Сьогодні, 19 листопада, минає 1000 днів повномасштабного вторгнення та 3 926 доба війни. Попри прогнози про те, що Україна не вистоїть та впаде — вже 1000 днів українські військові виборюють кожен сантиметр землі. За 1000 днів Бахмут змінився до невпізнаваності, змінилися і його люди.

До пам’ятної дати редакція публікує 10 особливих світлин з Бахмута.

Лютий 2022 року. Бахмутяни здають кров

27 лютого 2022 року. Минуло лише кілька днів після початку повномасштабного вторгнення, але бахмутяни вже згуртовані. Біля дитячої поліклініки на Ювілейній утворилися черги охочих здати кров. Тих, кого не встигали прийняти, записували на наступний день за телефоном.

Серпень, 2022 року. Фермер розвозить молоко в Бахмуті

Щодня, розвозячи молоко на велосипеді чи машиною, Павло Товт проїжджав повз місця, де були авіаудари чи обстріли.

“У мене є одна адреса, там будинок на двох господарів. Половину будинку знесено взагалі, решта догоріла. А у другій половині люди живуть, молоко в мене замовляють”, — каже фермер.

Листопад 2022 рік. Бахмутяни, які залишаються в місті гріються буржуйками

Осінь 2022 року бахмутяни, які все ще лишаються в місті отримали допомогу від волонтерів. Їм привезли буржуйки, щоб люди мали чим зігрітися. В місті на той час все ще лишалось близько 15 тисяч людей.

Грудень 2022 рік. Оборонець Бахмута

Це фото порівнювали зі знімком Першої світової війни. Це бахмутські окопи та захисник Сергій. Тут відбивали російські штурми оборонці міста. Багнюка, холод, мороз та мокрий одяг — в таких умовах місяцями перебували військові, які тримали Бахмут.

Лютий, 2023 рік. Особлива виставка в Бахмуті

На фото особлива виставка в місті Бахмут 9 лютого 2023 року, тут представлені роботи студії образотворчого мистецтва “Колір”. На фото художник Микола Єрьомко, який організував виставку в той час, коли за лічені кілометри вже були росіяни. Цю виставку не мали можливість відвідати бахмутяни, вона зафільмувалась на фотографіях.

Березень 2023 рік. Бахмутянка набирає воду з калюжі

Бахмутська волонтерка Інна Гайдай опублікувала світлину, на якій видно, як бахмутяни добувають собі воду. Через російські обстріли води в Бахмуті не було, люди набирали воду з калюж, або топили лід.

Липень 2023 рік. На полях Бахмута пасуться кози

Росіяни окупували Бахмут весною 2023 року, та попри руйнацію у місті все ще вирувало життя. На зелених пасовищах помітили кіз, раніше вони були домашніми.

Вересень 2023 рік, бахмутяни висадили троянди в парку “Наталка”

Троянди, символ міста Бахмута, висадили у столичну парку “Наталка” на честь День народження міста. Бахмутяни зібралися в Києві, аби відзначити особливий день в календарі.

Червень та листопад, 2024 рік. У окупованому Бахмуті цвітуть троянди

У Бахмуті продовжують квітнути троянди, попри те, що більшість міста значно зруйнована, а частина дерев випалена російськими обстрілами — троянди проростають крізь бур’ян та уламки будівель.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• 2 роки російського терору: як рф знищує Донеччину
• Рік битви за Бахмут: як змінилися наші території

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Поліцейські спільно з волонтерами провели евакуацію дітей з віддаленого району Дружківки. Загалом з міста евакуювали трьох дітей з батьками. Виходити з міста довелося пішки через ризик атаки дронів.

Про це повідомили у відділі комунікації поліції Донецької області.

Евакуація дітей із Дружківки

У місті Дружківка, яке перебуває в зоні бойових дій, провели надскладну рятувальну операцію. Поліцейські спільно з волонтерами евакуювали дві родини з віддаленого району міста. Серед врятованих були троє дітей. Хоча ще у травні обласна влада заявляла про те, що всі діти з Дружківки евакуйовані. Як діти знову опинилися в місті, не повідомляється.

Частково евакуація проходила пішки. Через обстріли евакуаційна група залишила автомобіль у відносно безпечному місці та добиралася до адреси пішки. Щойно представники “Білих янголів” зайшли до приватного сектору, над ними почали кружляти щонайменше 5 дронів. Один із них влучив у сусідній будинок, а інший взяв курс на евакуаційну групу, тому довелося застосувати антидронову зброю.

