Цієї осені в Києві відкрили простір допомоги переселенцям з Нікольської громади Маріупольського району Донеччини. Тут люди можуть отримати різну допомогу і консультації фахівців. Хоч хаб вже і відкрився, селищна рада планує покращити цей простір для комфорту відвідувачів. Щоб реалізувати задумане, громада розробила проєкт і подала його на конкурс “Громада на всі 100”.

Про мету проєкту і важливість його реалізації редакції “Бахмут IN.UA” розповіла директорка Нікольської опорної школи №1 Юлія Тимчак.

Хаб для ВПО з Нікольської громади в Києві

Цієї осені в Києві відкрився хаб, де переселенці з Нікольської громади можуть отримати допомогу. Його облаштували у приміщенні, яке орендувала Нікольська селищна рада. Облаштування простору зайняло чимало часу, адже його створювали буквально з нуля — приміщення потребувало серйозного ремонту. До робіт залучали волонтерів і благодійників.

Тепер у планах громади — створення комфортних умов для відвідувачів. Для цього селищна рада розробила проєкт і подала його на всеукраїнський конкурс “Громада на всі 100”.

“Нікольська громада наразі є повністю окупованою. Ті, хто змогли евакуюватися, можуть отримати допомогу і підтримку в цьому хабі. Над проєктом покращення умов у просторі працювала команда Нікольської селищної ради, а громадські активісти допомагали в тому, щоб зробити його максимально якісним”, — розповіла Юлія Тимчак.

“Громада на всі 100”: проєкт Нікольської громади

Наразі в хабі працють ЦНАП, соціальний відділ, бібліотека, медична кімната з медиками релокованої лікарні Нікольського, дитяча кімната, кабінети психологічної та юридичної консультацій. Також тут функціонує кімната історії сучасної російсько-української війни.

Регулярно в хабі надають допомогу людям, однак з настанням холодів тут виникла проблема — відсутність опалення. Це є чи не найбільшим викликом для роботи осередку допомоги.

“Потреби, що представлені у проєкті, формувалися за запитами. Однією з основних є оновлення системи опалення, адже орендоване приміщення, в якому працює хаб, не опалюється. Звісно, працювати в таких умовах важко. Раніше ми закупили обігрівачі, але й це не вирішило проблему. Якщо їх вмикати в кожній кімнаті, то не витримує електромережа. Є певні питання, які треба невідкладно вирішувати, тому ми маємо надію на перемогу в конкурсі “Громада на всі 100”, — зазначає Юлія Тимчак.

Проєкт Нікольської громади передбачає фінансування в 4,1 мільйонів гривень. За ці кошти громада планує:

• оновити систему опалення та санітарний вузол у приміщенні хабу;
• встановити пандуси і підйомник для маломобільних людей;
• купити генератор, джерело безперебійного живлення до нього та портативні джерела живлення (EcoFlow);
• придбати офісну техніку для повноцінного функціонування ЦНАПу;
• укомплектувати Пункт Незламності й бомбосховище;
• придбати спеціалізований автомобіль з інклюзивним обладнанням для соціальної служби;
• придбати допоміжне медобладнання та обладнання для реабілітації воїнів.

Хаб Нікольської громади: як підтримати

З усіх поданих проєктів на конкурс “Громада на всі 100” буде відібрано 40 переможців. 20 із них — за певними критеріями відбору, і ще 20 — за голосуванням людей.

“За критеріями, швидше за все, наш проєкт не проходить, бо громада є окупованою. Тому в нас є надія лише на голосування. Просимо всіх небайдужих підтримати наш проєкт, аби громада могла якомога якісніше надавати підтримку переселенцям”, — звертається Юлія Тимчак.

Віддати свій голос за Нікольську громаду можна за посиланням.

Читайте також:

• Доступне житло для ВПО: які програми діють в Україні
• ВПО, які мешкають на Дніпропетровщині, можуть отримати грошову допомогу
• У Запорізькій області відкрили безоплатний прихисток для жінок-ВПО з дітьми

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше противник атакує на Покровському напрямку, де протягом доби зупинили понад 30 штурмів. Але, якщо порівнювати з попереднім днем, то загалом на Донеччині протягом минулої доби зафіксували 90 наступальних дій противника, що на 22 менше ніж вчора. Зменшення атак зафіксовано на всіх напрямках, окрім Лиманського.

Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.

Що відбувається на фронті Донеччини

Найбільше атак протягом минулої доби, 23 липня, зафіксовано на Покровському напрямку. За твердженням Генштабу, тут зупинили 36 штурмів противника (на 6 менше, ніж вчора). Окупанти атакували в районах Новоолександрівки, Родинського, в напрямках Дорожнього, Новогришиного, Василівки, Котлиного, Новопавлівки, Ганнівки, Шевченка, Никанорівки, Нового Донбасу, Гришиного, Мирного та Удачного.

На Костянтинівському напрямку минулої доби російська армія провела 16 атак (на 9 менше, ніж вчора). Окупанти атакували в районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки та в напрямку Миколайпілля.

