У суботу, 14 вересня, Бахмут відзначатиме 453 річницю заснування. Другий рік бахмутяни не можуть зустріти свято в рідному місті, адже воно знаходиться в російській окупації. Тому святкові заходи до Дня Бахмута влаштовують у різних містах України.

Що заплановано на День Бахмута цьогоріч — редакції розповіла начальниця Управління культури Бахмутської міськради Інна Булгакова.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть у Києві

14 вересня День Бахмута відзначать у столичному парку Наталка. Свято організовують Управління культури та Управління спорту Бахмутської міськради спільно з київським Центром підтримки бахмутян. Початок свята об 11:30.

Що заплановано:

• висадка алеї троянд;
• фотозона “Прогулянка вуличками Бахмута”;
• концертна програма від зразково-показового оркестру Збройних сил України;
• спортивно-оздоровчий захід “Вільний Бахмут”;
• інтерактивний ігровий майданчик “До нас приєднайся — разом з нами розважайся”;
• майстер-клас із виготовлення паперової троянди в техніці паперова пластика “Бахмут місто троянд”;
• майстер-клас із виготовлення метелика з синельного дроту “Кольоровий метелик моєї мрії”;
• персональна виставка робіт декоративно-прикладної творчості майстрині Світлани Крошки “Квіти на моєму підвіконні”;
• виставка-продаж робіт декоративно-прикладної творчості “На згадку про свято”
• майстер-клас з виготовлення об’ємного паперового колоска в техніці орігамі “Колосок”;
• персональна виставка картин Тетяни Салієвої “Мій дім — моя країна”;
• майстер-клас із оформлення дерев’яних магнітів в формі серця “Кольори рідного міста”;
• розпис дерев’яних магнітів акриловими фарбами;
• куліш;
• показові виступи борців з вільної боротьби та сумо, легкоатлетичні естафети, змагання з шахів, змагання з футболу та баскетболу.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть у Дніпрі

14 вересня День Бахмута відзначать і у Дніпрі. Точна локація проведення свята ще уточнюється. Його організовують Управління культури Бахмутської міськради спільно з дніпропетровським Центром підтримки бахмутян.

Що заплановано:

• “Кольори Бахмута” — холлі, бульбашкове шоу, кольорові фарби та крейда, різнокольорові літачки із побажаннями, майстер-клас “Веселка бажань”;
• “Бахмут — чемпіон” — спортивні конкурси та змагання;
• “Інтелектуальний Бахмут” — вікторини, інтелектуальні ігри;
• “Співочий Бахмут” — відгадування пісень та караоке;
• “Творчий Бахмут” — костюмована мінівистава казка по ролям;
• “Мрійливий Бахмут — Тропою бажань у наше майбутнє” — на фасаді будівлі заготовлені великі аркуші для малюнків та надписів;
• “Незламний Бахмут” — флешмоб разом із фотосесією з фарбами холлі у кольорах міста;
• фотозони.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть у Жовтих Водах

У Жовтих Водах День Бахмута відзначатимуть два дні в осередку підтримки бахмутян “З Бахмутом у серці”.

У п’ятницю, 13 вересня, о 10:00 біля осередку висадять троянди, як символ Бахмута.

У суботу, 14 вересня, в осередку розпочнеться велике свято. Воно розпочнеться о 10:00. Під час святкування заплановано:

• флешмоб з ключами від домівок бахмутян “Бахмут — мої мирні спогади”;
• концертна програма гуртків Жовтоводського Палацу культури;
• розважальна програма для дорослих: майстер-клас “Троянди Бахмуту” із виготовлення троянд з фоамірану, фото на фоні улюблених місць Бахмута;
• розважальна прогарама для дітей: майстер-клас із виготовлення ляльок-мотанок;
• ігровий майданчик для дітей;
• робота аніматорів;
• частування кашею та смаколиками, які приготували бахмутяни;
• танцювальний флешмоб.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть в Одесі

14 вересня День Бахмута відзначать в одеському парку ім. Шевченка. Свято організовує осередок підтримки бахмутян “З Бахмутом у серці. Одеса”.

