Редакція “Бахмут IN.UA” спільно з ГО “Бахмут Український” відкрили різдвяний збір на допомогу ЗСУ. Разом ми збираємо кошти на придбання термобілизни, грілок і теплих шкарпеток військовим на фронт. Зробивши донат, ви можете виграти унікальні подарунки.

Як долучитися до допомоги військовим, розповідає редакція “Бахмут IN.UA”.

Збір на допомогу військовим

Редакція “Бахмут IN.UA” спільно з ГО “Бахмут Український” збираємо військовим на термобілизну, грілки та шкарпетки. Ваш донат принесе трохи тепла українським захисникам.

Наша мета — зібрати 20 тисяч гривень. Не шкодуйте донатів, адже між учасниками збору ми розіграємо п’ять теплих подарунків з душею.

Щоб взяти участь у розіграші, треба зробити донат у розмірі кратному 50 гривень. Мінімальний донат для участі в конкурсі — 50 гривень.

Зробити донат можна:

• на банку за посиланням;
• за номером картки банки — 4441 1111 2907 0946.

Подарунки для розіграшу за донат

Серед людей, які пожертвують від 50 гривень, будуть розіграні вироби з душею. Їх можна подарувати рідним на свята. Про кожен з подарунків розповідаємо нижче.

Вадим Глущенко – бахмутянин. Сьогодні він проживає на Хмельниччині, де створив швейний цех і почав створювати сумки, рюкзаки та шопери для власної онлайн-крамнички Urban Wind. Наразі виробництво чоловіка розвивається.

“Зараз у нас великі плани. Є думка продовжувати бізнес. Щоб це все переросло в серйозне виробництво на хоча б сто машинок. Щоб ми могли виробляти продукцію, яку могли б постачати в Європу і в Україну. Є бажання, щоб ми стали №1 у сфері розкладних сумок та шоперів”, — ділиться Вадим Глущенко.

Чоловік мріє повернутися до рідного Бахмута. Ще до 2022 року були думки розвинути виробництво та повернутись у місто, але війна все змінила. Вадим Глущенко не втрачає віру в найкраще і продовжує любити місто, якому присвятив нову колекцію, зокрема, шопери. Два шопери він радо подарує тим, хто долучиться до нашого спільного розіграшу.

Відвідати крамничку Urban Wind можна за посиланням.

“Тихий куточок” — домашня кондитерська, яку створила дружина загиблого військово Михайла Реуцького на позивний “Тихий” у пам’ять про чоловіка. 

“Незадовго до його загибелі я мала звільнятися з роботи і починати свою маленьку домашню справу, але доля вирішила інакше”, — каже власниця кондитерської Наталія Реуцька.

Згодом жінка захотіла створити затишне місце, де люди, яким так само болить через війну, могли б бути разом та підтримувати один одного. Так і з’явилась ідея створити кондитерську “Тихий куточок” у пам’ять про чоловіка.

Для одного переможця нашого збору-розіграшу Наталія відправить різдвяний штолен з цукатами, родзинками, фундуком, мигдалем та волоським горіхом.

Хочете замовити випічку у Тихому куточку та підтримати Наталію? Переходьте за посиланням.

Анна Полосухіна— бахмутянка, яка створює власноруч посуд з глини та розмальовує його. Ідея створення посуду у жінки з’явилась давно. Ще до війни вона хотіла відкрити власну кав’ярню. Тоді Анні було важко знайти посуд, який би подобався, тож вона вирішила його зробили власноруч спершу для себе. Так вона потрапила на майстер-клас, побачила процес, взяла в руки глину і розчинилась у процесі. 

“Все інше відійшло на другий план… А навчання на курсах з гончарства та кераміки стало способом втекти емоційно від війни. Створюючи щось, я поринаю у роздуми, це мене поглинає. Бути керамістом — це розвиває стресостійкість, бо виготовлення горнятка чи тарілочки займає від двох тижнів. Спочатку ліплення, потім виріб сохне від 10 до 14 днів, проходить утильний випал при температурі 1000°C майже добу, на фінальному етапі черепок глазурується, покривається склом і ще раз випалюється при 1200°C. Малюнок я наношу на сирий виріб ангобами — це глина з пігментами — тому він впікається в посуд”, — ділиться жінка. 

