Едуард Церне родом з Покровського — асистент та науковий співробітник кафедри аерокосмічних радіоелектронних систем факультету радіоелектроніки, комп’ютерних систем та інфокомунікацій Харківського авіаційного інституту. 

У свої 27 хлопець викладає студентам, нещодавно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня PhD (доктор філософії) та отримав державну нагороду за працю і звитягу. Як почав свій науковий шлях та над чим працює, розповідаємо у матеріалі. 

“Головне у цій сфері – постійний розвиток”

У ХАІ (Харківський авіаційний інститут) науковець загалом вже 10 років, вступив туди ще у 2014 році, а після бакалаврату та магістратури хлопцю запропонували залишитися на кафедрі, адже він показав себе непоганим студентом.
Едуард почав працювати як науковий співробітник, вступив на аспірантуру, паралельно працював на кафедрі. Згодом почав викладати, ще за час студентства, коли вчився на 5 курсі. Спочатку, говорить чоловік, йому було досить важко, адже між студентами й молодим викладачем не дуже велика різниця у віці відтак не дуже чітка ієрархія. Але десь це грало на користь, десь можна було пояснити простіше і наочніше, бо розумів, чим цікавиться молодь.
Едуард не єдиний молодий науковець на кафедрі, деякі з його співкурсників, що вступили у 2014-2015 роках тепер працюють разом на одній кафедрі, 5 колег вже так само нещодавно захистили дисертацію на здобуття наукового ступеня PhD, є й ще молодші колеги.  

Як у наукового співробітника і викладача кафедри, основні напрямки роботи зараз — це безпосередньо викладання та наукова діяльність. Викладає практичні навички програмування систем, мікропроцесорів, алгоритми обробки сигналів та як вони функціонують. Це те, чого навчають на кафедрі аерокосмічних радіоелектронних систем ХАІ. 

Щодо наукової діяльності, на кафедрі діють наукові проєкти, які фінансує Міністерство освіти й науки. Науковці кафедри пропонують свою тему, МОН вирішує, чи фінансувати цей проєкт. Зараз Едуард працює паралельно над 5-6 проєктами одночасно, оскільки теми, які подає кафедра дуже актуальні, то міністерство здебільшого їх підтримує. Більшість пов’язані з радарною тематикою. 

“Головне у цій сфері – постійний розвиток, треба слідкувати за тим, що зараз відбувається у світі науки, і я як представник більш молодого покоління можу швидше можливо опановувати сучасні тренди у цій галузі” — говорить Едуард. 

Інженерам, наприклад, ставлять задачу — зробити систему, щось розробити. Спочатку, каже герой, виконання здається нереальним, але потім крок за кроком починають розбиратися, розробляти нові практичні системи: “Я є частиною команди, яка саме такі практичні системи розробляє, і ми фактично стоїмо в основі цього, останні 2-3 роки саме цим займаємося”. 

Загалом, спеціалізацією кафедри є зокрема програмування, ПЛІС, SDR-системи, радари, БПЛА. 

“Мабуть, доля” 

Едуард Церне навчався у школі села Покровське, Бахмутського району до 11 класу, після вступив до ХАІ. Випуск зі школи припав на початок війни: 

“2014 рік був досить складний. Були думки піти у 147му  (ред. професійне аграрне училище) на якогось бухгалтера, але викладачі в школі та батьки, звісно, наполягли на тому, щоб все ж піти в університет. Тоді були проблеми зі ЗНО, оскільки необхідно було їхати в іншу область, це додаткові складнощі, але все одно пішов до університету зрештою”. 

З вибором університету хлопець не мав сумнівів, одразу знав, що вступатиме до ХАІ, а от спеціальність, в якій досяг неабияких успіхів свого часу обрав випадково, бо ж спочатку збирався на програмування:  

“Тоді було можливо три заявки подати на один університет. Я обрав дві спеціальності саме з програмування, залишалася третя спеціальність — я заплющив очі, коліщатком миші туди-сюди покрутив — клац — телекомунікації та радіотехніка, але тоді це взагалі якось називалося по-іншому. Я подумав – паяльник у руках умію тримати, хай буде. І так вийшло, що саме з цієї спеціальності мені зателефонували першими, ми одразу на валізи — їдемо подавати документи, і так я почав навчатися тут, і ось крок за кроком – 10 років вже тут. Мабуть, доля”.

Нагорода за працю і звитягу

Цьогоріч на День науки, 18 травня Едуард Церне отримав медаль “За працю і звитягу” — це державна нагорода, відзнака Президента України за вагомий внесок у розвиток економічної, науково-технічної, соціально-культурної, військової, державної, громадської та інших сфер діяльності. Хлопець говорить, це було несподівано, його подали на нагороду від університету за наукові досягнення.