Що заплановано:

• виставка малюнків і поробок;
• виступи талановитих бахмутян;
• розважальна частина з аніматорами для дітей;
• програма для дорослих з інтелектуальними і розважальними конкурсами;
• спільна фотосесія.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть у Львові

14 вересня День Бахмута відзначать у львівському палаці Гната Хоткевича. Свято організовує осередок підтримки бахмутян “З Бахмутом у серці. Львів”. Початок о 13:00.

Що заплановано:

• презентація картини “З Бахмутом у серці”;
• майстер-класи;
• похід у театр.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть у Кривому Розі

14 вересня День Бахмута відзначать в осередку “З Бахмутом у серці. Кривий Ріг” та в Палаці культури “Мистецький”. Початок об 11:00.

Що заплановано:

• соціальна шафа;
• програма для дорослих з переглядом фільму;
• розважальна програма для дітей;
• солодкий стіл для дітей.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть у Полтаві

14 вересня День Бахмута відзначать у Полтаві. Точна локація ще уточнюється. Організовує свято осередок підтримки бахмутян у Полтаві.

Що заплановано:

• концертна програма “Серце з Бахмутом”;
• творча зустріч з переселенцями “Місто Бахмут у серці назавжди”;
• спогади, знайомство з творчими роботами художникам Миколи Єрьомки;
• творчий майданчик для дітей з виготовлення троянди з фоамірану “до Дня міста “Троянда Бахмута”;
• майстер-клас із розпису дерев’яних заготовок магнітів у формі серця “З Бахмутом у серці”;
• творча виставка робіт “Природа рідного краю” учасників зразкової студії образотворчого мистецтва “Колір”.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть у Кам’янці-Подільському

14 вересня День Бахмута відзначать у кам’янець-подільському ЦКМ “Розмай”. Свято організовують активні бахмутяни.

Що заплановано:

• флешмоб “На каву”;
• висадка троянд біля ЦКМ “Розмай”;
• конкурс малюнка “З Бахмутом у серці”;
• майстер-клас “Лялька-мотанка”
• майстер-клас “Плетіння маскувальних сіток”
• польова кухня: куліш, пиріжки, узвар;
• концертна програма.

День Бахмута-2024: як відзначатимуть у Гощі

13 вересня День Бахмута відзначать у Гощі на площі біля Бахмутського центру професійно-технічної освіти. Початок свята о 12:00.

Що заплановано:

• виготовлення сталевого серця з трояндами “З Бахмутом у серці”;
• випічка паляниці із символікою;
• приготування та пригощання гостей найдовшим у Гощі бутербродом зі смальцем;
• приготування бахмутського кулешу;
• створення алеї троянд, як вдома біля Бахмутського ЦПТО;
• проведення вікторини для присутніх.

Читайте також:

• “Мій бахмутський спогад”: редакція оголошує інтерактивний конкурс до Дня міста
• Росіяни поділилися новими кадрами з Бахмута: як виглядає місто на початку осені
• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Благодійний фонд “До України з любов’ю” відкрив прийом заявок на безкоштовне проживання для родин, які постраждали внаслідок бойових дій. Внутрішньо переміщені особи мають можливість отримати тимчасовий прихисток у новозбудованому житловому комплексі на території Київської області.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Набір на безкоштовне житло для ВПО на Київщині

Програма розрахована на родини, які змушені були залишити свої домівки та раніше проживали на тимчасово окупованих територіях або в районах ведення активних бойових дій. Під час відбору кандидатів організатори надаватимуть перевагу сім’ям, які виховують дітей.

Учасників програми розміщуватимуть у сучасних таунхаусах. Нове містечко для переселенців наразі будується у селі Дмитрівка Київської області за півтора кілометра від Варшавської траси. Заселення першої черги мешканців попередньо заплановане на жовтень 2026 року.

Які дані необхідні для заявки

Для участі у відборі претенденти мають заповнити електронну форму. В анкеті потрібно надати детальну інформацію про родину:

• адреса електронної пошти;
• прізвище, ім’я та по батькові;
• поточний вік;
• контактний номер телефону;
• ідентифікаційний податковий номер;
• інформація про наявність зруйнованого майна та його розташування;
• повна адреса реєстрації місця проживання;
• поточна адреса та умови проживання із зазначенням вартості оренди;
• наявність довідки ВПО, оформленої у період з 2022 по 2026 роки;
• склад сім’ї із зазначенням даних про всіх членів, їхнього віку та місця навчання чи роботи;
• загальний розмір доходу родини.

