США призупинили військову допомогу Україні: як це рішення вплине на ЗСУ

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 16:30, 5 Березня 2025
Військова допомога Україні / фото Бахмут IN.UA

4 березня 2025 року в США з’явився наказ, який повністю призупинив постачання військової допомоги Україні. Це рішення було ухвалено невдовзі після суперечки президентів США та України в Овальному кабінеті.

Детальніше про те, як рішення влади США вплине на перебіг війни та чи є альтернатива американській допомозі, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA.

Військова допомога від Америки: чому Дональд Трамп заморозив її

4 березня 2025 року президент США Дональд Трамп наказав призупинити всю військову допомогу Україні. Це рішення ухвалили незадовго після суперечки з Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті.

Рішення стосується не тільки майбутньої військової допомоги від США, але й тої, що вже була на шляху до України. Наприклад, станом на сьогодні деякі види допомоги знаходяться на транзитних складах у Польщі, повідомляв Укрінформ з посиланням на Дональда Туска, главу польського уряду.

За словами речниці Білого дому Керолайн Левітт, рішення про відновлення допомоги залежить лише від волі Дональда Трампа.

Керолайн Левітт / фото Вікпедія

Джо Байдена більше немає в цьому Овальному кабінеті. Ми більше не збираємося просто виписувати порожні чеки на війну, яка йде дуже далеко, без реального тривалого миру. І це те, чого хоче президент“, – наголосила прессекретарка Білого дому.

При цьому ввечері 4 травня віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що відновлення постачання допомоги Україні таки можливе. Для цього, за його словами, Київ має “сісти за стіл переговорів”

Інший коментар щодо цього дав старший радник президента США Джейсон Міллер. За його словами, рішення Трампа щодо призупинення постачання зброї — це ключ, який дозволить посадити за стіл переговорів обидві сторони військового конфлікту. Для цього він активно використовує метод “пряника” та “батога”.

Джейсон Міллер / фото Вікіпедія

Дональд Трамп — це єдина людина у світі, яка говорить про припинення смертей в Україні. Іноді лідери можуть використовувати метод “пряника”, а інколи — й метод “батога“, — сказав Міллер, коментуючи рішення президента США.

Він додає, що заморожування військової підтримки однієї зі сторін війни — це важка артилерія, яка дозволяє донести погляд Дональда Трампа на ситуацію до президента Володимира Зеленського:

Трамп хоче припинити війну та вбивства. Зеленський має повернутися за стіл переговорів“, — резюмував Міллер.

Реакція України

Patriot / фото REUTERS

Рішення про припинення допомоги — одна з найобговорюваніших новин в Україні, яка отримала безліч коментарів від представників влади, зокрема й від очільника країни, Володимира Зеленського.

Президент України розібрав рішення свого американського колеги у вечірньому зверненні до українців. Він вже доручив керівникам різних відомств отримати від США офіційну інформацію про долю військової допомоги для України.

Він додав, що Україні не один тиждень отримували різні сигнали щодо підготовки заморозки допомоги. За його словами, вже був прецедент її зупинки раніше.

Володимир Зеленський Крим, мобілізація вибори в Україні
Президент України Володимир Зеленський / фото ОП

Була зупинка гуманітарної допомоги, енергетичної. Також була вже й зупинка військової допомоги – наприкінці січня, але тоді все вдалося швидко відновити. Ми бачили ризики. Тому наші служби – і військові, і спеціальні служби – встигли напрацювати алгоритми дій за будь-якого розвитку ситуації. Зараз не 22 рік. Зараз наша стійкість вища. Ми маємо засоби захисту. Але для нас важливі нормальні, партнерські відносини з Америкою для реального закінчення війни. Ніхто з нас не хоче нескінченної війни“, — підкреслив Володимир Зеленський.

Більш детальне пояснення дав редактор військово-аналітичного порталу Defence Express Олег Катков у коментарі “Суспільному”. За його словами, Україна може втратити до 30% усього озброєння, яке сьогодні використовують ЗСУ. Наразі 40% усього озброєння в арсеналі ЗСУ було виготовлене в Україні. Трохи понад 10% — це зброя, яку військові отримали безпосередньо зі США та європейських союзників із дозволу Вашингтона. Ще майже 30% складає озброєння європейських країн, яке також значною мірою залежить від дозволу США на реекспорт.

Якщо ми розглядаємо максимально песимістичний з усіх песимістичних сценаріїв, які можливо просто уявити, бувши максимальним песимістом у світі, то так. Якщо увімкнути здоровий реалізм, то ситуація виглядає, що Україна має отримати те, що було при Байдені оголошено. І це нам у будь-якому випадку дозволить не відчувати критичну залежність від США певний час“, — сказав Катков.

