У різних містах України працюють осередки підтримки бахмутян “З Бахмутом у серці”. Тут переселенцям з Бахмута надають різні види допомоги, в тому числі й гуманітарну.

В яких містах України працюють осередки підтримки бахмутян і скільки людей в них зареєстровано, редакція “Бахмут IN.UA” дізналася в Бахмутській міській військовій адміністрації.

Де працюють осередки підтримки бахмутян, адреси

Станом на грудень 2024 року в Україні відкриті дев’ять осередків підтримки бахмутян. Вони працюють за адресами:

• місто Дніпро, вулиця Макарова, 1-Б;
• місто Київ, вулиця Левка Лук’яненка, 14-Б;
• місто Харків, вулиця Лермонтовська, 9;
• місто Полтава, вулиця Володимира Козака, 3-А;
• місто Кривий Ріг, вулиця Космонавтів, 3;
• місто Жовті Води, вулиця Авангардна, 94;
• місто Одеса, вулиця Водопроводна, 13;
• місто Львів, проспект В’ячеслава Чорновола, 45-А (6 корпус);
• місто Чернігів, вулиця Дмитра Самоквасова, 8.

Раніше осередок підтримки бахмутян працював і в місті Костянтинівка на Донеччині. Однак, з 1 червня 2024 року він припинив роботу через загострення безпекової ситуації. Для подальшої підтримки переселенців з Бахмутської громади, які проживають у Костянтинівці, уклали меморандум про співпрацю та партнерство з Костянтинівською МВА.

Бахмутянам також видають гуманітарну допомогу в:

• місті Кропивницький, де працює гуманітарний штаб “Єднання” для мешканців Бахмутської і Покровської громад. Адреса: вулиця Ельворті, 5;
• місті Черкаси в Центрі підтримки внутрішньо переміщених осіб “ЯМаріуполь”. Адреса: вулиця Володимира Ложешнікова, 52/1;
• місті Бровари в межах укладеного меморандуму про співпрацю зі Сватівською МВА Луганської області. Допомогу можуть отримати ВПО з Бахмута, які проживають у Броварській і Бориспільській громадах. Адреса: місто Бровари, вулиця Героїв України, 30;
• місті Вінниця в консультативно-координаційному центрі підтримки населення “Бахмутський район єднає”. Адреса: вулиця Космонавтів, 30 (4 поверх);
• місті Івано-Франківськ у межах декларації солідарності з Сєвєродонецькою РДА. Адреса: вулиця В’ячеслава Чорновола, 128 (стадіон “Рух”).

У межах співпраці з Покровською МВА допомогу бахмутянам також надають у містах Червоноград Львівської області, Хуст Закарпатської області та Чернівцях.

Скільки ВПО зареєстровано в осередках підтримки бахмутян

Станом на 1 листопада 2024 року в осередках підтримки бахмутян зареєстровані понад 30,3 тисяч отримувачів допомоги. Серед них:

• “З Бахмутом у серці. Дніпро” — 7 495 людей;
• “З Бахмутом у серці. Київ” — 8 127 людей;
• “З Бахмутом у серці. Жовті Води” — 886 людей;
• “З Бахмутом у серці. Кривий Ріг” — 1 248 людей;
• “З Бахмутом у серці. Полтава” — 2 863 людей;
• “З Бахмутом у серці. Одеса” — 1 604 людей;
• “З Бахмутом у серці. Харків” — 1 384 людей;
• “З Бахмутом у серці. Чернігів” — 344 людей;
• “З Бахмутом у серці. Львів” — 776 людей
• місто Кропивницький — 2 509 людей;
• місто Черкаси — 1 463 людей;
• місто Вінниця — 1 106 людей;
• місто Івано-Франківськ — 207 людей;
• місто Костянтинівка — 342 людей (дані на 1 червня 2024 року).

Нагадаємо, що незабаром будуть відкриті ще два осередки підтримки бахмутян — у Сумах і Луцьку. Детальніше про це читайте в нашому матеріалі.

Читайте також:

• У Полтаві видаватимуть теплий одяг для жінок і дітей-ВПО: реєстрація
• Як у Кременчуці переселенцям допомагають з житлом і роботою
• “Релокувати заклади немає можливості”: як працюють дитячі садочки Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Росіяни продовжують вести активні наступальні дії на Донеччині. Російська армія продовжує наступ на Донеччині, наразі відомо, що ворогу вдалося окупувати село Балаган та просунутися в самому Покровську.

Про це повідомили аналітики DeepState.

