Громади Донеччини втратили до 90% економіки через війну. Вони просять державу включити їх у стратегії відбудови та створити нову економічну модель. Експерти наголошують — ці території потрібно не просто відновлювати, а повністю переосмислювати їхню економіку.

Детальніше про це, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Вугільні громади та відбудова

Промислові та вугільні громади звернулися до держави з головною ідеєю, що їх обов’язково потрібно врахувати у відбудові України. Про це йдеться у зверненні громад на порталі “Екодія”. Багато з цих громад жили за рахунок шахт, заводів та енергетики, але війна зруйнувала підприємства, інфраструктуру і змусила людей виїхати, подекуди втрати сягають до 90%.

Зокрема, з Донеччини звернення підписали 7 громад, це:

• Добропільська міська територіальна громада;
• Дружківська міська територіальна громада;
• Краматорська міська територіальна громада;
• Новодонецька селищна територіальна громада;
• Покровська міська територіальна громада;
• Словʼянська міська територіальна громада;
• Торецька міська територіальна громада.

Водночас Україна переходить до “зеленої” економіки, тому стара модель вже не працюватиме. У результаті ці території опинилися у подвійній кризі — стара економіка знищена, а нова ще не створена. Громади наголошують: якщо просто відбудувати “як було”, люди не повернуться і не буде роботи. Тому вони просять державу включити їх у всі ключові стратегії, розширити програми підтримки не лише для шахтарських регіонів, а для всіх промислових громад, створити нові робочі місця і допомогти сформувати нову економіку. Окремо піднімається проблема окупованих і релокованих громад, які не мають чіткого правового статусу і не можуть планувати майбутнє.

Тетяна Дерябкіна, фахівчиня відділу енергетики ГО “Екодія” пояснює, що інтереси громад, які постраждали від війни, окупації (або зараз є тимчасово окупованими), втрати промислової бази і водночас є вразливими до майбутньої декарбонізації, мають бути враховані на рівні всієї державної політики відновлення, клімату, енергетики та регіонального розвитку.

За словами експертки, у 2025 році Україна ухвалила один із ключових документів, йдеться про Державну цільову програму справедливої трансформації вугільних регіонів України. Зараз ця програма офіційно зосереджена саме на вугільних регіонах і ще не охоплює весь спектр громад, залежних від викопного палива чи вуглецевоємної промисловості (видобутку, переробки, спалювання нафти та газу, металургії тощо).

“Ми в Екодії вже працюємо над тим, щоб розширити цей підхід у нормативно-правових актах та стратегічних документах — як на національному, так і на місцевому рівнях. Йдеться про поширення політики справедливої трансформації на ширше коло моноіндустріальних і вуглецевоємних громад, які сьогодні є особливо вразливими — як через енергетичні виклики, так і через соціально-економічні наслідки повномасштабної війни. Якщо говорити про національний рівень, то ключовим і найбільш актуальним документом для впровадження політики справедливої трансформації є Національний план з енергетики та клімату України (НПЕК). Це базовий стратегічний документ, який узгоджує енергетичну та кліматичну політики держави до 2030 року”, — пояснює експертка.

В оновленій версії НПЕК йдеться не лише про вугільні регіони, а про впровадження політики справедливої трансформації для громад, економічно залежних від видобутку, переробки та спалювання нафти та газу, металургії, хімічної промисловості тощо. Це суттєвий крок вперед, оскільки дозволяє охопити значно ширше коло громад, які є вразливими до процесів декарбонізації.

Примітка. Ухвалення НПЕК безпосередньо пов’язане з євроінтеграційними зобов’язаннями України, це пряма умова надання грошей в рамках фінансового механізму ЄС для підтримки України (Ukraine Facility).

Як мають враховувати у відбудові інтереси вугільних окупованих громад?

