Російські окупанти здійснили черговий злочин — обстріляли вантажівку з гуманітарною допомогою в селі Віролюбівка Краматорського району. Внаслідок атаки отримали поранення і загинули працівники Червоного Хреста.

Про це повідомив омбудсмен Дмитро Лубінець.

Обстріл Червоного Хреста у Віролюбівці

За інформацією омбудсмена, російська армія вдарила артилерією по селу Віролюбівка Краматорського району. Удар прийшовся по вантажівці, якою перевозили гуманітарну допомогу.

У момент удару в автівці перебували працівники Червоного Хреста. Троє з них загинули, ще двоє отримали поранення.

Читайте також:

• Місто Українськ знаходиться в напівоточенні: яка ситуація в Покровському районі
• UAnimals i BlaBlaCar рятуватимуть тварин із зони бойових дій: деталі нової ініціативи
• “Є райони, куди ми вже не можемо прорватися”: Сергій Чаус про ситуацію в Часовому Яру

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександр пам’ятає Бахмут тихим і затишним містом — із парками, ставками та знайомими вулицями. Пам’ятає, як не вірив у повномасштабну війну до останнього. А потім — перші дні вторгнення, черги до військкомату, відсутність підготовки, позиції під обстрілами та фото на пам’ять. Олександр Щекодін пройшов бої під Соледаром і Бахмутом. Своїми спогадами ветеран поділився з нами.

Бахмут: місто, яке залишилося в серці

Олександр Щекодін народився у Львові, це понад 1 200 кілометрів до Бахмута, проте життя привело його на Донеччину. Родина переїхала сюди за сімейними обставинами, коли хлопчику було лише три роки. Все дитинство та юність чоловік провів в оточенні рідних степів. Вивчився на електрика та інженера-енергетика й своє доросле життя пов’язав із цією професією та Бахмутом. Саме це місто він називає своїм домом. 

“Я Бахмут пам’ятаю, з самого раннього віку. Затишне, спокійне місто. Місто, до якого тягнуться люди. Місто душі було”, — каже Олександр.

На Донеччині чоловік зустріч і своє кохання. З майбутньою дружиною він познайомився під час навчання у Краматорську. Згадує, що дівчина запала у серце. Після завершення навчання пара вирішила разом повертатися в Бахмут та будувати тут життя.

У цих словах — не просто ностальгія, а втрата цілого світу. Олександр говорить про знайомі місця, де проводив час із друзями і дружиною, про парк у місті, солені ставки,і поїздки за місто. Його Бахмут — це простір життя, який згодом стане полем бою. Вперше війна прийшла в Бахмут в 2014 році. Ці події Олександр пам’ятає як раптові й тривожні. Війна тоді вже була поруч, але її масштаб ще не усвідомлювався. Чоловік жив поблизу військової частини і добре пригадує, як гучно було. Попри страх і невизначеність, він залишився в місті. Каже, що виїжджати тоді не думав.

Після звільнення Бахмута місто змінилося: стало більш людним, й більш проукраїнським. Сюди їхали люди з окупованих територій, і воно фактично стало регіональним центром життя. Попри досвід 2014-го, у повномасштабну війну він не вірив. 24 лютого Олександр зустрів на заправці. Саме там йому сказали, що почалася війна. Він згадує затори, перші години хаосу і те, як дуже швидко довелося приймати рішення — йти у військо:

“Пам’ятаю, як товариші мені сказали: “Почалася війна”. Я не зміг вийти з машини, просто не міг у це повірити. Заправив повний бак. Буквально через кілька годин по всьому Бахмуту стояли черги за пальними. Для мене це був шок”.

Армія

Рішення йти у військо було швидким і майже без обговорень, — пригадує чоловік. Родину він поставив перед фактом.

“З перших днів ми з товаришами пішли, і я вже був у військовій частині. Там стояла черга тоді, людей 100-150. Досвіду військового у мене не було зовсім. Навчання, насправді, теж практично не було. Багато чого доводилося купувати самостійно і вчитися вже на місці”, — пригадує чоловік.

