«‎Не всі беруть Біблії, але всі носять хрестики»: будні військового капелана

Семаковська Тетяна 17:32, 25 Жовтня 2022

311670506 442505704729180 4920322057308352348 n e479325 жовтня в Україні відзначають День військового капелана, їх ще називають воїнами світла, адже вони не беруть до рук зброю. Під час війни капелани виконують одразу декілька ролей, це і священники й волонтери й психологи. Наша редакція розпитала в отця Олексія про його роботу, та труднощі, а також будні військового капелана.

Отець Олексій не покидав Україну від початку повномасштабного вторгнення. Чоловік з родиною залишався в столиці, а згодом почав їздити у відрядження на Південь та Схід, куди привозив гумдопомогу. Капелан побував у Миколаївській, Харківській та Херсонській областях. Товариші отця Олексія нещодавно відправилися у Куп’янськ з гуманітарною допомогою, а сам герой має в планах відвідати Бахмут та Вугледар, це одні з найгарячіших точок в Україні.

«‎Я священник ПЦУ (Православної церкви України), наразі відповідаю за поховання наших воїнів в Дарницькому та Голосіївському військкоматах. Майже кожен день у мене відбуваються похорони. Зараз я вже став офіційним капеланом, тобто у мене є відповідні документи. Маю право носити форму, хоча й до цього міг, річ у тому, що я військовий офіцер запасу, військову службу скажемо так я знаю», — розповідає отець Олексій.

Священнослужитель час від часу вирушає у відрядження, за його словами ці поїздки планують під конкретний запит

«Ми ж не просто їдемо, щоб послужити чи провести якийсь молебень у храмі. Наша організація «Військові капелани» старається не тільки поїхати на Схід, але й привезти гуманітарну допомогу: їжу, речі, хрестики, молитовники, кишенькові Біблії звісно, що зброю ми не возимо, максимум це бронежилети. Також привозимо воїнам дитячі малюнки, їх нам передають волонтери. До слова, Біблії беруть не всі, а от хрестики всі носять», — каже капелан.

Відрядження відбувається наступним чином — спочатку капелани отримують запит, далі збирають машину з гумдопомогою. Отець Олексій зауважує, що поїздка обходиться в середньому у вісім тисяч гривень, це тільки ціна палива. В основному, капелани здійснюють такі поїздки за власні кошти. Зарплати ні у священника, ні у капелана нема, тож отці працюють на волонтерських засадах, часто допомагають знайомі.

«Ми не хочемо їхати з порожнім багажем, тому беремо необхідні вантажі, на кшталт, теплих речей, спальників і тощо. Те, що просять, ми стараємося знаходити, купувати й відвозити», — зазначає отець Олексій.

Поділився пан Олексій і своїми враженнями від відряджень. Чоловік розповідає, що бійці позитивно ставляться до військових капеланів, часто питають поради, тож доводиться виступати ще й в ролі психолога. У цьому неабияк допомагає життєвий досвід, каже герой.

«Слід пам’ятати, що все залежить, не тільки від твого звання капелана, але й просто від людини. Я за натурою дуже товариська людина, мені не складає труднощів з кимось знайти спільну мову. З бійцями ми говоримо і про Бога і про церкву. Я взагалі намагаюся показати і бійцям і людям нашим, що священник це насамперед така ж жива людина», — каже герой.

Отець Олексій розповідає, що зазвичай запити на приїзд капелана формують самі бійці. Так, до нього нещодавно звернувся добрий товариш, який зараз боронить Україну на Сході, також запити приходять через знайомих. Загалом, добре працює сарафанне радіо, капелана знаходять через друзів, товаришів чи рідних захисників.

«Я намагаюсь зробити так, щоб від частини все ж був офіційний запит, підписаний командиром. Тоді складають перелік необхідних речей, і ми докладаємо зусиль, щоб все придбати по можливості», — розповідає отець Олексій.

Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Читайте також: Речник Східного угруповання розповів, чому росіяни хочуть закріпитися у Бахмуті

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації. 

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

Spotify назвав головних українських артистів і хіти 2025 року: хто увійшов у топи

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 13:00, 7 Грудня 2025
Виступ Klavdia Petrivn / фото з Instagram

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

  • SadSvit;
  • “Бумбокс”;
  • Dorofeeva;
  • “Океан Ельзи”;
  • KRBK;
  • Валентин Стрикало;
  • YakTak;
  • Parfeniuk;
  • Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

  • Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
  • SadSvit — “Касета”;
  • Domiy — “Нагадай”;
  • SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
  • Шугар — “Олєг”;
  • Cheev — “Рана”;
  • Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

Лященко Марія 11:00, 7 Грудня 2025
Нацпарк “Святі Гори” / фото Марія Лященко

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Spotify назвав головних українських артистів і хіти 2025 року: хто увійшов у топи

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і […]

13:00, 07.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

*** Листопад 23 року. Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на […]

11:00, 07.12.2025 Лященко Марія

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та […]

12:00, 06.12.2025 Скопіч Дмитро
гуманітарна допомога
Важливо

Де найбільше допомагають бахмутянам: аналіз розподілу гуманітарки за два роки

У жовтні у Бахмуті оновили склад Комісії з розподілу гуманітарної допомоги — це консультаційно-дорадчий орган при Бахмутській МВА, який працює з 2022 року. Він погоджує […]

заяви

Командир 7 корпусу ДШВ спростував заяви про оточення Мирнограда і захоплення Покровська

На Покровському напрямку зберігається напружена ситуація. Аналітики фіксують просування ворога, а в медіапросторі лунають заяви про можливе оточення Мирнограда. При цьому Генштаб звітує про продовження […]