На території російської федерації зафіксували трощу російського Іл-76. Падіння відбулося в Білгородській області, росіяни вже заявили, що буцімто літаком перевозили українських військовополонених, яких везли на обмін. За даними українських джерел, на борту літака насправді перевозили ракети для ЗРК С-300.

Редакція зібрала все, що відомо про авіатрощу на цей момент.

Російський Іл-76 впав на території Білгородської області

Російські телеграм-канали близько 11:00 розповсюдили повідомлення про падіння військово-транспортного літака Іл-76 у Бєлгородській області. Окупанти заявляють, що літак міг зазнати аварії в районі хутора Кривого.

“Зараз на місці працюють слідча група і співробітники МНС. Змінив свій робочий графік і виїхав у район. Усі подробиці пізніше”, – написав губернатор області гладков.

Додамо, що перед авіакатастрофою губернатор повідомляв про оповіщення ракетної небезпеки в Бєлгороді.

За даними окупантів, на борту Іл-76, який розбився в Бєлгородській області, перебували 63 людини. Усі вони начебто загинули.

Телеграм-канал Fighterbomber повідомляв, що літак нібито перевозив полонених на обмін. За інформацією каналу, Іл-76 перевозив 76 осіб плюс екіпаж. Пізніше повідомлення було видалено з каналу. Водночас Міноборони рф заявило про начебто загибель українських полонених. Напередодні канали в Telegram повідомляли, що російська ППО сама збила свій військово-транспортний літак Іл-76 у Білгородській області.

Іл-76 перевозив ракети С-300

За даними джерел УП в Силах оборони, збиття російського Іл-76 — це робота ЗСУ. Також у Генштабі виданню повідомили, що російський літак насправді перевозив ракети до комплексів С-300, якими росіяни обстрілюють Харківщину.

Виправлено. Станом на 12:43 видання “Українська правда” видалило допис у новині про те, що збиття російського Іл-76 — це робота ЗСУ.

У Міноборони України наразі не можуть підтвердити, що літак уразили українські Сили оборони, оскільки “ще з’ясовують інформацію”.

Загарбники ймовірно поширюють фейкову інформацію. Самі пропагандисти не довіряють заявам Міноборони рф про загибель полонених ЗСУ. Вони наголошують, що полонених не транспортують літаками.

Списки українських полонених, які “загинули” на борті Іл-76

Списки, які поширюють російські окупанти / росЗМІ

Максим Коваленко був обміняний 3 січня / скриншот

Станом на 15:30 у мережі почали поширювати списки нібито українських полонених, які загинули на борту Іл-76. Активіст та волонтер Сергій Стерненко наголошує, що у цих списках є чоловік, на ім’я Максим Коноваленко, якого вже обміняли 3 січня цього року. Ймовірно, що ці списки як й саме повідомлення про українських полонених у літаку, є недостовірним.

Читайте також:

• Російський контент вбиває: українці “оплатили” 10 тисяч дронів для армії рф
• Україна зможевиробляти ППО та дрони: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російська армія має нові просування на Донеччині. Окупанти пройшли вперед на Слов’янському напрямку фронту.

Про ситуацію на фронті повідомляє Бахмут IN.UA.

Просування рф на Донеччині, дані на 13 травня

За даними аналітиків DeepState, протягом минулої доби, 12 травня, російська армія мала просування на Слов’янському напрямку фронту. Противник пройшов вперед поблизу села Закітне.

Загалом, за твердженням Генштабу, минулої доби на Слов’янському напрямку українські захисники зупинили одну атаку. Росіяни штурмували в бік Рай-Олександрівки.

Втрати рф за 12 травня

За даними Генштабу ЗСУ, протягом 12 травня російська армія втратила:

• близько 1130 військових;
• 2 танки;
• 1 бойову броньовану машину;
• 50 артилерійських систем;
• 1 РСЗВ;
• 3 засоби ППО;
• 2 наземних робототехнічних комплексів;
• 1853 БПЛА оперативно-тактичного рівня;
• 287 одиниць автомобільної техніки;
• 2 одиниці спецтехніки.

Читайте також:

• Росіяни просунулися поблизу 3 сіл на Донеччині — DeepState
• На війні загинув військовий Андрій “Герос” Пугачов з Бахмута
• СБУ затримала у Слов’янську коригувальницю: жінка передавала дані про ЗСУ сину-бойовику

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!