У час, коли соціальні мережі перенасичені рекламою, творці/творчині контенту постійно шукають нові підходи просування своїх блогів та продуктів для привернення уваги аудиторії. Однак, не всі. Бажаючи скоротити шлях до “успіху”, деякі блогер/к/и використовують стереотипи, що може допомогти контенту стати вірусним. Але чи завжди такий підхід виправданий? 

У статті ми розглянемо, що таке стереотипізація, чому вона досі існує в рекламі та завернення до жіночої солідарності для просування контенту на основі кейсів у Tik-Tok.

Стереотипізація у мережах

Стереотипізація — це спрощення складного, що створює поверхневе та часто викривлене зображення групи людей чи речей. Наприклад, до найтиповіших відносяться гендерні, расові та вікові стереотипи, представлення яких у рекламі рідко відповідає дійсності. Стереотипи часто використовуються в рекламі для створення впізнаваних образів, які можуть легко запам’ятатися споживачам. Хоча їх використання може бути ефективним інструментом для підвищення впізнаваності особистого блогу чи бренду, такий контент також може викликати серйозні етичні питання. 

Здавалось у час, де толерантність і свобода самовираження стали не менш важливими, ніж базові потреби, стереотипи про жінок, що з’явилися ще до когнітивної революції, досі живуть. 

Стереотипний образ жінок як утриманок глибоко вкорінений в історії. Жінки довгий час були економічно залежними від чоловіків, оскільки не мали права на кар’єру, освіту чи власність. У патріархальних суспільствах вони часто сприймалися доглядальницями чоловіків, а їхня роль обмежувалася веденням домашнього господарства та вихованням дітей. Навіть після того, як жінки отримали право на працю й стали економічно незалежними, цей стереотип продовжує існувати та використовуватись у медійних наративах.

“Псевдосолідарність” у Тік Ток

Редакція Бахмут.IN.UA виявила Tik-Tok тренд, у якому дівчата у відео просять інших користувачок про взаємодію із контентом — вподобати, прокоментувати, підписатись — через що, мовляв, хлопець чи чоловік купить їм стайлер компанії Dyson, собаку або виконають інші забаганки. Ці відео створюються людьми, які через Tik-Tok продають різноманітні товари для користування: одяг, аксесуари, курси, або прагнуть зробити свою сторінку більш популярною.

Потенційна взаємодія з користувачами, про яку просять авторки відео, підвищить впізнаваність самого акаунту. Ми поспілкувались із комунікаційницею проєкту Гендер в Деталях Альоною Грузіною про поширеність, мету та принципи роботи такого методу просування власних сторінок у соцмережах.

Лайки в обмін на речі

“Поширеність таких відео дуже висока, і, на перший погляд, в них немає проблематичності: жінки та дівчата різного віку, зовнішності, соціального достатку мінімумом зусиль отримають бажану річ, а інші жінки нібито демонструють сестринство та підтримку, залишаючи черговий коментар або лайк. Направду, проблематичність в таких відео є. По-перше, це закріплення гендерних стереотипів щодо того, що чоловік має заробляти та забезпечувати повністю сім’ю, а жінка має бути на його повному утриманні.” — коментує Альона Грузіна.

Хоча в цих відео жінки просувають образ жінки-утриманки, насправді авторки роликів, судячи з їхніх профілів, самі можуть себе забезпечити. Вони свідомо використовують цей стереотип, як інструмент для просування власного бренду та бізнесу. Створюючи контент, що відповідає популярному і провокативному образу, вони привертають увагу, збільшують кількість підписників і тим самим розширюють свою аудиторію, що, зрештою, допомагає у розвитку їхніх проєктів.

Як алгоритми Тік Ток читають тренди

Популярність таких відео в TikTok, де зосереджено понад 50% української молоді віком від 18 до 24 років, формує дискурс навколо гендерних стереотипів у просуванні контенту. Також, багато підлітків переглядають контент соцмережі щодня. Інформацію, яку вони споживають в інтернеті, має величезний вплив на формування їхньої системи цінностей і світогляду. Використання образу жінки як залежної від чоловіка фігури для реклами сприяє відтворенню цих моделей у реальному житті.

