Сьогодні більшість українців переходять на електронні документи, а також оформляють картку з електронним носієм. Як отримати ID-паспорт в Україні, скільки коштує така послуга та де її можна зробити офлайн й онлайн.

Журналісти «Бахмут. IN.UA» розказують, як легко та швидко отримати картку ID.

Як оформити ID-картку

ID-картка — це Ваш паспорт громадянина України, який видається за новим зразком, раніше українці засвідчували свою особу за допомогою паспорта-книжечки.  

Новий паспорт роблять у формі невеликої картки, яка містить безконтактний електронний носій. 

Де зробити ID паспорт

Для того, щоб оформити ID-картку потрібно звернутися у одну із нижче перелічених установ:

• у ЦНАП за місцем проживанням;
• у паспортний сервіс;
• до підрозділу Державної міграційної служби.

Навіщо потрібна ID-картка

• Вам потрібна ID-картка, якщо Вам виповнилося 25 або 45 років, але ви не вклеїли фото у старий паспорт-книжку протягом місяця;
• Ви можете просто за власним бажанням обміняти паспорт-книжку на ID-картку.

Крім того, якщо ви втратили, зіпсували, загубили чи просто вийшли заміж й вам потрібно внести нові дані у паспорт — то вам також видадуть ID-картку.

Зверніть увагу, що паспорт-книжка зразка 1994 року дійсний, бо за законом України у нього немає кінцевої дати чинності.

Оформлення ID-карти через Дію

Оформити ID-картку можна через Дію, але тільки в тому випадку, якщо ви вже маєте її фізично. Після того, як ви зміните паспорт-книжечку на ID-картку, новий документ автоматично підтягнеться в Дію. Так ви зможете користуватися паспортом за допомогою смартфона.

Оформлення ID-карти через Центр надання адміністративних послуг або паспортний сервіс 

Зробити ID картку можна через ЦНАП або паспортний стіл за місцем проживання. Для цього потрібно записатися на прийом та прийти у зазначений час.

Скільки коштує оформити ID-картку

• Якщо особі виповнилося 14 років й вона робить ІД-картку вперше – ціна 540 грн, термін виготовлення 20 робочих днів;
• Якщо особа хоче отримати ID-картку замість паспорта старого зразку 1994 року – ціна 990 гривень, термін виготовлення 20 робочих днів, швидке виготовлення триває 10 днів, але коштує 1360 гривень;

• Обмін ID-картки коштує 990 гривень, термін виготовлення 20 робочих днів;
• Терміновий обмін ID-картки коштує 1 360 гривень, термін виготовлення 10 робочих днів;

Правила оформлення ID картки

Правила оформлення ID-картки прості:

• потрібно звернутися до місцевого ЦНАПу, Паспортного сервісу чи Міграційної Служби та записатися на прийом;
• для осіб, які оформлюють паспорт вперше за досягненням 14 років, — свідоцтво про народження, а для осіб старше 14 років потрібен паспорт громадянина України та ідентифікаційний податковий номер (за умови його наявності);
• у зазначену дату та час ви прибуваєте до ЦНАПу, паспортного сервісу, чи Міграційної служби із документами;
• під час прийому ви вказуєте свою особисті дані уповноваженому працівнику, робите знімок для ID-картки;
• після цього ви сплачуєте вартість оформлення картки, зберігаєте квитанцію;
• із собою вам дадуть документ, де потрібно прописати свої паролі до картки;
• очікуйте повідомлення про готовність документа;
• після цього прибуваєте у пункт видачі й отримуєте ID-картку.

Зверніть увагу, що особа віком від 14 до 18 років, яка має зареєстроване місце проживання — під час оформлення паспорта може за бажанням подати запит на отримання РНОКПП з подальшим відображенням у паспорті.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Бахмут IN.UA (@bahmutin.ua)

Читайте також: Як вступити до університету абітурієнту з ТОТ без документів про загальну освіту?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Окремі українські військовослужбовці можуть позбутися статусу учасника бойових дій. Анулювання посвідчення призводить до втрати передбачених державою пільг та фінансових доплат. Для збереження соціальних гарантій ветерани також зобов’язані вчасно оновлювати свої особисті дані в державних реєстрах.

Детальніше про те, чому можуть анулювати статус УБД — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Значення статусу та перелік пільг

Посвідчення учасника бойових дій надає військовим доступ до системи державних компенсацій. Втрата цього статусу автоматично означає припинення фінансової підтримки від держави, зокрема скасування комунальних пільг та спеціальних надбавок до виплат.

Згідно з даними Пенсійного фонду, статус УБД відкриває доступ до таких форм забезпечення:

• знижки на оплату житлово-комунальних послуг;
• пільговий проїзд;
• медичне забезпечення;
• податкові пільги;
• пріоритет у певних державних програмах;
• додаткові пенсійні гарантії та спеціальні надбавки.

Причини скасування статусу

Механізм позбавлення статусу регламентується постановою Кабінету Міністрів №203. Документ визначає дві підстави для анулювання посвідчення. Перша — виявлення неправдивих даних, поданих під час оформлення статусу. Друга — встановлення судом факту вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину під час виконання бойових завдань.

З початком повномасштабної війни кількість військовослужбовців із правом на пільги зросла. Разом із цим збільшилося фінансове навантаження на бюджет. Держава переводить систему соціального забезпечення ветеранів до моделі постійної верифікації. Аналогічний підхід уже застосовується для перевірки отримувачів пенсій, субсидій та виплат внутрішньо переміщеним особам через електронні реєстри.

Правила збереження виплат

Отримання частини пільг залежить від актуальності інформації в базах Пенсійного фонду України. Ветеран зобов’язаний повідомити установу протягом 30 днів у разі зміни:

• місця проживання;
• складу сім’ї;
• переліку споживаних комунальних послуг.

Невчасне оновлення інформації призводить до затримки або повного припинення надання окремих пільг, зокрема адресних доплат та комунальних знижок. Це відбувається навіть без юридичного анулювання статусу УБД.

Зарахування стажу та вихід на пенсію

Учасники бойових дій мають право на достроковий вихід на пенсію. Для чоловіків пенсійний вік становить 55 років, для жінок — 50 років. Для отримання виплат необхідно накопичити мінімальний страховий стаж: 25 років для чоловіків; 20 років для жінок.

Держава зараховує період військової служби до трудового та страхового стажу військовослужбовця. Ця норма діє незалежно від того, чи сплачував роботодавець єдиний соціальний внесок за мобілізованого працівника. Такий механізм дозволяє військовим зберігати свої пенсійні права під час проходження служби та захищає їхні майбутні виплати.

Читайте також:

Як військовослужбовцю оскаржити незаконні дії командира: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!