Як записи спогадів допомагають ментальному здоров’ю

Валентина Твердохліб 11:00, 1 Січня 2025
спогадів
Ведення щоденника / ілюстративне фото Svidok.org

В умовах підвищеного стресу, в якому українці живуть вже третій рік, важливо підтримувати своє ментальне здоров’я. Це можна зробити, звернувшись до фахівця, або ж скориставшись ефективними техніками та методами самодопомоги. 

За рекомендаціями психологів та психотерапевтів помічними техніками у праці з травмами буде розміщення подій на папері. Це можна виконувати у різний спосіб: через написання казки, ведення щоденника, арт терапію у поєднанні з письмовим описом створеного малюнку), написання листів, або через взаємний письмовий обмін досвідом між людьми, які досвідчили щось схоже.

Одним із найбільш поширених вище вказаних ефективних технік є ведення щоденника. За словами психологині ГО “Громадського руху “Жіноча Сила України” Катерини Павлишин, письмо покращує ментальне, а відповідно і фізичне здоров’я, допомагає впоратись зі стресом і тривогою, впорядкувати думки та проаналізувати пережите. 

“Писати про свій досвід – це спосіб виразити власні почуття і рефлексії. Це ще одна можливість описати свою злість, образи, страх, розпач, відчуття безпорадності тощо. Написання свого травматичного досвіду може стати частиною процесу зцілення. Створення щоденника, його написання та перечитування, веде людину до зменшення гіперзбудження, формує у ній стійкість до спогадів та дозволяє інтегрувати травматичну подію у свій загальний досвід”, – розповідає фахівчиня.

спогадів
Катерина Павлишин – психологиня, консультантка телефонної лінії ГО “Громадський рух “Жіноча Сила України” та ведуча груп підтримки ГО “Громадський рух “Жіноча Сила України”

За словами психологині, завдяки щоденнику, травма може стати лише частиною прожитого досвіду, неприємним спогадом, а не єдиною основною подією всього життя, яка тотально керує і впливає на людину.

“Таким чином людина формує у собі стійкість до спогадів або нагадувань про травму, вона вчиться не уникати травматичних подій, а зустрітися з ними, щоб зменшити біль від рани, яка ще не загоїлась. Описати подію прирівнюється до “оброблення” рани, що веде до загоєння. Так людина вчиться не уникати болю, а через поширення досвіду, ставати менш вразливою”, – додає Катерина Павлишин.

Деякі сучасні методи психотерапії, звертаються до опису травматичного досвіду. Однією з ефективних моделей є Травмо-фокусована когнітивно-поведінкова терапія яка здійснюється за допомогою психотерапевта. Саме вона містить такий важливий компонент як травматичний наратив. Під час праці, людину просять пригадати і описати деталі, які трапились до, під час та після травматичної події. При цьому важливо є описати свої хвилювання та почуття. Через написання та повторне перечитування подій, людина стає менш вразливою при згадуванні травматичного досвіду.

Виписування своїх спогадів “на папір” – це не лише підтримка ментального здоров’я. Зафіксований досвід про життя під час війни також є важливим свідченням історичних подій, що може допомогти майбутнім поколінням краще зрозуміти події сьогодення та унеможливити спроби росії маніпулювати фактами. Надійним місцем для цього є соціальна платформа Svidok.org, де можна анонімно записати свої спогади про війну, а також прочитати досвід інших українців.

“Поділившись травматичними фрагментами життя, можна допомогти собі та іншим людям. З одного боку, це спосіб отримати психологічну підтримку та зцілення, а з іншого – допомогти тим, хто переживає подібну ситуацію, дати їм відчути, що вони не самі зі своїми труднощами і переживаннями та є ті, хто готовий їх взаємно підтримати”, – розповіла фахівчиня.

Як писати щоденник та з чого почати?

Повномасштабна війна росії проти України торкнулась українців у всіх регіонах нашої країни. Кожна людина переживає її по-своєму. Цінним для історії є досвід кожного зокрема, адже разом він демонструє цілісну картину того, що відбувається! 