До заявки необхідно завантажити спільну фотографію всіх членів родини, які планують проживати в таунхаусі. Розмір файлу не повинен перевищувати 10 мегабайтів.

Окремим блоком в анкеті є розповідь про історію сім’ї під час війни. Організатори просять заявників описати найважчий момент від початку повномасштабного вторгнення та згадати про втрачені речі, які мають для них особливе значення.

Також необхідно розповісти про вплив війни на дітей, їхні спогади про минуле життя та зміни, з якими вони зіткнулися. Учасників просять описати одну подію, яка найкраще ілюструє пережитий досвід, та поділитися найціннішим спогадом з довоєнного часу. Надана інформація допоможе фонду та потенційним партнерам краще зрозуміти життєві обставини кожної родини.

Читайте також:

Уряд обмежив використання житлових ваучерів для ВПО: що змінюється

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вона народилася у пологовому будинку в українському Донецьку, виросла на околиці Бахмута, писала перші вірші ще школяркою, а українською почала говорити за рік до повномасштабного вторгнення. На юнку сильно вплинула тема Розстріляного відродження. Сьогодні вона читає поезію зі сцени, викладає англійську, живе в Києві, після масованого обстрілу купила мухуловку, й говорить про Донеччину так, ніби складає її заново — зі спогадів, текстів і людей. Це все про Естер, 23-річну поетесу з Бахмута. Колись Естер любила гуляти залізничними коліями, які вели з бахмутського Бугра до центру міста. Зараз вона говорить про Донбас не лише як про місце, де минуло дитинство. Для неї це пам’ять, яку потрібно зберегти, поки ще є кому її розповідати. У нашій розмові дівчина згадує про закриття акушерського відділення у Слов’янську — останнього на Донеччині, де народжувалися малюки. Естер каже, “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”.

Історію Естер читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“Я виросла на Бугрі, де природи було більше, ніж культури”

У багатьох Бахмут асоціюється із соляними шахтами, заводами, трояндами або старою архітектурою центральної частини міста. У нашої героїні він ж починається зовсім в іншому місці — на Бугрі. Цей район для неї асоціюється з дитячими роками. Район був віддалений від культурного життя, зате поруч були посадки, лісосмуги, залізничні колії й довгі прогулянки, які для підлітки ставали маленькими пригодами. Вона згадує Бахмут по-своєму. Каже, що район, у якому зростала, був маргіналізованим, а для багатьох підлітків російська культура здавалася єдиною можливою.

“Я жила на Бугрі, на виїзді з міста. Це був доволі зелений район. Біля літачка був сквер, куди виходили гуляти діти, а якщо пройти трохи далі: посадка, лісосмуги, залізничні колії, якими можна було дійти до центру. Для нас це була пригода. Але водночас це був район, дуже віддалений від культурного життя. Ми тоді всі думали, що російська культура — це круто. Слухали російський реп, пили банку “Рево” і вважали себе дуже дорослими. Це була така культура: більше випити, більше покурити, бо більше нічого робити. Зараз я розумію, що це теж був наслідок середовища, у якому ми росли.”, — ділиться спогадами дівчина.

Попри це, її власне дитинство було наповненим. Вона багато читала, малювала, подорожувала разом із батьками Кримом і Приазов’ям. Щороку родина намагалася кудись поїхати: наприклад, в Алушту, Маріуполь або до лісів поблизу Лимана.

“Я пам’ятаю український Крим як абсолютно вільне місце. Це були гори, свіже повітря, чиста вода і дуже доброзичливі люди. Ми жили в маленьких будиночках біля моря, і майже завжди закінчувалося тим, що ввечері знайомилися із сусідами, разом смажили шашлики, вечеряли. Люди дуже легко спілкувалися між собою. Зараз мені важко уявити, що там залишилася така сама атмосфера”, — каже бахмутянка.

У дитинстві Естер ще не думала про ідентичність чи колоніальну спадщину. Як і більшість дітей, просто жила своїм життям. Революцію Гідності дівчинка дивилася по телевізору. Хотіла поїхати до Києва, але їй було лише дванадцять. У її класі були діти, пригадує Естер, чиї родини після 2014 року переїхали до окупованого Криму.