Дорогою поліцейські випадково зустріли жінку з сином-підлітком. Через це правоохоронці  розділилися: одна група евакуювала щойно виявлену родину, а інша пішла за основною заявкою. Там на порятунок чекала сім’я з двома дітьми — 11-річною дівчинкою та 6-річним хлопчиком. Люди мешкали без світла, газу, зв’язку та під постійними вибухами.

Зворотний шлях із дорослими та дітьми також долали пішки. Люди несли на собі речі, що сильно обмежувало швидкість, і зростав ризик потрапити під удар дронів. Тому один із броньованих автомобілів ризикнув прорватися ближче до групи, щоб забрати сумки. Розвантаживши людей, поліцейські успішно вивели їх з небезпечної зони та передали волонтерам. Зараз людям шукають житло.

Нагадаємо, що на початок липня в Донецькій області залишаються проживати 7 147 дітей. У п’яти населених пунктах, де оголошено обов’язкову евакуацію в примусовий спосіб, перебувають 270 дітей. Троє з них — у місті Миколаївка, яке входить у зону бойових дій.

Читайте також:

• У Краматорську під час російської атаки поранені двоє дітей: що відомо
• “Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій
• Як наважитися на повторну евакуацію: пояснює психологиня Олена Рижа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному селі Зайцеве і Бахмуті. Далі було фахове навчання в Донецьку і переїзд до Вінниці через війну. Зараз пані Анастасія працює літературною редакторкою у видавництві і є однією із засновниць поетичної спільноти MoodNight у Вінниці.

У розмові з редакцією Бахмут IN.UA Анастасія Саржевська поділилася своїми спогадами про Бахмут, розповіла про роботу з книгами та захоплення поезією.

“У мене завжди був привілей повернутися додому”

Анастасія Саржевська родом із села Зайцеве Бахмутського району. Дівчина навчалася у сільській школі та Бахмутській школі №5. У 16 років вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. 

Завершити навчання в Донецьку не вдалося. У 2014 році місто окупували російські бойовики і навчальний заклад був змушений евакуювати своїх студентів до Вінниці. Анастасія теж переїхала туди, але часто їздила додому. Згадує, що їй було дуже цінно мати дім, куди можна було повернутися.

“Після 2014 року мені завжди було радісно усвідомлювати, що я можу повертатися додому. Якщо порівняти, наприклад, з тоді вже окупованим Донецьком, звідки багато моїх знайомих переїхали і, на жаль, не могли поїхати додому. Хоч Бахмут після 2014 року і був прифронтовим містом, але принаймні я мала дім, куди можна було повернутися. Після 2022 року тема дому для мене складніша. Колись ці спогади, можливо, перейдуть у ностальгічну і неболючу пам’ять, але зараз сильно відчувається ця втрата”, — каже Анастасія Саржевська.

Востаннє пані Анастасія була вдома на початку 2022 року. Тоді вона з родиною, як завжди, відзначали новорічні свята у сімейному колі.

“Тоді я навіть не могла уявити, що це буде останній Новий рік вдома. Згадуючи нині ту новорічну відпустку, з’являються думки, що треба було більше побути там, більше поїхати по місту погуляти. Але тоді це так не сприймалося, то були безтурботніші часи разом з рідними”, — згадує Анастасія Саржевська.

Найбільше у Бахмуті дівчина любила його архітектуру. Загалом свій рідний край вона згадує красивим, зеленим і комфортним.

“Багато моїх знайомих, які були або жили в Бахмуті, часто описують його, як гарне, красиве і європейське місто. І я згодна з цим. Місто дійсно було дуже чисте, сучасне, при цьому було й багато старих історичних будівель. Наприклад, біля нашої п’ятої школи була синагога рожевого кольору, яку я запам’ятала дуже архітектурно красивою. Назавжди у спогадах також Нижній і Верхній парки, що біля автостанції. Це місця з дитинства, які залишалися незмінними скільки я себе пам’ятаю”, — поділилася спогадами пані Анастасія.

Робота у видавництві

Професійний шлях Анастасії Саржевської нерозривно пов’язаний із текстами. Любов до української мови в неї була зі шкільних років. Потім вона переросла у фахове навчання — дівчина вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. Завершити навчання в Донецьку завадила війна. У 2014 році університет релокувався і евакуював своїх студентів у Вінницю. 

У різний час бахмутянка працювала з текстами в соцмережах, писала статті на сайти, працювала редакторкою в ІТ-компанії. Паралельно з цим постійно відточувала навички: пройшла курси письменницької майстерності, редагування та інші курси на платформі Litosvita.

Останні майже 2 роки пані Анастасія працює літературною редакторкою і коректоркою у видавництві імені Соломії Павличко “Основи”.

