Щороку, 9 березня, люди з усього світу святкують день народження Тараса Григоровича Шевченка — легендарного поета, прозаїка, мислителя, живописця, графіка, громадського діяча та справжнього пророка для всього українського народу. Його життя — це символ боротьби українського за свободу, за власне право на існування. Утім, за цим образом все ще стоїть талановита людина.

Про те, як жив Кобзар та які факти з його життя майже ніхто не знає, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA.

Біографія Тараса Шевченка

Життя Тараса Шевченка було цікавим з самого початку. Він народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на Черкащині, в багатодітній родині кріпаків. Дитинство майбутній поет провів у селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт. Грамоти Тарас навчився, коли вступив на службу до місцевого дяка — вчителя Павла Рубана. Після завершення навчання, молодого хлопчину забрали в прислугу до поміщика Енгельгардта. Там він спочатку був кухарчуком, а згодом козачком. Пан досить швидко помітив молодого Шевченка, а особливо його жагу до живопису. Він вирішив надати йому шанс на навчання, бажаючи після цього отримати Шевченка в ролі особистого художника.

Таким чином, вже у 1831 році Шевченко зміг потрапити в Петербург, де навчався малювати та почав писати перші твори. Тарас швидко почав отримувати й корисні зв’язки. Так, він познайомився  з художниками Карлом Брюлловим та Василем Жуковським, які помітили неабиякий хист молодого хлопця. Саме вони згодом викупили Шевченка з кріпацтва. 

Вже маючи статус вільної людини, Шевченко продовжив навчатися в Петербурзькій академії мистецтв. Він в цей час багато малював та створив рукопис своєї майбутньої збірки “Кобзар”, яка увійде в історію.

У 1844 році майбутній письменник переїхав до Києва, де влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів. Саме в цей час Шевченко познайомився з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів. Як результат, Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства.

За вірші збірки “3 літа” Тарас Шевченко був заарештований. Вирок йому надали досить швидко — заслання. Під арештами та на засланнях митець загалом провів 10 років.

Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише 1859 року він зміг нарешті приїхати на Батьківщину, де його знову заарештували. Приблизно у той же час, світ побачила остання збірка Шевченка, яка отримала назву “І виріс я на чужині…”.

10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзі. Його поховали на Смоленському кладовищі. Згодом, як і було вказано в його заповіті, прах поета перевезли до України та перепоховали на Чернечій горі, біля Канева, що на Черкащині.

Факт 1. Заповіт батька

Тарас Шевченко з малечку виділявся з-поміж своїх братів та сестер, через що не дуже був придатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо”. Саме тому Тарас був єдиним з сім’ї, кого віддали до дяківської школи, яка стала початком його шляху.

Факт 2. Поліглот Шевченко

Тарас Шевченко при житті вчив багато мов світу, серед яких була навіть французька. Однак, повністю опанувати зміг лише українську, російську та польську мови. Останню він вивчив у 16 років для того, щоб бути ближчим до польки Дзюні Гусиковської, яку він покохав у Вільно. 

Факт 3. Ціна викупу

Загальновідомий факт — художники Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили Шевченка за 2,5 тисячі рублів. Утім, мало хто знає наскільки це велика сума. Вона була еквівалента 45 кілограмів срібла або нинішнім 40 тисяч доларів. 

Заробити таку суму художники змогли за допомогою продажу портрета Василя Жуковського на аукціоні. За деякими даними, частина грошей для викупу була надана імператорською сім’єю. Ще 400 рублів виділила сама імператриця олександра федорівна і по 300 рублів — спадкоємець престолу олександр II й княгиня олена павлівна.

Факт 4. “Світський біс”

Коли Тараса викупили, йому було 24 роки. Молодий чоловік, який все життя провів у неволі, нарешті відчув ковток свободи. Це призвело до того, що Кобзар став так званим тусовником. Він регулярно відвідував різноманітні богемні зібрання, грав у карти. Іван Сошенко, який також доклав сили для викупу Шевченка, писав, що у молодого чоловіка вселився “світський біс”.

