Щороку, 9 березня, люди з усього світу святкують день народження Тараса Григоровича Шевченка — легендарного поета, прозаїка, мислителя, живописця, графіка, громадського діяча та справжнього пророка для всього українського народу. Його життя — це символ боротьби українського за свободу, за власне право на існування. Утім, за цим образом все ще стоїть талановита людина.

Про те, як жив Кобзар та які факти з його життя майже ніхто не знає, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA.

Біографія Тараса Шевченка

Життя Тараса Шевченка було цікавим з самого початку. Він народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на Черкащині, в багатодітній родині кріпаків. Дитинство майбутній поет провів у селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт. Грамоти Тарас навчився, коли вступив на службу до місцевого дяка — вчителя Павла Рубана. Після завершення навчання, молодого хлопчину забрали в прислугу до поміщика Енгельгардта. Там він спочатку був кухарчуком, а згодом козачком. Пан досить швидко помітив молодого Шевченка, а особливо його жагу до живопису. Він вирішив надати йому шанс на навчання, бажаючи після цього отримати Шевченка в ролі особистого художника.

Таким чином, вже у 1831 році Шевченко зміг потрапити в Петербург, де навчався малювати та почав писати перші твори. Тарас швидко почав отримувати й корисні зв’язки. Так, він познайомився  з художниками Карлом Брюлловим та Василем Жуковським, які помітили неабиякий хист молодого хлопця. Саме вони згодом викупили Шевченка з кріпацтва. 

Вже маючи статус вільної людини, Шевченко продовжив навчатися в Петербурзькій академії мистецтв. Він в цей час багато малював та створив рукопис своєї майбутньої збірки “Кобзар”, яка увійде в історію.

У 1844 році майбутній письменник переїхав до Києва, де влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів. Саме в цей час Шевченко познайомився з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів. Як результат, Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства.

За вірші збірки “3 літа” Тарас Шевченко був заарештований. Вирок йому надали досить швидко — заслання. Під арештами та на засланнях митець загалом провів 10 років.

Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише 1859 року він зміг нарешті приїхати на Батьківщину, де його знову заарештували. Приблизно у той же час, світ побачила остання збірка Шевченка, яка отримала назву “І виріс я на чужині…”.

10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзі. Його поховали на Смоленському кладовищі. Згодом, як і було вказано в його заповіті, прах поета перевезли до України та перепоховали на Чернечій горі, біля Канева, що на Черкащині.

Факт 1. Заповіт батька

Тарас Шевченко з малечку виділявся з-поміж своїх братів та сестер, через що не дуже був придатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо”. Саме тому Тарас був єдиним з сім’ї, кого віддали до дяківської школи, яка стала початком його шляху.

Факт 2. Поліглот Шевченко

Тарас Шевченко при житті вчив багато мов світу, серед яких була навіть французька. Однак, повністю опанувати зміг лише українську, російську та польську мови. Останню він вивчив у 16 років для того, щоб бути ближчим до польки Дзюні Гусиковської, яку він покохав у Вільно. 

Факт 3. Ціна викупу

Загальновідомий факт — художники Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили Шевченка за 2,5 тисячі рублів. Утім, мало хто знає наскільки це велика сума. Вона була еквівалента 45 кілограмів срібла або нинішнім 40 тисяч доларів. 

Заробити таку суму художники змогли за допомогою продажу портрета Василя Жуковського на аукціоні. За деякими даними, частина грошей для викупу була надана імператорською сім’єю. Ще 400 рублів виділила сама імператриця олександра федорівна і по 300 рублів — спадкоємець престолу олександр II й княгиня олена павлівна.

Факт 4. “Світський біс”

Коли Тараса викупили, йому було 24 роки. Молодий чоловік, який все життя провів у неволі, нарешті відчув ковток свободи. Це призвело до того, що Кобзар став так званим тусовником. Він регулярно відвідував різноманітні богемні зібрання, грав у карти. Іван Сошенко, який також доклав сили для викупу Шевченка, писав, що у молодого чоловіка вселився “світський біс”.

Факт 5. Товариство алкоголіків

Існує міф,  що при житті Шевченко міг бути алкоголіком. Він базується на тому, що видатний українець деякий час належав до товариства “Мочиморди”, до яких входили хлопці, які “мочили морди в алкоголі”. В ньому також брав участь Яков де Бальмен — друг Тараса Шевченка, якому він присвятив поему “Кавказ”.

Факт 6. Гастрономічні вподобання

При житті Тарас Шевченко дуже любив смачну їжу та напої. Так, улюбленою стравою Тараса Шевченка, як згадують його друзі, був борщ із сухими карасями, свіжою капустою і приправами. Своєю чергою, улюбленими напоями були кава по-віденськи та чай з дорогим ромом. 

