Росіяни займаються так званою “евакуацією” населення з тимчасово окупованих територій. Наразі російські військові активно вивозять людей з нещодавно захоплених населених пунктів Покровського району. Лише за чотири останні доби до так званої “днр” вивезли понад 200 людей.

Про це повідомляють росіяни на своїх пропагандистських каналах.

Евакуація з Покровського району в “днр”

За чотири останні доби, з 8 по 11 листопада, із окупованих населених пунктів Покровського району вивезли 201 людину. Серед них є 10 дітей. “Евакуйованих” вивозять до так званої “днр” — в Донецьк і Ясинувату.

Найбільше людей вивезли з міста Селидове — 132 мешканців. Із них 6 — це діти. За даними Донецької ОВА, всі діти були евакуйовані з Селидового. З цього можна зробити висновок, що батьки, йомовірно, ховали дітей, а згодом евакуювалися з ними на бік росії.

Список евакуйованих з Селидового

Серед евакуйованих з Селидового, за даними росджерел, є:

• Калініченко Володимир Семенович, 1951;
• Калініченко Галина Максимівна, 1951;
• Куликов Андрій Володимирович, 1981;
• Голосная Тетяна Вікторівна, 1977;
• Дрозденко Ірина Анатоліївна, 1965;
• Фаб’янчук Олександр Іванович, 1959;
• Фалюшина Людмила Григоріївна, 1958;
• Фалюшин Павло Валерійович, 1987;
• Карпика Володимир Олександрович, 1979;
• Дрозденко Олександр Вікторович, 1963;
• Зарудній Олександр Сергійович, 1962;
• Бережная Лідія Миколаївна, 1949;
• Бережной Олександр Степанович, 1952;
• Савенкова Тетяна Миколаївна, 1961;
• Сидоров Роман Валерійович, 2002;
• Полякова Неллі Іванівна, 1947;
• Ярошенко Оксана Олександрівна, 09.04.1986;
• Ярошенко Богдан Валерійович, 01.07.2007;
• Ярошенко Ілля Валерійович, 17.07.2013;
• Ярошенко Альбіна Валеріївна, 30.11.2009;
• Ярошенко Данило;
• Мартинов Сергій Олександрович, 1967;
• Сербіна Людмила Олександрівна, 1968;
• Неманюс Тетяна Григоріївна, 1956;
• Нікітченко Тетяна;
• Нікітченко Сергій Юрійович, 2011;
• Нікітченко Юлія Геннадіївна, 1980;
• Литвинов Володимир Миколайович, 1977;
• Кравчук Олександр Валерійович, 1994;
• Лівінцев Євгеній Миколайович, 1989;
• Лівінцев Микола Терентійович, 1959;
• Лівінцев Дмитро Миколайович, 1985;
• Альохіна Зінаїда Іванівна, 1947;
• Іванченко Ольга Олександрівна, 1953;
• Грицай Андрій Павлович, 1974;
• Іванченко Едуард Вікторович, 1973;
• Агго Тетяна Петрівна, 1966;
• Агго Віталій Петрович, 1974;
• Тептя Альберт Олександрович, 1970;
• Солоніна Лідія Володимирівна, 1957;
• Солонін Михайло Миколайович, 1954;
• Чередниченко Людмила Іванівна, 1940;
• Москаль Олександр Іванович, 1958;
• Зацаринський Сергій Володимирович, 1988;
• Шапко Тетяна Леонідівна, 1978;
• Чаплигін Сергій Петрович, 1961;
• Чаплигіна Лідія Олексіївна, 1961;
• Савіна Ірина Степанівна, 1960;
• Ковальов Федір Геннадійович, 2009;
• Ковальова Вікторія Миколаївна, 1983;
• Рябчикова Надія Петрівна, 1949;
• Рябчиков Дмитро Вікторович, 1977;
• Корнєва Людмила Миколаївна, 1957;
• Конєв Володимир Юрійович, 1954;
• Золотопупова Катерина Андріївна, 1950;
• Панченко Алла Вікторівна, 1988;
• Герасименко Валентина Петрівна, 1949;
• Герасименко Інна Володимирівна, 1968;
