“Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 16:00, 8 Березня 2024
Автопортрети Тараса Шевченко / ілюстрація УП Життя

Щороку, 9 березня, люди з усього світу святкують день народження Тараса Григоровича Шевченка — легендарного поета, прозаїка, мислителя, живописця, графіка, громадського діяча та справжнього пророка для всього українського народу. Його життя — це символ боротьби українського за свободу, за власне право на існування. Утім, за цим образом все ще стоїть талановита людина.

Про те, як жив Кобзар та які факти з його життя майже ніхто не знає, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA.

Біографія Тараса Шевченка

Життя Тараса Шевченка було цікавим з самого початку. Він народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на Черкащині, в багатодітній родині кріпаків. Дитинство майбутній поет провів у селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт. Грамоти Тарас навчився, коли вступив на службу до місцевого дяка — вчителя Павла Рубана. Після завершення навчання, молодого хлопчину забрали в прислугу до поміщика Енгельгардта. Там він спочатку був кухарчуком, а згодом козачком. Пан досить швидко помітив молодого Шевченка, а особливо його жагу до живопису. Він вирішив надати йому шанс на навчання, бажаючи після цього отримати Шевченка в ролі особистого художника.

Хата поета, Тарас Шевченко / ілюстрація з відкритих джерел

Таким чином, вже у 1831 році Шевченко зміг потрапити в Петербург, де навчався малювати та почав писати перші твори. Тарас швидко почав отримувати й корисні зв’язки. Так, він познайомився  з художниками Карлом Брюлловим та Василем Жуковським, які помітили неабиякий хист молодого хлопця. Саме вони згодом викупили Шевченка з кріпацтва. 

Вже маючи статус вільної людини, Шевченко продовжив навчатися в Петербурзькій академії мистецтв. Він в цей час багато малював та створив рукопис своєї майбутньої збірки “Кобзар”, яка увійде в історію.

У 1844 році майбутній письменник переїхав до Києва, де влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів. Саме в цей час Шевченко познайомився з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів. Як результат, Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства.

За вірші збірки “3 літа” Тарас Шевченко був заарештований. Вирок йому надали досить швидко — заслання. Під арештами та на засланнях митець загалом провів 10 років.

Кобзар в період заслання, Тарас Шевченко / ілюстрація з відкритих джерел

Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише 1859 року він зміг нарешті приїхати на Батьківщину, де його знову заарештували. Приблизно у той же час, світ побачила остання збірка Шевченка, яка отримала назву “І виріс я на чужині…”.

10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзі. Його поховали на Смоленському кладовищі. Згодом, як і було вказано в його заповіті, прах поета перевезли до України та перепоховали на Чернечій горі, біля Канева, що на Черкащині.

Факт 1. Заповіт батька

Тарас Шевченко з малечку виділявся з-поміж своїх братів та сестер, через що не дуже був придатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо”. Саме тому Тарас був єдиним з сім’ї, кого віддали до дяківської школи, яка стала початком його шляху.

Факт 2. Поліглот Шевченко

Тарас Шевченко при житті вчив багато мов світу, серед яких була навіть французька. Однак, повністю опанувати зміг лише українську, російську та польську мови. Останню він вивчив у 16 років для того, щоб бути ближчим до польки Дзюні Гусиковської, яку він покохав у Вільно. 

Факт 3. Ціна викупу

Загальновідомий факт — художники Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили Шевченка за 2,5 тисячі рублів. Утім, мало хто знає наскільки це велика сума. Вона була еквівалента 45 кілограмів срібла або нинішнім 40 тисяч доларів. 

Портрет Василя Жуковського / ілюстрація з відкритих джерел

Заробити таку суму художники змогли за допомогою продажу портрета Василя Жуковського на аукціоні. За деякими даними, частина грошей для викупу була надана імператорською сім’єю. Ще 400 рублів виділила сама імператриця олександра федорівна і по 300 рублів — спадкоємець престолу олександр II й княгиня олена павлівна.

Факт 4. “Світський біс”

Коли Тараса викупили, йому було 24 роки. Молодий чоловік, який все життя провів у неволі, нарешті відчув ковток свободи. Це призвело до того, що Кобзар став так званим тусовником. Він регулярно відвідував різноманітні богемні зібрання, грав у карти. Іван Сошенко, який також доклав сили для викупу Шевченка, писав, що у молодого чоловіка вселився “світський біс”.

