Лайк у обмін на айфон: як у Тік Ток просувають псевдосолідарність жінок

Лідія Гук Гук Лідія 14:00, 1 Листопада 2024
Стереотипи у Tik-Tok / фото ілюстративне, Unsplash

У час, коли соціальні мережі перенасичені рекламою, творці/творчині контенту постійно шукають нові підходи просування своїх блогів та продуктів для привернення уваги аудиторії. Однак, не всі. Бажаючи скоротити шлях до “успіху”, деякі блогер/к/и використовують стереотипи, що може допомогти контенту стати вірусним. Але чи завжди такий підхід виправданий? 

У статті ми розглянемо, що таке стереотипізація, чому вона досі існує в рекламі та завернення до жіночої солідарності для просування контенту на основі кейсів у Tik-Tok.

Стереотипізація у мережах

Стереотипізація — це спрощення складного, що створює поверхневе та часто викривлене зображення групи людей чи речей. Наприклад, до найтиповіших відносяться гендерні, расові та вікові стереотипи, представлення яких у рекламі рідко відповідає дійсності. Стереотипи часто використовуються в рекламі для створення впізнаваних образів, які можуть легко запам’ятатися споживачам. Хоча їх використання може бути ефективним інструментом для підвищення впізнаваності особистого блогу чи бренду, такий контент також може викликати серйозні етичні питання. 

Здавалось у час, де толерантність і свобода самовираження стали не менш важливими, ніж базові потреби, стереотипи про жінок, що з’явилися ще до когнітивної революції, досі живуть. 

Стереотипний образ жінок як утриманок глибоко вкорінений в історії. Жінки довгий час були економічно залежними від чоловіків, оскільки не мали права на кар’єру, освіту чи власність. У патріархальних суспільствах вони часто сприймалися доглядальницями чоловіків, а їхня роль обмежувалася веденням домашнього господарства та вихованням дітей. Навіть після того, як жінки отримали право на працю й стали економічно незалежними, цей стереотип продовжує існувати та використовуватись у медійних наративах.

“Псевдосолідарність” у Тік Ток

Редакція Бахмут.IN.UA виявила Tik-Tok тренд, у якому дівчата у відео просять інших користувачок про взаємодію із контентом — вподобати, прокоментувати, підписатись — через що, мовляв, хлопець чи чоловік купить їм стайлер компанії Dyson, собаку або виконають інші забаганки. Ці відео створюються людьми, які через Tik-Tok продають різноманітні товари для користування: одяг, аксесуари, курси, або прагнуть зробити свою сторінку більш популярною.

Потенційна взаємодія з користувачами, про яку просять авторки відео, підвищить впізнаваність самого акаунту. Ми поспілкувались із комунікаційницею проєкту Гендер в Деталях Альоною Грузіною про поширеність, мету та принципи роботи такого методу просування власних сторінок у соцмережах.

Лайки в обмін на речі

Акаунти та відео зі стереотипізацією в TikTok / колаж скриншотів

“Поширеність таких відео дуже висока, і, на перший погляд, в них немає проблематичності: жінки та дівчата різного віку, зовнішності, соціального достатку мінімумом зусиль отримають бажану річ, а інші жінки нібито демонструють сестринство та підтримку, залишаючи черговий коментар або лайк. Направду, проблематичність в таких відео є. По-перше, це закріплення гендерних стереотипів щодо того, що чоловік має заробляти та забезпечувати повністю сім’ю, а жінка має бути на його повному утриманні.” — коментує Альона Грузіна.

Хоча в цих відео жінки просувають образ жінки-утриманки, насправді авторки роликів, судячи з їхніх профілів, самі можуть себе забезпечити. Вони свідомо використовують цей стереотип, як інструмент для просування власного бренду та бізнесу. Створюючи контент, що відповідає популярному і провокативному образу, вони привертають увагу, збільшують кількість підписників і тим самим розширюють свою аудиторію, що, зрештою, допомагає у розвитку їхніх проєктів.

Як алгоритми Тік Ток читають тренди

Популярність таких відео в TikTok, де зосереджено понад 50% української молоді віком від 18 до 24 років, формує дискурс навколо гендерних стереотипів у просуванні контенту. Також, багато підлітків переглядають контент соцмережі щодня. Інформацію, яку вони споживають в інтернеті, має величезний вплив на формування їхньої системи цінностей і світогляду. Використання образу жінки як залежної від чоловіка фігури для реклами сприяє відтворенню цих моделей у реальному житті.