“Я працюю з текстами, здебільшого з перекладними. Отримую переклади і далі починається літературне редагування тексту: це і лексика, і побудова речень, і технічні деталі. Або коректую, коли перед друком потрібно вичитати ворд, потім верстку і здати фінальний варіант книги”, — розповідає про роботу Анастасія.

Літературна спільнота і збори на ЗСУ

Свій вільний від роботи час Анастасія Саржевська присвячує творчості: пише вірші і організовує літературні читання у Вінниці. У 2021 році дівчина разом зі своєю подругою заснували спільноту MoodNight, яка об’єднала вінницьких поетів, музикантів, художників і фотографів. Сьогодні вона налічує понад 60 учасників та 5 організаторів.

“Коли ми зібрали спільноту, згодом до нас почали доєднуватися інші люди. Це були знайомі, які розповідали про нас іншим, і так поступово у нас сформувалася доволі велика спільнота. На вихідних ми збираємося на зустрічі по 10-15 людей, читаємо вірші, обговорюємо. Також у нас є спільний чат, де ми ділимося, хто що зробив, що написав і разом обговорюємо це”, — каже Анастасія Саржевська.

Головною метою спільноти є створення безпечного середовища, в якому можна показати свою творчість і обговорити літературу з однодумцями.

“Для нас було важливо, щоб люди могли показувати те, що вони пишуть, у безпечному екологічному середовищі, де більше прийняття, ніж критики. Показувати, ділитися цим, щоб можна було бачитися, спілкуватися з людьми, які теж приблизно так відчувають і пишуть. Наша спільнота це також і популяризація віршів, прози, читання і літератури загалом,  навколо цього ми і збираємося”, — розповідає Анастасія Саржевська.

***

Що головне

Щоб бджоли не порозлітались — 

Версія одного з поетів. 

«Головне дожити до вересня» —

Миттєво випалює пасічник, 

Знімаючи рукавиці. 

«Хай йому кат» — 

Сказала б з усмішкою моя бабуся, 

Якби я колись у неї запитала. 

Головне було не розплакатись, 

Коли її обіймала

Перед тим, як закинути 

Валізу в багажник.

***

Анастасія Саржевська

Спільнота MoodNight проводить заходи на підтримку української армії. Під час одного з останніх вдалося зібрати 29 тисяч гривень.

“У травні ми організували літературні читання, метою яких був збір коштів на 46-ту бригаду, збирали на комплектування для дронів. Ми проводили ярмарок книжок, де кожен, хто міг і хотів, приносив книжки, а відвідувачі купували їх. Наприклад, за донейт від 500 гривень розіграли велику глянцеву книгу з фотографіями “Незалежні”. Також на аукціоні за 5 тисяч гривень продали “Тигроловів” Івана Багряного. Сумарно вийшло зібрати 29 тисяч гривень. Збір ми проводили у співпраці з благодійним фондом “Тихо”, які також надіслали нам книжки для ярмарки, і Андрій Лиман, засновник фонду, увесь час був на зв’язку, консультував нас щодо збору. Ми з організаторами дуже вдячні йому за підтримку та легку комунікацію. Всі деталі для дронів уже закупили, і військові отримали посилку для своєї майстерні”, — розповіла поетеса.

За словами пані Анастасії, розвиток культури і літератури надзвичайно важливий в умовах війни. Адже творчість допомагає закарбувати складні моменти нашої країни для майбутніх поколінь.

“Якщо говорити про книжки, сучасні вірші і прозу, то це рефлексія, і війни зокрема. Важливо засвідчити, підтвердити, поширити і показати це самим собі, і, можливо, людям з інших країн, тому що переклади української літератури нині за кордоном мають попит. Ця частина літератури описує сьогодення, а інша — дає людям спосіб виходу складних емоцій. І ці обидва запити важливі”, — підсумовує Анастасія Саржевська.

***

Даю собі ляпаса,

Щоб отямитись.

Зажартую відвертість.

Феєрверки в моїй голові

Подібні смерті.

Ми складаємось із молекул

І недописаних пісень.

Ми зайшли так далеко,

Попри все.

Передивляюсь відеоінструкції,

Як навчитись сміятись заново.

Прикладаю слова

Твої

Про те ж саме.

Боги на Олімпі розводять руками,

Брешуть, що не знали,

Що мало бути інакше,

І замовкають.

Розбирайтесь, кажуть,

Це ж вам тут тепер

Не плакати, не відчувати,

Замовляли?

***

Анастасія Саржевська

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер
• “Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!