У час, коли соціальні мережі перенасичені рекламою, творці/творчині контенту постійно шукають нові підходи просування своїх блогів та продуктів для привернення уваги аудиторії. Однак, не всі. Бажаючи скоротити шлях до “успіху”, деякі блогер/к/и використовують стереотипи, що може допомогти контенту стати вірусним. Але чи завжди такий підхід виправданий? 

У статті ми розглянемо, що таке стереотипізація, чому вона досі існує в рекламі та завернення до жіночої солідарності для просування контенту на основі кейсів у Tik-Tok.

Стереотипізація у мережах

Стереотипізація — це спрощення складного, що створює поверхневе та часто викривлене зображення групи людей чи речей. Наприклад, до найтиповіших відносяться гендерні, расові та вікові стереотипи, представлення яких у рекламі рідко відповідає дійсності. Стереотипи часто використовуються в рекламі для створення впізнаваних образів, які можуть легко запам’ятатися споживачам. Хоча їх використання може бути ефективним інструментом для підвищення впізнаваності особистого блогу чи бренду, такий контент також може викликати серйозні етичні питання. 

Здавалось у час, де толерантність і свобода самовираження стали не менш важливими, ніж базові потреби, стереотипи про жінок, що з’явилися ще до когнітивної революції, досі живуть. 

Стереотипний образ жінок як утриманок глибоко вкорінений в історії. Жінки довгий час були економічно залежними від чоловіків, оскільки не мали права на кар’єру, освіту чи власність. У патріархальних суспільствах вони часто сприймалися доглядальницями чоловіків, а їхня роль обмежувалася веденням домашнього господарства та вихованням дітей. Навіть після того, як жінки отримали право на працю й стали економічно незалежними, цей стереотип продовжує існувати та використовуватись у медійних наративах.

“Псевдосолідарність” у Тік Ток

Редакція Бахмут.IN.UA виявила Tik-Tok тренд, у якому дівчата у відео просять інших користувачок про взаємодію із контентом — вподобати, прокоментувати, підписатись — через що, мовляв, хлопець чи чоловік купить їм стайлер компанії Dyson, собаку або виконають інші забаганки. Ці відео створюються людьми, які через Tik-Tok продають різноманітні товари для користування: одяг, аксесуари, курси, або прагнуть зробити свою сторінку більш популярною.

Потенційна взаємодія з користувачами, про яку просять авторки відео, підвищить впізнаваність самого акаунту. Ми поспілкувались із комунікаційницею проєкту Гендер в Деталях Альоною Грузіною про поширеність, мету та принципи роботи такого методу просування власних сторінок у соцмережах.

Лайки в обмін на речі

“Поширеність таких відео дуже висока, і, на перший погляд, в них немає проблематичності: жінки та дівчата різного віку, зовнішності, соціального достатку мінімумом зусиль отримають бажану річ, а інші жінки нібито демонструють сестринство та підтримку, залишаючи черговий коментар або лайк. Направду, проблематичність в таких відео є. По-перше, це закріплення гендерних стереотипів щодо того, що чоловік має заробляти та забезпечувати повністю сім’ю, а жінка має бути на його повному утриманні.” — коментує Альона Грузіна.

Хоча в цих відео жінки просувають образ жінки-утриманки, насправді авторки роликів, судячи з їхніх профілів, самі можуть себе забезпечити. Вони свідомо використовують цей стереотип, як інструмент для просування власного бренду та бізнесу. Створюючи контент, що відповідає популярному і провокативному образу, вони привертають увагу, збільшують кількість підписників і тим самим розширюють свою аудиторію, що, зрештою, допомагає у розвитку їхніх проєктів.

Як алгоритми Тік Ток читають тренди

Популярність таких відео в TikTok, де зосереджено понад 50% української молоді віком від 18 до 24 років, формує дискурс навколо гендерних стереотипів у просуванні контенту. Також, багато підлітків переглядають контент соцмережі щодня. Інформацію, яку вони споживають в інтернеті, має величезний вплив на формування їхньої системи цінностей і світогляду. Використання образу жінки як залежної від чоловіка фігури для реклами сприяє відтворенню цих моделей у реальному житті.

“Тренди в соцмережах побудовані на конкретних алгоритмах. Тобто, чим більше взаємодії із контентом (вподобання, коментарі, поширення чи збереження), про що просять авторки відео, тим більше шансів, що ролик стане популярним. Тож той контент, який апріорі закликає до взаємодії (як-то лайкніть, щоб мені купили дайсон), буде мати попит. Далі вже спрацьовує ефект масовості: якщо кілька роликів з таким підходом потрапили в рекомендації, то чому б мені або моєму бізнесу не зробити те саме, і от ми бачимо типові відео, які вже формують цілісний тренд. Який ми, власне, і аналізуємо.”