Факт 5. Товариство алкоголіків

Існує міф,  що при житті Шевченко міг бути алкоголіком. Він базується на тому, що видатний українець деякий час належав до товариства “Мочиморди”, до яких входили хлопці, які “мочили морди в алкоголі”. В ньому також брав участь Яков де Бальмен — друг Тараса Шевченка, якому він присвятив поему “Кавказ”.

Факт 6. Гастрономічні вподобання

Кобзар любив чай / фото ілюстративне

При житті Тарас Шевченко дуже любив смачну їжу та напої. Так, улюбленою стравою Тараса Шевченка, як згадують його друзі, був борщ із сухими карасями, свіжою капустою і приправами. Своєю чергою, улюбленими напоями були кава по-віденськи та чай з дорогим ромом. 

Факт 7. Різноманітний творчий доробок

За своє життя Шевченко написав 237 віршованих, 11 прозових та 2 драматичних твори.

Перше видання “Кобзаря”, 1840 / фото з відкритих джерел

Крім того, він створив понад 1000 картин, серед яких збереглися 835 художніх творів. Шевченко творив у різних стилях, серед яких були навіть портрети голої натури.

“Катерина”, Тарас Шевченко, 1842 рік / ілюстрація з відкритих джерел
Аральска экспедиція, Тарас Шевченко, 1848 рік / ілюстрація з відкритих джерел
Картина до екзамену “Натурщик”, Тарас Шевченко, 1841 рік / ілюстрація з відкритих джерел

Факт 8. Шевченко та Україна

15 років — лише стільки поет провів на території України за все своє життя, 14 з яких — це дитинство та життя з поміщиком Енгельгардтом. Вже у дорослому віці Кобзар приїжджав в Україну лише погостювати.

Факт 9. Шевченко та жінки

Княжна Варвара Рєпніна-Волконська / ілюстрація з відкритих джерел

Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед симпатичних йому жінок були:

  • односелиця Оксана Коваленко; 
  • польська швачка Дзюня Гусиковська; 
  • натурниця Амалія Колберг;
  • княжна Варвара Рєпніна-Волконська; 
  • дружина полковника Ганна Закревська; 
  • дружина коменданта Новопетровського укріплення Агата Ускова;
  • 14-річна актриса Катерина Піунова; 
  • служниця Ликера Полусмак. 

До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі стосунки.

Зазначимо, що існують чутки, що у поета міг бути роман із дружиною Михайла Максимовича Марією. Вони з’явилися через те, що жінка народила сина через 9 місяців після початку їхнього тісного спілкування з Шевченком.

Факт 10. Шевченко-рекордсмен

Тарас Шевченко має декілька рекордів. На його честь встановили 1384 пам’ятників у понад 35 країнах світу, серед яких Бразилія, Китай, США тощо.

Памятник Тарасу Шевченко / фото “Локальна Історія”

Інший рекорд пов’язаний з “Кобзарем”. Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі видання головного збірника Шевченка, яке має розмір близько половини квадратного міліметра. Гортати сторінки такого збірника можна лише за допомогою кінчика загостреного волоска.

500 м² — це площа найбільшого портрета Тараса Шевченка. Він розташований в Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою: проїзд Садовий, 30.

Портрет Шевчена у Харкові / фото з відкритих джерел

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дитячий театр та невідомий рукопис: як письменниця Дніпрова Чайка жила в Бахмуті

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 12:00, 15 Листопада 2026

Українська письменниця другої половини XIX — початку XX століття Людмила Василевська-Березіна, відома під літературним псевдонімом Дніпрова Чайка, залишила помітний слід не лише в класичній літературі, а й в історії Донеччини. Протягом кількох років вона мешкала у Бахмуті, де збирала шахтарський фольклор, керувала дитячим театром та писала краєзнавчі нариси про місцеві маєтки.

Детальніше про життєвий шлях авторки та маловідомі сторінки її бахмутського періоду розповідає Бахмут IN.UA.

Життєвий та творчий шлях Дніпрової Чайки

Людмила Березіна народилася 1 листопада (20 жовтня за старим стилем) 1861 року в селі Карлівка на Херсонщині (нині — село Зелений Яр Миколаївської області) в родині священника. Після закінчення Одеської гімназії у 1879 році вона працювала вчителькою у сільських школах та активно підтримувала ідею викладання рідною мовою.

У 1885 році письменниця переїхала до Херсона слідом за своїм чоловіком — істориком, публіцистом та громадським діячем Феофаном Василевським, якого туди заслали. Саме в цей період в одеському альманасі “Нива” вперше вийшли друком її вірші “Вісточка” й “Пісня” та оповідання “Знахарка”. Згодом Дніпрова Чайка почала активно публікуватися у виданнях Західної України, здобувши визнання завдяки поезіям у прозі, зокрема циклу “Морські малюнки”.

