Як записи спогадів допомагають ментальному здоров’ю

Валентина Твердохліб 11:00, 1 Січня 2025
спогадів
Ведення щоденника / ілюстративне фото Svidok.org

В умовах підвищеного стресу, в якому українці живуть вже третій рік, важливо підтримувати своє ментальне здоров’я. Це можна зробити, звернувшись до фахівця, або ж скориставшись ефективними техніками та методами самодопомоги. 

За рекомендаціями психологів та психотерапевтів помічними техніками у праці з травмами буде розміщення подій на папері. Це можна виконувати у різний спосіб: через написання казки, ведення щоденника, арт терапію у поєднанні з письмовим описом створеного малюнку), написання листів, або через взаємний письмовий обмін досвідом між людьми, які досвідчили щось схоже.

Одним із найбільш поширених вище вказаних ефективних технік є ведення щоденника. За словами психологині ГО “Громадського руху “Жіноча Сила України” Катерини Павлишин, письмо покращує ментальне, а відповідно і фізичне здоров’я, допомагає впоратись зі стресом і тривогою, впорядкувати думки та проаналізувати пережите. 

“Писати про свій досвід – це спосіб виразити власні почуття і рефлексії. Це ще одна можливість описати свою злість, образи, страх, розпач, відчуття безпорадності тощо. Написання свого травматичного досвіду може стати частиною процесу зцілення. Створення щоденника, його написання та перечитування, веде людину до зменшення гіперзбудження, формує у ній стійкість до спогадів та дозволяє інтегрувати травматичну подію у свій загальний досвід”, – розповідає фахівчиня.

спогадів
Катерина Павлишин – психологиня, консультантка телефонної лінії ГО “Громадський рух “Жіноча Сила України” та ведуча груп підтримки ГО “Громадський рух “Жіноча Сила України”

За словами психологині, завдяки щоденнику, травма може стати лише частиною прожитого досвіду, неприємним спогадом, а не єдиною основною подією всього життя, яка тотально керує і впливає на людину.

“Таким чином людина формує у собі стійкість до спогадів або нагадувань про травму, вона вчиться не уникати травматичних подій, а зустрітися з ними, щоб зменшити біль від рани, яка ще не загоїлась. Описати подію прирівнюється до “оброблення” рани, що веде до загоєння. Так людина вчиться не уникати болю, а через поширення досвіду, ставати менш вразливою”, – додає Катерина Павлишин.

Деякі сучасні методи психотерапії, звертаються до опису травматичного досвіду. Однією з ефективних моделей є Травмо-фокусована когнітивно-поведінкова терапія яка здійснюється за допомогою психотерапевта. Саме вона містить такий важливий компонент як травматичний наратив. Під час праці, людину просять пригадати і описати деталі, які трапились до, під час та після травматичної події. При цьому важливо є описати свої хвилювання та почуття. Через написання та повторне перечитування подій, людина стає менш вразливою при згадуванні травматичного досвіду.

Виписування своїх спогадів “на папір” – це не лише підтримка ментального здоров’я. Зафіксований досвід про життя під час війни також є важливим свідченням історичних подій, що може допомогти майбутнім поколінням краще зрозуміти події сьогодення та унеможливити спроби росії маніпулювати фактами. Надійним місцем для цього є соціальна платформа Svidok.org, де можна анонімно записати свої спогади про війну, а також прочитати досвід інших українців.

“Поділившись травматичними фрагментами життя, можна допомогти собі та іншим людям. З одного боку, це спосіб отримати психологічну підтримку та зцілення, а з іншого – допомогти тим, хто переживає подібну ситуацію, дати їм відчути, що вони не самі зі своїми труднощами і переживаннями та є ті, хто готовий їх взаємно підтримати”, – розповіла фахівчиня.

Як писати щоденник та з чого почати?

Повномасштабна війна росії проти України торкнулась українців у всіх регіонах нашої країни. Кожна людина переживає її по-своєму. Цінним для історії є досвід кожного зокрема, адже разом він демонструє цілісну картину того, що відбувається! 

Як це зробити: 

  • Зайти на сайт Svidok.org, пройти коротку реєстрацію та зафіксувати свій спогад
  • Скористатись тг-ботом @SvidokNoteBot 
  • Додати за наявності фото, аудіо та відео

Ось кілька практичних порад, схвалених психологинею ГО “Громадський рух “Жіноча Сила України” Катериною Павлишин, щодо ведення щоденника. 