Штурмували окупанти і на Слов’янському напрямку. Тут противник атакував 19 разів (на 6 менше, ніж вчора), намагаючись просунутись у районах Кривої Луки, Закітного, Різниківки, в напрямках Пискунівки, Миколаївки та Рай-Олександрівки.

На Лиманському напрямку росіяни намагалися вклинитись в українську оборону в районах Лимана, Ставків, Озерного і в напрямку Новоселівки. Загалом минулої доби тут відбулося 15 боєзіткнень.

На Краматорському напрямку противник провів чотири наступальні дії в бік Юрківки, Привільного, Никифорівки та Маркового.

Втрати рф за 23 липня

За даними Генштабу ЗСУ, протягом 23 липня російська армія втратила:

• близько 1 410 військових;
• 10 танків;
• 6 бойових броньованих машин;
• 76 артилерійські системи;
• 7 РСЗВ;
• 1 засіб ППО;
• 1 літак;
• 12 наземних робототехнічних комплексів;
• 1 652 БПЛА оперативно–тактичного рівня;
• 544 одиниці автомобільної техніки;
• 1 одиницю спецтехніки.

Читайте також:

• На Донеччині змінили порядок подачі сигналів системи повітряної тривоги
• Українські дрони знищили цінну техніку окупантів на Донеччині
• Чому Бахмут більше не є російським тилом — пояснює експерт

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олена Никифорова — юна бахмутянка, яка мешкає у Києві. Тут вона отримала диплом магістра та працює у сфері комунікацій: поєднує посаду PR- та SMM-менеджерки. За 3 роки життя в Києві вона успішно інтегрувалася в місцеве оточення, але продовжує плекати в собі любов до рідного сходу і розповідає про свій край новим знайомим.

Редакції Бахмут IN.UA Олена Никифорова розповіла про свої спогади про Бахмут та налагодження життя на новому місці.

Спогади про Бахмут

Олена Никифорова народилася 2002 року в Бахмуті. Дівчинка навчалася у школі №5 та була активною дитиною — займалася волейболом у міській дівочій команді, любила малювати та займалася творчістю.

Сьогодні вона має багато дитячих та юнацьких спогадів про рідне місто. Але один із найяскравіших — паради, які влаштовували до Дня міста.

“Мої батьки працювали на заводі шампанських вин, і часто брали участь у парадах зі своїм відділом. Мене теж брали з собою. Загалом День міста для мене, напевно, було одним із найкращих свят у році. Це був вересень, приємна погода, багато активностей. Ми часто збиралися сімейним колом на святкування. Я зараз проживаю в Києві, і тут День міста не такий, як у нас вдома — немає ярмарок, парадів. Тому я дуже сумую за цим”, — каже Олена.

Серед своїх улюблених локацій Олена Никифорова виокремлює набережну і Північний ставок, де вона часто любила гуляти.

“Мені найбільше подобалася наша набережна, яку недавно відбудували, там було дуже багато троянд. Також мені подобався Північний ставок. Хоч я жила дуже далеко від нього — в центрі — але мені дуже подобалося їздити туди і пішки спускатися з гірки до центру додому. Цю дорогу я дуже любила”, — згадує бахмутянка.

Як бахмутянка зустріла повномасштабне вторгнення

Після завершення навчання у школі Олена Никифорова вступила до Харкова, обрала спеціальність “Соціальна робота”. Коли почалася повномасштабна війна, вона була студенткою 2 курсу. 24 лютого дівчина була в гуртожитку. Зізнається, що коли почула перші вибухи, вона і її подруга з Маріуполя не сприйняли їх надто серйозно, бо вже переживали подібний досвід у 2014 році на Донеччині.

“Ми були удвох в кімнаті з моєю подругою з Маріуполя. І коли почули перші вибухи о п’ятій ранку, то не сприйняли це серйозно, тому лягли далі спати. Але згодом до нас забігли наші сусіди, кажуть: “Ви що, прокидайтеся, їдьте додому. Там почалася війна”. Ми з подругою переглянулися і такі: “Ну куди нам їхати?”. Їй до Маріуполя, а мені до Бахмута? Врешті-решт, подружка залишилася у Харкові. Вона перечекала всі ці події, десь на півроку виїжджала до Києва, а потім повернулася до Харкова. Я ж на другий день поїхала в Бахмут. Просто відчула, що треба до батьків додому”, — згадує Олена Никифорова.

Добиралася до Бахмута дівчина поїздом, але через руйнування залізничного мосту дорога зайняла 12 годин. Спочатку поїзд поїхав до Ізюма, потім повернувся до Харкова і об’їзним шляхом поїхав до Бахмута.

10 березня 2022 року Олена Никифорова вирішила виїжджати з рідного міста, батьки ж залишилися. Через 2 місяці, коли в Бахмуті посилилися обстріли, батьки Олени теж були змушені виїхати.

