На території російської федерації зафіксували трощу російського Іл-76. Падіння відбулося в Білгородській області, росіяни вже заявили, що буцімто літаком перевозили українських військовополонених, яких везли на обмін. За даними українських джерел, на борту літака насправді перевозили ракети для ЗРК С-300.
Редакція зібрала все, що відомо про авіатрощу на цей момент.
Російський Іл-76 впав на території Білгородської області
Падіння ІЛ 76 / скриншот росЗМІ
Російські телеграм-канали близько 11:00 розповсюдили повідомлення про падіння військово-транспортного літака Іл-76 у Бєлгородській області. Окупанти заявляють, що літак міг зазнати аварії в районі хутора Кривого.
“Зараз на місці працюють слідча група і співробітники МНС. Змінив свій робочий графік і виїхав у район. Усі подробиці пізніше”, – написав губернатор області гладков.
Додамо, що перед авіакатастрофою губернатор повідомляв про оповіщення ракетної небезпеки в Бєлгороді.
Російькі пабліки не можуть дійти до спільного рішення / скриншот
За даними окупантів, на борту Іл-76, який розбився в Бєлгородській області, перебували 63 людини. Усі вони начебто загинули.
Телеграм-канал Fighterbomber повідомляв, що літак нібито перевозив полонених на обмін. За інформацією каналу, Іл-76 перевозив 76 осіб плюс екіпаж. Пізніше повідомлення було видалено з каналу. Водночас Міноборони рф заявило про начебто загибель українських полонених. Напередодні канали в Telegram повідомляли, що російська ППО сама збила свій військово-транспортний літак Іл-76 у Білгородській області.
Іл-76 перевозив ракети С-300
Уламки Іл-76 / росЗМІ
За даними джерел УП в Силах оборони, збиття російського Іл-76 — це робота ЗСУ. Також у Генштабі виданню повідомили, що російський літак насправді перевозив ракети до комплексів С-300, якими росіяни обстрілюють Харківщину.
Виправлено. Станом на 12:43 видання “Українська правда” видалило допис у новині про те, що збиття російського Іл-76 — це робота ЗСУ.
У Міноборони України наразі не можуть підтвердити, що літак уразили українські Сили оборони, оскільки “ще з’ясовують інформацію”.
Росіяни не вірять у загибель полонених ЗСУ / скриншот
Загарбники ймовірно поширюють фейкову інформацію. Самі пропагандисти не довіряють заявам Міноборони рф про загибель полонених ЗСУ. Вони наголошують, що полонених не транспортують літаками.
Списки українських полонених, які “загинули” на борті Іл-76
Списки, які поширюють російські окупанти / росЗМІ
Максим Коваленко був обміняний 3 січня / скриншот
Станом на 15:30 у мережі почали поширювати списки нібито українських полонених, які загинули на борту Іл-76. Активіст та волонтер Сергій Стерненко наголошує, що у цих списках є чоловік, на ім’я Максим Коноваленко, якого вже обміняли 3 січня цього року. Ймовірно, що ці списки як й саме повідомлення про українських полонених у літаку, є недостовірним.
Евакуйовані прибули до Закарпаття / фото ДСНС Закарпаття
У Донецькій області триває евакуація населення. Водночас нещодавно про проблеми з браком місць для евакуйованих, особливо, маломобільних розповіли волонтери, згодом про нестачу місць у транзитному центрі в Павлограді повідомили у Комісії захисту прав ВПО.
Актуальну ситуацію з евакуацією населення з Донецької області розповів Дмитро Пожарський, начальник відділу з питань надання соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення.
Евакуація з Донецької області: що відомо
За словами Дмитра Пожарського, зараз розпочалась активна фаза евакуації, також триває розселення цивільного населення. За тиждень вже розселили 215 людей, з них 56 дітей та 53 маломобільні особи. Ще 20 маломобільних людей сьогодні розселять у геріатричних закладах Київщини.
За цей тиждень евакуйованих розселяли до:
Львівської;
Черкаської;
Вінницької;
Кіровоградської;
Закарпатської;
Львівської;
Полтавської;
Дніпропетровської;
Одеської;
Тернопільської;
Київської;
Житомирської областей.