З чого почати: 

  • Спробуйте занотувати кілька речень про те, як пройшов ваш день. Які головні події трапились, що вас вразило чи збентежило. Почули важливу новину – напишіть свою рефлексію на неї. Вперше за довгий час зустріли друга, який приїхав з фронту, або подругу, що повернулась з-за кордону – поділіться цим.
  • Зробіть ведення щоденника частиною свого життя. Це можуть бути короткі записи. Нова думка – новий допис. Це може займати всього кілька хвилин на добу. Наприклад, підсумувати день перед сном, або занотувати побачене одразу після події, зустрічі чи коли нахлинули емоції, які варто викласти на папір.  
  • Безпека. На Svidok.org всі записи є конфіденційними, тому можна бути максимально відвертим та не боятись ділитись своїми думками. Також можна вести щоденник приватно, тоді записи будете бачити тільки ви.
  • Якщо не знаєте зовсім, про що написати, дайте відповіді на основні питання: “Яка подія цього місяця найбільше запам’яталась?”, “Як ви справляєтесь зі стресом? (поділіться досвідом з іншими)”, “Що вас надихає?”, “Яку подію ви б хотіли пережити ще раз, а яку – навпаки хочеться забути?”, “Що за останні дні цієї війни викликало у вас усмішку?” тощо. 

Коли ви відчуваєте, що готові поділитись травматичним досвідом – спробуйте його записати у довільному форматі. Почніть з того, де ця подія трапилась, за яких обставин. Напишіть про те, що саме сталось і як це вплинуло на вас – у деталях чи навпаки стисло. 

Це може бути першим кроком до зцілення, підтверджує фахівчиня. Якщо ж є потреба пропрацювати травматичний досвід з психологами чи психотерапевтами, можна скористатись переліком безкоштовних ресурсів підтримки ментального здоров’я, збережені на платформі Svidok.org. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як Бахмут святкував День Гідності та Свободи у 2016 році (Архівні фото)

Семаковська Тетяна 15:00, 21 Листопада 2025
День Гідності та Свободи, Бахмут 2016 рік / фото Бахмут IN.UA

У 2016 році у Бахмуті вшановували річницю Дня Гідності та Свободи, щороку цей день припадає на 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції та Революції Гідності. Бахмутяни дивилися стрічку про події на Майдані, співали гімн, та згадували події Євромайдану.

День Гідності та Свободи в Бахмуті

У 2016 році в Бахмуті ГО “Бахмут Український” організував акцію та мітинг до річниці Революції Гідності. На площі Свободи перед Міським центром культури та дозвілля зібралась місцева влада, студентство, військові та духовенство.

Для бахмутян, які доєдналися до акції, студентки піготували паперових голубів як символ миру / фото Бахмут IN.UA
Концерт за участі військових / фото Бахмут IN.UA
Акція в Бахмуті до 21 листопада / фото Бахмут IN.UA
Перехожі зупинялися біля стіни пам’яті, яку підготували члени організації “Бахмут Український”, щоб віддати загиблим Героям Майдану / фото Бахмут IN.UA
Бахмутяни віддають шану загиблим / фото Бахмут IN.UA

Архівний репортаж Бахмут IN.UA

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Регіон, куди їхали рятуватися”: історик Роман Молдавський про Голодомор на Донеччині 

Семаковська Тетяна 14:00, 21 Листопада 2025

Щороку у четверту суботу листопада вшановують День пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. У 2025 ця дата припадає на 22 листопада. У цей день запалюють свічку у пам’ять про тих, хто загинув, про тих, хто не зміг вирости, збудувати родину чи побачити онуків. На Донеччині Голодомор забрав тисячі життів. У самому Бахмуті відомо про щонайменше 500 людей, які стали жертвами Голодомору, і ці дані неповні. Як саме розвивалася катастрофа на промисловому сході України? Чим різнився перебіг Голодомору в шахтарських поселеннях та аграрних округах?

Про це ми говоримо з істориком Романом Молдавським, старшим науковим співробітником відділу історичних досліджень.

“Перебігу Голодомору на Донеччині як унікального не було. Винятковими були особливості самого регіону”

Роман Молдавський / фото надане героєм

“Насправді, якщо говорити про перебіг Голодомору як такий, то його особливостей не було, — пояснює Роман Молдавський. “Тоді впроваджувалася загальна державна політика — кампанія хлібозаготівель. Жодних окремих умов для Донеччини вона не передбачала”, – відповідає пан Роман.