Розширений підхід до трансормайії уже прямо зафіксований у проєкті Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року, де розділ про політику справедливої трансформації описує її як невід’ємну частину декарбонізації економіки, пов’язану не лише із закриттям видобувних, а й генеруючих потужностей, та прямо говорить про потребу спеціальних місцевих планів справедливої трансформації. Інтереси таких громад, у тому числі окупованих або тих, що зазнали великих руйнувань, мають бути враховані у двох вимірах одночасно.

1. Це державні документи і планування. Якщо громада втратила шахту, ТЕС, завод, логістичну базу чи значну частину населення, вона не може розглядатися лише як територія гуманітарного реагування. Вона має розглядатися як територія майбутньої економічної трансформації. Це означає, що її інтереси повинні бути інтегровані в національні стратегічні документи (розвитку економіки, освіти, енергетики тощо) та у майбутні фінансові інструменти підтримки. Інакше після деокупації або стабілізації безпекової ситуації держава знову почне реагувати запізно, без готових рішень.
2. Це відновлення і відбудова. Відбудова не може означати просте відновлення старої залежності від викопного палива або повернення до економіки, яка вже була вразливою ще до війни. І державна кліматична політика, і профільні публічні позиції громадськості щодо зеленої відбудови прямо вказують, що відновлення має поєднувати енергетичну безпеку, декарбонізацію, розвиток ВДЕ, енергоефективність і підвищення стійкості громад. Для прифронтових, деокупованих і постраждалих громад це особливо важливо: децентралізована генерація, дахові СЕС, системи накопичення енергії, модернізація теплопостачання, термомодернізація будівель і нова локальна економіка — це не тільки екологічна політика, а питання виживання, базових послуг і безпеки.

То що робити вже зараз, навіть якщо територія громади окупована?

Тетяна Дерябкіна каже, що, насамперед, держава має не виключати такі громади з політики, а навпаки — закладати їх у документи як частину загальної групи промислових і моноіндустріальних територій, які потребують трансформації, незалежно від їхнього поточного статусу.

Це означає:

• підготовку сценаріїв післявоєнної трансформації;
• оцінку втрат інфраструктури;
• планування нової енергетичної моделі;
• підготовку портфеля проєктів для запуску після деокупації;
• фіксацію економічної, соціальної й екологічної шкоди.

“Навіть ті галузі та підприємства, які сьогодні залишаються на окупованих територіях, не можуть бути “викреслені” з державної політики. Вони є частиною економіки України і мають враховуватися при плануванні відбудови та трансформації”, — каже експертка.

Вона додає, якщо говорити про зелену відбудову України, то громада, яка втратила промислового роботодавця, критичну інфраструктуру і доходи бюджету, потребує підтримки нової економічної бази: розбудова локального малого та середнього бізнесу, зеленої енергетики, нових навичок для людей, перекваліфікації, інвестицій у комунальну інфраструктуру, підтримки ветеранів та ветеранок, ВПО, жінок і молоді.

Окремий аспект — це робота з релокованими громадами та військовими адміністраціями. Навіть в умовах релокації розвиток таких громад має враховувати їхню промислову спеціалізацію — це і людський капітал, і освіта, і економічна структура. Важливо також зберігати культурну ідентичність цих територій, яка часто сформована навколо промисловості, адже вона є основою згуртованості і відновлення громад.

“Дуже важливою є участь самих громад у прийнятті рішень. Вони повинні бути не об’єктами державних рішень, а співтворцями політики справедливої трансформації та відбудови. Це особливо важливо для громад, які через війну мають складніший голос у національному процесі. Окуповані, деокуповані, прифронтові, вуглецевоємні та моноіндустріальні громади не повинні випадати з цієї рамки. Навпаки, вони мають стати її центром, бо саме там перетинаються наслідки війни, енергетична вразливість і виклики декарбонізації”, — резюмує експертка.

До теми:

Проєкт “Бахмут-Гоща” у фактах і датах: що відомо про будівництво житла для бахмутян на Рівненщині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Навесні 2025 року було ініційовано проєкт “Спільне бачення нового дому”, щоб знайти довгострокові рішення для забезпечення житлом мешканців Бахмутської громади. У межах проєкту провели масштабне опитування громади, щоб дізнатися потреби самих бахмутян. Адже метою проєкту є не просто будівництво житла, а об’єднання людей.