“Тренди в соцмережах побудовані на конкретних алгоритмах. Тобто, чим більше взаємодії із контентом (вподобання, коментарі, поширення чи збереження), про що просять авторки відео, тим більше шансів, що ролик стане популярним. Тож той контент, який апріорі закликає до взаємодії (як-то лайкніть, щоб мені купили дайсон), буде мати попит. Далі вже спрацьовує ефект масовості: якщо кілька роликів з таким підходом потрапили в рекомендації, то чому б мені або моєму бізнесу не зробити те саме, і от ми бачимо типові відео, які вже формують цілісний тренд. Який ми, власне, і аналізуємо.”

Є жінки, які вважають таку модель поведінки цілком нормальною, в той час, як інші її відкидають. Чоловіки також мають свої думки з цього приводу. Ті, хто не погоджується, часто залишають критичні коментарі, що, попри негативний характер, все одно сприяє підвищенню популярності контенту. Чим більше дискусій викликає тема, тим вище шанси на те, що відео потрапить у топ. Це підкреслює, що суперечливі теми завжди привертають увагу та викликають активні обговорення. Такі взаємодії, навіть якщо вони є критичними, стають частиною механізму просування, адже залучення аудиторії до діалогу робить контент більш помітним. 

Жіноча солідарність для просування 

Жіноча солідарність — важливий аспект феміністичного руху, який має на меті створення підтримуючої спільноти жінок, здатної разом боротися з несправедливістю, дискримінацією та мізогінією. Однак, попри першопочаткову позитивну сутність цього терміну, термін “жіноча солідарність” набув хибного тлумачення в TikTok.

Під приводом солідарності з’являються заклики до вподобайок чи коментарів, що покликані підвищити популярність контенту без жодного реального зв’язку з підтримкою прав жінок чи феміністичним рухом. Такі відео зазвичай супроводжуються хештегом #жіночасолідарність, а в коментарях інші користувачки закликають до “взаємної підтримки” — у вигляді підписок, лайків чи навіть обіцянок про можливі “бонуси” від чоловіків у відповідь на таку підтримку. 

Чим загрожує тренд у Тік Ток

Поширення подібних закликів створює ефект масового впливу: у коментарях присутня чимала кількість дописів від інших акаунтів, що просять в знак нібито жіночої солідарності поставити вподобайку, прокоментувати чи підписатись на аккаунт. Відтак, мовляв, їхній чоловік, приміром, запропонує вийти заміж тощо.

Таке використання викривлює суть жіночої солідарності. Вона стає просто закликом до «лайків» і підписок, часто з нав’язуванням стереотипів. Подібні «акції» підштовхують інших сприймати підтримку як простий обмін компліментами. Таке викривлення терміну є небезпечним, оскільки воно може формувати уявлення про феміністичний рух як про щось малозначне, зводячи його до «сестринської» підтримки у вигляді лайків і коментарів. Це призводить до знецінення ідеї боротьби за права та свободи жінок, замінюючи її на простий механізм для підвищення залученості аудиторії та власної популярності.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Чому ВПО з Сіверодонецька не змогли отримати житло на Львівщині

Семаковська Тетяна 14:00, 19 Грудня 2025
Сіверськодонецьк, нині окупований / фото Вікіпедія

Для ВПО з Луганщини ще у 2020 році запланували будівництво житла у Сіверодонецькій громаді, але через повномасштабний наступ росіян, плани змінилися. У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині. Але через зупинку програми USAID проєкт зупинився.

Але реалізувати проєкт, не вдалося, повідомили редакції Бахмут IN.UA у Сіверодонецькій МВА.

