Щороку 28 жовтня в Україні відзначають День визволення від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни. Вигнання нацистів з України тривало майже 700 днів. 18 грудня 1942 року був визволений перший населений пункт — село Півнівка, що на Луганщині. Останнім, 23 листопада 1944 року, радянські війська звільнили місто Чоп на Закарпатті. Бахмут деокупували 5 вересня 1943 року.

Бахмутянка Світлана Сікварова опублікувала в соцмережі спогади містян про звільнення міста та фото з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Деокупація Бахмута в 1943 році

Краєзнавиця Світлана Сікварова зауважила, що Бахмут звільняла 3-я гвардійська армія під командуванням генерал-лейтенанта Д. Лелюшенка. 5 вересня до неї приєднався 23-й танковий корпус генерал-лейтенанта Ю. Пушкіна.

Мешканець Бахмута Володимир Пильчик згадує про звільнення міста-фортеці: 

«До літа 1943 року панування у повітрі нашої авіації стало абсолютним. Дійшло до того, що довелося спостерігати таку картину: дев’ятка наших Пе-2 (ред. радянський двомоторний бомбардувальник) на польоті зі сходу на захід пройшла все місто, обвалила бомбовий вантаж на польовий аеродром німців і тим же шляхом повернулася на схід. Водночас жодна зенітка в місті не «тявкнула».

Влітку цього року почастішали облави людоловів, окупанти лютували, викрадали молодь до Німеччини. Проте вони почували себе далеко не так самовпевнено, як це було у 1941-42 роках. Ми знали, що фронт наближається, і чекали на звільнення. Нарешті настав серпень, момент звільнення наблизився впритул, ще більше чинили облави, німці почали палити і підривати місто.

Весь перший день і половину наступного у місті практично не було видно визволителів. Тільки зрідка промайнуть один чи два-три наші бійці і знову нікого не видно. Було незрозуміло від кого ж три доби йшли сили німецької армії, виникала тривога: чи це не тимчасове звільнення. 

У другій половині другого дня ситуація прояснилася. На захід покотився безперервний потік Червоної армії. У цьому потоці зрідка можна було побачити гужовий транспорт. Танк за танком, сотні бойових машин, автомобілі з гарматами на причепі. Жодного підрозділу в пішому строю.

Частини, що не вміщалися на залізничний переїзд, повертали на стадіон, де миттєво розгорталися похідні кухні, годували солдатів, і щойно в колонах, що рухалися, утворювався розрив, втягувалися в цей проміжок і продовжували рух на захід. Так тривало три доби. Стало зрозуміло — поверненню окупації не бувати».

Наслідки війни

Світлана Сікварова підкреслила, що Україна втратила у війні, включаючи вбитих, померлих від голоду і хвороб, жертв концтаборів, депортованих, евакуйованих, вимушених емігрувати — до 14 мільйонів людей. 40 відсотків свого економічного потенціалу, що складає 42 відсотки від матеріальних втрат всього Радянського Союзу.

Американський дослідник сучасної історії Едгар Сноу переконаний, що «жодна інша країна Європи не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам і селам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі, як Україна».

Він також додав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було в багатьох аспектах українською війною».

Читайте також:

• Люди тут гуляли, спілкувалися та зустрічалися: спогади бахмутян про Топталівку
• РЦ «Перемога» у Бахмуті: як центр культури покращував життя бахмутян? Фотоспогади
• Окупація, визволення та роки відновлення: спогади мешканця Бахмута-Артемівська

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу Авраама (Абрама) Григоровича Паланта — одного з підприємців, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття забезпечували будівельні потреби міста.

Детальніше про те, як з’явився завод Паланта — розповіли в Бахмутському краєзнавчому музеї.

Історія заводу Паланта в Бахмуті

Історія заводу розпочалася 27 травня 1894 року, коли Бахмутська міська дума надала Палантові в оренду ділянку землі площею понад одну десятину на південній околиці міста поблизу річки Бахмут, де працювали й інші відомі цегельно-черепичні виробництва регіону — Бадодіна, Любицького, Французова. За це щороку він мав сплачувати 90 рублів 49 копійок.

Завод працював сезонно — від весни до осені. За рік виготовлялося до мільйона цеглин, які приносили власнику від 4 500 до 7 000 рублів доходу. Постійний штат складав близько 25–30 робітників.

Продукція Паланта відрізнялася від матеріалів інших заводів доступною ціною, адже виготовлялася виключно вручну. Це робило її популярною серед місцевих мешканців та підприємців. Саме цією цеглою зведені будівлі, які залишалися частиною історичного обличчя Бахмута: католицький костел, споруди заводу “Е.М. Фарке”, шахта “Бахмутська сіль” та інша дореволюційна архітектура міста.