Факт 7. Різноманітний творчий доробок

За своє життя Шевченко написав 237 віршованих, 11 прозових та 2 драматичних твори.

Крім того, він створив понад 1000 картин, серед яких збереглися 835 художніх творів. Шевченко творив у різних стилях, серед яких були навіть портрети голої натури.

Факт 8. Шевченко та Україна

15 років — лише стільки поет провів на території України за все своє життя, 14 з яких — це дитинство та життя з поміщиком Енгельгардтом. Вже у дорослому віці Кобзар приїжджав в Україну лише погостювати.

Факт 9. Шевченко та жінки

Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед симпатичних йому жінок були:

• односелиця Оксана Коваленко; 
• польська швачка Дзюня Гусиковська; 
• натурниця Амалія Колберг;
• княжна Варвара Рєпніна-Волконська; 
• дружина полковника Ганна Закревська; 
• дружина коменданта Новопетровського укріплення Агата Ускова;
• 14-річна актриса Катерина Піунова; 
• служниця Ликера Полусмак. 

До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі стосунки.

Зазначимо, що існують чутки, що у поета міг бути роман із дружиною Михайла Максимовича Марією. Вони з’явилися через те, що жінка народила сина через 9 місяців після початку їхнього тісного спілкування з Шевченком.

Факт 10. Шевченко-рекордсмен

Тарас Шевченко має декілька рекордів. На його честь встановили 1384 пам’ятників у понад 35 країнах світу, серед яких Бразилія, Китай, США тощо.

Інший рекорд пов’язаний з “Кобзарем”. Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі видання головного збірника Шевченка, яке має розмір близько половини квадратного міліметра. Гортати сторінки такого збірника можна лише за допомогою кінчика загостреного волоска.

500 м² — це площа найбільшого портрета Тараса Шевченка. Він розташований в Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою: проїзд Садовий, 30.

Читайте також:

• Сварився з Петлюрою та став міністром пошт: розповідаємо про бахмутянина Микиту Шаповала
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Авдіївка розташована за 13 кілометрів від Донецька. До початку повномасштабного вторгнення російської армії населення міста становило майже 30 тисяч осіб. Однією з найвідоміших рекреаційних зон цього населеного пункту був Авдіївський кар’єр, який місцеві жителі називали “Донецькими Мальдівами”. Нині через активні бойові дії колишнє місце відпочинку зруйноване, а сама територія стала небезпечною для перебування.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає, як в Авдіївці з’явилися пляжі на кар’єрах та в чому їх особливість.

Авдіївські кар’єри: історія створення

У минулому територія кар’єру функціонувала як промислова зона, де здійснювався видобуток кварцевого піску. Після завершення промислових робіт відпрацьований об’єкт перетворився на місце масового відпочинку.

Ландшафт локації складався з м’якого білого піску, природних кіс та острівців. Вода у кар’єрі мала смарагдовий або ультрамариновий відтінок і залишалася прохолодною навіть під час високих температур повітря. Офіційно купання у водоймі було заборонено, для чого на узбережжі встановили відповідні попереджувальні таблички. Попри це, локація стабільно приваблювала велику кількість відпочивальників.

У мирний час кар’єр був місцем відпочинку для жителів Авдіївки, найближчих міст та сусіднього Донецька. У ранкові години на пляжі було малолюдно. Значне збільшення кількості людей фіксувалося після прибуття електрички сполученням Чаплине — Покровськ — Авдіївка.

Інфраструктура та цінова політика

Територія Авдіївського кар’єру мала облаштовану інфраструктуру. Її прибирання здійснювалося на постійній основі. Для відпочивальників функціонували:

• грибки-навіси з кріслами;
• роздягальні, туалети та урни;
• футбольне поле та волейбольний майданчик;
• танцпол;
• автомобільна стоянка;
• платні альтанки-павільйони з гойдалками, столиками та мангалами.

У 2021 році вартість входу на пляж становила 10 гривень. Для дітей віком до 14 років та пенсіонерів прохід був безкоштовним. Користування автостоянкою також коштувало 10 гривень.

Сучасний стан кар’єру та міста

Авдіївка вперше опинилася під контролем противника у квітні 2014 року, проте в липні того ж року українська армія повернула населений пункт. На початку повномасштабного вторгнення російська армія не змогла прорвати оборону міста. Ситуація змінилася з жовтня 2023 року, коли противник розпочав масштабні атаки. Тоді Авдіївка стала однією з найгарячіших ділянок фронту.