Житло для ВПО

Новий проєкт Дрогобичі вдалося реанімувати у 2023 році, він пердбачав будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, —  каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

Семаковська Тетяна 13:08, 19 Грудня 2025

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити простір, у якому талановиті бахмутські діти зможуть знайти свій голос, повірити в себе й реалізуватися в естрадному співі. Так з’явилася циклова комісія “Естрадний спів”, Юлія була якраз однією з тих педагогів, хто розвивав цей сучасний напрямок в музичному коледжі академічного спрямування. А згодом — й естрадний хор Keepin’ Sound, що швидко став помітною частиною культурного життя Бахмута: концерти, перші сцени, зростання колективу й щира любов бахмутян до сучасної музики. Та повномасштабна війна розділила життя на “до” і “після”. Коледж був змушений терміново евакуюватися, залишивши рідний Бахмут і почавши все з нуля в Кам’янці-Подільському. У новому місті довелося вчитися жити заново, але саме музика стала для цієї молоді рятівним колом, а викладачка Юлія Гаврашенко — опорою, що допомогла не втратити себе.

Ми розповідаємо про те, яку роль музика відіграє в житті бахмутської молоді сьогодні, і як мистецтво допомагає триматися навіть у найтемніші часи. Своїм досвідом ділиться викладачка Бахмутського коледжу мистецтв імені Карабиця Юлія Гаврашенко.

Евакуація з Бахмута

Учні коледжу в Камянці-Подільському / фото Facebook

У 2022 році Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця релокувався до Кам’янця-Подільського: сотні дітей, десятки педагогів, але вимушений виїзд став не лише викликом, а й точкою обміну. Бахмут обмінюється культурою з Кам’янцем-Подільським.

“Ми сюди приїхали з іншого регіону і привезли свою частинку культури, тут вона інша. Того, що робимо ми, тут не було, а того, що є тут, не було у нас. Ми їм трошки цього привезли, а вони нас занурили у своє. Це цікавий, живий обмін”, — згадує Юлія Гаврашенко.

Виконання Steven Tyler “Dream on” (arranged by Mark Brymer), у місті Бахмут. Відео надане героїнею.

Кам’янець-Подільський для бахмутян виявився несподівано близьким — не лише географічно, а й за відчуттям. Це допомогло студентам швидше адаптуватися.

“Місто мені особисто дуже нагадує Бахмут — по розмірах, по компактності. Воно камерне, комфортне. Тут немає відчуття, що ти загубився у величезному місті. Для життя й навчання це дуже важливо”, — каже викладачка.

Після вимушеного переїзду музика для студентів перестала бути лише навчальним предметом — вона стала способом втриматися в реальності. Репетиції, концерти, спільна робота дали молоді відчуття стабільності й нормального життя, якого так бракує у війні. За словами Юлії Гаврашенко, саме через творчість діти змогли переключитися з постійної тривоги й знову відчути ґрунт під ногами.

“Коли війна почалася, зрозуміло, що всі були в шоці — і ми, і діти. Але коли вони приїхали в Камянець-Подільський, то я побачила, що вони голодні до роботи, до музики, їм хотілося втекти від усього цього і жити нормальним життям. Музика стала таким заміщенням — вони занурювалися в репетиції, виступи, культурне життя. Тут, у Кам’янці-Подільському, з’явилася можливість працювати офлайн, виступати, бути задіяними. І це дуже сильно їх підтримало”, — каже пані Юля.

Пані Юля з вихованцями / фото надане героїнею

З часом колектив не просто відновив роботу, він почав набирати обертів. Концертна практика стала невід’ємною частиною навчання, а сцена — місцем, де студенти знову відчували себе потрібними й живими. Для Юлії Гаврашенко важливо, аби музика не залишалася лише в аудиторіях, а працювала з реальним слухачем.

Сьогодні Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Карабиця працює в Кам’янці-Подільському вже четвертий рік — заклад проводить концерти, бере участь у міських і міжрегіональних заходах, виїжджає з виступами до інших міст. Для студентів це не просто активність, а важлива частина професійного становлення.

“Коли музиканти без концертної практики, це не дає повного розвитку в навчанні. А коли є виступи, є сцена, є контакт з людьми — тоді все стає на свої місця. Нас тут дуже добре прийняли, постійно запрошують на заходи, і ми майже весь час десь виступаємо. Інколи здається, що вже забагато, але потім думаєш: а де ж брати цей досвід? Поки є можливість — ми її використовуємо”.

Музикантка переконана, що питання мотивації студентів не лежить лише на самих дітях. Значною мірою, це відповідальність середовища й педагогів, які або запалюють інтерес, або дозволяють йому згаснути. Війна лише загострила процеси, які почалися ще раніше.

