У час, коли соціальні мережі перенасичені рекламою, творці/творчині контенту постійно шукають нові підходи просування своїх блогів та продуктів для привернення уваги аудиторії. Однак, не всі. Бажаючи скоротити шлях до “успіху”, деякі блогер/к/и використовують стереотипи, що може допомогти контенту стати вірусним. Але чи завжди такий підхід виправданий? 

У статті ми розглянемо, що таке стереотипізація, чому вона досі існує в рекламі та завернення до жіночої солідарності для просування контенту на основі кейсів у Tik-Tok.

Стереотипізація у мережах

Стереотипізація — це спрощення складного, що створює поверхневе та часто викривлене зображення групи людей чи речей. Наприклад, до найтиповіших відносяться гендерні, расові та вікові стереотипи, представлення яких у рекламі рідко відповідає дійсності. Стереотипи часто використовуються в рекламі для створення впізнаваних образів, які можуть легко запам’ятатися споживачам. Хоча їх використання може бути ефективним інструментом для підвищення впізнаваності особистого блогу чи бренду, такий контент також може викликати серйозні етичні питання. 

Здавалось у час, де толерантність і свобода самовираження стали не менш важливими, ніж базові потреби, стереотипи про жінок, що з’явилися ще до когнітивної революції, досі живуть. 

Стереотипний образ жінок як утриманок глибоко вкорінений в історії. Жінки довгий час були економічно залежними від чоловіків, оскільки не мали права на кар’єру, освіту чи власність. У патріархальних суспільствах вони часто сприймалися доглядальницями чоловіків, а їхня роль обмежувалася веденням домашнього господарства та вихованням дітей. Навіть після того, як жінки отримали право на працю й стали економічно незалежними, цей стереотип продовжує існувати та використовуватись у медійних наративах.

“Псевдосолідарність” у Тік Ток

Редакція Бахмут.IN.UA виявила Tik-Tok тренд, у якому дівчата у відео просять інших користувачок про взаємодію із контентом — вподобати, прокоментувати, підписатись — через що, мовляв, хлопець чи чоловік купить їм стайлер компанії Dyson, собаку або виконають інші забаганки. Ці відео створюються людьми, які через Tik-Tok продають різноманітні товари для користування: одяг, аксесуари, курси, або прагнуть зробити свою сторінку більш популярною.

Потенційна взаємодія з користувачами, про яку просять авторки відео, підвищить впізнаваність самого акаунту. Ми поспілкувались із комунікаційницею проєкту Гендер в Деталях Альоною Грузіною про поширеність, мету та принципи роботи такого методу просування власних сторінок у соцмережах.

Лайки в обмін на речі

“Поширеність таких відео дуже висока, і, на перший погляд, в них немає проблематичності: жінки та дівчата різного віку, зовнішності, соціального достатку мінімумом зусиль отримають бажану річ, а інші жінки нібито демонструють сестринство та підтримку, залишаючи черговий коментар або лайк. Направду, проблематичність в таких відео є. По-перше, це закріплення гендерних стереотипів щодо того, що чоловік має заробляти та забезпечувати повністю сім’ю, а жінка має бути на його повному утриманні.” — коментує Альона Грузіна.

Хоча в цих відео жінки просувають образ жінки-утриманки, насправді авторки роликів, судячи з їхніх профілів, самі можуть себе забезпечити. Вони свідомо використовують цей стереотип, як інструмент для просування власного бренду та бізнесу. Створюючи контент, що відповідає популярному і провокативному образу, вони привертають увагу, збільшують кількість підписників і тим самим розширюють свою аудиторію, що, зрештою, допомагає у розвитку їхніх проєктів.

Як алгоритми Тік Ток читають тренди

Популярність таких відео в TikTok, де зосереджено понад 50% української молоді віком від 18 до 24 років, формує дискурс навколо гендерних стереотипів у просуванні контенту. Також, багато підлітків переглядають контент соцмережі щодня. Інформацію, яку вони споживають в інтернеті, має величезний вплив на формування їхньої системи цінностей і світогляду. Використання образу жінки як залежної від чоловіка фігури для реклами сприяє відтворенню цих моделей у реальному житті.