Транзитний центр у Лозовій та Волоському
У Комісії із захисту прав ВПО зазначили, що через перенавантаження евакуаційних пунктів, зокрема у Павлограді, урядовці ухвалили рішення відкрити два нових транзитних пункти: у Лозовій на Харківщині та Волоському на Дніпропетровщині.
“Крім того, до кінця серпня планується відкрити такі пункти у 15 областях і Києві, які зможуть додатково прийняти близько 30 тисяч ВПО, в тому числі маломобільних людей”, — написав Павло Фролов, Голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.
За словами Дмитра Пожарського, центр у Лозовій за вчора відвідало 98 людей. Він розрахований на більше ніж 300 осіб. Саме сюди евакуюють людей з Донеччини, оскільки цей центр ближчий.
Волонтери, які працюють на Донеччині зазначали, що з евакуацією маломобільних людей є проблеми, їх немає куди розміщувати. Як зазначив Дмитро Пожарський, евакуація одиноких маломобільних осіб триває вже три роки, людей розселяли у стаціонарні установи Донецької області.
Евакуація маломобільних, за словами Дмитра Пожарського, є у співпраці з Міністерством соціальної політики, з Національною соціальною службою, також Пожарський згадав за допомогу “СхідSOS”. Він пояснив, чому знайти місце для маломобільних людей важче:
“Це просто не так швидко, як для нас, здорових людей, знайти місце МТП. Тому що це повинна бути спеціально геріатрична установа. І тому триває пошук відповідних приміщень, тому люди можуть трошки затримуватись на транзитному центрі. Це все для того, щоб надати їм більш комфортні умови”.
Він запевнив, що з евакуацією маломобільних допомагають всі приймаючі області:
“Ми розуміємо, що таких місць не дуже багато по Україні, але ми не можемо сказати, що це якась кричуща проблема, яка дуже є. Вибачайте, ми ще нікого не залишили. Єдина проблема, яка зараз є, це відмова саме людей маломобільних евакуюватися. Ось на цю проблему прошу звернути увагу”.
Також, як повідомив Дмитро Пожарський, на останній нараді з Олексієм Кулебою (ред. віцепрем’єр-міністр відновлення, міністр розвитку громад та територій) надали відповідне доручення приймаючим громадам відкрити додаткові потужності для розміщення одиноких маломобільних осіб. Пожарський запевнив, що всі потрібні заходи вживаються.
“Проблеми з евакуацією немає. Лише проблема, як вмовити, людей, тих, хто залишився, виїхати”, — резюмував Пожарський.
“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.
З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.
Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.
Бахмут — звідки все починалося
Максим Сафонов / фото надане героєм
Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.
У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:
Набережна в Бахмуті / фото Іван Сидоров
“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.
Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.
“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.
Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.
“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.
Вторгнення
Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.
“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.
Забахмутка, 2022 рік / фото Олексій Рева
Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.
Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.
“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.
Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин.
У нас вже майже не було мародерів, але раніше мародери були, чесно кажучи, і при чому це були найнеочікуваніші люди. В той момент вже, скажімо так, менталка всіх людей там була трошки неадекватною, кожен сходив з глузду по-своєму. У нас була сім’я на дві вулиці вище від нас — жінка і двоє дітей, і батько, власне. Батько під час одного з обстрілів вийшов на подвір’я подивитися, де там прилітають снаряди. Чоловіка розмазало… І жінка з дітьми не буде ж його збирати, тому ми пішли з чоловіками й зібрали його до купи, заховали безпосередньо у дворі. Таких ситуацій була не одна, не дві…
Максим Сафонов // бахмутянин
Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.
Допомога молоді з Бахмута
Бар, місто у Вінницькій області / фото Вікіпедія
“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.
Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.
У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.
А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.
“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.
Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.
Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:
“Я роблю це, бо відчуваю —можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.
24-та окрема механізована бригада імені короля Данила повідомила про збиття російського ударного Мі-24, який хотів обстріляти селище Нью-Йорк. Український зенітник ліквідував вертоліт з ПЗРК “Ігла”.
На початку війни з рф у 2014 році багато українців займалися створенням сухих борщів – овочі висушували, після чого військовослужбовці могли готувати з них страви […]