Факт 5. Товариство алкоголіків

Існує міф,  що при житті Шевченко міг бути алкоголіком. Він базується на тому, що видатний українець деякий час належав до товариства “Мочиморди”, до яких входили хлопці, які “мочили морди в алкоголі”. В ньому також брав участь Яков де Бальмен — друг Тараса Шевченка, якому він присвятив поему “Кавказ”.

Факт 6. Гастрономічні вподобання

При житті Тарас Шевченко дуже любив смачну їжу та напої. Так, улюбленою стравою Тараса Шевченка, як згадують його друзі, був борщ із сухими карасями, свіжою капустою і приправами. Своєю чергою, улюбленими напоями були кава по-віденськи та чай з дорогим ромом. 

Факт 7. Різноманітний творчий доробок

За своє життя Шевченко написав 237 віршованих, 11 прозових та 2 драматичних твори.

Крім того, він створив понад 1000 картин, серед яких збереглися 835 художніх творів. Шевченко творив у різних стилях, серед яких були навіть портрети голої натури.

Факт 8. Шевченко та Україна

15 років — лише стільки поет провів на території України за все своє життя, 14 з яких — це дитинство та життя з поміщиком Енгельгардтом. Вже у дорослому віці Кобзар приїжджав в Україну лише погостювати.

Факт 9. Шевченко та жінки

Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед симпатичних йому жінок були:

• односелиця Оксана Коваленко; 
• польська швачка Дзюня Гусиковська; 
• натурниця Амалія Колберг;
• княжна Варвара Рєпніна-Волконська; 
• дружина полковника Ганна Закревська; 
• дружина коменданта Новопетровського укріплення Агата Ускова;
• 14-річна актриса Катерина Піунова; 
• служниця Ликера Полусмак. 

До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі стосунки.

Зазначимо, що існують чутки, що у поета міг бути роман із дружиною Михайла Максимовича Марією. Вони з’явилися через те, що жінка народила сина через 9 місяців після початку їхнього тісного спілкування з Шевченком.

Факт 10. Шевченко-рекордсмен

Тарас Шевченко має декілька рекордів. На його честь встановили 1384 пам’ятників у понад 35 країнах світу, серед яких Бразилія, Китай, США тощо.

Інший рекорд пов’язаний з “Кобзарем”. Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі видання головного збірника Шевченка, яке має розмір близько половини квадратного міліметра. Гортати сторінки такого збірника можна лише за допомогою кінчика загостреного волоска.

500 м² — це площа найбільшого портрета Тараса Шевченка. Він розташований в Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою: проїзд Садовий, 30.

Читайте також:

• Сварився з Петлюрою та став міністром пошт: розповідаємо про бахмутянина Микиту Шаповала
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із можливих компромісних варіантів врегулювання ситуації на Донбасі президент Володимир Зеленський раніше називав ідею створення на цій території вільної економічної зони. Такий підхід розглядався як інструмент для відновлення економіки регіону, залучення інвестицій та повернення ділової активності в умовах затяжного конфлікту. Проте, що це насправді та як працює подібна ініціатива на практиці?

Детальніше про те, як працюють вільні економічні зони, правові засади їх існування, історія та приклади успіху — в матеріалі Бахмут IN.UA

Вільні економічні зони: як працює спеціальний економічний режим

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це частина території держави, яка вилучена із загального митного простору та функціонує за спеціальними правилами господарської діяльності. У межах таких зон діє особливий режим управління, передбачені податкові, митні та фінансові пільги, а також спрощені умови для ведення бізнесу як для національних, так і для іноземних компаній.

ВЕЗ є інструментом економічної політики, який застосовують для стимулювання інвестицій, розвитку експорту, впровадження нових технологій і розв’язання соціально-економічних проблем окремих територій. Такий підхід широко використовується у світовій практиці, зокрема в промислово розвинених країнах, державах, що розвиваються, а також у країнах із перехідною економікою.

