Росіяни займаються так званою “евакуацією” населення з тимчасово окупованих територій. Наразі російські військові активно вивозять людей з нещодавно захоплених населених пунктів Покровського району. Лише за чотири останні доби до так званої “днр” вивезли понад 200 людей.

Про це повідомляють росіяни на своїх пропагандистських каналах.

Евакуація з Покровського району в “днр”

За чотири останні доби, з 8 по 11 листопада, із окупованих населених пунктів Покровського району вивезли 201 людину. Серед них є 10 дітей. “Евакуйованих” вивозять до так званої “днр” — в Донецьк і Ясинувату.

Найбільше людей вивезли з міста Селидове — 132 мешканців. Із них 6 — це діти. За даними Донецької ОВА, всі діти були евакуйовані з Селидового. З цього можна зробити висновок, що батьки, йомовірно, ховали дітей, а згодом евакуювалися з ними на бік росії.

Список евакуйованих з Селидового

Серед евакуйованих з Селидового, за даними росджерел, є:

• Калініченко Володимир Семенович, 1951;
• Калініченко Галина Максимівна, 1951;
• Куликов Андрій Володимирович, 1981;
• Голосная Тетяна Вікторівна, 1977;
• Дрозденко Ірина Анатоліївна, 1965;
• Фаб’янчук Олександр Іванович, 1959;
• Фалюшина Людмила Григоріївна, 1958;
• Фалюшин Павло Валерійович, 1987;
• Карпика Володимир Олександрович, 1979;
• Дрозденко Олександр Вікторович, 1963;
• Зарудній Олександр Сергійович, 1962;
• Бережная Лідія Миколаївна, 1949;
• Бережной Олександр Степанович, 1952;
• Савенкова Тетяна Миколаївна, 1961;
• Сидоров Роман Валерійович, 2002;
• Полякова Неллі Іванівна, 1947;
• Ярошенко Оксана Олександрівна, 09.04.1986;
• Ярошенко Богдан Валерійович, 01.07.2007;
• Ярошенко Ілля Валерійович, 17.07.2013;
• Ярошенко Альбіна Валеріївна, 30.11.2009;
• Ярошенко Данило;
• Мартинов Сергій Олександрович, 1967;
• Сербіна Людмила Олександрівна, 1968;
• Неманюс Тетяна Григоріївна, 1956;
• Нікітченко Тетяна;
• Нікітченко Сергій Юрійович, 2011;
• Нікітченко Юлія Геннадіївна, 1980;
• Литвинов Володимир Миколайович, 1977;
• Кравчук Олександр Валерійович, 1994;
• Лівінцев Євгеній Миколайович, 1989;
• Лівінцев Микола Терентійович, 1959;
• Лівінцев Дмитро Миколайович, 1985;
• Альохіна Зінаїда Іванівна, 1947;
• Іванченко Ольга Олександрівна, 1953;
• Грицай Андрій Павлович, 1974;
• Іванченко Едуард Вікторович, 1973;
• Агго Тетяна Петрівна, 1966;
• Агго Віталій Петрович, 1974;
• Тептя Альберт Олександрович, 1970;
• Солоніна Лідія Володимирівна, 1957;
• Солонін Михайло Миколайович, 1954;
• Чередниченко Людмила Іванівна, 1940;
• Москаль Олександр Іванович, 1958;
• Зацаринський Сергій Володимирович, 1988;
• Шапко Тетяна Леонідівна, 1978;
• Чаплигін Сергій Петрович, 1961;
• Чаплигіна Лідія Олексіївна, 1961;
• Савіна Ірина Степанівна, 1960;
• Ковальов Федір Геннадійович, 2009;
• Ковальова Вікторія Миколаївна, 1983;
• Рябчикова Надія Петрівна, 1949;
• Рябчиков Дмитро Вікторович, 1977;
• Корнєва Людмила Миколаївна, 1957;
• Конєв Володимир Юрійович, 1954;
• Золотопупова Катерина Андріївна, 1950;
• Панченко Алла Вікторівна, 1988;
• Герасименко Валентина Петрівна, 1949;
• Герасименко Інна Володимирівна, 1968;
• Полякова Маргарита Сергіївна, 1993;
• Полякова Лілія Володимирівна, 1971;
• Шпилева Анна Григоріївна, 1950;
• Никитченко Юлія Геннадіївна, 1980;
• Колесник Андрій Костянтинович, 05.06.1983;
• Платонова Віра Іванівна, 28.10.1958;
• Ерига Дмитро Олегович, 23.08.1991;
• Казукова Наталія Анатоліївна, 04.07.1973;
• Казуков Олександр Юрійович, 03.02.1968;
• Чорний Павло Григорійович, 21.10.1964;
• Стовбун Володимир Володимирович, 03.01.1982;
• Пашин Юрій Іванович, 09.11.1949;
• Пашин Сергій Юрійович, 06.03.1973;
• Пашина Фаїна Валентинівна, 05.12.1949;
• Нетяжук Василь Васильович, 26.02.1958;
• Кокоєва Ірина Василівна, 23.01.1964;
• Макасарашвілі Віктория Михайлівна 01.04.1986;
• Литвинова Людмила Григоріївна, 23.09.1939;
• Локошко Володимир Миколайович, 17.11.1980;
• Локошко Наталія Миколаївна, 15.10.1978;
• Локошко Максим Володимирович, 21.07.2009;
• Безуханич Людмила Володимирівна, 29.03.1959;
• Сабов Владислав Едуардович, 19.10.1997;
• Галущак Павло Євгенович, 12.07.1996;
• Галущак Світлана Юріївна, 02.04.1977;
• Рибалко Наталія Вадимівна, 27.06.1980;
• Костін Сергій Юрійович, 12.06.1977;
• Ахромович Євгеній Олександрович, 23.01.1985;
• Ахрамович Надія Михайлівна, 20.09.1959;
• Шеховцова Ірина Олександрівна, 26.11.1979;
• Забелін Олександр Олександрович, 17.04.1974;
• Нестерак Людмила Михайлівна, 05.01.1944;
• Нестерак Віктор Юрійович, 24.12.1968;
• Ярошепта Володимир Никифорович, 31.07.1962;
• Гуменюк Михайло Олегович, 21.10.2000;
• Левченко Микола Васильович, 15.10.1950;
• Левченко Тетяна Володимирівна, 05.12.1951;
• Левченко Олександр Миколайович, 14.11.1973;
• Зеленська Валерія Андріївна, 06.01.1974;
• Чиркова Наталія Анатоліївна, 22.12.1977;
• Чирков Артем Анатолійович, 30.01.1977;
• Коваленко Людмила Миколаївна, 22.08.1949;
• Никитченко Альдо Мечеславівна, 12.05.1960;
• Березовська Ніна Іванівна, 25.05.1964;
• Ситенко Микола Анатолійович, 20.04.1983;
• Ситенко Тамара Володимирівна, 21.12.1958;
• Мішуткін Сергій Васильович, 10.11.1975;
• Міхеєва Лідія Петрівна, 23.06.1952;
• Соколова Тетяна Володимирівна, 25.09.1956;
• Соколов Микола Васильович, 28.12.1949;
• Сиропаров Максим Михайлович, 15.06.1983;
• Хацько Олександр Вікторович, 04.01.1983;
• Демченко Лідія Харитонівна, 10.10.1947;
• Галімова Венера Фавадисівна, 01.12.1977;
• Демидов Володимир Вікторович, 22.05.1963;
• Будет Денис Олександрович, 20.05.1988;
• Чижик Зінаїда Вікторівна, 20.05.1950;
• Псюк Іван Васильович, 21.05.1979;
• Вистороп Алевтина Іванівна, 23.07.1964;
• Полипода Світлана Володимирівна, 30.04.1982;
• Запорощенко Віктор Вікторович, 08.11.1997;
• Михайлова Лідія Василівна, 15.07.1937;
• Демарчук Олена Миколаївна, 26.10.1970;
• Демарчук Андрій Миколайович, 01.01.1966;
• Русокова Ніна Іванівна, 06.06.1961;
• Русокова Людмила Михайлівна, 12.02.1987;
• Дядилим Анатолій Якович, 14.11.1938;
• Дядилина Фаїна Костянтинівна, 12.03.1939;
• Дзюба Іван Іванович, 12.09.1994;
• Осипова Галина Миколаївна, 13.07.1949;
• Веретехіна Ірина Петрівна, 13.10.1963;
• Шатунов Олександр Сергійович, 20.12.1990;
• Ляшенко Антоніна Миколаївна, 26.10.1936;
• Зятикова Раїса Павлівна, 12.01.1942.

