Двічі переселенці: як склалася доля сім’ї, предків якої депортували на Донеччину в 50-х роках

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 15:30, 15 Березня 2024
Ірина з сім’єю / ілюстрація Еспресо.Захід

Ірина — ВПО з Донеччини, яка зараз мешкає біля Львова. Її рідне село Верхньокам’янське зруйнували російські окупанти. За іронією долі, колись предки жінки теж стали переселенцями: у 1951 році їх депортували на Схід України із Заходу в межах договору з Польщею.

Про те, які життєві перепони виникали на долі бахмутянки та як склалася її доля на Батьківщині предків, розповів телеканал Еспресо.

Війна на Бахмутському напрямку

Ірина — вчителька родом із села Верхньокам’янське, що в Бахмутському районі Донецької області. В цьому населеному пункті наразі тривають бої.

За словами жінки, війна для неї розпочалася ще у 2014 році, коли через населений пункт почав їхати транспорт, як за графіком. Ірина додає, що це проходило по одному сценарію: зранку до обіду техніка їхала до гори біля селища, а ввечері, десь о 18-19-й, поверталася назад та везла поранених і загиблих. 

Гул стояв такий… По-перше, пилюка, і вони ж летять із великою швидкістю. Просто йдуть один за одним, і дула якраз навпроти вікон. Ці танки ще й “дореволюційні”, часто виходять з ладу,

розповіла Ірина // переселенка з Верхньокам’янського

Згодом вороги почали базуватися в селі. Після окупанти ловили чоловіків, які мали техніку та змушували їх рити окопи. Переселенка згадує, що її родича з трактором під дулом пістолета змусили працювати цілих 3 доби. Коли чоловік повернувся, то нічого не розказував, бо боявся.

Танк ЗСУ / фото Генштаб

Вже після закінчення “гарячої фази” активних бойових дій в селі у 2014 році, місцеві мешканці активно допомагали бійцям української армії. Так, вони збирали продукти з власних господарств та готували їжу для військових.

Переселенці-“бандерівці”

Ще до війни Ірина встигла написати книгу, в якій представила власну наукову роботу. В ній описувався факт того, що 80% населення села Верхньокам’янського, Званівки та Роздолівки — це люди, які жили на заході України та були депортовані в межах договору обміну територіями з Польщею. Конкретно в сім’ї Ірини були депортовані дідусі та бабусі.

Історично склалося так, що більшість жителів села розмовляла українською, тому їх поза очі називали “бандерами” та недолюблювали. У 2014 році, коли почалася війна, навіть було багато пліток про те, що село знищать, бо воно “все українське”.

“У 2014 році ми відчули бойові дії, але порівняно з тим, що було у 2022-му — це ніщо”

Про те, що буде повномасштабна війна, в селі ніхто не думав. Однак сталося, як сталося. Жінка додає, що зустріла початок війни вдома. Вона якраз готувалась йти на роботу до школи, де навчала дітей молодших класів. Ірина пригадує, що о 05:45 директорка надіслала голосове повідомлення і повідомила, щоб діти не йшли до школи, бо почалася повномасштабна війна. 

Я забігла до хати, увімкнула телевізор, а там було що побачити. У нас із мамою паніка почалась. Я вирішила збирати речі в погріб. Гребла все підряд. За декілька днів почала розбирати ці пакети, аби глянути, що туди кидала. Зрозуміла, що на емоціях набрала непотрібних речей,

вчителька // згадує день, коли почалась війна

Трохи згодом, на початку березня, біля села знову почалися бойові дії, однак більш масштабні.