• Полякова Маргарита Сергіївна, 1993;
• Полякова Лілія Володимирівна, 1971;
• Шпилева Анна Григоріївна, 1950;
• Никитченко Юлія Геннадіївна, 1980;
• Колесник Андрій Костянтинович, 05.06.1983;
• Платонова Віра Іванівна, 28.10.1958;
• Ерига Дмитро Олегович, 23.08.1991;
• Казукова Наталія Анатоліївна, 04.07.1973;
• Казуков Олександр Юрійович, 03.02.1968;
• Чорний Павло Григорійович, 21.10.1964;
• Стовбун Володимир Володимирович, 03.01.1982;
• Пашин Юрій Іванович, 09.11.1949;
• Пашин Сергій Юрійович, 06.03.1973;
• Пашина Фаїна Валентинівна, 05.12.1949;
• Нетяжук Василь Васильович, 26.02.1958;
• Кокоєва Ірина Василівна, 23.01.1964;
• Макасарашвілі Віктория Михайлівна 01.04.1986;
• Литвинова Людмила Григоріївна, 23.09.1939;
• Локошко Володимир Миколайович, 17.11.1980;
• Локошко Наталія Миколаївна, 15.10.1978;
• Локошко Максим Володимирович, 21.07.2009;
• Безуханич Людмила Володимирівна, 29.03.1959;
• Сабов Владислав Едуардович, 19.10.1997;
• Галущак Павло Євгенович, 12.07.1996;
• Галущак Світлана Юріївна, 02.04.1977;
• Рибалко Наталія Вадимівна, 27.06.1980;
• Костін Сергій Юрійович, 12.06.1977;
• Ахромович Євгеній Олександрович, 23.01.1985;
• Ахрамович Надія Михайлівна, 20.09.1959;
• Шеховцова Ірина Олександрівна, 26.11.1979;
• Забелін Олександр Олександрович, 17.04.1974;
• Нестерак Людмила Михайлівна, 05.01.1944;
• Нестерак Віктор Юрійович, 24.12.1968;
• Ярошепта Володимир Никифорович, 31.07.1962;
• Гуменюк Михайло Олегович, 21.10.2000;
• Левченко Микола Васильович, 15.10.1950;
• Левченко Тетяна Володимирівна, 05.12.1951;
• Левченко Олександр Миколайович, 14.11.1973;
• Зеленська Валерія Андріївна, 06.01.1974;
• Чиркова Наталія Анатоліївна, 22.12.1977;
• Чирков Артем Анатолійович, 30.01.1977;
• Коваленко Людмила Миколаївна, 22.08.1949;
• Никитченко Альдо Мечеславівна, 12.05.1960;
• Березовська Ніна Іванівна, 25.05.1964;
• Ситенко Микола Анатолійович, 20.04.1983;
• Ситенко Тамара Володимирівна, 21.12.1958;
• Мішуткін Сергій Васильович, 10.11.1975;
• Міхеєва Лідія Петрівна, 23.06.1952;
• Соколова Тетяна Володимирівна, 25.09.1956;
• Соколов Микола Васильович, 28.12.1949;
• Сиропаров Максим Михайлович, 15.06.1983;
• Хацько Олександр Вікторович, 04.01.1983;
• Демченко Лідія Харитонівна, 10.10.1947;
• Галімова Венера Фавадисівна, 01.12.1977;
• Демидов Володимир Вікторович, 22.05.1963;
• Будет Денис Олександрович, 20.05.1988;
• Чижик Зінаїда Вікторівна, 20.05.1950;
• Псюк Іван Васильович, 21.05.1979;
• Вистороп Алевтина Іванівна, 23.07.1964;
• Полипода Світлана Володимирівна, 30.04.1982;
• Запорощенко Віктор Вікторович, 08.11.1997;
• Михайлова Лідія Василівна, 15.07.1937;
• Демарчук Олена Миколаївна, 26.10.1970;
• Демарчук Андрій Миколайович, 01.01.1966;
• Русокова Ніна Іванівна, 06.06.1961;
• Русокова Людмила Михайлівна, 12.02.1987;
• Дядилим Анатолій Якович, 14.11.1938;
• Дядилина Фаїна Костянтинівна, 12.03.1939;
• Дзюба Іван Іванович, 12.09.1994;
• Осипова Галина Миколаївна, 13.07.1949;
• Веретехіна Ірина Петрівна, 13.10.1963;
• Шатунов Олександр Сергійович, 20.12.1990;
• Ляшенко Антоніна Миколаївна, 26.10.1936;
• Зятикова Раїса Павлівна, 12.01.1942.

