Нещодавно редакція “Бахмут IN.UA” провела опитування бахмутян. Ми запитували куди вони переїхали, щоб розповісти про допомогу, яку надають у цих громадах. Серед відповідей були запитання про допомогу, яку можна отримати в місті Кременчук Полтавської області.

Редакція звернулася за інформацією до Кременчуцької міської ради і дізналася, яку підтримку надають переселенцям у цій громаді.

Кременчук, житло для ВПО, вільні місця

Місця тимчасового проживання переселенців є у двох гуртожитках:

• гуртожиток №4 Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського (вулиця Єднання України, 7);
• гуртожиток ПрАТ “АвтоКрА3” (вулиця Єднання України, 9).

Поселення в гуртожитки відбувається за рішенням засідання комісії. У наданих кімнатах переселенці можуть проживати до закінчення воєнного стану. Головна умова для проживання — оплата комунальних послуг.

Вільними наразі є вісім кімнат. Якщо ви бажаєте туди поселитися, телефонуйте за номером: +380 (93) 527 1427 (Людмила Шаповал).

Кременчук, допомога ВПО

На території Кременчуцької громади працюють центри, благодійні фонди, громадські організації, хаби та благодійні організації, які надають допомогу переселенцям. Серед них:

• центр “ЯМаріуполь”, де надають соціальну, медичну, психологічну, юридичну та гуманітарну допомогу. Адреса: вулиця Небесної Сотні, 30а, телефон: +380 (50) 957 1446 (Ірина Бондаренко);
• навчальний хаб проєкту “Місце надії України”, де надають психологічну і соціальну підтримку жінкам, які постраждали від війни. Адреса: вулиця Університетська, 22в (11 поверх), телефон: +380 (67) 959 4711 (Світлана Іщенко);
• громадська організація “Важлива”, проєкт “Сила жити: психологічна підтримка, відновлення, стійкість”. Фахівці допомагають покращити психоемоційний стан жінок, які постраждали від війни. Адреса: вулиця Університетська, 1, офіс 12, телефон: +380 (99) 250 4878 (Марина Дячук);
• громадська організація “Лідерка”, де допомагають розвивати жіноче лідерство, проводять консультації психолога, юриста, кейс-менеджера та лекції лікарів щодо профілактики хвороб. Адреса: вулиця Університетська, 1, телефони: +380 (50) 230 6789, +380 (67) 798 0502;
• гуманітарний центр “Проліска”, де надають психологічну і гуманітарну допомогу, соціальний супровід, допомогу в отриманні документів. Адреса: проспект Свободи, 78А, телефони: +380 (96) 515 2772, +380 (99) 515 2772;
• благодійний фонд “Право на захист”, де надають юридичну, психологічну, грошову і соціальну допомогу. Адреса: вулиця Івана Мазепи, 56.

Працевлаштування ВПО у Кременчуці

Окремої програми щодо працевлаштування переселенців у Кременчуцькій громаді немає. Але робота з цього напрямку ведеться у Кременчуцькій філії Полтавського обласного центру зайнятості. Тут ведуть облік працевлаштування людей, а також щотижня проводять профінформаційні семінари для ВПО. На цих заходах людей інформують щодо тимчасової зайнятості, ваучерів на навчання, отримання мікрогрантів, кредитування бізнесу тощо.

Окрім цього, для переселенців проводять презентації послуг з професійного навчання. Безробітні ВПО, які хочуть отримати іншу професію, можуть опанувати її, пройшовши відповідні курси.

Читайте також:

• Підримка ВПО на Полтавщині: як допомагають переселенцям у Коломацькій громаді
• Безоплатні ліки та житло для ВПО: де можна отримати в Ужгороді
• Допомога для переселенців у Черкасах: яке житло надають та як підтримують дітей-ВПО

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!