Водночас історик наголошує: деякі відмінності все ж були, і вони пов’язані з самим регіоном. Попри те, що в більшості адміністративних одиниць українці становили від 60 до 90%, там проживали й німці, греки, молдавани, росіяни та багато інших національностей.

“Донеччина — аграрно-промисловий регіон, а не суто аграрний. За переписом 1926 року там було близько 2,9 мільйона населення, з яких приблизно 1,9 мільйона — сільського. Але частка міського населення зростала завдяки внутрішній і зовнішній міграції — люди їхали сюди з українських регіонів, тобто відбувалася така внутрішня міграція. З наближених російських областей сюди теж їхали”. 

За словами історика, як і в інших регіонах, Голодомор на Донеччині починався з недоїдання та локальних голодувань уже наприкінці 1931 року, а масштабні голодування почалися у період лютий-березень 1932 року. Відіграли свою роль й так звані “соціалістичні змагання”.

Ілюстрація з архіву Музею Голодомору

“Це ще одна така характерна особливість, що влада сприймала Донеччину все ж таки більше як промисловий край, та поширювала тут практику так званих соціалістичних змагань, яку вони використовували на промислових підприємствах. Це не лише на Донеччині таке проводилося, але, на мій погляд, тут вони були більш яскравими. Постійно в місцевій пресі звітувалися про здобутки того чи іншого колгоспу: хто на першому місці на такий-то термін, хто на другому, і так далі. Все призводило до того, що деякі колгоспи не те що виконували, а ще й перевиконували план. В 31-32 році зіштовхнулися з тим, що люди нічого не отримували, тобто все, що вони здали — весь врожай був вивезений, їм нічого було давати селянам на трудодень”.

Ключовою причиною масового голоду стали завищені плани хлібозаготівель. Колгоспи отримували зверху план, який був завищений від самого початку. Керівництво розуміло це, але змінити нічого не могло. Щоб виконати ці плани, у деяких селах здавали навіть насіннєвий фонд.

“Активісти ходили по хатах, це були так звані буксирні бригади. Вони щупами простукували, де щось заховано, і вигрібали все — навіть насіннєві фонди. Забирали не тільки зерно, а й будь-яку їжу. І навіть до того доходило, що знайдене просто нищили. Якщо ж село не виконувало план — його карали, а виїхати звідти було практично неможливо”, — каже Роман Молдавський.

Роман Молдавський описує кілька елементів радянської системи, які перетворювали голод на інструмент знищення:

  • блокування виїздів із сіл за допомогою військових загонів;
  • відсутність паспортів у селян, які фактично були “прикріплені” до колгоспів;
  • неможливість працевлаштуватися в місті без документів;
  • повна інформаційна блокада, щоб не допустити міжнародної допомоги.

“Влада страшенно боялася, що буде зруйновано міф, ніби простому селянину дуже добре живеться в країні. Є свідчення, коли на заході України та частина, яка тоді входила до Польщі, чула про великий голод, який почався на підрадянській Україні, і люди збирали допомогу самі, але ця допомога туди не доходила, ясна річ. Її демонстративно нищили”.

“Міф про те, що вимерли українці, а завезли росіян на Донеччину — неправильний

Серед поширених міфів про Донбас — твердження, що під час Голодомору українське населення вимирало, а регіон заселяли росіянами.

“Це зовсім не так. Переселення росіян почалося задовго до Голодомору, з початком індустріалізації. А ті переселення, що були після 1933 року, у більшості випадків стосувалися українців із Чернігівської, Київської та Вінницької областей”, — пояснює нам історик.

За словами Молдавського, частина росіян, яка погодилась переїхати, швидко поверталася назад, бо умови в регіоні виявлялися надто важкими. Водночас були випадки, коли на Донеччину цілеспрямовано їхали з інших регіонів України. Промисловий характер Донбасу створював можливість для порятунку. Насамперед у пошуках порятунку на Донеччину тікали мешканці найближчих областей — Запорізької, Харківської, Полтавської.

Ілюстрація з архіву Музею Голодомору

“Першими бігли розкуркулені родини, які намагалися загубитися й вижити коштом пайків. Тож на Донеччині багато хто намагався врятуватися — комусь це вдавалося, комусь ні. Річ у тому, що тут були заводи й шахти, тож можна було працевлаштуватися навіть без документів або з підробними. У ті часи, аби врятуватися, люди нерідко мали ті підробні документи, і для цього крали в старости села печатку й робили собі папери. Але плинність кадрів на підприємствах була величезна, до 50%. Чому? Бо умови праці були жахливими. Люди без кваліфікації працювали на небезпечних об’єктах, смертність була високою. Комусь вдавалося врятуватися, багато кому — ні. Але так, це давало шанс тим, хто тікав із села”, — пояснює Роман Молдавський.