Анна малює те, що близько до душі. На горнятку, яке передасть переможцю, вона зобразила будиночок в тихому лісі. Заклала у нього спокій, рівновагу, тепло та спогади про дім.

Більше унікальних робіт Анни можна знайти на сторінці.

Вікторія Демчук — майже 2 роки розвиває наш україномовний та англомовний Twitter, де пише про залюблений український Донбас для своїх та іноземців. У вільний від роботи час вона займається творчістю, зокрема створює етнічні прикраси з українською душею. 

Для нашого розіграшу вона підготувала особливий котильйон із зображенням бахмутської солі.

Читайте також:

• Допомагають бійцям з озброєнням, фортифікаціями і ремонтом авто: як працює волонтерський штаб “Бахмут Український”
• Збір на зарядну станцію для бійців на Курському напрямку: як долучитися
• Бахмутянин оголосив збір на підтримку 204 батальйону тероборони: як долучитися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фахівці українських платформ “ЛУН” та “Work.ua” провели спільне дослідження, щоб з’ясувати рівень доступності житла в різних регіонах нашої держави. Аналітики підрахували, скільки років доведеться повністю відкладати середню річну заробітну плату, щоб придбати власну однокімнатну квартиру.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація по регіонах: від безпечного заходу до прифронтових міст

Найдорожчим очікувано виявилося житло у західних областях. Щоб стати власником однокімнатної квартири в Ужгороді, Луцьку чи Львові, людині потрібно накопичувати весь свій річний дохід протягом 8 або навіть 8,5 років. У Києві цей показник трохи нижчий і становить 7,7 року.

Значно доступнішою є нерухомість у містах, наближених до лінії фронту. Як зазначають експерти “ЛУН”, постійні безпекові ризики суттєво знизили попит, що стримує ріст цін на квартири. Наприклад, у Дніпрі для купівлі житла потрібно відкладати 4,5 року, у Харкові — 3,5 року, у Миколаєві — 3,4 року, а в Запоріжжі середня квартира обійдеться лише у 2,4 року стабільного заробітку.

Прірва між професіями: кому найважче придбати житло

Терміни накопичення критично залежать від обраної спеціальності та рівня оплати праці. Дослідження демонструє колосальний розрив між різними професіями. Наприклад, менеджеру з продажу для купівлі житла в Харкові знадобиться відкладати свою зарплату 2,6 року, тоді як в Ужгороді чи Львові на це піде близько шести років роботи. Бухгалтеру на сході країни доведеться збирати кошти 3,5 року, а на заході — від 8 до 9 років.

Найскладніша ситуація спостерігається у працівників сфери базового обслуговування. Прибиральникам у Києві потрібно відкладати весь дохід протягом 14 років, а у Львові — понад 15 років. Аналітики констатують, що без сторонньої фінансової допомоги чи додаткових джерел доходу придбати нерухомість людям цих професій майже неможливо.

Ринок оренди: від третини доходу до абсолютної недосяжності

Оренда житла також демонструє значні регіональні контрасти. У Харкові винаймання однокімнатної квартири в середньому “з’їдає” лише 20% від зарплати, і представники більшості професій витрачають на проживання менше половини або третину свого доходу. У Києві цей показник сягає близько 50%.

Натомість у західних містах ситуація є критичною. У Львові оренда забирає 60-80% заробітку, а в Ужгороді витрати на житло впевнено сягають 80%. Для продавців, барист та касирів на заході країни оренда може забирати 96-98% доходу, а для прибиральників вартість оренди у Львові та Ужгороді взагалі перевищує 100% їхнього місячного заробітку.

Керівниця напрямку “ЛУН Статистика” Людмила Кірюхіна пояснює, що Львів та Ужгород поступово переходять у зону економічної недосяжності для багатьох спеціалістів. За її словами, міста, які суспільство сприймає як безпечніші, стають абсолютно недоступними для тих людей, хто забезпечує їхнє щоденне функціонування — працівників базових сервісів, торгівлі та сфери обслуговування.

Читайте також:

Індексація пенсій з 1 березня 2026 року: кому та на скільки підвищать виплати в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!