“Наука – це такий собі окремий вимір, де є свої критерії щодо того, наскільки науковець просунутий, кількість публікацій, ще деякі метрики. Тобто, враховуючи мій вік, у мене досить таки високі показники щодо наукової діяльності, саме як молодого вченого. Це все насправді, робота у команді на кафедрі”, — додає Едуард.

Багато залежить від самих студентів

Як учень сільської школи свого часу Едуард не відчував різниці у рівні підготовки з іншими студентами. Хоч за студентських років, говорить, навчався не найкраще: не був у перших рядках, але і не був останнім. 

Можливо не вистачало якихось знань з фізики, але так тоді склалося, що хлопець не думав, що стане інженером, натомість збирався в економіку: 

“Мені ваша фізика не потрібна, відповідно так і ставився, але от тепер: мамо, я інженер, а тому сказати, що сільська школа — це якийсь низький рівень знань — ні, звісно не можу”.

Багато знайомих, одногрупників Едуарда,  які вже захистили дисертацію теж випускники сільських шкіл, також зустрічалися студенти із престижних шкіл, золоті медалісти, але на практиці показували невисокий рівень знань: 

“Школа у меншій ступені має вагу – дуже багато залежить від самих студентів і від викладачів”.

У Покровському хлопець був взимку 2022 року. На новорічні свята завжди намагався приїхати, аби побачити рідних та друзів, відтак, Новий Рік з 2021 на 2022 став останнім святом, який він відзначив саме вдома. 

Читайте також:

• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою
• Яким був Донецьк 2014 року: історія точки повернення Сергія Косяка
• Історія бахмутянки Тетяни Шиян: евакуюватися з пекла війни та знайти кохання

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Світлана Харіна — переселенка з Бахмута. Після початку війни жінка разом з родиною евакуювались на Київщину. Тут пані Світлана влаштувалась на державну службу, де пропрацювала понад два роки. А нещодавно жінка опанувала нове для себе хобі — створення анімованих відео за допомоги штучного інтелекту. Свої роботи вона присвячує двом містам — Часів Яру, де народилась і виросла, та Бахмуту, де створила сім’ю.

Про свої спогади з Бахмута та роботу зі штучним інтелектом Світлана Харіна розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті до війни та евакуація

Світлана Харіна родом з Часів Яру. У своєму рідному місті вона жила до 2015 року, а потім переїхала в Бахмут. Рішення про переїзд вона ухвалила разом зі своїм коханим, який згодом став її чоловіком. Пара символічно уклала шлюб на День міста.

“До Бахмута я переїхала, тому що чоловік у мене там з’явився. Він працював на Укрзалізниці, а Часів Яр теж входив до їхнього ланцюжка обслуговування. Познайомились випадково, а потім виявилось, що ми маємо дуже багато спільних знайомих. У 2015 році я переїхала до Бахмута, там ми і зіграли весілля. Одружилися ми у 2015 році на День міста Артемівська. Тоді якраз деякий час не було великих святкувань і церемоній саме для молодят, а ми якось так потрапили, що для нас це все відновили. Для молодят тоді була урочиста подія”, — згадує Світлана Харіна.

З тих пір подружжя жило в Бахмуті, у них народилися двоє дітей.

У 2022 році, коли почалось повномасштабне вторгнення, родина ухвалила рішення про переїзд. Це сталося після обстрілу району, в якому вони мешкали.

“Було потрапляння у військову частину і сильний вибух, а ми якраз поряд жили. Там чотири дев’ятиповерхівки, де магазин “Тіп-Топ”, недалеко від залізничного вокзалу. І після цього обстрілу я з дітками поїхала в Часів Яр. Ми десь тиждень там пожили, зрозуміли, що нічого хорошого далі не буде, і переїхали в Київську область. Це був кінець березня 2022 року. Ми родиною виїхали, батьків чоловіка і мою маму теж забрали. Зараз живемо всі недалеко один від одного”, — розповіла жінка.

Про творчість зі штучним інтелектом

Переїхавши на нове місце, Світлана Харіна влаштувалась на роботу в Пенсійний фонд Донецької області. На державній службі вона працювала понад 2 роки, але через сімейні обставини звільнилась, зараз доглядає за дітьми. Залишившись без роботи, жінка знайшла для себе нове хобі — опанувала роботу зі штучним інтелектом та створює трендові відео.

У новому для себе творчому напрямку Світлана Харіна працює трохи більше місяця. Свої роботи вона присвячує двом містам — Часів Яру, де народилась і виросла, та Бахмуту, де створила сім’ю. Поштовхом до створення цих відео стало спілкування в одній зі спільнот бахмутян.