Спочатку родина проживала у невеликому селі на Черкащині. Досвід проживання там був складний через відсутність інфраструктури та роботи. Через деякий час батько Олени знайшов роботу в Умані, тому родина переїхала туди. Олена ж згодом вирішила їхати в Київ.

Про нове життя в Києві

У Київ Олена переїхала у 2023 році. Отримавши диплом бакалавра в Харкові, вона вступила на магістратуру в один із київських ВНЗ. Цьогоріч завершила навчання і отримала диплом за спеціальністю “Журналістика”.

Паралельно з цим дівчина працювала. Одразу після переїзду вона почала працювати у сфері громадського харчування, а потім отримала роботу за професією. Була кореспонденткою, SMM-менеджеркою, а зараз поєднує задачі PR- та SMM-менеджерки.

Дівчина зізнається, що за 3 роки Київ став їй другим домом. Тут вона змогла соціалізуватися, знайти нове оточенння та місця сили. Підтримує зв’язок і зі своїми подругами з Донеччини.

“Київ вже як другий дім. Але багато моїх подруг з Донеччини, я познайомилася з ними на навчанні в Харкові. Це дві подружки з Маріуполя, і одна з Костянтинівки. З оточення в Києві я знайшла собі коханого хлопця. Разом ми вже два роки, і це близька для мене людина. На роботі також дуже гарні люди. Є дівчата, з якими ми поза роботою спілкуємося, ділимося чимось особистим”, — розповідає Олена.

Саме розуміюче оточення, підтримка рідних і друзів допомогли Олені адаптуватися у столиці.

“Одна з моїх подруг вже жила в Києві, і я коли приїжджала, то ми вирішили жити разом. Тобто я їхала до своїх людей. Також мене дуже підтримували друзі, батьки. Загалом я не боюся складнощів і вважаю, що адаптуватися можна до всього. Особливо у моєму випадку, коли я вже не один рік тут живу. Звісно, у мене іноді буває сум за рідним містом, безвихідь, що вже не побачу дім. Але намагаюся мислити позитивно наскільки це вдається”, — зауважила дівчина.

Серед улюблених місць бахмутянки в Києві — Скляний міст. Тут, як вона каже, можна просто взяти паузу від шаленого ритму і помилуватися видом на місто.

“Це дуже банальне місце, але воно мені сподобалося ще під час першого візиту в Київ. Мені захопило дух від виду на місто, а ще я була здивована Трухановим островом. Я подумала, що це настільки класно, що можна жити в центрі міста і ходити купатися на річку неподалік. Раніше це було мрією — ходити щодня на цей міст. А зараз моя дорога на роботу пролягає через нього, і він мені не набрид. Мені дуже подобається, що є кілька хвилин щодня, щоб зупинитися, перевести подих, помилуватися містом і піти далі на роботу”, — розповідає Олена Никифорова.

Чи стикалася бахмутянка з упередженнями через статус ВПО

Живучи в Києві і маючи досвід вимушеного переміщення, Олена каже, що ні разу не стикалася з упередженнями чи ворожістю. Навпаки, має позитивний приклад, коли родина з Львівщини пропонувала допомогу її родині. Тому слова про те, що люди на заході країни не люблять людей зі сходу, вона не вважає на 100% правдою.

“Навіть з 2014 року, коли ми їздили до Львова, ніколи не було такого, що мені б хтось казав, що “понаїхали” чи щось таке. Такого не чую і зараз. Навпаки, десь у 2019-му році ми їздили з класом на обмін. Я жила тиждень у львівській родині в місті Мостиська, що майже біля кордону. Вони мені багато вишиванок дали, місцевих сувенірів. Я все це привезла додому, і батьки на знак вдячності теж їм надіслали наші сувеніри. І вже коли почалася війна, на першому тижні, мамі подзвонив невідомий номер. Страшно було, але ми взяли слухавку. А це дзвонила та родина, вони пропонували приїхати до них, бо пам’ятали, що я з Бахмута, і були в курсі подій. Ми були дуже-дуже вдячні. Хоч допомога не знадобилася, але було приємно, що люди пам’ятають. Існує стереотип, що на заході не люблять людей зі сходу, але в мене є власний аргумент, що це неправда”, — каже Олена Никифорова.

Бахмутянка не соромиться свого походження і досвіду вимушеного переїзду. Навпаки, розповідає про Донеччину своїм новим знайомим киянам.

“У нас було не просто місто, а культурний куточок на сході. Я постійно на роботі розповідаю, і людям, яких зустрічаю, що в нас була така гарна природа. Попри те, що наш Бахмут був гарним, в нас поруч були Голубі озера, ліси, Святогірск. Також я розповідаю про наш завод шампанських вин, Соледар, і всі дивуються, коли я говорю, що в нас було футбольне поле в соляній шахті. Якщо про це не розповідати, про це ніхто не буде знати. А я вважаю, що люди повинні знати чому ми сумуємо за нашим краєм, окрім того, що там був наш дім”, — підсумувала Олена Никифорова.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини
• “Донецькі Мальдіви”: як на Донеччині з’явилися пляжі на Авдіївських кар’єрах
• “Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!