“Тренди в соцмережах побудовані на конкретних алгоритмах. Тобто, чим більше взаємодії із контентом (вподобання, коментарі, поширення чи збереження), про що просять авторки відео, тим більше шансів, що ролик стане популярним. Тож той контент, який апріорі закликає до взаємодії (як-то лайкніть, щоб мені купили дайсон), буде мати попит. Далі вже спрацьовує ефект масовості: якщо кілька роликів з таким підходом потрапили в рекомендації, то чому б мені або моєму бізнесу не зробити те саме, і от ми бачимо типові відео, які вже формують цілісний тренд. Який ми, власне, і аналізуємо.”

Є жінки, які вважають таку модель поведінки цілком нормальною, в той час, як інші її відкидають. Чоловіки також мають свої думки з цього приводу. Ті, хто не погоджується, часто залишають критичні коментарі, що, попри негативний характер, все одно сприяє підвищенню популярності контенту. Чим більше дискусій викликає тема, тим вище шанси на те, що відео потрапить у топ. Це підкреслює, що суперечливі теми завжди привертають увагу та викликають активні обговорення. Такі взаємодії, навіть якщо вони є критичними, стають частиною механізму просування, адже залучення аудиторії до діалогу робить контент більш помітним. 

Жіноча солідарність для просування 

Жіноча солідарність — важливий аспект феміністичного руху, який має на меті створення підтримуючої спільноти жінок, здатної разом боротися з несправедливістю, дискримінацією та мізогінією. Однак, попри першопочаткову позитивну сутність цього терміну, термін “жіноча солідарність” набув хибного тлумачення в TikTok.

Під приводом солідарності з’являються заклики до вподобайок чи коментарів, що покликані підвищити популярність контенту без жодного реального зв’язку з підтримкою прав жінок чи феміністичним рухом. Такі відео зазвичай супроводжуються хештегом #жіночасолідарність, а в коментарях інші користувачки закликають до “взаємної підтримки” — у вигляді підписок, лайків чи навіть обіцянок про можливі “бонуси” від чоловіків у відповідь на таку підтримку. 

Чим загрожує тренд у Тік Ток

Поширення подібних закликів створює ефект масового впливу: у коментарях присутня чимала кількість дописів від інших акаунтів, що просять в знак нібито жіночої солідарності поставити вподобайку, прокоментувати чи підписатись на аккаунт. Відтак, мовляв, їхній чоловік, приміром, запропонує вийти заміж тощо.

Таке використання викривлює суть жіночої солідарності. Вона стає просто закликом до «лайків» і підписок, часто з нав’язуванням стереотипів. Подібні «акції» підштовхують інших сприймати підтримку як простий обмін компліментами. Таке викривлення терміну є небезпечним, оскільки воно може формувати уявлення про феміністичний рух як про щось малозначне, зводячи його до «сестринської» підтримки у вигляді лайків і коментарів. Це призводить до знецінення ідеї боротьби за права та свободи жінок, замінюючи її на простий механізм для підвищення залученості аудиторії та власної популярності.

Читайте також:

• Княгиня Ольга: як помститися за смерть чоловіка та розбудувати державу?
• Як в Бахмуті з’явилися вулиця Дніпрової Чайки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кліщіївка — село Бахмутської громади, історія якого бере початок наприкінці XVIII століття. Колись воно називалося Карлівкою, мало дві окремі частини, власну церкву, школу, млин та господарства. У 1945 році село отримало сучасну назву, походження якої досі залишається предметом дослідження. Розповідаємо, як виникла Кліщіївка, хто був її першими мешканцями та яким було життя села в різні історичні періоди.

Примітка. Матеріал підготовлений на основі історико-краєзнавчого нарису про Кліщіївку, одним з авторів якого є дослідник Михайло Кулішов. У нарисі використано історичні документи, статистичні відомості та матеріали Бахмутського краєзнавчого музею.

Історія Кліщіївки: як виникло село Карлівка

Історія сучасної Кліщіївки розпочалася в останній чверті XVIII століття. Тоді на землях Бахмутської провінції створювали нові поселення. На південь від Бахмутської фортеці земельну ділянку площею 1700 десятин отримав секунд-майор Карл Томас, який був помічником коменданта Азовської фортеці.