Винищувач F-16 / фото Вікіпедія

Катков додав, що Україна залежить від США в частині використання та зберігання деякої номенклатури, зокрема, він виділив наступні категорії:

  • винищувачі F-16;
  • бронетехніка — М113, Stryker, MRAP, MaxxPro;
  • РСЗО – HIMARS та ракети до нього;
  • ракети та бомби — HARM та JDAM;
  • протипіхотні міни, снаряди дистанційного мінування та інші види вибухового озброєння.

Чи є альтернатива американській зброї

Постачання зброї / фото Міністерство оборони США

Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк повідомив, що українська сторона аналізує можливі наслідки та розглядає альтернативні варіанти отримання озброєння.

За його словами, ситуацію необхідно розглядати комплексно:

  • по-перше, треба оцінити, які саме програми можуть бути зупинені, адже деякі з них уже наближаються до завершення;
  • по-друге, важливо проаналізувати можливості закупівлі або отримання аналогічного озброєння від європейських партнерів, оскільки відповідні програми заміщення вже діють;
  • по-третє, Україна має досвід адаптації до тимчасового призупинення американської військової підтримки, тож готова працювати в умовах змін.

Подоляк підкреслив, що наразі проводиться ретельний аудит щодо наявної зброї та тієї, яку можна виробити в межах партнерських співробітництва, що можна замінити.

Альтернативи українського виробництва

Пояснення щодо альтернатив саме від українських виробників дав міністр оборони Рустем Умєров у інтерв’ю Forbs. За його словами, оборонна промисловість країни значно розвинулась з моменту початку війни у 2022 році.

У 2024 році завдяки співпраці з Мінстратегпромом та бізнесом українська оборонна промисловість досягла значного зростання. Якщо у 2022-му її потенціал оцінювався в 1 мільярд, то у 2025-му цей показник сягнув 35 мільярдів доларів“, — пише Умєров.

Він підкреслює, що ця сума співмірна з міжнародною допомогою, яка була надана Україні з боку союзників у 2024 році. 

Виробництво 155-мм самохідних гаубиць зросло втричі порівняно з 2023 роком, випуск броньованих транспортних засобів – у п’ять разів, боєприпасів — у 2,5 раза, а протитанкових керованих ракет — удвічі“, — зазначає міністр оборони.

“Паляниця” / фото Максим Глушак

Великий крок Україна зробила в категорії виробництва БПЛА та РЕБ. За словами міністра, 96% дронів, які використовують українці на фронті, були виготовлені в України власним виробництвом. Ще 5% припадає на засоби РЕБ.

У 2025 році виробничі потужності дають змогу випускати до 4,5 млн дронів, зокрема 700 000 морських і 35 000 далекобійних. Їхня ефективність уже підтверджена на полі бою: завдяки морським дронам Україна знизила бойовий потенціал чорноморського флоту РФ на 30%, а далекобійні БПЛА лише цього року уразили понад 300 цілей у глибині Росії, підтверджуючи нашу спроможність змінювати правила гри на полі бою“, — резюмує Умєров.

Масштабне виробництво зброї продовжується й з іншими номенклатурами. Так, в Україні йде активна розробка ракетної програми, в межах якої вже налагоджене виробництво крилатих ракет типу Р-360 “Нептун” для ураження цілей на великих відстанях. Це ж стосується й впровадження альтернатив класичним ракетам у вигляді реактивних дронів “Паляниця”, “Рута” та “Пекло”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Семаковська Тетяна 14:00, 13 Квітня 2026
“Колос” / фото “Локальної історії”

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма та фельдшерсько-акушерський пункт. Здавалося б, звичайне село, яких тисячі по всій Україні, якби не одна унікальна особливість — потужні та багаторічні футбольні традиції, які гуртували всю громаду.

Детальніше про історію футбольної частини цілої громади розповіли в “Локальній історії”.

Зародження традиції: саморобні м’ячі та перші матчі

Найстаріше фото команди / фото Володимир Карнауха

Найстарішому знайденому футбольному фото з Іванівського — вже 68 років. У далекому 1958 році сільські хлопчаки долали 10 кілометрів на велосипедах до Малоільїнівки (селища, яке згодом стало одним із районів Бахмута), щоб зіграти матч. Тоді це був суто аматорський рівень. Замість регулярних професійних тренувань хлопці просто ганяли м’яча, який часто доводилося зшивати власноруч із підручних матеріалів.

Володимир Карнаух, який у 1960-х роках грав за місцеву команду, пригадує історію створення одного з таких м’ячів:

Спершу їх робили з халяв чобіт. Якось брат взявся за це, але йому не вистачало матеріалу. Я спитав у свого друга Володі Рогаченка, нам було десь по 10 років, — чи не має він часом халяв? Він приніс пару. Ох і радість була — м’яч зробили! Але восени батьки Вовки кинулися діставати свої чоботи — а там не чоботи, а валянки самі з обрізаним верхів’ям“.

