Рівно 92 роки тому Донеччина офіційно отримала свій сьогоднішній статус — статус області.
Історія формування Донецької області як окремої територіальної одиниці і її офіційного визнання умовно поділяється на три визначні періоди. До чого тут сталін та чи міг Бахмут стати центром Донеччини?

Як утворилася Донецька область?

Першим етапом в утворенні Донеччини стала створення Донецько-Криворізької республіки, але вона проіснувала лише рік, з 12 лютого 1918 року до 17 лютого 1919 року. Це була майже повноцінна держава. Одним із її засновників став, Федір Сергєєв (Артем), на честь якого 13 вересня 1924 року президія цвк срср перейменувала Бахмут в Артемівськ. Бахмут був містом стратегічного значення республіки.

Згодом утворилась вже Донецька губернія в 1919 році, вона проіснувала довше, до 1925 року. 5 лютого 1919 клім ворошилов, який брав участь у сталінських репресіях, віддав наказ про створення Донецької губернії. Тоді ж наднарком України приймає декрет “Про створення Донецької губернії”. Свою назву губернія отримала завдяки головній річці у регіоні — Сіверському Дінцю.

На той час, у склад губернії ввійшли Слов’яносербський повіт і Бахмутський повіт Катеринославської губернії. Місто Бахмут стало адміністративним центром Донецької губернії. У зв’язку з новим адміністративним поділом в 1925 році Донецьку губернію було ліквідовано. На її території створюються Сталінський, Маріупольський, Артемівський та Луганський округи.

Остаточний третій етап – це утворення Донецької області в липні 1932 року з адміністративним центром у місті Артемівськ (нині — Бахмут). Потім адміністративним центром стало місто сталіно (нині — Донецьк). У сучасних межах Донецька область утворена 3 червня 1938 року, коли з її складу відокремили Ворошиловградську (нині — Луганську) область.

Бахмут не мав шансу стати адміністративним центром Донецької області тому, що місто сталіно (Донецьк) мало більший адміністративний пріоритет через свою назву на честь головного вождя. А партійні функціонери намагалися завоювати прихильність сталіна і увіковічнити його ім’я в назві промислового центру України.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• Бахмутські школи, у яких не пролунав останній дзвоник: добірка
• Горлівка до війни: погляд зсередини на життя індустріального серця Донбасу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Бахмуті була дуже відома всім містянам вулиця Бориса Горбатова,нещодавно вона отримала нову назву. Тепер це вулиця Олексія Дульнева. Горбатов був угідним радянській владі журналістом, письменником і публіцистом, що не мав особливого відношення до Бахмута. Народився він на Луганщині, а більшу частину життя прожив в росії. Тепер розберімось на честь кого нова назва вулиці.

Олексій Дульнев

Олексій Дульнев народився і все життя прожив у місті Бахмут. Працював комірником на заводі з обробки кольорових металів, видавав необхідне обладнання працівникам заводу. Всі знайомі згадують його веселим, життєрадісним, добропорядним чоловіком.

21 лютого 2022 року Олексій святкував День народження, йому виповнилося 38 років. А за 3 дні почалася повномасштабна війна і чоловік пішов захищати рідну Донеччину у складі 46-го окремого штурмового батальйону “Донбас” ЗСУ.

Старший солдат ЗСУ Олексій Дульнев загинув 15 березня 2022 року. Олексій разом з побратимами виконували бойове завдання біля міста Курахове. Олексій затримавшись на позиції загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу. В Олексія залишилися син, донька, дружина і батьки, що самі не встають з ліжка. Герой віддав своє життя за незалежність рідної Донеччини, тепер в Бахмуті є вулиця названа на його честь.

Читайте також:

• Ким був Василь Стус для Донеччини: розповідь бахмутського історика Микити Безмена
• Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery
• Фемінізм в Україні: жінки, які змінювали історію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“До шлюбу ні-ні” — заборона для дівчини вступати у сексуальний зв’язок до одруження, бо інакше буде важко вийти заміж, існувала (і подекуди досі є) в українській культурі.  Наприклад, жінку, яка втратила цноту до шлюбу, могли побити, вигнати з дому, продати в рабство чи навіть убити. Загалом, вона вважалася справжнім “активом”, яким підтверджувалася честь як самої дівчини, так і усієї родини.

Чому поняття “дівочої цноти” псувало життя жінкам — редакція Бахмут IN.UA розглядає це питання на прикладі української та європейських культурах.

Що таке “дівоча цнота”

Кембридзький словник каже, що “цнота” (на англ. “virginity”) — це стан, коли людина не мала сексу у своєму житті. Втрата цноти — результат вагінального сексу, тобто того, який передбачає проникнення члена у вагіну. Відповідно до цього уявлення, дівчина цнотлива доти, доки цього не сталося вперше. Цноту пов’язують із так званою “дівочою плівою” та її розривом при першому проникненні, однак сьогодні уже відомо, що це може і не трапитися, адже все залежить від її форми й еластичності тканин.

Питання життя та смерті

У різні часи ідея про цноту виконувала різні ролі в суспільстві: від способу визначення батьківства новонародженої дитини та надійного засобу контрацепції до шляху святості. Проте найчастіше головна функція концепції цноти полягала в контролі над поведінкою жінок, який міг призвести до катастрофічних наслідків. 

Історикиня Ханне Бланк у власній книжці “Virgin: The Untouched History” стверджує, що з античних часів цнота була показником цінності дівчини, “товаром” її сім’ї. Якщо дівчина втрачала цноту до шлюбу, то виникала ціла низка проблем: у давній Греції закон вимагав продавати таких жінок в рабство, а у Римі взагалі надавали право батькові вбити свою дочку та чоловіка, який її спокусив.