Список евакуйованих з Завітного та Новодмитрівки

З села Завітне вивезли двох людей, з них одна дитина. Серед них:

• Філясов Михайло Олександрович, 1968;
• Філясов Михайло Михайлович, 2008.

З села Новодмитрівка вивезли одну людину:

• Показанцев Микола Ілліч, 1959.

Список евакуйованих з Українська та Красногорівки

З міста Українськ вивезли 8 людей. Серед них:

• Каравайцев Олексій Юрійович, 1979;
• Каравайцева Валентина Павлівна, 1956;
• Опарина Наталія Йосипівна, 1942;
• Опарин Юрій Валентинович, 1941;
• Черняк Світлана Олексіївна, 1967;
• Черняк Олег Леонтійович, 1966;
• Болацький Роман Олександрович, 28.06.1976;
• Рзаева Лариса Гайдарівна, 20.06.1959.

З міста Красногорівка вивезли двох людей:

• Тарасова Надія Володимирівна, 1952;
• Литвин Людмила Олександрівна, 19.07.1952.

Гродівка, Нейталове, Цукурине, Новогродівка: список евакуйованих

З селища Гродівка “евакуювали” три людини:

• Новосад Ольга Трофимівна, 04.07.1940;
• Філенко Сергій Петрович, 21.08.1982;
• Філенко Наталія Петрівна, 10.12.1960.

