Цієї осені в Києві відкрили простір допомоги переселенцям з Нікольської громади Маріупольського району Донеччини. Тут люди можуть отримати різну допомогу і консультації фахівців. Хоч хаб вже і відкрився, селищна рада планує покращити цей простір для комфорту відвідувачів. Щоб реалізувати задумане, громада розробила проєкт і подала його на конкурс “Громада на всі 100”.

Про мету проєкту і важливість його реалізації редакції “Бахмут IN.UA” розповіла директорка Нікольської опорної школи №1 Юлія Тимчак.

Хаб для ВПО з Нікольської громади в Києві

Цієї осені в Києві відкрився хаб, де переселенці з Нікольської громади можуть отримати допомогу. Його облаштували у приміщенні, яке орендувала Нікольська селищна рада. Облаштування простору зайняло чимало часу, адже його створювали буквально з нуля — приміщення потребувало серйозного ремонту. До робіт залучали волонтерів і благодійників.

Тепер у планах громади — створення комфортних умов для відвідувачів. Для цього селищна рада розробила проєкт і подала його на всеукраїнський конкурс “Громада на всі 100”.

“Нікольська громада наразі є повністю окупованою. Ті, хто змогли евакуюватися, можуть отримати допомогу і підтримку в цьому хабі. Над проєктом покращення умов у просторі працювала команда Нікольської селищної ради, а громадські активісти допомагали в тому, щоб зробити його максимально якісним”, — розповіла Юлія Тимчак.

“Громада на всі 100”: проєкт Нікольської громади

Наразі в хабі працють ЦНАП, соціальний відділ, бібліотека, медична кімната з медиками релокованої лікарні Нікольського, дитяча кімната, кабінети психологічної та юридичної консультацій. Також тут функціонує кімната історії сучасної російсько-української війни.

Регулярно в хабі надають допомогу людям, однак з настанням холодів тут виникла проблема — відсутність опалення. Це є чи не найбільшим викликом для роботи осередку допомоги.

“Потреби, що представлені у проєкті, формувалися за запитами. Однією з основних є оновлення системи опалення, адже орендоване приміщення, в якому працює хаб, не опалюється. Звісно, працювати в таких умовах важко. Раніше ми закупили обігрівачі, але й це не вирішило проблему. Якщо їх вмикати в кожній кімнаті, то не витримує електромережа. Є певні питання, які треба невідкладно вирішувати, тому ми маємо надію на перемогу в конкурсі “Громада на всі 100”, — зазначає Юлія Тимчак.

Проєкт Нікольської громади передбачає фінансування в 4,1 мільйонів гривень. За ці кошти громада планує:

• оновити систему опалення та санітарний вузол у приміщенні хабу;
• встановити пандуси і підйомник для маломобільних людей;
• купити генератор, джерело безперебійного живлення до нього та портативні джерела живлення (EcoFlow);
• придбати офісну техніку для повноцінного функціонування ЦНАПу;
• укомплектувати Пункт Незламності й бомбосховище;
• придбати спеціалізований автомобіль з інклюзивним обладнанням для соціальної служби;
• придбати допоміжне медобладнання та обладнання для реабілітації воїнів.

Хаб Нікольської громади: як підтримати

З усіх поданих проєктів на конкурс “Громада на всі 100” буде відібрано 40 переможців. 20 із них — за певними критеріями відбору, і ще 20 — за голосуванням людей.

“За критеріями, швидше за все, наш проєкт не проходить, бо громада є окупованою. Тому в нас є надія лише на голосування. Просимо всіх небайдужих підтримати наш проєкт, аби громада могла якомога якісніше надавати підтримку переселенцям”, — звертається Юлія Тимчак.

Віддати свій голос за Нікольську громаду можна за посиланням.

Читайте також:

• Доступне житло для ВПО: які програми діють в Україні
• ВПО, які мешкають на Дніпропетровщині, можуть отримати грошову допомогу
• У Запорізькій області відкрили безоплатний прихисток для жінок-ВПО з дітьми

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!