Редакція “Бахмут IN.UA” спільно з ГО “Бахмут Український” відкрили різдвяний збір на допомогу ЗСУ. Разом ми збираємо кошти на придбання термобілизни, грілок і теплих шкарпеток військовим на фронт. Зробивши донат, ви можете виграти унікальні подарунки.
Як долучитися до допомоги військовим, розповідає редакція “Бахмут IN.UA”.
Збір на допомогу військовим
Редакція “Бахмут IN.UA” спільно з ГО “Бахмут Український” збираємо військовим на термобілизну, грілки та шкарпетки. Ваш донат принесе трохи тепла українським захисникам.
Наша мета — зібрати 20 тисяч гривень. Не шкодуйте донатів, адже між учасниками збору ми розіграємо п’ять теплих подарунків з душею.
Щоб взяти участь у розіграші, треба зробити донат у розмірі кратному 50 гривень. Мінімальний донат для участі в конкурсі — 50 гривень.
Серед людей, які пожертвують від 50 гривень, будуть розіграні вироби з душею. Їх можна подарувати рідним на свята. Про кожен з подарунків розповідаємо нижче.
Вадим Глущенко – бахмутянин. Сьогодні він проживає на Хмельниччині, де створив швейний цех і почав створювати сумки, рюкзаки та шопери для власної онлайн-крамнички Urban Wind. Наразі виробництво чоловіка розвивається.
“Зараз у нас великі плани. Є думка продовжувати бізнес. Щоб це все переросло в серйозне виробництво на хоча б сто машинок. Щоб ми могли виробляти продукцію, яку могли б постачати в Європу і в Україну. Є бажання, щоб ми стали №1 у сфері розкладних сумок та шоперів”, — ділиться Вадим Глущенко.
Чоловік мріє повернутися до рідного Бахмута. Ще до 2022 року були думки розвинути виробництво та повернутись у місто, але війна все змінила. Вадим Глущенко не втрачає віру в найкраще і продовжує любити місто, якому присвятив нову колекцію, зокрема, шопери. Два шопери він радо подарує тим, хто долучиться до нашого спільного розіграшу.
Штолен з домашної кондитерської “Тихий куточок” / фото “Бахмут IN.UA”
“Тихий куточок” — домашня кондитерська, яку створила дружина загиблого військово Михайла Реуцького на позивний “Тихий” у пам’ять про чоловіка.
“Незадовго до його загибелі я мала звільнятися з роботи і починати свою маленьку домашню справу, але доля вирішила інакше”, — каже власниця кондитерської Наталія Реуцька.
Згодом жінка захотіла створити затишне місце, де люди, яким так само болить через війну, могли б бути разом та підтримувати один одного. Так і з’явилась ідея створити кондитерську “Тихий куточок” у пам’ять про чоловіка.
Для одного переможця нашого збору-розіграшу Наталія відправить різдвяний штолен з цукатами, родзинками, фундуком, мигдалем та волоським горіхом.
Хочете замовити випічку у Тихому куточку та підтримати Наталію? Переходьте за посиланням.
Чашка ручної роботи / фото “Бахмут IN.UA”
Анна Полосухіна— бахмутянка, яка створює власноруч посуд з глини та розмальовує його. Ідея створення посуду у жінки з’явилась давно. Ще до війни вона хотіла відкрити власну кав’ярню. Тоді Анні було важко знайти посуд, який би подобався, тож вона вирішила його зробили власноруч спершу для себе. Так вона потрапила на майстер-клас, побачила процес, взяла в руки глину і розчинилась у процесі.
“Все інше відійшло на другий план… А навчання на курсах з гончарства та кераміки стало способом втекти емоційно від війни. Створюючи щось, я поринаю у роздуми, це мене поглинає. Бути керамістом — це розвиває стресостійкість, бо виготовлення горнятка чи тарілочки займає від двох тижнів. Спочатку ліплення, потім виріб сохне від 10 до 14 днів, проходить утильний випал при температурі 1000°C майже добу, на фінальному етапі черепок глазурується, покривається склом і ще раз випалюється при 1200°C. Малюнок я наношу на сирий виріб ангобами — це глина з пігментами — тому він впікається в посуд”, — ділиться жінка.