У Херсоні подружжя гуртувало навколо себе українську інтелігенцію, а через участь у допомозі політичним в’язням письменниця потрапила під арешт і нагляд поліції. У 1908 році родина перебралася до Києва, де Людмила долучилася до “Просвіти” й “Громади”, спілкувалася з Лесею Українкою, Михайлом Старицьким та Борисом Грінченком. Особливу популярність їй принесла співпраця з композитором Миколою Лисенком, який написав музику на її лібрето до перших українських дитячих опер: “Коза-дереза”, “Пан Коцький” та “Зима і весна”.

Бахмутський період: дитячий театр та шахтарський фольклор

Окремою сторінкою в біографії письменниці став її переїзд до Бахмута у 1916 році. Тоді п’ятдесятип’ятирічна вдова приїхала сюди з Олександрівська (нинішнього Запоріжжя) та оселилася у своєї доньки, яка працювала місцевою лікаркою. Переїзд був зумовлений бажанням допомогти з вихованням онуків і покращити скрутне матеріальне становище.

Як свідчать матеріали книги Валентина Замкового “Артемівський літературний цех”, у Бахмуті письменниця майже не працювала над новими великими художніми творами, натомість зосередилася на педагогіці, художніх перекладах та збиранні шахтарського фольклору. Крім того, тут розкрився її режисерський талант: вона очолила місцевий аматорський дитячий театр, де ставила власні казки-опери. Влітку родина часто виїжджала на відпочинок до Святогірська.

У жовтні 1917 року Дніпрова Чайка ненадовго їздила до Києва, де стала свідком бурхливих революційних мітингів, після чого повернулася до Бахмута. Остаточно вона залишила місто у 1918 році, переїхавши разом із донькою та онуками до столиці, куди на службу вирушив її зять.

Невідомий рукопис про Бахмут та маєток у Ступках

Київська дослідниця Олена Степченко віднайшла у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського невідомий раніше рукопис письменниці, присвячений історії Бахмута. У ньому Дніпрова Чайка описала половецькі кам’яні статуї, які побачила на хуторі Чаплине неподалік міста, а також додала власноруч зроблений малюнок стародавньої фігури.

Окрім цього, у нарисі “Ступки” авторка залишила детальний опис місцевої панської садиби: “Оселя лежала над трьома проточними ставками, ставки були рибні, особливо верхній… Був острівець з вибудованою альтанкою, котра на літо обставлялася олеандрами у кадубцях, що я теж застала у оранжереї. Коло острівця прив’язані човни… Там пани любили пити чай. Не дуже далеко від сього місця стояла хороша купальня, колонада біла, велика з чорним дощаним помостом, де танцювали”.

У цьому ж творі літераторка зафіксувала, як за часів Гетьманату Павла Скоропадського маєток розграбували німецькі війська, масово вивозячи меблі, речі та забиваючи племінну худобу. За версією бахмутських краєзнавців Михайла Кулішова та Наталі Жукової, у нарисі йдеться про садибу місцевої землевласниці — генеральші Надії Мажної. Маєток розташовувався на в’їзді у Ступки з боку Бахмута праворуч від дороги, де до початку повномасштабного вторгнення ще зберігалися обриси озера з острівцем і стояли столітні тополі.

Останні роки життя

Творчу активність Дніпрової Чайки суттєво підірвала тяжка хвороба, через яку вона ще у 1909–1911 роках змушена була лікуватися в Одесі. Повернувшись до Києва, письменниця змогла ненадовго відновити літературну роботу лише у 1918–1920 роках.

Померла Людмила Василевська-Березіна 13 березня 1927 року в селі Германівка на Київщині. Поховали письменницю у Києві на Байковому кладовищі.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як відбудовували залізничний вокзал Бахмут II у 1950-х роках

Семаковська Тетяна 12:00, 7 Листопада 2026
Бахмутський вокзал / фото покращене ШІ

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Під час Другої світової війни будівлю зруйнували, а після її завершення вирішили відбудувати. Роботи розпочалися в березні 1951 року, однак через нестачу будівельних матеріалів, несправність обладнання та проблеми з організацією праці реконструкція просувалася повільно. Вокзал вдалося відновити лише наприкінці 1952 року.