У 2014 році ми відчули бойові дії, але порівняно з тим, що було у 2022-му — це ніщо. Відразу почалися вибухи, в перші дні березня вже чули, як біля нас стріляли. Потім ще десь за тиждень, у районі 18 березня, я виїхала. Тоді вибухали вже навколо села. Нам сказали зачиняти вікна, двері, вимикати світло, щоб не було видно ані вогника. У перші дні ми лягали спати одягнені, бо не знали, чого чекати,

розповіла // жінка

В середині березня, Ірина з дітьми виїхала з Верхньокам’янського. Вже у квітні окупанти почали бомбити будівлі з авіації та прориватися до нафтопереробного заводу, який був розташований поряд. 

Бахмут / фото 93-тя ОМБр Холодний Яр

Спершу, як розповідає жінка, вона приїхала до Запоріжжя. В цьому місті вона прожила до 30 травня

Тоді звідти їхали родичі і я сіла з ними, бо розуміла, що більше ні з ким буде виїхати. Курс тримали на Львів, хоч моя мама дуже панікувала, казала, що не поїде, адже це інший кінець країни,

вчителька // пригадує евакуацію

Нове життя та болючі спогади

Зараз Ірина з сім’єю мешкає у селі Брюховичі, біля Львова, на території чоловічого монастиря. Умови життя дуже задовільні. Як каже жінка, про них із дітьми піклуються. Ірина працює онлайн у своїй школі та навчає дітей. Більшість школярів також виїхали у Львівську область, інші учні роз’їхалися по всій країні. 

Школа, де працює Ірина / фото з відкритих джерел

З дому вивести вдалося небагато. Коли сім’я збиралася їхати, одна з доньок Ірини хотіла взяти альбом з фотографіями, але мама виклала його, бо й так везли багато речей.

Аналогічна ситуація з тваринами. На жаль, люди, тікаючи від війни, мусили полишати тварин, особливо худобу, адже вивезти їх було вкрай складно та дорого. 

Ці корови, вони ж навчені, що треба повертатися додому. Тому о 12 годині дня поверталися і стояли там. Коли ніхто не прийшов доїти, йшли пастися. Ввечері знову верталися додому. У нас же корова як член сім’ї,

жінка // шкодує, що довелося залишити тварин

Ірина зізнається, що на новому місці важко будувати якісь плани. Попри турботу та комфорт, які отримають у притулку для переселенців, невідомо, скільки ще можна буде тут залишатися. Повернутися немає куди, а тому доводиться жити сьогоднішнім днем.

Якщо нам завтра скажуть, що настала Перемога — нам немає куди повертатися. Ані Бахмута, ані Соледара, ані Сіверодонецька немає. Лисичанськ теж зруйнований. Може, хіба за роки мої діти повернуться,

розмірковує // вчителька

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку

Семаковська Тетяна 16:00, 11 Квітня 2024
Волонтери / фото Бахмут IN.UA

26-річний Артем Скороходько — один із засновників фотопроєкту Behind Blue Eyes (За блакитними очима). У межах цієї ініціативи діти із деокупованих сіл на плівку фотографують свої будні в деокупованих селах. Починалося все із волонтерських доставок гуманітарної допомоги, а потім прийшла ідея допомагати дітям дивитися на світ через об’єктив камери. В обмін на фото малеча отримує бажаний подарунок.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Артемом Скороходько та дізналася в нього, як працює незвичний проєкт зсередини, чи планують долучати до нього Донеччину та, які найнезвичніші бажання загадують українські діти

Допомога дітям на деокупованих територіях

Дмитро Зубков та Артем Скороходько разом допомагають людям з деокупованих сіл. Спочатку чоловіки забезпечували людей продуктами, їздили у села на Чернігівщину. Згодом у Лукашівці — це невелике село було під окупацією трохи менш як місяць, волонтери познайомилися з місцевими дітьми. Декільком з зацікавлених роздали одноразові плівкові камери, щоб вони могли відволіктися та спробувати себе у ролі фотографів, по той бік об’єктива. Власне, так з’явилася ідея проєкту Behind Blue Eyes. 

346250131 1380286406162039 7276185912048899980 n 7a751
Діти в деокупованих селах / фото Behind Blue Eyes

Молода ініціатива вже майже рік допомагає робити дітей на деокупованих територіях щасливішими. 