Анна малює те, що близько до душі. На горнятку, яке передасть переможцю, вона зобразила будиночок в тихому лісі. Заклала у нього спокій, рівновагу, тепло та спогади про дім.
Більше унікальних робіт Анни можна знайти на сторінці.
Прикраса із зображенням бахмутської солі / фото “Бахмут IN.UA”
Вікторія Демчук — майже 2 роки розвиває наш україномовний та англомовний Twitter, де пише про залюблений український Донбас для своїх та іноземців. У вільний від роботи час вона займається творчістю, зокрема створює етнічні прикраси з українською душею.
Для нашого розіграшу вона підготувала особливий котильйон із зображенням бахмутської солі.
Житло за програмою “Будиночок у селі” / фото ілюстративне
Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про збільшення обсягу субвенції місцевим бюджетам на придбання житла для внутрішньо переміщених та евакуйованих осіб у сільській місцевості. Додаткове фінансування дозволить громадам придбати ще 21 будинок для тимчасового проживання людей, які вимушено залишили свої домівки.
Про це повідомили в Міністерстві соціальної політики.
Скільки коштів виділили та в яких областях придбають житло
Новим рішенням уряд збільшив обсяг державної субвенції на 10,475 мільйона гривень. Раніше на цю програму вже спрямували 26,5 мільйона гривень, що дозволило профінансувати купівлю 53 осель.
Таким чином, загальний обсяг фінансування зріс до 36,975 мільйона гривень, а загальна кількість будинків, які громади зможуть придбати для переселенців у сільській місцевості, становитиме 74.
Додаткові кошти розподілять між обласними бюджетами дев’яти регіонів:
Дніпропетровської;
Донецької;
Житомирської;
Київської;
Кіровоградської;
Харківської;
Хмельницької;
Черкаської;
Чернігівської областей.
Довідка. Програма “Будиночок у селі” — це урядовий експериментальний проєкт, спрямований на забезпечення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) безоплатним тимчасовим житлом у сільській місцевості. У межах цієї ініціативи територіальні громади за кошти бюджету та донорів викуповують вільні або покинуті будинки, обстежують їх на придатність до проживання та передають родинам переселенців. Головна мета проєкту полягає не лише в підтримці ВПО, але й у відновленні соціально-економічного життя в українських селах.
Щороку19 листопада в Україні відзначають День скловиробника. Колись скляна промисловість була важливою частиною життя і міста Бахмута. Тут працював Артемівський скляний завод, де виготовляли гранчасті склянки, банки, пивні кухлі та художні вироби з кольорового скла. Сьогодні підприємства вже немає, але пам’ять про нього зберігають люди, які присвятили цій справі роки свого життя.
До Дня скловиробника редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з колишньою працівницею заводу Галиною Щекодіною. Вона прийшла на підприємство в січні 1987 року та пропрацювала там близько 14 років. За цей час обіймала кілька керівних посад, зокрема була начальницею склотарного цеху та головною технологинею. Пані Галина розповіла, як працював один із відомих заводів Бахмута, чим вирізнялося його кольорове скло, яких майстрів вона пам’ятає та що залишилося їй на згадку про підприємство.
Як працював Артемівський скляний завод у Бахмуті
Склядний завод у Бахмуті заснували у 1879 році / фото Шахти та Рудники Донбасу
Історія Артемівського скляного заводу розпочалася ще наприкінці XIX століття. Підприємство заснували у 1879 році, а вже наступного року воно випустило першу продукцію. Офіційною датою реєстрації в Україні згідно з Youcontrol вважають 1995 рік. Завод став одним із промислових підприємств, із якими було пов’язане життя багатьох бахмутян.
У різні роки тут виготовляли скляну тару, повсякденний посуд і декоративні вироби. Особливе місце в асортименті займало кольорове художнє скло. Вази, глечики, келихи та інші вироби майстрів представляли на виставках. У 2012 році підприємство припинило виробництво через економічну нерентабельність, а протягом наступних років значну частину його промислових споруд розібрали. Проте для колишніх працівників завод залишився не лише місцем роботи, а й частиною особистої історії.
Галина Щекодіна прийшла на підприємство вже досвідченою фахівчинею. Вона виросла в Бахмуті, закінчила тут школу, а згодом здобула освіту в Харківському політехнічному інституті за спеціальністю інженерки-хімікині-технологині скляного та керамічного виробництва. До повернення в рідне місто працювала на скляному заводі у Львові.
