Як у 27 здобути науковий ступінь та державну нагороду: історія науковця з Покровського

Лященко Марія 12:00, 14 Серпня 2024
Ілюстрація / Бахмут IN.UA

Едуард Церне родом з Покровського — асистент та науковий співробітник кафедри аерокосмічних радіоелектронних систем факультету радіоелектроніки, комп’ютерних систем та інфокомунікацій Харківського авіаційного інституту. 

У свої 27 хлопець викладає студентам, нещодавно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня PhD (доктор філософії) та отримав державну нагороду за працю і звитягу. Як почав свій науковий шлях та над чим працює, розповідаємо у матеріалі. 

“Головне у цій сфері – постійний розвиток”

У ХАІ (Харківський авіаційний інститут) науковець загалом вже 10 років, вступив туди ще у 2014 році, а після бакалаврату та магістратури хлопцю запропонували залишитися на кафедрі, адже він показав себе непоганим студентом.
Едуард почав працювати як науковий співробітник, вступив на аспірантуру, паралельно працював на кафедрі. Згодом почав викладати, ще за час студентства, коли вчився на 5 курсі. Спочатку, говорить чоловік, йому було досить важко, адже між студентами й молодим викладачем не дуже велика різниця у віці відтак не дуже чітка ієрархія. Але десь це грало на користь, десь можна було пояснити простіше і наочніше, бо розумів, чим цікавиться молодь.
Едуард не єдиний молодий науковець на кафедрі, деякі з його співкурсників, що вступили у 2014-2015 роках тепер працюють разом на одній кафедрі, 5 колег вже так само нещодавно захистили дисертацію на здобуття наукового ступеня PhD, є й ще молодші колеги.  

Як у наукового співробітника і викладача кафедри, основні напрямки роботи зараз — це безпосередньо викладання та наукова діяльність. Викладає практичні навички програмування систем, мікропроцесорів, алгоритми обробки сигналів та як вони функціонують. Це те, чого навчають на кафедрі аерокосмічних радіоелектронних систем ХАІ. 

Щодо наукової діяльності, на кафедрі діють наукові проєкти, які фінансує Міністерство освіти й науки. Науковці кафедри пропонують свою тему, МОН вирішує, чи фінансувати цей проєкт. Зараз Едуард працює паралельно над 5-6 проєктами одночасно, оскільки теми, які подає кафедра дуже актуальні, то міністерство здебільшого їх підтримує. Більшість пов’язані з радарною тематикою. 

“Головне у цій сфері – постійний розвиток, треба слідкувати за тим, що зараз відбувається у світі науки, і я як представник більш молодого покоління можу швидше можливо опановувати сучасні тренди у цій галузі” — говорить Едуард. 

Інженерам, наприклад, ставлять задачу — зробити систему, щось розробити. Спочатку, каже герой, виконання здається нереальним, але потім крок за кроком починають розбиратися, розробляти нові практичні системи: “Я є частиною команди, яка саме такі практичні системи розробляє, і ми фактично стоїмо в основі цього, останні 2-3 роки саме цим займаємося”. 

Загалом, спеціалізацією кафедри є зокрема програмування, ПЛІС, SDR-системи, радари, БПЛА. 

“Мабуть, доля” 

Едуард Церне / фото: соцмережі героя

Едуард Церне навчався у школі села Покровське, Бахмутського району до 11 класу, після вступив до ХАІ. Випуск зі школи припав на початок війни: 

“2014 рік був досить складний. Були думки піти у 147му  (ред. професійне аграрне училище) на якогось бухгалтера, але викладачі в школі та батьки, звісно, наполягли на тому, щоб все ж піти в університет. Тоді були проблеми зі ЗНО, оскільки необхідно було їхати в іншу область, це додаткові складнощі, але все одно пішов до університету зрештою”. 