Ми продовжуємо свою роботу, їздимо в маленькі села й стараємося покрити всі області, які постраждали від війни. Мова йде про прифронтові й про деокуповані території. Зараз ми шукаємо донорів, в планах є деякі цікаві проєкти,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Серед робіт ініціативи буде зйомка документальної стрічки про дитячі мрії під час війни й створення артбуку про творчість та проблематику її виховання у регіонах України. Крім того, як каже Артем, разом з командою планують створити платформу для спілкування з дітьми, яким вони допомагали, щоб підтримувати постійний контакт.

Наймолодшому учаснику акції з фотоплівкою 7 років

346298024 196262369944714 4587439492984799369 n 37cd9
Дівчинка з лялькою / фото Behind Blue Eyes

Артем пояснює як працює проєкт зсередини. Наприклад, перші фотоплівки дітям вони закупляли за власні кошти, потім допомогли донати, а згодом камери надіслали благодійники з інших країн, які дізналися про проєкт. Зазвичай, діти фільмують своє життя протягом одного, або одного з половиною тижня. Потім плівку надсилають до волонтерів поштою разом зі списком бажань.

У нас була багатодітна сім’я, де найменшому було три роки й діти разом фотографували. Але правильніше буде сказати, що наймолодшому учаснику було 7 років. В середньому на громаду ми даємо 10 камер, все залежить від кількості охочих, й ми також розраховуємо на свої сили. Якщо умовно ми роздаємо 10 камер, то ми зобов’язуємося виконати 10 бажань. Тому ми шукаємо золоту середину. Як показує практика, десь 10% дітей йдуть на контакт й зацікавлюються фотокамерою,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

308024864 812628286447419 1030176574702528163 n 5c178
Це фото зробила 11-річна дівчинка Валя з села Лукашівка / фото Behind Blue Eyes

Зараз цей проєкт працює у селах Запорізької, Чернігівської та Київської областей. Як каже Артем вони планують робити це частіше й розширювати географію, на Донеччину волонтери вже приїздили в деокупований Лиман та селах під ним, також будуть відвідувати Харківщину.

Нас позитивно сприймають у громадах, ми привозимо продукти, смаколики для малечі, й разом з ним роздаємо фотоплівки, дітям, які виявляють зацікавленість в цьому,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Дівчинка, яка мала найбільше незвичайне бажання

Артем Скороходько пригадує, що за весь час волонтерства у списку бажань дітей жодного разу не опинився комп’ютер, це приємно дивує каже Артем.

Або нове покоління вже загалом не цікавлять комп’ютери, або в селах це вже не якийсь гіперактуальний девайс. Мене це дивує, що нікому не потрібний комп’ютер. Одна дівчинка у нас попросила шиншилу. Це було бажання, тож ми її придбали, а разом з тваринкою всі потрібні доповнення. Ще одна дитина попросила ляльку й поїхати в Польщу,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Ваня живе в прифронтовому місті / фото Behind Blue Eyes

Співзасновник благодійної ініціативи додає, що з усіма дітьми, з якими він спілкувався склалися теплі взаємини. Допомагає ще й той факт, що волонтери приїздять не з разовою допомогою, а регулярно таким чином зав’язується довірливе спілкування.

Ми зі всіма дітьми товаришуємо, але виділити когось одного виділити важко. Є такий хлопчик Ваня, він живе в прифронтовому селі в Запорізькій області, 5 кілометрів від фронту. Ми один до одного прикипіли він пише до мене, ми спілкуємося,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Як підтримати проєкт

Засновники Behind Blue Eyes створили монобанку на підтримку проєкту, також є реквізити PayPal та ПриватБанку. Ознайомитися й задонати кошти можна за посиланням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Двічі переселенка та вчителька з Бахмута: розповідаємо історію Яни Баришевої

Микола Ситник 14:00, 6 Квітня 2024
Яна Баришева – двічі переселенка
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Яна Баришева — двічі переселенка. Жінка родом із Дебальцевого, після початку війни у 2014 році вона евакуювалась у Бахмут. Тут донеччанка розпочала власну справу та працювала вчителькою історії у 24 школі. У місті жінка відкрила свій б’юті-кабінет, де надавала послуги косметолога. Після початку повномасштабного вторгнення жінка релокувалась у Софіївську громаду.