Просування росіян на Донеччині

Аналітики DeepState оновили мапу та повідомили, що росіяни окупували село Балаган, що у Покровському районі Донецької області. Крім того, вони просунулися в Покровську та поблизу Новоекономічного — селища в Покровському районі.

Дані Генштабу

Нагадаємо, що у ранковому звіті Генштаб відзвітував про 52 відбиті атаки на Покровському напрямку. Зокрема у районах Володимирівки, Маяка, Родинського, Червоного Лиману, Новоекономічного, Покровська, Котлиного, Удачного, Молодецького, Дачного та у напрямку Новопавлівки.

Читайте також:

Зведення з фронту: скільки атак відбили на Покровському напрямку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть для переселенців з Маріуполя, і подібна модель може стати реальною опцією й для бахмутян, які втратили власне житло або були змушені залишити рідне місто.

Експерт із житлової політики Олександр Анісімов розповів про те, як працює соціальне житло в Україні, які механізми фінансування використовуються та з якими викликами стикаються мешканці і громади.

Соціальне житло в Україні на рівні законодавства

Як пояснює експерт, соціальне житло в Україні, згідно з чинним законодавством, – це житло публічної власності, тобто або державне, або комунальне. Але зараз, фактично, його не існує. Так, подекуди можна знайти поодинокі квартири, які ще зберігають статус соціального житла, але їх вкрай обмежена кількість, і цей фонд зменшувався до 2022 року. Нового соціального житла в розумінні законодавства майже не було створено і за останні 3 роки.

Самі соціальні гуртожитки були виведені з категорії соціального житла як такі під час прийняття Закону України “Про житловий фонд соціального призначення” ще у 2006 році.

У чому “підводні камені” соціального житла? 

Експерт називає дві головні проблеми Закону щодо “соціального житла”. Перша – це черга на нього, а друга – це фінансовий парадокс, закладений в ньому. 

“Черга – це проблема номер один в соціальному житлі. Чому? Тому що вона побудована на моделі, за якою в радянський час ви могли отримати квартиру відразу з якимось базовим внеском, але ви не були її власником. Потім ця черга дуже довгими етапами трансформувалася, і в результаті зараз вона існує, як муніципальна черга. Тобто її збирають муніципалітети щодо своїх мешканців, тому до внутрішньопереміщених осіб стосунку вона немає. Й потрібно розуміти, що насамперед муніципалітети збирали чергу зі своїх мешканців, яким потрібне житло”, — пояснює Олександр Анісімов.

Додамо, що у Постанові Кабміну від 2 липня 2025 року № 796 йшлося про реалізацію протягом двох років проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Це експериментальний проєкт, за яким фінансування йде за кошти місцевих бюджетів, а також можна залучати кредитні і грантові кошти тощо. 

Органам місцевого самоврядування Кабмін рекомендував долучитися до експериментального проєкту зі створення муніципального (соціального) орендного житла — щонайменше 10% такого житлового фонду обов’язково резервувати для вразливих категорій, а саме для ВПО старшого віку з територій бойових дій або окупації, чиє житло знищене або непридатне, також для: 

• сімей з людьми з інвалідністю;
• сімей, де є люди, які потребують постійного догляду;
• сімей із сиротами, дітьми під опікою;
• багатодітних сімей з трьома і більше дітьми, де є опіка/піклування.

Примітка. Законодавство про соціальне житло наразі застаріле, оскільки датується ще 2006 роком. У червні 2025 року Олена Шуляк, голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування заявила, що для повноцінної житлової реформи, крім ухвалення законопроєкту №12377 (ред. наразі він на етапі підготовки до другого читання” “Про основні засади житлової політики”), Україні слід створити нове законодавство щодо фонду соціального житла, а також провести низку змін на рівні Податкового кодексу, що дасть можливість вивести ринок оренди з тіні. Нагадаємо, що у 2025 році в Україні запрацювала субсидія на оренду житла для ВПО, але ця послуга на практиці не працює. Як пояснювала Оксана Жолнович, реалізація програми спіткнулась об “сірий” ринок оренди, тобто орендодавці ведуть бізнес в “тіні”, не сплачуючи податків.

Олександр Анісімов пояснює, що окрім проблем з чергами на соціальне житло, друга складність полягає в фінансовій моделі, яка передбачає надання житла за доступну для людей плату.

