Російські війська продовжили наступ на Бахмутському напрямку 6 листопада і досягли підтвердженого просування. Геолокаційні відеозаписи, опубліковані 6 листопада, показують, що російські війська здійснили незначне просування вздовж дороги біля Васюківки, це близько 12 кілометрів на північ від Бахмута.
Українські джерела і кілька російських джерел стверджували, що російські війська досягли успіхів біля Берхівського водосховища, це безпосередньо на північний захід від Бахмута.
Деякі джерела повідомляють, що окупанти контролюють все водосховище, а деякі — що лише контролюють південний берег. Водночас військовий з Бахмутського напрямку вчора, 6 листопада повідомив, що наші війська відбили посадку, яку загарбники недавно захопили під Берхівським.
Бої за Бахмут / Інститут вивчення війни
Інститут вивчення війни поки що не спостерігав візуального підтвердження ймовірних російських успіхів в районі Берхівки. Російські джерела почали розповсюджувати кадри, на яких, за повідомленнями, видно, як елементи російської 58-ї бригади спеціального призначення ведуть бойові дії поблизу Бахмута.
Джерело, пов’язане з російським БАРСом (бойовий армійський резерв країни) стверджує, що російські війська успішно відтісняють українські сили з позицій між Кліщіївкою та Андріївкою.
На Бахмутському напрямку наші воїни відбили 5 атак противника біля Богданівки та Хромового Донецької області. Також ворог безуспішно намагався відновити втрачене положення в районі Андріївки. Своєю чергою, Сили оборони України продовжують штурмові дії південніше Бахмута Донецької області, завдають ворогу втрат у живій силі та техніці, закріплюються на досягнутих рубежах.
У Бахмуті від початку повномасштабного вторгнення загинули понад 270 людей, ще понад 600 цивільних отримали поранення. Серед постраждалих і жертв також є діти.
Про це у відповідь на запит редакції повідомили у Головному управлінні СБУ в Донецькій та Луганській областях.
Скільки цивільних загинули в Бахмуті
За даними СБУ, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну в Бахмуті загинули 271 цивільна особа. Серед них четверо — це діти.
Серед постраждалих налічуються 621 цивільна особа. 17 серед них — це діти.
Ці факти розслідують у межах кримінальних проваджень.
Раніше редакція розповідала про статистику щодо зниклих безвісти цивільних. Їх у місті Бахмут та Бахмутському районі налічують 167 людей, серед яких 18 дітей.
Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею
У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.
За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.
“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.
У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.
“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.
Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед.
“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.
У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.
Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.
“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.
Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.
“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.
Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею
Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.
Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.
“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.
У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.
“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.
На заміну ПВК “Вагнер” російське Міністерство Оборони створило нові підрозділи з ув’язнених, ці військові частини отримали назву Шторм-Z. Засудженим росіянам, які записалися до лав новоствореної […]
Ситуація довкола Бахмута складна. Російські військові оглядачі стверджують, що позиційні бої тривають на північний захід від Бахмута в районі сіл Берхівка, Васюківка та Оріхово-Василівка. У […]
Село Берхівку росіяни називають “важливим стратегічним пунктом”, де дислокуються їхні Іванівські десантники (331-й полк Свірської 98-ї дивізії ПДВ, який перебував в Іваново). Окупанти скаржаться, що […]