Історія виникнення та еволюція вільних економічних зон

Перші згадки про прообрази вільних економічних зон датуються 166 роком до нашої ери. Саме тоді на острові Делос було створено порт вільної торгівлі. Подальший розвиток товарно-грошових відносин і природна спеціалізація країн у виробництві певних товарів сприяли зростанню міжнародної торгівлі.

У середньовіччі прикордонне співробітництво між регіонами стимулювало держави до впровадження митного контролю, податкових і митних зборів. Водночас будь-які обмеження породжували прагнення до їх пом’якшення або обходу. Однією з таких форм стали зовнішньоторгівельні зони, відомі як порто-франко.

У XIX–XX століттях інтерес до механізму вільних економічних зон відродився. Відправною точкою сучасного зонування став аеропорт Шеннон в Ірландії. Його економічні успіхи у 1950-х роках викликали масштабне поширення подібних зон у різних країнах світу.

Нині ВЕЗ застосовуються для забезпечення цільового соціально-економічного розвитку, ефективного використання транспортно-географічного та геополітичного положення, розв’язання проблем зайнятості населення, а також як інструмент локальних економічних експериментів.

Поняття, правовий статус та цілі ВЕЗ в Україні

В Україні спеціальні (вільні) економічні зони створюються рішенням Верховної Ради України за ініціативою Президента, Кабінету Міністрів, місцевих рад або місцевих державних адміністрацій. Для кожної ВЕЗ ухвалюється окремий закон, який визначає її статус, територію та строк функціонування.

Техніко-економічне обґрунтування створення ВЕЗ включає визначення мети, функціонального призначення та галузевої спеціалізації зони, етапів її розвитку, рівня інфраструктурного забезпечення, кадрового потенціалу, обсягів і джерел фінансування, а також режимів оподаткування, ціноутворення, митного та валютного регулювання.

ВЕЗ в Україні — це частина території держави, на якій встановлюється спеціальний правовий режим господарської діяльності та особливий порядок застосування законодавства. У межах таких зон можуть діяти пільгові митні, податкові та валютно-фінансові умови для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Основною метою створення ВЕЗ є залучення інвестицій, розвиток підприємництва у співпраці з іноземними партнерами, збільшення експорту, постачання якісної продукції на внутрішній ринок, упровадження нових технологій та прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Іноземним працівникам гарантується право вільно переказувати за кордон доходи, отримані від роботи у ВЕЗ, включно з відсотками. Громадяни України мають право відкривати валютні рахунки як у фінансових установах ВЕЗ, так і за її межами. Працівники, незалежно від громадянства, можуть інвестувати кошти у дозволені законом види підприємницької діяльності.

Вільні економічні зони в Україні: практика та приклади

На території України функціонувало понад 20 вільних економічних зон. Серед них:

• “Азов” у Маріуполі;
• “Донецьк”;
• “Закарпаття”;
• “Інтерпорт Ковель” у Волинській області;
• “Курортополіс Трускавець” у Львівській області;
• “Миколаїв”;
• “Порто-франко” в Одесі;
• “Порт Крим”;
• “Рені”;
• “Славутич”;
• “Яворів”;
• “Сиваш” та інші.

Окрім цього, в Україні діяли території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим, Волинській, Донецькій, Закарпатській, Житомирській, Луганській, Чернігівській областях, а також у Харкові та Шостці.

На початку 2020 року припинили дію спеціальні економічні зони “Інтерпорт Ковель”, “Славутич”, “Курортополіс Трускавець” і «”Яворів”, які існували протягом 20 років. 

Останнім прикладом саме створення такої зони стала ВЕЗ “Крим”, яка мала діяти до 2024 року, але припинила своє існування достроково — у 2021 році.

