У вівторок, 30 січня, Кабінет Міністрів України схвалив і передав до Верховної Ради оновлену версію законопроєкту про мобілізацію. Документ визначає правила мобілізаційного процесу, а також урегульовує права військовослужбовців та військовозобовʼязаних.

Про це повідомляє Міністерство оборони України.

Мобілізація 2024: нові правила

У Міноборони підкреслили, що коментарі та зауваження до законопроєкту №10449 спільно враховували Генеральний штаб, Уряд та народні депутати.

Основні положення законопроєкту:

• вік призову на військову службу під час мобілізації знижується з 27 до 25 років;
• визначається чіткий термін служби на період воєнного стану;
• люди з інвалідністю всіх груп мають звільнення від військової служби;
• добровольці по мобілізації мають відстрочку на 2 місяці для вирішення особистих питань і підготовки до мобілізації;
• надається щорічна основна відпустка під час дії воєнного стану, протягом календарного року може надаватися частинами (не менше 15 календарних днів);
• військовослужбовці, звільнені з полону — отримають додаткові 90 днів відпустки із збереженням грошового забезпечення, якщо вони вирішили продовжити службу;
• після мобілізації всі громадяни проходять обов’язкову військову підготовку терміном у 2-3 місяці (людина не може бути відправлена одразу на фронт після мобілізації);
• строкова служба скасовується. Замість неї запроваджується базова військова підготовка. Людина віком 18-24 років самостійно обирає, коли пройти військову підготовку. Сама підготовка займатиме максимум 5 місяців. За людиною зберігається її робоче місце, чого наразі немає в чинному законодавстві;
• людині не потрібно йти в ТЦК та СП, щоб оновити дані. Це можна буде зробити онлайн в особистому кабінеті або в ЦНАП. Електронний кабінет створять на базі реєстру військовозобов’язаних “Оберіг”;
• можна переїжджати в інші міста без дозволу ТЦК. Після переїзду потрібно буде стати на облік за новою адресою;
• облік для всіх. Виключається право на відстрочку від призову у державних службовців, працівників БЕБ, ДБР, Державної виконавчої служби. Працівники Нацполу, ДБР, НАБУ, прокуратури, БЕБ, Служби судової охорони та патронатної служби більше не матимуть відстрочки;
• державні службовці бронюються як всі. Категорія “Б” та “В” — 50% від військовозобов’язаних в певному органі;
• голови міських та селищних рад, територіальних громад — мають бронь. Військовозобов’язані, які працюють на посадах в органах місцевого самоврядування — 50% від військовозобов’язаних;
• грошове забезпечення мінімум 20 тисяч гривень на місяць без врахування додаткової винагороди. Додаткова винагорода на період дії воєнного стану — від 30 до 100 тисяч гривень.

Обмеження прав ухилянтів

Оновлений законопроєкт пропонує накладати обмеження на ухилянтів через суд. Так, на військовозобов’язаного можуть накласти:

• тимчасове обмеження у праві на виїзд за межі України;
• тимчасове обмеження фізичної особи у праві керування транспортним засобом;
• арешт на кошти та інші цінності фізичної особи, які перебувають на рахунках та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, небанківських постачальниках платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах депозитарних установ.

Суд розглядатиме вимогу ТЦК протягом 15 днів, скарга на відмову в відкритті справи прийматиметься протягом 10 днів. Якщо сторони не з’явилися до суду, справа розглядатиметься у письмовій формі.

Обмеження на ухилянтів накладатимуться на термін до виконання такою особою вимоги ТЦК щодо виконання обов’язків військовозобов’язаного чи резервіста.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Бахмут IN.UA (@bahmutin.ua)

Електронні повістки

Повістки приходитимуть в електронний кабінет призовника. Громадяни будуть зобов’язані:

• реєструвати електронний кабінет призовника-військовозобов’язаного;
• проходити медичний огляд для визначення придатності до служби згідно з рішенням ВЛК.

Хто матиме право на відстрочку?

Не підлягають призову на військову службу:

• жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають 3 і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів; 
• жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) до 18 років, якщо другий з батьків помер, позбавлений прав, або визнаний зниклим безвісти;
• бакалаври, аспіранти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною чи дуальною формою навчання.

Кого зможуть мобілізувати?

Оновлений законопроєкт виключає норму захисту від призову для тих, хто мають дружину (чоловіка, чи батьків) з числа осіб з інвалідністю I-ї чи II-ї групи за умови, що такі особи не мають інших працездатних осіб. 

Військова служба для жінок

Проєкт закону визначає, що:

• жінки, які придатні до проходження військової служби за станом здоров’я та віком, і які закінчили заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої або вищої освіти та здобули медичну або фармацевтичну спеціальність, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов’язаних;
• жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час в добровільному порядку;
• у мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу в військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом).

У документі вказано, що на період мобілізації усім громадянам віком від 18 до 60 років, що перебувають на обліку (чи зняті з нього) необхідно обов’язково мати при собі військово-обліковий документ та пред’являти його на вимогу представника ТЦК, поліцейського чи ДПСУ.

За зверненням ТЦК, Служби безпеки України або розвідувальних органів, поліцейські зможуть затримувати та доставляти до громадян до ТЦК та СП.

Читайте також:

• Залужний прокоментував законопроєкт про мобілізацію пів мільйона українців
• Мобілізація з 25: які зміни чекають українців з 2024 року
• Як отримати статус УБД під час війни у 2024
• Чи можуть чоловіки самостійно обрати бригаду, в якій служитимуть

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!