“Футбол — це не про гроші, його любити треба”

До складу місцевої команди входили водій швидкої допомоги, працівники котельні, вчителі, шофер вантажівки, комбайнер та навіть геолог, який працював у Харкові, але щовихідних долав 200 кілометрів, щоб зіграти за рідне село. Жоден із них не був професійним футболістом. Проте це не заважало їм регулярно брати участь у чемпіонаті та розіграшах кубка між 12-16 селами Бахмутського району.

Тренування проходили за власними правилами. Гравці збиралися у суботу, і якщо команда капітана Миколи Соколова програвала, він змушував грати далі, аргументуючи тим, що “корів ще не загнали”. Тому матчі тривали не стандартні 45 хвилин, а могли затягнутися на весь день.

У тодішній пресі команду офіційно підписували як “колектив радгоспу Красносільський”. Хоча далеко не всі футболісти працювали в сільському господарстві, команда формально була приписана до радгоспу і захищала його честь. Керівництво ферми допомагало гравцям: забезпечувало формою, м’ячами та транспортом. Все інше трималося на чистому ентузіазмі селян.

Грати на область ми їздили на ‘газоні’ без тенту. Ігри були до пізньої осені. Пам’ятаю, на фінальні матчі в листопаді-грудні довелося їхати при -4 °C, а ми на відкритій машині. Ще й за лавочки треба було триматися на ямах, щоб не випасти. Якось у газеті після перемоги за кубок написали, ніби нам гроші дарували. Та не платили нам. Футбол — це не про гроші, його любити треба. Ми всі були любителями футболу“, — пригадує гравець команди Анатолій Скиданенко.

В архівах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського журналістам вдалося знайти документальні підтвердження про 25 перемог команди з Іванівського у районних та обласних турнірах у період із 1965 по 2003 рік. Самі ж учасники змагань стверджують, що брали трофеї майже щороку. Перевірити це неможливо: усі турнірні таблиці зберігалися в Донецькому обласному архіві, який з 2014 року перебуває в окупації.

Золота епоха “Колоса”

Футболісти / фото “Локальна історія”

Пік розвитку футболу в селі припав на 1970-1980-ті роки. Саме тоді гравці “Колоса” здобули свої найпрестижніші нагороди — сільська команда двічі вигравала першість Донецької області та ставала срібним призером.

На шляху до чемпіонства іванівці перемагали серйозних суперників із великих міст. Наприклад, у 1978 році вони здолали слов’янський “Донрибгосп”. Гравець Олександр Скиданенко згадує вирішальний момент того матчу:

Ми мали складний матч на їхньому полі. Наш гравець Микола Соколов сам, трохи правіше від центру поля, ніхто його не накрив. До воріт метрів сорок-п’ятдесят. І він як зарядить у праву дев’ятку! Такі удари рідко виходять. Тисячу разів попроси його повторити — не вийде“.

Фінал тих же обласних ігор 1978 року проти команди Новоазовського району став легендарним. Забивши першими, гравці “Колоса” сфолили у своєму штрафному майданчику, отримали пенальті, пропустили гол і залишилися вдесятьох через вилучення. Але навіть у меншості сільська команда змогла вирвати перемогу в суперника, який тоді виступав на всеукраїнському рівні.

“Коли приїжджала команда з іншого села, наш стадіон був заповнений глядачами. Це було справжнє свято футболу, і ми завжди були в призерах!” — ділиться спогадами вчитель фізкультури, колишній гравець і тренер “Колоса” Микола Соколов.

Щоб гідно протистояти сильнішим колективам, сільська команда почала залучати зірок. З 1987 року за “Колос” почав регулярно виступати Олександр Носатих, який мав досвід гри за збірну Молдови на кубку срср серед сільськогосподарських колективів. Згодом, у середині 90-х, до команди приєднався Ігор Сурай — колишній гравець збірної України серед юнаків віком до 18 років.

Тріумф “Колоска” на всеукраїнському рівні

“Колос” у 1998 році / фото Володимира Міхельсона

У 1998 році справжню сенсацію створила дитячо-юнацька команда “Колосок”, яку сформували на базі Красненської загальноосвітньої школи. Хлопці з невеликого села Іванівське зуміли дійти до 5 місця з-поміж 90 команд зі всієї України на престижному турнірі “Шкіряний м’яч”.

Володимир Міхельсон, тодішній капітан дитячої команди, згадує:

Ми обіграли Луганську і Донецьку області, після цього нас запросили в Івано-Франківськ на фінальну частину турніру боротися за перше місце. Усього участь брали 8 команд. Усі колективи були з міст, тренувалися на базах ДЮСШ. Ми були єдиними представниками села. За 5 загальне місце грали проти команди ‘Таврія’ з Нової Каховки — ми виграли з рахунком 5:1“.