Є жінки, які вважають таку модель поведінки цілком нормальною, в той час, як інші її відкидають. Чоловіки також мають свої думки з цього приводу. Ті, хто не погоджується, часто залишають критичні коментарі, що, попри негативний характер, все одно сприяє підвищенню популярності контенту. Чим більше дискусій викликає тема, тим вище шанси на те, що відео потрапить у топ. Це підкреслює, що суперечливі теми завжди привертають увагу та викликають активні обговорення. Такі взаємодії, навіть якщо вони є критичними, стають частиною механізму просування, адже залучення аудиторії до діалогу робить контент більш помітним. 

Жіноча солідарність для просування 

Жіноча солідарність — важливий аспект феміністичного руху, який має на меті створення підтримуючої спільноти жінок, здатної разом боротися з несправедливістю, дискримінацією та мізогінією. Однак, попри першопочаткову позитивну сутність цього терміну, термін “жіноча солідарність” набув хибного тлумачення в TikTok.

Під приводом солідарності з’являються заклики до вподобайок чи коментарів, що покликані підвищити популярність контенту без жодного реального зв’язку з підтримкою прав жінок чи феміністичним рухом. Такі відео зазвичай супроводжуються хештегом #жіночасолідарність, а в коментарях інші користувачки закликають до “взаємної підтримки” — у вигляді підписок, лайків чи навіть обіцянок про можливі “бонуси” від чоловіків у відповідь на таку підтримку. 

Чим загрожує тренд у Тік Ток

Поширення подібних закликів створює ефект масового впливу: у коментарях присутня чимала кількість дописів від інших акаунтів, що просять в знак нібито жіночої солідарності поставити вподобайку, прокоментувати чи підписатись на аккаунт. Відтак, мовляв, їхній чоловік, приміром, запропонує вийти заміж тощо.

Таке використання викривлює суть жіночої солідарності. Вона стає просто закликом до «лайків» і підписок, часто з нав’язуванням стереотипів. Подібні «акції» підштовхують інших сприймати підтримку як простий обмін компліментами. Таке викривлення терміну є небезпечним, оскільки воно може формувати уявлення про феміністичний рух як про щось малозначне, зводячи його до «сестринської» підтримки у вигляді лайків і коментарів. Це призводить до знецінення ідеї боротьби за права та свободи жінок, замінюючи її на простий механізм для підвищення залученості аудиторії та власної популярності.

Читайте також:

• Княгиня Ольга: як помститися за смерть чоловіка та розбудувати державу?
• Як в Бахмуті з’явилися вулиця Дніпрової Чайки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Зміна у сприйнятті власного тіла розпочинається з моменту отримання поранення. У новому дослідженні, в якому взяли участь 27 ветеранів та ветеранок із різними типами поранень, експерти проаналізували, як фізичні травми впливають на сексуальність, самооцінку та повернення до інтимного життя. Віднопвідні результати увійшли в посібник “Любись” про сексуальність після поранень.

Про це йдется в новому достідженні аналітиків VeteranHUB.

Сексуальність та стосунки з тілом після поранення

У Києві відбулася презентація проєкту Resex 2.0, у межах якого команда “Ветеран Хабу” випустила нове дослідження та посібник “Любись. Коли тіло відчуває інакше”. Захід пройшов 28 травня. Матеріали присвячені темі чутливості та змінам у сексуальному досвіді людей, які отримали поранення. До розробки проєкту автори залучили профільних експертів із фізичного відновлення та сексуальної реабілітації.

Досвід респондентів показує, що для частини поранених усвідомлення травми супроводжується не лише боротьбою за виживання, а й думками про цілісність тіла, сексуальність та репродуктивну функцію.

Відповіді щодо хвилювання про стан статевих органів у перший момент після поранення були різними. Це не завжди залежало від тяжкості травми, а радше від того, наскільки важливим є сексуальне життя для людини:

• деякі військові цікавилися у медиків станом репродуктивних органів під час первинного огляду;
• військові з медичним досвідом або бойові медики самостійно оцінювали свій стан та можливий вплив травми на майбутнє сексуальне здоров’я;
• частині поранених медики на стабілізаційних пунктах самостійно перевіряли наявність статевих органів, розуміючи важливість цієї теми для військових;
• частина респондентів зазначала, що під час евакуації зовсім не думали про сексуальність, особливо ті, хто перебував без свідомості. 