З вибором університету хлопець не мав сумнівів, одразу знав, що вступатиме до ХАІ, а от спеціальність, в якій досяг неабияких успіхів свого часу обрав випадково, бо ж спочатку збирався на програмування:  

“Тоді було можливо три заявки подати на один університет. Я обрав дві спеціальності саме з програмування, залишалася третя спеціальність — я заплющив очі, коліщатком миші туди-сюди покрутив — клац — телекомунікації та радіотехніка, але тоді це взагалі якось називалося по-іншому. Я подумав – паяльник у руках умію тримати, хай буде. І так вийшло, що саме з цієї спеціальності мені зателефонували першими, ми одразу на валізи — їдемо подавати документи, і так я почав навчатися тут, і ось крок за кроком – 10 років вже тут. Мабуть, доля”.

Нагорода за працю і звитягу

Цьогоріч на День науки, 18 травня Едуард Церне отримав медаль “За працю і звитягу” — це державна нагорода, відзнака Президента України за вагомий внесок у розвиток економічної, науково-технічної, соціально-культурної, військової, державної, громадської та інших сфер діяльності. Хлопець говорить, це було несподівано, його подали на нагороду від університету за наукові досягнення.

Володимир Зеленський вручає Едуарду нагороду / фото з соцмереж героя

“Наука – це такий собі окремий вимір, де є свої критерії щодо того, наскільки науковець просунутий, кількість публікацій, ще деякі метрики. Тобто, враховуючи мій вік, у мене досить таки високі показники щодо наукової діяльності, саме як молодого вченого. Це все насправді, робота у команді на кафедрі”, — додає Едуард.

Багато залежить від самих студентів

Як учень сільської школи свого часу Едуард не відчував різниці у рівні підготовки з іншими студентами. Хоч за студентських років, говорить, навчався не найкраще: не був у перших рядках, але і не був останнім. 

Можливо не вистачало якихось знань з фізики, але так тоді склалося, що хлопець не думав, що стане інженером, натомість збирався в економіку: 

“Мені ваша фізика не потрібна, відповідно так і ставився, але от тепер: мамо, я інженер, а тому сказати, що сільська школа — це якийсь низький рівень знань — ні, звісно не можу”.

Багато знайомих, одногрупників Едуарда,  які вже захистили дисертацію теж випускники сільських шкіл, також зустрічалися студенти із престижних шкіл, золоті медалісти, але на практиці показували невисокий рівень знань: 

“Школа у меншій ступені має вагу – дуже багато залежить від самих студентів і від викладачів”.

Фото з соцмереж героя

У Покровському хлопець був взимку 2022 року. На новорічні свята завжди намагався приїхати, аби побачити рідних та друзів, відтак, Новий Рік з 2021 на 2022 став останнім святом, який він відзначив саме вдома. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:20, 25 Жовтня 2024
Скорботний шлях Бахмута / ілюстрація Бахмут IN.UA

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у Києві на виставці “Скорботний шлях Бахмута” у Великій лаврській дзвіниці Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”.

Детальніше про те, як пройшла виставка, присвячена народній творчості міста Бахмут, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Мистецтво з Бахмута

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, яка знаходилась в Бахмутському народному домі — це унікальний культурний проєкт, який відкрив Дмитро Денисенко у 2008 році. Проте, війна змусила його та увесь музей евакуюватися з рідного міста. І ось, у Києві відкрили виставку експонатів “Скорботний шлях Бахмута”, які вдалося вивезти. Зокрема, це цикл барельєфів на шкаралупі страусиних яєць та графічні роботи Via Dolorosa.

За словами заступника міського голови Бахмута Сергія Родіна, який відвідав подію, ця виставка — це не проста мистецька ініціатива, а справжня спроба донести світові той біль, яку переживає кожен бахмутянин з початком війни.

Ворог зруйнував його, але не зруйнував наш дух, нашу волю“, — зазначив Сергій Родін.

Сам культурний діяч Дмитро Денисенко на відкритті зазначив, що Україна втратила найчудовіше місто Бахмут. Однак, він має надію на те, що його обов’язково відновлять.

Більше цікавинок про подію, думки гостей та виступи діячів Бахмута, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]

швейне виробництво

Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він […]