Унікальні фотографії місцевої команди та живі спогади гравців лягли в основу книги “Історія футболу села Іванівського”. Над цим виданням протягом трьох років працювали місцеві жителі Сергій Нагорний та Микола Соколов. Книга побачила світ у 2025 році за фінансової підтримки начальника Бахмутської МВА Олексія Реви.

Наслідки російського вторгнення

Зруйнована школа в Іванівському / фото “Локальна історія”

У січні 2023 року почалися жорстокі бої за Іванівське. Школу, у спортзалі якої Микола Соколов роками зберігав переможні світлини, знищили російські снаряди

11 червня 2024 року аналітичний проєкт DeepState повідомив про окупацію населеного пункту російськими військами. Наразі в Іванівському не залишилося жодної вцілілої будівлі та жодного місцевого мешканця.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як виглядали жінки Бахмута понад 100 років тому: унікальні фото

Семаковська Тетяна 13:00, 13 Квітня 2026
Фотографії жінок, світлини зроблені в Бахмуті у 1898 році / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу історію міста та його мешканців.

Фото з Бахмута

У колекції Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються сотні унікальних фотографій, зроблених ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Серед них — портрети жінок, родинні світлини та студійні фото, створені у перших бахмутських фотоательє.

Ці зображення не лише передають зовнішність тогочасних мешканок, а й відображають моду, соціальний статус і повсякденне життя. На світлинах — як міщанки, так і селянки, молоді дівчата й матері з дітьми. Частину фото створювали у місцевих ательє, які з’явилися у Бахмуті ще у 1870-х роках і стали важливою частиною культурного життя міста.

Сьогодні ці архівні кадри є не лише історичними документами, а й нагадуванням про багате минуле Бахмута, яке вдалося зберегти завдяки музейним колекціям.

Примітка. Всі фото взяті з міського медіаархіву, правове регулювання яких належить Бахмутському краєзнавчому музею.

Дівчина з віялом, Бахмут,
1899-1905 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Дівчина з гаманцем на поясі й віялом у руці стоїть біля дзеркала. Селище Яковлевського району. Монограма “ЕЛ” на гербовому щиті, напис “Е.Я. Львов. Бахмут”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Бахмутянка Хима Пипочка,
1905-1917 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Хима Пипочка — сестра Ганни Іванівни Андреєвої. Дівчині 17–18 років. Її зазнімкували в інтер’єрі фотоательє. Створили фото у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Бахмутянка, 1905-1917 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
Молоді жінки в Бахмуті, фото зроблене у 1898 році / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

Зображення жінок погрудне. Витиснений напис — назва фотоательє “Мерейнес. Бахмут”, монограма “РД”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. і Д. Мерейнес, вулиця Катеринославська, 2.

Бахмутянка Євдокія Лобасова, 1880-1886 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На фото дівчина 18–20 років — це Євдокія Лобасова, сестра Георгія Лобасова, власника миловарних і свічних заводів у Бахмуті. Фото створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. Рубанчик, вулиця Катеринославська, 2.

Бахмутянка у строю / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На фото дівчина у святковій блузі та спідниці, рік знімку, ймовірно, 1919.

Три жінки в Бахмуті / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку троє жінок у святкових одежах. Знімок зробили у фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Дуся Боднаренко, бахмутянка,
1912-1917, / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку молода дівчина, це Дуся Боднаренко, бахмутянка, рік зйомки 1912-1917. Фото створили у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє “Свет” Л. Хадака, вулиця Харківська, 48.

Троє жінок в Бахмуті / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів

На знімку троє бахмутянок, рік зйомки, можливо, 1904–1909 років.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма […]

Історії

Як виглядали жінки Бахмута понад 100 років тому: унікальні фото

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу […]

Підвищення зарплат вчителям на 20% та зміна системи оплати праці: що чекає на освітянів у 2026 році

З 1 вересня українським вчителям гарантовано підвищать заробітні плати на 20%. Проте паралельно з цим кроком держава планує реформувати саму структуру оплати праці педагогів, щоб […]

Поливаний понеділок в Україні та закордоном: що означає традиція та чому обливаються водою

Поливаний понеділок — одна з найяскравіших і найвеселіших великодніх традицій в Україні. У цей день люди обливають одне одного водою, жартують і вітають із святами. […]

Окупанти на Донеччині примушують бюджетників вступати до партія “Єдина росія”

Окупаційна влада на тимчасово підконтрольних їй територіях Донеччини посилює тиск на працівників бюджетної сфери. Людей масово змушують вступати до лав російської керівної партії “єдина росія” […]