Саме з його іменем пов’язують первісну назву села — Карлівка. За історичними відомостями, у 1782 році на цій території проживали лише три родини. Першими відомими поселенцями були:

• Корній Іванович та Тетяна Федорівна Мірошник;
• Гаврило Іванович та Тетяна Герасимівна Науменко;
• Семен Олексійович та Олена Андріївна Тупота.

У документах того часу їх називали “малоросіянами” — так в Російській імперії позначали українців. У першій половині 1790-х років, можливо у 1794 році, власником Карлівки став капітан Петро Петрович Плещеєв.

За переписом від 12 липня 1795 року, в селі проживало 220 людей. У 1799 році було складено економічний опис Карлівки. На той час у ній налічувалося 115 чоловіків і 121 жінка. Площа земель становила 1900 десятин.

У документі також згадували панський будинок, ставок, млин та землі, які використовували для сільського господарства. Від кінця XVIII до другої половини XIX століття Карлівка перебувала у власності представників родини Плещеєвих.

Церква, школа та поділ Карлівки на два поселення

У 1841 році в Карлівці відкрили церкву Покрови Пресвятої Богородиці. До її парафії належали не лише жителі Карлівки, а й мешканці Отрадівки та Андріївки. При храмі діяла церковнопарафіяльна школа. Після більшовицького перевороту 1917 року церква продовжувала працювати до 1925 року. Згодом її, ймовірно, закрили.

Подальша історія храму має суперечливі свідчення. За одними даними, після Другої світової війни церкву знову відкрили, а на початку 1960-х років закрили. За іншими, у повоєнний час у будівлі облаштували сільський клуб.

Відомо, що згодом приміщення використовували як колгоспне зерносховище. Богослужіння відновили на початку 1990-х років. Ще однією важливою подією для Карлівки стало скасування кріпосного права у 1861 році. Починаючи з 1863 року, місцеві селяни отримали можливість викуповувати або орендувати землю у колишніх власників.

Дослідники припускають, що після викупу земельних наділів частина селян почала будувати оселі на південній околиці Карлівки. Це могло сприяти виникненню нового поселення. Згодом Карлівку адміністративно поділили на два населені пункти — Карлівку 1 та Карлівку 2. У 1886 році в Карлівці 1 проживало 217 людей, а в Карлівці 2 — 145. Обидва поселення належали до Бахмутської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії.

Хто заснував Карлівку: чому в історичних джерелах виникла плутанина

У дослідженні історії Кліщіївки автори звертають увагу на неточність, яка поширилася в окремих історичних працях. У статистичному збірнику Катеринославської губернії, виданому в 1886 році, заснування Карлівки 1 та Карлівки 2 пов’язували з Осипом Івановичем Шультеном.

Таку інформацію укладачі записали зі слів місцевих старожилів. Однак автори нарису наголошують, що архівні документи не підтверджують причетності Шультена до заснування Карлівки. За їхніми дослідженнями, історія поселення пов’язана насамперед із Карлом Томасом, а згодом, із родиною Плещеєвих. На думку авторів, саме використання спогадів старожилів без належного зіставлення з архівними документами сприяло поширенню помилкової версії про засновника села.

Як жили мешканці Карлівки у XIX та на початку XX століття

Спочатку основними заняттями жителів Карлівки були землеробство, скотарство та робота на поміщицьких землях. У другій половині XIX століття дедалі більше селян знаходили заробіток у сусідньому Бахмуті. Вони підвозили будівельні матеріали, виконували підсобні роботи, займалися городництвом і торгівлею.

Деякі мешканці продавали худобу, сіно, борошно та кам’яне вугілля, яке закуповували на Горлівських і Щербинівських рудниках. На початку XX століття на західній околиці Карлівки 2 бахмутська фірма “Е. М. Фарке” розпочала розробку Карлівського крейдяного родовища. Це створило додаткові можливості для заробітку. Місцеві жителі працювали в кар’єрі та перевозили крейду до бахмутських заводів. На початку XX століття в Карлівці 1 налічувалося 47 дворів і 357 жителів, а в Карлівці 2 — 40 дворів та 313 мешканців.

Карлівка в радянський період: об’єднання села та розвиток господарства

Радянська влада остаточно встановилася в Карлівці 1 та Карлівці 2 у січні 1920 року. На початку 1920-х років обидва поселення об’єднали в одне село під назвою Карлівка.

