян та уламки будівель.
Листопад 2024, у місті цвітуть троянди / фото росджерела
Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед тих, хто відстоював український вибір ще з 2004 року, а взимку 2013–2014 років пройшов крізь газові атаки, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО, — бахмутянин Андрій Лоза.
Народжений у Бахмуті, він свідомо перейшов на українську мову в розпал Помаранчевої революції, ламаючи міфи про “російськомовний Донбас” у центрі Донецька. Згодом очолював міський осередок ВО “Свобода”, був затриманий силовиками на Водохреща 19 січня 2014 року, боронив рідну землю у складі добровольчого батальйону “Січ”, а під час повномасштабної війни став на захист Київщини.
Про першу поїздку на Майдан із 800 гривнями в кишені, жорстоке затримання на вулиці Грушевського, проросійський спротив у Бахмуті навесні 2014-го та мрію про відбудову рідного міста Андрій Лоза розповів редакції Бахмут IN.UA.
“Вийшов на перон у Києві вже українськомовним”: Помаранчева революція та робота в Донецьку
Андрій Лоза народився 1 червня 1983 року в Бахмуті, навчався у місцевій школі №13. Заклад тоді був російськомовним — українську мову та літературу викладали лише двічі на тиждень. Проте вчителька української, родом із Поділля, зуміла прищепити хлопцеві любов до рідного слова, яка згодом стала визначальною в його житті.
У 2002–2007 роках Андрій працював у Донецьку за графіком “чотири через чотири”: чотири доби в обласному центрі, чотири — вдома в Бахмуті. Працював у відомих закладах у середмісті Донецька — на бульварі Пушкіна, площі Дзержинського та в районі між “Донбас Ареною” і старим стадіоном “Челюскінців”.
Переломний момент стався восени 2004 року, у розпал Помаранчевої революції. Андрій ніколи не приховував своїх проукраїнських поглядів на роботі, тож зрештою керівництво ресторану попросило його звільнитися. Не вагаючись, із 800 гривнями в кишені він сів на потяг до Києва — вперше їхати до столиці, на Майдан.
“Саме в поїзді, в тамбурі, я згадав свою шкільну вчительку української мови з тринадцятої школи. І вирішив: усе, переходжу на українську. На перон київського вокзалу я вийшов уже українськомовним. А коли повернувся до Донецька, почав спілкуватися українською з гостями в закладі. Не розуміли мене відсотків п’ять-десять — ті, хто приїхав із росії. Усі інші чудово розуміли, ще й гарні чайові залишали. Ніякого “мовного питання” в Донецьку не існувало — це була вигадка політтехнологів“, — згадує Андрій Лоза.
“У мене не було Євромайдану — була Революція Гідності”: грудень 2013-го та Банкова
Перед початком Революції Гідності Андрій очолював бахмутський міський осередок ВО “Свобода” на громадських засадах, заробляючи на життя роботою на фермерському господарстві в Покровському. Коли наприкінці листопада 2013 року силовики жорстоко побили студентів у Києві, він разом із побратимами вирушив до столиці.
Із 1 грудня 2013 року по 19 січня 2014 року бахмутянин безвиїзно перебував у вирі протестів. Для нього ці події від самого початку мали глибший сенс, ніж просто зовнішньополітичний курс країни.
“У мене ніколи не було “Євромайдану”. Революція Гідності — це те, чого нам не вистачало, і цей гештальт досі повністю не закритий. Ще не всі розуміють, що таке гідність і власна цінність“, — наголошує чоловік.
Уже в перший день зими, 1 грудня, Андрій опинився в епіцентрі подій на вулиці Банковій — стояв безпосередньо біля того самого грейдера, коли активісти намагалися стримати людей і не допустити провокацій проти силовиків. Тоді ж він отримав своє перше “хрещення” сльозогінним газом та контузію.
Водохреща на Грушевського, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО
Найважчим спогадом тієї зими для Андрія стало 19 січня 2014 року — Водохреща, яке увійшло в історію Майдану як “Вогнехреща”. На той момент бахмутянин мав статус помічника народного депутата та посвідчення позаштатного кореспондента газети “Всеукраїнське об’єднання «Свобода»”, допомагаючи журналістам і стрімерам висвітлювати події наживо.
Того дня він разом із побратимами з’їздив скупатися в ополонці, вирішив кинути курити, одягнув вишиванку, а зверху — теплу куртку з капюшоном. Повернувшись на Майдан, побачив, що на вулиці Грушевського спалахнули активні сутички: силовики застосовували водомети на морозі, в повітрі літали світлошумові гранати. Андрій пішов туди, наївно розраховуючи, що журналістське посвідчення та статус помічника нардепа захистять його в межах закону.
“Мене витягли прямо з автобуса, де перебували журналісти. Люди в чорному камуфляжі без розпізнавальних знаків натягнули мені на голову капюшон, заламали руки в “ластівку” і відвели до бордюру біля Червоного корпусу університету. Почали бити ногами, вимагаючи розставити ноги. Дякувати Богу, я займався спортом: згрупувався, закрився в “замочок”, і це мене врятувало від тяжчих травм“, — розповідає Андрій.