Наразі в місті залишається окупованим та зруйнованим. Водночас у ньому залишається понад тисячу жителів. Територія Авдіївського кар’єру повністю спорожніла. На місці пляжної зони та у воді залишається велика кількість вирв, мін та уламків від снарядів.

Читайте також:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

2 липня Донецька область відзначає 94-ту річницю від дня створення. За майже століття регіон пережив зміну назв, адміністративних центрів і державних кордонів, став одним із головних промислових центрів України, а сьогодні є одним із символів боротьби за незалежність. Як створювалася Донеччина та які історичні події сформували її сучасний вигляд — розповідаємо далі.

Детальніше про історію Донецької області — в матеріалі Бахмут IN.UA

Коли створили Донецьку область

В офіційних документах та на картах минулих століть територія сучасної Донецької області мала різні назви. На карті німецького математика Себастьяна Мюнстера, датованій 1550 роком, цей регіон позначався як Мала Татарія. Згодом, на карті Герарда Меркатора 1594 року, він іменувався Кримською Татарією за Перекопом. Офіційне утворення Донецької області датується 2 липня 1932 року. Початково її центром був Артемівськ (нині Бахмут), а вже 16 липня того ж року адміністративний апарат перенесли до міста Сталіно. У 1938 році область розділили на Сталінську та Ворошиловградську, а сучасну назву — Донецька — вона отримала 9 листопада 1961 року. Під час німецької окупації у 1941-1943 роках адміністративній одиниці повертали історичну назву Юзівська область.

Археологічне вивчення цього гористо-степового краю розпочалося пізніше, ніж інших регіонів, через поширену теорію про непридатність клімату для проживання людей до нової ери. Перші розкопки курганів з кам’яними бабами стартували у 1850-х роках. Згодом дослідники виявили стоянки кам’яного віку в долині річки Сіверський Донець. Значний внесок у вивчення краю зробив професор Василь Городцов, який на основі донецьких розкопок довів існування бронзової доби у Східній Європі, класифікувавши поховання на ямні, катакомбні та зрубні.

Доба каменю та перші метали

Заселення території почалося в період раннього палеоліту, близько 100-300 тисяч років тому. До цього періоду належить виявлена поблизу Амвросіївки стоянка мисливців на зубрів. У період неоліту вздовж берегів Сіверського Донця сформувалися центри видобутку та обробки кременю, який став предметом міжплемінного обміну. У 1930 році біля Маріуполя археологи відкрили могильник неолітичного часу європейського значення, де було розкопано 122 поховання.

З настанням мідно-бронзової доби регіон став центром металургії. Поблизу Бахмута, Клинового та Краматорська знайдені давні розробки міді та поховання майстрів-ливарників. Поблизу Маріуполя дослідники виявили залишки дерев’яних чотириколісних возів із суцільними дисковидними колесами. Ця знахідка датується тридцять другим століттям до нашої ери і вважається найдавнішим видом колісного транспорту у світі.

Кочівники та античні колонії

Понад три з половиною тисячі років тому в степах Приазов’я з’явилися кімерійці. Вони здійснювали походи в Закавказзя проти держави Урарту та воювали з ассирійцями. У сьомому столітті до нашої ери кімерійців витіснили скіфи, які мали залізні знаряддя праці. Скіфські царські роди контролювали східну частину земель і вважали інші племена своїми підданими. У літній період вони переганяли худобу на північ від Азовського моря. Згодом їх витіснили сармати, які домінували в степах понад шістсот років, постійно оновлюючи свій етнічний склад через нові хвилі переселень.

У цей же час узбережжя Азовського моря освоювали давньогрецькі мореплавці. В околицях нинішнього Маріуполя функціонувала грецька колонія Кремни, а за річкою Кальміус, яку греки називали Поріт, розташовувалося поселення Карія. Античні географи, зокрема Клавдій Птолемей, згадували Аланські гори, які сучасні вчені ототожнюють із Донецьким кряжем.

Велике переселення народів

Починаючи з третього століття, степи пройшли через епоху глобальних міграцій. Готи, які прийшли з Балтики, захопили місцеві землі та зруйнували Танаїс. У четвертому столітті їх розгромили гуни, частина з яких, відома як акаціри, залишилася кочувати на Донбасі. Пізніше тут пройшли авари.

У сьомому столітті хан Кубрат об’єднав племена і створив Велику Булгарію. Після її розпаду під ударами хозарів частина населення залишилася в Приазов’ї і стала данниками Хозарського каганату. Хозарський період приніс стабілізацію та розвиток ремесел. У басейн Сіверського Донця переселили аланів. Археологічні дані свідчать про існування великих міст. Поблизу сучасного села Сидорове розкопано городище площею понад 120 гектарів, яке мало кам’яні мури. На думку дослідників, ці території також могли бути центром Руського каганату, що пов’язано із салтово-маяцькою археологічною культурою.