У 1923 році воно увійшло до складу Бахмутської округи, а в 1924 році, до Артемівського району Артемівської округи Донецької губернії. На той час у селі працювали школа, приватний млин, олійниця та три кузні. Більшість місцевих родин мала земельні ділянки й утримувала худобу. У першій половині 1924 року Карлівку електрифікували.

За переписом 1926 року, на території Карлівської селищної ради проживало 1215 людей. Із них 1197 були українцями, 12 — росіянами, ще шестеро належали до інших національностей. Наприкінці 1920-х років, у період сталінської колективізації, у Карлівці організували сільськогосподарську артіль імені Петровського, яка згодом стала колгоспом.

На території Карлівської сільради також діяв колгосп імені Калініна. У 1938 році тут створили промислову артіль “Огнеупор”, яка виготовляла глиняну черепицю. За півтора року працівники збудували виробничий цех, їдальню та двоквартирний будинок. Напередодні Другої світової війни артіль виробляла понад 300 тисяч штук черепиці.

Кліщіївка під час Другої світової війни та перейменування села

Під час Другої світової війни Карлівка перебувала під нацистською окупацією з 1 листопада 1941 року до 5 вересня 1943 року. За наведеними в історичному нарисі даними, у цей період до Німеччини на примусові роботи вивезли 46 людей.

15 серпня 1945 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила указ про впорядкування назв населених пунктів Сталінської області. Відповідно до нього село Карлівка перейменували на Кліщіївку, а Карлівську сільську раду — на Кліщіївську.

Проте достеменно невідомо, чому для села обрали саме таку назву. Одна з місцевих версій пов’язує її з топонімом “Кліщієва Балка”, який нібито існував поблизу сучасного залізничного зупинного пункту Кліщіївка. Водночас автори історичного дослідження зазначають, що не знайшли підтвердження існування такої назви на відомих картах чи в географічних довідниках.

Інша версія, запропонована самими дослідниками, полягає в тому, що під час підготовки указу 1945 року могли припуститися орфографічної помилки. За цим припущенням, село могли планувати назвати Пліщіївкою — від прізвища колишніх власників Плещеєвих. На користь цієї версії автори наводять те, що в окремих дореволюційних довідниках поряд із назвою Карлівка зустрічався варіант “Плещеевка”.

Однак документального підтвердження такої помилки немає. Тому походження сучасної назви Кліщіївки залишається відкритим питанням.

Якою була Кліщіївка після війни

Наприкінці 1940-х років у Кліщіївці відкрили семирічну школу та встановили телефон у приміщенні сільської ради. Основним місцем роботи для багатьох мешканців залишалося сільське господарство. У 1962 році Кліщіївську сільраду розформували, а село передали до Красненської сільської ради.

На базі колгоспів імені Петровського та імені Калініна створили радгосп імені Калініна. У першій половині 1980-х років він отримав назву “Червоносільський”. Мешканці працювали в радгоспі, утримували власні городи та господарства. Продукти власного виробництва продавали в Артемівську, а завдяки залізничній зупинці могли їздити також до Горлівки, Макіївки та Донецька.

На початку 1990-х років через нестачу робочих місць частина жителів почала залишати село. Будинки продавали, а серед покупців були мешканці Артемівська, які використовували нерухомість у Кліщіївці як дачі.

Кліщіївка до повномасштабної війни: що збереглося в селі

У липні 2020 року наукові співробітники Бахмутського краєзнавчого музею відвідали Кліщіївку та Андріївку, щоб зібрати історичні матеріали й спогади місцевих жителів. У підготовленому ними звіті описали життя обох сіл, місцеві установи та громадські ініціативи.

За наведеними у звіті даними, у 2020 році в Кліщіївці та Андріївці разом проживало 472 людини. Також згадували 100 переселенців і 85 дітей віком до 18 років. Одним із головних громадських просторів Кліщіївки залишалося приміщення колишньої школи.

