Редакція “Бахмут IN.UA” спільно з ГО “Бахмут Український” відкрили різдвяний збір на допомогу ЗСУ. Разом ми збираємо кошти на придбання термобілизни, грілок і теплих шкарпеток військовим на фронт. Зробивши донат, ви можете виграти унікальні подарунки.

Як долучитися до допомоги військовим, розповідає редакція “Бахмут IN.UA”.

Збір на допомогу військовим

Редакція “Бахмут IN.UA” спільно з ГО “Бахмут Український” збираємо військовим на термобілизну, грілки та шкарпетки. Ваш донат принесе трохи тепла українським захисникам.

Наша мета — зібрати 20 тисяч гривень. Не шкодуйте донатів, адже між учасниками збору ми розіграємо п’ять теплих подарунків з душею.

Щоб взяти участь у розіграші, треба зробити донат у розмірі кратному 50 гривень. Мінімальний донат для участі в конкурсі — 50 гривень.

Зробити донат можна:

• на банку за посиланням;
• за номером картки банки — 4441 1111 2907 0946.

Подарунки для розіграшу за донат

Серед людей, які пожертвують від 50 гривень, будуть розіграні вироби з душею. Їх можна подарувати рідним на свята. Про кожен з подарунків розповідаємо нижче.

Вадим Глущенко – бахмутянин. Сьогодні він проживає на Хмельниччині, де створив швейний цех і почав створювати сумки, рюкзаки та шопери для власної онлайн-крамнички Urban Wind. Наразі виробництво чоловіка розвивається.

“Зараз у нас великі плани. Є думка продовжувати бізнес. Щоб це все переросло в серйозне виробництво на хоча б сто машинок. Щоб ми могли виробляти продукцію, яку могли б постачати в Європу і в Україну. Є бажання, щоб ми стали №1 у сфері розкладних сумок та шоперів”, — ділиться Вадим Глущенко.

Чоловік мріє повернутися до рідного Бахмута. Ще до 2022 року були думки розвинути виробництво та повернутись у місто, але війна все змінила. Вадим Глущенко не втрачає віру в найкраще і продовжує любити місто, якому присвятив нову колекцію, зокрема, шопери. Два шопери він радо подарує тим, хто долучиться до нашого спільного розіграшу.

Відвідати крамничку Urban Wind можна за посиланням.

“Тихий куточок” — домашня кондитерська, яку створила дружина загиблого військово Михайла Реуцького на позивний “Тихий” у пам’ять про чоловіка. 

“Незадовго до його загибелі я мала звільнятися з роботи і починати свою маленьку домашню справу, але доля вирішила інакше”, — каже власниця кондитерської Наталія Реуцька.

Згодом жінка захотіла створити затишне місце, де люди, яким так само болить через війну, могли б бути разом та підтримувати один одного. Так і з’явилась ідея створити кондитерську “Тихий куточок” у пам’ять про чоловіка.

Для одного переможця нашого збору-розіграшу Наталія відправить різдвяний штолен з цукатами, родзинками, фундуком, мигдалем та волоським горіхом.

Хочете замовити випічку у Тихому куточку та підтримати Наталію? Переходьте за посиланням.

Анна Полосухіна— бахмутянка, яка створює власноруч посуд з глини та розмальовує його. Ідея створення посуду у жінки з’явилась давно. Ще до війни вона хотіла відкрити власну кав’ярню. Тоді Анні було важко знайти посуд, який би подобався, тож вона вирішила його зробили власноруч спершу для себе. Так вона потрапила на майстер-клас, побачила процес, взяла в руки глину і розчинилась у процесі. 

“Все інше відійшло на другий план… А навчання на курсах з гончарства та кераміки стало способом втекти емоційно від війни. Створюючи щось, я поринаю у роздуми, це мене поглинає. Бути керамістом — це розвиває стресостійкість, бо виготовлення горнятка чи тарілочки займає від двох тижнів. Спочатку ліплення, потім виріб сохне від 10 до 14 днів, проходить утильний випал при температурі 1000°C майже добу, на фінальному етапі черепок глазурується, покривається склом і ще раз випалюється при 1200°C. Малюнок я наношу на сирий виріб ангобами — це глина з пігментами — тому він впікається в посуд”, — ділиться жінка. 

Анна малює те, що близько до душі. На горнятку, яке передасть переможцю, вона зобразила будиночок в тихому лісі. Заклала у нього спокій, рівновагу, тепло та спогади про дім.

Більше унікальних робіт Анни можна знайти на сторінці.

Вікторія Демчук — майже 2 роки розвиває наш україномовний та англомовний Twitter, де пише про залюблений український Донбас для своїх та іноземців. У вільний від роботи час вона займається творчістю, зокрема створює етнічні прикраси з українською душею. 

Для нашого розіграшу вона підготувала особливий котильйон із зображенням бахмутської солі.

Читайте також:

• Допомагають бійцям з озброєнням, фортифікаціями і ремонтом авто: як працює волонтерський штаб “Бахмут Український”
• Збір на зарядну станцію для бійців на Курському напрямку: як долучитися
• Бахмутянин оголосив збір на підтримку 204 батальйону тероборони: як долучитися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!