Люди їхали у надії прогодувати себе й родину, й пріоритетом ставили влаштуватися на роботу на підприємство, зокрема й на шахти, бо на Донеччині були найвищі норми харчування на той час, яку отримували шахтарі (якщо не рахувати держслужбовців, але про таку роботу для селянина, який втік з підробними документами, не йшлося). 

Ілюстрація з архіву Музею Голодомору

Спочатку денна норма шахтаря становила приблизно 1 кілограм хліба на день, а пізніше її зменшили до 800 грамів. Для інших категорій робітників ситуація була гіршою: металурги отримували 400 грамів хліба, машинобудівники та хіміки — взагалі 200 грамів хліба. Крім хліба, до пайка могли входити крупи (4–4,5 кг на місяць), оселедець, олія та інші продукти, — усе залежало від “важливості” підприємства. Деяким заводам у різних регіонах (не тільки на Донеччині) норми могли не знижувати, але це були поодинокі випадки.

На Донеччині і Луганщині, за даними директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергія Плохія, померло понад 230 тисяч людей. Свідчення тих, хто вижив під час Голодомору, збирали й збирають досі. У музеї Голодомору, як каже Роман Молдавський, налічують близько двохсот свідчень.

“Є близько двох тисяч свідчень: від глибинних інтерв’ю до коротких анкет, зібраних учителями та учнями. По Донеччині — близько 200 свідчень, і ще близько 40 — по Луганщині. Музей Голодомору почав активно збирати ці матеріали відносно недавно, лише з 2018 року”.

Остання масштабна експедиція була запланована на 2025 рік, але частину напрямків дослідникам закрили через небезпеку.

Що ж до нашого міста, то задовго до повномасштабної війни Бахмутський краєзнавчий музей проводив роботу зі збирання свідчень очевидців Голодомору. Чимало зусиль до цієї кропіткої праці приклав у 2000-ні роки районний державний архів. Результатом цієї праці стало декілька документальних видань, як-от збірка “Скорботний тлін”, де зібрані імена кількасот жертв голоду на території міста Бахмут, на той час Артемівська — це близько 500 прізвищ. Як розповів Ігор Корнацький, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею, згодом ці дані увійшли до національної книги пам’яті жертв Голодомору, до тому по Донецькій області.

“Статистика, звичайно, не повна і сумнівна, тому що вона ґрунтується на даних тогочасної реєстрації актів цивільного стану, де причини зазначалися, але часто не достовірні. Відомо, що факти голоду замовчували і точну статистику назвати навіть сьогодні досить важко”, — пояснював Ігор Корнацький.

Ще десять років тому співробітникам Бахмутського музею доводилося розмовляти із очевидцями Голодомору, які розповіли про спогади із дитячих літ. Насправді свідчень від очевидців в Бахмуті дуже мало — мова йде про десятки записів, адже чимало людей, які застали геноцид, вже пішли з життя.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як Бахмут святкував День Гідності та Свободи у 2016 році (Архівні фото)

У 2016 році у Бахмуті вшановували річницю Дня Гідності та Свободи, щороку цей день припадає на 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції […]

Важливо

“Регіон, куди їхали рятуватися”: історик Роман Молдавський про Голодомор на Донеччині 

Щороку у четверту суботу листопада вшановують День пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. У 2025 ця дата припадає на 22 листопада. У цей день запалюють свічку […]

покровську

Бої за колії: російські війська прориваються до залізничного вузла в Покровську

ЗСУ утримують рубежі в північній частині Покровська. Наразі військові блокують спроби окупантів перейти залізницю та збільшити зону окупації міста. Про це повідомляють бійці 7 корпусу […]

мирний план
Важливо

США оприлюднили 28 пунктів мирного плану: серед них — визнання Донеччини й Луганщини російськими

У США розробили мирний план закінчення війни в Україні. Він складається з 28 пунктів, частина з яких стосується територіальних поступок України, обмеження чисельності ЗСУ та […]

житло

Госдума РФ готує закон для привласнення житла українців на окупованих територіях

Російська госдума ухвалила в першому читанні законопроєкт про передачу в державну власність так званого “бесхазяйного” житла. Таким житлом окупанти називають покинуті оселі на окупованих частинах […]