“Зараз я тимчасово не працюю, і, чесно кажучи, я вже не витримую читати ці всі страшні новини. Тому я вирішила відволіктися творчістю. Поштовхом до створення цих відео стало спілкування в одній з бахмутських груп. І на тому тижні Інна, адміністраторка цієї групи, розповіла, що вона теж почала захоплюватися штучним інтелектом, і показала свої згенеровані картинки. Це були новорічні кульки у вигляді знакових місць і символів, зокрема наша бахмутська сіль, шампанське. У коментарях я показала і свої роботи — бахмутські локації в скляних кулях-фігурках. Там були набережна, палац культури Мартинова, площа біля міськради. Так ми почали переписуватись у коментарях і я побачила, що людям це подобається. Тому вирішила викласти це і до себе в Instagram”, — розповіла Світлана Харіна.

Своє перше анімоване відео жінка присвятила локації з Літаком. Його вона виконала у вигляді в’язаного тренду, який зараз набирає популярності в мережі. Відео набрало тисячі переглядів і сотні лайків, тому Світлана вирішила продовжувати творити в цьому напрямку. Каже, що спочатку ці роботи були як власне бачення міста, а зараз вона має на меті повернути бахмутян у теплі спогади.

“У лютому буде вже 4 роки, як почалася війна, як люди покинули свої домівки. Але я помічаю і в собі, і у спілкуванні з іншими, що людям хочеться вірити в те, що буде все добре. Ми так само сумуємо за своїм рідним містом, це частина нас, яка нікуди не дінеться. Наприклад, у мене з Бахмутом пов’язані майже 10 років життя, це приємна пам’ять. І хочеться, щоб вона такою і залишалася, а не фокусуватися на руїні, в яку перетворили місто. Тому мої відео — це можливість зберігати теплі для всіх нас спогади про рідне місто”, — каже жінка.

На сьогодні Світлана Харіна створила відео, на яких зображені Літак, палац культури Мартинова, алея троянд, Нижній парк. Зараз вона збирає побажання бахмутян щодо інших бажаних локацій та планує створювати інші ролики.

“Я хочу зафіксувати основні локації, що запам’яталися мабуть усім людям. Той же Літак, центр, набережна, може ще й зелені фігурки, які в місті були. Хочу зробити серію коротких відео на 6-10 секунд, як приємну пам’ять про місто”, — ділиться планами Світлана Харіна.

Чи важко опанувати штучний інтелект?

За словами пані Світлани, працювати зі штучним інтелектом деколи складно, але це захопливий процес.

“Я з цим розбираюся сама, пробую щось, експерементую. Якщо сказати, що це дуже складно, то ні. Просто цьому потрібно щодня приділяти час. Але це мені дуже подобається. Скажу чесно, за останній час, це, напевно, те, що викликає у мене великий захват, у мене очі горять, коли виходить щось гарно зробити. Звісно інколи важко, але я люблю вчитися новому. Якщо щодня цим займатися, приділяючи трохи часу, то можна очікувати гарні результати”, — розповідає жінка.

Єдиним викликом у роботі зі штучним інтелектом зараз є відключення світла, адже багато процесів потрібно робити саме за комп’ютером.

“Технічно зараз все залежить від світла, бо на телефоні не завжди можна відео згенерувати. Також є ще й грошове питання. Якщо, припустимо, фотографії можна ще якось безоплатно згенерувати, то генерація відео — для того, щоб отримати більш-менш якісний ролик тривалістю в понад 10 секунд, то за це треба платити”, — каже Світлана Харіна.

Зараз Світлана збирає побажання людей щодо нових анімацій. Написати коментар ви можете на сторінці ШІ-кріейторки в Instagram.

Читайте також:

• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Bakhmut Before у Львові: як пройшла виставка. Фоторепортаж
• Як Бахмут святкував власне 446-річчя: фотоспогади

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком війни пані Анна поєднала творчість і волонтерство. Щоб підтримувати людей у періоди стресу, опанувала арттепію та вокалотерапію. Нині допомагає жінкам ветеранів знімати напруження за допомогою дихальних вправ та співу.

Про заняття з вокалотерапії Анна Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Вокалотерапія: що це та як працює

Анна Голубцова була відомою вокалісткою в Бахмуті: керувала вокальним ансамблем естрадної та народної пісні “Рапсодія” та дитячим колективом, викладала технічний вокал. З початком повномасштабної війни жінка стала ще й волонтеркою. У рідному місті вона працювала в місцевому гуманітарному штабі на базі Бахмутського палацу культури імені Мартинова. Там вона роздавала гуманітарну допомогу.