Більше про те, як облаштувалася бахмутянка, розповідаємо у новому сюжеті журналістів Бахмут IN.UA для YouTube-каналу “Донеччина в евакуації”.

Переселенка з Бахмута в Софіївці

На Дніпропетровщині двічі переселенка Яна Баришева з перших днів почала волонтерську діяльність, допомагала не лише ВПО, а й місцевим. Жінка разом з подругою, яка її прийняла в Софіївці, почали відновлювати покинуті домівки для переселенців.

“Я довго думала, вагалася. Пройшло приблизно 2 тижні, коли все ж таки погодилась на цю пропозицію, тому що ставалося все більш страшніше. Я приїхала в нову громаду сюди, на Дніпропетровщину. Для мене це було великим стресом і напругою, тому що нікого не знала. Взагалі все “чуже”, все “нове”. Немає з ким навіть просто поспілкуватися, щоб поділитися відчуттями, які є всередині. З Бахмута я приїхала в нову громаду тільки з речами, нічого не вивозила. У мене не було приміщення. Згодом власники запропонували мені кімнату на безкоштовній основі для того, щоб себе реалізувати, заробляти гроші та інтегруватися в новій громаді.

Потім почали телефонувати люди, знайомі зі школи, мої клієнти, запитувати чи немає житла для того, щоб допомогти кудись виїхати”, — поділилася жінка.

Сьогодні Яна Баришева є членом молодіжної ради, стала головою ради ВПО у Криворізькому районі. Жінка за допомогою грантової програми змогла відновити свій бізнес в евакуації. У Софіївці вона надає якісні косметологічні послуги, у селищі працює б’юті-кабінет.

Більше про Яну Баришеву та її діяльність у Софіївці дивіться у нашому новому відеосюжеті:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

IMG 3146 f21ac

Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку

26-річний Артем Скороходько — один із засновників фотопроєкту Behind Blue Eyes (За блакитними очима). У межах цієї ініціативи діти із деокупованих сіл на плівку фотографують […]

Яна Баришева – двічі переселенка

Двічі переселенка та вчителька з Бахмута: розповідаємо історію Яни Баришевої

Яна Баришева — двічі переселенка. Жінка родом із Дебальцевого, після початку війни у 2014 році вона евакуювалась у Бахмут. Тут донеччанка розпочала власну справу та […]

14:00, 06.04.2024 Микола Ситник
Ситуація на ринку праці

Втрата роботи серед переселенців/переселенок: чи є пріоритет на посади для чоловіків або жінок

Через російське вторгнення мільйони людей залишилися без роботи. Серед них — і мешканці та мешканки Бахмутської громади. Скільки людей вже знайшло роботу та чи є […]

13:05, 30.03.2024 Микола Ситник
Бахмутянка, яка знайшла житло

Як бахмутянка отримала дім: життя переселенців у містечку Хансена

“Містечко Хансена” – це нові домівки для переселенців у Тарасівці на Київщині, які збудували благодійники. Оселю здають у безоплатну оренду терміном на 5 років. Бахмутянка […]

Гуманітарна допомога для чоловіків та жінок

Гендерні обмеження доступу до гуманітарної допомоги: чи справді чоловіки мають менший пріоритет

Практично щодня наша редакція повідомляє про видачу гуманітарної допомоги у різних містах України: Київ, Харків, Львів, Суми та багато інших. Однак часто ми бачимо, що […]