Тут працювали бібліотека, медичний пункт, пошта, центр соціального захисту та різноманітні гуртки. Мешканці брали участь у грантових програмах, завдяки яким облаштовували громадські приміщення, покращували освітлення вулиць та створювали простори для дозвілля. У 2010 році за грантові кошти відремонтували актову залу та облаштували вуличне освітлення. Згодом за міжнародної підтримки відкрили комп’ютерний і тренажерний зали.

Особливу історичну цінність мала сама будівля школи. За музейним звітом, одна її частина була зведена з крейди й належала до старої церковнопарафіяльної школи 1890 року. Іншу частину добудували у 1954 році. Під час спілкування з музейниками місцеві жителі також згадували колишній завод “Горняк”, де виготовляли глиняний посуд та інші вироби.

У бібліотеці зберігалися глиняні роботи місцевого майстра Віктора Науменка. У селі також залишалися будівлі, пов’язані з його минулим. Зокрема, на вулиці Першотравневій, за свідченнями краєзнавців, зберігалася стара будівля панської садиби, яку згодом використовували як лікарню та пологовий будинок.

Ці відомості зафіксували під час краєзнавчої поїздки 2020 року. Вони дозволяють відтворити частину історії Кліщіївки та повсякденного життя її мешканців до повномасштабного російського вторгнення.

До теми:

“Панська купальня” біля Бахмута: у Бахмутському краєзнавчому музеї розповіли його історію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Іноді отримувачі допомоги на проживання ВПО дізнаються про її припинення лише після того, як кошти не надходять. Водночас окремого повідомлення із зазначенням причини припинення виплати людина може не отримати.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала поради від “Юридичного порадника для ВПО” про те, як з’ясувати підстави такого рішення та куди варто звертатися.

Чи повідомляють про припинення виплат офіційно

Згідно з постановою Кабміну від 20 березня 2022 року № 332, за результатами верифікації в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, яким не відповідає отримувач допомоги. Водночас Порядок не встановлює безумовного обов’язку повідомляти отримувача про відмову в призначенні або продовженні виплати.

За наявності технічної можливості про підстави відмови та порядок оскарження можуть повідомити:

• засобами електронного сповіщення Єдиної системи;
• засобами мобільного зв’язку;
• засобами поштового або електронного зв’язку.

Наразі проблема недостатнього інформування отримувачів відома та обговорюється з представниками ПФУ. У нормативному регулюванні вже передбачена можливість електронного інформування, а одним із напрямів подальшого розвитку є відображення відповідної інформації в особистому кабінеті на вебпорталі ПФУ. Система інформування ще формується, і порядок її роботи може змінюватися з урахуванням змін у законодавстві.

Що робити, якщо допомога не надійшлаЯкщо допомога не надійшла у звичний строк у межах одного місяця, це ще не обов’язково означає, що виплату припинено. Затримка може бути пов’язана з опрацюванням інформації або процедурними моментами.

Що робити, якщо допомога не надійшла

Якщо допомога не надійшла у звичний строк у межах одного місяця, це ще не обов’язково означає, що виплату припинено. Затримка може бути пов’язана з опрацюванням інформації або процедурними моментами.

Якщо виплата не надходить довше, варто звернутися до ПФУ та з’ясувати причину:

• через вебпортал ПФУ — авторизуватися в особистому кабінеті за допомогою КЕП або “Дія.Підпису” та направити звернення;
• телефоном — звернутися на гарячу лінію ПФУ за номерами: 0 800 503 753, +380 (44) 281 08 70 або +380 (44) 281 08 71;
• поштою або електронною поштою — направити письмове звернення до відповідного сервісного центру ПФУ;
• особисто — звернутися до сервісного центру ПФУ незалежно від місця реєстрації.

Чому варто подавати письмове звернення

Юристи наголошують: якщо потрібно не лише дізнатися причину припинення виплати, а й оцінити законність такого рішення та за потреби його оскаржити, рекомендується звернутися до ПФУ письмово.

У зверненні варто попросити повідомити:

• чи приймалося рішення про припинення або непродовження виплати допомоги;
• дату такого рішення;
• конкретну підставу його прийняття.

Саме письмова відповідь ПФУ дасть змогу проаналізувати підстави припинення допомоги та визначити подальший алгоритм дій.

Читайте також:

Житлова субсидія на опалювальний сезон: кому призначать автоматично, а кому треба подавати заяву

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!