З Бахмута пані Анна виїхала до Чернігова. Тут вона продовжила свою творчу діяльність та волонтерство. Зараз Анна Голубцова керує роботою центру підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів”.

Нещодавно бахмутянка розширила свою професійну кваліфікацію. Тепер вона не лише викладає вокал, а є тренеркою з вокалотерапії.

“Вже як 15 років я є викладачкою вокалу. Але на сьогоднішній день дуже актуальна тема ментального здоров’я, тому я не змінила кваліфікацію, але розширила її — сертифікувалася в напрямку арттерапії, до якої входить і вокалотерапія”, — зазначає Анна Голубцова.

Тепер пані Анна викладає вокалотерапію для мешканок Чернігова. Передусім допомогу надають жінкам військовослужбовців і ветеранів.

“Подібні заняття я спробувала вже декілька разів ще в тому році. Але нещодавно в нашого осередку з’явилися дуже гарні партнери — це громадська організація “Конвіктус Україна”, яка об’єднує жінок. На початку роботи цієї організації допомогу отримували жінки, які постраждали від насильства, а зараз вони теж розширили свою діяльність і займаються ще й ветеранською політикою, тому їх заходи відвідують жінки, в родинах яких є ветерани і військовослужбовці. І так сталося, що вони запросили мене саме з таким заходом з ментального здоров’я”, — розповідає бахмутянка.

Анна Голубцова пояснює, що вокалотерапія — це метод оздоровлення, який використовує голос і спів для покращення фізичного та ментального здоров’я. Такі заняття допомагають зняти напругу, покращити дихання та емоційний стан. При цьому мати гарні вокальні дані не потрібно.

На початку заняття тренерка розповідає, що таке спів, дихання, розслаблення, музична медитація. Після цього йдуть дихальні вправи, в тому числі дихання в русі, і комплекс вокальних вправ. В кінці заняття жінки співають пісні, акцентуючи увагу на конкретних словах і фразуваннях.

Для кращого ефекту потрібно пройти комплекс занять, однак відчути полегшення можна вже після першої зустрічі.

“Жінки, коли побачили афішу про такий захід, думали, що просто будемо співати пісні. Всі переймалися, що не вміють співати. Але це не про спів, це про стан душі, більше про розвантаження, в тому числі й фізичне. Бо спів — це, по-перше, здоров’я, це певні дихальні практики. На заняттях використовуються методи, коли знімаються зажими, знімається напруга. У фіналі заняття ми співали і тоді я зрозуміла, кому стало легше — тому, хто плакав у кінці. Адже пісня знімає весь той тягар. Жінки співали не в ряд, не ритмічно, не інтонуючи, а просто від душі. І коли це йде від душі, то й відбувається те саме розвантаження. Так, досягти результату від одного заняття можливо дуже рідко. Для цього потрібний комплекс, хоча б мінімум 5-10 зустрічей. Але навіть після першого заняття деякі жінки вже отримали якийсь результат, отримали вивільнення і хочуть продовжувати”, — каже Анна Голубцова.

Також на занятті створюється коло спілкування, де жінки можуть поділитися своїми враженнями і переживаннями.

“Після заняття було спілкування, аби отримати фідбек. І кожній жінці хотілося поділитися своєю історією, своєю душевною травмою. Були матері, які втратили своїх синів на фронті, були жінки, які втратили своїх чоловіків. І всі вони казали, що відчули полегшення, хочуть щось далі робити. Раніше я навіть уявити не могла, що через спів можна отримувати таке розслаблення”, — зазначає Анна Голубцова.

Заняття з вокалотерапії в Чернігові

Наразі заняття з вокалотерапії проходять в уже сформованій групі жінок. Згодом подібну групу хочуть сформувати на базі бахмутського осередку підтримки.

“Зараз група функціонує на базі громадської організації “Конвіктус Україна”. І ми будемо зустрічатись раз на два тижні в тій групі. Але з нового року таку групу ми будемо формувати безпосередньо в культурному осередку “З Бахмутом у серці. Чернігів”, — поділилась планами Анна Голубцова.

Нагадаємо, що Мистецький центр інтеграції для ВПО відкрили в Чернігові у вересні 2025 року. Його спільними зусиллями створили осередок підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів” та працівники культури міста Чернігів. У цьому центрі бахмутяни зможуть отримати психологічну підтримку та взяти участь у творчих заходах.

Читайте також:

• Пісня з Бахмута прозвучить у столиці: в музеї війни презентують кліп на слова бахмутянки Юлії Романуші
• У Києві відкривають центр допомоги переселенцям: які послуги надаватимуть
• В Ужгороді стартує безплатний курс бариста для жінок: участь можуть взяти й ВПО

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!