Як це зробити: 

  • Зайти на сайт Svidok.org, пройти коротку реєстрацію та зафіксувати свій спогад
  • Скористатись тг-ботом @SvidokNoteBot 
  • Додати за наявності фото, аудіо та відео

Ось кілька практичних порад, схвалених психологинею ГО “Громадський рух “Жіноча Сила України” Катериною Павлишин, щодо ведення щоденника. 

З чого почати: 

  • Спробуйте занотувати кілька речень про те, як пройшов ваш день. Які головні події трапились, що вас вразило чи збентежило. Почули важливу новину – напишіть свою рефлексію на неї. Вперше за довгий час зустріли друга, який приїхав з фронту, або подругу, що повернулась з-за кордону – поділіться цим.
  • Зробіть ведення щоденника частиною свого життя. Це можуть бути короткі записи. Нова думка – новий допис. Це може займати всього кілька хвилин на добу. Наприклад, підсумувати день перед сном, або занотувати побачене одразу після події, зустрічі чи коли нахлинули емоції, які варто викласти на папір.  
  • Безпека. На Svidok.org всі записи є конфіденційними, тому можна бути максимально відвертим та не боятись ділитись своїми думками. Також можна вести щоденник приватно, тоді записи будете бачити тільки ви.
  • Якщо не знаєте зовсім, про що написати, дайте відповіді на основні питання: “Яка подія цього місяця найбільше запам’яталась?”, “Як ви справляєтесь зі стресом? (поділіться досвідом з іншими)”, “Що вас надихає?”, “Яку подію ви б хотіли пережити ще раз, а яку – навпаки хочеться забути?”, “Що за останні дні цієї війни викликало у вас усмішку?” тощо. 

Коли ви відчуваєте, що готові поділитись травматичним досвідом – спробуйте його записати у довільному форматі. Почніть з того, де ця подія трапилась, за яких обставин. Напишіть про те, що саме сталось і як це вплинуло на вас – у деталях чи навпаки стисло. 

Це може бути першим кроком до зцілення, підтверджує фахівчиня. Якщо ж є потреба пропрацювати травматичний досвід з психологами чи психотерапевтами, можна скористатись переліком безкоштовних ресурсів підтримки ментального здоров’я, збережені на платформі Svidok.org. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Spotify назвав головних українських артистів і хіти 2025 року: хто увійшов у топи

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 13:00, 7 Грудня 2025
Виступ Klavdia Petrivn / фото з Instagram

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

  • SadSvit;
  • “Бумбокс”;
  • Dorofeeva;
  • “Океан Ельзи”;
  • KRBK;
  • Валентин Стрикало;
  • YakTak;
  • Parfeniuk;
  • Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

  • Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
  • SadSvit — “Касета”;
  • Domiy — “Нагадай”;
  • SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
  • Шугар — “Олєг”;
  • Cheev — “Рана”;
  • Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

Лященко Марія 11:00, 7 Грудня 2025
Нацпарк “Святі Гори” / фото Марія Лященко

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Spotify назвав головних українських артистів і хіти 2025 року: хто увійшов у топи

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і […]

13:00, 07.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

*** Листопад 23 року. Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на […]

11:00, 07.12.2025 Лященко Марія

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та […]

12:00, 06.12.2025 Скопіч Дмитро
гуманітарна допомога
Важливо

Де найбільше допомагають бахмутянам: аналіз розподілу гуманітарки за два роки

У жовтні у Бахмуті оновили склад Комісії з розподілу гуманітарної допомоги — це консультаційно-дорадчий орган при Бахмутській МВА, який працює з 2022 року. Він погоджує […]

заяви

Командир 7 корпусу ДШВ спростував заяви про оточення Мирнограда і захоплення Покровська

На Покровському напрямку зберігається напружена ситуація. Аналітики фіксують просування ворога, а в медіапросторі лунають заяви про можливе оточення Мирнограда. При цьому Генштаб звітує про продовження […]