“В наявному Законі про соціальне житло немає механізмів, які б відповідали на питання: “Яким чином це житло має утримуватись у придатному стані в майбутньому через 10-20-30 років”? Простими словами, органи місцевого самоврядування інтерпретують це як бюджетний тягар, бо вони беруть на себе ще одне соціальне зобов’язання. Адже, крім того, щоб побудувати таке житло, його треба ще й утримувати, а як — це вже питання. Бо з вартістю плати за соціальне житло є механізм встановлення орендної ставки, який пов’язаний з вашою зарплатою чи вашими доходами у домогосподарстві, але в результаті він може бути такий, що ви платите дуже мало, і муніципалітет за це житло отримує копійки. Для муніципалітетів це фінансове самогубство. І в цій частині полягає корінна проблема, що, по-перше, в черзі стоять не ті люди, яким воно потрібне, бо там, наприклад, стоять люди з 70-х років, і це не люди, яких немає куди прийти — це люди, які мають житло, але воно, наприклад, замале, не в тому стані тощо. Й, звісно, фінансова модель забезпечення регулювання цього житла винятково в інтересах орендаря, без запобіжників у випадках несплати та загалом системи балансування витрат між громадами та урядом перетворює цю історію в фінансову профанацію”, — пояснює експерт з питань житлової політики.

Плата за соціальне житло в Україні: як розраховується?

Наразі плата за соціальне житло в Україні регулюється Законом України

“Про житловий фонд соціального призначення” 2006 року. При встановленні плати враховують наступні фактори:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу; вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім’ї; інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа житла;

3) кількість осіб, які в ньому проживають;

4) перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5) місце розташування жилого будинку.

4. Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють перерахунок коштів на плату за капітальний ремонт соціального житла балансоутримувачу відповідного будинку пропорційно площі житлового фонду соціального призначення.

6. Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором.

Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за соціальне житло, що перебуває у приватній власності, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм соціального житла використовується органами місцевого самоврядування виключно на формування та утримання житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю.

9. Спори щодо плати за соціальне житло вирішуються у судовому порядку.

Загалом, система оплати соціального житла, де наймач сплачує не більше 20% свого сукупного доходу, створена для захисту малозабезпечених родин і забезпечення доступного проживання. Це те, що потрібно переселенцям та переселенкам. Такий підхід гарантує, що люди не витрачатимуть більшу частину доходів на оренду, а держава компенсує різницю. Водночас цей механізм створює значне навантаження на місцеві бюджети — особливо там, де ресурси обмежені. 

“При будівництві чи утримуванні соціального житла не зрозуміло, як закласти фінансування на довгостроковий період, адже муніципалітет не може передбачати, скільки буде отримувати коштів з оренди, тому для бюджету це ризиковано”, — додає Олександр Анісімов.

З досвіду експерта, в Україні вже були преценденти, коли громади відмовлялися навіть розглядати пропозиції щодо будівництва соціального житла, бо розуміють, що навіть якщо будівництво профінансують донори, то утримання ляже на бюджет громади, який часто дуже обмежений.

А сама громада буде відповідальна за все, що відбувається всередині цього житла — від ремонту до ймовірних соціальних конфліктів між мешканцями: конфлікти, скарги, управління будинком, юридична відповідальність;

Спікер каже, що громади бояться не тільки фінансів, а й організаційної відповідальності. Але є інший приклад, який для приймаючих громад є більш прийнятним: коли проєкт реалізує приватний фонд чи інша організація, яка сама управляє будинком, — це зменшує навантаження і ризики для міста. Громада може надати землю, але не несе повної відповідальності, тому такий формат для них легший і привабливіший, хоча лише вкрай обмежено відповідає на масштаб викликів розселення переміщених осіб.

Складнощі управління ділянкою та житлом, коли майно однієї громади розташоване на території іншої громади

Юридично така ситуація можлива — обмежень немає, але виникає складна конструкція власності та управління, бо мешканці формально залишаються “прописаними” в іншій громаді. Це ускладнює адміністрування, соціальні права та відповідальність за житло.

Також, як пояснює експерт, є ризики довгострокової відповідальності. Громада, яка передала майно, через 10–15 років може захотіти від нього відмовитися з політичних чи фінансових міркувань, а мешканці залишаться жити в будинку, і тоді доведеться розв’язувати питання управління житлом і конфлікти. Й останнє: спроба реалізувати “соціальне змішування”, тобто поселити людей з різних громад поруч, створює додаткову адміністративну та організаційну складність. Так, схожа модель діє у країнах Європи, наприклад у Франції, є приклади, коли в одному будинку є і соціальне, й звичайне житло. Але такі проєкти потребують високої компетентності врядування та ресурсів, яких місцеві органи в Україні часто не мають.

Олександр Анісімов радить уникати таких конструкцій і обмежитися зрозумілими формами, де соціальне житло належить одній громаді — це зменшує ризики для майбутніх керівників та мешканців і робить управління простішим та передбачуваним.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!