“Коли я закінчувала школу, то жодного разу не була на скляному заводі. Але чомусь подумала, що мені було б цікаво займатися скляним виробництвом. Мабуть, внутрішній голос підказав. От захотілося”, — пригадує пані Галина про те, чому пов’язала своє життя зі склом.
До Бахмута вона повернулася через сімейні обставини тяжко хворіла її мама, а на Артемівський скляний завод жінку прийняли переведенням із Львівського підприємства. За її словами, на той час завод мав хорошу репутацію в галузі та вважався потужним виробництвом.
“Коли я перейшла на Артемівський скляний завод, він був на високому рівні у скляній промисловості. Це було хороше, потужне, сильне підприємство. Головний офіс був в Києві, мені доводилося там періодично бувати. Наш завод завжди високо цінували”, — ділиться спогадами бахмутянка.
Гранчасті склянки, банки та кольорові вази: що виготовляли на заводі
У роки роботи Галини Щекодіної на заводі діяли три основні виробничі цехи. Один спеціалізувався на масовому виготовленні посуду, другий — на скляній тарі, а третій — на художніх виробах із кольорового скла. Роботу підприємства також забезпечували підготовчі та допоміжні підрозділи.
У машинному цеху виготовляли популярні на той час гранчасті склянки, пивні кухлі та інший посуд. Склотарний цех виробляв банки для консервування, зокрема трилітрові та півлітрові. Продукцію постачали переважно українським підприємствам, серед яких були консервні заводи Херсона та Миколаєва.
“Три цехи працювали. У машинному виготовляли тоді дуже модні гранчасті склянки, кухлі для пива, різні креманки. Ця продукція мала попит. Ще один дуже важливий цех, ЦЕ виробництво скляної тари для консервування, тут переважно це були трилітрові банки, потім і півлітрові”, — згадує пані Галина.
Глечик із Артемівського склозаводу / фото надане героїнею
Особливо тепло жінка розповідає про цех кольорового скла. Він був порівняно невеликим, проте вирізнявся ручною роботою та різноманіттям виробів. Майстри створювали вази, глечики, келихи й декоративний посуд. Для виготовлення використовували скло різних відтінків, від насиченого синього до медового.
“Найцікавішим особисто для мене звісно був цех кольорового скла. Він був досить маленький, але унікальний.Там варили кольорове скло, усі вироби виготовляли вручну. І вази, і глечики, і склянки, і келихи — усе було. Там було багато зібраної продукції, був музей. Дуже шкода, що все це зникло”, — ділиться у розмові пані Галина.
“Виробництво було важким, але люди любили свою професію”
За роки роботи на підприємстві Галина Щекодіна встигла побувати на різних посадах. Вона очолювала виробничо-технічний підрозділ, склотарний цех, працювала головною технологинею та певний час виконувала обов’язки головної інженерки. Найбільше їй подобалася саме робота технологині, адже вона давала змогу безпосередньо займатися виробництвом.
Але робота зі склом була непроста і вимагала витривалості, уважності та професійних знань, додає бахмутянка. За її словами, температура у скловарних печах сягала приблизно 1500 градусів. Працівники регулярно мали справу з гарячим виробництвом, високими температурами та складними умовами праці.
“Основні професії були переважно чоловічими. Великі печі, скломаса, температура до півтори тисячі градусів — це досить шкідливе й важке виробництво. Але люди, які працювали там багато років, були віддані своїй справі. Вони любили свою професію”, — згадує пані Галина.
Попри складні умови, багато працівників залишалися на підприємстві десятиліттями. За словами жінки, у стабільні роки завод забезпечував людей роботою та гідною на той час оплатою. Колектив вона згадує як згуртований, а саму роботу — як важливу частину життя.
“Я думаю, завод був досить престижним. Люди приходили, працювали й трималися за свої робочі місця. На той час нормально оплачувалася праця. Звісно, коли почалися важкі часи, усе стало складніше. А коли було стабільно, люди працювали із задоволенням”, — розповідає колишня технологиня.