“Тренди в соцмережах побудовані на конкретних алгоритмах. Тобто, чим більше взаємодії із контентом (вподобання, коментарі, поширення чи збереження), про що просять авторки відео, тим більше шансів, що ролик стане популярним. Тож той контент, який апріорі закликає до взаємодії (як-то лайкніть, щоб мені купили дайсон), буде мати попит. Далі вже спрацьовує ефект масовості: якщо кілька роликів з таким підходом потрапили в рекомендації, то чому б мені або моєму бізнесу не зробити те саме, і от ми бачимо типові відео, які вже формують цілісний тренд. Який ми, власне, і аналізуємо.”

Є жінки, які вважають таку модель поведінки цілком нормальною, в той час, як інші її відкидають. Чоловіки також мають свої думки з цього приводу. Ті, хто не погоджується, часто залишають критичні коментарі, що, попри негативний характер, все одно сприяє підвищенню популярності контенту. Чим більше дискусій викликає тема, тим вище шанси на те, що відео потрапить у топ. Це підкреслює, що суперечливі теми завжди привертають увагу та викликають активні обговорення. Такі взаємодії, навіть якщо вони є критичними, стають частиною механізму просування, адже залучення аудиторії до діалогу робить контент більш помітним. 

Жіноча солідарність для просування 

Жіноча солідарність — важливий аспект феміністичного руху, який має на меті створення підтримуючої спільноти жінок, здатної разом боротися з несправедливістю, дискримінацією та мізогінією. Однак, попри першопочаткову позитивну сутність цього терміну, термін “жіноча солідарність” набув хибного тлумачення в TikTok.

Під приводом солідарності з’являються заклики до вподобайок чи коментарів, що покликані підвищити популярність контенту без жодного реального зв’язку з підтримкою прав жінок чи феміністичним рухом. Такі відео зазвичай супроводжуються хештегом #жіночасолідарність, а в коментарях інші користувачки закликають до “взаємної підтримки” — у вигляді підписок, лайків чи навіть обіцянок про можливі “бонуси” від чоловіків у відповідь на таку підтримку. 

Чим загрожує тренд у Тік Ток

Поширення подібних закликів створює ефект масового впливу: у коментарях присутня чимала кількість дописів від інших акаунтів, що просять в знак нібито жіночої солідарності поставити вподобайку, прокоментувати чи підписатись на аккаунт. Відтак, мовляв, їхній чоловік, приміром, запропонує вийти заміж тощо.

Таке використання викривлює суть жіночої солідарності. Вона стає просто закликом до «лайків» і підписок, часто з нав’язуванням стереотипів. Подібні «акції» підштовхують інших сприймати підтримку як простий обмін компліментами. Таке викривлення терміну є небезпечним, оскільки воно може формувати уявлення про феміністичний рух як про щось малозначне, зводячи його до «сестринської» підтримки у вигляді лайків і коментарів. Це призводить до знецінення ідеї боротьби за права та свободи жінок, замінюючи її на простий механізм для підвищення залученості аудиторії та власної популярності.

Читайте також:

• Княгиня Ольга: як помститися за смерть чоловіка та розбудувати державу?
• Як в Бахмуті з’явилися вулиця Дніпрової Чайки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські пропагандистські ресурси 3 листопада повідомили, що з окупованого Покровська Донецької області нібито почали вивозити перших цивільних осіб. Зазначається, що людей “евакуюють” до підконтрольних росії територій.

Що відомо про вивезення цивільних, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Росіяни заявили, що вивозять людей з Покровська

Російські інформаційні ресурси заявляють, що з міста Покровськ у Донецькій області нібито почато вивезення перших цивільних мешканців. Зокрема, опубліковано інтерв’ю з місцевим жителем — Валерій Жуков, котрий розповідає, що залишався в місті після початку бойових дій, мав поранення, та що звернення українських військових із пропозицією залишити місто він відмовився.

Офіційного підтвердження факту вивезення цивільних із Покровська з боку українських органів влади наразі немає.