Після затримання його близько трьох-чотирьох годин возили Києвом в автозаку. У кишені дивом залишився мобільний телефон, тож Андрій встиг зателефонувати до пресцентру Революції Гідності й повідомити, що його везуть до Деснянського райвідділу міліції. Коли автозак прибув на місце, там уже чергували адвокати та народні депутати. Попри це, за командою одного з міліцейських керівників затриманого кинули до камери, відрізавши шнурки та витягнувши пояс.
На суді взяти бахмутянина на поруки пропонували народні депутати та громадські діячі, однак суддя відправив його під варту — формальною підставою стало те, що Андрій був зареєстрований у Бахмуті (тоді Артемівську), а не в столиці.
“Спершу мене на дві доби помістили в ізолятор тимчасового тримання. Єдиний плюс, який я там отримав, — у камері була гаряча вода і я нарешті виспався після тижнів на барикадах. Потім перевели до Лук’янівського СІЗО. Хлопці в камері раділи, бо побратими з волі передавали мені сигарети, а я тримався і не курив — пообіцяв собі, що закурю лише тоді, коли вийду“, — ділиться спогадами ветеран.
У СІЗО, попри спроби тиску, Андрій відчув несподівану солідарність: навіть серед звичайних в’язнів до майданівців ставилися з повагою. А звільнення в лютому 2014 року, коли режим Януковича вже сипався, обернулося справжнім юридичним курйозом.
“Шевченківський суд змінив мені запобіжний захід на нічний домашній арешт — із десятої вечора до ранку за місцем прописки в Артемівську. Конвоїри в Києві розгубилися: вони мали везти мене під домашній арешт на Донеччину, а в країні вже тривала розв’язка, Янукович тікав із Межигір’я, і ніхто не розумів, що робити. Зрештою мене просто відпустили. Вийшовши за ворота, я, як і обіцяв, з’їв добрий шматок м’яса і закурив“, — посміхається Андрій.
Ситуація в районі Часів Яру / скриншот мапи DeepState
Російські війська намагаються просуватися поблизу Часів Яру, використовуючи малі піхотні групи та погіршення погодних умов. Одночасно окупанти посилили удари дронами по логістичних маршрутах українських військових.
Про це в ефірі “Суспільне Студія” повідомив начальник відділення комунікацій 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Іван Петричак.
Як росіяни намагаються просуватися біля Часів Яру
Найінтенсивніші бойові дії у смузі відповідальності 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила тривають у районі Часів Яру. Росіяни намагаються використовувати негоду для переміщення малими піхотними групами. Коли дощ і хмарність ускладнюють роботу повітряної розвідки, окупанти намагаються непомітно заходити на нові позиції або в тил українських військових.
Як пояснив Іван Петричак, російське командування продовжує компенсувати втрати та труднощі на полі бою кількістю залученої піхоти. Військових відправляють на завдання з обмеженим запасом боєприпасів і продовольства, а необхідне забезпечення доставляють безпілотниками.
Після проникнення на визначені ділянки частина російських військових облаштовується в підвалах та інших укриттях. Звідти вони можуть спостерігати за пересуванням українських підрозділів і передавати зібрану інформацію своєму командуванню.
Водночас українська логістика продовжує працювати, хоча забезпечувати підрозділи в умовах постійної загрози атак складно.
“Станом на зараз логістика складна, але вона потрібна, вона виконується, але на складних умовах”, — зазначив Іван Петричак.
Окрім спроб просування піхоти, російська армія нарощує використання різних засобів ураження. Йдеться про керовані авіабомби, артилерію, FPV-дрони та ударні безпілотники літакового типу. Їх застосування створює додаткові перешкоди для переміщення та постачання українських військових.
Особливу увагу, за словами представника 24-ї бригади, привертають безпілотники “Молнія”. Це відносно прості за конструкцією апарати з пінопластовими крилами, які можуть переносити вибухові пристрої. Окремі модифікації таких дронів можуть нести протитанкові міни вагою до 10 кілограмів. У новіших версіях бойове навантаження може сягати 20 кілограмів вибухівки. Якщо раніше російські військові спрямовували ці безпілотники безпосередньо на позиції українських захисників, іноді запускаючи десятки апаратів за короткий проміжок часу, то тепер їх дедалі частіше використовують для атак по тилових районах та маршрутах забезпечення.
Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед […]
Російські війська намагаються просуватися поблизу Часів Яру, використовуючи малі піхотні групи та погіршення погодних умов. Одночасно окупанти посилили удари дронами по логістичних маршрутах українських військових. […]
Військовослужбовці, які стикаються з помилками під час входу в застосунок “Армія+”, можуть розв’язати проблему за допомогою оновленої інструкції від Міністерства оборони. За даними відомства, запропонований […]
У Житомирі планується виїзна зустріч керівництва Бахмутської МВА з мешканцями громади. Щоб долучитися до неї, потрібно пройти попередню реєстрацію. Також МВА збирає дані про фактичну […]