Російські військові підірвали Курахівську дамбу. Наразі фіксуються підтоплення населених пунктів у напрямку села Багатир.

Про це повідомив військовий “Айдару” Станіслав Бунятов.

Примітка. Матеріал було оновлено 11 листопада 2024 року. Голова Донецької ОВА розповів про те, що рівень води у річці в межах Великоновосілківської громади піднявся на 1,2 метри та про те, що підтоплень будівель не зафіксовано. Матеріал оновлено згідно з Редакційною Політикою.

Підрив Курахівської дамби: новини

Підрив Курахівської дамби, ймовірно, стався сьогодні, 11 листопада. В результаті знищення дамби фіксуються підтоплення сіл у напрямку Багатира.

“Дороги залишаються придатними до використання, але з певними нюансами, переміщення бронетехніки по ґрунтовим дорогам навколо цих н.п., звісно ж, обмежено”, — повідомив Станіслав Бунятов.

Обстежити пошкодження дамби наразі неможливо.

“Нам відомо, що йде вода по селах, що розташовані біля Тернівської дамби. Характер пошкодження, критичність підтвердити не можемо. Огляд дамби не можемо здійснити через постійні обстріли станом на зараз”, — сказав начальник Курахівської міської військової адміністрації Роман Падун у коментарі виданню “Суспільне. Донбас”.

Редакція “Бахмут IN.UA” намагалася взяти коментарі у представників міської влади Курахового, але нам зазначили, що “нічого не коментуватимуть”.

Трохи згодом ситуацію прокоментував голова Донецької ОВА Вадим Філашкін. Він заявив, що рівень води у річці в межах Великоновосілківської громади піднявся на 1,2 метри. Підтоплень житла наразі не зафіксовано.

На підрив Курахівської дамби вже відреагували та росіяни. Відповідальність за це вони перекладають на ЗСУ. Російські воєнкори стверджують, що завдяки підриву дамби “ЗСУ хочуть уповільнити російський наступ на Курахове”.

Дамба Курахівського водосховища розташована на річці Вовча. Довжина водосховища — 40 кілометрів. Внаслідок російської агресії дамба Курахівської ТЕС перебувала в зоні тимчасових обстрілів.

Читайте також:

• Бої за Курахове: як змінювалась карта бойових дій з літа по осінь 2024
• За добу окупанти мають просування одразу на трьох напрямках фронту: карта DeepState
• Захоплення Курахового буде головною метою росіян в осінньо-зимовий період

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна знову сідає за глину. Усередині поступово настає тиша — лише чути стукіт пальців і м’який пластичний подих матеріалу, що піддається кожному руху. Анна не поспішає — каже, глина вчить слухати й чекати. Після повномасштабного вторгнення саме це ремесло стало її прихистком, її способом втримати рівновагу. Колись глину любила її бабуся, тепер любов оживає в онучці — у керамічних котах, яскравих грушах, у кожній чашці та тарілці, де є частинка її серця.

“Ви знаєте, я завжди всім рекомендую хоча б один раз в житті сходити на майстер-клас по кераміці й відчути, що коли ти тримаєш в руках оцю глину — вона настільки жива і настільки особлива, що ти не можеш підійти до неї з якимось сумом у голові чи з якимось поганими думками, бо в тебе нічого не вийде. Глина дуже добре очищує все, настає такий медитативний стан: лише ти й те, що роблять твої руки. Ти знаходиш спокій. Це взагалі цікава річ, працювати з оцим чимось живим таким”, — каже Анна.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Анною Полосухіної. Жінка родом з Часів Яру, тривалий час мешкала в Бахмуті, зараз в евакуації живе на Черкащині, де й почала виготовляти керамічний посуд.

До Бахмута привів автокрос

Анна з дитинства росла оточена людьми, які любили мистецтво. Наприклад, бабуся Анни працювала у Дружківці на порцеляновому заводі, де робила посуд, мама закінчила художню, а тато – музичну школу, й сама Анна теж навчалася в художці.

А її батьки та рідні захоплювалися автоспортом, який і привів героїню в Бахмут. Маленьку Анну часто брали з собою на змагання з автокросу, що якраз й відбувалися в Бахмуті. Кожного року родина їздила сюди дивитися автоперегони.

“Це було просто дуже цікаво, це так закохувало. Й тоді мені вперше сподобалося місто. У дорослому віці я планувала займатися рекламою, але тоді ще такої спеціальності не було, тож я навчалася програмування, й паралельно розмальовувала автівки. Коли я одружилася, ми з чоловіком для життя вирішили обрати саме Бахмут. Це маленьке, компактне й тепло місто, де ми збудували життя”, — каже Анна.

В 2022 році Анна разом з родиною була змушена евакуюватися з Бахмута. Війну зустріла у пологовому будинку з новонародженим малюком. Жінка згадує, що до 2022 року вона об’їздила майже всю Україну, та ніколи не була на Черкащині — саме сюди вона й евакуювалася. Батько Анни, який пішов добровольцем, порадив доньці їхати туди. Тож вона зібралася з дітьми та переїхала в Черкаси. 

“Це дуже маленьке місто, воно мені дуже нагадує Бахмут. Тут зелено та чисто, а ще тут так само дуже легко пішки добратися, ніж на машині. Ще є парк “Долина Троянд”, як в Бахмуті, річка”, — ділиться у розмові жінка.