На відміну від чоловіків, ветеранки під час поранення демонстрували інший фокус уваги і не замислювалися про свою сексуальність чи репродуктивне здоров’я. Для чоловіків такі хвилювання є закономірним проявом ідентичності. Окрім сексуальної функції, деякі чоловіки, особливо ті, хто не мав дітей, переймалися збереженням репродуктивного здоров’я.

Інформаційний вакуум на етапі лікування

Після евакуації розпочинається етап лікування, який може тривати від кількох місяців до понад року. Під час лікування військових здебільшого цікавить можливість займатися сексом, а на психологічному рівні — власна самооцінка та сприйняття їхнього зміненого тіла іншими людьми.

Головною проблемою на цьому етапі стає загальна нестача інформації щодо стану здоров’я та подальших кроків. В Україні досі немає розробленого і затвердженого протоколу сексуальної реабілітації. Обговорення інтимних потреб не є частиною лікування і виникає лише з ініціативи медиків або самого пацієнта.

У лікарнях та шпиталях не завжди є спеціалісти, здатні надати фахову консультацію щодо сексуального здоров’я. Для частини персоналу ця тема залишається табуйованою. Відсутність інформування з боку лікарів може негативно впливати на подальше відновлення. Люди залишаються наодинці зі змінами, уникають розмов про свої переживання та можуть сприймати невпевненість у собі як норму.

Деякі респонденти згадували негативний досвід взаємодії зі шпитальними психологами через їхній брак експертизи, розуміння та емпатії у темі сексуальності. Найбільше потребу в інформації відчували ветерани зі спінальною травмою. Тим, кому пощастило зустріти фахових лікарів або реабілітологів, консультації про способи покращення ерекції та можливості досягнення еякуляції надавали вирішальну підтримку.

Прийняття тіла та відновлення лібідо

Усвідомлення себе у зміненому тілі часто приходило до військових лише тоді, коли вони могли побачити себе або доторкнутися до ран. Нерозуміння діагнозу та прогнозів одужання ускладнює перехід до етапу прийняття власного тіла. Дехто сприймав свій фізичний стан фаталістично, але підтримка близьких допомагала подолати цю кризу.

Після стабілізації стану та покращення самопочуття більшість респондентів відзначала підвищене бажання сексуального контакту та зростання лібідо. Така фізична реакція була характерна для чоловіків з різними типами травм. Інтенсивне бажання сексу ветерани також пов’язували зі спробами протестувати функціональність тіла та зняти напругу після пережитого стресу та бойових дій. Водночас у розповідях ветеранок подібні спостереження не фіксувалися.

Експерти-сексологи пояснюють, що для військових, які тривалий час перебували в умовах хронічного стресу, сексуальна активність стає одним зі способів упоратися з напруженням. Проте в інших може формуватися протилежна реакція — різке зниження або повна відсутність сексуального потягу.

Перші сексуальні практики після поранення

Повернення до сексуального життя для частини ветеранів розпочиналося ще на етапі лікування, задовго до повного фізичного відновлення.

Перші сексуальні практики супроводжувалися такими особливостями:

• військові починали шукати можливості для задоволення потреб, зокрема через мастурбацію;
• дехто займався сексом ще в лікарні, коли знаходив можливість усамітнитися, або під час переведення між медичними закладами;
• для багатьох перший статевий акт був способом переконатися у своїй фізичній спроможності, де вирішальним був факт еякуляції;
• перші спроби часто супроводжувалися болем через незагоєні рани, травми хребта чи фантомні болі в ампутованих кінцівках.

Читайте також:

Виплати військовим у 2026 році: різниця між бойовими та грошовим забезпеченням

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До війни в Народному домі Бахмута працювала студія сучасної хореографії Art Life, де займалися понад 150 дітей. Роботу студії вдалося відновити, але за кордоном — у Болгарії, куди виїхала її керівниця Юлія Точена. Зараз у студії займаються понад 100 дітей, які евакуювалися з Бахмута та інших міст України. У червні 2026 року юні танцюристки підкорили сцену в Болгарії — зайняли 6 перших місць і виграли Гран-прі конкурсу Super Talent 2026.

Про відновлення роботи в Болгарії, переможну участь у конкурсі і плани на майбутнє редакції Бахмут IN.UA розповіла хореографка, керівниця студії Art Life Юлія Точена.