Перший місяць Олександр з побратимами патрулював території, чергував в Бахмуті, поступово звикаючи до нової реальності. Тим часом за десяток кілометрів від Бахмута вже йшли бої, але на той час, не було усвідомлення, що місто теж у небезпеці, скоріше це відчуття було дивним, пригадує Олександр. Але коли впала Попасна, далі Лисачанськ, відчуття того, що фронт наближається, сильно змінилося. А потім були й перші позиції Олександра — його перекинули на другу лінію фронту, за 5 -7 кілометрів від першої лінії. Але навіть там обстріли були постійними.

“До нас долітало постійно, били ураганами і смерчами, касетними боєприпасами,…по два-три рази на день прилітали ракети”, — згадує Олександр типовий будній день на фронті.

Військові швидко зрозуміли, що їхнє виживання залежить від рішень на місці. Вони копали укриття самі, часто — нестандартно, наприклад, вкопувалися під дорогу “Ростов— Слов’янськ”, тоді дрони ще не були такі активні, й можна було укопатися за допомогою трактора. Саме у цих бліндажах їм вдалося укритися під час сильних російських обстрілів. Ці імпровізовані рішення рятували життя.

Бої під Бахмутом: момент, коли все змінилося

Переломним моментом для Олександра стало літо 2022 року — тоді вперше прийшло усвідомлення, що росіяни можуть захопити Бахмут. Під час однієї з атак у сторону міста прорвалися і вагнерівці, і підрозділу Олександра довелося відходити разом з пораненими. 

“У 4 годині ночі ми почули перестрілку у сусідній роті — їх сильно накрили. Вони через нас відійшли, і пішли з нами вагнерівці. Ми прийняли бій на себе. Вони (ред. вагнерівці) відрізнялися. Відчувалося, що це інший тип противника. Складно навіть описати їх — вони діяли жорсткіше, більш хаотично. Але треба зауважити, що вагнерівцібули двох типів, перші звичайні увязнені, а інші це професіонали дуже добре підготовлені”, — каже бахмутянин.

Олександр тоді був гранатометником і брав участь в організації протитанкових позицій. Це був момент, коли стало очевидно, що ситуація змінюється і місто опиняється під реальною загрозою, — каже чоловік. Був у чоловіка і вихід з оточення, тоді пригадує Олександр, він думав, що вже не повернеться, та йому вдалося вийти з кільця. Це був найважчий день. Його чоловік називає другим днем народження 10 серпня 2022 року. Коли група йшла на штурм, натомість сама потрапила під нього. Далі було оточення: на позиції зайшло 32 бійця, а у вечір Олександр вивів залишки трьохсот вже 12 бійців, водночас група вела бій з вагнерами.

У боях за Донеччину Олександр отримав поранення та декілька контузій, його направили на лікування і реабілітацію. Це тривалий процес, який триває і досі. Повернення до цивільного життя було дуже непросте. Найважче, пригадує ветеран, — адаптуватися до звичайного життя. У цивільному середовищі багато речей сприймаються інакше, на додаток, взнаки даються контузії. Наприклад, шум, велике скупчення людей, різкі звуки — усе це може викликати сильний дискомфорт для Олександра. Є відчуття, що ти ніби не до кінця “тут”.

“Ветеранам потрібне більше розуміння з боку суспільства. Люди мають усвідомлювати, що вони повертаються з іншим досвідом. Важливо менше тиску, більше підтримки і нормального людського ставлення, не жалості, а поваги. Головне — щоб люди розуміли, через що проходять військові. І щоб підтримка була не лише на словах”, — наголошує чоловік.

Зараз Олександр живе у Вільногірську на Дніпропетровщині. Каже, що порівняти це місто з Бахмутом не зовсім доречно, адже ці два міста дуже різні. Та Вільногірськ для нього став домом, тут він працює на комунальному підприємтсві, каже, що на роботі до нього ставляться з повагою, і зазначає, що у Вільногірську зустрічає приємних та добрих людей. 