Примітка. Що відбулося в Бахмуті у 2014 році, дивіться у відео нижче.

Були й дорослі, які сперечалися про політику. Але сама вона тоді ще жила у своїй маленькій бульбашці: школа, дім, книги. Лише через кілька років усе почне змінюватися. І почнеться це… зі шкільного підручника української літератури.

Українська мова, яка почалася зі шкільної програми

Естер ділиться, що до старших класів російська була звичною мовою її життя. Перелом стався під час підготовки до ЗНО. Перечитуючи твори українських письменників і дізнаючись більше про Розстріляне відродження, вона побачила зв’язок між історією та тим, що відбувалося навколо неї. Рішення перейти на українську для Естер не було модним чи простим. Навпаки, пригадує дівчина, у Бахмуті 2021 року воно виглядало незвично навіть для людей із проукраїнськими поглядами.

“Коли ми проходили українську літературу, я читала про Розстріляне відродження, про те, що Радянський Союз зробив із нашою культурою. І я подумала — ось зараз відбувається буквально те саме. Ми досі говоримо російською саме тому, що сюди колись прийшов Радянський Союз. Я вирішила спробувати говорити українською. Було дуже страшно. Я почувалася неправильною. Пам’ятаю, як директорка моєї гімназії, яка сама викладала українську мову, підійшла до мене і сказала: “Я чула, що ти говориш українською. Що сталося?”. А потім усміхнулася: “Подивимося, наскільки тебе вистачить”. І це була людина з абсолютно проукраїнською позицією. Навіть для неї здавалося чимось незвичним”, — пригадує дівчина.

Саме цей вибір для Естер згодом визначить не лише мову її повсякденного життя, а й мову поезії. Але спочатку буде переїзд до Львова — міста, яке виявиться зовсім не таким, яким вона його уявляла.

Львів став містом, де вона вперше дозволила собі бути собою

Після школи Естер свідомо обирає для навчання Львів. Вибір на це місто впав не просто так — дівчинка захопилася чеською мовою, і шукала університети із сильною базою для навчання. Один із таких виявився у Львові. Вона їхала із чітким планом: спершу навчання, а потім програми обміну і Чехія. Але вже перші місяці у Львові дали значно більше — можливість почати життя без страху, що хтось засудить її за українську мову. Та тут варто зазначити, що свої перші вірші Естер написала ще вдома. Тоді це була особиста потреба, її спосіб прожити емоції, які не вдавалося пояснити словами. Але у Бахмуті, зізнається у розмові дівчина, тоді вона не знала жодної людини, яка теж писала б поезію.

“Я хотіла втекти з цього грубого, жорстокого міста, яким тоді бачила Бахмут. Коли приїхала у Львів, перше, що відчула, — свободу. Ніхто мене не знав. Я могла бути будь-ким. Я була шалено закохана в архітектуру, у те, наскільки все культурно, навіть у те, що люди кажуть “та”, а не “да”. Найважливіше було інше, що я могла спокійно говорити українською мовою. Для мене це стало справжнім відчуттям свободи. Я писала ще в Бахмуті. Поезія завжди була для мене віддушиною. Просто у Львові я знайшла своє ком’юніті. Бо в Бахмуті я досі не знаю жодної людини, яка була б поетом. Де вони всі заховалися — не знаю. Спочатку це було дуже незграбно, бо коли думаєш російською, структура речень зовсім інша. Українська змушує шукати інші образи, інші слова. І цей перехід був непростим”, — пригадує бахмутянка.

Втім, ідеалізованим це місто для Естер залишалося недовго. Уже на першому курсі вона побачила, що навіть далеко від Донеччини люди можуть романтизувати російську культуру. Це стало для неї несподіванкою, адже вона приїхала з регіону, який уже відчував її наслідки.

“Мене дуже дивувало, коли люди, які називали себе інтелігенцією, починали захоплюватися пушкіним чи російською культурою. Я втекла з місця, де бачила, до чого це призводить. А тут, у Львові, люди дивилися на росію через рожеві окуляри. Я розуміла, звідки це береться, але мені було дуже важко це прийняти”, — говорить дівчина.

Згодом Естер ухвалює рішення переїхати до Києва.