Як зі склом працювали майстри та чому вироби не можна було одразу охолоджувати
Галина Щекодіна / фото надане героїнею
Галина Щекодіна пам’ятає виробничий процес до найменших деталей. Спочатку на заводі готували спеціальну суміш сировини, шихту. Вона складалася з піску, кальцинованої соди, доломіту та інших компонентів, а після змішування цю сировину подавали до скловарної печі. У печі цю суміш перетворювалася на розплавлену скломасу, з якої за допомогою формувальних машин виготовляли посуд. Проте на цьому виробництво не завершувалося. Готові вироби обов’язково проходили відпал — спеціальну термічну обробку, яка допомагала усунути внутрішні напруження у склі.
Якщо не провести відпал, виріб міг зруйнуватися через внутрішні напруження, що виникали під час охолодження. Тому склянки та банки проходили через спеціальні печі, а вже після цього їх пакували та відправляли замовникам.
Кольорове скло на виставках і майстри, яких пам’ятають досі
Артемівський скляний завод представляв свою продукцію на виставках у різних містах. Особливою гордістю були художні вироби з кольорового скла. Майстри працювали з рубіновими, кобальтовими, медовими та іншими відтінками, створюючи посуд і декоративні речі.
Пані Галина пригадує одну з виставок у Донецьку, де продукцію підприємства представили на незвичайному дзеркальному столі у формі ромашки, на жаль фото з тих часів не збереглося. На його пелюстках розмістили різнокольоровий посуд. Також завод регулярно показував свої вироби під час святкування Дня міста в Бахмуті.
У 2001 році Галина Щекодіна залишила Артемівський скляний завод. Її запросили працювати головною технологинею на склотарне підприємство у Вільногірську, що на Дніпропетровщині. Там вона продовжила професійну діяльність, працювала також головною інженеркою та залишалася на заводі до 2017 року. Про закриття Артемівського скляного заводу жінка не береться розповідати докладно, адже на той час уже працювала в іншому місті. Проте пам’ять про колишнє підприємство збереглася в її спогадах і в одній особливій речі.
У пані Галини є глечик із кольорового скла, виготовлений на Артемівському заводі. Його прикрашає алмазне гранування — декоративний візерунок, який наносили на скло. Жінка припускає, що виріб створив її колишній колега Іван Сафонов.
Інших речей та фотографій із бахмутського підприємства в неї майже не залишилося. Водночас жінка підтримує зв’язок із колишніми колегами. Коли вони зустрічаються, радіють одне одному та іноді згадують роки спільної роботи.
“Бачити розпечене скло сонячного кольору — це велике диво”
Сьогодні Галині Щекодіні 71 рік, вона вже на пенсії. За її плечима десятиліття роботи на скляних підприємствах Львова, Бахмута та Вільногірська. Але про свою професію жінка й досі говорить із захопленням. На запитання, що найбільше подобалося їй у скловиробництві, пані Галина не називає конкретну посаду чи виробниче досягнення, найсильніше враження для неї — саме народження скла з розпеченої маси.
“Бачити розпечене скло, розумієте, цю краплю такого сонячного кольору — це, звісно, велике диво. Мабуть, мені Богом було написано займатися цією професією. Створювати з нічого скло — це диво”, — ділиться бахмутянка.
Артемівський скляний завод уже не працює, а багато його споруд зникли ще до повномасштабного вторгнення. Проте історія підприємства продовжує жити у спогадах його працівників, у виробах, які збереглися в домівках, і в розповідях про людей, для яких скловиробництво стало справою життя.
Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про збільшення обсягу субвенції місцевим бюджетам на придбання житла для внутрішньо переміщених та евакуйованих осіб у сільській місцевості. Додаткове фінансування […]
Щороку 19 листопада в Україні відзначають День скловиробника. Колись скляна промисловість була важливою частиною життя і міста Бахмута. Тут працював Артемівський скляний завод, де виготовляли […]
У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, який передбачає суттєве збільшення державної допомоги при народженні дітей. Сім’ї можуть отримати від 300 тисяч до 1,2 мільйона гривень, а […]
Російська армія має нові просування на Донеччині. Окупанти пройшли вперед на Слов’янському напрямку фронту. Про ситуацію на фронті повідомляє Бахмут IN.UA. Просування рф на Донеччині, […]
У Краматорську працює евакуаційна група “Фенікс”. Протягом останніх двох днів з небезпечних районів міста вивезли 11 людей, серед яких є діти і маломобільні люди. Про […]