Список евакуйованих з Завітного та Новодмитрівки

З села Завітне вивезли двох людей, з них одна дитина. Серед них:

• Філясов Михайло Олександрович, 1968;
• Філясов Михайло Михайлович, 2008.

З села Новодмитрівка вивезли одну людину:

• Показанцев Микола Ілліч, 1959.

Список евакуйованих з Українська та Красногорівки

З міста Українськ вивезли 8 людей. Серед них:

• Каравайцев Олексій Юрійович, 1979;
• Каравайцева Валентина Павлівна, 1956;
• Опарина Наталія Йосипівна, 1942;
• Опарин Юрій Валентинович, 1941;
• Черняк Світлана Олексіївна, 1967;
• Черняк Олег Леонтійович, 1966;
• Болацький Роман Олександрович, 28.06.1976;
• Рзаева Лариса Гайдарівна, 20.06.1959.

З міста Красногорівка вивезли двох людей:

• Тарасова Надія Володимирівна, 1952;
• Литвин Людмила Олександрівна, 19.07.1952.

Гродівка, Нейталове, Цукурине, Новогродівка: список евакуйованих

З селища Гродівка “евакуювали” три людини:

• Новосад Ольга Трофимівна, 04.07.1940;
• Філенко Сергій Петрович, 21.08.1982;
• Філенко Наталія Петрівна, 10.12.1960.

З села Нетайлове “евакуювали” три людини, серед них одна дитина:

• Лисенко Олександр Вікторович, 31.03.2011;
• Лисенко Наталія Анатоліївна, 27.04.1976;
• Лисенко Віктор Миколайович, 03.02.1975.

З селища Цукурине евакуювали двох людей. Серед них:

• Будник Олександр Юрійович, 06.03.1973;
• Будник Марина Володимирівна, 13.07.1975.

З міста Новогродівка вивезли одну людину:

• Коваленко Олена Володимирівна, 21.06.1950.

Курахове та інші населені пункти: список евакуйованих

Є у списках і один “евакуйований” з міста Курахове:

• Чепак Віталій Іванович, 09.02.1960.

Також є окремий список людей без вказування населеного пункту. Серед них:

• Колесник Сергій Васильович, 1963;
• Мирошник Олександр Олегович, 1980;
• Балюта Володимир Володимирович, 1959;
• Рибкін Юрій Миколайович, 1959;
• Рибкіна Любов Серафимівна, 1940;
• Мотроненко Сергій Анатолійович, 1970;
• Турчин Денис Володимирович, 1996;
• Мотроненко Олена Сергіївна, 1976;
• Корольов Валерій Володимирович, 1971;
• Лукащук Людмила Іванівна, 1970;
• Титова Людмила Єгорівна, 1943;
• Деревянка Ольга Анатоліївна, 1980;
• Савельєва Вікторія Анатоліївна, 2006;
• Качерава Гіві Отарович, 1975;
• Деревянка Олег Іванович, 1969;
• Смирнов Андрій Володимирович, 1996;
• Приймакова Надія Михайлівна, 1960;
• Мартиненко Людмила Миколаївна, 1973;
• Кізеєв Володимир Миколайович, 1972;
• Клеєвая Тамара Федорівна, 1939;
• Сущенко Костянтин Михайлович, 1958;
• Киндякова Анна Пантеліївна, 1951;
• Торбін Олександр Петрович, 1968;
• Соколова Анна Миколаївна, 1956;
• Соколов Іван Миколайович, 1986;
• Острожная Ніна Петрівна, 1952;
• Волошинов Олександр Вікторович, 1961;
• Кулаковська Лілія Миколаївна, 1972;
• Шевченко Володимир Петрович, 1955;
• Філалеєва Віра Сергіївна, 1961;
• Іванова Ольга Вікторівна, 1982;
• Іванова Антоніна Андріївна, 2008;
• Філалеєв Віктор Михайлович, 1951;
• Іванов Олексій Андрійович, 2004;
• Хітов Юрій Володимирович, 1960;
• Кирпа Михайло Михайлович, 1970;
• Кирпа Раїса Петрівна, 1947;
• Васильєв Олександр Миколайович, 1955;
• Васильєва Лариса Миколаївна, 1953;
• Ручек Олександр Васильович, 1972;
• Давиденко Світлана Володимирівна, 1976;
• Батрак Микола Якимович, 1960;
• Батрак Віра Моїсеївна, 1936;
• Родякова Тетяна Павлівна, 1976;
• Калініченко Юлія Володимирівна, 1983;
• Калініченко Святослав Юрійович, 2015.

Читайте також:

• Допомога для ВПО з Часового Яру: де пропонують безоплатне житло і як подати заяву на компенсацію
• Скільки людей залишаються в Часів Ярі та яка ситуація в місті
• Який вигляд має селище Цукурине Покровського району: фото з окупації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Щороку у четверту суботу листопада вшановують День пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. У 2025 ця дата припадає на 22 листопада. У цей день запалюють свічку у пам’ять про тих, хто загинув, про тих, хто не зміг вирости, збудувати родину чи побачити онуків. На Донеччині Голодомор забрав тисячі життів. У самому Бахмуті відомо про щонайменше 500 людей, які стали жертвами Голодомору, і ці дані неповні. Як саме розвивалася катастрофа на промисловому сході України? Чим різнився перебіг Голодомору в шахтарських поселеннях та аграрних округах?

Про це ми говоримо з істориком Романом Молдавським, старшим науковим співробітником відділу історичних досліджень.

“Перебігу Голодомору на Донеччині як унікального не було. Винятковими були особливості самого регіону”

“Насправді, якщо говорити про перебіг Голодомору як такий, то його особливостей не було, — пояснює Роман Молдавський. “Тоді впроваджувалася загальна державна політика — кампанія хлібозаготівель. Жодних окремих умов для Донеччини вона не передбачала”, – відповідає пан Роман.

Водночас історик наголошує: деякі відмінності все ж були, і вони пов’язані з самим регіоном. Попри те, що в більшості адміністративних одиниць українці становили від 60 до 90%, там проживали й німці, греки, молдавани, росіяни та багато інших національностей.

“Донеччина — аграрно-промисловий регіон, а не суто аграрний. За переписом 1926 року там було близько 2,9 мільйона населення, з яких приблизно 1,9 мільйона — сільського. Але частка міського населення зростала завдяки внутрішній і зовнішній міграції — люди їхали сюди з українських регіонів, тобто відбувалася така внутрішня міграція. З наближених російських областей сюди теж їхали”. 

За словами історика, як і в інших регіонах, Голодомор на Донеччині починався з недоїдання та локальних голодувань уже наприкінці 1931 року, а масштабні голодування почалися у період лютий-березень 1932 року. Відіграли свою роль й так звані “соціалістичні змагання”.