Чому Донбас і що стоїть за ідеєю ВЕЗ

На перший погляд, питання про Донбас у контексті вільної економічної зони може викликати подив. Регіон упродовж багатьох років залишається зоною активних бойових дій, а з 2022 року зазнав масштабних руйнувань і серйозних гуманітарних втрат. Значна частина населених пунктів та інфраструктури пошкоджена або знищена, економічна діяльність суттєво обмежена. За таких обставин ідея запровадження спеціального економічного режиму виглядає складною для реалізації.

Щоб зрозуміти походження цієї риторики, варто звернутися до довоєнного періоду. Восени 2020 року, напередодні місцевих виборів, президент Володимир Зеленський ініціював всеукраїнське опитування, яке складалося з п’яти питань. Одне з них стосувалося можливості створення вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей. Тоді ВЕЗ розглядалася як частина концепції так званої “м’якої реінтеграції” — спроби через економічні стимули продемонструвати переваги життя на підконтрольній Україні території та сприяти поверненню регіону в загальнодержавний простір. Водночас ця ідея не була оформлена як детальний план і залишалася переважно на рівні політичної декларації.

Під час повномасштабної війни поняття вільної економічної зони практично не використовувалося. Основні зусилля держави були спрямовані на оборону та забезпечення безпеки, а Донбас став одним із ключових театрів бойових дій. Повернення до цієї теми відбулося наприкінці 2025 року, коли стало зрозуміло, що швидкі сценарії завершення війни або повної деокупації залишаються малоймовірними в короткостроковій перспективі. У нових умовах ідея ВЕЗ набула іншого змісту: вона розглядається не стільки як економічний проєкт, скільки як один із можливих елементів пошуку формули припинення бойових дій, прийнятної для сторін конфлікту.

Досвід Європи та США

У розвинених країнах Заходу кількість вільних економічних зон перевищує 250. Близько 90 з них розташовані в Західній Європі. Переважно це вільні торгові зони в морських портах, які використовуються для обслуговування транзитних вантажів.

У Німеччині діють шість вільних портів, зокрема в Гамбурзі, Кілі, Емдені, Куксхафені, Бремерхафені та Бремені. Вільна гавань у Гамбурзі спеціалізується на суднобудуванні, судноремонті та нафтопереробці, забезпечуючи роботою близько 60 тисяч осіб.

Для Великої Британії характерні підприємницькі зони, для Швейцарії — страхові та банківські. У США налічується понад 130 ВЕЗ, серед яких домінують зони вільного підприємництва та науково-впроваджувальні зони.

Азійська модель та досвід Китаю

Особливе місце у світовій практиці займає досвід Китаю. Починаючи з початку 1980-х років, країна поступово розширювала мережу спеціальних економічних зон від невеликих територій до сотень квадратних кілометрів.

Найвідоміші зони — Шеньчжень, Чжухай, Сямень, Шаньтоу та Хайнань. Окрім них, у Китаї активно розвивалися зони техніко-економічного розвитку, технопарки та зона економічного розвитку “Пудун” у Шанхаї.

Китайська модель ВЕЗ стала інструментом реалізації політики «відкритих дверей», поєднуючи експортну орієнтацію, залучення іноземного капіталу та модернізацію виробництва. ВЕЗ виконують роль економічного експерименту з поступовим упровадженням ринкових механізмів.

Проте навіть в неї є “темний бік”: вони продукують високу соціальну нерівність та вимагають жорсткого державного контролю, аби пільги не використовувалися для незаконних фінансових операцій.

Ризики та негативні приклади

Попри позитивний економічний ефект, практика показує, що ВЕЗ можуть створювати й серйозні ризики. На початку 2020 року в Європейському Союзі було скасовано 82 вільні економічні зони. Причиною стали високі ризики відмивання грошей, розвитку організованої злочинності, тероризму та ухиляння від сплати податків.

За даними європейських інституцій, вільні порти використовувалися для зберігання незаконних активів — предметів мистецтва, дорогоцінного каміння, антикваріату, золота та інших цінностей.

Читайте також:

Вільна економічна зона на Донеччині: Зеленський пояснив концепцію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!