До теми:

“Як звідси вибратися? Це пекло”: чого ми не знали про битву за Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нещодавно бахмутські вокалісти представили кліп на пісню “З Бахмутом у серці”. Її виконали вихованці Бахмутської школи мистецтв разом з викладачами. Працювали над кліпом спільними зусиллями: кожен вдома записував шматочки відео, які потім об’єднали в єдине музичне відео.

Як прийшла ідея записати кліп та як тривала робота над ним, редакції Бахмут IN.UA розповіла Ольга Богданова — викладачка Бахмутської школи мистецтв, керівниця хорового колективу Renaissanse.

Кліп про Бахмут

У квітні вокалісти Бахмутської школи мистецтв презентували кліп на пісню “З Бахмутом у серці”. Його записали хоровий колектив Renaissanse та вокальний ансамбль викладачів “Домінанта”. Керівником виступила Ольга Богданова.

Авторкою пісні “З Бахмутом у серці” є Юлія Романуша — бахмутянка, яка 20 років займається викладацькою діяльністю. У вільний час вона займається творчістю — пише вірші, які стають основою пісень. Пісня “З Бахмутом у серці” була презентована у вересні 2025 року до 454-ї річниці заснування Бахмута.

Ідея записати повноцінний кліп до цієї пісні прийшла Ользі Богдановій минулого року. У вересні 2025 року, на святкуванні Дня Бахмута у Києві, дві вихованиці школи мистецтв виконували пісню Юлії Романуші. Тоді ж почалась активна співпраця вокалістів школи з авторкою пісень. Спочатку учні записали кліп “Дитинство під небом війни” спільно з музикантами Заслуженого академічного зразково-показового оркестру Збройних сил України. А потім виникла ідея виконати пісню “З Бахмутом у серці”.

“Після заходу до Дня міста в Києві я познайомилась з Юлією Романушею. Ми спілкувались в інтернеті. І коли вийшла пісня “З Бахмутом у серці”, я в неї запитала, чи можу взяти в роботу, вона дала дозвіл. І вже десь у грудні я вирішила реалізувати це. Спочатку запропонувала колегам з вокального ансамблю “Домінанта”. Вони погодились, казали: “Це дуже цікаво, але й важко буде співати, тому що це про наш спільний біль”. Щоб підсилити звучання запис зробили разом з дитячим хором, керівницею якого я є. Отак ця ідея і втілилась”, — розповіла Ольга Богданова.

Кліп створили дистанційно. Кожен у себе вдома записував фрагменти, які потім об’єднали в єдине музичне відео. Основою відеоряду також стали кадри з Бахмута, де видно відомі місцеві локації до війни та після повномасштабного вторгнення.

“Кожен у себе вдома, як міг, записував на диктофон свій голос та відео. Потім це все я поєднувала у домашніх умовах, без студії і без особливої навички це робити, бо я, в першу чергу викладач, а не монтажер. Я вирізала все на свій смак, як моя душа відчувала, і поєднувала докупи”, — каже Ольга Богданова.

Викладачка школи мистецтв каже, що, перш за все, робота вийшла досить складною у моральному плані. Серед вокалістів були ті, хто важко пережив втрату рідного дому, та роботу все ж зробили, бо вважають її важливою для пам’яті про місто.

“Діти переживали дуже. Хтось кидав, каже: “Я не буду записувати”. Я ж казала: “Переживи це. Нехай день, два, три пройде, я почекаю”. Особливо сольні фрагменти для дітей були важкі, багато хто через сльози записував. Але все одно ми все зробили, бо кожен з нас, і діти в тому числі, розуміють важливість цієї роботи. Це для кожного пам’ятка в душі, наше серце там залишилось. Тема Бахмута завжди буде відгукуватися, завжди буде в нас співати той Бахмут різними нотами: десь з болем, десь з радісними спогадами”, — зазначила Ольга Богданова.

Вокалісти Бахмутської школи мистецтв отримали дозволи на виконання й інших пісень Юлії Романуші. Тому в мабутньому, можливо, з’являться нові роботи.

Читайте також:

• Бахмут у серці і небо в житті: історія стюардеси Надії Мохіної
• “Зв’язок з Бахмутом був схожий на закоханість”: як мисткиня Світлана Довбуш фіксувала місто перед окупацією
• “Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!