“Це ще одна така характерна особливість, що влада сприймала Донеччину все ж таки більше як промисловий край, та поширювала тут практику так званих соціалістичних змагань, яку вони використовували на промислових підприємствах. Це не лише на Донеччині таке проводилося, але, на мій погляд, тут вони були більш яскравими. Постійно в місцевій пресі звітувалися про здобутки того чи іншого колгоспу: хто на першому місці на такий-то термін, хто на другому, і так далі. Все призводило до того, що деякі колгоспи не те що виконували, а ще й перевиконували план. В 31-32 році зіштовхнулися з тим, що люди нічого не отримували, тобто все, що вони здали — весь врожай був вивезений, їм нічого було давати селянам на трудодень”.

Ключовою причиною масового голоду стали завищені плани хлібозаготівель. Колгоспи отримували зверху план, який був завищений від самого початку. Керівництво розуміло це, але змінити нічого не могло. Щоб виконати ці плани, у деяких селах здавали навіть насіннєвий фонд.

“Активісти ходили по хатах, це були так звані буксирні бригади. Вони щупами простукували, де щось заховано, і вигрібали все — навіть насіннєві фонди. Забирали не тільки зерно, а й будь-яку їжу. І навіть до того доходило, що знайдене просто нищили. Якщо ж село не виконувало план — його карали, а виїхати звідти було практично неможливо”, — каже Роман Молдавський.

Роман Молдавський описує кілька елементів радянської системи, які перетворювали голод на інструмент знищення:

• блокування виїздів із сіл за допомогою військових загонів;
• відсутність паспортів у селян, які фактично були “прикріплені” до колгоспів;
• неможливість працевлаштуватися в місті без документів;
• повна інформаційна блокада, щоб не допустити міжнародної допомоги.

“Влада страшенно боялася, що буде зруйновано міф, ніби простому селянину дуже добре живеться в країні. Є свідчення, коли на заході України та частина, яка тоді входила до Польщі, чула про великий голод, який почався на підрадянській Україні, і люди збирали допомогу самі, але ця допомога туди не доходила, ясна річ. Її демонстративно нищили”.

“Міф про те, що вимерли українці, а завезли росіян на Донеччину — неправильний“

Серед поширених міфів про Донбас — твердження, що під час Голодомору українське населення вимирало, а регіон заселяли росіянами.

“Це зовсім не так. Переселення росіян почалося задовго до Голодомору, з початком індустріалізації. А ті переселення, що були після 1933 року, у більшості випадків стосувалися українців із Чернігівської, Київської та Вінницької областей”, — пояснює нам історик.

За словами Молдавського, частина росіян, яка погодилась переїхати, швидко поверталася назад, бо умови в регіоні виявлялися надто важкими. Водночас були випадки, коли на Донеччину цілеспрямовано їхали з інших регіонів України. Промисловий характер Донбасу створював можливість для порятунку. Насамперед у пошуках порятунку на Донеччину тікали мешканці найближчих областей — Запорізької, Харківської, Полтавської.

“Першими бігли розкуркулені родини, які намагалися загубитися й вижити коштом пайків. Тож на Донеччині багато хто намагався врятуватися — комусь це вдавалося, комусь ні. Річ у тому, що тут були заводи й шахти, тож можна було працевлаштуватися навіть без документів або з підробними. У ті часи, аби врятуватися, люди нерідко мали ті підробні документи, і для цього крали в старости села печатку й робили собі папери. Але плинність кадрів на підприємствах була величезна, до 50%. Чому? Бо умови праці були жахливими. Люди без кваліфікації працювали на небезпечних об’єктах, смертність була високою. Комусь вдавалося врятуватися, багато кому — ні. Але так, це давало шанс тим, хто тікав із села”, — пояснює Роман Молдавський.

Люди їхали у надії прогодувати себе й родину, й пріоритетом ставили влаштуватися на роботу на підприємство, зокрема й на шахти, бо на Донеччині були найвищі норми харчування на той час, яку отримували шахтарі (якщо не рахувати держслужбовців, але про таку роботу для селянина, який втік з підробними документами, не йшлося). 