Завод у ХХ столітті

Завод працював безперервно до 1917 року. Після більшовицької націоналізації у 1920-му він перейшов у підпорядкування “Совнархозу”, а вже у 1923 році був остаточно закритий. У радянських довідниках того часу зазначається, що на вулиці Харківській (нині — Незалежності), неподалік станції Бахмут І, розташовувалася або одна з майстерень, або адміністративне приміщення колишнього заводу Паланта.

Історія життя Паланта

Про самого Авраама Григоровича Паланта відомо небагато. Він належав до купецького стану, був євреєм за походженням. У Бахмуті не мав значних маєтків: у 1908 році його завод оцінювався лише в 1 000 рублів. Проте в місті мешкали інші представники родини — Хаїм, Ісак та Іда Паланти. Разом вони володіли нерухомістю на вулиці Малій Харківській (тепер — Незалежності), неподалік від синагоги, розташованої за адресою: вул. Бахмутська, 1.

Читайте також:

• “Солоному карʼєру на виїзді з міста…”: бахмутянка поділилась спогадами
• “Цветмет був нашим життям”: що означав День Металурга для бахмутян
• Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.

Розвінчуємо популярні міфи про ті часи. Для цього ми поспілкувалися із завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Аркадійовичем Корнацьким.

Звільнення Бахмута

Перед деокупацією Бахмута радянські війська захопили населені пункти на півночі, створивши противнику безпосередню загрозу. Коли загарбників притиснули, ті почали знищувати місто перед відступом. Існує думка, що тоді німці підірвали та спалили понад тисячу споруд, проте в Бахмутському краєзнавчому музеї не мають цьому підтвердження.

“Місто Бахмут, на той час Артемівськ, було звільнено частинами радянської армії. Це були 259 та 266 стрілецькі дивізії, а також танковий корпус під командуванням генерала Пушкіна. Радянські війська увійшли до міста зі східного боку. Спочатку було звільнено Забахмутку, потім центральну частину міста”, — ділиться він.

Тоді окупанти підготувалися до оборони: на підступах до міста створювалися широкі мінні поля та зводилися протитанкові перешкоди. Перші бої почалися вночі п’ятого вересня, а вже на ранок місто опинилося повністю під контролем тодішніх визволителів.

“Німецькі окупанти заздалегідь вигнали з міста частину місцевого населення у бік Часового Яру, Костянтинівки. Перед відступом окупантів відбувалося руйнування та спалення житлових будинків, промислових підприємств, всіляких установ. Центр міста був зруйнований переважно”, — поділився він.

Бахмут перед деокупацією

Проводячи паралелі з тим, що місто та його мешканці переживають зараз, Корнацький зазначає, що руйнування інфраструктури тоді не засуджувалися — це було необхідно.

“Та й під час окупації відбувалося бомбардування міста. Відомо, що бомби, які скидали на Бахмут, випустили з радянських бомбардувальників. Тоді знищили будівлю, в якій мешкали німецькі офіцери. Наразі ця вулиця називається Василя Першина, постраждали й інші об’єкти на території міста”, — розповідає історик.

Проте повідомлення про значні руйнування у місті Корнацький спростовує. За його словами, очевидно, що залишити по собі сумнозвісну “випалену землю” — вигідно. Однак більшість будинків все ж або постраждали незначно, або взагалі вистояли цілими. Набагато небезпечнішими були пожежі, які тоді використовували приблизно з тією ж метою.

“Якусь потужну масовану артилерійську підготовку, яка призвела б до значних руйнувань у Бахмуті, ми не знаходимо у спогадах очевидців. Якщо говорити саме про період визволення міста від окупанта. Натомість розповідається про підпали з боку, як і німців, так і радянської армії перед відступом. Тобто місто мало не згоріло двічі”, — додав Корнацький.

Азово-Донський банк: як врятували

На запитання журналіста про справжність знаменитої у Бахмуті легенди про безцінну пляшку самогону Ігор Аркадійович відповідає ствердно. Йдеться про випадок, коли перед відступом німців і, відповідно, руйнуванням стратегічно важливих будівель, за допомогою удачі та кмітливості вдалося врятувати одну з найкрасивіших дореволюційних будівель Бахмута — колишній Азовсько-Донський банк.

“Є історія у спогадах колишнього працівника банку, на прізвище Корзун, який на той момент був охоронцем банку. Коли палії пересувалися містом, він зміг підкупити їх пляшкою самогонки. Таким чином вони справді оминули будівлю банку стороною”, — резюмував Корнацький.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки: розповідаємо про цікаве

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!