Нагадаємо, що за останніми даними, станом на 29 жовтня, у самому Покровську залишалося 1 256 осіб, у Мирноград — близько 900 осіб, у Родинському — орієнтовно 300 осіб. Евакуація з Покровська практично неможлива. Єдиний шанс виїхати з міста, який був, це звернутись до військових. Також є випадки, коли люди самостійно виходили з міста, але це дуже небезпечно.

Водночас ситуація у Покровську складна. Російська армія продовжує наступ у районі Покровська. Окрім спроб просунутись у самому Покровську. За даними аналітиків DeepState, протягом минулої доби, 2 листопада, росіяни просунулись поблизу Покровська. Вони підійшли впритул до південно-західних околиць міста, а також пройшли вперед на заході від міста.

До теми:

“Поліція і ДСНС туди вже не їздять”: яка ситуація з евакуацією в Покровську

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна знову сідає за глину. Усередині поступово настає тиша — лише чути стукіт пальців і м’який пластичний подих матеріалу, що піддається кожному руху. Анна не поспішає — каже, глина вчить слухати й чекати. Після повномасштабного вторгнення саме це ремесло стало її прихистком, її способом втримати рівновагу. Колись глину любила її бабуся, тепер любов оживає в онучці — у керамічних котах, яскравих грушах, у кожній чашці та тарілці, де є частинка її серця.

“Ви знаєте, я завжди всім рекомендую хоча б один раз в житті сходити на майстер-клас по кераміці й відчути, що коли ти тримаєш в руках оцю глину — вона настільки жива і настільки особлива, що ти не можеш підійти до неї з якимось сумом у голові чи з якимось поганими думками, бо в тебе нічого не вийде. Глина дуже добре очищує все, настає такий медитативний стан: лише ти й те, що роблять твої руки. Ти знаходиш спокій. Це взагалі цікава річ, працювати з оцим чимось живим таким”, — каже Анна.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Анною Полосухіної. Жінка родом з Дружківки, тривалий час мешкала в Бахмуті, зараз в евакуації живе на Черкащині, де й почала виготовляти керамічний посуд.

До Бахмута привів автокрос

Анна з дитинства росла оточена людьми, які любили мистецтво. Наприклад, бабуся Анни працювала у Дружківці на порцеляновому заводі, де робила посуд, мама закінчила художню, а тато – музичну школу, й сама Анна теж навчалася в художці.

А її батьки та рідні захоплювалися автоспортом, який і привів героїню в Бахмут. Маленьку Анну часто брали з собою на змагання з автокросу, що якраз й відбувалися в Бахмуті. Кожного року родина їздила сюди дивитися автоперегони.

“Це було просто дуже цікаво, це так закохувало. Й тоді мені вперше сподобалося місто. У дорослому віці я планувала займатися рекламою, але тоді ще такої спеціальності не було, тож я навчалася програмування, й паралельно розмальовувала автівки. Коли я одружилася, ми з чоловіком для життя вирішили обрати саме Бахмут. Це маленьке, компактне й тепло місто, де ми збудували життя”, — каже Анна.

В 2022 році Анна разом з родиною була змушена евакуюватися з Бахмута. Війну зустріла у пологовому будинку з новонародженим малюком. Жінка згадує, що до 2022 року вона об’їздила майже всю Україну, та ніколи не була на Черкащині — саме сюди вона й евакуювалася. Батько Анни, який пішов добровольцем, порадив доньці їхати туди. Тож вона зібралася з дітьми та переїхала в Черкаси. 

“Це дуже маленьке місто, воно мені дуже нагадує Бахмут. Тут зелено та чисто, а ще тут так само дуже легко пішки добратися, ніж на машині. Ще є парк “Долина Троянд”, як в Бахмуті, річка”, — ділиться у розмові жінка.

Саме у Черкасах Анна вперше пішла на майстер-клас з кераміки. Зізнається — тоді це було потрібно, щоб знайти для себе якийсь баланс і спокій. Й на додаток, з глиною вона вже працювала, коли займалась реставрацією, а ще неодноразово споглядала вироби з кераміки на Слов’янську ринку. А створювати саме посуд її наштовхнула власна скрупульозність.

