На Донеччині триває евакуація, нею займаються не тільки обласні адміністрації, але й волонтери. Зокрема, це гуманітарна місія “Пролісок”, яка регулярно рятує людей із зони бойових дій. Євген Ткачев, один з тих волонтерів, який продовжує вивозити людей з найважчих ділянок, Часів Яр не виняток. Вчора звідси також евакуювали людину.

Про те, як відбувається евакуація, як на неї вплинула комендантська година, та чи можна виїхати з малими та великими тваринами — читайте в матеріалі.

Евакуація з Донеччини, як вивозять людей

Щоб евакуюватися з Донецької області люди звертаються за номерами до місцевих адміністрацій, відбувається це, як точково, коли приїздять за однією людиною, так й масово. Наприклад, “Пролісок” на прохання адміністрацій замовляє великі авто, збирає охочих виїхати й автобусами евакуюють мешканців з прифронтових територій вглиб України.

“Наприклад, військова адміністрація домовилась з санаторієм чи гуртожитком, зібрала заявки людей й ці люди вже цілеспрямовано туди їдуть. Так евакуювали людей на Полтавщину”, — пояснює Євген Ткачев.

“Пролісок” також організовує для евакуйованих психологічну допомогу, пояснює, як отримати та оформити виплати, допомагає тим, хто втратив документи тощо.

Нова комендантська година, яка діє на Донеччині не заважає людям евакуюватися пояснює волонтер. У Костянтинівській та Іллінівській громадах від 7 жовтня діють нові правила пересування, з 15:00 до 11:00. Водночас деякі волонтери мають перепустки й можуть пересуватися, коли це потрібно, аби вивозити людей у безпечніші регіони.

“У нас не було таких випадків, коли поліція чи військові не дозволили у комендантську годину добратися до пункту евакуації рейсу. Навпаки, вони підвозять й допомагають людям”, — пояснює волонтер.

Для тих, хто не може пересуватися самостійно організовують евакуацію під наглядом медиків чи супроводжуючої особи. “Пролісок” для цього винаймає машини швидкої допомоги, тож людина з комфортом доїздить до будь-якої точки в Україні.

“Така евакуація я вважаю дуже необхідна й вона є дефіцитною. Ці послуги коштують найбільше, й люди просто не можуть собі дозволити, але завдяки цій евакуації щоденно люди виїжджають. Фінансування на це виділяє Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, а також Гуманітарний фонд для України. Різні проєкти фінансують різний напрямок”, — каже Євген Ткачев.

Як евакуюватися з тваринами?

Евакуюватися з тваринами з Донеччини можна, пояснює волонтер. Євген Ткачев додає, що він за час роботи у “Проліску” вивозив різних тварин, як малих, так й великих. Але все залежить від тварини, якщо собака агресивна та кидається на людей в автобусі, її не зможуть везти евакуаційним автобусом з іншими людьми, які мають домашніх улюбленців. Тому власникам важливо подбати про те, щоб їх тварина була безпечною для інших, наприклад везти її в переносці.

“Таких тварин все одно вивозять, меншими бусиками стараються виїхати з ними. Люди звертаються й до волонтерів, які допомагають евакуювати не соціалізованих собак. На жаль тварин у прифронтовій зоні залишається багато. У Часів Ярі безпритульних собак також вистачає. Але ми евакуйовували різних тварин не лише собак та котів, але й кіз й напіввовків”, — додає волонтер.

Він наголошує, що важливо аби й власники тварин заздалегідь думали про житло, якщо вони переміщаються з великими тваринами, адже волонтери цим не можуть опікуватися. Вони готові допомагати з усім: вивозом, виплатами, соцдопомогою тощо, але перейняти відповідальність за тварину не можуть, власник має подбати про це.

Бували випадки, коли люди виїздили залишаючи тварин у прифронтовій зоні. Зокрема, пригадує Євген Ткачев, так залишили кіз у Часів Ярі. Їхати за ними було дуже небезпечно, але волонтери з UA Animals врятували тварин, поїхавши туди.

Евакуація з Донеччини

Для того, щоб евакуюватися потрібно:

• залишити заявку за телефонами 0 800 500 121 або +380 (73) 050 0121 у Viber, Whatsapp, Telegram чи Signal;
• дістатися до місця збору  безпосередньо у вашому населеному пункті, звідки здійснюватиметься підвіз до евакуаційного потягу.

Для евакуації осіб з тяжкими хворобами чи інвалідністю потрібно звертатися за наступними номерами: 

• 0 800 332 614;
• +380 (99) 710 4872;
• +380 (99) 311 5314;
• +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

• На Львівщині відкрили новий прихисток для ВПО: чи є ще місця для заселення
• Як евакуюватися зі Званівської та Сіверської громади: контакти
• Початок опалювального сезону в Покровську під великим питанням: яка ситуація в місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині суд виніс вирок жінці, яка допомагала російським військам визначати цілі для ударів по позиціях Сил оборони України. За державну зраду в умовах повномасштабного вторгнення її засудили до 15 років позбавлення волі з повною конфіскацією майна.

Про це повідомили в Донецькій обласній прокуратурі.

Робота на ворога на Донеччині

За даними слідства, засудженою виявилася жителька селища Нью-Йорк, яке належить до Торецької громади. Через наближення лінії бойових дій вона була змушена переїхати до Краматорська. У грудні 2024 року на жінку через месенджер Telegram вийшов співробітник російської Федеральної служби безпеки. Вона прийняла його пропозицію щодо співпраці.

Для збору розвідувальної інформації агентка використовувала свою професійну діяльність. Працюючи водійкою, жінка щодня розвозила хліб по місцевих торговельних закладах. Такий постійний маршрут дозволяв їй непомітно моніторити навколишню обстановку.

Протягом трьох місяців водійка регулярно звітувала своєму російському куратору. Головним завданням жінки було виявлення та фіксація місць дислокації підрозділів Збройних Сил України.

Вона збирала інформацію одразу в кількох населених пунктах та громадах регіону: у Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, а також на території Торецької та Іллінівської громад. Особливу увагу під час своїх робочих поїздок агентка звертала на розташування українських блокпостів та локації зосередження військової техніки оборонців.

Затримання та позиція обвинуваченої

Протиправну діяльність жінки вдалося викрити та припинити у березні 2025 року. Досудове розслідування у цій справі проводили слідчі Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

До моменту ухвалення вироку фігурантка перебувала у слідчому ізоляторі. Прокурори Донецької обласної прокуратури надали суду беззаперечні докази її вини у злочині, передбаченому частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України. Попри наявну доказову базу, жінка так і не визнала своєї провини в цьому особливо тяжкому злочині.

Читайте також:

Підпалив військове авто і передавав дані про ЗСУ: мешканця Краматорська підозрюють у державній зраді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.

Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.

Спорт на паузі: як почався шлях волонтера

Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.

“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.

Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.

Чому саме Донеччина

Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.

“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.

Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою. 

“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.

Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті

Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.

“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.

Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою

Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.

“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.

Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.

“Чорний список” відмовників

Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.

“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.

Евакуація тварин

Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.

“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков. 

Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.

Емоційне вигорання та втрата побратима

Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.

Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.

“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.

Плани після війни

Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.

“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.

Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.

Читайте також:

“Хочу, щоб мої вірші лікували душу”: історія поетеси Мар’яни Куриці, яка своєю поезією представила Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!