Саме у Черкасах Анна вперше пішла на майстер-клас з кераміки. Зізнається — тоді це було потрібно, щоб знайти для себе якийсь баланс і спокій. Й на додаток, з глиною вона вже працювала, коли займалась реставрацією, а ще неодноразово споглядала вироби з кераміки на Слов’янську ринку. А створювати саме посуд її наштовхнула власна скрупульозність.

“Взагалі я дуже особливо ставлюсь до вибору посуду. Мені важко підібрати горнятко, щоб мені сподобалось. І я дуже-дуже-дуже довго це обираю, у мене є улюблена чашка для кави, улюблена для чаю — окрема для трав’яного, окрема для вітамінного. Тобто це теж все різний посуд. І взагалі в мене немає такого, щоб було набором, знаєте, як шість чашок купують люди. В мене завжди все було різне”, — каже Анна.

Після майстер-класу Анна познайомилася з іншими жінками, які також полюбили кераміку, й поступово жінки разом відвідували інші навчання. Місяць за місяцем, крок за кроком Анна вчилась ліпити з глини посуд. Навчання зайняло понад рік.

“Я просто, якщо вже берусь за щось, то мені потрібно зрозуміти весь цей процес, довелося навіть згадати хімію та фізику. Це не просто щось, що зліпив й поставив на якусь кнопочку, нажав програму, і все вийшло. Я вчилась півтора року, далі була практика в гончарнях, а вже потім — власні перші тарілки й чашки на продаж”, — каже Анна.

Як виготовляється посуд ручної роботи?

На виготовлення чашки або тарілки ручної роботи може знадобитися до місяця часу. Ліпка відбувається повільно та скрупульозно. Найдовше часу займає сушка після печі. А от найцікавішим етапом є, власне виготовлення посуду з нуля.

“Дуже часто в процесі, коли ти сідаєш за глину й думаєш: ось, що зараз хочеш зліпити горнятко квіткове, а в процесі в тебе якась бочечка починає вимальовуватися, й ти нею захоплюєшся, вигладжуєш, дороблюєш, придумуєш дизайн, виставляєш готовий виріб. Людям подобається, й вони замовляють. Та коли я роблю повтор, то однозначно не виходить ідентично, бо це ручне ліплення, а глина має свій характер, свою усадку. Тому кожна тарілка чи кружка — унікальні. От зараз я ліпитиму 50 тарілочок з грушами”, — розповідає деталі роботи Анна.

Тарілки ліпляться й сушаться швидше за чашки, але обидва вироби сохнуть від 7 днів. Після сушки йде розпис. Анна розписує вироби глиною з пігментами, які є безпечними. Після розпису знову йде сушка. Й останній етап — випал у печі за температури від 980 до 1 050 градусів, який триває протягом доби. 

“На кожній температурі відбувається своя магія. На температурі 100 градусів з виробу починає виходити волога. На температурі 200 градусів у нас починаються вже розпади деяких елементів глини, далі одні елементи повністю розпадаються і починають утворюватися. А наприкінці вже йде закалка черепка. Глина при температурі 1 000 градусів починає світитися білосніжним сяйвом. В печі є такий отвір, через який виходить волога. Якщо вимкнути світло, то звідти йде немов промінь сонечка”, — каже керамістка.

Після утильного випалу виріб відстоюється, а далі його покривають спеціальним скляним розчином. Далі йде другий випал, де температура в печі сягатиме 1 150 градусів.  Й лише після цього ваша чашка або тарілка будуть готові до того, щоб прикрашати дім.

У роботі з глиною найголовніше — терпіння. Вона не любить поспіху й не прощає недбалості. Анна згадує: на початку було чимало викликів, адже вироби тріскалися, ламалися, іноді готовий виріб розсипався на очах. Та глина, як і життя, — крихка, але жива. І якщо ставитися до неї з любов’ю — вона віддячить формою, у якій застигне тепло рук майстрині.

“Мені було важко — навчитися видихати після невдач і не сприймати це болісно, — каже Анна. — У цій справі головне не здаватися. Просто робити, навіть коли не виходить.”

Тепер удома в неї — ціла колекція виробів із власною історією. Неідеальні чашки, злегка тріснуті тарелі, глечики з ледь помітною тріщинкою. Анна називає їх “браковкою”, але говорить про них із ніжністю — у кожному такому виробі частинка шляху, помилка, що навчила, спроба, що принесла досвід.

Зараз майстриня створює посуд на замовлення, і якщо хочете тримати у руках горнятко, зроблене з любов’ю, — шукайте Анну за покликанням.

До теми:

В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вчора увечері, 2 листопада, українські військовослужбовці атакували нафтобазу в тимчасово окупованому місті Шахтарськ, що в Горлівському районі Донецької області.

Відео атаки опублікував Telegram-канал “Supernova+”.

Удар по нафтобазі на ТОТ

Комбінований удар військових відбувся 2 листопада. Його цілю стала нафтобаза, яка знаходиться в місті Шахтарськ, котре розташований за 60 кілометрів на схід від Донецька. Місто перебуває під контролем російських військ та підконтрольних їм угруповань із 2014 року.

На кадрах, які опублікували місцеві мешканці, видно, як дрон пролітає над містом, а після вибухає, імовірно, на території нафтобази.

Читайте також:

• Комарівка та Посьолок: який вигляд мають мікрорайони Бахмута
• Росіяни зосередилися на Покровську: в DeepState підтвердили просування
• Нові кадри з Бахмута: росіяни показали, що лишилось від будинків у приватному секторі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!