“Взагалі я дуже особливо ставлюсь до вибору посуду. Мені важко підібрати горнятко, щоб мені сподобалось. І я дуже-дуже-дуже довго це обираю, у мене є улюблена чашка для кави, улюблена для чаю — окрема для трав’яного, окрема для вітамінного. Тобто це теж все різний посуд. І взагалі в мене немає такого, щоб було набором, знаєте, як шість чашок купують люди. В мене завжди все було різне”, — каже Анна.

Після майстер-класу Анна познайомилася з іншими жінками, які також полюбили кераміку, й поступово жінки разом відвідували інші навчання. Місяць за місяцем, крок за кроком Анна вчилась ліпити з глини посуд. Навчання зайняло понад рік.

“Я просто, якщо вже берусь за щось, то мені потрібно зрозуміти весь цей процес, довелося навіть згадати хімію та фізику. Це не просто щось, що зліпив й поставив на якусь кнопочку, нажав програму, і все вийшло. Я вчилась півтора року, далі була практика в гончарнях, а вже потім — власні перші тарілки й чашки на продаж”, — каже Анна.

Як виготовляється посуд ручної роботи?

На виготовлення чашки або тарілки ручної роботи може знадобитися до місяця часу. Ліпка відбувається повільно та скрупульозно. Найдовше часу займає сушка до випалу. А от найцікавішим етапом є, власне виготовлення посуду з нуля.

“Дуже часто в процесі, коли ти сідаєш за глину й думаєш: ось, що зараз хочеш зліпити горнятко квіткове, а в процесі в тебе якась бочечка починає вимальовуватися, й ти нею захоплюєшся, вигладжуєш, дороблюєш, придумуєш дизайн, виставляєш готовий виріб. Людям подобається, й вони замовляють. Та коли я роблю повтор, то однозначно не виходить ідентично, бо це ручне ліплення, а глина має свій характер, свою усадку. Тому кожна тарілка чи кружка — унікальні. От зараз я ліпитиму 50 тарілочок з грушами”, — розповідає деталі роботи Анна.

Тарілки ліпляться й сушаться швидше за чашки, але обидва вироби сохнуть від 7 днів. Після сушки йде розпис. Анна розписує вироби глиною з пігментами, які є безпечними. Після розпису знову йде сушка. Й останній етап — випал у печі за температури від 980 до 1 050 градусів, який триває протягом доби. 

“На кожній температурі відбувається своя магія. На температурі 100 градусів з виробу починає виходити волога. На температурі 200 градусів у нас починаються вже розпади деяких елементів глини, далі одні елементи повністю розпадаються і починають утворюватися. А наприкінці вже йде закалка черепка. Глина при температурі 1 000 градусів починає світитися білосніжним сяйвом. В печі є такий отвір, через який виходить волога. Якщо вимкнути світло, то звідти йде немов промінь сонечка”, — каже керамістка.

Після утильного випалу виріб відстоюється, а далі його покривають спеціальним скляним розчином. Далі йде другий випал, де температура в печі сягатиме 1 150 градусів.  Й лише після цього ваша чашка або тарілка будуть готові до того, щоб прикрашати дім.

У роботі з глиною найголовніше — терпіння. Вона не любить поспіху й не прощає недбалості. Анна згадує: на початку було чимало викликів, адже вироби тріскалися, ламалися, іноді готовий виріб розсипався на очах. Та глина, як і життя, — крихка, але жива. І якщо ставитися до неї з любов’ю — вона віддячить формою, у якій застигне тепло рук майстрині.

“Мені було важко — навчитися видихати після невдач і не сприймати це болісно, — каже Анна. — У цій справі головне не здаватися. Просто робити, навіть коли не виходить.”

Тепер удома в неї — ціла колекція виробів із власною історією. Неідеальні чашки, злегка тріснуті тарелі, глечики з ледь помітною тріщинкою. Анна називає їх “браковкою”, але говорить про них із ніжністю — у кожному такому виробі частинка шляху, помилка, що навчила, спроба, що принесла досвід.

Зараз майстриня створює посуд на замовлення, і якщо хочете тримати у руках горнятко, зроблене з любов’ю, — шукайте Анну за покликанням.

До теми:

В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!