З села Нетайлове “евакуювали” три людини, серед них одна дитина:

• Лисенко Олександр Вікторович, 31.03.2011;
• Лисенко Наталія Анатоліївна, 27.04.1976;
• Лисенко Віктор Миколайович, 03.02.1975.

З селища Цукурине евакуювали двох людей. Серед них:

• Будник Олександр Юрійович, 06.03.1973;
• Будник Марина Володимирівна, 13.07.1975.

З міста Новогродівка вивезли одну людину:

• Коваленко Олена Володимирівна, 21.06.1950.

Курахове та інші населені пункти: список евакуйованих

Є у списках і один “евакуйований” з міста Курахове:

• Чепак Віталій Іванович, 09.02.1960.

Також є окремий список людей без вказування населеного пункту. Серед них:

• Колесник Сергій Васильович, 1963;
• Мирошник Олександр Олегович, 1980;
• Балюта Володимир Володимирович, 1959;
• Рибкін Юрій Миколайович, 1959;
• Рибкіна Любов Серафимівна, 1940;
• Мотроненко Сергій Анатолійович, 1970;
• Турчин Денис Володимирович, 1996;
• Мотроненко Олена Сергіївна, 1976;
• Корольов Валерій Володимирович, 1971;
• Лукащук Людмила Іванівна, 1970;
• Титова Людмила Єгорівна, 1943;
• Деревянка Ольга Анатоліївна, 1980;
• Савельєва Вікторія Анатоліївна, 2006;
• Качерава Гіві Отарович, 1975;
• Деревянка Олег Іванович, 1969;
• Смирнов Андрій Володимирович, 1996;
• Приймакова Надія Михайлівна, 1960;
• Мартиненко Людмила Миколаївна, 1973;
• Кізеєв Володимир Миколайович, 1972;
• Клеєвая Тамара Федорівна, 1939;
• Сущенко Костянтин Михайлович, 1958;
• Киндякова Анна Пантеліївна, 1951;
• Торбін Олександр Петрович, 1968;
• Соколова Анна Миколаївна, 1956;
• Соколов Іван Миколайович, 1986;
• Острожная Ніна Петрівна, 1952;
• Волошинов Олександр Вікторович, 1961;
• Кулаковська Лілія Миколаївна, 1972;
• Шевченко Володимир Петрович, 1955;
• Філалеєва Віра Сергіївна, 1961;
• Іванова Ольга Вікторівна, 1982;
• Іванова Антоніна Андріївна, 2008;
• Філалеєв Віктор Михайлович, 1951;
• Іванов Олексій Андрійович, 2004;
• Хітов Юрій Володимирович, 1960;
• Кирпа Михайло Михайлович, 1970;
• Кирпа Раїса Петрівна, 1947;
• Васильєв Олександр Миколайович, 1955;
• Васильєва Лариса Миколаївна, 1953;
• Ручек Олександр Васильович, 1972;
• Давиденко Світлана Володимирівна, 1976;
• Батрак Микола Якимович, 1960;
• Батрак Віра Моїсеївна, 1936;
• Родякова Тетяна Павлівна, 1976;
• Калініченко Юлія Володимирівна, 1983;
• Калініченко Святослав Юрійович, 2015.

Читайте також:

• Допомога для ВПО з Часового Яру: де пропонують безоплатне житло і як подати заяву на компенсацію
• Скільки людей залишаються в Часів Ярі та яка ситуація в місті
• Який вигляд має селище Цукурине Покровського району: фото з окупації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Уряді розглядають можливість відновлення виплат на проживання для всіх дітей зі статусом ВПО. Йдеться про допомогу у розмірі 3 тисячі гривень, яку планують повернути з 1 лютого 2026 року незалежно від доходів родини.

Про це повідомив Павло Фролов, Голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Виплати по 3 тисячі гривень: кого охопить нова програма

В Уряді розглядають можливість повернення допомоги на проживання у розмірі 3 тисячі гривень усім без винятку дітям ВПО, які раніше отримували цю виплату.

Орієнтовний термін початку виплат — з 1 лютого 2026 року. Очікується, що програма додатково охопить понад 400 тисяч дітей зі статусом внутрішньо переміщених осіб.

При цьому дохід батьків або родини не матиме значення. Ключовий принцип ініціативи — забезпечення соціальної справедливості для дітей, які через війну були змушені залишити або втратили власні домівки.

Фінансування планують забезпечити шляхом перерозподілу видатків державного бюджету з програм, які наразі не використовуються. За попередніми оцінками, потреба у коштах становитиме понад 7 мільярдів гривень для забезпечення виплат протягом пів року.

Для поновлення виплат батькам або законним представникам дітей необхідно буде повторно подати заяву, щоб актуалізувати дані про місце перебування дитини.

Наразі відповідна постанова перебуває на фінальній стадії погодження. За наявною інформацією, Уряд може розглянути це питання вже найближчим часом.

До теми:

Центр підтримки бахмутян у Вінниці збирає інформацію від родин, щоб надати допомогу: деталі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!