В різних культурах та різних релігіях жінка, яка втратила цноту до шлюбу, зневажалась у суспільстві та “порочила” свою родину. При цьому взагалі не важливо, як це трапилося — добровільно чи в результаті зґвалтування, адже багатьом важливий сам факт фізичного проникнення.

Як ставилися до цноти в українській культурі

Міфи про дівочу цноту існували та існують й в Україні. Зокрема, це стосувалося так званого обряду “комора”, який неабияк псував життя українкам в ХІХ та на початку XX століття.

За словами етнологині Ірини Ігнатенко в епізоді подкасту The Ukrainians “Як ми кохалися”, дівоча цнота цікавила не лише нареченого, а й родину чи навіть ціле село. Аби переконатися в тому, що наречена “чиста”, тобто цнотлива, молодих просто з весілля відправляли на “першу шлюбну ніч” до невеликої комори. Звідси й назва. Щоправда, цілої ночі в пари не було. Сім’я давала максимум пів години або годину, адже вважалось, що цього часу достатньо, аби хлопець міг здійснити дефлорацію (розрив дівочої пліви, або гімену) та перевірити факт цнотливості нареченої.

Величезний стрес для дівчини спричиняло й те, що результатів цієї “процедури” чекали усі гості прямо під дверима, часто підганяючи фразами на кшталт “Ну, що?” чи “Як там?”.

Якщо перевірка на цноту проходила успішно, то гуляння продовжувалося.Часто бувало й таке, що під час святкування могли почати з гордістю показувати усім гостям сорочку або простирадло з кров’ю дівчини. По іншому ситуація складалася, якщо крові не було. В такому випадку, родину дівчини могли почати принижувати, а саму її навіть жорстоко побити.

Жінка мала ще гірші перспективи, якщо вона вагітніла поза шлюбом. Її назавжди ізолювали в суспільстві, постійно засуджували та принижували. Її також починали називати образливим словом “покритка”, а її дитину — “байстрюком”.

Як зазначає Ірина Ігнатенко, у такому випадку хлопця також засуджували, або навіть змушували одружитися чи виплатити компенсацію. Подекуди могло доходити навіть до привселюдного покарання. Однак після цього він усе одно мав право жити нормальним життям та знов одружитися, чого не можна сказати про жінок.

“Жіноче тіло не належало самій жінці, не належало воно навіть її чоловіку, воно належало роду чоловіка”, — каже етнологиня Ірина Ігнатенко.

Вечорниці в Україні

Цнота також нерозривно пов’язана з іншою українською традицією, а саме “вечорницями” — публічними гуляннями, які часто завершувалися спільним перебуванням парубка та дівчини. Воно повинно було обмежуватися поцілунками й пестощами, які мали визначити психологічну й сексуальну сумісність пар. 

За словами етнографа Валеріана Боржковського, люди розуміли, що вечорниці необхідні молодим. Саме тому вони не тільки не перешкоджали дітям відвідувати їх, але й інколи давали парубкам гроші чи алкогольні напої, а дівчатам — смачну їжу, зокрема, сири або яйця.

Варто зазначити, що дівчатам часто не давали права уникати молодіжних збіговиськ, адже таких швидко “карали”. Наприклад, молодь могла намазати ворота дьогтем або намалювати великий фалос. Таке ж робили, якщо дівчина перебирала хлопцями або славилася норовистим характером.

Цнота в сучасному світі

Тема “дівочої цноти” — це лише невеликий прояв того, яким було та є ставлення до жінок протягом багатьох століть та навіть тисячоліть. Зараз в Україні не перевіряють факт наявності цноти. Втім набуває популярності хірургічна операція під назвою гіменопластика, за допомогою якою жінки відновлюють цноту. У суспільстві тема сексу досі залишається табуйованою для жінок. Так, зараз ми можемо побачити певні зрушення, втім стереотипи про жіночу незайманість досі залишаються, нерідко навіть з погляду медицини. Деякі “медики” вважають, що саме відсутність сексу стає причиною хвороб у жінки, цей міф вже давно спростували. Ось що про це каже гінекологиня Наталія Лелюх:

“Насправді хвороб, пов’язаних із відсутністю сексу, немає. Але є хвороби та стани, які дійсно поліпшуються, коли жінка живе регулярним статевим життям. Це синдром хронічного тазового болю при варикозі, коли є застій крові у малому тазу, проблеми з судинами”, — пояснює лікарка.

Існує міф, що гімен — тонка еластична мембрана, що оточує отвір піхви — це своєрідний бар’єр, що раз і назавжди зникає під час першого статевого акту. Це не так. Насправді він досить неоднорідний і має отвір чи отвори, через які виходить менструальна кров та інші виділення, тобто він не повністю закриває вхід до вагіни. 

Гімен під час входження члена у вагіну розтягується, а не розривається. Саме тому відсутність крові ще не говорить про те, що дівчина вже мала секс раніше. А от справжньою причиною її появи може бути просте механічне пошкодження стінок вагіни через недостатнє зволоження чи занадто різку пенетрацію.

Водночас для чоловіків незайманість стає не привілеєм, а недоліком. Нерідко через це вони можуть потрапити під булінг від оточення. Тобто, й чоловіки потерпають від засудження, але значно менше, ніж жінки.

Сталі стереотипи про те, як жінки повинні поводитися, з ким вступати в інтимні стосунки й коли,  мають відійти в минуле, бо кожна людина, зокрема — жінка, має право сама вирішувати, як їй жити.

Читайте також:

• Фемінізм в Україні: жінки, які змінювали історію
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки
• Скіфи, обереги та “буденки”: 10 маловідомих фактів про українські вишиванки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!