Результатом проєкту стало дослідження та спільне бачення мешканців, яким має бути житловий квартал для бахмутян. Результати дослідження публікує міжнародний фонд “Відродження”.

“Спільне бачення нового дому”: результати дослідження

Опубліковано комплексне дослідження “Спільне бачення нового дому: передпроєктне обговорення житлового кварталу для ВПО з Бахмута”. У ньому зібране дослідження потреб бахмутян в евакуації та зібрані підходи до створення нового житла для ВПО Бахмутської громади. Передпроєктне дослідження реалізували в широкому партнерстві: Бахмутська міська військова адміністрація, ГО “Бахмутська фортеця”, “Антикризовий медіа-центр. Донеччина” та урбаністична коаліція Ro3kvit.

Дослідження базується на внутрішньому опитуванні ВПО Бахмутської громади, інтерв’ю, онлайн-воркшопі зі спільного формування бачення майбутнього житла, а також аналізі житлової політики та українських практик.

Розробником дослідження виступила урбаністична коаліція Ro3kvit. Фахівці розробили концепцію, методологію, провели дослідження, аналізували дані і підготували фінальний документ.

У висновках дослідження йдеться про необхідність використання кількох моделей заселення людей з урахуванням різних життєвих ситуацій. Основний фокус рекомендацій спрямований на розвиток муніципального орендного та тимчасового житла, а також формування просторових рішень, що враховують повсякденні практики бахмутян, принципи безбар’єрності та умови для збереження й розвитку спільноти.

Що виявило дослідження

Ключова суть:

1. Житлова проблема є довгостроковою, а не тимчасовою. Більшість ВПО з Бахмута не розглядають швидке повернення як реалістичний сценарій.
2. Люди потребують постійного, а не тимчасового житла.
3. Важливе не лише саме помешкання, а й якість середовища: інфраструктура, школи, медицина, транспорт, робочі місця.
4. Переселенці хочуть бути залученими до планування майбутнього житла та розвитку спільнот.

Основні висновки проєкту “Спільне бачення нового дому”

1. ВПО не задовольняє модель короткострокового розселення (модульні містечка, гуртожитки).
2. Люди прагнуть повноцінного житла з правом власності або довгострокового користування.
3. Для багатьох важливо зберегти соціальні зв’язки з Бахмутською громадою.
4. Є високий рівень психологічної вразливості через втрату дому.
5. Вибір місця проживання залежить від: доступності роботи, освіти для дітей, медичних послуг, безпеки регіону.

Рекомендації дослідження

1. Розробляти системні програми постійного житла, а не тимчасові рішення.
2. Передбачати механізми співфінансування або доступної іпотеки.
3. Залучати ВПО до планування житлових проєктів.
4. Створювати житлові рішення разом із розвитком інфраструктури.
5. Підтримувати формування локальних спільнот переселенців.
6. Враховувати різні типи домогосподарств (сім’ї з дітьми, літні люди, люди з інвалідністю).
7. Інтегрувати психологічну та соціальну підтримку.

Головний меседж дослідження

Йдеться не просто про дах над головою. Мова про створення повноцінного, безпечного, сталого середовища для життя бахмутян, які втратили свої домівки, з урахуванням їхніх потреб, досвіду та бачення майбутнього.

Це дослідження є основою для формування реальної житлової політики щодо ВПО з Бахмута, орієнтованої на довгострокове відновлення життя, а не тимчасове вирішення проблеми.

Ознайомитись з повним текстом передпроєктного дослідження “Спільне бачення нового дому” можна за покликанням.

Читайте також:

• Проєкт “Бахмут-Гоща” у фактах і датах: що відомо про будівництво житла для бахмутян на Рівненщині
• Без громадського транспорту й роботи:чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов
• Які програми забезпечують житлом ВПО в Україні та на що можна податися, аби отримати оселю: розпитали у Мінрозвитку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!