Спочатку денна норма шахтаря становила приблизно 1 кілограм хліба на день, а пізніше її зменшили до 800 грамів. Для інших категорій робітників ситуація була гіршою: металурги отримували 400 грамів хліба, машинобудівники та хіміки — взагалі 200 грамів хліба. Крім хліба, до пайка могли входити крупи (4–4,5 кг на місяць), оселедець, олія та інші продукти, — усе залежало від “важливості” підприємства. Деяким заводам у різних регіонах (не тільки на Донеччині) норми могли не знижувати, але це були поодинокі випадки.

На Донеччині і Луганщині, за даними директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергія Плохія, померло понад 230 тисяч людей. Свідчення тих, хто вижив під час Голодомору, збирали й збирають досі. У музеї Голодомору, як каже Роман Молдавський, налічують близько двохсот свідчень.

“Є близько двох тисяч свідчень: від глибинних інтерв’ю до коротких анкет, зібраних учителями та учнями. По Донеччині — близько 200 свідчень, і ще близько 40 — по Луганщині. Музей Голодомору почав активно збирати ці матеріали відносно недавно, лише з 2018 року”.

Остання масштабна експедиція була запланована на 2025 рік, але частину напрямків дослідникам закрили через небезпеку.

Що ж до нашого міста, то задовго до повномасштабної війни Бахмутський краєзнавчий музей проводив роботу зі збирання свідчень очевидців Голодомору. Чимало зусиль до цієї кропіткої праці приклав у 2000-ні роки районний державний архів. Результатом цієї праці стало декілька документальних видань, як-от збірка “Скорботний тлін”, де зібрані імена кількасот жертв голоду на території міста Бахмут, на той час Артемівська — це близько 500 прізвищ. Як розповів Ігор Корнацький, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею, згодом ці дані увійшли до національної книги пам’яті жертв Голодомору, до тому по Донецькій області.

“Статистика, звичайно, не повна і сумнівна, тому що вона ґрунтується на даних тогочасної реєстрації актів цивільного стану, де причини зазначалися, але часто не достовірні. Відомо, що факти голоду замовчували і точну статистику назвати навіть сьогодні досить важко”, — пояснював Ігор Корнацький.

Ще десять років тому співробітникам Бахмутського музею доводилося розмовляти із очевидцями Голодомору, які розповіли про спогади із дитячих літ. Насправді свідчень від очевидців в Бахмуті дуже мало — мова йде про десятки записів, адже чимало людей, які застали геноцид, вже пішли з життя.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

ЗСУ утримують рубежі в північній частині Покровська. Наразі військові блокують спроби окупантів перейти залізницю та збільшити зону окупації міста.

Про це повідомляють бійці 7 корпусу ДШВ.

Ситуація в Покровську на 21 листопада

ЗСУ утримують рубежі в північній частині Покровська, а також контролюють позиції південніше від залізниці, які важливі для подальшої деокупації. При цьому росіяни намагаються перетнути залізницю, щоб збільшити зону окупації, але ці спроби блокують.

Для протидії подальшого просування ворога та проведення зачисток в Покровську десантники нарощують кількість екіпажів БПЛА. Одним із ключових завдань оборонців зараз є перекриття російських логістичних шляхів до міста.

Ситуація в інших населених пунктах Покровського напрямку

У Мирнограді ЗСУ завершують зачистку північних околиць від ворожої піхоти. Також залучають додаткові ресурси для виявлення і ліквідації ворожих груп, зафіксованих у південній частині міста.

Також нечисленні ворожі групи намагалися просочитися в село Гришине, що на північному заході від Покровська. Українські військові вчасно їх виявили та ліквідували.

Раніше аналітики DeepState повідомляли, що окупанти також намагаються просуватися в районі села Рівне, що є важливим ключем логістики між Мирноградом та Покровськом.

Читайте також:

• У Донецькій області російський FPV-дрон атакував евакуаційну машину: постраждав волонтер з США
• В Україну повернули 1000 тіл загиблих військових: розпочинається ідентифікація
• Скільки людей залишаються в Бахмутському районі та чи можлива евакуація

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!