Про відновлення роботи в Болгарії

Юлія Точена — хореографка з Бахмута, у рідному місті вона мала студію сучасної хореографії Art Life, яка працювала в Народному домі. До війни колектив студії налічував 150 юних танцюристів і танцюристок. Після початку повномасштабної війни Юлія Точена евакуювалась до Болгарії. Тут вона змогла відновити роботу студії і зараз навчає танцям дітей з Бахмута та різних міст України, які виїхали до Болгарії через війну.

Заняття з дітьми пані Юлія відновила з 2023 року. Спочатку дітей приймали за підтримки ЮНІСЕФ та фонду “Добро”, а зараз студія працює на приватній основі.

“Наразі в мене займаються десь 110 дітей, я майже досягла тієї цифри, яка була в Бахмуті. У Болгарії я почала працювати в межах проєкту підтримки українських дітей від ЮНІСЕФ та благодійного фонду “Добро”. Був створений осередок, де були представлені різні фізичні секції. І танцювальні, і дитячий садочок, і малювання, і багато різних занять. Дітей було дуже багато. Коли ми зробили рекламу і оголосили набір, то в мене відразу було 150 вихованців. Заняття для них були безоплатні”, — розповіла Юлія Точена.

За словами хореографки, заняття творчістю дуже допомагають дітям відновитися після пережитого. Вони не лише швидше адаптовуються до нових умов, а й заново здобувають впевненість у собі і покращують свій моральний стан.

“Спочатку вони всі приходили на заняття дуже невпевнені, і це відчувалося. Вони одягали широкі штани і футболки, були дуже закриті, старалися закривати волоссям обличчя, очі були постійно опущені. Тому було дуже важко зробити їх розкутішими, вчити заново радіти життю. Я постійно їм говорила: “Ви гарні, ви неймовірно талановиті”, постійно їм це повторювала, бо вони були дуже зажаті. Але всі діти дуже хотіли розвиватися, ніхто не опускав руки і ми всі йшли вперед. Тому наші заняття танцями в купі з постійною підтримкою допомогло дітям прийняти себе, відчути себе вільними і впевненими. Як на мене, це діє наче якась психологічна таблетка”, — розповіла Юлія Точена.

Танцівниці з Бахмута виграли на змаганнях у Болгарії

6-7 червня 2026 року в місті Бургас відбувся конкурс Super Talent 2026, участь у якому взяли танцівниці студії Art Life. Цей конкурс зібрав колективи з різних куточків Болгарії. Бахмутська студія взяла участь, оскільки теж базується в цій країні.

Загалом колектив представив шість номерів у різних вікових категоріях: виступали молодша, середня та старша групи. Всі номери, представлені студією Art Life зайняли перші місця. Також колектив здобув Гран-прі за високий рівень підготовки та цікаві постановки.

За словами керівниці колективу, конкуренція була високою. Через велику кількість учасників, яких було 126, конкурс проводили протягом двох днів, загалом учасники представили понад 300 номерів. Оцінювало їх міжнародне журі, у складі яких були представники різних країн.

“Був високий рівень конкуренції і бальне оцінювання. Тобто журі виставляє бали, і якщо не набирається певний поріг, то учаснику не дається жодне місце. Були номери, які взагалі нічого не зайняли. Те, що ми зайняли перші місця, я б не назвала несподіванкою, оскільки ми добре готувалися, але для дітей це, звісно, було приємним сюрпризом. Це дуже важлива перемога, яка є великою нагородою дітям за їхню роботу”, — зауважила керівниця студії.

Готувалися до конкурсу протягом року, але серед учасниць були й ті, хто вперше вийшов на сцену.

“На цьому фестивалі я представила зовсім нову групу, тобто діти тільки почали працювати в цьому році. Є нові діти і в старшій групі. Наприклад, є п’ятеро дівчат, які приїхали і почали з нами займатися десь два місяці тому. Вони все наздогнали і виступали разом з більш досвідченими дівчатами на сцені”, — розповіла Юлія Точена.

Про плани на майбутнє

2 липня вихованиці студії Art Life братимуть участь у VILNI Fest, який організовують українці у Варні. Зараз юні танцюристки готуються до змагань.

Також є заплановані змагання на осінь 2026 року.

Читайте також:

• У Києві проведуть фестиваль, присвячений культурі Бахмута: як відвідати
• “Роботи надсилали навіть з-за кордону”: виставка з малюнками бахмутян мандрує Україною
• Юлія Левченко з Бахмута виграла “золото” на етапі Континентального туру в Фінляндії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!