“Я не знаю, як помістити це горе у слова”

Попри активне літературне життя, останнім часом Естер пише значно менше. Каже, що біль не зник, він просто змінився. Якщо у 2022 році слова ніби самі виходили назовні, то тепер горе стало тихішим. Вона багато читає, аналізує тексти інших авторів і чесно говорить про власний стан.

“Я зараз перебуваю в такій поетичній тиші. Пишу значно менше, ніж раніше. Мені здається, у 2022 році біль був настільки сильним, що його просто треба було викричати. Зараз минуло майже п’ять років, і моє горе ніби законсервувалося. Я не знаю, як його вмістити у слова. Я більше читаю, аналізую. Можливо, колись ці слова знову прийдуть”, — розмірковує дівчина.

Разом із війною змінилося й повсякденне життя. Уже в Києві вона, як і мільйони українців, звикає до безсонних ночей, сирен і постійної напруги. Каже, що після масованих атак стало складніше спати, їсти й будувати будь-які плани. Одного разу серед нічного обстрілу вона несподівано замовила собі кімнатну рослину:

“Я пам’ятаю, як після одного з масованих обстрілів о третій ночі замовила собі мухоловку. Просто подумала: я можу померти будь-якої миті, а цієї рослини в мене досі немає. Це звучить дивно, але мені здається, що люди зараз так переживають стрес. Ми робимо імпульсивні покупки, ухвалюємо дивні рішення, бо психіка вже просто не витримує”.

“Можливо, ми останні люди, які народилися на Донбасі”

Коли Естер говорить про свою місію, вона майже не говорить про себе. Вона постійно повертається до Донеччини. Не до території — до людей, пам’яті, культури, голосів, які росія намагається стерти вже не перший рік. Вона згадує інших поетів із Донецька, літературні вечори, які проводилися навіть в окупації, людей, які продовжували читати українську поезію там, де за це можна було заплатити життям. Каже, що саме культура сьогодні фіксує те, що переживає країна, значно чесніше за будь-який підручник.

“Я думаю, завдання для молодих людей з Донеччини однозначно є. Росія намагається стерти нас. І, можливо, ми — останні люди, які народилися на Донбасі. Якщо ми не будемо нести цю пам’ять, більше ніхто цього не зробить. Поезія для мене — це спосіб поповнювати культурний резерв. Я не хотіла б, щоб наші нащадки знали цю війну лише зі сторінок підручників. Поезія — це живе свідчення часу. Це спосіб показати, як люди насправді переживали все, що з нами сталося”.

Вона не приховує, що її дратують стереотипи про Донеччину. Особливо ті, які досі зводять людей із цього регіону лише до російської мови або радянського минулого. Каже, за цими твердженнями, люди часто не помічають тих, хто багато років будував українську культуру на Донбасі. Естер переконана, час перестати дивуватися українській мові людей зі східної частини України.

“Мені досі часто кажуть: “У тебе така гарна українська, як для людини з Донбасу”. І мені щоразу хочеться відповісти: ми всі вчили українську мову в школі, складали ЗНО, читали Шевченка, Підмогильного, українську літературу. Мої російськомовні однокласники прекрасно можуть говорити українською. Просто настав час позбутися цього стереотипу. Ми не менш українські, ніж будь-хто інший”, — каже дівчина.

Вона не вважає мову формальністю чи питанням моди. Для неї це те, що визначає, яку культуру людина підтримує і для кого працює її творчість. Саме тому всі свої тексти вона давно пише українською.

Сьогодні Естер живе у Києві. Викладає англійську мову, навчається в магістратурі, інколи читає поезію на літературних вечорах. Вона чесно говорить про втому, про депресію, про безсонні ночі після російських атак, але навіть тоді, коли не народжуються нові вірші, вона продовжує робити те, що вважає своїм обов’язком, зберігати пам’ять. Адже Бахмута, у якому вона виросла, більше немає. Є лише люди, які пам’ятають його зелені посадки, залізничні колії, дитячі прогулянки до центру міста, літак на Бугрі й море, до якого щоліта возили батьки. І поки ці люди розповідають свої історії, Донбас продовжує жити, не лише на карті, а й у культурі, мові та пам’яті.

До теми:

“Допомагаю війську, бо без нього не буде нічого”: історія волонтерки Жанни з Бахмута, яка закриває збори для ЗСУ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!