Як відбувалася відбудова залізничного вокзалу Бахмут II та про які проблеми будівельників писала місцева газета “Артемовский рабочий” — розповіли працівники Бахмутського КЗК.

Історія залізничного вокзалу Бахмут II: від відкриття до руйнування

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Поруч із ним у 1912–1914 роках звели високу цегляну водонапірну башту, призначену для заправлення паровозів водою. Її побудували за типовим проєктом.

Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйнували, а водонапірну башту було втрачено. Після завершення війни ухвалили рішення відновити залізничний вокзал. Водночас його планували не просто відбудувати у попередньому вигляді, а частково змінити архітектуру.

Проєкт відновлення та реконструкції вокзалу розробили у 1950 році в харківському проєктному інституті “Хартранспроект”. Автором проєкту був архітектор О. В. Лук’янов. За задумом архітектора, нову будівлю мали звести на старому фундаменті. При цьому передбачалося змінити об’єм центральної частини вокзалу та надати споруді рис неокласицизму.Безпосередньо до відбудови приступили в березні 1951 року. Роботи доручили шостій дільниці тресту “Донбасстройпуть”.

Однак будівництво зіткнулося із численними труднощами. Про проблеми під час реконструкції вокзалу повідомляла місцева газета “Артемовский рабочий”. Зокрема, журналісти звертали увагу на систематичне порушення графіка будівельних робіт. Однією з головних причин затримок була нестача будівельних матеріалів. Через перебої з постачанням теслярі та мулярі не могли виконувати роботи вчасно.

Іноді будівельникам доводилося фактично робити одну й ту саму роботу двічі. Наприклад, через відсутність необхідних балок спочатку встановлювали тимчасові конструкції з непридатних лісоматеріалів. Згодом їх демонтували та замінювали постійними. Ще однією проблемою стало неефективне використання будівельної техніки. За повідомленнями місцевої преси, обладнання недостатньо обслуговували та ремонтували. Зокрема, підйомний кран частіше простоював, ніж працював. Через це виникали додаткові затримки з доставленням матеріалів для зведення стін.

Проблеми з організацією праці та якістю будівництва

Газета “Артемовский рабочий” також критикувала організацію роботи на будівельному майданчику. Завдання працівникам нерідко видавали із запізненням. Через це мулярі й теслярі могли залишатися без роботи протягом робочого дня. На будівництві працювало чимало молодих робітників, однак, за повідомленнями газети, належного навчання для них не організували. Критика стосувалася й інженерно-технічного персоналу, який мав контролювати якість виконання робіт.

Недостатній нагляд призводив до того, що окремі конструкції доводилося переробляти по кілька разів. Один із таких випадків стався, коли в будівлі вокзалу обвалився карниз. Після цього його довелося мурувати заново.

Попри труднощі, наприкінці 1952 року будівництво залізничного вокзалу Бахмут II завершили. Відновлену будівлю здали в експлуатацію майже через два роки після початку робіт. Таким чином, вокзал, який уперше відкрили у 1913 році та який зазнав руйнувань під час Другої світової війни, отримав новий архітектурний вигляд у 1950-х роках.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дитячий театр та невідомий рукопис: як письменниця Дніпрова Чайка жила в Бахмуті

Українська письменниця другої половини XIX — початку XX століття Людмила Василевська-Березіна, відома під літературним псевдонімом Дніпрова Чайка, залишила помітний слід не лише в класичній літературі, […]

12:00, 15.11.2026 Скопіч Дмитро
Наша історія

Як відбудовували залізничний вокзал Бахмут II у 1950-х роках

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Під час Другої світової війни будівлю зруйнували, а після її завершення вирішили відбудувати. Роботи розпочалися в […]

Наша історія

Від лимонаду до цукерок: історія харчосмакової фабрики в Бахмуті, яка працювала понад 50 років

У Бахмуті понад пів століття працювало підприємство, яке виготовляло лимонад, квас, карамель, мармелад та інші солодощі. Артемівська харчосмакова фабрика розпочала свою історію в 1949 році […]

Наша історія

Історія Кліщіївки на Донеччині: як виникло село та чому його перейменували

Кліщіївка — село Бахмутської громади, історія якого бере початок наприкінці XVIII століття. Колись воно називалося Карлівкою, мало дві окремі частини, власну церкву, школу, млин та […]

Історії

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Ще наприкінці 1930-х років в Артемівську, нині Бахмуті, працював аероклуб, де молодь вивчала теорію авіації, проходила льотну підготовку та стрибала з парашутом. Після початку Другої […]