Половці, Золота Орда та козацтво

В одинадцятому столітті степи зайняли половці, сформувавши об’єднання Чорна Куманія. Їхній вплив охопив величезні території, а кордони з руськими князівствами залишалися місцем постійних прикордонних конфліктів. У степах також фіксується перебування бродників — християнського населення, яке жило з переправ і часто розглядається істориками як попередники козацтва.

У 1223 році на річці Калці відбулася битва руських полків і половців проти монгольських військ, що завершилася поразкою русичів. Землі Донбасу увійшли до Кримського улусу Золотої Орди. Після її розпаду частина північних і західних територій перейшла під контроль Великого Князівства Литовського. Сюди почали переселятися люди, які займалися уходницькими промислами.

З шістнадцятого століття в регіоні, який тоді був нейтральною зоною між кількома державами, почали масово осідати запорозькі та донські козаки, а також втікачі. Місцеве населення в документах називали харцизами. На початку вісімнадцятого століття спроби російського уряду відібрати землі вздовж Сіверського Дінця призвели до повстання під проводом Кіндрата Булавіна. Після його придушення війська Петра Першого спалили козацькі містечка Тор і Бахмут, стративши тисячі людей.

Колонізація та вугільний бум

Наприкінці вісімнадцятого століття російський уряд депортував до Приазов’я християнське населення Криму, яке заснувало Маріуполь та низку слобід. Одночасно регіон колонізували німці, а згодом — євреї та амністовані розкольники. Для козаків, що повернулися із Задунайської Січі, створили Азовське козацьке військо, яке ліквідували наприкінці дев’ятнадцятого століття.

У дев’ятнадцятому столітті почалася активна розробка вугільних родовищ. Видобуток вугілля здійснювався як на селянських шахтах примітивними інструментами, так і на поміщицьких копальнях. До середини століття річний видобуток сягнув понад один мільйон пудів. Розвивалася торгівля зерном і вугіллям через Маріупольський порт.

Революційні події та зміна влади

Економічні кризи та експлуатація робітників призвели до масових страйків. У грудні 1905 року в Горлівці відбулося збройне повстання робітників, яке було жорстоко придушене урядовими військами.

Під час революції 1917-1922 років у Донбасі розгорнулася боротьба різних політичних сил. Діяли осередки Української Народної Республіки, створювалися повітові ради в Бахмуті та Маріуполі. У регіоні функціонували військові формації УНР та Української Держави. Паралельно Донбас став центром формування радянських армій. Відбувалися регулярні бої між підрозділами більшовиків, білогвардійськими силами Добровольчої армії та повстанцями.

Важливу роль відігравала Революційна повстанська армія під командуванням Нестора Махна, яка контролювала значну частину регіону. Махновці вели переговори з радянським урядом про автономію Вільної території в складі УРСР, проте після військово-політичних угод більшовики відмовилися закріпити автономію і продовжили збройне переслідування повстанців.

Репресії та Друга світова війна

У тридцяті роки двадцятого століття населення області зазнало масових політичних репресій. У місті Сталіно радянські каральні органи розстрілювали людей. Місця масових поховань, зокрема на Рутченковому полі, приховували під асфальтом і забудовою. Загальна кількість репресованих у регіоні перевищила сто тисяч осіб.

У жовтні 1941 року територію області зайняли німецькі війська. Адміністрація окупантів намагалася відновити роботу шахт та підприємств, перейменувавши область на Юзівську. Функціонували дрібні підприємства, видавалася газета “Донецкий вестник”. Вересень 1943 року ознаменувався проривом Міус-фронту та встановленням контролю над регіоном з боку радянських військ.

Сучасний етап історії

Кінець вісімдесятих і початок дев’яностих років відзначилися масштабними страйками шахтарів та їхніми пішими походами на Київ. У 1994 році в регіоні проходило опитування щодо мовних та адміністративних питань. У 2014 році на території області відбулися псевдореферендуми, які стали каталізатором збройного конфлікту та війни на сході України.

Відповідно до реформи адміністративно-територіального устрою 2020 року, в Донецькій області ліквідували старі райони та створили нові. Згідно з постановою парламенту до складу нового поділу увійшли райони:

• Бахмутський;
• Волноваський;
• Горлівський;
• Донецький;
• Кальміуський;
• Краматорський;
• Маріупольський;
• Покровський.

Читайте також:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!