Рівно 92 роки тому Донеччина офіційно отримала свій сьогоднішній статус — статус області.
Історія формування Донецької області як окремої територіальної одиниці і її офіційного визнання умовно поділяється на три визначні періоди. До чого тут сталін та чи міг Бахмут стати центром Донеччини?

Як утворилася Донецька область?

Першим етапом в утворенні Донеччини стала створення Донецько-Криворізької республіки, але вона проіснувала лише рік, з 12 лютого 1918 року до 17 лютого 1919 року. Це була майже повноцінна держава. Одним із її засновників став, Федір Сергєєв (Артем), на честь якого 13 вересня 1924 року президія цвк срср перейменувала Бахмут в Артемівськ. Бахмут був містом стратегічного значення республіки.

Згодом утворилась вже Донецька губернія в 1919 році, вона проіснувала довше, до 1925 року. 5 лютого 1919 клім ворошилов, який брав участь у сталінських репресіях, віддав наказ про створення Донецької губернії. Тоді ж наднарком України приймає декрет “Про створення Донецької губернії”. Свою назву губернія отримала завдяки головній річці у регіоні — Сіверському Дінцю.

На той час, у склад губернії ввійшли Слов’яносербський повіт і Бахмутський повіт Катеринославської губернії. Місто Бахмут стало адміністративним центром Донецької губернії. У зв’язку з новим адміністративним поділом в 1925 році Донецьку губернію було ліквідовано. На її території створюються Сталінський, Маріупольський, Артемівський та Луганський округи.

Остаточний третій етап – це утворення Донецької області в липні 1932 року з адміністративним центром у місті Артемівськ (нині — Бахмут). Потім адміністративним центром стало місто сталіно (нині — Донецьк). У сучасних межах Донецька область утворена 3 червня 1938 року, коли з її складу відокремили Ворошиловградську (нині — Луганську) область.

Бахмут не мав шансу стати адміністративним центром Донецької області тому, що місто сталіно (Донецьк) мало більший адміністративний пріоритет через свою назву на честь головного вождя. А партійні функціонери намагалися завоювати прихильність сталіна і увіковічнити його ім’я в назві промислового центру України.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• Бахмутські школи, у яких не пролунав останній дзвоник: добірка
• Горлівка до війни: погляд зсередини на життя індустріального серця Донбасу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2018 році бульвар Металургів реконструювали та змінили назву на Козацький. Тут часто прогулювалися бахмутяни, робили фото біля скульптури Козака-солевара з мішком солі та мушкетом.

Редакція Бахмут IN.UA згадує, як виглядав бульвар Металургів у 2018 році.

Бульвар Металургів Бахмут

Бульвар Козацький у 2018 році оновили, встановили обмежувачі швидкості, поставили клумбу, почистили територію.

В центрі бульвару створили кругову клумбу, на яку висаджували квіти-однолітки, основну частину скверу займали кущі троянд, їх налічували понад 4 тисячі.

Сквер Козацький оновили у 2018 році, у листопаді тут збирались бахмутяни на урочисте відкриття. Це місце мешканці Бахмута згадують з теплотою.

Читайте також:

• Світлодарськ до війни: як виглядало місто у липні 2021 року
• Ностальгічний та тихий Бахмут: як виглядало місто у червні 2018 року
• Васюківка до війни: як виглядало селище у серпні 2019 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Ірина Тесленко поділилась спогадами про Солоний карʼєр на виїзді з Бахмута. З дозволу авторки, редакція публікує текст.

***

Є одне на світі озеро, з яким повʼязано безліч приємних спогадів. Перший спогад — як я сиджу на березі, читаю “Тигролови” зі списку літньої літератури та слухаю як на фоні ллються розмови моєї ще повної сімʼї. І книга чудова, і погода така, що від води йде приємна свіжість, а далі в степу стоїть “звук спеки”, повітря гойдає від розжареного піску, а цвіркуни перебивають один одного.

Другий спогад більш ранній. Я ще в зовсім юному віці, бовтаюсь у воді. Я органічно відчувала себе у водному оточенні, нагадуючи загоріле жабеня. Раз за разом, я оберталась на берег, і чим ближче сонце було до обрію, тим активніше я кувиркалась в воді, бо розуміла, що скоро пора додому.

Вода в цьому озері трішки солона, а дно повністю біле від глини. Ступаючи ногами на дно, глина приємно пробирається крізь пальці, але виходити з озера важко, бо глина мокра та слизька, і тонкий очерет часом слугував природною рукою, яка простягала долоню відпочивальникам.

Як і підказувало моє чуття, незабаром з берега донеслось: “Ірііііішкаааа”. Мама почала збирати речі та щось розповідати про сині губи. Я не відчувала, що губи сині, і знала, що маю ще кілька хвилин, поки збереться подстілка.

Дитяча натура не хотіла вилазити з води, і в гру вступає тато. Стоячи у традиційній позі, яку я смішно перейняла у дорослому віці, тобто з руками в боки, татові треба було лише махнути рукою, підняти брови та крикнути: “Малиха”! Прийдеться вилазити, інших попереджень не буде

І от з рукою очерета, синіми губами та довольною пикою я вилажу з води. Ще попереду буде морозиво, а може заїдем забрати сестру з курсів (чи то вступних, чи то водійських), а ще шовковицю десь подовбати по вулиці. Ще купа справ.

У 2025 році мені легше побувати на Мальдівах, ніж на тому озері. Але, я б обрала не Мальдіви. ……..липень 2025 року. Солоному карʼєру на виїзді з міста, який подарував так багато спогадів.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!