“Питання мотивації вчитися — це не тільки їхнє питання. Це питання викладачів, педагогів, закладів. Після ковіду діти дещо розлінилися — вони звикли сидіти вдома, в телефоні. А коли війна почалася, це був шок для всіх. Але замотивувати, зацікавити, втягнути в діяльність — це вже справа вчителя”, — пояснює вона.

У творчих колективах, каже пані Юлія, мотивація працює як ланцюгова реакція. Коли хтось починає рухатися вперед, за ним поступово тягнуться й інші. Саме так формується жива спільнота, а не просто навчальна група.

“Коли починаєш працювати з дітьми, і їх багато, воно йде як доміно. Один підтягується, другий, третій. Якщо є діяльність, якщо є рух, то всі потроху включаються. І тоді це вже не окремі студенти, а колектив”.

Хор Keepin’ Sound

Українська народна пісня “Ти до мене не ходи” (обробка О.Токар, аранжування С.Бурцева). Відео надане героїнею.

Окремою гордістю Юлії Гаврашенко є естрадний хор Keepin’ Sound — колектив, який вона називає своїм дітищем. 

У 2016 році відкрили циклову комісію “Естрадний спів”. А вже у 2019 навчальному році ми створили естрадний хор із цих же дітей. Це була моя мрія — зробити колектив, який виконуватиме естрадно-джазову музику і відповідатиме вимогам саме естрадного відділу. По суті, це моє дітище. Музика — це не лише навик, а інструмент самовираження, доступний кожному, хто готовий слухати й говорити. Голос — це теж інструмент. Так само як флейта, баян чи будь-що інше. Це лише спосіб виразити себе. Це провідник твого внутрішнього світу до слухача”, — ділиться у розмові бахмутянка.

Репертуар хору різноманітний: тут виконують й джазові композиції, й сучасні обробки українських народних пісень. Колектив постійно експериментує з форматами, аранжуваннями, співпрацею з музикантами з інших відділів.

“Ми намагаємося робити те, що буде людям близько і цікаво. Естрадна музика — це частина масової музики, але вона теж може бути якісною. Ми орієнтуємося на сучасні світові тенденції у розвитку музичної культури та стилістичне різноманіття. Найголовніше — пропагуємо якісну, сучасну, естрадну музику”, — пояснює викладачка.

Сьогодні в хорі співають близько 20 студентів офлайн. Для багатьох із них музика стала не лише професією, а способом самовираження й внутрішньої опори. Юлія Гаврашенко переконана: у складні часи роль педагога виходить далеко за межі навчальної програми.

Музикою треба горіти. Якщо ти сам не запалений, результату не буде. А коли в тебе очі горять, тоді і у дітей очі загораються, і вони до тебе біжать. Це найголовніше,

каже пані Юлія // педагогиня з Бахмута

Для бахмутської молоді музика стала тим самим рятівним колом, яке допомогло втриматися на плаву. А для викладачки Юлії Гаврашенко — підтвердженням того, що мрія, народжена в Бахмуті, живе й продовжує звучати навіть за сотні кілометрів від дому.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Чому ВПО з Сіверодонецька не змогли отримати житло на Львівщині

Для ВПО з Луганщини ще у 2020 році запланували будівництво житла у Сіверодонецькій громаді, але через повномасштабний наступ росіян, плани змінилися. У 2023 році проєкт […]

Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

Важливо

Досвід інших. Як Сіверськодонецька громада намагалася забезпечити житлом ВПО і з чим зіткнулася

Після окупації Луганська в 2014 році Сіверськодонецька громада вимушено стала центральною, адже всі обласні служби та структури були релоковані саме в Сіверськодонецьк. Вже тоді жителі […]

підтримки

Допомога бахмутянам у 2026 році: де і коли проходитимуть прийоми в осередках підтримки

В 11 містах України працюють осередки підтримки “З Бахмутом у серці”. Тут переселенцям і переселенкам з Бахмута надають різні види допомоги, в тому числі й […]

Важливо

“Це питання випадку: чи хоче оператор дрону тебе вбити, чи ні“: волонтер про евакуацію цивільних з Костянтинівки

Богдан Зуяков — волонтер, який займається евакуацією цивільного населення на Донеччині. За його словами, він та його евакуаційна команда зараз найчастіше евакуюють жителів Костянтинівки, звідки […]